ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2020 року

Київ

справа №826/6684/17

касаційне провадження №К/9901/38552/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Саприкіної І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» Костенка Ігоря Івановича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2017 (головуючий суддя: Добрянська Я.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017 (головуючий суддя: Кузьменко В.В, судді: Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) у справі №826/6684/17 за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк Хрещатик» про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик» або відповідач), в якому просило стягнути з ПАТ «КБ «Хрещатик» адміністративно-господарські санкції у розмірі 552 870,44 грн та пеню у сумі 8 182,55 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем у 2016 році не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, а тому останній має сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню за прострочене зобов`язання.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017, адміністративний позов задоволено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не виконано, встановленого статтею 19 Закону України від 21.03.1991 №875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-XII), нормативу створення на підприємстві робочих місць для працевлаштування інвалідів. Доказів вжиття заходів пов`язаних із працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві відповідачем не надано.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить Верховний Суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник зазначив, що на підставі постанови Правління НБУ від 05.04.2016 №234 «Про віднесення ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.04.2016 №463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», яким з 5 квітня 2016 року розпочато процедуру виведення ПАТ «КБ «Хрещатик» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації. З огляду на те, що банк перебуває у процедурі ліквідації до спірних правовідносин слід застосовувати норми спеціального закону, яким передбачено, що у банку, під час здійснення ліквідації, не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (частина третя статті 46 Закону України від 23.02.2012 №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», далі - Закон №4452-VI). За наведених обставин скаржник стверджує про необґрунтованість стягнення з банку адміністративно-господарських санкцій в судовому порядку.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.10.2017 відкрито касаційне провадження у справі.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 26.06.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04.02.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Позивач правом на подачу відзиву не скористався.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у лютому 2017 року ПАТ «КБ «Хрещатик» подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік (форма №10-ПІ).

Згідно із інформацією, зазначеною у звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 795 осіб (рядок 01), з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 28 осіб (рядок 02), кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону №875-XII - 32 осіб (рядок 03), фонд оплати праці штатних працівників складає 109 883 грн (рядок 04), середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 138 217,61 грн (рядок 05), сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інваліді - 552 870,44 грн (рядок 06).

Відповідно до вказаного звіту, відповідачем не виконано встановлені законодавством України нормативи робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2016 рік, в кількості - 4 особи.

Вважаючи, що відповідачем у 2016 році не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 552 870,44 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 8 182,55 грн.

У зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені у добровільному порядку, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Закон №875-XII визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Водночас частиною другою статті 19 Закону 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Як зазначає скаржник, невиконання нормативу створення робочих місць на підприємстві для працевлаштування інвалідів пов`язано із початком процедури виведення ПАТ «КБ «Хрещатик» з ринку шляхом запровадженням в ньому, починаючи з 05 квітня 2016 року, тимчасової адміністрації.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснення тимчасової адміністрації і ліквідації банків врегульована Законом №4452-VI.

Відповідно до пункту 8 розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону №4452-VI законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, у справах пов`язаних з виконанням банком, в якому введена тимчасова адміністрація/запроваджена ліквідація, своїх зобов`язань перед кредиторами, норми Закону №4452-VI є спеціальними.

Частиною третьою статті 46 цього Закону передбачено, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.

З посиланням на положення частини третьої статті 46 Закону №4452-VI скаржник стверджує, що єдиним правомірним способом стягнення з банку, який ліквідується, коштів є задоволення акцептованих вимог кредиторів у порядку черговості.

Скаржник зазначає, що про ці обставини він наголошував під час розгляду справи, проте такі залишені судом без уваги, що призвело до неповного з`ясування обставин у справі.

Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 КАС України (у редакції, чинній на момент розгляду справи), яка кореспондується з частиною 4 статті 9 КАС України (у редакції чинній з 15.12.2017) суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Згідно з частиною першою статті 138 КАС України (у редакції чинній на момент розгляду справи) предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог статті 161 КАС України (у наведеній вище редакції) під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує:

чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що обов`язок встановлення фактичних обставин у конкретній справі законодавцем покладається саме на адміністративний суд, який насамперед має з`ясувати предмет спору та відповідно визначити обставини, які необхідно встановити для правильного його вирішення.

За змістом статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, яке ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставин, які мають значення для вирішення справи

Тобто, обґрунтованим рішення слід вважати тоді, коли: 1) суд повністю вияснив обставини, що мають значення для справи; 2) коли ці обставини доказані; 3) коли висновок суду відповідає викладеним у рішенні обставинам справи.

Обґрунтованість судового рішення - це його внутрішня якість. Обґрунтованим є таке рішення, в якому відбите повне, всебічне і об`єктивне з`ясування дійсних обставин справи, їх доведеність та досягнення істинності висновків суду - відповідність їх фактичній стороні справи і вимогам закону.

Виходячи з цього, в поняття обґрунтованості зазвичай включають два моменти: повнота дослідження судом всіх матеріалів справи і достовірність висновків суду про обставини, що покладені в основу рішення.

Верховний Суд зазначає, що як акт правосуддя рішення суду має чітко підтверджувати існування і суть спірних правовідносин.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Проте обставини, на які вказує скаржник, судом не встановлювалися, та відповідно правова оцінка, з урахуванням вимог положень Закону №4452-VI, цим обставинам під час розгляду справи не надавалася.

Водночас суд апеляційної інстанції взагалі проігнорував доводи, викладені в апеляційні скарзі щодо запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик», обмежившись лише констатацією фактів, встановлених судом першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Частиною другою статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» Костенка Ігоря Івановича - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017 у справі №826/6684/17 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

І. В. Саприкіна