ПОСТАНОВА

Іменем України

14 квітня 2020 року

Київ

справа №826/595/16

касаційне провадження №К/9901/19215/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Європромбанк» (далі - Товариство) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 (головуючий суддя - Бужак Н.П., судді - Костюк Л.О., Троян Н.М.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Європромбанк» до спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Донецьку Міжрегіонального ГУ ДФС (далі - Інспекція) про скасування податкової вимоги,

УСТАНОВИВ:

У січні 2016 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило скасувати податкову вимогу № 24-23 від 25.09.2015.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалось на те, що об`єкти оподаткування, відносно яких згідно з позицією Інспекції у Товариства виникло податкове зобов`язання, знаходяться у м. Донецьку, тоді як згідно зі статтею 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення АТО, звільняються від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 26.09.2016 позов задовольнив: скасував податкову вимогу Інспекції № 24-23 від 25.09.2015.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що оскільки предметом оспорюваної податкової вимоги є податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та земельного податку з юридичних осіб по об`єктах (майну та землі), розташованих у м. Донецьку, яке входить до переліку населених пунктів, на території яких проводилась АТО (розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р та від 02.12.2015 № 1275-р), то Товариство було звільнене від виконання свого обов`язку щодо сплати податкового боргу на період з 14.04.2014 до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 06.12.2016 скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані під час розгляду справи судом апеляційної інстанції Товариством не було надано суду доказів настання у нього форс-мажорних обставин, підтверджених сертифікатом Торгово-промислової палати України, який є єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань.

Товариство оскаржило рішення суду апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 20.12.2016 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки стаття 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є нормою прямої дії і її застосування Закон не ставить у залежність від наявності чи відсутності відповідних змін у Податковому кодексі України, як і не передбачає необхідність підтверджувати обставини непереборної сили (форс-мажору) сертифікатом Торгово-промислової палати України для звільнення від сплати земельного податку.

Відповідач не реалізував процесуальне право щодо подання заперечень на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06.03.2020 прийняв касаційну скаргу Товариства до провадження, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 10.03.2020.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що за Товариством обліковується земельна ділянка (землі житлової та громадської забудови. Землі комерційного використання (банк)) площею 851 м2, місцезнаходження - м. Донецьк.

Згідно податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік, щомісячний платіж земельного податку з січня по листопад становить 1526,11 грн. та за грудень - 1526,05 грн.

Відповідно до платіжних доручень: від 06.02.2014 № 31857, від 05.03.2014 № 20749, від 10.04.2014 № 48290, від 08.05.2014 № 32699, від 05.06.2014 № 26101, від 24.07.2014 № 68111 Товариством був сплачений податок за землю за період з січня по червень 2014 року включно у визначених декларацією розмірах.

25.09.2015 у зв`язку з несплатою Товариством з вересня 2014 року самостійно визначених грошових зобов`язань по земельному податку, Інспекцією було сформовано та надіслано податкову вимогу № 24-23 про сплату податкового боргу, який обліковується станом на 24.09.2015, за узгодженими грошовими зобов`язаннями на загальну суму 55097,69 грн., а саме: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на суму 6138,72 грн.; земельний податок з юридичних осіб на суму 48958,97 грн.

Вказана податкова вимога оскаржувалась Товариством в адміністративному порядку в частині сплати земельного податку у розмірі 48958,97 грн., за результатами якого скарги Товариства були залишені без задоволення, а оскаржувана податкова вимога - без змін.

За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.147, 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Згідно з пунктом 286.2 пункту 286 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Пунктом 287.3 статті 287 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Указом Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який набрав чинності з 15.10.2014, визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Положеннями статті 6 Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, а саме - під час проведення антитерористичної операції звільнити суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

На виконання абзацу 3 пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (дію розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 1079-р), яке втратило чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що саме здійснення господарської діяльності на території проведення антитерористичної операції є підставою для звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Місто Донецьк Донецької області, на території якого знаходиться земельна ділянка (пров. Донгбаський, 1), на якій розміщене приміщення (банк), що належить Товариству на праві приватної власності, у якому Товариство провадить господарську діяльність, входить до Переліків населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р (втратило чинність) і Кабінету Міністрів України від 02.12.20154 № 1275-р (чинне).

З огляду на положення статті 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» суб`єкти господарювання звільнені від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності на період проведення антитерористичної операції в силу прямої дії Закону.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що стягнення з Товариства податкового боргу із земельного податку у розмірі 48958,97 грн. за період з липня 2014 року до закінчення антитерористичної операції є протиправним.

При цьому, оскільки 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є спеціальним законом у спірних правовідносинах, тому його застосування не ставиться у залежність від внесення відповідних змін до Податкового кодексу України.

Також, статтею 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» яка має пряму дію, не вимагається додаткове отримання сертифіката про засвідчення настання форс-мажорних обставин.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з позовної заяви, Товариство просило скасувати податкову вимогу з підстав того, що статтею 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» платників податків з визначеним переліком територій звільнено від сплати земельного податку на період проведення АТО. При цьому, будь-яких доводів щодо відсутності у Товариства обов`язку сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який у розмірі 6138,72 грн. також був включений до оскаржуваного податкової вимоги, Товариство не наводило. Не містить таких доводів і касаційна скарга.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Таким чином, касаційна скарга Товариства підлягає частковому задоволенню, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 підлягає скасуванню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.09.2016 підлягає скасування в частині задоволених позовних вимог щодо скасування податкової вимоги № 24-23 від 25.09.2015 на суму 6138,72 грн. із ухваленням нового рішення про відмову у позові в цій частині. В решті постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.09.2016 підлягає залишенню без змін.

Керуючись п.3 ч.1 ст. 349, ст. 351, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Європромбанк» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.09.2016 скасувати в частині задоволених позовних вимог щодо скасування податкової вимоги № 24-23 від 25.09.2015 на суму 6138,72 грн. і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у позові в цій частині відмовити.

В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.09.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду