ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 876/69/21

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.;

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2021

у справі № 876/69/21

за заявою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 13.08.2020 у справі №40-м/2020

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"

до відповідача - 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "ШКЛ",

відповідача - 2 ОСОБА_1

про стягнення заборгованості в розмірі 216 580,21 грн.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, про місце та час розгляду справи повідомлені належним чином.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 13.08.2020 позов Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АБ КБ "ПриватБанк", позивач) до ТОВ "ШКЛ" та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості 216 580,21 грн задоволено.

Стягнуто солідарно з ТОВ "ШКЛ" та ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором №Б/Н від 25.03.2015 в розмірі 216 580,21 грн.

Стягнуто солідарно з ТОВ "ШКЛ" та ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" третейський збір за подання позовної заяви у розмірі 4000,00грн.

АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду із заявою про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду.

Короткий зміст ухвали апеляційного господарського суду

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2021 відмовлено у задоволенні заяви АТ КБ "ПриватБанк" про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 13.08.2020 у справі №40-м/2020.

Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що справа не підвідомча третейському суду, відповідно, наявні підстави для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського на підставі пункту 2 частини 1 статті 355 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

АТ КБ "Приватбанк" звернулось до Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2021; постановити нову ухвалу, якою заяву АТ КБ "Приватбанк" про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду при Асоціації Дніпровський Банківський Союз від 13.08.2020 у справі №40-м/2020 задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів зазначає, що суд першої інстанції порушив порядок, встановлений для вирішення питання, не перевірив докази позивача, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, фактичним обставинам справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і, відповідно до статті 277 ГПК України, є підставою для скасування оскаржуваного рішення повністю

Скаржник вказує на те, що суд фактично здійснив оцінку законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, чим порушив приписи статті 56 Закону України "Про третейські суди" та статті 355 ГПК України.

Доводи інших учасників справи

Від інших учасників справи відзиву на апеляційну скаргу не надійшло, що відповідно до положень частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції

За правилами пункту 11 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів відносяться справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 ГПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства, розглядаються місцевими господарськими судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами 2, 3 цієї статті. Справи щодо оскарження рішень третейських судів, про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними господарськими судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом.

За змістом частини другої статті 253 ГПК України Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних господарських судів, ухвалені ними як судами першої інстанції. Аналогічна норма міститься в частині другій статті 253 зазначеного кодексу.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, Верховний Суд є судом апеляційної інстанції, який переглядає в апеляційному порядку судові рішення у тих справах, які апеляційні суди з розглядають як суди першої інстанції, зокрема справи щодо оскарження рішень третейських судів.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Оцінивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Предметом розгляду у цій справі є заява АТ КБ "Приватбанк" про видачу наказу на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 13.08.2020 у справі № 40-м/2020 за позовом АТ КБ "Приватбанк" до ТОВ "ШКЛ" та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Відповідно до частини 2 статті 352 ГПК України заява про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду подається до апеляційного господарського суду за місцем проведення третейського розгляду протягом трьох років з дня ухвалення рішення третейським судом.

Згідно з частиною 3 статті 354 ГПК України при розгляді справи в судовому засіданні господарський суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статті 355 цього Кодексу.

За приписами статті 355 ГПК України суд відмовляє у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, якщо: 1) на день ухвалення рішення за заявою про видачу наказу рішення третейського суду скасовано судом; 2) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 3) пропущено встановлений строк для звернення за видачею наказу, а причини його пропуску не визнані господарським судом поважними; 4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди; якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 5) третейська угода визнана недійсною; 6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом; 8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу господарського суду відповідну справу; 9) третейський суд вирішив питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі.

Відповідно до статті 55 Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду виконуються зобов`язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню.

Заява про видачу виконавчого документа може бути подана до компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом. Така заява підлягає розгляду компетентним судом протягом 15 днів з дня її надходження до суду. Про час та місце розгляду заяви повідомляються сторони, проте неявка сторін чи однієї із сторін не є перешкодою для судового розгляду заяви (частина 1 статті 56 Закону України "Про третейські суди").

