ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 826/8195/16

адміністративне провадження № К/9901/20076/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року (суддя Келеберда В. І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року (головуюча суддя Карпушова О. В, судді: Епель О. В., Кобаль М. І.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у місті Києві про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 ( далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у місті Києві про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні з 06 червня 2015 року по 28 квітня 2016 року в розмірі 27 173,04 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі №826/11039/15, яке набрало законної сили, на його користь присуджено заробітну плату та середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 135 851,19 грн, проте кошти у вказаній сумі виплачені 29 квітня 2016 року.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що лише 07 квітня 2016 року позивачу видано виконавчий лист у справі № 826/11039/15, тому даний період, зокрема, з 06 червня 2015 року по 29 березня 2016 року та з 07 квітня 2016 року по 28 квітня 2016 року, є періодом вирішення спору про належну позивачу суму до виплати та періодом виконання такого судового рішення, а не періодом затримки виплати належних звільненому позивачу сум з вини відповідача, відсутність у зазначеному періоді вини відповідача у невиплаті спірних сум є підставою для його звільнення від відповідальності за нормами статті 117 КЗпП України.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судом попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На переконання скаржника, відповідач повинен був виплатити скаржнику середній заробіток за період затримки розрахунку при звільнення з 06 червня 2015 року по 28 квітня 2016 року.

Позиція інших учасників справи.

Заперечення на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходили, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у місті Києві про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

15 грудня 2017 року припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України, у зв`язку із початком роботи Верховного Суду.

На виконання пп. 4 п. 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції з 15 грудня 2017 року, дану касаційну скаргу разом з матеріалами адміністративної справи передані на розгляд Касаційному адміністративному суду у складі Верховного Суду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, визначено колегію суддів для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: суддя - доповідач - Желтобрюх І. Л., судді: Білоус О. В., Стерелець Т. Г.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2019 року № 519/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І. Л.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: суддя- доповідач Загороднюк А. Г., суддів: Єресько Л. О., Соколов В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 серпня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

ОСОБА_1 з 01 грудня 2008 року перебував у трудових відносинах з Головним управлінням юстиції у м. Києві та працював на посаді державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції.

Відповідно до трудової книжки, ОСОБА_1 24 лютого 2012 року звільнено з займаної посади за згодою сторін на підставі наказу Головного управління юстиції у м. Києві від 23 лютого 2012 року № 235/03.

14 квітня 2015 року позивач звернувся до Головного територіального управління юстиції у м. Києві із заявою про виплату заробітної плати за період з 15 січня 2010 року по 08 листопада 2011 року.

06 травня 2015 року листом Головного територіального управління юстиції у м. Києві № 8495/0/11-15/08 позивача повідомлено, що у зв`язку із тим, що він не перебуває в трудових правовідносинах з Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві розгляд питання про виплату заробітної плати не вбачається за можливе.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року по справі №826/11039/15 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Києва про визнання дій протиправними, стягнення коштів визнано протиправними дії Головного територіального управління юстиції у м. Києві в частині не виплати заробітної плати за період з 15 січня 2010 року по 08 листопада 2011 року та стягнуто з Головного територіального управління юстиції у м. Києві на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 15 січня 2010 року по 08 листопада 2011 року та середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 25 лютого 2012 року по 05 червня 2015 року в розмірі 135 851,19 грн (сто тридцять п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят одна гривня дев`ятнадцять копійок), сума вказана без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

07 квітня 2016 року позивачу видано виконавчий лист у зазначеній справі.

Відповідно до довідки Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві від 05 травня 2016 року, кошти відповідно до згадуваного судового рішення на користь ОСОБА_1 списано 29 квітня 2016 року з рахунку відповідача.

Не погоджуючись з неповним розрахунком за час вимушеного прогулу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Стаття 255 КАС України передбачала, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 3 частини першої статті 256 КАС України встановлено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Відповідно до частини другої статті 257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини сьомої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до матеріалів справи, позовною вимогою позивача є нарахування та сплата середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні з 06 червня 2015 року по 28 квітня 2016 року в розмірі 27 173,04 грн.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.

У справі, яка розглядається, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, що встановлено постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року по справі №826/11039/15, просив стягнути на його користь суму середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні з 25 лютого 2012 року по 05 червня 2015 року в розмірі 135 851,19 грн.

При цьому Головне територіальне управління юстиції у м. Києві фактично провело розрахунок з ОСОБА_1 поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Ураховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач вважає порушеним своє право на отримання відшкодування за затримку виплати середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

Водночас суди попередніх інстанцій, неправильно застосувавши норми матеріального права, не визначили розмір середнього заробітку, не встановили час затримки розрахунку, не встановили відповідних фактичних обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення та не дослідили відповідні докази.

Відповідно до частин першої - другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, що унеможливлює справедливе вирішення спору (частина перша статті 2 КАС України), Верховний Суд не може визначити самостійно розмір відшкодування ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, і виправлення відповідної помилки потребує з`ясування обставин і дослідження доказів, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 344 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року скасувати та направити справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов