ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року

м. Київ

справа № 826/9066/18

касаційне провадження № К/9901/4302/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Управління) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.10.2018 (суддя Каракашьян С.К.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2019 (головуючий суддя - Федотов І.В., судді - Ганечко О.М., Сорочко Є.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (далі - Товариство) до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2018 року Товариство звернулось до суду із позовом до Управління, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.05.2018 № 0026441406 та № 0026451406.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що позивач є фінансовою установою (свідоцтво № 510 від 18.02.2015), основним видом діяльності якого є: 64.99 - надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), н.в.і.у. (основний). Товариство здійснювало діяльність з постачання майна, яке належало фізичним особам і на яке попередньо звернуто стягнення, продаж такого майна здійснювався третім особам без врахування податку на додану вартість. Позивач звертав увагу на те, що визначені контролюючим органом об`єкти нерухомого майна, щодо операцій з якими, на думку відповідача позивач допустив порушення, належали іпотекодавцям (боржникам/майновим поручителям) на праві приватної власності та жоден із власників не був платником податку на додану вартість. Також, Товариство наголошувало, що сукупна різниця з операцій щодо продажу вказаного майна не перевищує встановленого ліміту відповідно до пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України у розмірі 1000000,00 грн. (без урахування податку на додану вартість) протягом останніх 12 календарних місяців, оскільки позитивна різниця між ціною постачання та ціною придбання майна склала 34190,86 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 01.10.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2019, позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 23.05.2018 № 0026441406 та № 0026451406.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що викладений в акті перевірки висновок контролюючого органу про порушення Товариством вимог пункту 181.1 статті 181, пункту 185.1 статті 185, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи.

Управління оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 11.03.2019 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що фактично за правовим змістом Товариство виступає як власник реалізованого майна, а не як представник, з чого слідує, що майно, передане фізичним особам не платникам податку на додану вартість у заставі, набувалось Товариством у власність. Враховуючи викладене, позивач у порушення вимог пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України не зареєструвався у липні 2016 року як платник податку на додану вартість у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням із дотриманням вимог статті 183 цього Кодексу, не подав декларації з податку на додану вартість за період з липня 2016 року по грудень 2017 року та не задекларував і не сплатив податкові зобов`язання з податку на додану вартість за вказані податкові періоди із операцій з продажу активів за договорами купівлі-продажу.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 07.01.2025 призначив справу до касаційного розгляду у попередньому судовому засіданні на 08.01.2025.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Управління провело документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, єдиного внеску а загальнообов`язкове соціальне страхування за період з 16.07.2014 по 31.12.2017, результати якої були оформлені актом № 510/26-15-14-06-02/39306471 від 26.04.2018, за висновками якого Товариством були порушені вимоги: пункту 85.1 статті 185, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що мало вираз у тому, що позивачем не визначено та не сплачено до бюджету податок на додану вартість на загальну суму 171644,00 грн. (в тому числі: у липні 2016 року на суму 137644,00 грн., у грудні 2016 року на суму 34000,00 грн.); пункту 120.1 статті 120, підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, що мало вираз у тому, що позивачем не подано декларації з податку на додану вартість за періоди: липень 2016 року, серпень 2016 року, вересень 2016 року, жовтень 2016 року, листопад 2016 року, грудень 2016 року, січень 2017 року, лютий 2017 року, березень 2017 року, квітень 2017 року, травень 2017 року, червень 2017 року, липень 2017 року, серпень 2017 року, вересень 2017 року, жовтень 2017 року, листопад 2017 року, грудень 2017 року.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що ТОВ «ОТП Факторинг» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Алькор-Інвест» (новий кредитор) уклали договір про відступлення права вимоги від 24.05.2016 б/н, предметом якого є відступлення новому кредитору грошової вимоги, що належить первісному кредитору, а саме заборгованість ОСОБА_1 . Загальна вартість прав вимоги за вказаним договором становить 500000,00 грн.

Між ТОВ «ОТП Факторинг» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладений іпотечний договір від 29.11.2006 №PCL-003/459/2006, згідно з яким іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку земельну ділянку площею 0,1102 га за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, кадастровий номер 3220888001:01:011:0134.

Водночас, між ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1102 га за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, кадастровий номер 3220888001:01:011:0134. Вартість земельної ділянки за домовленістю сторін складає 510000,00 грн.

Також, між позивачем (новий кредитор) та ТОВ «ОТП Факторинг» (первісний кредитор) укладений договір відступлення права вимоги від 29.06.2016 б/н про відступлення новому кредитору грошової вимоги, що належить первісному кредитору, а саме заборгованість ОСОБА_1 , вартість права вимоги становить 700000,00 грн.

Так, між ТОВ «ОТП Факторинг» (іпотекодержавтель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладений іпотечний договір №PML-003/299/2007, згідно з яким іпотекодавець передає іпотеко держателю в іпотеку земельну ділянку площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:068:0070.

В свою чергу, між Товариством (продавець) та ТОВ «Актіс-інвест» (покупець) укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18.08.2016, відповідно до умов якого продавець передає у власність покупцю належну йому на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:068:0070. Продаж земельної ділянки вчинюється за погоджену сторонами суму 701000,00 грн.

Також, Товариством (продавець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01.10.2016 з ОСОБА_3 , відповідно до умов якого покупець приймає у власність належні продавцю на праві власності нежитлові приміщення №25,26 зазначені в платі літерою «А», загальною площею 119,7 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Нежитлові приміщення, що продаються, належать продавцю на підставі договору задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого Пітеляк С.В., приватним нотаріусом Івано-Франківського міського округу 15.09.2016 за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1032155826101. Продаж вчинено за 688222,00 грн.

Крім того, Товариством (продавець) укладено договір купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва від 24.02.2017 №б/н з ТОВ «Актіс-Інвест». Згідно з умов договору продавець передав, а покупець прийняв у власність належну продавцю на праві приватної власності об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок АДРЕСА_3 , загальною площею 547,5 кв.м. Нерухоме майно, що продається належить продавцю, на підставі іпотечного договору, посвідченого Заріною М.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 26.10.2017 за реєстровим номером 140. За домовленістю сторін продаж вчинено за 170000,00 грн.

На переконання контролюючого органу, у вказаних вище правовідносинах Товариство виступає як власник реалізованого майна, а не як представник, з огляду на що майно, передане фізичним особам не платникам податку на додану вартість у заставу, набувалось Товариством у власність, у зв`язку з чим, позивач в порушення вимог пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України не зареєструвався у липні 2016 року як платник податку на додану вартість у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 Податкового кодексу України, не подав декларації з податку на додану вартість за період з липня 2016 року по грудень 2017 року та не задекларував і не сплатив податкові зобов`язання з податку на додану вартість за вказані податкові періоди із операцій з продажу активів за договорами купівлі-продажу.

На підставі висновків вказаного акта перевірки Управління прийняло податкові повідомлення-рішення від 23.05.2018: №0026441406, відповідно до якого Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 214555,00 грн., з яких: 171644,00 грн. - за податковим зобов`язанням та 42911,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи); №0026451406, за яким до Товариства застосовані штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 3060,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною першою статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно абзацом 1 пункту 189.15 статті 189 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі постачання (продажу, відчуження іншим способом) банками та іншими фінансовими установами майна, набутого ними у власність внаслідок звернення стягнення на таке майно, базою оподаткування є позитивна різниця між ціною постачання та ціною придбання такого майна. Ціна придбання визначається як вартість майна, за якою таке майно набуте у власність. У разі придбання майна у платника податку ціна придбання визначається з урахуванням податку на додану вартість.

Положеннями пункту 197.12 статті 197 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що звільняються від оподаткування операції банків та інших фінансових установ з постачання (продажу, відчуження іншим способом) майна, що передане фізичними особами, а також суб`єктами підприємницької діяльності - приватними підприємцями та іншими особами, які не є платниками податку, у заставу, у тому числі іпотеку, та на яке було звернено стягнення. Звільняються від оподаткування операції банків та інших фінансових установ з постачання майна, набутого ними у власність внаслідок звернення стягнення на таке майно. Звільнення від оподаткування стосується тієї частини вартості майна, за якою воно було набуте у власність в рахунок погашення зобов`язань за договором кредиту (позики).

За визначенням, наведеним у пункті 1 частини першої статті 1 Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.

У справі, що розглядається, суди встановили, що розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 18.02.2015 №121 внесено інформацію про Товариство до Державного реєстру фінансових установ.

Згідно з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство здійснює такі види діяльності: код КВЕД 82.91 «Діяльність агентств зі стягування платежів і бюро кредитних історій»; код КВЕД 64.19 «Інші види грошового посередництва»; код КВЕД 64.91 «Фінансовий лізинг»; код КВЕД 64.92 «Інші види кредитування»; код КВЕД 64.99 «Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), н. в. і. у.» (основний); код КВЕД 66.19 «Інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення».

З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій, що оскільки Товариство є фінансовою установою, то відповідно до пункту 197.12 статті 197 Податкового кодексу України звільняється від оподаткування продажу іпотечного майна.

Згідно положеннями пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Матеріалами справи підтверджується, що різниця між ціною постачання та ціною придбання майна склала 34190,86 грн., а відтак, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, враховуючи положення пункту 181.1 статті 181, пункту 189.15 статті 189, пункту 197.12 статті 197 Податкового кодексу України, у Товариства у періоді, який перевірявся, не виник обов`язок реєструватися платником податку на додану вартість.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень відсутні.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.10.2018 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2019 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.10.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк