ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 826/842/17
провадження № К/990/34869/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А., суддів: Кравчука В.М., Берназюка Я.О.
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2022 року (суддя Григорович П.О.) і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року (головуючий суддя Чаку Є.В., судді Сорочко Є.О., Коротких А.Ю.)
у справі № 826/842/17
за позовом ОСОБА_1
до Київської міської ради,
третя особа ОСОБА_2
про визнання протиправним та скасування рішення.
І. РУХ СПРАВИ
1. У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Київської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення від 30 червня 2016 року №549/549 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 у Солом`янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд".
2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
3. Позивач з вказаними судовими рішеннями не погодився, тому звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2022 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року і прийняти нове рішення про задоволення позову.
4. Відповідач просив розглядати справу без участі його представника і заперечував проти доводів касаційної скарги.
5. 12 лютого 2024 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 13 січня 2016 року звернувся до Київської міської ради з клопотанням №8 про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки НОМЕР_2 відповідно до графічного матеріалу (кадастрового кварталу 72:545 згідно містобудівного кадастру Києва) орієнтованим розміром до 0,10 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування будинку і господарських споруд (присадибна ділянка).
7. До вказаного клопотання позивачем додано: графічні матеріали, копії паспорту та ідентифікаційного номера, довідку учасника бойових дій.
8. Рішенням Київської міської ради від 30 червня 2016 року № 549/549 відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у Солом`янському районі м. Києва орієнтовною площею 0,09 га. (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва) у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (К-26113).
9. Підставою для відмови зазначено: відповідно до пункту 6 статті 118 Земельного кодексу України відсутність згоди землекористувачів (архівна довідка Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 23 червня 2005 року №448), зважаючи на категоричну вимогу органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Жуляни» міста Києва від 04 січня 2016 року №1/1 щодо недопущення відведення земельних ділянок, якими вони користуються, іншим громадянам.
10. Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, позивач звернувся до суду.
11. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що у матеріалах справи наявні докази, які свідчать про те, що позивач претендує за земельну ділянку, яка знаходиться у користуванні третьої особи та одночасно перебуває на стадії оформлення права власності.
12. З архівної довідки Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 23 червня 2005 року № 448, з документів архівного фонду Жулянської сільської ради вбачається, що у погосподарських книгах за 1986-1989 є особовий рахунок № НОМЕР_1 ОСОБА_2 , проживаючої по АДРЕСА_1 . В графі «всього землі» зазначено - 0,15 га. Договір купівлі-продажу від 17 грудня 1986 року, продав ОСОБА_3 .
13. Згідно з копією архівної довідки Києво-Святошинської РДА від 16 жовтня 2014 року №06-04/1489, виданої третій особі - ОСОБА_2 , по документах архівного фонду «Жулянська сільська рада» у погосподарській книзі за 1986 - 1989 роки є особовий рахунок № НОМЕР_1 ОСОБА_2 , проживаючої по АДРЕСА_1 . У графі «Будівлі» значиться: житловий будинок 1969 року забудови. У графі «Всього землі» зазначено - 1986 - 0,05 га, 1987-1988 p.- 0,12 га, 1989 - 0,15 га. У графі «Члени родини» значиться: ОСОБА_2 - г/с, ОСОБА_4 - чоловік, ОСОБА_5 - син, ОСОБА_6 - син. У графі «Додаткові відомості» значиться - Договір купівлі-продажу від 17 грудня 1986 pоку, продав ОСОБА_3 жилий будинок, а ОСОБА_2 купила.
14. У матеріалах справи є Дозвіл Управління Державного архітектурно-будівельного контролю КМДА від 24 грудня 1993 року №29 на введення в експлуатацію об`єкту: «Побудова житлового будинку, літньої кухні, вбиральні та погребу на земельній ділянці 1500 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
15. Згідно з витягом із бази даних міського земельного кадастру спірна земельна ділянка знаходиться у користуванні третьої особи та одночасно перебуває на стадії оформлення права власності.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що оскільки земельна ділянка, на яку претендує позивач, знаходиться в користуванні іншої особи, а позивачем разом із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не було долучено погодження наведеної вище особи-землекористувача, то вказана обставина виключає можливість надання спірного дозволу, відповідно до норм чинного законодавства.
17. Суд першої інстанції вважав, що є безпідставними аргументи позивача щодо відсутності права користування земельною ділянкою у третьої особи, оскільки у спірних правовідносинах право такого користування набуто іншою особою до прийняття Земельного кодексу України. Таке право відповідно до положень статті 173 та розділу X Земельного кодексу України не припинено, а тому не може позбавляти відповідних прав третю особу, які встановлені зазначеними вище документами.
18. Суд апеляційної інстанції, з посиланням на правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі №826/765/17, зазначив, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності на підставі статті 118 Земельного кодексу України може бути наданий лише на вільну земельну ділянку, тому відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у разі, якщо земельна ділянка перебуває у власності чи користуванні інших осіб, є правомірною.
19. У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій під час вирішення спору не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17 стосовно того, що передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
20. Скаржник стверджує, що підстави для відмови позивачу у наданні згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ґрунтуються виключено на припущеннях суб`єкта владних повноважень про те, що земельна ділянка на яку претендує позивач перебуває у користуванні іншої особи. Документів (зокрема, державного акта або договору оренди), що достовірно підтверджують право користування ОСОБА_2 земельною ділянкою, про яку йдеться у клопотанні позивача ані відповідачем, ані третьою особою суду не надано.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
22. За змістом частин 1-3, 5 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
23. Відповідно до пункту «г» частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
24. Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
25. Згідно з положеннями частини 7 наведеної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
26. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
27. Виходячи з аналізу статті 118 Земельного кодексу України, вбачається, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
28. Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб`єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.
29. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 27 березня 2018 року у справі №463/3375/15-а, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17, від 28 січня 2020 року у справі №2240/2962/18, від 28 лютого 2020 року у справі №806/3304/18, від 08 вересня 2020 року у справі № 812/1450/17, від 26 жовтня 2021 року у справі №160/5982/19, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 03 серпня 2023 року у справі №300/3771/22 та інших.
30. У ракурсі висловлених Верховним Судом висновків, колегія суддів зазначає, що розгляд поданого позивачем клопотання стосовно отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, надання такого дозволу, є однією зі стадій процедури відведення такої земельної ділянки у власність позивача, однак вирішення цього питання на користь заявника неможливе без ідентифікації бажаної земельної ділянки.
31. Поновлення порушених прав позивача у межах адміністративного судочинства має бути ефективним. Зважаючи на те, що надавати у власність можливо лише вільну земельну ділянку, надання дозволу на розробку проекту землеустрою на ділянку, яка не може бути приватизована не відповідатиме меті і завданням адміністративного судочинства.
32. У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що в обґрунтування спірного рішення Київської міської ради зазначено, що відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України заявником не додано згоду землекористувача, а також відповідно до вимоги організації населення «Комітет мікрорайону «Жуляни» м. Києва від 04 січня 2016 року № 1/1 щодо недопущення відведення земельних ділянок, якими користуються мешканці мікрорайону «Жуляни», іншим громадянам.
33. Тобто фактичною підставою для відмови було те, що обрана позивачем земельна ділянка не є вільною, оскільки на ній розташовано нерухоме майно, яке знаходиться у володінні інших осіб.
34. При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що на означеній земельній ділянці знаходиться житловий будинок іншої особи 1969 року забудови. Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться у користуванні третьої особи та одночасно перебуває на стадії оформлення права власності.
35. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом» та держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів». При цьому, така концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи втручання мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (рішення «Щокін проти України» пункти 50, 51; «Сєрков проти України» пункти 33, 34).
36. Тобто, Європейським судом з прав людини неодноразово наголошувалося у своїх рішення, що введене державою законодавство, на підставі якого відбувається втручання у мирне володіння майном, має бути чітким, зрозумілим та передбачуваним для громадян.
