ПОСТАНОВА
Іменем України
24 квітня 2020 року
Київ
справа №826/8054/17
адміністративне провадження №К/9901/9630/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №826/8054/17
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області - про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року, ухвалену в складі головуючого судді Мацедонської В.Е., суддів Лічевецького І.О., Мельничука В.П.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (далі - ТУ ДСА в Київській області, відповідач), за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області, із вимогами: стягнути з відповідача суддівську винагороду за квітень 2017 року в сумі 22400,00 грн.
2. На обґрунтування позову позивачка зазначила, що за квітень 2017 року їй виплачена суддівська винагорода в сумі 22400,00 грн, із яких: оклад судді - 16000,00 грн, надбавка за адміністративну посаду - 1600,00 грн, вислуга років судді - 4800,00 грн.
3. Водночас відповідно до Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Перехідними положеннями вказаного Закону України встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон №2453-VI).
4. Згідно з частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Статтею 8 Закону України від 21 грудня 2016 року №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» (далі - Закон №1801-VIII) у 2017 році встановлено мінімальну заробітну плату в місячному розмірі 3200,00 грн.
5. Отже, на думку позивачки, її посадовий оклад за квітень 2017 року повинен був бути виплачений відповідачем у розмірі 44800,00 грн, із яких: оклад судді - 32000,00 грн, надбавка за адміністративну посаду - 3200,00 грн, вислуга років судді - 9600,00 грн.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
6. Указом Президента України від 31 серпня 2004 року №1026/2004 ОСОБА_1 призначена строком на п`ять років на посаду судді Березанського міського суду Київської області.
7. На підставі зазначеного Указу наказом Березанського міського суду Київської області від 08 вересня 2004 року №60 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Березанського міського суду Київської області з 09 вересня 2004 року.
8. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 15 квітня 2010 року №2135-VI позивачку обрано на посаду судді Березанського міського суду Київської області безстроково.
9. На підставі зазначеної постанови наказом Березанського міського суду Київської області від 30 квітня 2010 року №18-к ОСОБА_1 призначено на посаду судді Березанського міського суду Київської області безстроково.
10. З огляду на інформацію щодо суми суддівської винагороди, виплаченої судді Березанського міського суду Київської області ОСОБА_1 за квітень 2017 року, установлено, що позивачці за квітень 2017 року нараховано 22400,00 грн, із яких: оклад судді - 16000,00 грн, надбавка за адміністративну посаду - 1600,00 грн, вислуга років судді - 4800,00 грн. У штатному розписі Березанського міського суду Київської області на 2017 рік затверджено посадовий оклад судді в розмірі 16000,00 грн.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
11. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, стягнуто з ТУ ДСА в Київській області на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за квітень 2017 року в сумі 22400,00 грн.
12. Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки законодавцем не вносилися зміни до Закону №2453-VI та/або Закону №1402-VIII в частині розміру суддівської винагороди, у тому числі й розрахункової величини, з огляду на яку здійснюється її нарахування, зважаючи на гарантію, передбачену частиною другою статті 130 Конституції України, стосовно встановлення розміру винагороди судді законом про судоустрій, процедура прийняття якого (чи внесення змін до нього) визначає особливий порядок, застосування відповідачем при виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди пункту 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII) і не виконання пункту 23 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.
13. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2017 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
14. Скасовуючи постанову суду першої інстанції, Київський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення суддівської винагороди визначається не статтею 133 Закону №2453-VI, а законом про Державний бюджет на відповідний рік, тому положення пункту 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII необхідно вважати запровадженням змін (спеціального регулювання стосовно обчислення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат) стосовно загального правового регулювання розміру мінімальної заробітної плати, установленого Законом №1801-VIII. Відсутність змін до бланкетної норми частини третьої статті 133 Закону №2453-VI не є перешкодою для застосування пункту 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII.
15. Водночас суд апеляційної інстанції наголосив, що розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати та інших виплат у 2017 році у порівнянні із груднем 2016 року не зменшився, отже, втручання у розмір суддівської винагороди як гарантію незалежності суддів не відбулося.
IV. Провадження у суді касаційної інстанції
16. 25 січня 2018 року до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року.
17. У касаційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі судове рішення першої інстанції - постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2017 року.
18. На обґрунтування касаційної скарги скаржниця зазначає, що обрахунок її суддівської винагороди протиправно здійснено із розрахункової величини в розмірі 1600,00 грн, визначеної пунктом 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII, а не із розміру мінімальної заробітної плати, як указано в статті 133 Закону №2453-VI.
19. Позивачка наполягає на тому, що невиконання відповідачем пункту 23 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення суддів як одну з складових його незалежності. Також посилається на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 10.03.2011 у справі «Сук проти України» (заява №10972/05).
20. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Стелець Т.Г., суддям Желтобрюх І.Л., Білоусу О.В.
21. Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
22. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 07 червня 2019 року №656/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
23. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року, касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
24. Відповідач скористався своїм правом і надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на висновки та установлені судом апеляційної інстанцій обставини, просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанцій залишити без змін.
25. Відповідач наголошує на відсутності підстав для виплати позивачці суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу в розмірі 32000,00 грн.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
26. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унесені зміни.
27. Водночас пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
28. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.
29. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
30. Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
31. Згідно з частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
32. Пунктом 22 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
33. Відповідно до пункту 23 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VІ.
34. Частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI встановлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
35. Відповідно до пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та ухвалення судових рішень, які є предметом касаційного перегляду в цій справі) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600,00 грн.
VI. Позиція Верховного Суду
36. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачка є суддею, яку на цю посаду призначено до набрання чинності Законом №1402-VIII, і яка (на момент звернення з цим позовом до суду) не проходила кваліфікаційного оцінювання.
37. Також судами встановлено, що відповідач, з огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, суддівську винагороду позивачці нараховував відповідно до статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII), але з урахуванням приписів пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ (у наведеній редакції), тобто з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначено на рівні 1600,00 грн (отже, у сумі 16000,00 грн).
38. Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі, убачається, що позивачка наголошує на безпідставному незастосуванні відповідачем приписів частини третьої статті 133 Закону №2453-VI, у якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
39. З цього приводу необхідно зазначити, що наведена норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.
40. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі приписи, зокрема пункт 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат.
41. Отже, у такий спосіб законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн) як розрахункову величину для визначення посадових окладів, у тому числі суддів, і водночас передбачив, що «до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 грн».
42. Аналіз указаного правового регулювання дає підстави зробити висновок, що законодавець установив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200,00 грн; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 грн.
43. Отож таким регулюванням не порушено гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого регулювання.
44. Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року в справі №804/3789/17, від 21 лютого 2020 року в справі №819/622/17, від 27 лютого 2020 року в справі №815/3907/17, від 05 березня 2020 року в справі №820/2567/17 і Суд не вбачає підстав відступу від нього у цій справі.
45. Таким чином, з 01 січня 2017 року розмір посадового окладу суддів, як тих, що пройшли кваліфікаційне оцінювання, так і тих, що не пройшли його, визначається відповідачем із розрахункової величини в розмірі 1600,00 грн.
46. Розмір доплати за вислугу років також визначається відповідачем, виходячи з указаного розміру посадового окладу (16000,00 грн).
47. Стосовно посилань скаржниці на рішення ЄСПЛ від 10.03.2011 у справі «Сук проти України» (заява №10972/05) Суд зазначає таке.
48. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру, або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
49. Як зазначив ЄСПЛ у вказаному рішенні, держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
50. Отже, як указав ЄСПЛ, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їхнього отримання.
51. У випадку спірних правовідносин держава не відмовляла позивачці у виплаті їй суддівській винагороди в розмірі, визначеному законодавством, а лише змінила підходи щодо застосування мінімальної заробітної плати як нижньої межі оплати праці, яка гарантується державою, для усіх без виключення працівників. При цьому, зменшення розміру заробітку в абсолютних цифрах не відбулося.
52. Твердження скаржниці про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував практику ЄСПЛ, посилаючись на рішення від 27 травня 1996 року в справі «Goodwin v. the United Kingdom» («Гудвін проти Сполученого Королівства», заява 17488/90), оскільки обставини цієї справи не відповідають обставинам справи, що розглядається, не вливають на правильність висновків суду апеляційної інстанції.
53. За таких обставин і правового регулювання Суд уважає, що рішення суду апеляційної інстанцій, який є предметом касаційного перегляду в цій справі, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні. Доводи касаційної скарги висновків судів та обставин справи не спростовують.
54. Водночас Суд звертає увагу на те, що Рішенням від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), зокрема, положення частини третьої статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII).
55. Це положення, за висновком Конституційного Суду України, підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: із 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; із 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; із 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; із 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; із 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».
56. Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 положення частин третьої, десятої статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII), які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
57. Зважаючи на особливості касаційного розгляду та ураховуючи, що рішення Конституційного Суду України мають лише дію «на майбутнє», за винятком питань щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності, його Рішення від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 не може бути враховано Судом при розгляді цієї касаційної скарги.
58. Положеннями частини першої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
59. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
60. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
61. За таких обставин Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
VІI. Судові витрати
62. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасником справи, на користь якого ухвалено судове рішення, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
63. Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
64. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
65. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року залишити без змін.
66. Судові витрати розподілу не підлягають.
67. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко