ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 826/7882/16

касаційне провадження № К/9901/3501/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВАКАН» (далі - Товариство) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017 (головуючий суддя - Кобилянський К.М., судді - Мазур А.С., Федорчук А.Б.) ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2017 (головуючий суддя - Бабенко К.А., судді - Кузьменко В.В., Степанюк А.Г.) у справі за позовом скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВАКАН» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у місті Києві (далі - Інспекція), Державної фіскальнгої служби України (далі - ДФС України) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року Товариство звернулось до суду з позовом до Інспекції та , у якому просило: визнати протиправними дії Інспекції із проведення 21.04.2016 камеральної перевірки Товариства щодо граничних термінів реєстрації податкових накладних за грудень 2015 року; визнати протиправними дії ДФС України щодо неприйняття до реєстрації податкових накладних, виписаних Товариством з 31.12.2015 по 26.01.2016 в Єдиному реєстрі податкових накладних; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Н» від 12.05.2016 № 0023051201.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що в порушення діючих норм податкового законодавства ДФС України безпідставно не приймала впродовж періоду з 31.12.2015 по 26.01.2016 податкові накладні, сформовані позивачем 31.12.2015 на адресу ТОВ «ВПК «Агроресурс», для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Зокрема, позивач вказав, що станом на 15.01.2016 електронний рахунок адміністрування податку на додану вартість був поповнений Товариством на загальну суму 2200000,00 грн., але контролюючий орган обчислив ліміт для реєстрації податкових накладних на вказану суму поповнення електронного рахунку лише 18.01.2016 (тобто, після спливу строку для реєстрації податкових накладних від 31.12.2015 у відповідному Реєстрі). Також, позивач посилається на протиправність дій Інспекції по проведенню камеральної перевірки податкової звітності Товариства з податку на додану вартість за звітний період грудень 2015 року та даних Єдиного реєстру податкових накладних за вказаний період, в ході якої виявлено несвоєчасну реєстрацію податкових накладних на суму податку на додану вартість 2001360,00 грн., оскільки така перевірка, на думку позивача, здійснена контролюючим органом з порушенням строків на її проведення (поза межами 30-ти днів з моменту подання податкової декларації за грудень 2015 року), та за відсутності факту вини Товариства в порушенні законодавчо встановленого строку для реєстрації податкових накладних від 31.12.2015, з огляду на що нарахування штрафної (фінансової) санкції згідно податкового повідомлення-рішення від 12.05.2016 № 0023051201 є протиправним.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 19.01.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2017, позов задовольнив частково: визнав протиправними дії ДФС України щодо неприйняття до реєстрації податкових накладних, виписаних Товариством , № 2/2 від 31.12.2015 на суму податку на додану вартість 56490,00 грн. і № 3/2 від 31.12.2015 на суму податку на додану вартість 56490,00 грн. в Єдиному реєстрі податкових накладних у день фактичного їх отримання, а саме 15.01.2016; постановив вважати податкові накладні, складені Товариством, прийнятими та зареєстрованими протягом операційного дня, коли їх було надіслано до ДФС України для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме: податкову накладну № 2/2 від 31.12.2015 - 15.01.2016 о 23:35:38, податкову накладну від № 3/2 від 31.12.2015 - 15.01.2016 о 23:36:12; визнав протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Інспекції форми «Н» від 12.05.2016 № 0023051201 в частині суми штрафу у розмірі 211434,00 грн. У решті позову відмовив.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовані тим, що позивачем протягом граничного 15-ти денного строку для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних були подані податкові накладні: № 2/2 від 31.12.2015 на суму податку на додану вартість 1003370,00 грн. та №3/2 від 31.12.2015 на суму податку на додану вартість 997990,00 грн., які не включено до складу податкової звітності за відповідний звітний період, і № 2/2, №3/2 від 31.12.2015 на суму податку на додану вартість по 56490,00 грн. кожна., з огляду на що ДФС України щодо відмови у прийнятті у день та час фактичного надіслання (надходження) (15.01.2016) податкових накладних №2/2 та № 3/2 від 31.12.2015 на суму податку на додану вартість по 56490 грн. кожна є протиправними, з огляду на що застосування до Товариства штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 311434,00 грн. є неправомірним. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суди виходили з того, що Товариством були порушені граничні строки для реєстрації решти податкових накладних, реквізити яких наведені у позовній заяві, за що передбачена відповідальність у розмірі 10% від суми податку на додану вартість, визначеної в таких податкових накладних. Також суди виходили з того, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів з питань проведення камеральних перевірок врегульовано Податковим кодексом України, який не містить граничних строків проведення таких перевірок, за виключенням випадку звернення платника податку на отримання бюджетного відшкодування при прийнятті рішення про повернення суми бюджетного відшкодування на підставі пункту 200.10 статті 200 Податкового кодексу України, згідно з яким контролюючий орган з метою узгодження заявленої суми бюджетного відшкодування зобов`язаний протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, провести камеральну перевірку заявлених у ній даних, у всіх інших випадках таке обмеження виникає зі строком у 1095 днів, з урахуванням того, що Товариством не було надано доказів, що обсяг його доходу складає менше 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік.

