ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 826/680/16
адміністративне провадження № К/9901/10288/18, № К/9901/10290/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,
розглянув в попередньому судовому засіданні касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2016 у складі колегії суддів: Келеберди В. І., Данилишина В. М., Качура І. А. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2016 у складі колегії суддів: Костюк Л. О., Бужак Н. П., Твердохліб В. А. у справі № 826/680/16 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Міністерства надзвичайних ситуацій України про поновлення на роботі, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Міністерства надзвичайних ситуацій України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Уряду від 08.04.2015 № 384-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Міністра надзвичайних ситуацій України»;
- визнати протиправними та скасувати накази від 18.08.2015 № 52 про визнання позивача таким, що припинив роботу на посаді заступника Міністра надзвичайних ситуацій України, від 31.12.2015 № 53 про визнання позивача таким, що припинив роботу на посаді заступника Міністра надзвичайних ситуацій України з 18.12.2015;
- поновити на посаді заступника Міністра надзвичайних ситуацій України, голови комісії з проведення реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій України;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- зобов`язати Кабінет Міністрів України відкликати відомості щодо застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
2. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2016 позовні вимоги задоволено.
2.1. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.04.2015 №384-р.
2.2. Визнано протиправними та скасовано наказ заступника Голови ДСНС України, голови комісії з проведення реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій від 18.08.2015 №52 та від 31.12.2015 №53.
2.3. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника Міністра надзвичайних ситуацій України, голови комісії з проведення реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій України.
2.4. Стягнено з Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 40 788 (сорок тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн 08 коп.
2.5. Звернено до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника Міністра надзвичайних ситуацій України, голови комісії з проведення реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій України, стягнення з Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 4 980 (чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят) грн.
2.6. Зобов`язано Кабінет Міністрів України відкликати з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" відомості щодо застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
3. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2016 апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено частково, постанову суду першої інстанції змінено, викладено сьомий абзац резолютивної частини в такій редакції: «зобов`язати Кабінет Міністрів України звернутись до Держателя реєстру (Міністерства юстиції України) про відкликання з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомостей щодо застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
4. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
4.1. Позивач був призначений на посаду заступника Міністра надзвичайних ситуацій України Указом Президента України від 29.05.2012 № 358/2012.
4.2. У подальшому, у зв`язку з проведенням в Україні адміністративної реформи, Міністерство надзвичайних ситуацій України, шляхом злиття з Державною інспекцію техногенної безпеки України, реорганізовано, з утворенням Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Діяльність цієї служби спрямовується й координується Кабінетом Міністрів України через Міністра оборони України (Указ Президента України від 24.12.2012 № 726/2012 «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади»).
4.3. Розпорядженням Уряду від 26.12.2012 № 1075-р «Про утворення комісій з проведення реорганізації МНС України та Державної інспекції техногенної безпеки» утворено комісію з проведення реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій України та призначено її головою заступника Міністра надзвичайних ситуацій ОСОБА_1
4.4. Позивачем, як заступником Міністра та головою комісії з проведення реорганізації, було прийнято наказ від 09.01.2013 № 1 «Про здійснення реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій України», яким затверджено персональний склад вказаної комісії.
4.5. Указом Президента України від 16.01.2013 № 20/2013 «Деякі питання Державної служби України з надзвичайних ситуацій» затверджено Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій.
4.6. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.03.2013 № 176-р «Питання Державної служби з надзвичайних ситуацій» погоджено пропозицію Міністерства оборони України щодо можливості здійснення Державною службою України з надзвичайних ситуацій покладених на неї функцій і повноважень, зокрема, МНС України, що припиняється.
4.7. 27 березня 2015 року позивач подав заяву відповідно до вимог статті 4 Закону України «Про очищення влади», в якій зазначив про незастосування відносно нього заборон, визначених частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, а також повідомив про відсутність підстав для застосування відносно нього критерію здійснення очищення влади (люстрації), визначеного статтею 3 цього Закону.
4.8. Проте, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.04.2015 № 384-р позивача звільнено з посади заступника Міністра надзвичайних ситуацій України з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».
4.9. Наказом Заступника голови Державної служби України з надзвичайних ситуацій України, голови комісії з проведення реорганізації Міністерства з надзвичайних ситуацій від 18.08.2015 № 52 оголошено розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.04.2015 № 384-р та наказано вважати ОСОБА_1 таким, який припинив роботу на посаді з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».
4.10. Наказом Заступника голови Державної служби України з надзвичайних ситуацій, голови комісії з проведення реорганізації Міністерства з надзвичайних ситуацій від 31.12.2015 № 53 наказ від 18.08.2015 № 52 змінено - визначено, що позивач припинив роботу на посаді з 18.12.2015.
4.11. Разом з цим, ні в спірному розпорядженні, ні в спірних наказах не зазначено, яка ж саме заборона та відповідно до якого критерію, з посиланням на конкретну норму Закону України «Про очищення влади», поширюється на позивача.
4.12. Відповідно до відомостей, наявних у Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», ОСОБА_1 звільнено через застосування заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», на основі критерію, визначеного пунктом 1 частини другої статті 3 цього ж Закону, оскільки в період з 21.11.2013 по 22.02.2014 він обіймав посаду щодо якої здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Внаслідок застосування процедури люстрації», позивача позбавлено можливості протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація).
4.13. Позивач звернувся до суду із указаним позовом оскільки вважає, що застосування до нього положень Закону України «Про очищення влади» є безпідставним, та здійснено виключно за формальними ознаками, без урахування принципів індивідуальної відповідальності.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав на те, що Кабінет Міністрів України не провів перевірку на предмет прийняття позивачем рішень або вчинення дій спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 . Виконав свою функцію формально, без оцінки доводів позивача та без ухвалення будь-якого висновку за наслідком вирішення цього питання. Крім того, судами застосовано презумпцію невинуватості позивача та вказано на безпідставність застосування до ОСОБА_1 процедури люстрації, оскільки у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 позивач працював в Міністерстві надзвичайних ситуацій України, яке перебувало у стадії реорганізації (припинення) та не виконувало своїх повноважень, як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту, а такі повноваження у цей період покладалися та фактично реалізовувалися Державною службою України з надзвичайних ситуацій, як правонаступником вказаного міністерства.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Кабінетом Міністрів України подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
5.1. Доводи касаційної скарги грунтуються на твердженні відповідача про те, що положення пункту 1 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», які було застосовано до позивача, передбачає безумовну підставу звільнення, а саме - перебування на посаді заступника міністра в період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та не звільнення за власним бажанням в цей же період.
6. Міністерство юстиції України звернулось до суду із касаційною скаргою, в якій також просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
6.1. Підставами касаційного оскарження є помилковість, за твердженням Міністерства юстиції України, висновків судів першої та апеляційної інстанцій стосовно обставин застосування положень Закону України «Про очищення влади». Інші доводи касаційної скраги аналогічні доводам, викладеним представником Кабінету Міністрів України в касаційній скарзі.
7. Позивачем подано відзиви на касаційні скарги, в яких ОСОБА_1 просить залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
8. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
9. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
10. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).
11. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).
12. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).
13. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
15. Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України «Про очищення влади».
16. 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VII.
17. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону України «Про очищення влади»).
18. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону України «Про очищення влади»).
19. Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону України «Про очищення влади»).
20. Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звернула увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованою на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
21. У зв`язку з цим, у справі №800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.
22. Також необхідно враховувати, що застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.
23. Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.
24. Суди зобов`язані відповідно до частини першої статті 129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
25. Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні ЄСПЛ, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів «згідно із законом» означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.
26. Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов`язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою.
25. Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано в рамках внутрішнього правопорядку, але відповідно до статті 27 Віденської конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання невиконання нею міжнародного договору.
26. 17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців із забороною обіймати посади державної служби на підставі приписів Закону України «Про очищення влади», що одразу призвело до втрати всіх своїх здобутків.
27. У цьому рішенні ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, які призвели до втручання в право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_3 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
28. ЄСПЛ зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом України «Про очищення влади» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_3 був Президентом України (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 294).