37. Колегія суддів наголошує, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності на підставі статті 118 Земельного кодексу України може бути надано лише на вільну земельну ділянку.
38. Відсутність погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
39. Правову позицію аналогічного змісту викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 826/765/17, від 25 травня 2022 року у справі №120/3661/19-а, від 01 травня 2023 року у справі № 1.380.2019.004123, від 13 липня 2022 року у справі №480/1872/21, від 31 січня 2024 року у справі №440/1754/22.
40. Відповідно до частини 1 статті 90 Земельного кодексу УРСР 1970 року, який діяв на момент набуття третьою особою права власності на будівлі, визначено, що при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.
41. Пункт 5 постанови Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР» від 18 грудня 1990 року передбачав, що громадяни, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до відведення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.
42. За частиною третьою статті 7 Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року №161-XIV до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
43. Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
44. Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
45. Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України.
46. Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року у справі №21-804а16 сформовано правову позицію, підтриману у постанові від 12 вересня 2017 року у справі №21-3078а16, а також Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 року у справі №825/308/17, від 19 червня 2018 року у справі №822/2696/17, від 17 грудня 2019 року у справі № 804/4739/16 про те, що якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.
47. Покликання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що спірна земельна ділянка не оформлена у встановленому законом порядку за третьою особою є безпідставним, оскільки позивачем не спростовано того, що на відповідній земельній ділянці знаходиться будинок, належний на праві власності ОСОБА_2 , яка наразі вчиняє активні дії щодо оформлення земельної ділянки під таким будинком у свою власність.
48. Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
49. Крім того, пунктом 7 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
50. Верховний Суд у постанові від 16 червня 2019 року у справі №826/765/17 у питанні застосування розділу Х "Перехідні положення" при розгляді подібних правовідносин зробив такі висновки:
«35. Фактичне користування земельними ділянками третіми особами є правомірним, оскільки на цих ділянках знаходяться належні їм на праві власності будинки та господарські споруди. При цьому та обставина, що права на ці земельні ділянки не оформлено у встановленому порядку, не дає підстав вважати їх вільними.
36. Дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності на підставі ст. 118 ЗК України може бути надано лише на вільну земельну ділянку.
37. З цих підстав, Суд дійшов висновку, що відмова в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у разі, якщо земельна ділянка перебуває у власності чи користуванні інших осіб, є правомірною.
38. Відмовляючи ОСОБА_1 у наданні такого дозволу, Київська міська рада діяла у межах своїх повноважень, врахувала права та законні інтереси мешканців мікрорайону та запобігла виникненню спорів».
51. Вказана правова позиція неодноразово підтримана у судовій практиці, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі №826/844/17, від 23 жовтня 2023 року у справі № 279/5202/17, від 06 грудня 2023 року у справі №826/5735/16.
52. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій вважали, що оскільки земельна ділянка на яку претендує позивач, знаходиться в користуванні третьої особи, а позивачем разом із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не було долучено погодження наведеної вище особи-землекористувача, то вказана обставина виключає можливість надання спірного дозволу, відповідно до норм чинного законодавства.
53. З урахуванням наведеної судової практики, слід зробити висновок про законність рішень першої та апеляційної інстанції у цій справі про відмову у позові.
54. Колегія суддів враховує посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17, проте у вказаній справі висновок ґрунтувався на підставі іншої оцінки доказів, наявних у справі, зокрема, щодо відсутності у матеріалах справи переконливих доказів користування третьою особою спірною земельною ділянкою.
55. Отже, інше вирішення судами першої та апеляційної інстанцій спору у цій справі в порівнянні із результатами касаційного перегляду справи №826/841/17 обумовлено іншим складом обставин у справі та оцінкою доказів.
56. У справі, що розглядається, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального законодавства в частині оцінки доказів та аргументів учасників процесу.
57. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
58. З огляду на викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
59. Оскільки Верховний Суд залишає без змін судові рішення, то відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.
60. Керуючись статтями 2 3 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2022 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року у справі №826/842/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя В.М. Кравчук