?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 876/68/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Васьковського О.В.

секретар судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Білоус Ірини Андріївни

на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2019 (суддя Широбокова Л. П.)

за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про видачу наказу на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський банківський союз" від 02.07.2019 у складі третейського судді Згоник С.В.

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

до Фізичної особи-підприємця Білоус Ірини Андріївни

про стягнення заборгованості у сумі 17 646,22 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст заяви

1.1. Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський банківський союз" від 02.07.2019 у складі третейського судді Згоник С.В. позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Білоус І.А. на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" 13 651,68 грн - заборгованості за кредитом, 2 086,43 грн - заборгованості по процентах за користування кредитом, 1 908,11 грн - пені, 1 360,00 грн - судових витрат, пов`язаних з вирішенням спору третейським судом.

1.2. Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду із заявою про видачу судового наказу на примусове виконання рішення третейського суду від 02.07.2019 у справі №40/2019..

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2019 задоволено заяву Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про видачу наказу на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський банківський союз" від 02.07.2019.

Вирішено видати наказ на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський банківський союз" від 02.07.2019 про стягнення з Фізичної особи-підприємця Білоус Ірини Андріївни на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" 13 651,68 грн - заборгованості за кредитом, 2 086,43 грн - заборгованості по процентах за користування кредитом, 1 908,11 грн - пені, 1 360,00 грн - судових витрат, пов`язаних з вирішенням спору третейським судом.

2.2. Задовольняючи заяву про видачу наказу, суд встановив чинність рішення третейського суду та відсутність передбачених статтею 355 Господарського процесуального кодексу України і статтею 56 Закону України "Про третейські суди" підстав для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

3.1. В апеляційній скарзі Фізична особа-підприємець Білоус І.А. просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про видачу наказу на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський банківський союз" від 02.07.2019.

3.2. Посилаючись на пункт 14 статті 6 Закону України "Про третейські суди", скаржник доводить, що відповідач у даній справі є споживачем послуг банку, а відтак дана справа не підсудна/не може розглядатися третейськими судами.

Крім того скаржник зазначає, що долучений до заяви витяг з "Умов та правил надання банківських послуг" не містить пункту 1.1.7.29, в якому, як зазначено заявником, міститься третейське застереження, оскільки наявний витяг починається з пункту 3.2.1.1. Також зазначений витяг не містить доказів підписання його відповідачем та відсутні докази, які б свідчили, що зазначена редакція "Умов та правил надання банківських послуг" діяла на момент складання заяви про приєднання до умов та правил від 05.04.2016, що унеможливлює встановити факт погодження відповідачем третейського застереження, тобто, укладення третейської угоди.

4. Розгляд апеляційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №876/68/19 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Зуєва В.А. (головуючого), суддів - Багай Н.О., Дроботової Т.Б., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2020.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2020, у зв`язку з відпусткою судді Дроботової Т.Б. для розгляду справи №876/68/19 визначено колегію суддів у складі: Зуєва В.А. (головуючого), суддів - Багай Н.О., Жукова С.В.

У зв`язку з відпусткою судді Жукова С.В. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №876/68/19 визначено колегію суддів у складі: Зуєва В.А. (головуючого), суддів - Багай Н.О., Васьковського О.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2020.

4.2. Судова колегія враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин.

4.3. При цьому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-IX (який набрав чинності 02.04.2020) розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України було доповнено пунктом 4 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

4.4. Водночас, судова колегія звертає увагу, що 17.07.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 №731-IX яким пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено у новій редакції, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

4.5. Додатково згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 731-IX процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

4.6. Ураховуючи вищевикладені обставини та положення законодавства, а також те, що від учасників справи не надходило відповідних заяв про продовження процесуальних строків, розгляд справи здійснюється у розумний строк.

4.7. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування Центральним апеляційним господарським судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

4.8. Статтею 55 Закону України "Про третейські суди" визначено, що рішення третейського суду виконуються зобов`язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню.

4.9. Відповідно до статті 56 названого Закону заява про видачу виконавчого документа може бути подана до компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом. Компетентним є місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом (частина перша статті 2 цього Закону).

4.10. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

4.11. Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 в справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

4.12. За правилами пункту 11 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції господарських судів відносяться справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті.

4.13. Частиною другою статті 24 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що справи щодо оскарження рішень третейських судів, про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними господарськими судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом.

4.14. Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних господарських судів, ухвалені ними як судами першої інстанції (частина друга статті 25 Господарського процесуального кодексу України).

4.15. Провадження у таких справах здійснюється у порядку, передбаченому розділом VІІ Господарського процесуального кодексу України.

4.16. У разі, коли рішення третейського суду не виконується добровільно зобов`язаною цим рішенням стороною, інша сторона може подати до компетентного суду заяву про видачу виконавчого документа, яким у господарському судочинстві згідно зі статтею 327 Господарського процесуального кодексу України та пункту 1-1 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" є наказ.

4.17. Так, відповідно до частини другої статті 352 Господарського процесуального кодексу України заява про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду подається до апеляційного господарського суду за місцем проведення третейського розгляду протягом трьох років з дня ухвалення рішення третейським судом.

4.18. Згідно з частиною третьою статті 354 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи в судовому засіданні господарський суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених ст. 355 цього Кодексу.

4.19. У відповідності до частини четвертої статті 354 Господарського процесуального кодексу України, якщо до господарського суду надійшла заява про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду, а в його провадженні чи в провадженні іншого суду є заява про оскарження і скасування цього рішення третейського суду, господарський суд на підставі статті 227 цього Кодексу зупиняє провадження по заяві про видачу наказу до набрання законної сили ухвалою суду, якою задоволено або відмовлено в задоволенні заяви про скасування оскарженого рішення третейського суду.

4.20. Згідно з частиною першою статті 355 Господарського процесуального кодексу України суд відмовляє у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, якщо:

1) на день ухвалення рішення за заявою про видачу наказу рішення третейського суду скасовано судом;

2) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

3) пропущений встановлений строк для звернення за видачею наказу, а причини його пропуску не визнані господарським судом поважними;

4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

5) третейська угода визнана недійсною;

6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону;

7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом;

8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу господарського суду відповідну справу;

9) третейський суд вирішив питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі.

4.21. Подібним чином врегулювано вищезазначене питання у частині шостій статті 56 Закону України "Про третейські суди".

4.22. Отже, у відповідності до норм чинного законодавства при розгляді заяви про видачу виконавчого документа господарський суд не здійснює оцінки законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, а лише встановлює відсутність або наявність підстав для відмови у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, визначених у статті 56 Закону України "Про третейські суди" та у статті 355 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №910/8665/17, від 04.06.2019 у справі №873/8/19, від 27.06.2019 у справі №873/19/19, від 11.07.2019 у справі №910/8692/17, від 13.11.2019 у справі №873/51/19, від 24.12.2019 у справі №870/45/19.

4.23. Доводи скаржника, що відповідач є споживачем банку, а тому дана справа не підсудна/не може розглядатися третейськими судами відповідно до пункту 14 статті 6 Закону України "Про третейські суди" не враховуються судовою колегією виходячи з наступного.

4.24. Пунктом 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди" третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

4.25. Преамбулою Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

4.26. Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 стаття 1 Закону України "Про захист прав споживачів").

4.27. Суд також враховує, що відповідно до пункту 22 частини першої статті 1 "Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

4.28. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 10.11.2011 у справі № 15-рп/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) також зазначив, що згідно з положеннями пунктів 22, 23 статті 1 Закону споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

4.29. За частиною першою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

4.30. При цьому, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення Закону, які є предметом офіційного тлумачення у справі, спрямовані на захист прав споживачів кредитних послуг та збалансування цих прав з іншими суспільними цінностями, що захищаються публічною владою. Тому в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України слід розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

4.31. Отже, якщо договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов`язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням ним обов`язків як найманим працівником, такий договір є споживчим і наявність судового спору щодо цього договору не впливає на його характер, як споживчого, відтак і сам спір у будь-якому випадку стосується прав сторони договору, як споживача, а вирішення такого спору, незалежно від його ініціатора, має ґрунтуватися та враховувати і вимоги Закону України "Про захист прав споживачів".

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №755/11648/15-ц.

4.32. Разом з тим, спірний договір не є договором споживчого кредиту, оскільки Білоус І.А. укладений договір з банком саме як фізичною особою-підприємцем, видом діяльності якої є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах, тобто метою є забезпечення підприємницької діяльності скаржника, зокрема, обслуговування його банківського рахунку.

4.33. Також слід врахувати, що згідно з приписами пункту 14 статті 6 Закону України "Про третейські суди" третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), тобто норми Закону виводять з компетенції третейських судів спори в тому разі, коли за своєю природою одна із сторін спору - споживач перебуває не в рівних умовах з потужною фінансовою структурою - банком, а тому потребує посиленого судового захисту споживача в державному суді.

4.34. Однак, у цій справі стороною спору (боржником) є суб`єкт господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик та є вільним у виборі фінансових установ для кредитування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8927/17.

4.35. Перевіряючи доводи Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", Центральний апеляційний господарський суд виходив з того, що у даному випадку третейське застереження міститься у пункті 1.1.7.29. "Умов та правил надання банківських послуг"; третейське застереження не визнано недійсним; склад третейського суду відповідає вимогам закону; рішення третейського суду не містить способів захисту прав і охоронюваних законом інтересів, не передбачених законом; питання про права та обов`язки третіх осіб третейським судом не вирішувалося.

4.36. Водночас, судова колегія звертає увагу, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказаний документ взагалі містив умови, зокрема, й щодо третейського застереження.

4.37. Крім того, роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила надання банківських послуг, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 у справі №6-16цс15 та постановах Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №704/1023/16-ц, від 02.10.2019 у справі №322/1220/16 та постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17.

4.38. Судова колегія вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 Цивільного кодексу України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово ним змінювалися, тобто, позивач міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-якій редакції, яка найбільш сприятлива для задоволення позову.

4.39. У такий спосіб та за відсутності підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг (наявність), останні не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до правовідносин між сторонами, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

4.40. Судова колегія зазначає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який міститься у матеріалах даної справи не визнається відповідачем в частині погодження третейського застереження та не містять його підпису, тому його не можна розцінювати як частину договору про відкриття поточного рахунку, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви, а відтак відсутні підстави стверджувати, що сторони погодили у письмовому вигляді третейське застереження в порядку передбаченому Законом України "Про третейські суди", що, за змістом частини першої статті 5 цього Закону, є обов`язковою умовою для передачі на розгляд третейського суду спору, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та постановах Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №591/4633/16-ц та від 18.12.2019 у справі №205/2825/18.

4.41. Вищевикладене надає можливість зробити висновок, шо дана справа не підвідомча третейському суду.

4.42. За таких обставин, висновок Центрального апеляційного господарського суду про відсутність підстав, передбачених законодавством для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду є помилковим та таким, що не узгоджується з пунктом 2 частини шостої статті 56 Закону України "Про третейські суди" та пунктом 2 частини першої статті 355 Господарського процесуального кодексу України.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

5.2. За приписами статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

5.3. Статтею 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

5.4. Ураховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Білоус Ірини Андріївни слід задовольнити та скасувати ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2019 у справі №876/68/19 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про видачу судового наказу на примусове виконання рішення третейського суду від 02.07.2019 у справі №40/2019.

Керуючись статтями 253 269 275 277 282 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Білоус Ірини Андріївни задовольнити.

2. Ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2019 у справі №876/68/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про видачу судового наказу на примусове виконання рішення третейського суду від 02.07.2019 у справі №40/2019.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Н. О. Багай О. В. Васьковський