ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2021 року

м. Київ

справа № 826/9844/16

адміністративне провадження № К/9901/13137/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,

суддів: Дашутіна І.В., Шишова О.О.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 січня 2020 року (суддя Чудак О.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року (судді Оксененко О.М., Лічевецький І.О., Мельничук В.П.)

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві (надалі також - Відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 березня 2016 року №779/201.

Посилаючись на невідповідність оскаржуваного індивідуального акта вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), Позивач, зокрема, зазначив, що, успадкувавши від своєї сестри майно та, з огляду на прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо деяких питань спадкування» від 20.10.2014 №1709-VII, він не повинен сплачувати податок з доходів фізичних осіб.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство надавало можливість сплачувати податок на доходи фізичних осіб за нульовою ставкою у разі якщо об`єкти спадщини успадковуються членами сім`ї спадкодавця першого ступеню споріднення. Оскільки Позивач отримав спадщину від сестри, яка податковим законодавством визначалась як член сім`ї другої групи споріднення, відповідні доходи підлягали оподаткуванню за ставкою 5%.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Позивач звернувся з касаційною скаргою тапросив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Згідно з обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 5 грудня 2014 успадкував від своєї сестри ОСОБА_3 нерухоме майно: 1/2 частини квартири за адресою АДРЕСА_1 , загальною вартістю майна 319 988 грн.

Відповідно до інформації, відображеної Дев`ятою київською державною нотаріальною конторою у податковому розрахунку за ІV квартал 2014 року на користь ОСОБА_1 нараховано дохід у суму 319 998,00 грн., без урахування податку на доходи фізичних осіб.

За результатами проведеної перевірки Позивача відповідачем складно акт перевірки від 18 лютого 2016 року №249/1854708635, згідно з висновками якої позивачем порушено вимоги пункту 176.1 статті 176, пункту 174.3 статті 179 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України).

Висновки відповідача про порушення наведених норм ґрунтуються на тому, що Позивачем не подано податкової декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік, не задекларовано дохід отриманий у вигляді вартості успадкованого майна в сумі 319988 грн, не нараховано та не сплачено у бюджет ПДФО за 2014 рік у сумі 15999,40 грн.

29 березня 2016 року ДПІ у Шевченківському районі прийнято податкового повідомлення-рішення №779/201 про збільшення суми грошового зобов`язання позивача по ПДФО за податковими зобов`язаннями на 15999,40 грн та за штрафними санкціями на 4169,85 грн (в тому числі, відповідно до пункту 123.1 статті 120 ПК України в сумі 3999,85 грн, відповідно до пункту 120.1 статті 120 ПК України в сумі 170 грн за неподання декларації про майновий стан та доходи за 2014 рік).

За наслідками оскарження цього податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку, рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві скарга позивача була залишена без задоволення, а спірне податкове повідомлення-рішення - без змін.

Не погоджуючись з такими рішеннями Відповідача та вважаючи свої права порушеними, Позивач звернувся з цим позовом до суду.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

У касаційній скарзі, обґрунтовуючи порушення норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, Позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що:

- ОСОБА_1 дії здійснювались з дотриманням положень Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та на підставі інформації офіційного видання «Урядовий кур`єр», згідно з якою: «..крім того законодавці скасували обов`язкове здійснювання оцінки майна та встановили нульову ставку податку, якщо майно успадковують спадкоємці першої та другої черги за законом та заповітом»;

- суди неправильно тлумачили норми Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а саме статтю 7, яка визначає випадки проведення оцінки майна та безпідставно зазначають, що цей Закон стосується змін щодо обов`язковості проведення оцінки майна, однак не стосуються питання оподаткування об`єктів спадщини.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права в межах, встановлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої цієї статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному Позивачем індивідуальному акту в контексті дотримання Відповідачем частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при його прийнятті, Суд звертає увагу на таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, визначається положеннями Податкового кодексу України (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування податковим на доходи фізичних осіб резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Відповідно до абзацу другого пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 164.2.10 пункту 164.2 статті 164 ПК України передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з цим розділом.

Згідно з підпунктом 174.2.2 пункту 174.2 статті 174 ПК України об`єкти спадщини оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, а саме 5 відсотків бази оподаткування, вартість будь-якого об`єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не є членами сім`ї спадкодавця першого ступеня споріднення.

Вартість власності, що успадковується членами сім`ї спадкодавця першого ступеня споріднення оподатковується за нульовою ставкою (підпункт 174.2.1 пункту 174.2 статті 174 ПК України).

Підпункт 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає, що членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, чоловік або дружина, діти, в тому числі усиновлені. Інші члени сім`ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.

За змістом пункту 174.3 статті 174 Податкового кодексу України особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину. Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, і зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов`язані сплатити податок до нотаріального оформлення об`єктів спадщини та спадкоємців, які отримали у спадщину об`єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, а також іншими спадкоємцями - резидентами, які сплатили податок до нотаріального оформлення об`єктів спадщини.

Нотаріус щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину та/або посвідчення договорів дарування в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку (пункт 174.4 статті 174 ПК України).

Пунктом 179.1 статті 179 ПК України передбачено, що платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 179.7 статті 179 ПК України фізична особа зобов`язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Відповідно до підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.

