ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2023 року

м. Київ

справа №826/8838/17

касаційне провадження № К/9901/54777/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрліфтсервіс» (далі - Товариство) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2018 (головуючий суддя - Кузьменко В.В., судді - Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрліфтсервіс» до Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Управління) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року Товариство звернулось до суду із позовом до Управління, у якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.05.2017 № 0001321204.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалась на те, що: обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності, або користування земельною ділянкою, тоді як за Товариством не зареєстровані речові права на земельну ділянку, на якій розміщені належні йому нежитлові будівлі; оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте Управлінням з порушенням Порядку оформленні і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2015 № 916.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 06.12.2017 позовні вимоги задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 24.05.2017 № 0001321204.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами даної справи підтверджується, що Товариство не є власником, землекористувачем або орендарем земельних ділянок комунальної власності житлового та нежитлового фонду, що перебувають в управління Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 07.06.2018 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким у задоволення позову відмовив.

Ухвалюючи рішення відмову у задоволені позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач фактичним є користувачем земельної ділянки, на якій розташований майновий комплекс, який належить йому праві власності, а тому позивач не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

Товариство оскаржило рішення суду апеляційної інстанцій до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 06.08.2018 відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не надав належної правової оцінки тому, що: положеннями пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обов`язок по сплаті земельного податку у платника податку виникає з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку; згідно з отриманими індивідуальними податковими консультаціями ДФС України Товариство, починаючи з 01.01.2015, не є платником податку на землю у зв`язку з відсутністю об`єкта оподаткування.

У відзиві на касаційну скаргу Управління просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін з підстав того, що з моменту набуття права власності на будівлю у набувача виникає право (власності або користування) на земельну ділянку, на якій знаходиться ця будівля, а з ним і обов`язок сплачувати земельний податок.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.01.2023 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 31.01.2023, в процесі розгляду якої було оголошено перерву до 07.02.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно пункту 1.1 статуту позивача, Товариство було створене як Відкрите акціонерне товариство «Укрліфтсервіс» (далі - ВАТ «Укрліфтсервіс»), шляхом перетворення Державного підприємства виробничо-технологічної комплектації «Укрліфтсервіс» Держжитлокомунгоспу України згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 18.02.1994 №19 та на підставі Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993.

Згідно з рішенням загальних зборів акціонерів від 30.11.2010 року ВАТ «Укрліфтсервіс» було перетворене у Товариство.

Відповідно до пункту 1.2 статуту Товариство є правонаступником щодо всіх прав та обов`язків ВАТ «Укрліфтсервіс».

20.10.1998 ВАТ «Укрліфтсервіс» було видано свідоцтво на право власності на майновий комплекс в частині - виробничої бази, який розташований на земельній ділянці по вул. Каунаській, 13а в м. Києві.

В 2009 році ВАТ «Укрліфтсервіс» звернулося до Київської міської ради з клопотанням про передачу зазначеної земельної ділянки в оренду.

Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 332/5719 було передано ВАТ «Укрліфтсервіс» у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку загальною площею 1,09 га для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель та споруд на вул. Каунаській, 13-а у Дніпровському районі м. Києва у зв`язку з переходом права власності на майновий комплекс (свідоцтво про право власності на майновий комплекс від 20.10.1998) (пункт 2 рішення); ВАТ «Укрліфтсервіс» зобов`язано виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 Земельного кодексу України (підпункт 3.1 пункту 3 рішення).

14.03.2011 ВАТ «Укрліфтсервіс» було перетворене у Товариство, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

15.09.2015 Товариству видано свідоцтво серії СІА 448036 про право власності на нерухоме майно майновий комплекс по вул. Каунаській, 13а в м. Києві.

Згідно з пунктом 12 рішення Київської міської ради від 04.03.2015 №195/1060 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 28.02.2013 N 63/9120 «Про Тимчасовий порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві»» Київська міська рада встановила, що рішення Київської міської ради про передачу земельних ділянок в оренду, які прийняті і не виконані (договори оренди земельних ділянок на підставі таких рішень не укладені) до набрання чинності цим рішенням, втрачають чинність через дванадцять місяців після набрання чинності цим рішенням.

З огляду на положення пункту 12 рішення Київської міської ради від 04.03.2015 №195/1060 Товариство звернулося до Київської міської ради з проханням продовжити термін дії рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 332/5719.

Разом з цим, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) листом від 13.06.2017 № 05707-10173 у відповідь на лист Товариства від 21.04.2017 № 466 повідомив позивача про необхідність додаткового звернення до Департаменту з поданням необхідних документів відповідно до Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463.

ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві була проведена камеральна перевірка податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) реєстраційний № 9276892316 від 31.08.2016 та реєстраційний №9156036409 від 31.08.2016, результати якої оформлені актом №11656/26-53-12-04/05472637 від 29.12.2016, за висновками якого дані камеральної перевірки свідчать про заниження суми податкових зобов`язань, заявлених у податкових деклараціях, уточнюючих деклараціях із земельного податку за 2015 рік та за січень-жовтень 2016 року на загальну суму 551835,53 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що згідно витягу з бази даних ПК «Кадастр» по юридичних особах на 26.09.2016 (ділянки, право користування по яких знаходиться в процесі оформлення), наданого Департаментом земельних ресурсів Київської міської ради (КМДА), Товариство обліковується як землекористувач земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Каунаська, 13-а, площею 1,0843 га з кадастровим номером 8000000000:63:113:014.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві було прийняте податкове повідомлення-рішення №0001661204 від 13.01.2017, яким збільшило Товариству суму грошового зобов`язання за платежем земельний податок з юридичних осіб на 551835,56 грн. - за податковими зобов`язаннями та на 137958,89 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Товариство оскаржило вказане податкове повідомлення-рішення у адміністративному порядку, за наслідками якого Управління рішенням №5661/10/26-15-10-02-16 від 20.03.2017 скасувало податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві №0001661204 від 13.01.2017, а скаргу Товариства задовольнило частково.

Управління на підставі вказаного вище акту перевірки та з урахуванням процедури адміністративного оскарження 24.05.2017 прийняло податкове повідомлення-рішення №0001321204, яким збільшило Товариству суму грошового зобов`язання за платежем земельний податок з юридичних осіб на 551835,56 грн. - за податковими зобов`язаннями та на 137958,89 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення також оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за результатами якого його скарни були залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 24.05.2017 №0001321204 - без змін.

За підпунктами 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до абзацу 1 пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За пунктом 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Положеннями пункту 287.6 статті 287 ПК України передбачено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ЗК України) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яке оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими будівлями та спорудами після втрати чинності рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 332/5719, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно та продовжив існувати в силу положень частин першої та другої статті 120 Земельного кодексу України.

Таким чином, оскільки висновки суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права до встановлених у справі обставин, у задоволенні касаційної скарги Товариства слід відмовити. При цьому, посилання скаржника на те, що Товариство діяло у відповідності до отриманих ним індивідуальних податкових консультацій ДФС України Товариство, на підтвердження чого надало відповідь ДФС України від 11.03.2016 № 5224/6/99-99-15-03-02-15 «Про розгляд листа», оскільки вказана відповідь ДФС України не є індивідуальною податковою консультацією у розумінні положень статті 52 ПК України, з урахуванням того, що вказана відповідь містить роз`яснення щодо того, що Товариство буде сплачувати земельний податок у разі набуття земельної ділянки у власність або у разі оформлення права постійного користування, а у разі укладення договору оренди - буде сплачувати орендну плату.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Товариства підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2018 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрліфтсервіс» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова І.Я.Олендер