Товариство оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 06.06.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що: камеральна перевірка була проведена з порушенням 30-денного строку з дня подачі Товариством декларації з податку на додану вартість за грудень 2015 року; матеріали справи не містять доказів того, що податковими органами надано обґрунтовані заперечення щодо спростування або підтвердження обставин щодо обсягу доходу Товариства за 2015 рік, а саме, що він становить більше 20 млн. грн.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.01.2018 касаційну скаргу Товариства прийняв до провадження, а ухвалою від 16.11.2022 - визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 17.11.2022.

Відповідачі не реалізували своє процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу відповідача.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Інспекція провела камеральну перевірку даних податкової звітності з податку на додану вартість та даних Єдиного реєстру податкових накладних Товариства за грудень 2015 року, результати якої оформлені актом від 21.04.2016 року № 456/26-59-12-01-50/34640157, за висновками якого Товариством були порушені граничні терміни реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, виписаних 31.12.2015 та зареєстрованих 28.01.2016, за яке передбачена відповідальність відповідно до пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України.

На підставі висновків акта перевірки Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення форми «Н» від 12.05.2016 №0023051201, яким застосувала до Товариства штраф у розмірі 10% у сумі 400272,00 грн. за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних від 16 до 30 календарних днів.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених процесуальних приписів та вимог касаційної скарги Товариства касаційному перегляду підлягає питання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права під час встановлення правомірності проведення Інспекцією камеральної перевірки, оскільки доводів, обгрунтувань та підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій щодо решти позовних вимог касаційна скарга Товариства не містить.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Порядок проведення камеральної перевірки визначений у статті 76 Податкового кодексу України, відповідно до положень якої (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

З викладених законодавчих норм вбачається, що особливості камеральної перевірки полягають у тому, що для її проведення не потрібен наказ керівника податкового органу або інший спеціальний дозвіл чи направлення, не потрібно згоди платника податків, а також його присутності. Мета камеральної перевірки - виявити в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування, єдиних реєстрів, арифметичні та/або методологічні помилки, або інші відомості, які призвели до заниження або завищення податкового зобов`язання або посвідчують інші реєстраційні порушення, які доводять склад податкового правопорушення. Камеральній перевірці підлягає уся податкова звітність суцільним порядком. Основним завданням камеральної перевірки є перевірка складання податкових декларацій і розрахунків, що включає в себе арифметичний підрахунок сум податкових зобов`язань, що підлягають сплаті до відповідного бюджету або бюджетному відшкодуванню, та перевірка правильності застосування ставок податків і податкових пільг, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування; виявлення арифметичних або методологічних помилок.

Право на проведення перевірки платників податків (крім Національного банку України) передбачено підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Правовий аналіз викладеного дає підстави для висновку, що камеральна перевірка є одним із способів реалізації контрольної функції податкового органу, шляхом якої здійснюється систематичний контроль за своєчасністю нарахування та відображення усіх відомостей, які впливають на правильність декларування платником податків.

28.12.2014 Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII (далі по тексту - Закон України №71-VIII), відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень якого встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб`єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється: - з 1 січня 2015 року на перевірки суб`єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість; - з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Як випливає з Пояснювальної записки до законопроекту № 71-VІІІ, метою законопроекту було покращення умов ведення бізнесу в Україні з одночасним підвищенням показників України в міжнародних рейтингах, а також підвищення ефективності використання ресурсів економіки, зокрема, зменшення витрат підприємств на визначення податкових зобов`язань і складання податкової звітності та держави - на адміністрування податків, усунення недоліків діючого законодавства, які дозволяють великим платникам отримувати податкові вигоди, спрощення виконання податкового обов`язку малим бізнесом, зменшення податкового навантаження на малий бізнес.

Саме з метою зменшення адміністративного навантаження на суб`єктів господарювання з річним оборотом менше 20 мільйонів грн., а також із метою ефективного використання ресурсів фіскальних органів було тимчасово обмежено здійснення щодо таких платників податків окремих видів податкових перевірок, проведення яких потребувало значних зусиль як із боку контролюючих органів, так і платників податків.

Разом із тим, проведення камеральних перевірок через їх спрощену процедуру, яка не вимагало від платників податків будь-яких витрат часу та ресурсів, не створювало для платників будь-якого додаткового адміністративного навантаження, не заважало нормальному перебігу їх господарської діяльності.

Виходячи з правового аналізу наведених вище норм, якими встановлений спеціальний порядок проведення перевірок суб`єктів господарювання за певними умовами, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважає, що запроваджені наведеним Законом обмеження не стосуються камеральних перевірок, які є функцією здійснення повноважень контролюючим органом, оскільки об`єктом камеральної перевірки є виключно дані, які знаходяться в розпорядженні податкового органу, будь-які інші дані не можуть бути предметом дослідження податковим органом під час проведення камеральної перевірки.

Відтак, обґрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності проведення Інспекцією спірної камеральної перевірки та, як наслідок, відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Таким чином, доводи Товариства, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017 та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2017, оскільки суди першої та апеляційної інстанції правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції, а тому у задоволенні її касаційної скарги слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВАКАН» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова