ПОСТАНОВА
Іменем України
31 березня 2020 року
Київ
справа №826/6127/16
адміністративне провадження №К/9901/27797/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙСІПІ УКРАЇНА»
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2016 року (суддя Кобилянський К.М.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року (судді: Кузьменко В.В. (головуючий), Степанюк А.Г., Василенко Я.М.)
у справі № 826/6127/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙСІПІ УКРАЇНА»
до Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЙСІПІ УКРАЇНА» (далі - ТОВ «ЕЙСІПІ УКРАЇНА») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 січня 2016 року № 0122615131 та № 0132615131.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 12 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року, відмовив у задоволенні позову.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не підтверджено належними та достатніми доказами реального змісту господарських операцій із контрагентами: ТОВ «Торговий дім "КАРБОН-ДІОКСАЙД"», ТОВ «СЕКТОР ГАЗУ», ТОВ «ТВІНІНГ ТАЙМ». Крім того щодо віднесення позивачем до складу витрат суми коштів 143 934,29 грн, сплачених за оренду авто, то суди дійшли висновку про безпідставність таких дій з огляду на те, що відповідний договір оренди автомобіля є нікчемним у силу положень Цивільного кодексу України, оскільки укладений без нотаріального посвідчення.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також неправильну оцінку наявних у матеріалах справи доказів, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов у повному обсязі. Зокрема, скаржник зазначив, що подав до суду переконливі докази того, що господарські операції з контрагентами здійснені з метою настання реальних правових наслідків, відтак прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07 листопада 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ЕЙСІПІ УКРАЇНА».
У своїх запереченнях на касаційну скаргу відповідач вважає судові рішення законними та обґрунтованими, тому в задоволенні касаційної скарги просить відмовити.
22 лютого 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ЕЙСІПІ УКРАЇНА» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 25 грудня 2015 року № 13/26-15-13-01-02/36993740.
Відповідно до висновків акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пункту 135.2 статті 135, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 153.1.4 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України внаслідок віднесення до складу задекларованого показника витрат суми витрат у розмірі 3 538 542,00 грн за наслідками фінансово-господарських операцій із ТОВ «ТД "КАРБОН-ДІОКСАЙД"» (на підставі договору від 01 квітня 2011 року № ДГ-2/11 щодо надання транспортно-експедиційних послуг), ТОВ «СЕКТОР ГАЗУ» (на підставі договору від 13 травня 2013 року № ДГ-13/05/2013 щодо надання транспортно-експедиційних послуг) і фізичною особою ОСОБА_1 (на підставі договору оренди автомобіля від 30 травня 2014 року № 02/06), та пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в результаті віднесення до складу податкового кредиту за звітний період квітень 2014 року податку на додану вартість у сумі 39 167,00 грн на підставі податкової накладної, виписаної постачальником товару ТОВ «ТВІНІНГ ТАЙМ».
Тобто у ході перевірки відповідачем встановлено завищення позивачем від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на 3 538 542,00 грн та суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів за квітень 2014 року, на 39 167,00 грн.
19 січня 2016 року ГУ ДФС у м. Києві на підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення:
- № 0122615131 (форми «П»), згідно з яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 3 538 542,00 грн;
- № 0132615131 (форми «В1»), згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 39 167,00 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 19 583,00 грн.
Не погодившись із висновками акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями, 29 січня 2016 року ТОВ «ЕЙСІПІ УКРАЇНА» звернулося зі скаргою в порядку, встановленому статтею 56 Податкового кодексу України, до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС).
За результатами розгляду скарги ДФС прийняла рішення від 29 лютого 2016 року №4387/6/99-99-10-01-01-25 про призначення відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальної позапланової перевірки позивача з питань, що стали предметом оскарження.
У період із 09 до 11 березня 2016 року працівниками ГУ ДФС у м. Києві на підставі наказу від 04 березня 2016 року № 1248 та направлень від 09 березня 2016 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЕЙСІПІ УКРАЇНА» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час проведення господарських операцій із ТОВ «ТД "КАРБОН-ДІОКСАЙД"», ТОВ «СЕКТОР ГАЗУ», ТОВ «ТВІНІНГ ТАЙМ» та фізичною особою ОСОБА_1 за період діяльності з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 17 березня 2016 року № 9/26-15-14-01-02/36993740.
З акта перевірки вбачається, що контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік та суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів за квітень 2014 року, у розмірах, що аналогічні тим, які зафіксовані в акті перевірки від 25 грудня 2015 року № 13/26-15-13-01-02/36993740.
З огляду на це 25 березня 2016 року ДФС прийняла рішення № 6547/6/99-99-10-01-03-15 про результати розгляду скарги ТОВ «ЕЙСІПІ УКРАЇНА», яким податкові повідомлення-рішення від 19 січня 2016 року № 0122615131 та №0132615131 залишено без змін.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
За положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, а також включення витрат до складу оподатковуваного доходу наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.
При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі і наявність таких обставин: відсутність первинних документів обліку, відсутність економічної доцільності проведення відповідних господарських операцій, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку, та інші обставини, які в сукупності можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту, натомість мають на меті отримання неправомірної вигоди, у тому числі преференцій з боку держави (податковий кредит).
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 71 КАС України (у редакції, чинній на час вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суму податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України (у редакції, чинній на час вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених у статті 72 цього Кодексу.
Щодо податку на прибуток.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 березня 2011 року між ТОВ «ЕЙСІПІ УКРАЇНА» (замовник) та ТОВ «ТД "КАРБОН-ДІОКСАЙД"» (експедитор) укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом № 2/11, предметом якого є надання експедитором транспортно-експедиційних послуг замовнику, а саме перевезення спеціалізованим автотранспортом рідких та газоподібних вантажів (вуглекислоти).
Також 13 травня 2013 року між ТОВ «ЕЙСІПІ УКРАЇНА» (замовник) та ТОВ «СЕКТОР ГАЗУ» (перевізник) укладено договір щодо послуг перевезення та експедиції вантажів № 13/05/2013, предметом якого є надання перевізником замовнику послуг з перевезення та експедиції (завантаження/розвантаження) вантажів замовника автомобільним транспортом на території України, Польщі, Білорусії та Росії.
На підтвердження виконання сторонами умов вказаних договорів позивач надав наступні первинні документи: специфікації до договорів, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та розшифровки до них, вантажні митні декларації, банківські виписки; договори оренди транспортного засобу від 03 січня 2012 року № АСР/01/2012 та від 08 червня 2013 року № АСР/01/2013, укладені між позивачем (орендодавець) і ТОВ «ТД "КАРБОН-ДІОКСАЙД"», ТОВ «СЕКТОР ГАЗУ» (орендарі) щодо строкового платного користування напівпричепами; акти прийому-передачі напівпричепів в експлуатацію, акти надання послуг оренди напівпричепів.
Також надано первинні документи, оформлені позивачем як покупцем за результатами господарських операцій з придбання рідкого вуглекислого газу (діоксиду вуглецю) у виробників, та як постачальником за результатами реалізації хімічної продукції (вуглекислоти вищого сорту) на користь третіх осіб-покупців (а саме копії видаткових накладних, накладних на відпуск товарно-матеріальних цінностей, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей та банківських виписок.
Здійснивши системний аналіз доказів, залучених до матеріалів справи, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що надані позивачем копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та розшифровки до них не містять відомостей про передачу вантажів (хімічної продукції) разом із супровідними документами на товар уповноваженим особам перевізників/експедиторів (ТОВ «ТД "КАРБОН-ДІОКСАЙД"» і ТОВ «СЕКТОР ГАЗУ») та/або конкретним водіям, відомості про вантажовідправників та вантажоотримувачів товарно-матеріальних цінностей, пункти навантаження та розвантаження вантажів, дату та час прибуття/вибуття вантажних автомобілів, а товарно-транспортні накладні в ході надання послуг перевезення вантажів вантажними автомобілями не оформлялися.
Разом із тим, наявні у матеріалах справи первинні документи, оформлені ТОВ «ЕЙСІПІ УКРАЇНА» під час реалізації хімічної продукції покупцям також не містять відомостей про транспортування таких товарно-матеріальних цінностей та учасників такого процесу.
За таких обставин колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що позивачем не підтверджено належними доказами реального характеру господарських операцій із ТОВ «ТД "КАРБОН-ДІОКСАЙД"» і ТОВ «СЕКТОР ГАЗУ» щодо надання транспортно-експедиційних послуг, що, у свою чергу, виключає право позивача включати витрати з оплати таких послуг до складу оподатковуваного доходу відповідного періоду.
Щодо віднесення позивачем до складу валових витрат суми коштів у розмірі 143 934,29 грн, сплачених за оренду автомобіля на підставі договору оренди від 30 травня 2014 року № 02/06 з фізичною особою ОСОБА_1 (директор ТОВ «ЕЙСІПІ УКРАЇНА»), то Суд зазначає наступне.
Так, предметом вказаного договору було надання ОСОБА_1 у платне строкове користування ТОВ «ЕЙСІПІ УКРАЇНА» автомобіля марки Мерседес-Бенц GL 350 CDI, державний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2014, що належав орендодавцю на праві приватної власності. Згідно з пунктом 1.3 договору строк оренди встановлений з 01 червня 2014 року до 31 грудня 2015 року.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що об`єкт оренди (автомобіль) переданий позивачу у користування згідно з актом приймання-передачі від 01 червня 2014 року. Впродовж червня-грудня 2014 року позивач перерахував на користь ОСОБА_1 кошти в якості плати за оренду авто на загальну суму 143 934,29 грн, що підтверджується наявними у справі копіями платіжних доручень та не заперечується позивачем.
При цьому суди з`ясували, що договір оренди автомобіля від 30 травня 2014 року №02/06 укладено сторонами в простій письмовій формі та без нотаріального посвідчення, всупереч вимогам статті 799 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно з частиною першою статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.
Відповідно до частини першої статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.
Враховуючи недодержання сторонами договору оренди автомобіля обов`язкової форми укладення такого договору (без нотаріального посвідчення), суди попередніх інстанцій обґрунтовано погодилися з позивачем, що такий договір є нікчемним у силу закону, а тому у позивача відсутні правові підстави для віднесення до складу валових витрат суми коштів, сплачених ОСОБА_1 , у розмірі 143 934,29 грн.
Щодо податку на додану вартість.
18 березня 2014 року ТОВ «ЕЙСІПІ УКРАЇНА» (покупець) уклало договір поставки обладнання №1803/14 з ТОВ «ТВІНІНГ ТАЙМ» (постачальник).
За вказаним договором та відповідно до видаткової накладної від 26 березня 2014 року № РН-0326-01 позивач придбав у ТОВ «ТВІНІНГ ТАЙМ» ємність РДХ 25 для зберігання СО2 в кількості однієї штуки вартістю 235 002 грн (ПДВ - 39 167 грн).
На підтвердження наведених обставин позивачем надано копії наступних первинних документів: договір поставки від 18 березня 2014 року № 1803/14 із специфікацією від 18 березня 2014 року; рахунок-фактура від 18 березня 2014 року № 25/0314; видаткова накладна від 26 березня 2014 року № РН-0326-01; податкова накладна від 26 березня 2014 року № 82; виписки банку по особовому рахунку ТОВ «ЕЙСІПІ УКРАЇНА»; договір щодо надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 27 березня 2014 року, укладеного між позивачем (як замовником) і ТОВ «Компанія «ГАЛАКСІ ТРАНС» (виконавець), предметом якого є перевезення вантажу - ємність вагою 9 тонн та об`ємом 26 куб.м., адреса завантаження - м. Переяслів-Хмельницький (Київська обл.), адреса розвантаження - м. Львів, та акт здачі-прийняття послуг від 28 березня 2014 року №11/03 до такого договору; договір оренди від 01 квітня 2014 року № 14С нерухомого майна, що знаходиться у віданні НАН України та обліковується на балансі ДПІЦ «ТЕХНО-РЕСУРС», згідно з яким позивач орендує у ДПІЦ «ТЕХНО-РЕСУРС» склад за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 5, та акт приймання-передачі майна НАН Україна в оренду від 01 квітня 2014 року.
Також у матеріалах справи наявні первинні документи, що підтверджують передачу позивачем у строкове платне користування ємності Р-ХДУ 25/2.0-25 куб.м. ТОВ «ТАНДЕМ» на підставі договору оренди від 20 березня 2014 №АСР/03/2014.
У ході розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про неправомірність формування позивачем показників податкового обліку за результатами господарської операції з ТОВ «ТВІНІНГ ТАЙМ» щодо поставки обладнання з огляду на те, що реальний зміст такої операції не підтверджується належними доказами.
Зокрема судами встановлено, що в договорі поставки від 18 березня 2014 року №1803/14 та доданої до нього специфікації не зазначено повне найменування, якісні ознаки та відомості про походження і дату виробництва товару (ємності), у зв`язку з чим товар, зазначений у видатковій накладній від 26 березня 2014 року № РН-0326-01, неможливо ідентифікувати як товарно-матеріальну цінність «ємність Р-ХДУ25/2.0-25 куб.м.», що передана в оренду ТОВ «ТАНДЕМ». Крім того, зі змісту видаткової накладної від 26 березня 2014 року № РН-0326-01 неможливо ідентифікувати посадову особу позивача, яка її підписала; а довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей не надана.
Також суди з`ясували, що позивач не підтвердив факт надходження на товариство ємності РДХ 25 даними бухгалтерського обліку.
Верховний Суд зазначає, що наявність у платника податкової накладної є обов`язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів. Відтак, первинні документи, зокрема, податкові накладні не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій із поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб`єктами, вказаними в цих документах, як постачальник та покупець.
Суд касаційної інстанції погоджується з доводами позивача, що чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит та можливість формування витрат від виконання податкового обов`язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов`язань, зокрема, у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов`язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.
Водночас досліджені в ході розгляду справи первинні документи не підтверджують фактичне виконання господарської операції з поставки обладнання між позивачем та ТОВ «ТВІНІНГ ТАЙМ».
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що в даному випадку має місце відображення у первинних документах відомостей про господарську операцію, яка фактично не відбувалася. Відсутність належних документів, які б підтверджували товарність спірної операції, їх суперечливість, оформлення з порушенням правил ведення бухгалтерського обліку, вказує на неправомірність формування за наслідками такої операції показників податкового обліку.
Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини в їх сукупності, Верховний Суд дійшов висновку про правомірність прийняття ГУ ДФС у м. Києві спірних податкових повідомлень-рішень від 19 січня 2016 року №0122615131 та №0132615131.
Доводи касаційної скарги ТОВ «ЕЙСІПІ УКРАЇНА» не спростовують правильність висновків, якими мотивовані судові рішення, зводиться фактично до переоцінки проаналізованих судами доказів та не дає підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343 349 350 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙСІПІ УКРАЇНА» залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.А. Гончарова
Судді І.Я. Олендер
Р.Ф. Ханова