№ 826/8983/16 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 березня 2020 року

Київ

справа №826/8983/16

адміністративне провадження №К/9901/26880/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 серпня 2016 року (суддя Келеберда В.І.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року (судді: Троян Н.М. (головуючий), Костюк Л.О., Твердохліб В.А.)

у справі № 826/8983/16

за позовом Публічного акціонерного товариства «АРТЕМ-БАНК»

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство «АРТЕМ-БАНК» (далі - ПАТ «АРТЕМ-БАНК») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23 травня 2016 року № 0007161406, № 0007171406, № 0007201406 та № 0007181406.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 02 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року, позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 23 травня 2016 року №0007161406, №0007171406, № 0007201406.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДФС у м. Києві звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову ПАТ «АРТЕМ-БАНК» у повному обсязі з огляду на правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень від 23 травня 2016 року.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 01 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою контролюючого органу.

Позивач не скористався своїм правом подати заперечення/відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

21 лютого 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ГУ ДФС у м. Києві не підлягає задоволенню.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «АРТЕМ-БАНК» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 04 травня 2016 року № 353/26-15-14-06-01-15/01/26253023.

Відповідно до висновків акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем податкового законодавства, а саме:

- підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, 138.5 статті 138, підпункту 140.1.6 пункту 140.1 статті 140, підпункту 153.8.1 пункту 153.8 статті 153 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2014 рік на суму 769 879,00 грн;

- абзацу «а» підпункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14, пунктів 180.2, 180.3 статті 180, абзацу «б» пункту 185.1 статті 185, абзаців «в», «д» пункту 186.3 статті 186, пункту 187.1 статті 187, підпункту 190.2 статті 190, пункту 202.1 статті 202, пунктів 208.1, 208.2, 208.4 статті 208 Податкового кодексу України в частині неподання розрахунку податкових зобов`язань отримувача послуг у вигляді додатку до декларації з податку на додану вартість та заниження банком податку на додану вартість на загальну суму 61 296,00 грн;

- підпункту 213.2.4 пункту 213.2 статті 213 Податкового кодексу України - за I квартал 2014 року занижено особливий податок на операції з відчуження цінних паперів та операції з деривативами на загальну суму 31 000,00 грн;

- пункту 69.2 статті 69 Податкового кодексу України - не надіслано не пізніше наступного робочого дня з дня відкриття/закриття рахунку (включаючи день відкриття/закриття) повідомлення про відкриття/закриття рахунку платника податку до контролюючого органу.

На підставі акта перевірки 23 травня 2016 року відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:

- № 0007161406, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток банківських організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України, на 962 348,75 грн, зокрема за основним платежем - 769 879,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 192 469,75 грн;

- № 0007171406, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 78 830,00 грн, зокрема за основним платежем - 61 296,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 17 534,00 грн;

- № 0007201406, згідно з яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 1 360 грн;

- № 0007181406, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем операції з відчуження цінних паперів та операції з деривативами, що справлялись до 1 січня 2015 року, на 38 750,00 грн, зокрема за основним платежем - 31 000,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 7 750,00 грн.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 23 травня 2016 року № 0007161406.

У ході перевірки правильності визначення витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування за період з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2014 року контролюючим органом встановлено їх завищення за 2014 рік на загальну суму 4 274 002,00 грн. Зокрема, під час перевірки встановлено, що між позивачем та ТДВ «СК «Цитадель», ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд», ТОВ «СК «Євростандарт», ТДВ «СК «Відродження України», ТОВ «СК «Дельта Ре» та ТДВ «СК «Арго» укладено ряд генеральних договорів добровільного страхування кредитів, витрати при укладанні та реалізації яких враховано позивачем при визначенні об`єкту оподаткування.

На думку ГУ ДФС у м. Києві, на момент укладання договорів фінансового страхування у банка був відсутній об`єкт страхування, а саме: майнові інтереси, пов`язані зі збитками внаслідок невиконання (неналежного виконання) позичальником умов та строків виконання фінансових зобов`язань у зв`язку з тим, що умовами кредитних договорів передбачено погашення кредитів після закінчення дії договору страхування, внаслідок чого відсутній страховий ризик. З моменту дії договору страхування та до кінця перевіряємого періоду фактів страхових випадків не встановлено, відшкодування страхувальником шкоди (збитків) не здійснювалося. З огляду на це відповідач вважає, що при визначенні об`єкта оподаткування можуть враховуватися витрати платника податку із страхування фінансових, кредитних та інших ризиків за умови, що вони пов`язані із провадженням господарської діяльності та визначені в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.

