ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа №826/7247/17

адміністративне провадження №К/9901/5448/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

Судді-доповідача Саприкіної І. В.,

Суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Ставеччина» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Бужак Н. П., суддів: Костюк Л. О., Мельничука В. П.) від 11 грудня 2018 року у справі за позовом Фермерського господарства «Ставеччина» до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство фінансів України, Державна казначейська служба України, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Український державний фонд підтримки фермерських господарств про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Фермерське господарство «Ставеччина» (далі - ФГ «Ставеччина») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), треті особи: Міністерство фінансів України, Державна казначейська служба України, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Український державний фонд підтримки фермерських господарств, у якому просило:

- визнати протиправною бездіяльність КМУ в частині неприведення в дію відносно ФГ «Ставеччина» вимог Постанови КМУ від 13 січня 1993 року № 19 «Про хід виконання Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» та рішення Уряду з цього питання, вимог Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV), вимог Закону України від 17 жовтня 1990 року № 400-XII «Про пріоритетність розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» (далі - Закон № 400-XII), Указу Президента України від 15 червня 2002 року «Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села», вимог Бюджетного кодексу України (далі - БК України), вимог Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (далі - Закон № 586-XIV) в частині невключення до складу статті видатків в Державному бюджеті України на відшкодування позивачеві понесених витрат з облаштування окремої садиби ФГ «Ставеччина»;

- зобов`язати КМУ здійснити усі передбачені чинним законодавством України дії щодо виконання відносно ФГ «Ставеччина» Постанови КМУ від 13 січня 1993 року № 19 «Про хід виконання Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» та рішень Уряду з цього питання», вимог Закону № 973-IV, вимог Закону № 400-XII, Указу Президента України від 15 червня 2002 року № 640/2002 «Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села», вимог Бюджетного Кодексу України, вимог Закону № 586-XIV та передбачені законодавством заходи щодо прийняття рішення про включення до складу статті видатків в Державному бюджету України на 2018 рік видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з облаштуванням ФГ «Ставеччина» відокремленої садиби за адресою: Шкурат хутір Ставеччина, Ковельського району Волинської області за власні кошти.

Окружним адміністративним судом міста Києва рішенням від 31 серпня 2018 року позов задоволено.

Зазначене судове рішення скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року та прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог ФГ «Ставеччина» відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням суду апеляційної інстанції, у лютому 2019 року ФГ «Ставеччина» звернулось до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального та процесуального права і не дослідив належним чином усі обставини справи, а тому безпідставно відмовив у задоволенні позову.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання державної програми розвитку села на території села на 8 км. в межах Мельницької, Радошинської, Козлиничівської та Пісоченської сільських Рад позивачу на підставі рішення Мельницької сільської Ради народних депутатів Ковельського району Волинської області від 22 червня 1992 року видана земельна ділянка, площею 30,68 гектарів, з цільовим призначенням ведення селянського (фермерського) господарства «Ставеччина», що підтверджується Державним актом № 1 на право постійного користування землею від 03 березня 1993 року.

Для облаштування відокремленої садиби ФГ «Ставеччина», починаючи з 1993 року, за власні кошти було створено інфраструктуру для господарської діяльності та проживання сім`ї фермера, яка складається з таких об`єктів:

- житловий будинок загальною площею 172 кв. м;

- господарські будівлі (корівник, свинарник, конюшня, ангар, гараж, овочесховище, баня- пральня) загальною площею 320 кв. м.;

- телефонна лінія Козлиничі-Шкурат протяжність 7 кв. м. (передана Міністерству зв`язку України);

- лінія електропередачі з КТП: 63 (передана Міністерству енергетики України);

- під`їзна дорога через торфовище з твердим покриттям протяжністю 0,5 км. (загального користування).

Для створення соціально-виробничої структури та облаштування інфраструктури фермерського господарства за адресою: хутір Ставеччина, с. Шкурат, Ковельський район, Волинської області позивачем витрачено 1 022 000,00 грн.

Вказані об`єкти в подальшому здані в експлуатацію і передані на баланс відповідним державним організаціям та експлуатуються понад 20 років.

Починаючи з 2006 року, позивач звертався до Уряду та відповідних державних органів виконавчої влади України з пропозицією включення до бюджету витрат на відшкодування видатків, пов`язаних з облаштуванням відокремленої садиби ФГ «Ставеччина».

Згідно останньої відповіді директора Департаменту науково-освітнього забезпечення та розвитку підприємництва на селі Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітика) від 22 грудня 2016 року № 37-18-2-15/21502 позивача повідомлено, що Верховна Рада України 21 грудня 2016 року ухвалила Закон України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», яким кошти на цілі Мінагрополітики не передбачені. Разом з тим, у Державному бюджеті України на 2017 рік передбачені видатки розвитку за бюджетними програмами «Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на формування інфраструктури об`єднаних територіальних громад» та «Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій». За детальною інформацією щодо розподілу зазначених видатків державного бюджету рекомендовано звернутись до Мінрегіону та Волинської облдержадміністрації.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, ФГ «Ставеччина» звернулося до суду з даним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду встановив такі обставини.

Рішенням Ковельської районної державної адміністрації Волинської області від 29 січня 1993 року № 2.2/35 головам селищних, сільських Рад, фермерам Ковельської району доведено до відома Постанову КМУ від 13 січня 1993 року № 19 «Про хід виконання Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» та рішень Уряду з цього питання» (далі - Постанова КМУ № 19).

Вказаною Постановою КМУ № 19 передбачено вжиття належних організаційно-економічних заходів для забезпечення виконання Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-ХІІ «Про селянське (фермерське) господарство» (далі - Закон № 2009-ХІІ), а саме: відродження конкурентоспроможного приватного аграрного сектора економіки; добір претендентів у фермери переважно на конкурсній основі, здатних вести на рівні сучасних вимог багатогалузеве сільське господарство; організацію оптимальних за розміром селянських (фермерських) господарств, з урахуванням й оренди землі, що мають забезпечити розширене відтворення виробництва переважно за рахунок власних коштів, не допускати обмеження розміру ділянок, що надаються для цих цілей, середньою земельною часткою; надання різнобічної допомоги в становленні й розвитку господарств (матеріальна і фінансова підтримка, введення в практику довгострокового кредитування банком новостворених господарств для купівлі матеріально-технічних ресурсів під заставу виробленої сільськогосподарської продукції, удосконалення форм співробітництва й кооперації з суб`єктами інших форм власності, науковими установами, поліпшення агрохімічного, технічного зооветеринарного обслуговування господарств за місцем їх знаходження); заохочення фермерів до більш широкої участі у формуванні державного замовлення та заготівлі сільськогосподарської продукції, соціальному відроджені села; активізацію діяльності Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств та його обласних відділень.

Міністерству фінансів України передбачити в проектах державного бюджету щорічне виділення коштів Українському державному фонду підтримки селянських (фермерських) господарств, а саме: встановити, що на період становлення селянських (фермерських) господарств за рахунок коштів Фонду їм відшкодовується: до 30 відсотків вартості будівництва тваринницьких приміщень, включаючи вартість проектно-кошторисної документації; до 15 відсотків витрат на купівлю першого трактора, комбайна, вантажного автомобіля.

Українському державному фонду підтримки селянських (фермерських) господарств затвердити у місячний строк порядок відшкодування селянським (фермерським) господарствам вартості будівництва тваринницьких приміщень та витрат на купівлю першого трактора, комбайна і вантажного автомобіля й граничні обсяги цих витрат у розрахунку на господарство.

Міністерству сільського господарства і продовольства, Міністерству економіки разом з Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями при розміщенні інвестицій починаючи з 1993 року щорічно спрямовувати в цілому по Україні не менше 5 відсотків централізованих державних капітальних вкладень, що виділяються на соціальний розвиток села, окремим рядком для селянських (фермерських) господарств. Зазначені капітальні вкладення спрямовувати на будівництво під`їзних шляхів до селянських (фермерських) господарств, електро-радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем, меліорацію земель за державною програмою, а у трудонедостатніх селах також на спорудження житла і господарських будівель для потреб сім`ї.

Міністерству сільського господарства і продовольства, Міністерству економіки, Державному комітетові по водному господарству, Міністерству фінансів разом з Асоціацією фермерів України у двомісячний строк розробити і затвердити порядок, умови і граничні розміри виділення на одне господарство державних капітальних вкладень, що спрямовуються на становлення і розвиток селянських (фермерських) господарств, та механізм відшкодування за рахунок державного бюджету вартості робіт, за умови виконання вказаних робіт згідно з проектами спеціалізованих організацій за власні кошти селянських (фермерських) господарств.

ФГ «Ставеччина» у касаційній скарзі зазначає, що станом на дату подання позовної заяви відбулися відповідні зміни в законодавстві, однак норми залишилися чинними.

Згідно з вимог Закону № 973-IV фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

За змістом ст. 5 Закону № 973-IV громадяни, що створили фермерське господарство, мають право облаштувати житло в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об`єктів господарства. Якщо житло членів фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса.

Відокремленою фермерською садибою є земельна ділянка, яка знаходиться за межами населеного пункту разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

Для облаштування відокремленої садиби фермерському господарству надається за рахунок бюджету допомога на будівництво під`їзних шляхів до фермерського господарства, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем.

Статтею 9 Закону №973-IV передбачено, що новоствореним фермерським господарствам у період становлення (перші три роки після його створення, а у трудонедостатніх населених пунктах - п`ять років), фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, на поліських територіях, визначених в установленому порядку КМУ, та іншим фермерським господарствам надається допомога за рахунок державного і місцевого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств.

Разом з тим, КМУ щорічно в проекті Державного бюджету України передбачає кошти на підтримку фермерських господарств.

Крім того, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щорічно передбачають кошти в проектах місцевих бюджетів на підтримку фермерських господарств.

Кошти Державного бюджету України спрямовуються на меліорацію земель, у тому числі, їх зрошення та осушення, а також на консервацію та рекультивацію малопродуктивних сільськогосподарських угідь, на придбання сільськогосподарської техніки (комбайнів, тракторів, автомашин, бульдозерів, сівалок тощо).

За рахунок місцевих бюджетів фермерським господарствам може надаватися допомога у будівництві об`єктів виробничого і невиробничого призначення, житла, проведенні заходів щодо землеустрою.

Згідно зі ст. 11 Закону №973-IV кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств надаються новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, на поліських територіях, визначених в установленому порядку Кабінетом Міністрів України, на безповоротній основі та на конкурсних засадах на поворотній основі, а іншим фермерським господарствам підтримка надається тільки на поворотній основі, а також - спрямовуються на забезпечення гарантій, поруки при кредитуванні банками фермерських господарств.

Новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, на поліських територіях, визначених в установленому порядку Кабінетом Міністрів України, на безповоротній основі кошти надаються на такі цілі: відшкодування вартості розробки проектів відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства; відшкодування частини витрат, пов`язаних із сплатою відсотків за користування кредитами банків, та часткову компенсацію витрат на придбання одного трактора, комбайна, вантажного автомобіля, будівництво та реконструкцію тваринницьких приміщень, включаючи вартість проектно-кошторисних документів, страхування фермерських господарств; підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів фермерських господарств у сільськогосподарських навчальних закладах; розширення досліджень з проблем організації і ведення виробництва у фермерських господарствах, видання рекомендацій з питань використання досягнень науково-технічного прогресу в діяльності фермерських господарств.

Відповідно до ст. 5, 6 Закону № 400-XII розмір державних централізованих капіталовкладень, що спрямовуються на зміцнення матеріально-технічної бази соціальної сфери села та агропромислового комплексу, має становити не менше одного процента від вартості валового внутрішнього продукту України. Ці капіталовкладення виділяються в Державному бюджеті України окремим рядком. На будівництво об`єктів невиробничого призначення в сільській місцевості використовується не менш як 50 процентів державних централізованих капіталовкладень, передбачених цією статтею.

Будівництво в сільській місцевості об`єктів освіти, охорони здоров`я, культури і спорту, водопроводів, каналізаційних систем та споруд, мережі газо- і електропостачання, шляхів, об`єктів служби побуту, благоустрій територій, а у трудонедостатніх селах, крім цього, спорудження житла здійснюється за рахунок державного і місцевого бюджетів. До 2000 року виконати державні програми газифікації, водопостачання, електрифікації, будівництва шляхів, благоустрою сіл, а також відродження трудонедостатніх, занепадаючих сільських населених пунктів. У випадках, коли спорудження зазначених об`єктів здійснюється за власні кошти суб`єктів господарювання, то понесені ними витрати відшкодовуються з Державного бюджету України і місцевих бюджетів.

Указом Президента України від 15 червня 2002 року № 640/2002 «Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села» (далі - Указ № 640/2002) затверджена Державна програма розвитку соціальної сфери села на період до 2005 року (далі - Державна програма).

Метою Державної програми розвитку соціальної сфери села на період до 2005 року є припинення негативних процесів у соціальній сфері села, досягнення позитивних зрушень у забезпеченні життєдіяльності сільського населення, які стануть основою поліпшення демографічної ситуації і розвитку трудового потенціалу.

Згідно з Указом № 640/2002 органи виконавчої влади мають забезпечити реалізацію Програми та врахувати під час вирішення питань економічного і соціального розвитку держави, відповідних галузей та регіонів передбачені цією програмою заходи як пріоритетні. Також розробити і запровадити в механізм цільового використання бюджетних коштів, що спрямовані на розвиток матеріальної бази соціальної сфери села, передбачивши, зокрема, відшкодування суб`єктам господарювання витрат на будівництво об`єктів соціальної інфраструктури, здешевлення кредитів на зазначені цілі та інші заходи для заохочення юридичних і фізичних осіб до участі в розбудові села.

Виконавцями Державної програми визначено КМУ, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів АР Крим, обласні та Севастопольська міська державні адміністрації.

Пунктом 3 Постанови Верховної Ради України від 06 лютого 2003 року № 495-IV «Про рекомендації парламентських слухань про хід реформування та заходи щодо поліпшення ситуації на селі» (далі - Постанова № 495-IV) достатньо обґрунтовано визначено обов`язковість КМУ: щорічно при розробці проекту Державного бюджету України передбачати розмір фінансування галузі агропромислового комплексу, який би забезпечував виконання в повному обсязі вимог Закону № 400-XII, Закону України від 18 січня 2001 року № 2238-ІІІ «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» (далі - Закон № 2238-ІІІ), Закону України від 03 липня 1992 року № 2535-ХІІ «Про плату за землю» (далі - Закон № 2535-ХІІ) та затвердженої Указом Президента України Державної програми розвитку соціальної сфери села на період до 2005 року.

В пункті 2 Рекомендацій парламентських слухань про хід реформування та заходи щодо поліпшення ситуації на селі Постанови № 495-IV визначено, що КМУ з метою розвитку соціальної сфери села рекомендовано: щорічно спрямовувати не менше 30% капітальних вкладень, передбачених у Державному бюджеті України, для виконання заходів Державної програми розвитку соціальної сфери села; відновити порядок стосовно відшкодування витрат суб`єктів господарювання, які є основними інвесторами у відбудові соціальної сфери села, на будівництво об`єктів соціальної інфраструктури села як це передбачено Законом № 400-XII; при формуванні Державного бюджету України щорічно передбачати норму щодо спрямування не менше 30% коштів спеціального фонду Державного бюджету України «Будівництво доріг» на будівництво та ремонт сільських доріг; визначити Міністерство аграрної політики України головним розпорядником бюджетних коштів, що спрямовуються на розвиток соціальної сфери села, з метою підвищення відповідальності за виконання соціальних програм на селі та більш ефективного їх використання.

Згідно з ч. 3 ст. 71 БК України капітальні видатки бюджету спрямовуються на: соціально-економічний розвиток регіонів; виконання інвестиційних проектів; будівництво, капітальний ремонт та реконструкцію об`єктів соціально-культурної сфери і житлово-комунального господарства; будівництво газопроводів і газифікацію населених пунктів; будівництво і придбання житла окремим категоріям громадян відповідно до законодавства; збереження та розвиток історико-культурних місць України та заповідників; будівництво та розвиток мережі метрополітенів; придбання вагонів для комунального електротранспорту; розвиток дорожнього господарства; придбання шкільних автобусів та автомобілів швидкої медичної допомоги; комп`ютеризацію та інформатизацію загальноосвітніх навчальних закладів; природоохоронні заходи; інші заходи, пов`язані з розширеним відтворенням.

Отже, відповідні органи місцевих рад надаватимуть необхідну інформацію центральним органам виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у відповідній сфері, для розгляду розрахунків на необхідні витрати. В подальшому з урахуванням особливостей складання проектів місцевих бюджетів, місцеві фінансові органи розробляють і доводять до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів, організують їх розроблення для подання місцевим фінансовим органам бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту місцевого бюджету, згідно з вимогами місцевих фінансових органів, а виконавчі органи сільських та міських рад подають пропозиції щодо показників проектів відповідних бюджетів, які потім схвалюються.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 7 БК України бюджетна система України ґрунтується на принципах цільового використання бюджетних коштів, тобто кошти використовуються лише на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

Частиною 1 ст. 30 БК України визначено, що видатки та кредитування Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про державний бюджет України на конкретні цілі з реалізацією програм та заходів згідно ст. 87 даного Кодексу.

Згідно зі ст. 44 БК України Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується Міністерством фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний строк з дня прийняття закону про Державний бюджет України.

Примірник затвердженого розпису Державного бюджету України передається до Рахункової палати та Комітету Верховної ради України з питань бюджету з подальшим інформуванням про внесені до нього зміни, зумовлені внесенням змін до закону про Державний бюджет України.

Міністерство фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням, а також відповідність розподілу бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів за загальним фондом державного бюджету за визначеними цим розписом періодами відповідного прогнозу надходжень загального фонду державного бюджету протягом бюджетного періоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 БК України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених п. 5 ч. 2 ст. 67-1 цього Кодексу), належать видатки у т. ч. і на державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки; державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв`язку, телекомунікацій та інформатики; державні інвестиційні проекти; державну підтримку молодіжних та дитячих громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім`ї згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України; державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян; забезпечення функціонування всеукраїнських, державних, міжрегіональних центрів професійної реабілітації інвалідів і державних центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України; інші програми, які мають виключно державне значення тощо.

Видатки на відшкодування понесених витрат окремим особам, у т. ч. окремим юридичним особам, ст. 87 БК України не передбачає.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції, що визначення у Державному бюджеті України, у тому числі і на 2018 рік, видатків на відшкодування ФГ «Ставеччина» понесених витрат, пов`язаних з облаштуванням відокремленої садиби фермерського господарства, не передбачено Бюджетним Кодексом України, і такі видатки не належать до видатків Державного бюджету.

Зміни до Закону України про Державний бюджет України можуть вноситись у випадках, передбачених ст. 52 БК України.

Крім того, законодавство не містить норми, яка б надавала можливість внести зміни до Державного бюджету України щодо видатків на відшкодування витрат по конкретній особі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для зобов`язання КМУ здійснити всі передбачені чинним законодавством дії щодо виконання відносно позивача законів та заходів щодо прийняття рішення про включення до складу статті видатків в Державному бюджеті України на 2018 рік, видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з облаштуванням позивачем відокремленої садиби за власні кошти.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 973-IV новоствореним фермерським господарством у період становлення, фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, тощо, визначених в установленому порядку КМ України, та іншим фермерським господарствам надається допомога за рахунок державного і місцевого бюджетів, у т. ч. через Український державний фонд підтримки фермерських господарств.

КМУ щорічно в проекті Державного Бюджету України передбачає кошти на підтримку фермерських господарств.

Органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади передбачають кошти в проектах місцевих бюджетів на підтримку фермерських господарств.

Згідно з ч. 2, 3, 4 ст. 9 Закону № 973-IV кошти Державного бюджету України спрямовуються на меліорацію земель, у т. ч. їх зрошення та осушення, на придбання сільськогосподарської техніки, тощо.

За рахунок місцевих бюджетів фермерським господарствам може надаватись допомога у будівництві об`єктів виробничого і невиробничого призначення, житла, проведенні заходів щодо землеустрою.

Порядок використання коштів Державного бюджету України для підтримки новоствореним фермерським господарствам, фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських районах, на поліських територіях, визначених в установленому порядку КМ України, та іншим фермерським господарствам, установлюється Кабінетом Міністрів України.

За змістом ст. 117 Конституції України, яка кореспондується із ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», передбачено, що КМУ в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

На виконання зазначеного, 25 серпня 2004 року Урядом затверджено Порядок використання коштів, передбачених у Державному бюджеті для надання підтримки фермерським господарствам № 1102 (далі - Порядок № 1102), яким визначений механізм використання коштів, передбачених у Державному бюджеті Мінагрополітики для надання підтримки новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, іншими фермерськими господарствами через Український державний фонд підтримки фермерських господарств і його регіональні відділення.

Пунктом 2 Порядку № 1102 визначено, що фінансова підтримка надається на конкурсних засадах новоствореним фермерським господарствам у період становлення (перші три роки після їх державної реєстрації, а в трудонедостатніх населених пунктах - п`ять років) та фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, на поліських територіях, на безповоротній основі за бюджетною програмою «Фінансова підтримка фермерських господарств» і на поворотній основі за бюджетною програмою «Надання кредитів фермерським господарствам»; іншим фермерським господарствам - на поворотній основі за бюджетною програмою «Надання кредитів фермерським господарствам».

Фінансова підтримка не надається фермерським господарствам, які мають заборгованість перед Фондом та його регіональними відділеннями, яких визнано банкрутами, щодо яких порушено справу про банкрутство та які перебувають у стадії ліквідації, а також у яких виявлено факти незаконного одержання та/або нецільового використання бюджетних коштів.

Фінансова підтримка надається в межах коштів, передбачених у державному бюджеті на відповідні цілі (далі - бюджетні кошти).

Головним розпорядником бюджетних коштів є Мінагрополітики. Розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня є Фонд.

Відповідальним виконавцем бюджетних програм з надання фінансової підтримки фермерським господарствам є Фонд.

Мінагрополітики за пропозицією Фонду та за погодженням з Мінфіном здійснює розподіл бюджетних коштів у розрізі регіонів для надання фінансової підтримки фермерським господарствам, зокрема:

на безповоротній основі - з урахуванням кількості фермерських господарств, створених за останні три роки, фермерських господарств з відокремленими фермерськими садибами, фермерських господарств, які провадять господарську діяльність у гірських населених пунктах, на поліських територіях, за інформацією, поданою відповідними державними установами;

на поворотній основі - з урахуванням обсягу виробництва фермерськими господарствами сільськогосподарської продукції (у постійних цінах) за попередні три роки, що передують звітному року, відповідно до статистичної інформації, наданої Держстатом за запитом Мінагрополітики.

Відповідно до п. 7, 8 Порядку № 1102 для надання фінансової підтримки фермерське господарство звертається до регіональних комісій з питань надання фінансової підтримки регіональних відділень Фонду та надає заявку у двох примірниках за формою, визначеною Мінагрополітики, і необхідний пакет документів передбачених порядком.

З наявного в матеріалах справи листа Волинського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств від 02 квітня 2018 року вбачається, що ФГ «Ставеччина» отримало фінансову допомогу на безповоротній основі у 2005 році у розмірі 30 % вартості придбаного автомобіля - 12 287 грн; у 2006 році - в сумі 2 881 грн за сплату відсотків за користування кредитами банку; на поворотній основі у 2008 році - 34 000 грн для провадження виробничої діяльності.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для визнання наявності бездіяльності КМУ.

Доводи ФГ «Ставеччина», що судом апеляційної інстанції під час вирішення справи було надано неправильну правову оцінку обставинам справи, не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на їх безпідставність.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд встановив що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Ставеччина» залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Саприкіна

Судді А. А. Єзеров

С. М. Чиркін