ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 826/6649/17
адміністративне провадження № К/9901/54118/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 08.02.2018 (суддя Літвінова А.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2018 (головуючий суддя: Бєлова Л.В., судді: Безименна Н.В., Кучма А.Ю.) у справі №826/6649/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколінія» до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Еколінія» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (яке ухвалою Верховного Суду від 26.01.2022 було замінено його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Вінницькій області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.03.2017 №0001551401 та №0001561401.
Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю правових підстав для нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території Пеньківської сільської ради у 2015 році. Також позивачем зазначено про відсутність законних підстав для нарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, адже нерухоме майно, яке належить позивачу на праві власності, в силу підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування, оскільки є будівлями промисловості, які використовуються за цільовим призначенням.
Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 08.02.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2018, позов задоволено.
Ухвалюючи такі рішення, суди попередніх інстанцій, виходили з безпідставності нарахувань позивачу зобов`язань по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки належний позивачу комплекс нежитлових будівель та споруд з усіма нежитловими приміщеннями, як будівлі промисловості, не є відповідно до приписів підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування. Крім цього відзначено про протиправність визначення суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік, оскільки внесені Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів щодо податкової реформи» до Податкового кодексу України зміни щодо встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, застосовуються з 01 січня 2016 року.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, податковий орган вказує, що основний вид діяльності позивача не відноситься до діяльності промислового підприємства, а відтак нежитлові приміщення, які належать позивачу на праві власності, відповідно до вимог підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об`єктом оподаткування.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанції, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Еколінія» зареєстроване рішенням Головного управління юстиції у м. Києві №16571200000000001 від 23.04.2002, здійснює види діяльності за КВЕД: 01.11 - Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 01.61 - Допоміжна діяльність у рослинництві; 10.61 - Виробництво продуктів борошномельної-круп`яної промисловості; 46.21 - оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і корами для тварин; 52.10 - Складське господарство; 46.33 - Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами.
У власності позивача на підставі договору купівлі-продажу від 25.04.2013 перебуває нежитлова нерухомість - майнові комплекси: виробничі будівлі та споруди за адресою: Вінницька обл., Шаргородський район, с. Пеньківка, вул.Леніна, буд. 97; Вінницька обл., Шаргородський район, с. Пеньківка, вул.Казьмірова, буд. 29; Хмельницька обл.. Дунаєвецький район, с. Петрівське, вул.Кутузова, буд. 33.
Головним управлінням ДФС у м.Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколінія» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2016.
За результатом перевірки Головним управлінням ДФС у м.Києві складено акт від 14.02.2017 №45/26-15-14-04-02/32013204, яким встановлено, зокрема, порушення підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, а саме неподання річної декларації по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015, 2016 рік, внаслідок чого занижено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 449666,46грн.
На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДФС у Вінницькій області прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.03.2017:
- №0001551401, яким визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 314202, 46грн., у тому числі: 251361,97грн. - основний платіж, 62840,49грн. - штрафні (фінансові) санкції;
- №0001561401, яким визначено штрафні санкції за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» у розмірі 340грн.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон №71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.
Статтею 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України.
Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.
Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевої радою свого обов`язку щодо встановлення місцевих податків. Так, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що справляння невстановленого обов`язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки застосовується у разі якщо відповідне рішення місцевої ради (рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) не було прийнято.
Отже, для застосування наслідків, передбачених пунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов`язкового рішення про встановлення місцевого податку.
Відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов`язкового для справляння місцевого податку.
Таким чином, висновок щодо прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку можна зробити тільки після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження.
Відповідно, якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення місцевих податків, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися норми підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
В даному випадку із запровадженням податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.
Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття відповідного рішення місцевою радою у 2015 році податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки міг справлятися не раніше 2016 року, що вірно було враховано судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.
Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів вважає, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для визначення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік, оскільки запроваджені Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" зобов`язання щодо сплати податку на майно, відмінне від земельної ділянки виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.
Щодо визначення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік, суд зазначає наступне.
За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
У даній справі спірним є питання можливості застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України щодо об`єктів нерухомого майна, що належать позивачу на праві власності.
Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Пунктом 30.1 статті 30 ПК України визначено, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
За положеннями підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Згідно з ДК 018-2000 до групи 125 "Будівлі промислові та склади" належить клас 1251 "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо; і клас 1252 "Резервуари, силоси та склади", який включає, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.
При цьому положення підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України поширюють свою дію, в тому числі і на складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №820/3556/17 (постанова від 17.02.2020), застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Під час розгляду справи суди з`ясували, що позивач є підприємством агропромислового комплексу, що здійснює свою діяльність у сільськогосподарській сфері на ринку зерна. Спірні будівлі і споруди використовуються у технологічному процесі зберігання зерна, а тому є такими, що призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. При цьому процес зберігання зерна полягає не тільки у знаходженні зерна у місцях його зберігання (токів, зерноскладів, елеваторів, насіннєсховищ силосного типу, одноповерхових складів з горизонтальними або похилими підлогами та допоміжних будівель), а й у проведенні з ним певних технологічних операцій, які є необхідними для доведення якості зерна до необхідних вимог діючих стандартів та надання йому стійкості під час зберігання.
Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про поширення на позивача податкової пільги, передбаченої підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, з огляду на те, що належні позивачу нежитлові приміщення, які становлять цілісний майновий комплекс, мають ознаки будівель промисловості й використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності застосування до позивача штрафних санкції у розмірі 340,00грн., за неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №826/1338/17, від 11.11.2020 у справі №826/6647/17.
Доводи ж касаційної скарги дублюють доводи апеляційної скарги, не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених судами обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 08.02.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2018 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко,
Судді Верховного Суду