Отже сукупність наведених норм, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що резидент, який отримує спадщину, зобов`язаний подати декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), в якій визначити до сплати та сплатити податок на доходи фізичних осіб у розмірі 5 відсотків вартості об`єкта спадщини, що ним успадкований, крім випадку, якщо резидент є членом сім`ї спадкодавця першого ступеня споріднення. Якщо ж об`єкт спадщини успадковано членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення, а саме батьками, чоловіком або дружиною, дітьми, в тому числі усиновленими, відповідний об`єкт спадщини оподатковується за нульовою ставкою.

При цьому, суд звертає увагу на те, що перелік суб`єктів, які оподатковують успадковане майно за нульовою ставкою, доповнено членами сім`ї спадкодавця другого ступеня споріднення у зв`язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування спадщини» від 23 лютого 2017 року №1910-VIII (надалі також - Закон №1910-VIII) та відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень цього Закону застосовується до доходів, отриманих починаючи з 1 січня 2017 року платником податків у вигляді спадщини/дарунка.

Щодо посилань Позивача на прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо деяких питань спадкування» 20 жовтня 2014 року N 1709-VII (надалі також - Закон N 1709-VII), яким статтю 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» доповнено пунктом, то слід зазначити таке.

Так, пунктом 3 Закону N 1709-VII абзац восьмий частини другої статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» доповнено словами «крім випадків визначення розміру податку при спадкуванні спадкоємцями першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також при спадкуванні власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою».

Цей пункт набрав чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону N 1709-VII, тобто 3 грудня 2014 року.

При цьому стаття 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначає випадки проведення оцінки майна.

Згідно із цією статтею у редакції у зв`язку із набранням чинності Закону N 1709-VII оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.

Проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках:

створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності;

реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна);

виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка (частка комунального майна);

визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника із складу такого товариства;

приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;

переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку;

оподаткування майна згідно з законом, крім випадків визначення розміру податку при спадкуванні спадкоємцями першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також при спадкуванні власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою.

Отже, у зв`язку із прийняттям Закону N 1709-VII розширено випадки, за яких проведення оцінки майна є обов`язковим, зокрема визначено, що обов`язковою є відповідна оцінка у разі оподаткування майна згідно з законом; при цьому законодавцем визначено, що відповідна оцінка не є обов`язковою у разі:

1) визначення розміру податку при спадкуванні спадкоємцями першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення;

2) спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою.

В подальшому, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, абзац восьмий частини другої статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» викладено в такій редакції: проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках: «оподаткування майна згідно з законом, крім випадків визначення розміру податку при спадкуванні власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою».

Втім, вважаючи оскаржуваний індивідуальний акт таким, що відповідає вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, судамине перевірено при ухваленні рішень з яких даних виходив нотаріус, визначаючи вартість успадковуваного Позивачем майна у відповідному розмірі.

Крім того, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності, за змістом визначення, наведеного у підпункті 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України викладається у податковому повідомленні-рішенні.

Відповідно до пункту 58.1 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов`язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, або заниження чи завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов`язань платника податків; суму грошового зобов`язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення результатів господарської діяльності або від`ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов`язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов`язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов`язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій.

За змістом пункту 58.2 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

При цьому суд звертає увагу на те, що Наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року № 1204 затверджено Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків (надалі також - Порядок).

За змістом пункту 3 розділу II Порядку податкове повідомлення-рішення складається за кожним окремим податком, збором разом із штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) або штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), передбаченими Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією (штрафом) та пенею за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у тому числі за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Сукупність наведених норм у взаємозв`язку дає підстави для висновку про те, що у разі виявлення під час перевірки факту допущення порушень платником податків, контролюючий орган зобов`язаний нарахувати суму грошових зобов`язань (яка включає податкове зобов`язання та штрафні (фінансові) санкції на підставі відповідного податкового повідомлення-рішення, яке повинне містити підставу для нарахування податкового зобов`язання за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом.

Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податкове повідомлення-рішення від 29 березня 2016 року №779/201 про збільшення суми грошового зобов`язання позивача по ПДФО за податковими зобов`язаннями на 15999,40 грн та за штрафними санкціями на 4169,85 грн прийнято у зв`язку із тим, що Позивачем (1) не подано податкової декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік, (2) не задекларовано дохід, отриманий у вигляді вартості успадкованого майна.

При цьому, зі змісту рішень слідує, що до Позивача штрафні (фінансові) санкції застосовані відповідно до пункту 123.1 статті 123 ПК України в сумі 3999,85 грн (15999,40 х 25%) та згідно з пунктом 120.1 статті 120 ПК України в розмірі 170 грн, всього 4169, 85 грн.

Згідно з пунктом 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 154.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до пункту 120.1 статті 120 ПК України неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Отже, за виявлені в ході перевірки порушення контролюючий орган, ухвалюючи податкове повідомлення-рішення, повинен був зазначити конкретні підстави нарахування штрафних санкцій.

Попри це, як підтверджується наявним в матеріалах справи податковим повідомленням-рішенням від 29 березня 2016 року №779/201, воно не містить посилань на пункт 120.1 статті 120 ПК України, як підставу для нарахування штрафної санкції за неподання Позивачем декларації про майновий стан за 2014 рік.

Втім, наведеним обставинам, як того вимагає частина другаї статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, судами попередніх інстанцій оцінки надано не було.

Таким чином, висновки судами попередніх інстанцій сформовані без дослідження усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Так, обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України).

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 КАС України). Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 КАС України).

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на наведене, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій, оскільки ненадання правової оцінки обставинам, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 3 345 353 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді І.В. Дашутін

О.О. Шишов