29. ЄСПЛ підкреслив, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд підстав для застосування таких широкомасштабних та обмежувальних заходів під час обговорення Верховною Радою України Закону України «Про очищення влади». Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено «презумпцію невинуватості» та «індивідуальну відповідальність». На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 72, 297).
30. Статтею 2 Закону України «Про очищення влади» передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту першого частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади» заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: Прем`єр-міністра України, Першого віце-прем`єр-міністра України, віце-прем`єр-міністра України, а також міністра, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх перших заступників, заступників.
31. Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону України «Про очищення влади».
32. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням - Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, Прем`єр-міністра України, Першого віце-прем`єр-міністра України, віце-прем`єр-міністра України, міністра, керівника центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Глави Адміністрації Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх першого заступника, заступника.
33. Критерії здійснення очищення влади (люстрації), установлені статтею 3 Закону України «Про очищення влади» застосовуються до певної категорії посад без конкретизації їх статусу в структурі органів державної влади.
34. Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для видання оскаржуваного розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.04.2015 № 384-р зазначено Закон України «Про очищення влади».
35. Звільнення позивача проведено у зв`язку з тим, що він перебував на відповідній посаді в період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та не був звільнений за власним бажанням.
36. При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача не перевірялось. У свою чергу відповідачі ніколи не стверджували про причетність позивача до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів.
37. Будь-яких доказів щодо вчинення позивачем дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини матеріали справи не містять.
38. Крім того, відповідно до положень статей 113 116 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності, керується Конституцією і законами України, актами Президента України, здійснює визначені Конституцією та законами України повноваження, зокрема, спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади, призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем`єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
39. Положеннями статті 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII встановлено, що Кабінет Міністрів України призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Прем`єр-міністра України, зокрема, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, перших заступників і заступників міністрів.
40. Тобто, Уряд є органом, який уповноважено призначати та звільняти керівників центральних органів виконавчої влади та їх заступників, заступників міністра.
41. Згідно з Указом Президента України від 06.04.2011 № 402 «Про Положення про Міністерство надзвичайних ситуацій України» Міністерство надзвичайних ситуацій України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
42. Міністерство надзвичайних ситуацій України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, рятувальної справи та гасіння пожеж, державного нагляду у сфері техногенної, пожежної, промислової безпеки та гірничого нагляду, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності.
43. Разом з тим, у зв`язку з проведенням в Україні адміністративної реформи, Міністерство надзвичайних ситуацій України реорганізовано шляхом злиття з Державною інспекцію техногенної безпеки України, з утворенням Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Відповідно до Указу Президента України від 24.12.2012 № 726/2012 діяльність цієї служби спрямовується й координується Урядом через Міністра оборони України.
44. Порядком здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 (далі - Порядок) встановлено, що у разі припинення органу виконавчої влади, Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації. Головою комісії з припинення органу виконавчої влади затверджується керівник або заступник керівника органу виконавчої влади, що припиняється (пункт 15 зазначеного Порядку).
45. У подальшому, розпорядженням Уряду від 26.12.2012 № 1075-р «Про утворення комісій з проведення реорганізації МНС України та Державної інспекції техногенної безпеки» утворено комісію з проведення реорганізації, зокрема, Міністерства надзвичайних ситуацій України та призначено її головою заступника Міністра надзвичайних ситуацій ОСОБА_1
46. Положеннями пункту 18 Порядку встановлено, що з моменту затвердження персонального складу комісії з припинення органу виконавчої влади до неї переходять повноваження щодо управління справами лише у частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідного органу виконавчої влади.
47. Наказ про затвердження персонального складу комісії з проведення реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій України було прийнято заступником Міністра, головою комісії з проведення реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій України ОСОБА_1 09.01.2013.
48. Указом Президента України від 16.01.2013 № 20/2013 «Деякі питання Державної служби України з надзвичайних ситуацій» затверджено Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій; визначено останню правонаступником Міністерства надзвичайних ситуацій України; зобов`язано Уряд вирішити у двомісячний строк питання щодо: передачі в установленому порядку до сфери управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, а також нерухомого майна, техніки, інших матеріально-технічних засобів, які належать до сфери управління Міністерства надзвичайних ситуацій України; передачі Державної служби з надзвичайних ситуацій України підрозділів, підпорядкованих Міністерства надзвичайних ситуацій України.
49. Пунктом 12 Порядку передбачено, що орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Президентом України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється.
50. Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.03.2013 Урядом прийнято розпорядження № 176-р «Питання Державної служби з надзвичайних ситуацій», яким погоджено пропозицію Міноборони щодо можливості здійснення Державною службою з надзвичайних ситуацій покладених на неї функцій і повноважень, зокрема, Міністерства надзвичайних ситуацій України, що припиняється.
51. Відтак, саме з 27.03.2013 Міністерством надзвичайних ситуацій України передано функції новоствореному органу державної влади-правонаступнику.
52. Верховний Суд уважає за необхідне зазначити, що відсутність у Законі України «Про очищення влади», процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що кореспондує положенням частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).
53. Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
54. У цьому зв`язку, ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» вказав на відсутність застосування індивідуального підходу під час здійснення люстраційної перевірки, що й лягло в основу постанови Верховного Суду від 03 червня 2020 року №817/3431/14.
55. Так, у вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
56. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване розпорядження відповідача не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесене непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
57. Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, Верховний Суд уважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.
58. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що Кабінет Міністрів України діяв не в межах та не у спосіб визначений законом.
59. Колегія суддів приходить до висновку, що Кабінетом Міністрів України при винесенні оскарженого розпорядження від 08.04.2015 № 384-р не було дотримано принципів, за якими здійснюється очищення влади (люстрація), а саме: презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності, гарантування права на захист.
60. За таких умов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, дійшли обгрунтованого висновку, що оскаржене розпорядження Кабінету Міністрів України підлягає скасуванню як протиправне.
61. Разом з цим, на думку колегії суддів, суди правильно вважали, що задоволенню також підлягають і позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування наказів МНС України № 52 від 18 серпня 2015 року та № 53 від 31 грудня 2015 року про визнання його таким, що припинив роботу на посаді заступника Міністра МНС України з 18 грудня 2015 року, як похідні.
62. Скасування розпорядження про звільнення позивача та вищевказаних наказів, відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України є підставою для його поновлення на попередній роботі.
63. Також, Верховний Суд, уважає правильним висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 40 788, 08 грн.
64. При цьому суд першої інстанції виходив з середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , яка складає 237, 14 грн та періоду вимушеного прогулу (з 18.12.2015 по 30.08.2016), який складає 172 дні.
65. Обставини правильності здійсненого судом першої інстанції розрахунку суми коштів, стягнутих на користь позивача, скаржниками не оспорюються, тому не перевіряються Верховним Судом.
66. Щодо вимоги позивача про вилучення відомостей про нього з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», то суд апеляційної інстанції керуючись приписами Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зобов`язання Кабінету Міністрів України звернутись із заявою до Держателя Реєстру (яким є Міністерство юстиції України) щодо відсутності підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», на підставі чого відкликати відомості щодо застосування до позивача такої заборони, при цьому правильно змінивши в цій частині рішення суду першої інстанції.
67. З огляду на встановлені судом першої та апеляційної інстанцій обставини, доводи скаржників про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального не знайшли свого підтвердження.
68. Аргументи касаційних скарг про неправильність зроблених судами попередніх інстанцій висновків є безпідставними, оскільки зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин, що не узгоджується з приписами статті 341 КАС України.
69. За таких обставини, колегія суддів Верховного Суду уважає правильними висновки суду першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
70. Беручи до уваги викладене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій у справі. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційних скаргах не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
71. За змістом частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
72. Частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
73. З огляду на наведене, касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України необхідно залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
74. Касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
75. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2016 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2016 у справі № 826/680/16 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Міністерства надзвичайних ситуацій України про поновлення на роботі - залишити без змін.
76. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Суддя-доповідач І.В. Дашутін
Судді О.О. Шишов
М.М. Яковенко