Задовольняючи позов у цій частині, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що страхування, як спосіб захисту осіб від настання певних подій, обумовлених договором страхування, не включає такої ознаки як обов`язкове та неминуче настання відповідної події. Страховий випадок може статися, а може і не статися, але сутність страхування полягає у тому, що застрахована особа за плату страховику отримує захист від наслідків можливого настання відповідної події. Надання страхових послуг має у своїй суті не лише виплату страхового відшкодування, а й надання застрахованій особі захисту. Тому суди дійшли висновку про правомірність включення позивачем до складу витрат страхових платежів у сумі 4 274 002,00 грн, із чим погоджується й колегія суддів.

Відносини у сфері страхування, які спрямовані на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб визначено Законом України «Про страхування» від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 140 Податкового кодексу України встановлені особливості визначення витрат подвійного призначення

Так, за положеннями підпункту 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України при визначенні об`єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов`язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов`язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об`єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов`язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров`я або інших ризиків, пов`язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов`язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв`язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.

Системний аналіз змісту вищенаведених норм дає підстави для висновку, що витрати зі страхування фінансових ризиків платника податку відносяться до валових витрат подвійного призначення, тобто таких, які в рахунок зменшення податкової бази приймаються у разі, якщо вони пов`язані безпосередньо з господарською діяльністю підприємства та підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (страхувальник) та страховими компаніями укладено ряд генеральних договорів добровільного страхування кредитів:

- із ТДВ «СК «Цитадель»: від 02 січня 2015 року № 0102/68-634 та № 0102/69-634. Вказані договори страхування набувають чинності з 02 січня 2015 року і діють до 31 грудня 2015 року;

- із ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд»: від 01 лютого 2013 року № 0201/03-315 та № 0201/04-315 (набувають чинності з 01 лютого 2013 року і діють до 31 грудня 2013 року), від 01 серпня 2014 року № 0801/01-315 та №0801/02-315 (набувають чинності з 01 серпня 2014 року і діють до 31 грудня 2014 року;

- із ТОВ «СК «Євростандарт»: від 02 вересня 2013 року № 0902/48-815 (набуває чинності з 02 вересня 2013 року і діє до 31 грудня 2013 року);

- із ТОВ «Відродження України» (з 2012 року ТДВ «СК «Рада» у зв`язку зі зміною назви): від 01 листопада 2010 року № 1101/04-15 (згідно з додатковою угодою від 03 січня 2013 року № 29 строк страхування з 03 до 31 січня 2013 року) та від 05 листопада 2012 року № 1105/01-15 (набуває чинності з 05 листопада 2012 року і діє до 30 жовтня 2013 року);

- із ТДВ «СК «Дельта Ре»: від 03 лютого 2014 року № 0203/52-286 та від 03 лютого 2014 року № 0203/53-286 (набувають чинності з 03 лютого 2014 року і діють до 31 грудня 2014 року);

- із ТДВ СК «Арго»: від 01 липня 2015 року № 010715К (набуває чинності з 01 липня 2015 року і діє до 30 червня 2016 року).

Предметом вищевказаних договорів є майнові інтереси АТ «Артем-Банк», пов`язані з матеріальними збитками, які завдані банку внаслідок невиконання (або неналежного виконання) позичальником своїх обов`язків, передбачених кредитними договорами.

Загальний розмір страхових платежів, сплачених позивачем на рахунок зазначених підприємств за генеральними договорами добровільного страхування кредитів та включених до складу витрат, становить: ТДВ «СК «Цитадель» - 5 353 569,29 грн, ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» - 10 907 329,78 грн, ТОВ «СК «Євростандарт» - 4 590 409,91 грн, ТДВ «СК «Рада» - 325 934,58 грн, ТДВ «СК «Дельта Ре» - 9 302 316,51 грн, ТДВ СК «Арго» - 6 634 245,51 грн.

Разом із тим, із матеріалів справи вбачається, що між позивачем (банк) та ТОВ «Інвестиційна компанія «Макторг» (позичальник) укладено договір про відкриття кредитної лінії від 05 вересня 2013 року № 11/13. Відповідно до пункту 1.1 Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію, яка надається в національній валюті, що надалі іменується «Кредитна лінія», а позичальник зобов`язується використати кредитні кошти на цілі, зазначені в пункту 1.5 цього договору, своєчасно та в повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитами, виконувати інші умови цього договору і повернути Банку заборгованість за кредитною лінією згідно з графіком, передбаченим Додатком № 1 до цього договору. Строк кредитної лінії закінчується 01 вересня 2014 року (пункт 1.4 договору).

Також позивачем (банк) укладено кредитний договір від 29 жовтня 2013 року №24/13 із ТОВ «Шлях-2» (позичальник), згідно з пунктом 1.1 якого Банк надає позичальнику кредит у гривнях, що надалі іменується «кредит», а позичальник зобов`язується використати кредит на цілі, зазначені в пункті 1.5 цього договору, своєчасно та в повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови цього договору і повернути банку заборгованість за кредитом згідно з графіком, передбаченим Додатком 1 до цього договору. Кінцевий строк дії кредиту закінчується 28 жовтня 2015 року (пункт 1.4 договору).

Між позивачем (банк) та Державною акціонерною холдинговою компанією «Артем» (позичальник) укладено кредитний договір від 12 вересня 2014 року №969/978-ЮО, відповідно до пункту 1.1 якого банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію, яка надається в євро, що надалі іменується «кредитна лінія», надає позичальнику кредити за рахунок кредитної лінії, а позичальник зобов`язується використати кредити на цілі, зазначені в пункті 1.5 цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитами, виконувати інші умови цього договору і повернути банку заборгованість за кредитною лінією згідно з графіком, передбаченим Додатком № 1 до цього договору. Строк дії кредитної лінії закінчується 28 січня 2015 року (пункт 1.4 договору).

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача права на віднесення до складу валових витрат страхових платежів, сплачених ним за вищенаведеними генеральними договорами добровільного страхування кредитів, з огляду на наявність відповідних первинних документів як підстави для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Натомість контролюючий орган, пославшись на порушення позивачем положень підпункту 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України та неправильне застосування цієї норми судами попередніх інстанцій, не довів склад податкового правопорушення в розумінні статті 109 Податкового кодексу України. Зокрема, відповідачем не надано доказів на підтвердження страхування ПАТ «АРТЕМ-БАНК» фіктивних господарських операцій або фактів неспіврозмірності страхових платежів, як і доказів того, що страхові компанії, з якими позивач уклав генеральні договори добровільного страхування кредитів, не мали права надавати послуги у сфері страхування, тобто не є страховиками у розумінні статті 2 Закону України «Про страхування».

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги доводи ГУ ДФС у м.Києві про відсутність у банка об`єкта страхування у зв`язку з невстановленням фактів страхових випадків, оскільки надання послуги страхування не пов`язане безпосередньо з настанням страхового випадку як обов`язкової та неминучої події. Сутність послуги страхування полягає у тому, що застрахована особа (страхувальник) за плату страховику отримує захист від наслідків можливого настання відповідної події, протягом строку дії договору страхування застрахований інтерес страхувальника є захищеним, а страхова послуга наданою.

Таким чином, відповідач протиправно нарахував позивачу грошове зобов`язання з податку на прибуток, тому податкове повідомлення-рішення від 23 травня 2016 року № 0007161406 підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 23 травня 2016 року №0007171406.

Склад податкового правопорушення, покладного в основу прийняття ГУ ДФС у м.Києві податкового повідомлення-рішення від 23 травня 2016 року №0007171406, полягає в тому, що позивачем не подано розрахунок податкових зобов`язань отримувача послуг, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками податків, на митній території України, у вигляді додатку до декларації з податку на додану вартість; не нараховано та не сплачено податок на додану вартість до бюджету з постачання особою-нерезидентом послуг банку, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Суди попередніх інстанцій встановили, що в період із березня 2013 року до грудня 2015 року позивач отримував від нерезидента S.W.I.F.T (Королівство Бельгія) телекомунікаційні та інформаційні послуги, оплата за отримання яких здійснювалась згідно з інвойсами SWIFT.

Відповідно до підпункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За положеннями підпункту 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування операції з надання послуг платіжних організацій платіжних систем, пов`язаних з переказом коштів, з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і відступлення прав вимоги за фінансовими кредитами фінансових установ, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства. Перелік послуг з розрахунково-касового обслуговування визначається Національним банком України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Згідно з пунктом 1.29 статті 1 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платіжна система - платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов`язковою функцією, що має виконувати платіжна система. Внутрішньодержавна платіжна система - платіжна система, в якій платіжна організація є резидентом та яка здійснює свою діяльність і забезпечує проведення переказу коштів виключно в межах України. Міжнародна платіжна система - платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу.

Відповідно до пункту 1.43 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» учасник/член платіжної системи - юридична особа, що на підставі договору з платіжною організацією платіжної системи надає послуги користувачам платіжної системи щодо проведення переказу коштів за допомогою цієї системи та відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги.

Згідно з пунктом 1.37 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахунково-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов`язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.

Постановою Правління Національного банку України від 15 листопада 2011 року №400 затверджено Перелік типових операцій з розрахунково-касового обслуговування, які відповідно до підпункту 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування.

Відповідно до пунктів 4 та 4.13 зазначеної постанови не є об`єктом оподаткування операції, що забезпечують виконання розрахунків або є їх складовою частиною та розрахункові операції, що проводяться з використанням міжнародних, внутрішньодержавних, внутрішньобанківських та інших платіжних систем.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що послуги, отримані ПАТ «АРТЕМ-БАНК» від міжнародної міжбанківської системи передавання інформації та здійснення платежів SWIFT, з урахуванням положень підпункту 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 23 травня 2016 року № 0007171406.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 23 травня 2016 року №0007201406.

У ході перевірки ГУ ДФС у м. Києві встановлено, що ПАТ «АРТЕМ-БАНК» несвоєчасно повідомлено про відкриття/закриття банківських рахунків до органів ДФС, а саме:

- НОМЕР_1 на 2 дні, дата отримання повідомлення - 08.08.2014;

- 2635922506701.980 на 2 дні, дата отримання повідомлення - 28.05.2014;

- 2650610001304.840 на 2 дні, дата отримання повідомлення - 08.08.2014;

- 2630320204206.978 на 7 днів, дата отримання повідомлення - 03.06.2014.

З огляду на це контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем положень пункту 69.2 статті 69 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим застосував штраф у розмірі 1360 грн згідно з податковим повідомленням-рішенням від 23 травня 2016 року № 0007201406.

Статтею 69 Податкового кодексу України встановлено, що банки та інші фінансові установи відкривають поточні та інші рахунки платникам податків - юридичним особам (резидентам і нерезидентам) незалежно від організаційно-правової форми, відокремленим підрозділам та представництвам юридичних осіб, для яких законом установлені особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, за наявності документів, виданих контролюючими органами, що підтверджують взяття їх на облік у таких органах, або виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (для осіб, взяття на облік яких у контролюючих органах здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).

Банки та інші фінансові установи зобов`язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунка платника податків - юридичної особи, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до контролюючого органу, в якому обліковується платник податків, не пізніше наступного робочого дня з дня відкриття/закриття рахунка (включаючи день відкриття/закриття).

У разі відкриття або закриття рахунка платника податків - банку, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, повідомлення надсилається в порядку, визначеному цим пунктом, лише в разі відкриття або закриття кореспондентського рахунка.

У разі відкриття або закриття власного кореспондентського рахунка банки зобов`язані надіслати повідомлення до контролюючого органу, в якому обліковуються, в строки, визначені цим пунктом.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку подання повідомлень про відкриття/закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах до контролюючих органів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 26 грудня 2013 року № 853 (чинний на час виникнення спірних правовідносин) Національний банк України, банки та інші фінансові установи не пізніше наступного робочого дня з дня відкриття/закриття рахунків платників податків (включаючи день відкриття/закриття) подають відомості про це в електронному вигляді з використанням надійних засобів електронного цифрового підпису з посиленими сертифікатами відкритих ключів засобами електронної пошти мережі Інтернет на адресу Інформаційного порталу Міністерства доходів і зборів України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ПАТ «АРТЕМ-БАНК» відкрив клієнтам наступні рахунки: НОМЕР_1 - 06.08.2014; 2635922506701.980 - 26.05.2014; 2650610001304.840 - 06.08.2014; 2630320204206.978 - 02.06.2014.

У матеріалах справи містяться копії квитанцій з комп`ютерної програми «M.E.DOC IS» про доставку файлів повідомлень про відкриття вищевказаних рахунків клієнтам банку до Інформаційного порталу Міндоходів.

Так, згідно з наявними в матеріалах справи квитанціями позивачем повідомлено про відкриття рахунків: НОМЕР_1 - 06.08.2014; 2635922506701.980 - 26.05.2014; 2650610001304.840 - 07.08.2014 та 2630320204206.978 - 03.06.2014.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач у строки, визначені пунктом 69.2 статті 69 Податкового кодексу України повідомив контролюючий орган про відкриття вищевказаних рахунків, відтак підстави для застосування штрафних санкцій відсутні.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків, якими мотивовані судові рішення та не дають підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343 349 350 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова