№ 826/9192/18 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 826/9192/18

адміністративне провадження № К/9901/29112/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С.Г.,

суддів: Мороз Л.Л., Тацій Л.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 826/9192/18

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України

про визнання недійсними окремих положень постанови та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 червня 2019 року (колегія у складі: головуючого судді Григоровича П. О., суддів: Каракашьяна С. К., Смолія І. В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року (колегія у складі: головуючого судді Парінова А. Б., суддів: Літвіної Н. М., Лічевецького І. О.)

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив:

1) визнати постанову Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 409 (зі змінами) в частині стосовно обмеження соціальних нормативів на користування житлово-комунальних послуг, які обмежують права інвалідів війни, осіб пільгових категорій на отримання гарантованих державою пільг такою, що не відповідає Конституції України та чинному законодавству та є недійсною в наступних пунктах:

- зміни внесені до підпункту 1 пункту 3 постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови КМУ від 06 серпня 2014 року № 409» від 06 лютого 2017 року № 51;

- зміни внесені до підпункту 5 пункту 3 постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови КМУ» від 18 серпня 2017 року № 609;

- підпункт 7 пункту 3 для користування послугами з електропостачанням (з 01 січня 2018 року) у житлових приміщеннях (будинках);

2) зобов`язати Кабінет Міністрів України поширити дію постанови на отримання гарантованих державою пільг на пільгові категорії громадян відповідно до вимог чинного законодавства; внести до постанови окремий розділ в якому визначити розмір пільг та категорії осіб на яких вони розповсюджуються;

3) привести у відповідність вимогам Конституції України та чинного законодавства постанову Кабінету Міністрів України «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» від 06 серпня 2014 року № 409 (зі змінами), а саме:

- у підпункті 1 пункту 3 постанови залишити чинними норми встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 842 до зазначених категорій, а саме: « 0,0548 Гкал на 1 кв. метр опалюваної площі на місяць в опалювальний період»;

- доповнити підпункт 2 пункту 3 абзацом в якому передбачити додаткове надання обсягу газу для підігріву води у разі перерви у наданні послуг з централізованого постачання гарячої води (більш як на 14 діб);

- у підпункті 5 пункту 3 постанови для користування послугами з газопостачання залишити чинними « 4,4 куб. метри на одну особу на місяць»;

- зазначені в підпункті 6 пункту 3 Постанови встановлені соціальні нормативи для користування послугами з електропостачання до 31 грудня 2017 року в житлових приміщеннях (будинках) залишити чинними для зазначених пільгових категорій;

- доповнити абзац 3 підпункту 6 пункту 3 словами такого змісту: після слів «обладнаних стаціонарними електроплитами» додати «та газовими плитами з електричними духовками»;

4) визнати Кабінет Міністрів України таким, що грубо порушив Конституцію України та чинне законодавство.

2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що оскаржувані пункти постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 409 порушують гарантовані Конституцією України його соціальні права, як інваліда війни.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано до матеріалів справи жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що Кабінетом Міністрів України при прийнятті оскаржуваної постанови не було дотримано вимог Конституції України, Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» або Закону України «Про Кабінет Міністрів України». Одночасно позивачем не надано доказів того, що у зв`язку з прийняттям оскаржуваного нормативно-правового акту його позбавлено будь-якої з пільг, що існували раніше.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. 22 жовтня 2019 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року, в якій скаржник просить скасувати вказані рішення і прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає про те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Так, судами попередніх інстанцій було проігноровано рішення Конституційного Суду України та вимоги чинного законодавства. Не взято до уваги те, що оскаржувані положення нормативно-правового акту суттєво обмежують права ОСОБА_1 та гарантовані державою пільги, а тому відповідно є неконституційними, суперечать вимогам чинного законодавства та мають бути визнані недійсними.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 жовтня 2019 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді Стеценко С. Г., суддів Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.

8. У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Стрелець Т. Г., яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справ, на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року № 2046/0/78-19, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 грудня 2019 року, визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді Стеценка С.Г., суддів Мороз Л. Л., Тацій Л.В.

9. Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання недійсними окремих положень постанови та зобов`язання вчинити дії.

10. Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2021 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і призначено такий в порядку письмового провадження з 03 березня 2021 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

11. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 06 лютого 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 51 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 409», якою:

1. у підпункті 1 пункту 3 постанови № 409:

1) в абзаці другому цифри « 0,0548» замінено цифрами « 0,0431»;

2) в абзаці третьому цифри « 5,5» замінено цифрами « 5,0»;

3) в абзаці четвертому цифри « 65» замінити цифрами « 51».

12. Вказані числові значення стосувались соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії для централізованого та індивідуального опалення (теплопостачання):

- у разі використання теплової енергії для централізованого опалення (теплопостачання) абонентами, житлові будинки яких обладнані будинковими та/або квартирними приладами обліку, - 0,0431 Гкал на 1 кв. метр опалюваної площі на місяць в опалювальний період;

- у разі використання природного газу для індивідуального опалення - 5,0 куб. метра природного газу на 1 кв. метр опалюваної площі на місяць в опалювальний період;

- у разі використання електричної енергії для індивідуального опалення - 51 кВт·г на 1 кв. метр опалюваної площі на місяць в опалювальний період.

13. Між тим, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 рок № 609 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», у підпункті 5 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» (Офіційний вісник України, 2014 року, № 73, ст. 2064; 2016 р., № 35, ст. 1367):

1) в абзаці другому цифри « 4,4» замінити цифрами « 3,3»;

2) в абзаці третьому цифри « 7,1» замінити цифрами « 5,4»;

3) в абзаці четвертому цифри « 14» замінити цифрами « 10,5».

14. Вказані числові значення стосувались соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії для користування послугами з газопостачання:

- за наявності газової плити та централізованого гарячого водопостачання - 3,3 куб. метра на одну особу на місяць;

- за наявності газової плити в разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 5,4 куб. метра на одну особу на місяць;

- за наявності газової плити та газового водонагрівача - 10,5 куб. метрів на одну особу на місяць.

15. Згідно з пп.7 п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 409, установлено такі соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії для користування послугами з електропостачання (з 01 січня 2018 року) у житлових приміщеннях (будинках):

- у житлових приміщеннях (будинках), крім тих, що зазначені в абзацах третьому - шостому цього підпункту, - 70 кВт·г на місяць на сім`ю (домогосподарство) з однієї особи і додатково 30 кВт·г на місяць на кожного іншого члена сім`ї (домогосподарства), але не більш як 190 кВт·г на місяць;

- обладнаних стаціонарними електроплитами, за наявності централізованого постачання гарячої води - 110 кВт·г на місяць на сім`ю (домогосподарство) з однієї особи і додатково 30 кВт·г на місяць на кожного іншого члена сім`ї (домогосподарства) на житлове приміщення (будинок), але не більш як 230 кВт·г на місяць;

- обладнаних стаціонарними електроплитами, за відсутності централізованого постачання гарячої води - 130 кВт·г на місяць на сім`ю (домогосподарство) з однієї особи і додатково 30 кВт·г на місяць на кожного іншого члена сім`ї (домогосподарства) на житлове приміщення (будинок), але не більш як 250 кВт·г на місяць;

- не обладнаних стаціонарними електроплитами, за відсутності централізованого постачання гарячої води та газових водонагрівальних приладів - 100 кВт·г на місяць на сім`ю (домогосподарство) з однієї особи і додатково 30 кВт·г на місяць на кожного іншого члена сім`ї (домогосподарства) на житлове приміщення (будинок), але не більш як 220 кВт·г на місяць;

- у селах і селищах міського типу для громадян, яким відповідно до законодавства держава забезпечує безоплатне освітлення житла, - 30 кВт·г на місяць на одну особу.

16. Вважаючи вказані норми постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014року № 409 такими, що порушують гарантовані Конституцією України соціальні права позивача, як інваліда війни, останній звернувся до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

18. Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

20. Тож суди мали перевірити, чи прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 409 на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, пропорційно.

21. Так, повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах регламентовано Конституцією України, Законами України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон № 794-VII), від 11 вересня 2003 року № 1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 1160-IV), Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою КМУ від 18 липня 2007 року № 950 та іншими нормативно-правовими актами.

22. Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

23. Відповідно до статті 3 Закону № 794 -VII діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.

24. Згідно з положеннями статті 4 вказаного Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

25. Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

26. Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

27. Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

28. При цьому, згідно з пунктом 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

29. Окрім того, згідно ст. 5 Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.

30. Відповідно до ст. 9 Закону № 2017-III державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло.

31. До їх числа відносяться: гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу; соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам; показники якості надання житлово-комунальних послуг.

32. Таким чином, нормами чинного законодавства України прямо передбачено право Кабміну формувати, встановлювати та затверджувати державні соціальні стандарти і нормативи.

33. Колегія суддів звертає увагу, що судами попередніх інстанцій встановлено, а позивачем не спростовано, що під час прийняття оскаржуваних положень постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 409, відповідачем дотримано вимоги Конституції України, Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про Кабінет Міністрів України».

34. Водночас, позивачем не вказано, які процедурні порушення під час прийняття оскаржуваних положень постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 409 було допущено відповідачем.

35. Щодо посилань ОСОБА_1 на те, що оскаржуваною постановою Кабінет Міністрів України зменшує його пільги встановлені законом, як інваліда війни, слід зазначити наступне.

35. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

36. Частиною другою ст.124 Конституції України (в чинній редакції) визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

37. За змістом ч.4 ст.125 КАС України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

38. Отже, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке виникло внаслідок існування юридичного спору між особою, та, в даному випадку, суб`єктом владних повноважень.

39. Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес.

40. Так, у рішенні від 01 грудня 2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам .

41. Охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

42. Водночас за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

43. Таким чином, право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване в інших законах, передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб ствердження про порушення було обґрунтованим.

44. Так, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 не надано доказів того, що у зв`язку з прийняттям оскаржуваних окремих положень постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 409 його позбавлено будь-якої з пільг, що існували раніше.

45. Поряд з цим, сама по собі суб`єктивна незгода позивача з числовими значеннями соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії, у випадку відсутності порушених майнових прав позивача за наслідками застосування органом, що нараховує субсидію, таких числових значень, не може бути підставою для скасування нормативно-правового акту, яким дані числові значення затверджені.

46. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

47. Відповідно до положень частин 1-3 ст.341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

48. Водночас не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

49. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

50. З огляду на зазначене Суд врахував, що не наділений повноваженням додатково встановлювати обставини, які суди нижчих інстанцій не встановили, здійснювати переоцінку встановлених обставин справи.

51. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

52. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

53. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

54. У справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, Рішення від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини звернув увагу, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

55. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

56. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

57. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржуваних судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

58. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. ст. 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.Г. Стеценко Л.Л. Мороз Л.В. Тацій