№ 826/6233/15 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа №826/6233/15

адміністративне провадження № К/9901/18630/19, К/9901/20930/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т.Г.,

суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/6233/15

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, третя особа - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» Караченцев Артем Юрійович про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року (ухвалену у складі колегії суддів: Пилипенко О.Є., Ганечко О.М., Коротких А.Ю.)

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі також ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , позивачі) звернулися з позовом до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, (далі у тексті цієї постанови також НБУ, Фонд, ГУ ДКС України у м. Києві, відповідачі відповідно), третя особа - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» Караченцев Артем Юрійович, у якому, з урахуванням заяв про уточнення (збільшення) позовних вимог, просили:

1) визнати протиправним Рішення комісії Національного банку України №906 від 23.11.2012, яке прийнято із запізненням на два місяця після виведення активів з публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» (далі також ПАТ «Банк Таврика», Банк) з метою штучного доведення ПАТ «Банк Таврика» до неплатоспроможності та прийнято із порушенням вимог постанови Правління Національного банку України №516 від 03.12.2003 «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» без документального підтвердження невиконання вимог вкладників банком з посиланням тільки на інформацію отриману від головного бухгалтера банку станом на 13 год. 00 хв. 23.11.2012 при відсутності довідки Національного банку України про результати позапланової перевірки ПАТ «Банк Таврика» комісією Національного банку України, при наявності достатнього обов`язкового резерву коштів банку в Національному банку України;

2) визнати протиправною постанову Правління Національного банку України №548 від 20.12.2012 «Про віднесення ПАТ «Банк Таврика» до категорії неплатоспроможних», як таку, що не відповідає дійсності при достатності обов`язкового резерву коштів банку в Національному банку України;

3) визнати протиправними дії та бездіяльність Національного банку України при виявленні фактів: не проведення щорічних інспекційних перевірок ПАТ «Банк «Таврика» (в порушення вимог статті 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), при наявності грубих порушень в ПАТ «Банк «Таврика» з боку пов`язаних осіб-акціонерів при наданні їм кредитів та масового виведення застав з ПАТ «Банк «Таврика» (в порушення вимог ст. 63 Закону України «Про банки і банківську діяльність»); незаконного списання з кореспондентського рахунку ПАТ «Банк Таврика» під час інспекційної перевірки комісією Національного банку України 211 837,9 тис. грн. на користь Австрійського банку MEINL BANK AG; недостатності для покриття кредитних ризиків застави майнового поручителя ТОВ «Музей сучасного образотворчого мистецтва України» вартістю 9 млрд. 70 млн. 402,8 тис. грн. під надані кредити 29 позичальникам-акціонерам та пов`язаних з ними особам, загальна заборгованість яких становить 3 млрд. 314 млн. 915,9 тис. грн.; незаконної підміни матеріальної застави позичальників кредитів в банку в сумі 1 млрд. 199 млн. грн. акціями Київського ювелірного заводу із занадто завищеною експертною ціною (у п`ять разів) під час проведення позапланової перевірки Нацбанком та не відображення цього факту в довідці Національного банку України за результатами позапланової перевірки ПАТ «Банк Таврика» Національним банком України, що призвело до позбавлення права власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і спричинило нанесення їм матеріальної шкоди через протиправні дії та бездіяльність Національного банку України;

4) визнати протиправною введення тимчасового адміністратора Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ПАТ «Банк Таврика» з 21.12.2012 та незаконного набуття права розпоряджатися депозитними вкладами позивачів;

5) визнати протиправним звернення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Національного банку України про відкликання ліцензії у ПАТ «Банк Таврика» при наявності достатніх застав майнового поручителя ТОВ «Музей сучасного образотворчого мистецтва України» 9 млрд. 70 млн. 402,8 тис. грн. та цінних паперів Київського ювелірного заводу в розмірі 67% акцій від статутного капіталу Київського ювелірного заводу;

6) визнати протиправними дії та бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» через не звернення з грудня 2012 року до серпня 2013 року до правоохоронних органів про притягнення до цивільної та кримінальної відповідальності осіб винних в списанні 211 млн. 837,9 тис грн. на користь Австрійського банку; через не визнання договорів застави майнового поручителя ТОВ «Музей сучасного образотворчого мистецтва України» нікчемними і не відновлення дебіторської заборгованості 29 позичальників кредитів-акціонерів ПАТ «Банк Таврика» в сумі 3 млрд. 314 млн. 915,9 тис. грн.; через невизнання договорів підміни матеріальної застави в сумі 1 млрд. 199 млн. грн. цінними паперами Київського ювелірного заводу нікчемними та не відновлення дебіторської заборгованості позичальників кредитів в ПАТ «Банк Таврика»;

7) відшкодувати матеріальну шкоду за рахунок держави ОСОБА_1 в сумі 2238920 грн. (з них: 1102,6 тис. грн. заподіяну незаконними рішеннями та протиправною бездіяльністю Національного банку України та 1136,32 тис. грн. через протиправні дії та бездіяльність посадових осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб) відповідно до ст.41 56 Конституції України, ст. ст. 321 1174 1214 Цивільного кодексу України, ст.102 Кодексу адміністративного судочинства України;

8) відшкодувати матеріальну шкоду за рахунок держави ОСОБА_2 в сумі 240925 грн. (з них: 119118 грн. заподіяну незаконними рішеннями та протиправною бездіяльністю Національного банку України та 121807 грн. через протиправні дії та бездіяльність посадових осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб) відповідно до ст. ст.41 56 Конституції України, ст. ст. 321 1174 1214 Цивільного кодексу України, ст.102 Кодексу адміністративного судочинства України;

9) відшкодувати матеріальну шкоду за рахунок держави ОСОБА_3 в сумі 3223580,59 грн. (з них: 1289749,55 грн. заподіяну незаконними рішеннями та протиправною бездіяльністю Національного банку України у та 1933831,04 грн. через протиправні дії та бездіяльність посадових осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб), а також відсотки за неповернутими валютними вкладами у розмірах 12 017,95 доларів США та 7560 євро відповідно до ст. 41 56 Конституції України, ст.ст. 321 1174 1214 Цивільного кодексу України, ст.102 Кодексу адміністративного судочинства України;

10) відшкодувати матеріальну шкоду за рахунок держави ОСОБА_4 в сумі 12144845,90 грн. (з них: 4136305,62 грн. заподіяну незаконними рішеннями та протиправною бездіяльністю Національного банку України та 8008540,28 грн. через протиправні дії та бездіяльність посадових осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб), а також відсотки за неповернутими валютними вкладами у розмірі 124 159,88 доларів США відповідно до ст. 41 56 Конституції України, ст.ст. 321 1174 1214 Цивільного кодексу України, ст.102 Кодексу адміністративного судочинства України.

11) визнати порушення відповідачами ст.ст. 21 22 41 Конституції України в частині щодо прав, свобод й інтересів та протиправного позбавлення права власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на володіння, користування та розпоряджання власними коштами, що призвело до нанесення їм матеріальної шкоди через протиправні дії та бездіяльність Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

2. У позові наводились аргументи про те, що внаслідок неналежного банківського нагляду за діяльністю ПАТ «Банк «Таврика» та не захисту Національним банком України прав вкладників Банку, порушені їх майнові права, зокрема, право володіти, розпоряджатися та користуватися власними вкладами у ПАТ «Банк «Таврика», оскільки позивачі не мали можливості отримувати банківські строкові вклади у повному розмірі, з огляду на те, що Національним банком України штучно зроблено умови, за якими ПАТ «Банк «Таврика» не змогло працювати у звичайному режимі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2016 позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Національного банку України, що полягає у не проведенні Національним банком України планової інспекційної перевірки публічного акціонерного банку «Банк «Таврика» у межах 36 місяців починаючи з 01.05.2009 року; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

4. Висновки про наявність підстав для часткового задоволення позову суд першої інстанції обґрунтував тим, що як встановлено судовим розглядом справи інспекційна планова перевірка банку проведена уповноваженими особами відповідача за період більший ніж за 36 місяців, а тому, на думку суду, відповідачем - Національним банком України допущено протиправну бездіяльність стосовно порушення строків проведення інспекційної планової перевірки ПАТ «Банк «Таврика» не рідше одного разу на 36 місяців,

5. Поряд із цим суд першої інстанції зауважував, що оцінка економічних аспектів діяльності банку та оцінка наявності чи відсутності ризиків в їх діяльності, є виключним повноваженням Національного банку України, а не суду.

6. Крім того, за позицією суду першої інстанції, шахрайські дії посадових осіб Банку, пов`язанні з виведенням матеріальної застави позичальників кредитів Банку шляхом заміни її на пакет акцій ПАТ «Київський ювелірний завод», оцінка якого була значно завищена, мають бути встановлені компетентним органом під час розслідування кримінальної справи. Оскаржувані ж рішення Національного банку України, на переконання суду першої інстанції, не підпадають під ознаки нормативно-правових актів, є актами індивідуальної дії за суб`єктним складом, правовідносинами, які регулюють, за періодом дії у часі, обсягом прав і обов`язків для суб`єктів регулювання, а тому не підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції України, їх протиправності не встановлено.

7. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2019 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

8. Приймаючи таку постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем не було допущено бездіяльності в частині періодичності (не рідше одного разу на 36 місяців) проведення планової інспекційної перевірки банку, оскільки станом на момент проведення такої останньої перевірки - 01.05.2009 чинне на вказану дату Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затверджене постановою Національного банку України від 17.07.2001 №276, такого строку не встановлювало, а нова редакція цього нормативно - правового акта, якою запроваджувалась періодичність перевірок зазначеного виду, набула чинності лише 10.01.2012, у зв`язку з чим, на переконання колегії суддів апеляційного суду, не могла бути застосована до спірних правовідносин.

9. Беручи до уваги встановлені у цій справі обставини стосовно отримання інформації про критичну ситуацію із ПАТ «Банк «Таврика» та результатів проведеної НБУ інспекційної перевірки Банку, які відображені у довідці від 28.12.2012, суд апеляційної інстанції встановив, що рішення комісії Національного банку України від 23.11.2012 №906 «Про зупинення здійснення окремих видів операцій публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» та постанова Правління Національного банку України від 20.12.2012 №548 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» до категорії неплатоспроможних» прийняті за наявності підстав, передбачених Законом України «Про банки та банківську діяльність» та Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 №346, у межах наявних у відповідача повноважень і у спосіб, визначений законом, без порушення прав позивачів, у зв`язку з чим погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості позовних вимог про визнання цих актів протиправними.

10. Суд апеляційної інстанції також з`ясував, що відповідач до початку проведення позапланової інспекційної перевірки не володів інформацією про протокол засідання Правління публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» від 04.09.2012 №ПР/04/09/2012/09 та протокол засідання Наглядової ради правління публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» від 05.09.2012 №НР/05/09/2012/06, які оформлені за результатами прийнятих рішень про виведення із забезпечення об`єктів нерухомості та заміною їх акціями ПАТ «Київський ювелірний завод».

11. При цьому, колегія суддів апеляційного суду підкреслювала, що наявність/відсутність шахрайських дій посадових осіб Банку, пов`язаних із виведенням матеріальної застави позичальників кредитів Банку шляхом заміни її на пакет акцій ПАТ «Київський ювелірний завод», оцінка якого була значно завищена, може бути встановлена відповідним органом досудового розслідування в межах кримінального провадження за правилами кримінального процесуального законодавства України.

12. У оскаржуваних судових рішеннях зазначено й про те, що як вбачається із змісту рішення НБУ від 23.11.2012 №906 «Про зупинення здійснення окремих видів операцій публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» банківські операції з видачі депозитів за договорами банківського вкладу не зупинялась. У зв`язку з цим апеляційний суд констатував, що дії Банку по незадоволенню письмових заяв про дострокове закриття договорів банківського вкладу та/або виплати коштів за такими договорами свідчать не про протиправність вищевказаного рішення, а про його неправильне трактування Банком, а дії, про які позивачі зазначають в обґрунтуванні підстав позову, на переконання колегії суддів вчинені (прийняті) не відповідачем - НБУ, а безпосередньо Банком.

13. За таких обставин апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів позивачів стосовно порушення НБУ вимог постанови Правління Національного банку України №516 від 03.12.2003 «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» під час прийняття вищенаведених рішення та постанови.

14. Суд апеляційної інстанції відхилив аргументи позивачів про те, що оспорювані ними акти НБУ протиправно не були доведені до їх відома і підлягають скасуванню з огляду на відсутність їх реєстрації у Міністерстві юстиції України.

15. З цього приводу у оскаржуваних судових рішеннях наводяться мотиви про те, що рішення про зупинення окремих операцій та постанова про неплатоспроможність Банку не є нормативно-правовими актами, а є актами індивідуальної дії і мають бути доведені до особи, відносно якої вони винесені, що і було зроблено НБУ. При цьому, за висновками суду апеляційної інстанції, оскільки ці акти не підпадають під ознаки нормативно-правових, то й не підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції України.

16. Відхилили суди попередніх інстанцій і доводи позову, наведені в обґрунтуванні вимог в частині протиправних дій Фонду та Уповноваженої особи, оскільки судовим розглядом справи підтверджено, що такі вчинені на підставі правомірних актів НБУ та в межах наявних у відповідачів та третьої особи повноважень, передбачених законом, й прав позивачів не порушують.

17. Суди не встановили існування визначених статтею 1174 Цивільного кодексу України умов для відшкодування заявленої позивачами шкоди, оскільки фактичні обставини справи не підтверджують вчинення відповідачами протиправних дій або прийняття неправомірних, незаконних рішень, які б порушували права позивачів, та перебували у причинно - наслідковому зв`язку з такими порушеннями.

18. Окрім цього, судом апеляційної інстанції підкреслено, що вимоги позивачів у відповідних сумах включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк «Таврика» і мають бути погашені протягом процедури ліквідації банку у встановленому законом порядку, а оскільки у цій справі не доведено фактів прийняття незаконних рішень, дій чи бездіяльності відповідачів при здійсненні ними своїх повноважень, що є обов`язковим для застосування положень статті 1174 Цивільного кодексу України, то й підстав для відшкодування шкоди відповідно до вказаної норми, на думку апеляційного суду - не виникло.

19. Ураховуючи вищевказане, колегія суддів апеляційного суду констатувала помилковість доводів заявників апеляційних скарг стосовно визнання порушення відповідачами статей 21 22 Конституції України в частині протиправного позбавлення позивачів права власності на володіння, користування та розпоряджання власними коштами, а також наголошувала, що ці вимоги фактично є похідними від решти позовних вимог, підстав для задоволення яких не вбачається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20. Не погоджуючись з вищевказаною постановою апеляційного суду, позивачі подали касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просять її скасувати.

21. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а у касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заявляються вимоги про направлення справи на продовження розгляду або на новий розгляд до суду першої інстанції.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

22. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що розглядається, у позивачів були договірні взаємовідносини з акціонерним товариством «Банк «Таврика» згідно договорів банківського строкового вкладу (копії яких наявні у матеріалах справи), а саме:

16.01.2012 між ПАТ «Банк «Таврика» (як банком) та ОСОБА_1 (як вкладником) укладено:

1) договір банківського строкового вкладу «Пенсійний» (391-550) № ПСГ (391) 9820, відповідно до умов якого банк приймає на відкритий вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 11.02.2013 суму вкладу у розмірі 11 500 грн.;

2) договір банківського строкового вкладу «Пенсійний» (391-550) № ПСД (391) 2331, відповідно до умов якого банк приймає на відкритий вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 11.02.2013 суму вкладу у розмірі 2 000 доларів США;

3) договір банківського строкового вкладу «Пенсійний» (366-550) № ПСГ (366) 2077, відповідно до умов якого банк приймає на відкритий вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 28.08.2013 суму вкладу у розмірі 247 000 грн.;

02.11.2012 року між ПАТ «Банк «Таврика» (як банком) та ОСОБА_2 (як вкладником) укладено договір банківського строкового вкладу «Море відсотків» №МК7995 % в кінці терміну, виплата через касу банку, відповідно до умов якого банк приймає на відкритий вкладнику (депозитний) строковий рахунок грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 01.02.2013 суму вкладу у розмірі 299 230 грн.;

10.10.2012 року між АТ «Банк «Таврика» (як банком) та ОСОБА_4 (як вкладником) укладено договори:

1) банківського строкового вкладу «Тавриці-21» №Т216862, відповідно до умов якого банк приймає на відкритий вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 12.10.2013 суму вкладу у розмірі 260 000 дол. США.;

2) банківського строкового вкладу «Тавриці -21» №Т216865, відповідно до умов якого банк приймає на відкритий вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 12.10.2013 суму вкладу у розмірі 260 000 дол. США.;

між АТ «Банк «Таврика» (як банком) та ОСОБА_3 (як вкладником) укладено договори:

1) банківського строкового вкладу «Море відсотків» № МК7859 % в кінці терміну, виплата через касу банку від 01.11.2012, відповідно до умов якого банк приймає на відкритий вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 31.01.2013 р. суму вкладу у розмірі 45 500 грн.

2) банківського строкового вкладу «Пенсійний» (391-550) № ПСЄ (391) 774 від 10.01.2012, відповідно до умов якого банк приймає на відкритий вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 04.02.2013 р. суму вкладу у розмірі 10 000,00 євро;

3) банківського строкового вкладу «Пенсійний» (391-550) № ПСД (391) 2164 від 05.01.2012, відповідно до умов якого банк приймає на відкритий вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 05.07.2013 суму вкладу у розмірі 2 000 доларів США;

4) банківського строкового вкладу «Пенсійний» (391-550) № ПСГ (391) 8186 від 19.12.2011, відповідно до умов якого банк приймає на відкритий вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 21.06.2013 суму вкладу у розмірі 500,00 грн.

5) банківського строкового вкладу «Пенсійний» (391-550) № ПСД (391) 1613 від 06.12.2011, відповідно до умов якого банк приймає на відкритий вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 08.01.2013 суму вкладу у розмірі 100,00 доларів США.

23. Із матеріалів справи, а саме фотокопії доповідної записки заступника директора Генерального департаменту - директора Департаменту пруденційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду Мироненко О.М. від 22.11.2012 №17-308/18364, адресована заступнику Голови Національного банку України Соркіну І.В., вбачається, що остання інспекційна перевірка ПАТ «Банк «Таврика» проводилася станом на 01.05.2009 з окремих напрямків діяльності.

24. Розпорядженням Національного банку України від 22.11.2012 №599-р (далі також розпорядження на перевірку) з метою забезпечення контролю за дотриманням Банком вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України було доручено: організувати з 22.11.2012 по 28.12.2012 (включно) позапланову інспекційну перевірку ПАТ «Банк «Таврика» за період діяльності з 01.05.2009 по 22.11.2012 з питань якості активів, достатності капіталу, ліквідності, менеджменту у зв`язку з наявністю фактів, які можуть свідчити про проведення Банком ризикових операцій, що загрожують інтересам вкладників або інших кредиторів Банку; повідомити Генеральний департамент банківського нагляду про результати перевірки; визначено перелік працівників НБУ для проведення перевірки.

25. Перевіркою встановлено наявність критичної ситуації з керівництвом Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», а саме: звільнення Голови Правління без передання справ, звільнення члена спостережної ради (за сумісництвом начальник відділу кадрів); існування загрози значного відтоку залучених коштів, наявність незначних залишків коштів на коррахунку Банку в Національному банку України; загроза невиконання зобов`язань перед кредиторами та вкладниками з вини банку.

26. За наслідками проведення Національним банком України інспекційної перевірки ПАТ «Банк «Таврика» у період з 22.11.2012 по 28.12.2012 складена довідка від 28.12.2012.

27. У довідці Національного банку України від 28.12.2012 у розділі «Оцінка якості активів, достатності капіталу, ліквідності, менеджменту» детально викладені економічні аспекти та оцінка діяльності банку. Інспектування здійснювалося за період з 01.05.2009 по 01.11.2011.

28. У висновках довідки зазначається, що постановою Правління Національного банку України від 20.12.2012 №548 Банк віднесено до категорії неплатоспроможних, оскільки протягом 10 робочих днів поспіль (з 05.12.2012 по 18.12.2012) частка невиконаних з вини Банку платежів перевищувала 10% від загальних зобов`язань.

29. Як вбачається зі змісту довідки, до основних висновків за вказаною довідкою належить: некерована ситуація, що сталася з керівництвом банку (звільнився голова правління, начальник відділу кадрів - член спостережної ради, протягом наступних днів подали заяву на звільнення більше 30 працівників банку, у т.ч. начальник казначейства, служби безпеки, сектору по обслуговуванню фізичних осіб, начальник управління ризиками та планування, заступник начальника управління кредитних операцій); масове звільнення та поява негативної інформації у засобах масової інформації сприяло значному відтоку коштів за зверненнями вкладників-фізичних осіб, в основному, щодо дострокового повернення коштів (за 22.11.2012 - 23.11.2012 повернуто через касу головного офісу фізичним особам у валюті кошти в еквіваленті 61 309 700 грн., у гривнях - 31 653 200 грн.; загальна сума коштів, повернених інсайдерам банку становить 12 832 500 грн. (з них заступнику голови правління - 11 427 000 грн.; акціонеру - 8 167 700 грн.).

30. У Довідці перевірки також зазначається, що як наслідок, починаючи з 23.11.2012 Банк неспроможний виконувати зобов`язання перед вкладниками та кредиторами. За результатами інспектування встановлено, що кредитна діяльність Банку спрямована на задоволення потреб акціонерів та пов`язаних з ними осіб, основним видом діяльності яких є будівництво та операції з нерухомістю, їх заборгованість станом на 01.11.2012 становить 96,55% кредитних вкладень або 851,49% капіталу 1 рівня. Якість активів Банку за результатами інспектування визнано незадовільною, оскільки частка негативно класифікованих активів становить 45,79 %, негативно класифікованих кредитів - 69,66 %.

31. Крім того, у довідці наводяться інші економічні аспекти діяльності банку, що призвели до виникнення кризової ситуації. Зокрема, як зазначено в довідці, 27.11.2012 відбулося списання коштів, розміщених на кореспондентському рахунку, відкритому у MEINL BANK AG (Австрія) на загальну суму 26 502,9 тис. доларів США (в еквіваленті 211 837,9 тис. грн. або 5,34% загальних активів). За даними діючого керівництва банк не володів договорами та іншою документацією, на підставі яких було вчинено списання. Підписантом з боку Банку за документами (копії яких надано на зап. Банку) з MEINL BANK AG є Дробязко А.О., який на той час (22.12.2011) виконував обов`язки Голови Правління банку. Висновки про нелегітимність повноважень Дробязко А.О. як Голови Правління ПАТ «Банк «Таврика», сумніви щодо підписаних ним документів на вказаній посаді, у зв`язку з непогодженням його кандидатури у встановленому Статутом Банку порядку Національним банком України, наведені у довідці від 28.12.2012.

32. Зі змісту довідки перевірки від 28.12.2012 вбачається, що до початку проведення позапланової інспекційної перевірки Національний банк України не володів інформацією про протокол засідання Правління публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» від 04.09.2012 №ПР/04/09/2012/09 та протокол засідання Наглядової ради правління публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» від 05.09.2012 р. №НР/05/09/2012/06, що оформлені за результатами прийнятих рішень про виведення із забезпечення об`єктів нерухомості та заміною їх акціями ПАТ «Київський ювелірний завод».

33. У зв`язку з чим Комісією з питань нагляду та регулювання діяльності банків Національного банку України прийнято рішення від 23.11.2012 №906 «Про зупинення здійснення окремих видів операцій публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», яким ПАТ «Банк «Таврика» зупинено у строк до 24.12.2012 здійснення окремих видів операцій.

34. Цим рішенням Комісії Національного банку України зупинено Банку з дня прийняття рішення на термін до 24.12.2012 здійснення таких видів операцій: залучення вкладів від фізичних осіб; використання для розрахунків прямих кореспондентських рахунків та проведення розрахунків здійснювати виключно через консолідований кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України; проведення будь-яких активних операцій з інсайдерами та пов`язаними особами; здійснення нових кредитних операцій, операції за діючими кредитними договорами здійснювати лише під забезпечення високоліквідною заставою (державні облігації України всіх випусків, боргові цінні папери, емітовані Національним банком України, облігації Державної іпотечної установи, розміщення яких здійснюється під гарантію Кабінету Міністрів України, надану відповідно до закону про Державний бюджет України на відповідний рік, гарантії Кабінету Міністрів України); погашення заборгованості, що виникла за кредитними операціями Банку не в грошовій формі; вивільнення отриманого Банком забезпечення за кредитними операціями до часу повного погашення позичальниками заборгованості, у разі необхідності приймати додаткове забезпечення; будь-яке відчуження будівель та споруд Банку без погодження з Національним банком України; надання не забезпечених гарантій, поручительств, авалів та інших зобов`язань; здійснення нових лізингових операцій; здійснення операцій з цінними паперами (крім операцій з цінними паперами, що рефінансуються Національним банком України), в тому числі, обмін; надання власникам/учасникам Банку, які прямо або опосередковано володіють п`ятьма і більше відсотками статутного капіталу Банку або права голосу придбаних акцій Банку (у тому числі пов`язаним особам банку), коштів у будь-якій формі (майно, будь-які операції з векселями, право уступки вимоги боргу, факторинг, гарантії, поруки за кредиторів банку тощо); здійснення випуску, достроковий викуп, погашення цінних паперів власного боргу, переведення в інші види зобов`язань; авансову виплату відсотків за депозитними договорами; виплату дивідендів акціонерам чи розподіл капіталу в будь-якій формі, крім спрямування коштів на збільшення статутного капіталу Банку та до резервного фонду; виплати бонусів, премій та інших додаткових матеріальних винагород керівництву Банку та виділення коштів на спонсорство, доброчинність та фінансову допомогу; викуп власних акцій (часток, паїв) в акціонерів, учасників Банку, за винятком випадків, передбачених законом; збільшення обсягів капітальних інвестицій та нематеріальних активів; здійснення витрат на консультаційні послуги фінансового характеру; відкриття нових філій та відділень; повернення коштів інсайдерам.

35. Постановою Правління Національного банку України від 20.12.2012 №548 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» до категорії неплатоспроможних» за результатами аналізу даних статистичної звітності, що подається АТ «Банк «Таврика» до Національного банку України, установлено, що в АТ «Банк «Таврика» немає коштів для виконання своїх зобов`язань перед вкладниками і кредиторами та його діяльність не відповідає вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів Національного банку України, а тому постановлено: ПАТ «Банк «Таврика» віднести до категорії неплатоспроможних. Вказана постанова Правління Національного банку України була доведена до відома Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

36. На підставі вказаних вище рішень Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.12.2012 прийнято рішення №33 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду Соловйової Наталії Анатоліївни на здійснення тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві «Банк «Таврика». Згідно із зазначеним рішенням відповідача-2 протягом дії тимчасової адміністрації вкладники публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» можуть отримати свої кошти за договорами банківського вкладу (депозиту), строк дії договорів яких закінчився, та за договорами банківського рахунку в розмірах вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, але не більше 200 000 гривень.

37. У подальшому, за наслідками розгляду пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», Національним банком України прийнято постанову від 20.03.2013 №97 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика».

38. Листами від 11.07.2013 за №№ 5730/4, 1478/4, 0647/4 і № 0615/4 уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Таврика» Соловйова Н.А. повідомила: ОСОБА_1 про включення його вимоги до реєстру акцептованих вимог кредиторів як такої, що підлягає задоволенню, в сумі 1 102 672,59 грн.; ОСОБА_2 про включення його вимоги до реєстру акцептованих вимог кредиторів як такої, що підлягає задоволенню, в сумі 119 118,55 грн. згідно до 4 черговості; ОСОБА_4 про включення його вимоги до реєстру акцептованих вимог кредиторів як такої, що підлягає задоволенню, в сумі 4 136 305,62 грн. згідно до 4 черговості; ОСОБА_3 про включення його вимоги до реєстру акцептованих вимог кредиторів як такої, що підлягає задоволенню, в сумі 1 289 749,55 грн. згідно до 4 черговості.

39. В матеріалах справи наявна копія листа уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Таврика» Соловйової Н.А. від 09.11.2013 №11-02/1406/1 з відомостями про виплату ОСОБА_3 через уповноважений банк АТ «Імексбанк» гарантованої Фондом суми коштів у розмірі 200 000 грн.

40. Документальні докази звернення решти позивачів до Фонду та/або уповноваженої особи Фонду із заявами про виплату відшкодувань за вкладами в межах гарантованої суми коштів у розмірі 200 000 грн., та отримання ними відповідей про незадоволення таких заяв у матеріалах справи відсутні.

41. Відповідно до інформації, розміщеної 28.11.2018 на офіційної сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, припинено державну реєстрацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» як юридичної особи, а тому ліквідація банку вважається завершеною.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

42. У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наголошується, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний перегляд справи, не надав жодної оцінки аргументам учасників справи та висновкам суду першої інстанції в частині позовних вимог стосовно визнання протиправною бездіяльності Фонду, яка виразилась у не зверненні, всупереч вимог статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», до правоохоронних органів та не перевірки договорів застави, невизнання нікчемним договору про відкриття кореспондентського рахунку в Австрійському банку MEINL BANK AG та перерахування 50 млн. доларів США, як застави, для надання кредиту, що призвело до втрати активів банку в сумі 211 млн. 837,9 тис. грн., невжитті передбачених законом заходів стосовно повернення незаконно перерахованих коштів, відшкодування завданої такими діями шкоди.

43. Скаржники також наголошують, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки й аргументам позову стосовно дій Фонду при зверненні до НБУ з пропозицією відкликання ліцензії ПАТ «Банк «Таврика» та ліквідації цього Банку й не врахували, що такі дії вчинені безпідставно за наявності достатніх фінансових ресурсів у банку, тобто, на переконання скаржників, є протиправними.

44. Касаційна скарга містить доводи й про те, що судом апеляційної інстанції не застосовано до спірних відносин пункт 2.1 Положення про порядок організації та проведення перевірок з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, затвердженого постановою Правління Національного банку України 20.06.2011 №197, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.07.2011 за №852/19590, в частині того, що планова перевірка банку (крім відокремлених підрозділів банків) проводиться не рідше одного разу на два роки, а також норми статті 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в частині того, що планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік.

45. За доводами касаційної скарги судом апеляційної інстанції не досліджено факти протиправної бездіяльності НБУ упродовж періоду з 05.09.2012 (дати вчинення дій щодо виведення активів Банку) до 23.11.2012 (дати початку перевірки). З цього приводу в касаційних скаргах вказується, що вивід активів банку відбувся ще 05.09.2012 , а тому НБУ повинен був ще 05.09.2012 ввести в ПАТ «Банк Таврика» куратора з НБУ відповідно до вимог статті 67 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та призначити Комісію НБУ з проведення планової інспекційної перевірки банку. Все це, на думку позивачів, сталося через не проведення НБУ планової інспекційної перевірки ПАТ «Банк Таврика» з травня до вересня 2012 року, що, на їхнє переконання, свідчить про протиправну бездіяльність НБУ і не враховано судом апеляційної інстанції.

46. На переконання скаржників, вищевказані положення законодавства підлягали застосуванню до спірних правовідносин, однак всупереч норм процесуального права судом апеляційної інстанції застосовані не були, що призвело до скасування правильного рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

47. В обґрунтуванні вимог касаційної скарги вказується й про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про виклик свідків, а також не витребував низку доказів, які б могли підтвердити обставини, що мають значення для правильного вирішення цієї справи.

48. Позивачі також вважають, що постанова Правління НБУ від 20.12.2012 №548 «Про віднесення ПАТ «Банк «Таврика» до категорії неплатоспроможних» прийнята за відсутності передбачених для цього законом правових підстав та документального підтвердження неплатоспроможності банку при відсутності самої довідки комісії НБУ на час прийняття вказаної постанови та достатності обов`язкового резерву коштів банку в Національному банку України.

49. Окрім цього, скаржниками звертається увага на те, що вказана вище постанова НБУ була прийнята з порушенням пункту 6.2.24 Регламенту Національного банку України, оскільки її проєкт не було погоджено в робочому порядку членами правління НБУ.

50. Ці доводи і обставини справи, на думку скаржників, не були враховані судом апеляційної інстанції, однак свідчать про протиправність вищезазначеної постанови Правління НБУ і помилковість висновків, викладених у оскаржуваній постанові апеляційного суду стосовно відсутності підстав для задоволення позову в цій частині.

51. Насамкінець ОСОБА_1 у касаційній скарзі стверджує, що апеляційний суд розглянув справу за його відсутності й без належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання, що згідно з пунктом 3 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.

52. У касаційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , окрім вищевказаних доводів, акцентується увага на тому, що розпорядження НБУ від 22.11.2012 № 599-р, яким у спірних відносинах призначено перевірку Банку, видано з порушенням вимог законодавства, воно ґрунтується на припущеннях за відсутності достовірної інформації стосовно підстав для проведення такого заходу банківського нагляду, однак суд апеляційної інстанції таким доводам позивачів правової оцінки не надав і не з`ясував обставини справи в цій частині.

53. Також зазначається, що в оскаржуваних судових рішеннях не міститься мотивів стосовно оцінки тих фактів, що постанова Правління Національного банку України від 20.12.2012 №548 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» до категорії неплатоспроможних» прийнята до закінчення проведення перевірки, а оскільки НБУ не наділений повноваженнями видавати постанови Правління НБУ у формі індивідуальних актів, то вищевказана постанова повинна була бути зареєстрована у Міністерстві юстиції України і доведена належним чином до населення у відповідності до вимог статті 57 Конституції України. Ті ж самі вимоги повинні були б, на думку скаржників, забезпечені й щодо рішення Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків Національного банку України прийнято рішення від 23.11.2012 №906 «Про зупинення здійснення окремих видів операцій публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», однак виконані не були.

54. Вищевказане, на думку позивачів, вказує на незаконність цих постанови та рішення відповідача, а тому слугувала незаконною підставою аби Фонд до завершення перевірки набув усіх повноважень органів управління та органів контролю ПАТ «Банк «Таврика».

55. Суд апеляційної інстанції, за доводами касаційної скарги, не врахував аргументів скаржників стосовно незастосування НБУ у спірних відносинах норм статті 75 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та щодо бездіяльності НБУ з визнання ПАТ «Банк «Таврика» як проблемного банку, та й взагалі не врахував того, що цей Банк не був проблемний, а доведення до неплатоспроможності відбувалося штучно.

56. Крім того, за наведеними у касаційній скарзі аргументами, суд апеляційної інстанції не врахував наявної судової практики (рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13.03.2013, від 14.03.2013, від 20.06.2013 у справах №2-1597/13, №2-846/13, №2-3054/13 відповідно, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №6-7239св14 від 28.05.2014, ухвала Вищого адміністративного суду України від 23.04.2014 у справі №826/6309/13-а), де містяться висновки про те, що постанова Правління Національного банку України від 20.12.2012 №548 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» до категорії неплатоспроможних» не тільки обмежує права вкладників на повернення вкладу, але й протирічить частині другій статті 1060 Цивільного кодексу України, не має юридичної сили, оскільки не зареєстрована в Міністерстві юстиції України.

57. Це, як стверджують скаржники, свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права - частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

58. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 також вказують, що суд апеляційної інстанції проігнорував вимоги частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України й не застосував норми статті 8 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, а також статті 41 Конституції України про те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, проте віддав перевагу очевидно неконституційному, на думку скаржників, Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», незаконним актам НБУ та Фонду, відмовившись належним чином розглядати доводи заявників та досліджувати докази, що підтверджують незаконне позбавлення їх власності через застосування до них цих актів законодавства.

59. У відзивах на касаційні скарги НБУ наводить доводи про те, що суд апеляційної інстанції, на переконання відповідача, повно і всебічно з`ясував обставини справи і перевірив їх доказами, прийняв законну та обґрунтовану постанову, яка відповідає правильному застосуванню норм матеріального та дотриманню норм процесуального права.

60. Зокрема, у відзиві НБУ заперечуються доводи скаржників про не дослідження Шостим апеляційним адміністративним судом письмового доказу бездіяльності Національного банку України при списанні 27.11.2012 211 837,9 тис. грн. з кореспондентського рахунку ПАТ «Банк «Таврика», оскільки підставою для цього слугували такі документи: Договір позики між компанією Winten Trading Ltd, Кіпр (позичальник) та MAINL BANK AG (позикодавець) від 22.12.2011 б/н (далі-договір позики); договір відповідального зберігання та застави від 22.12.2011 б/н між ПАТ «Банк «Таврика» (заставодатель) та MAINL BANK AG (заставодержатель) (далі-договір застави).

61. НБУ відзначає, що за умовами договору застави ПАТ «Банк «Таврика» розмістив на кореспондентському рахунку в MAINL BANK AG кошти у якості забезпечення будь-яких зобов`язань за договором позики, при цьому власник кореспондентського рахунку обмежувався у праві доступу до коштів, а також надавалось право безспірного списання коштів у випадку невиконання позичальником зобов`язань та/або настання несприятливих подій.

62. У зв`язку з цим НБУ наголошує. що списання коштів MAINL BANK AG з кореспондентського рахунку ПАТ «Банк «Таврика» здійснено у зв`язку із реалізацією MAINL BANK AG прав заставодержателя на підставі договору застави. При цьому, таке списання здійснювалось без відома ПАТ «Банк «Таврика» та Національного банку України, в порядку договірного списання, передбаченого договором позики та договором застави.

63. У контексті вищевказаних аргументів НБУ акцентує увагу на нормах статті 5 Закону України «Про банки та банківську діяльність», якою Національному банку України заборонено будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов`язків або втручатись у діяльність банку.

64. Таким чином відповідач вважає, що у Національного банку України були відсутні правові підстави для здійснення впливу на банк та його керівників з приводу укладення та виконання договорів забезпечення.

65. НБУ також зауважує, що дії, які зрештою призвели до неплатоспроможності Банку, були вчинені його посадовими особами ПАТ «Банк «Таврика», а не відповідачем й не можуть свідчити про бездіяльність Нацбанку щодо здійснення банківського нагляду, а тим більше перебувати у причинно - наслідковому зв`язку з несприятливими, негативними наслідками, які настали для позивачів у зв`язку з цими обставинами. Вчинення посадовими особами ПАТ «Банк «Таврика» дій, щодо яких ініційовано звернення до правоохоронних органів, повинно охоплюватись відповідальністю, встановленою законом, саме для цих осіб і оцінюватись компетентними органами, а не адміністративним судом у контексті предмету цього спору.

66. НБУ також вважає безпідставними й твердження скаржників про те, що судом апеляційної інстанції не з`ясовано обставини справи щодо виведення, заміни застави в ПАТ «Банк «Таврика» під час перевірки Національним банком України цього банку, не надано їм належної правової оцінки і не перевірено їх доказами.

67. З цього приводу у відзиві на касаційні скарги відповідач вказує, що як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, це питання повно і всебічно досліджено судом з посиланням на докази, які містяться у матеріалах цієї справи.

68. НБУ, з посиланням на норми статей 5 та 63 Закону України «Про банки та банківську діяльність», зауважує, що законодавством України не передбачено повноважень Національного банку України щодо втручання у діяльність банку з приводу укладання та виконання договорів за винятком застосування до банку заходів впливу у вигляді обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій. Отже, на думку Національного банку України, у нього відсутні законодавчо визначені правові підстави для здійснення впливу на банк та його керівників з приводу укладання та виконання кредитних договорів та договорів забезпечення.

69. Окрему увагу НБУ звертає на те, що виведення та заміна застави в ПАТ «Банк «Таврика» були здійснені до початку позапланової перевірки Національним банком України ПАТ «Банк «Таврика», про що зазначено в Довідці про перевірку ПАТ «Банк «Таврика» від 28.12.2012 й слушно враховано судом апеляційної інстанції під час здійснення апеляційного перегляду справи.

70. Заперечує НБУ й доводи касаційних скарг про те, що Шостим апеляційним адміністративним судом встановлено бездіяльність Національного банку України під час здійснення позапланової інспекційної перевірки ПАТ «Банк «Таврика», оскільки такого висновку зі змісту оскаржуваного судового рішення апеляційного суду не вбачається і відповідних мотивів цим судом не наведено.

71. НБУ також пояснює, що розбіжність у датах проведення позапланової інспекційної перевірки ПАТ «Банк «Таврика», наявні у розпорядженні про призначення такого контрольного заходу і довідці, складеної за результатами його проведення, обумовлюється помилкою у тексті цього документу. Поряд із цим, відповідач вказує, що у Довідці про перевірку ПАТ «Банк «Таврика» проаналізована інформація та документи, матеріали та діяльність цього Банку не лише за період, вказаний у розпорядженні, а й за грудень 2012, тобто за весь час роботи інспекційної групи Національного банку України.

72. За наведеного, відповідач стверджує про необґрунтованість тверджень позивачів про допущення ним протиправної бездіяльності, оскільки перевірка ПАТ «Банк «Таврика» фактично була проведена за увесь період, починаючи з дати здійснення останнього інспекційного відвідування у травні 2009 року й по дату закінчення позапланової інспекційної перевірки Банку у грудні 2012 року.

73. Відповідач не погоджується й з доводами касаційних скарг про незаконність постанови Правління Національного банку України №548 від 20.12.2012 «Про віднесення ПАТ «Банк Таврика» до категорії неплатоспроможних», оскільки, на його переконання, ці аргументи засновані на припущеннях, які не ґрунтуються на фактичних обставинах. Не відповідають дійсності, та не підтверджені належними доказами, спростовуються обставинами справи, які підтверджують наявність у НБУ підстав, передбачених статтею 76 Закону України «Про банки та банківську діяльність», для прийняття такого рішення.

74. НБУ наголошує, що за наявності визначених вищевказаною нормою підстав він був зобов`язаний застосувати захід впливу саме у вигляді віднесення ПАТ «Банк Таврика» до категорії неплатоспроможних, а закон не ставить у залежність прийняття такого рішення від того, чи передувало йому віднесення банку до категорії проблемних, або того, чи був введений у такий банк куратор.

75. До того ж, за доводами відзиву на касаційні скарги, питання щодо права власності скаржників на володіння, користування і розпорядження своєю власністю - депозитними заощадженнями та відсотками за ними у ПАТ «Банк «Таврика», регулюється укладеними між вказаними суб`єктами договорами та законодавством України, однак оскаржувана позивачами постанова НБУ №548 від 20.12.2012 «Про віднесення ПАТ «Банк Таврика» до категорії неплатоспроможних» цих відносин не регулює й прийнята виключно з метою врегулювання відносин, які виникли у зв`язку із здійсненням НБУ банківського нагляду, що законом віднесено до його повноважень.

76. Насамкінець, НБУ підкреслює, що питання незаконності рішення Національного банку України про організацію позапланової інспекційної перевірки Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», оформленого розпорядженням Національного банку України від 22.11.2012 №599-р, не охоплювалось ані предметом спору та предметом доказування у справі, що розглядається, ані вимогами позовної заяви і наведеними у ній підставами позову, а тому, в силу визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України меж касаційного перегляду, Верховний Суд не може оцінювати такі аргументи, оскільки в суді касаційної інстанції не приймаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстави позову у суді касаційної інстанції також не допускається.

77. У зв`язку з вищевикладеним, НБУ у відзивах на касаційні скарги просить залишити їх без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

78. Виходячи зі змісту та характеру спірних у цій справі відносин, предмету спору та підстав позову, доводів сторін та інших учасників справи, під час розгляду цієї справи судом першої інстанції та її перегляду в апеляційному порядку, застосуванню підлягали, зокрема, такі норми матеріального права.

79. Закон України «Про Національний банк України»:

частина перша статті 2. Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України;

частина перша статті 6. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України;

пункт 8 частини першої статті 7. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України;

пункти 1, 7 статті 15. Правління Національного банку: приймає рішення, зокрема: щодо банківського регулювання та нагляду; про застосування заходів впливу до банків та інших осіб, діяльність яких перевіряється Національним банком відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; про віднесення банку до категорії проблемних або неплатоспроможних. Видає нормативно-правові акти Національного банку;

стаття 55. Головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті;

частини перша, друга, четверта статті 56. Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом`якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов`язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України;

Стаття 63. Національний банк не має права вимагати від банків виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами Національного банку;

частини перша-четверта статті 68. З метою забезпечення гласності з питань банківської діяльності та статистики платіжного балансу Національний банк:

1) публікує в друкованих органах Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України щорічний та квартальні баланси Національного банку;

2) видає щомісячний статистичний бюлетень та журнал "Вісник Національного банку України";

3) публікує в офіційних виданнях поточну банківську інформацію, інформацію з питань грошово-кредитної та банківської статистики, яка не належить до державної та банківської таємниці;

4) надає для опублікування інформацію з питань грошово-кредитної і банківської статистики та статистики платіжного балансу відповідно до міжнародних договорів;

5) забезпечує щомісячне інформування громадськості про рішення Правління Національного банку стосовно процентних ставок та умов проведення трансакцій з банками та про факти, які є важливими для осіб, що функціонують на фінансовому ринку, а також про здійснювану ним політику рефінансування, валютну політику, в тому числі публікує інформацію про:

надані банкам кредити (на строк більше 30 календарних днів) з обов`язковим зазначенням суми кредиту, типу наданого забезпечення та дати відповідного рішення Національного банку;

здійснення валютних інтервенцій з обов`язковим зазначенням виду операції (купівля/продаж іноземної валюти), обсягу операції, виду валюти та курсу валютної інтервенції.

Національний банк інформує громадськість про свою діяльність шляхом опублікування відповідних відомостей на сторінках офіційного інтернет-представництва Національного банку та в офіційному виданні Національного банку, проведення керівниками Національного банку прес-конференцій, виступів на радіо і телебаченні, створення програм та передач телерадіоорганізацією Національного банку та в інший передбачений законом спосіб.

Склад відомостей для опублікування в засобах масової інформації визначається Державним комітетом статистики України відповідно до законодавства України.

Власником зведеної інформації з питань грошово-кредитної та банківської діяльності є Національний банк, який встановлює режим доступу до неї відповідно до законодавства України. Використання офіційної банківської інформації іншими органами для широкого публікування можливе лише з дозволу Національного банку або з посиланням на джерело її офіційного опублікування;

80. Закон України «Про банки і банківську діяльність»:

Частини перша - четверта статті 5. Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності.

Держава не відповідає за зобов`язаннями банків, а банки не відповідають за зобов`язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором.

Національний банк України не відповідає за зобов`язаннями банків, а банки не відповідають за зобов`язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.

Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов`язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом;

частини перша, друга, дев`ята статті 67. Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників, банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. У разі якщо Національний банк України при здійсненні банківського нагляду дійшов висновку, що система управління ризиками банку є неефективною та/або неадекватною, банк зобов`язаний на вимогу Національного банку України невідкладно розробити та подати на погодження Національному банку України відповідний план заходів, спрямованих на усунення недоліків.

Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленими статтею 73 цього Закону. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду;

частина шоста статті 71. Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав. Таке рішення має бути підписане Головою Національного банку України або уповноваженою ним особою;

пункти 7, 12, 13 статті 73. У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, зокрема: обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій; віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного; відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку;

частини перша - третя статті 76. Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:

1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним;

2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України;

3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами.

Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Національний банк України не здійснює банківський нагляд за банком, віднесеним до категорії неплатоспроможних, та перехідним банком, крім отримання звітності в установленому Національним банком України порядку;

частини перша - шоста статті 77. Банк може бути ліквідований:

1) за рішенням власників банку;

2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо:

1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію;

2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії.

Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п`яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

Порядок відкликання банківської ліцензії у банку, що ліквідується за ініціативою власників, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.

Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

81. Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731:

пункт 2. Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

пункт 3. На державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб`єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту;

пункт 4. Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:

а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;

б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов`язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт;

підпункти а), б) пункт 5. На державну реєстрацію не подаються акти: персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо); дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших, що містять правові норми.

У разі надходження акта, який не підлягає державній реєстрації, орган державної реєстрації протягом п`яти робочих днів повертає його суб`єкту нормотворення з відповідним обґрунтуванням.

82. Положення про Міністерство юстиції України, затверджене Указом Президента України від 06.04.2011 №395/2011:

підпункт 9 пункту 4 Мін`юст України відповідно до покладених на нього завдань здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

83. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

84. Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

85. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційних скаргах та відзивах на них, Верховний Суд виходить з такого.

86. Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання протиправною бездіяльності Національного банку України, що полягає у не проведенні Національним банком України планової інспекційної перевірки публічного акціонерного банку «Банк «Таврика» у межах 36 місяців, починаючи з 01.05.2009, апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанцій стосовно того, що така періодичність здійснення НБУ планових заходів банківського нагляду була встановлена чинними станом на момент виникнення спірних правовідносин актами законодавства, зокрема, Положенням про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затверджене постановою Національного банку України від 17.07.2001 №276, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.08.2001 за №703/5894, а тому відповідач був зобов`язаний керуватись цим нормативним актом і повести планову інспекційну перевірку Банку не пізніше 01.05.2012 з урахуванням дати здійснення останньої планової перевірки цього ж Банку - 01.05.2009.

87. Апеляційний суд з приводу таких висновків суду першої інстанції у оскаржуваній позивачами в касаційному порядку постанові зазначав, що станом на момент проведення такої останньої перевірки - 01.05.2009 чинне на вказану дату Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок такого строку не встановлювало, а нова редакція цього нормативно - правового акта, якою запроваджувалась періодичність перевірок зазначеного виду, набула чинності лише 10.01.2012, у зв`язку з чим, на переконання колегії суддів апеляційного суду, не могла бути застосована до спірних правовідносин.

88. Водночас, колегія суддів з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з такого.

89. Ключовим для оцінки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства у вищевказаній частині позову є питання стосовно дії закону в часі, яке неодноразово досліджувалось Верховним Судом.

90. Так, відповідно до частин першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

91. Цій конституційній нормі надано офіційне тлумачення рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99.

92. За наведеними у вищевказаному Рішенні Конституційного Суду України юридичними позиціями в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

93. За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

94. У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

95. Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

96. Тобто, якщо публічно - правові відносини тривали станом на момент запровадження законодавцем іншого (нового) правового регулювання цих відносин і вони не припинились, або виникли після змін у законодавстві, то суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

97. Такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі продемонстровано Верховним Судом й у постановах від 09.09.2020 у справі №826/10971/16, від 31.03.2021 у справі №803/1541/16, від 24.01.2023 у справах №640/14816/20 та №600/5806/21-а відповідно.

98. Спірні у цій справі правовідносини пов`язані із здійсненням НБУ заходів банківського нагляду й у справі, що розглядається, виникли вже під час чинності Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, пункт 1.11 якого передбачав, що планова перевірка банку/філії іноземного банку проводиться не рідше одного разу на 36 місяців з дня останньої планової інспекційної перевірки.

99. За наведеного, з урахуванням вищевикладених правових норм та висновків Верховного Суду щодо їх застосування, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів вважає, що до правовідносин, у яких виник спір у справі, що розглядається, повинна була застосовуватись редакція Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, викладене у новій редакції відповідно до постанови Правління НБУ від 13.10.2011 №366 «Про внесення змін до Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22.12.2011 за №1504/20242, яка набула чинності з 01.01.2012.

100. Зважаючи на вищевикладене, а також беручи до уваги встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи про те, що остання планова інспекційна перевірка ПАТ «Банк «Таврика» проводилась 01.05.2009, то наступну таку перевірку НБУ зобов`язаний був провести не пізніше ніж 01.05.2012, однак всупереч закону у встановлений строк цього не зробив. Перевірка саме такого виду не була призначена відповідачем й пізніше, не була здійснена взагалі до прийняття оскаржуваних позивачами постанови та рішення НБУ.

101. Поряд із цим колегія суддів звертає увагу на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №800/304/17, згідно з якими протиправну бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

102. Водночас для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

103. Самі собою строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

104. Крім того, колегія суддів відзначає, що за змістом частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

105. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина четверта статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

106. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду і доведеність позивачем порушення відповідним рішенням, дією чи бездіяльністю його прав та законних інтересів.

107. Схожа за змістом правова позиція щодо умов надання правового захисту судом викладена й у постанові Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №810/1044/18, а також у постанові від 14.02.2022 у справі №200/9772/18-а і узгоджується з висновками щодо застосування норм права, наведеними у постанові цього ж Суду від 13.08.2020 у справі №369/3756/16-а, у якій також наголошується, що порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, що спірне рішення начебто впливає на правове становище позивача та третіх осіб. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок.

108. Порушення прав та інтересів слід відрізняти від порушення закону. Підставою звернення до суду є протиправні рішення (дії чи бездіяльність), які порушують права (свободи чи інтереси) конкретної особи. Саме лише порушення закону, яке не призводить до порушення прав особи, не дає підстав для задоволення позову такої особи.

109. Отже, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

110. Своєю чергою відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18.

111. Колегія суддів зауважує, що як встановлено судами попередніх інстанцій списання коштів, розміщених на кореспондентському рахунку, відкритому у MEINL BANK AG (Австрія) на загальну суму 26 502,9 тис. доларів США (в еквіваленті 211 837,9 тис. грн. або 5,34% загальних активів) та заміна об`єктів іпотеки на загальну суму 406 037,8 тис. грн. на твори образотворчого мистецтва, що зрештою слугувало одними з підстав для віднесення ПАТ «Банк «Таврика» до категорії неплатоспроможних, відбулося упродовж листопада - грудня 2012 року, тобто вже після спливу визначеного законом строку для призначення НБУ планової інспекційної перевірки цього Банку і початку проведення позапланової перевірки.

112. Тобто навіть у разі дотримання НБУ визначеної законом періодичності проведення планових заходів банківського нагляду ці факти не були б виявлені, а отже така бездіяльність не мала впливу на права позивачів, за захистом яких вони звернулись до суду, і не призвела до порушення цих прав, у зв`язку з чим колегія суддів констатує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову в цій частині, тоді як апеляційний суд в цілому дійшов правильного висновку про безпідставність таких вимог позовної заяви.

113. Варто також врахувати, що періодом інспектування, встановленим у розпорядженні НБУ від 22.11.2012 № 599-р, яким у спірних відносинах призначено перевірку Банку, охоплювався увесь час діяльності ПАТ «Банк «Таврика, починаючи з дати останньої планової перевірки, проведеної у травні 2009 року, і до моменту закінчення перевірки у грудні 2012 року й за цей період було проаналізовано та розглянуто документи, матеріали та діяльність об`єкта перевірки.

114. Це розпорядження вимогами позову не охоплюється, а тому суди попередніх інстанцій, враховуючи предмет спору та предмет доказування у цій справі, оцінку йому не надавали. Не оцінює вказане розпорядження на предмет законності й Верховний Суд, оскільки в силу приписів статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України не може розглядати вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

115. Водночас, у довідці про перевірку ПАТ «Банк «Таврика» від 28.12.2012 було відображено факти, зокрема, виведення та заміни застави в ПАТ «Банк «Таврика», що спростовує аргументи скаржників стосовно неповноти цього документа і не відображення у ньому всіх обставин, виявлених перевіркою.

116. Ці обставини дозволяють стверджувати, що НБУ, хоча й запізненням, але виконав покладений на нього обов`язок щодо проведення банківського нагляду у спірних відносинах, а допущенна відповідачем бездіяльність щодо періодичності проведення планових заходів такого нагляду не мала негативного впливу на права позивачів, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про визнання такої бездіяльності протиправною.

117. Не заслуговують на увагу аргументи скаржників про те, що НБУ допустив протиправну бездіяльність, не проводячи усупереч вимог статті 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» перевірки ПАТ «Банк Таврика» щорічно, оскільки за нормами вищевказаної статті нею встановлено обов`язок НБУ проводити планові перевірки не частіше одного разу на рік, а не щороку. Тобто, ці доводи скаржників базуються на неправильному і помилковому розумінні ними норм статті 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» й не вказують на допущення відповідачем протиправної бездіяльності.

118. Необхідно відзначити й те, що згідно з частинами другою, шостою статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, було передбачено, що учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.

119. Національний банк України не відповідає за зобов`язаннями банків, а банки не відповідають за зобов`язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.

120. Згідно ж з установленими у цій справі обставинами надання ПАТ «Банк «Таврика» кредитів пов`язаним з Банком особам-акціонерам та масового виведення застав, незаконне списання коштів з кореспондентського рахунку ПАТ «Банк Таврика» на користь Австрійського банку MEINL BANK AG, незаконна підміна матеріальної застави позичальників кредитів в банку акціями Київського ювелірного заводу із занадто завищеною експертною ціною (у п`ять разів) та факти недостатності для покриття кредитних ризиків застави майнового поручителя ТОВ «Музей сучасного образотворчого мистецтва України» вартістю під надані кредити 29 позичальникам-акціонерам та пов`язаних з ними особам, є наслідком дій саме Банку та пов`язаних з ним осіб, а не НБУ.

121. Це підтверджується й обставинами, встановленими у справі №910/12803/18 й відображеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.10.2021, у якій констатовано, що сукупність встановлених судом першої інстанції обставин свідчить про те, що пов`язаними особами Банку (власниками істотної участі та керівниками) не було забезпечено здійснення Банком діяльності у відповідності до нормативів НБУ, вимог чинного законодавства України, а здійснення активних операцій направлених на задоволення потреб акціонерів та групи пов`язаних з ними компаній, виведення ними коштів на рахунки офшорних компаній, призвели до втрати Банком ліквідності, неможливості виконання зобов`язань перед вкладниками та визнання банку неплатоспроможним.

122. У постанові Верховного Суду від 07.10.2021 у справі №910/12803/18 також зазначено що відповідачі, як керівники, особи, які приймали рішення щодо його діяльності та акціонери з істотною часткою, володіли повною інформацією про стан Банку, порушення, які виявлялися НБУ тривалий час, вчиняли дії, які не лише не покращували ситуацію, що склалася, не усували допущені порушення, а навпаки були спрямовані на задоволення інтересів конкретних юридичних і фізичних осіб.

123. До того ж, колегія суддів у вищевказаній постанові зауважила, що місцевим господарським судом встановлено, що факти неадекватного визначення класу позичальників на основі оцінки їх фінансового стану, неправильного визначення стану обслуговування боргу, неправомірного підвищення категорії кредитної операції, передавання, як інвестору, коштів у будь-якій формі протягом дії договору про залучення коштів на умовах субординованого боргу, а також подання до НБУ недостовірної звітності (в тому числі щодо розмішених коштів в Meinl Bank AG), що не відображала реальний стан ліквідності та платоспроможності Банку, та призводила до суттєвого викривлення показників його фінансового стану, свідчать про те, що наміри пов`язаних осіб Банку носили характер свідомих, умисних дій.

124. З огляду на викладене, враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021, а також у постановах Касаційного господарського суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, від 14.09.2021 у справі №910/11371/18, колегія суддів у постанові від 07.10.2021 у справі №910/12803/18 погодилася із висновком суду першої інстанції, що відповідачами була завдана шкода у сумі 2 679 888 731,86 грн, й у цьому випадку наявні всі елементи цивільно-правового правопорушення та з урахуванням засад господарського судочинства саме вказані особи несуть відповідальність за завдану шкоду. При цьому, колегія суддів, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у цій же постанові Верховного Суду констатувала, що спір у цій справі виник із неправильних дій відповідачів, що стали причиною неплатоспроможності та ліквідації Банку.

125. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів визнає слушними аргументи НБУ, викладені у відзивах на касаційні скарги, про те, що негативні наслідки, які настали для позивачів, обумовлені насамперед діями Банку і пов`язаних з ними осіб, що й призвело до неможливості виконання зобов`язань перед позивачами зі сторони Банку за укладеними між ними правочинами банківських вкладів, а не внаслідок бездіяльності НБУ, яка оскаржується у цій справі.

126. Верховний Суд також підкреслює, що постанова Правління Національного банку України від 20.12.2012 №548 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» до категорії неплатоспроможних» прийнята на підставі пунктів 1, 3 частини першої статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність», які є самостійними та окремими підставами для застосування НБУ заходу впливу саме такого виду. При чому, у разі наявності передбачених вищевказаними нормами обставин, що доведено НБУ під час розгляду цієї справи та не спростовано позивачами, НБУ, в силу імперативних приписів абзацу першого частини першої статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність», був зобов`язаний прийняти відповідне рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних безвідносно до наявності чи відсутності обов`язкового резерву коштів банку в Національному банку України та того, чи визнавався цей самий банк проблемним і чи передувало це прийняттю такого рішення.

127. Системний аналіз норм статей 67, 73 і 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» з урахуванням їх юридичних зв`язків дає колегії суддів підстави для висновку й про те, що запровадження Національним банком України особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку (стаття 67) є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленими статтею 73 цього Закону, і є правом, а не обов`язком НБУ, може бути здійснено лише за наявності визначених законом підстав. Однак, якщо НБУ виявлено і підтверджено обставини, з якими стаття 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов`язує віднесення банку до категорії неплатоспроможних, то НБУ зобов`язаний прийняти рішення про це у формі, передбаченій законом і нормативно - правовими актами НБУ.

128. Це відповідає визначеній статтею 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» меті банківського нагляду, якою є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

129. Відповідна постанова Правління НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних не є нормативно - правовим актом, а належить до актів індивідуальної дії, є наслідком реалізації НБУ наявних у нього повноважень у сфері банківського нагляду за діяльністю конкретного банку, стосується саме його прав та інтересів, не врегульовує відносини між банком та його клієнтами або інших, у тому числі суспільних відносин в певній сфері, не містить правових норм, які встановлюють правила поведінки, у зв`язку з чим така постанова не підлягає державній реєстрації Міністерством юстиції України.

130. Не змінює юридичної природи такого акту НБУ й те, що він оформлений саме постановою.

131. З цього приводу колегія суддів зауважує, що положення частини другої статті 56 Закону України «Про Національний банк України» лише уточнюють форму видання Національним банком нормативно-правових актів й не встановлюють заборони щодо оформлення у такий спосіб інших рішень Правління НБУ, зокрема, прийнятих ним у межах наданих законом повноважень актів індивідуальної дії. Такі обставини самостійно не можуть зумовлювати нечинності прийнятих Правлінням Національного Банку України рішень, які законом віднесені до його компетенції і прийняті у спосіб та в порядку, визначені законодавством.

132. Виходячи з цих мотивів, колегія суддів відхиляє доводи касаційних скарг про те, що постанова Правління Національного банку України від 20.12.2012 №548 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» до категорії неплатоспроможних» та рішення комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 23.11.2012 №906 «Про зупинення здійснення окремих видів операцій Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» підлягали державній реєстрації Міністерством юстиції України.

133. До того ж законодавством, яким врегульовано спірні правовідносини, не передбачено обов`язку Національного банку повідомляти або доводити до відома вкладників відповідного банку про прийняття ним рішень про застосування заходів впливу, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність», до банків та інших осіб, діяльність яких перевіряється.

134. Не містить правового обґрунтування щодо наявності у відповідача такого обов`язку й поданий у цій справі позов.

135. Тому, враховуючи правову природу і характер прийнятих відповідачем рішення від 23.11.2012 №906 і постанови від 20.12.2012 №548, які оскаржуються, предмет їх регулювання, колегія суддів вважає обґрунтованими наведені у оскаржуваних судових рішеннях мотиви про те, що такі адміністративні акти підлягали доведенню до відома лише особам, яких вони безпосередньо стосуються. За такого правового регулювання спірних правовідносин, особисте неповідомлення (недоведення до відома) Національним банком позивача у цій справі про прийняття вищевказаних рішення та постанов не свідчить про порушення відповідачем прав позивачів.

136. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом й у постанові від 24.01.2023 у справі №826/9693/13-а у подібних правовідносинах й підстав для відступу від неї колегія суддів не вбачає.

137. У цій же постанові Верховного Суду зазначено, що рішення комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 23.11.2012 №906 «Про зупинення здійснення окремих видів операцій Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» не охоплювало банківські операції з видачі депозитів за договорами банківського вкладу і такі операції на його підставі не зупинялись.

138. Незадоволення Банком вимог про дострокове закриття договорів банківського вкладу та/або виплати коштів за такими договорами не вказують на протиправність вищевказаного рішення, оскільки такі дії з посиланням, у тому числі на це вище рішення, вчинені безпосередньо ПАТ «Банк «Таврика», а не Національним банком й можуть свідчити про його неправильне трактування Банком, однак не вказують на протиправні дії саме НБУ.

139. Крім того, варто наголосити, що вказаним вище рішенням НБУ від 23.11.2012 №906 не було зупинено можливості здійснення ПАТ «Банк «Таврика» операцій через консолідований рахунок, а постанови про визнання ПАТ «Банк «Таврика» проблемним, відповідно до вимог статті 75 Закону України «Про банки та банківську діяльність» у спірних правовідносинах не приймалося.

140. За наведеного, у колегії суддів відсутні підстави стверджувати, що неможливість повернення позивачам розміщених ними у ПАТ «Банк «Таврика» депозитів і відсотків за ним після прийняття НБУ рішення від 23.11.2012 №906 зумовлено саме діями та/або бездіяльністю Національного банку внаслідок прийняття цього рішення і постанови, які, до того ж, не були їм адресовані й безпосередньо відповідачем до позивача не застосовувалися, і щодо яких, з урахуванням підстав цього позову та встановлених у справі обставин, не виявлено фактів їх протиправного характеру й порушення процедури їх прийняття.

141. Згідно ж з статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

142. За статтею 99 Конституції України забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - НБУ; а за змістом пункту 3.1 Рішення Конституційного Суду України №6-рп/2009 від 26.02.2009 Конституція України визначила правовий статус НБУ як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України (стаття 99 Конституція України).

143. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про Національний банк України» НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

144. Банківське регулювання - це одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства (стаття 1 Закону України «Про Національний банк України»).

145. Відповідно до статті 55 цього ж Закону головна мета банківського регулювання і нагляду - це безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. НБУ здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. НБУ здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ і економічних нормативів. НБУ не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

146. Статтею 67 «Про банки і банківську діяльність» визначено мету банківського нагляду, якою є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. НБУ здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.

147. Аналіз зазначених норм свідчить, що НБУ бере участь у виконанні функцій держави в банківському секторі та наділений при цьому певними владно-розпорядчими повноваженнями для виконання своїх функцій, що притаманно органам державної влади.

148. У свою чергу банківський сектор - це особлива сфера, де одні суб`єкти господарювання довіряють власні кошти іншим, а тому існує ризик можливості з боку банків (власників, акціонерів тощо) незаконно привласнити такі кошти і уникнути відповідальності.

149. Для запобігання цьому (серед інших функцій) функціонує НБУ як особливий державний орган, який регулює банківську діяльність, здійснює контроль і нагляд за банками з метою недопущення протиправної діяльності доведення банку до неплатоспроможності та привласнення коштів вкладників.

150. НБУ зобов`язаний вчиняти заходи впливу та контролю з метою недопущення порушення норм банківського законодавства (насамперед зі сторони банків) та відновлення платоспроможності і стабільності банків.

151. Такі висновки щодо правового статусу і компетенції НБУ у сфері банківського нагляду наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №910/6175/19.

152. Тобто, Національний банк України як центральний банк України із особливим статусом державного управління, має забезпечувати безпеку та фінансову стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів, що досягається постійним наглядом за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів.

153. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів констатує, що здійснення Національним банком у встановлених законодавством межах банківського нагляду й застосування ним заходів впливу, передбачених законом, не є втручанням в оперативну діяльність банку або у діяльність банку з приводу укладення та виконання договорів як помилково вважали суди попередніх інстанцій та переслідує легітимну мету, сприяє досягненню загальносуспільної мети у забезпеченні належного функціонування і розвитку банківської системи України, недопущення зловживань у банківському секторі його учасниками, захисту прав, зокрема, вкладників банків.

154. Відповідно до частин першої, четвертої статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

155. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом (частина перша статті 193 Цивільного кодексу України).

156. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII «Про валюту і валютні операції» валютні цінності - національна валюта (гривня), іноземна валюта та банківські метали.

157. Наявне і належне особі майно, а саме - грошові кошти, охоплюється поняттям «своє майно», згідно зі статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у розумінні практики Європейського суду з прав людини (Рішення Європейського суду з прав людини від 11.07.2017 року у справі «Moreira Ferreira v. Portugal»).

158. Отже, грошові кошти, розміщені позивачами на рахунках у ПАТ «Банк «Таврика» є їх майном і на них поширюються загальні положення законодавства про право власності, яке є непорушним.

159. Вкладом, у розумінні статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», є кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

160. Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком (частина перша статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

161. У адміністративному процесі визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю, визначено як способи судового захисту (стаття 5 Кодексу адміністративного судочинства України) і належить до повноважень адміністративного суду відповідно до статті 245 цього Кодексу.

162. Відповідно ж до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

163. Таким чином, бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів, яка призвела до порушень прав вкладників у вигляді неповернутих грошових коштів, за певних обставин може розцінюватись як шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади. Особи, що постраждали внаслідок такої бездіяльності можуть вимагати компенсації відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України.

164. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №826/9802/17.

165. У спірних відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (йдеться про реальну шкоду).

166. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода, що спричинила порушення цивільного права, стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

167. Таким чином, колегія суддів зазначає, що необхідною підставою для притягнення НБУ до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

168. Такі критерії відшкодування шкоди у випадку вчинення НБУ неправомірних дій окреслені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №910/6175/19 й колегія суддів не вбачає перешкод для застосування цієї правової позиції до правовідносин, що виникли у справі, яка розглядається.

169. Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що НБУ у спірних відносинах не допустив бездіяльності, яка мала б протиправний характер і безпосередньо впливала на права позивачів, їх порушувала. Навпаки, з встановлених у цій справі обставин вбачається, що НБУ провела перевірку діяльності ПАТ «Банк «Таврика» за увесь період, що охоплюється з моменту здійснення останньої перевірки та за час проведення позапланової інспекційної перевірки, яка мала місце у спірних відносинах. Обставини цієї справи також підтверджують, що НБУ, виявивши факти порушення банком вимог законодавства у сфері банківської діяльності та нормативно - правових актів НБУ, застосувала саме той захід впливу, який була зобов`язана застосувати й для цього у відповідача виникли визначені законом правові підстави. Прийняті НБУ акти, які оскаржуються позивачами у цій справі, відповідали вимогам закону, повноваженням цього органу та меті, з якою вони надані. Це не спростовано під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій. Колегія суддів погоджується з викладеними у постанові апеляційного суду мотивами стосовно того, що оскаржувані позивачами бездіяльність та рішення НБУ не призвели до порушення їх прав.

170. Тому колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що між бездіяльністю й рішеннями НБУ, які оскаржуються позивачами, та шкодою, яка ними заявлена, відсутній прямий і безпосередній причинно - наслідковий зв`язок, а отже у такому разі випадає один з обов`язкових елементів, необхідних для її відшкодування. До того ж, у цій справі НБУ доведено, а позивачами не спростовано, що рішення НБУ, які охоплюються предметом спору у справі, що розглядається, є протиправними, що також вказує на безпідставність позовних вимог, які правильно відхилені судами попередніх інстанцій.

171. Обґрунтованими колегія суддів вважає й висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову в частині вимог до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема, щодо визнання протиправним введення тимчасового адміністратора Фонду до ПАТ «Банк Таврика» з 21.12.2012 та незаконного набуття права розпоряджатися депозитними вкладами позивачів.

172. З цього приводу колегія суддів зазначає, що введення тимчасової адміністрації до ПАТ «Банк Таврика» відбулось на підставі законної постанови Правління Національного банку України від 20.12.2012 №548 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» до категорії неплатоспроможних» і відповідного рішення Фонду, яке не охоплюється предметом цього спору й протиправність якого з наведених учасниками справи аргументів та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи не вбачається. До того ж, за приписами частин першої, п`ятої статті 36 Закону України від 23.02.2012 №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю, має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання, однак не набуває права розпоряджатися депозитними вкладами, у тому числі позивачів.

173. Погоджується колегія суддів й з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивачів про визнання протиправним звернення Фонду до НБУ з пропозицією про відкликання ліцензії у ПАТ «Банк Таврика».

174. Оцінюючи доводи касаційних скарг у вищенаведеній частині, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до норм статей 39, 40 та 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній станом на момент запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Таврика», протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання з обов`язковим дотриманням принципу найменших витрат для Фонду. За рішенням виконавчої дирекції Фонду цей строк може бути продовжений до 30 днів.

План врегулювання складається відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. У плані врегулювання на підставі оцінки фінансового і майнового стану банку визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із таких способів:

1) ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому цим Законом;

2) ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов`язань на користь приймаючого банку;

3) відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією;

Фонд наступного дня після завершення відчуження активів і зобов`язань подає Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію неплатоспроможного банку

Фонд вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку:

1) відповідно до плану врегулювання;

2) у разі закінчення строку тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання;

3) в інших випадках, передбачених цим Законом.

175. Зі змісту вищенаведених приписів законодавства вбачається, що Фонд на підставі оцінки фінансового і майнового стану банку самостійно обирає спосіб виведення неплатоспроможного банку з ринку і зазначає про це у плані врегулювання, відповідно до якого вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

176. Тобто у відносинах, пов`язаних з виведенням неплатоспроможного банку з ринку та запровадженням тимчасової адміністрації, Фонд під час складання плану врегулювання має право обирати на власний розсуд один з декількох можливих варіантів своєї поведінки, кожен з яких є законним, що вказує на дискреційний характер цих повноважень.

177. Колегія суддів враховує, що дискреція не повинна бути необмеженою і повинна унеможливлювати свавільні чи нерозумні рішення. Орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.

178. Однак з обставин справи, що розглядається, її матеріалів, досліджених у судових засіданнях, доводів учасників справи та мотивів, наведених по суті спору в оскаржуваній постанові апеляційного суду, не вбачається того, що запропонований Фондом план врегулювання, який передбачав відкликання банківської ліцензії ПАТ «Банк Таврика», не ґрунтувався на належній оцінці фінансового і майнового стану банку, і що пропозиція про це була необґрунтованою, що Фонд у цьому випадку діяв свавільно та реалізував наявні у нього повноваження всупереч закону й прав позивачів.

179. На думку колегії суддів, судами попередніх інстанцій надана правильна оцінка й твердженням позивачів у частині заявлених ними вимог позову про визнання протиправними дії та бездіяльності Фонду, які полягали, зокрема, у не зверненні з грудня 2012 року до серпня 2013 року до правоохоронних органів про притягнення до цивільної та кримінальної відповідальності осіб, винних у списанні 211 млн. 837,9 тис грн. на користь Австрійського банку, а також у не визнанні договорів застави майнового поручителя ТОВ «Музей сучасного образотворчого мистецтва України» нікчемними і не відновлення дебіторської заборгованості 29 позичальників кредитів-акціонерів ПАТ «Банк Таврика» в сумі 3 млрд. 314 млн. 915,9 тис. грн.; не визнанні договорів підміни матеріальної застави в сумі 1 млрд. 199 млн. грн. цінними паперами Київського ювелірного заводу нікчемними та не відновлення дебіторської заборгованості позичальників кредитів в ПАТ «Банк Таврика».

180. Так, відповідно до пунктів 5, 6 частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду наділена правом, у тому числі заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, звертатися до правоохоронних органів із заявою про порушення кримінальних справ у встановленому законодавством України порядку в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку.

181. Проте, строки, упродовж яких уповноважена особа Фонду може реалізувати такі права, нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не встановлені. При цьому, звернення до суду з відповідним позовом або з заявою до правоохоронного органу є правом, а не обов`язком уповноваженої особи Фонду. Строки ж звернення до суду з цивільним позовом та строк давності у кримінальних правопорушеннях встановлюються відповідними нормами процесуального закону.

182. До того ж, як встановлено у постанові Верховного Суду від 07.10.2021 у справі №910/12803/18, саме з 23.09.2013 Фонд обізнаний про те, що задоволення всіх зобов`язань Банку неможливе і шкоду вже завдано, тобто саме цей день визнано днем, з яким пов`язується виникнення у Фонду права на звернення до суду з відповідним позовом і початок перебігу строку позовної давності.

183. У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій не встановлено, а позивачами не доведено, що уповноважена особа Фонду з грудня 2012 року до серпня 2013 року допустила протиправну бездіяльність й у межах визначених законом строків не вчинила дій, спрямованих на звернення до правоохоронних чи судових органів з метою притягнення до цивільної та кримінальної відповідальності осіб, винних у списанні 211 млн. 837,9 тис грн. на користь Австрійського банку.

184. Що ж стосується висновків оскаржуваних судових рішень в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Фонду стосовно не визнання нікчемними договорів застави майнового поручителя ТОВ «Музей сучасного образотворчого мистецтва України» та зміни матеріальної застави в сумі 1 млрд. 199 млн. грн. цінними паперами Київського ювелірного заводу, не застосування наслідків нікчемності цих правочинів, то колегія суддів, надаючи оцінку доводам учасників справи в цій частині, виходить з такого.

185. Статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, відповідно до частин другої, третьої якої протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв:

1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;

2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;

3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;

4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;

5) договори (правочини) з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

Договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов`язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується.

186. Колегія суддів звертає увагу, що у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі №910/12803/18, яке залишене в силі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.10.2021 й набрало законної сили, встановлено такі обставини:

- «З поданих суду доказів та результатів перевірки, проведеної НБУ (довідка від 28.12.2012) вбачається, що: погашення кредитної заборгованості та заборгованості за нарахованими доходами акціонерів та пов`язаних з ними осіб, здійснювалось за рахунок видачі нових кредитів іншим позичальникам; кредитні кошти були джерелом як для збільшення статутного фонду Банку, так і для викупу акцій у фізичних осіб - акціонерів Банку.

Тобто, Банком здійснювались активні операції з кредитування одних юридичних осіб з метою погашення боргових зобов`язань перед Банком іншими юридичними особами за рахунок кредитних коштів самого Банку, через операції з цінними паперами обмеженого кола емітентів, надання або повернення фінансової допомоги, оплати та повернення коштів за договорами доручення, купівлі-продажу майна.

Фактично кошти до Банку не надходили, а погашення заборгованості перед Банком відбувалось за рахунок його ж кредитних коштів.

Вказані дії створювали фіктивну уяву про якість обслуговування активних операцій такими контрагентами (заборгованість яких погашалась), формування доходів в Банку, а фактично приховування проблемності таких кредитів, самого Банку та виводились кошти Банку залучені у вкладників Банку.

Наслідком зазначених вище операцій, стало те, що заборгованість позичальників, які мали реальні активи було погашено, а боржниками перед Банком залишились юридичні особи, які не мали належних активів для виконання зобов`язань з погашення кредитів, а отже фактичну вигоду від таких операцій отримали акціонери та особи, які мали істотну участь у Банку та мали реальний вплив, як на діяльність відповідної групи компаній так і самого Банку.

Дії відповідальних осіб супроводжувались приховуванням реальної ситуації щодо стану активів та ліквідності Банку шляхом неадекватної оцінки фінансового стану позичальників, неправильного визначення стану обслуговування боргу, неправомірне підвищення категорії кредитної операцій, що по суті свідчить про свідомий характер таких дій.

Керівництвом Банку та відповідальними особами були проігноровані вимоги НБУ, вказані у довідках за результатами перевірок (від 30.05.2011 №42-108/7127БТ, від 21.02.2012 №42-108/2495БТ, від 24.05.2012 №42-108/7771БТ, від 27.11.2012 №42-108/18615БТ), щодо зменшення кредитування акціонерів, вони не були виконані, продовжувались дії щодо кредитування акціонерів та пов`язаних осіб.

У протоколі наради в НБУ з керівництвом Банку від 19.04.2012 зафіксовано те, що показники програми фінансового оздоровлення Банку не відповідають його реальному фінансовому стану, заборгованість акціонерів в 1,6 рази перевищує обсяг статутного капіталу Банку, а тому необхідно зменшити обсяги кредитування акціонерів.

Незадовільна якість активів призвела до необхідності станом на 01.11.2012 доформувати резерви під активні операції на суму 1 885,7млн.грн., а отже, і від`ємного значення регулятивного капіталу (НІ) та економічних нормативів, що розраховуються на його основі (Н2, НЗ, Н7, Н8, Л13-1, Л13-2) що свідчить про те, що Банк здійснював ризикову діяльність, яка загрожувала інтересам вкладників та інших кредиторів Банку, мало високий ризик ліквідності та було неспроможне своєчасно виконувати зобов`язання перед вкладниками та кредиторами, його діяльність не відповідає вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ.

Відповідальними особами є члени Кредитного комітету, Правління Банку, Наглядової ради Банку ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 ), а також особи, які мали істотну участь у Банку ( ОСОБА_28 , ОСОБА_29 ), які також буди обізнаними про відповідні дії керівництва Банку, виступали поручителями (майновими поручителями) по зобов`язанням акціонерів Банку та пов`язаних з ними особами, отримали кошти за акції Банку викуплені у них за рахунок кредитних коштів Банку, що свідчить про те, що шкода була завдана спільними діями вказаних осіб.

Слід зазначити, що судом було досліджено долучені до матеріалів справи копії протоколів засідань Правління Банку, Кредитного комітету та Наглядової ради та встановлено, що всі учасники засідань голосували за рішення, які приймалися на засіданнях одноголосно «за», тобто відповідальні особи діяли цілеспрямовано спільно, і жодна особа, яка була причетна до керівництва Банком не заявила про свої зауваження щодо сумнівних рішень з кредитування чи продовження кредитів, тощо.

Будучи обізнаними про ситуацію, яка склалася з фінансовим станом Банку та виявлені НБУ порушення, які були вказані неодноразово у відповідних довідках, членами Наглядової ради та Правління Банку протягом листопада 2012 року були прийняті рішення, на підставі яких виведено із забезпечення (розірвано договори застави) ліквідну заставу:

- іпотеку нерухомого майна, майнових поручителів: ТОВ «Армат СВ» за кредитною лінією позичальника ОСОБА_94, а саме: майновий комплекс виробнича база загальною площею 3 354,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_20, заставною вартістю 19 371,2тис.грн.; ПАТ «Ластівка» за кредитною лінією позичальника ТОВ «Інтер ВВ», а саме: 13 житлових будинків та земельних ділянок в АДРЕСА_1 , заставною вартістю 79 188,7 тис.грн;

майнові права на грошові кошти (депозити) майнових поручителів ПАТ «Чернігівський Янтар» (9 172,0 тис.грн.), ТОВ «БК «Тройка» (1 423,0 тис.грн.), ТОВ «Компанія «Будспецавтоматика» (3 337,5 тис.грн.) за кредитною лінією ТОВ «ФГ «Альтернативні технології»;

майнові права на грошові кошти (депозити) ТОВ «ФГ «Альтернативні технології» (40 566 тис.грн.) за власною кредитною лінією;

майнові права на грошові кошти (депозити) ТОВ «СТН ЕССЕТ Менеджмент» (52 880,0 тис.грн.) за власною кредитною лінією.

- здійснено заміну об`єктів іпотеки на твори образотворчого мистецтва, а саме виведено із застави:

комплекс будівель ПАТ «МДМЦ «Чайка» (м. Євпаторія) заставною вартістю 250 482,8 тис.грн., застава за кредитами ТОВ «Українські ювеліри» та ТОВ «Антей XXI»;

нежитлову нерухомість за адресою: м. Київ, вул. Глибочицька, буд.17, заставною вартістю 155 555 тис.грн., власник ОСОБА_29 - майновий поручитель за кредитами ТОВ «Нова будівельна компанія», ТОВ «Градієнт СВ».

Вказані правочини в силу статті 38 Закону повинні були бути предметом оцінки Фонду у зв`язку з їх нікчемністю.

Щодо введення в заставу замість нерухомого майна творів образотворчого мистецтва, то слід вказати, що такі дії були нелогічними та занадто ризикованими.

Так, твори образотворчого мистецтва були оцінені у 5 412 076 672 грн. згідно з експертною оцінкою від 29.11.2011, яка була проведена експертом ТОВ «Артаналітікс».

Разом з тим, в рамках процедури банкрутства ТОВ «Музей сучасного образотворчого мистецтва України» (справа №910/23462/14) 05.01.2016 відбувся аукціон за результатами якого, предмети образотворчого мистецтва та графіки у загальній кількості 4 651 штук, що є предметом забезпечення і забезпечують вимоги заставодержателя (Банку) були реалізовані всього за 16 328 818,10 грн.

Якщо матеріальна цінність творів образотворчого мистецтва у 2011 році дійсно складала б 5 412 076 672 грн., то природнім був би порядок речей, за яким у 2016 році вони були б реалізовані в рамках цієї суми з незначним дисконтуванням, а не в 331 раз менше ніж вартість, визначена оцінкою.

Проведення керівниками Банку ризикової діяльності щодо кредитування акціонерів та групи пов`язаних з ними компаній, призвело до відсутності у Банку коштів для виконання своїх зобов`язань перед вкладниками і кредиторами, порушення нормативів адекватності капіталу, ліквідності, максимального розміру кредитного ризику, віднесення Банку до категорії неплатоспроможних, та завдання шкоди Банку (понесення втрат) та його кредиторам.

Сукупність обставин встановлених свідчить про те, що пов`язаними особами Банку (власниками істотної участі та керівниками) не було забезпечено здійснення Банком діяльності у відповідності до нормативів НБУ, вимог чинного законодавства України, а здійснення активних операцій направлених на задоволення потреб акціонерів та групи пов`язаних з ними компаній, виведення ними коштів на рахунки офшорних компаній, призвели до втрати Банком ліквідності, неможливості виконання зобов`язань перед вкладниками та визнання банку неплатоспроможним.

Допущені відповідачами порушення в діяльності Банку свідчать про протиправність їх поведінки.

Твердження про відсутність вини та самої шкоди, причинно-наслідкової шкоди спростовуються встановленими вище обставинами.

Та діяльність, яка велася Банком, зокрема у період 2011-2012 років, і стала причиною його неплатоспроможності, ліквідації та залишення незадоволеними вимог на суму 2 679 888 731,86 грн.

Відповідачі, як керівники, особи, які приймали рішення щодо його діяльності та акціонери з істотною часткою, володіли повною інформацією про стан Банку, порушення, які виявлялися НБУ тривалий час, вчиняли дії, які не лише не покращували ситуацію, що склалася, не усували допущені порушення, а навпаки були спрямовані на задоволення інтересів конкретних юридичних і фізичних осіб.

Оскільки шкода АТ «БАНК «ТАВРИКА» та його кредиторам завдана саме внаслідок дій пов`язаних осіб по проведенню активних операцій (кредитування акціонерів та пов`язаних з ними осіб для задоволення їх фінансових потреб із значною концентрацією ризиків, в тому числі щодо забезпечення), наслідком яких стало неповернення кредитів такими позичальниками, то зазначені обставини свідчать про наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою.

Разом з тим, збитки від описаних операцій не охоплюються звичайним кредитним ризиком, а суб`єктний склад учасників, загальна подібність схем кредитування, суми операцій, відсутність забезпечення, концентрацію кредитного ризику через пов`язаність боржників та численні факти прийняття Кредитним комітетом, Правлінням та Наглядовою радою Банку одноголосних необґрунтованих рішень на користь пов`язаних позичальників, що прямо суперечило інтересам Банку, не можуть бути пояснені «кризовими явищами в економіці», «випадковим збігом обставин», тощо.

Рішення Кредитного комітету, Правління та Наглядової ради Банку мали своїм наслідком неможливість погасити заборгованість групи компаній-позичальників перед Банком, що і стало причиною недостатності майна неплатоспроможного Банку та завдання збитків кредиторам Банку, чиї вимоги не бути задоволені через недостатність майна Банку.

Слід зазначити, що факти неадекватного визначення класу позичальників на основі оцінки їх фінансового стану, неправильного визначення стану обслуговування боргу, неправомірного підвищення категорії кредитної операції, передавання, як інвестору, коштів у будь-якій формі протягом дії договору про залучення коштів на умовах субординованого боргу, а також подання до НБУ недостовірної звітності (в тому числі щодо розмішених коштів в Meinl Bank AG), що не відображала реальний стан ліквідності та платоспроможності Банку, та призводила до суттєвого викривлення показників його фінансового стану, свідчать про те, що наміри пов`язаних осіб Банку носили характер свідомих, умисних дій.

З огляду на викладене, судом встановлено, що відповідачами була завдана шкода у сумі 2 679 888 731,86 грн., наявні всі елементи цивільно-правового правопорушення та з урахуванням засад господарського судочинства саме вказані особи несуть відповідальність за завдану шкоду.

Водночас і бездіяльність в частині неналежного контролю з боку НБУ має свої негативні наслідки у вигляді доведення Банку до неплатоспроможності.

Крім того, неналежна організація повернення кредитів, виявлення нікчемних правочинів та застосування наслідків їх недійсності не призвела до зменшення обсягу заборгованості.».

187. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів не може не погодитись із доводами позивачів про наявність протиправної бездіяльності зі сторони Фонду в частині не вжиття його уповноваженою особою усіх передбачених статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» заходів щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, зокрема, не забезпечення належної перевірки договорів та інших правочинів ПАТ «Банк Таврика», укладених цим Банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, невизнання їх нікчемними і незастосування наслідків їх недійсності.

188. Разом з тим, між такою бездіяльністю та завданою позивачам шкоди не простежується прямого причинно - наслідкового зв`язку. Поряд із цим, обставинами, встановленими у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі №910/12803/18, яке залишене в силі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.10.2021 й набрало законної сили, підтверджується, що неможливість погасити заборгованість групи компаній-позичальників перед Банком, що і стало причиною недостатності майна неплатоспроможного Банку та завдання збитків кредиторам Банку, чиї вимоги не бути задоволені через недостатність майна Банку, є наслідком саме рішення Кредитного комітету, Правління та Наглядової ради ПАТ «Банк Таврика», а не бездіяльність Фонду, про яку стверджується у позовній заяві та касаційних скаргах у справі, що розглядається.

189. У зв`язку з цим, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно відсутності підстав для задоволення вищевказаної частини позову та пов`язаних із неб похідних вимог позивачів.

190. Колегія суддів критично оцінює наявні у касаційних скаргах аргументи про неврахування судом апеляційної інстанції наявної судової практики (рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13.03.2013, від 14.03.2013, від 20.06.2013 у справах №2-1597/13, №2-846/13, №2-3054/13 відповідно, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №6-7239св14 від 28.05.2014, ухвала Вищого адміністративного суду України від 23.04.2014 у справі №826/6309/13-а), де містяться висновки про те, що постанова Правління Національного банку України від 20.12.2012 №548 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» до категорії неплатоспроможних» не тільки обмежує права вкладників на повернення вкладу, але й протирічить частині другій статті 1060 Цивільного кодексу України, не має юридичної сили, оскільки не зареєстрована в Міністерстві юстиції України.

191. З цього приводу колегія суддів вже наводила вище у цій постанові мотиви про те, що таке рішення НБУ не підлягало державній реєстрації у Міністерстві юстиції України.

192. Крім того, колегія суддів не погоджується з твердженнями скаржників про те, що у цих судових рішеннях встановлено обставини преюдиційного характеру, які в силу приписів статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягали доказуванню.

193. Так, відповідно до приписів частин четвертої, п`ятої, сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

194. Верховний Суд у постанові від 07.07.2022 у справі №160/13426/19, висловлюючи висновки щодо застосування норм статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначав, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

195. Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.

196. Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

197. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

198. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 №6-327цс15, а також у постановах Верховного Суду від 28.04.2018 у справі №825/705/17, від 06.03.2019 у справі №813/4924/13-а, від 15.11.2019 у справі №826/198/16, від 12.10.2020 у справі №814/435/18 і були застосовані Верховним Судом також і при розгляді справи №826/7424/17 (постанова від 30.09.2021).

199. Колегія суддів акцентує увагу й на тому, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

200. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Отже, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.

201. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №522/7758/14-ц.

202. Водночас преюдиція під час встановлення та перевірки обставин справи не має абсолютного характеру, оскільки відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

203. Згідно з імперативними положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.

204. А за позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постанові від 29.11.2019 у справі №818/154/16, принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

205. Крім того, колегія суддів враховує, що зі змісту статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що преюдиційними можуть бути, за визначених у цьому Кодексі умов, саме обставини, встановлені у судовому рішенні, яке набуло законної сили. Проте преюдиція не поширюється на правову оцінку таких обставин, оскільки відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

206. Таке застосування норм процесуального права відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (провадження №12-144гс18), згідно з яким преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

207. Проте, судові рішення місцевих загальних та вищих спеціалізованих судів, на які посилаються скаржники, містять лише висновки щодо певних юридичних фактів та застосування норм законодавства, однак не підпадають під ознаки преюдиційних обставин.

208. До того ж, процесуальний закон, чинний станом на момент розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій, не зобов`язував враховувати висновки місцевих загальних та вищих спеціалізованих судів, а частина п`ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлювала, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах саме Верховного Суду. У такій редакції вказана норма процесуального права діє й станом на момент розгляду цієї справи касаційним судом.

209. Беручи до уваги усе вищезазначене, колегія суддів визнає, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, не допустили неправильного застосування норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, вирішили цей спір у відповідності з фактичними обставинами справи та з урахуванням наявної правозастосовчої практики Верховного Суду в подібних правовідносинах, ухвалили законні, справедливі та обґрунтовані судові рішення.

210. Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, Верховний Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

211. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

212. Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands), заява № 16034/90, пункт 59).

213. Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

214. Наведені ж скаржниками доводи касаційних скарги викладеного апеляційним судом висновку по суті спору не спростовують й не містять відповідних вагомих і доречних міркувань, які б могли поставити під сумнів законність та обґрунтованість прийнятої ним постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

215. За правилами частин першої, другої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

216. Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не виявив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та/або порушень норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, яке ухвалене відповідно до закону.

217. Керуючись статтями 340 341 343 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року у справі № 826/6233/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач Стрелець Т.Г.

Судді: Стеценко С.Г.

Тацій Л.В.