Частиною 6 статті 56 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що компетентний суд відмовляє в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, якщо: 1) на день прийняття рішення за заявою про видачу виконавчого документа рішення третейського суду скасовано компетентним судом; 2) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 3) пропущено встановлений цією статтею строк для звернення за видачею виконавчого документа, а причини його пропуску не визнані судом поважними; 4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди; якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 5) третейська угода визнана недійсною компетентним судом; 6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону; 7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, які не передбачені законами України; 8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу компетентного суду відповідну справу; 9) третейський суд вирішив питання про права і обов`язки осіб, які не брали участь у справі.

З урахуванням наведених вище норм чинного законодавства при розгляді заяви про видачу виконавчого документа господарський суд не здійснює оцінки законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, а лише встановлює відсутність або наявність підстав для задоволення заяви про видачу виконавчого документа, визначених статтею 56 Закону України "Про третейські суди" та статтею 355 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/8665/17, від 04.06.2019 у справі № 873/8/19, від 27.06.2019 у справі № 873/19/19, від 11.07.2019 у справі № 910/8692/17, від 13.11.2019 у справі №873/51/19, від 24.12.2019 у справі № 870/45/19.

Водночас, аналіз наведених вище приписів дає підстави для висновку, що з`ясування відсутності або наявності підстав для відмови у задоволенні заяви про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду здійснюється господарським судом, зокрема і на підставі третейської угоди, обов`язок подання якої одночасно із вказаною заявою передбачений пунктом 2 частини 4 статті 353 ГПК України.

Таким чином, встановлення обставин укладення третейської угоди, її дійсності та змісту у необхідних обсягах, передує вирішенню господарським судом, як вимог про скасування рішення третейського суду, так і питання про наявність підстав для видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду відповідно до статті 355 ГПК України, статті 56 Закону України "Про третейські суди".

Згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

У пункті 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про третейські суди" визначено, що третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Відповідно до частин 1, 4 - 6 статті 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

Оригінал третейської угоди або належним чином завірена її копія додається до заяви про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду (пункт 2 частини 4 статті 353 ГПК України).

Звертаючись до суду із заявою про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду у справі, що розглядається, АТ КБ "Приватбанк" посилалося на те, що третейське застереження міститься у пункті 1.1.7.29 "Умов та правил надання банківських послуг", до яких приєднався відповідач1 шляхом підписання відповідної заяви про приєднання від 25.03.2015, які разом складають Договір банківського обслуговування № б/н від 25.03.2015; третейське застереження не визнано недійсним; склад третейського суду відповідає вимогам закону; рішення третейського суду не містить способів захисту прав і охоронюваних законом інтересів, не передбачених законом; питання про права та обов`язки третіх осіб третейським судом не вирішувалося.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять витяг з "Умов та правил надання банківських послуг".

Пунктом 1.1.7.29. "Умов та правил надання банківських послуг" передбачено, що сторони домовилися, що всі спори, розбіжності або вимоги, які виникають з даного договору та інших договорів між Банком та Клієнтом або у зв`язку з ними, у тому числі що стосуються їх виконання, порушення, припинення або визнання недійсними, підлягають вирішенню в одному з зазначених судів (за вибором сторони, яка ініціює звернення до суду):

- Постійно діючий третейський суд при Асоціації .Дніпровський банківський союз (адреса суду: 49000, м. Дніпропетровськ, пр. К.Маркса, 60; спір розглядається одноособово призначеним Головою Третейського суду суддею);

- Постійно діючий третейський суд при Асоціації „Юридичні компанії України (адреса суду: 49000, м. Дніпропетровськ, пр. ім. Газети „Правда", буд. 29, оф.4-13; спір розглядається одноособово призначеним Головою Третейського суду суддею);

- суд загальної юрисдикції.

Водночас, матеріали справи не містять підтверджень, що саме вказаний Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк", а також те, що вказаний документ взагалі містив умови, зокрема, й щодо третейського застереження.

Роздруківка із сайту АТ КБ "Приватбанк" не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила надання банківських послуг (аналогічний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17).

За висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17, умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Підписана анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, до спірних правовідносин неможливо застосувати правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово ним змінювалися, тобто, позивач міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-якій редакції, яка найбільш сприятлива для задоволення позову.

В матеріалах справи відсутнє погодження ТОВ "ШКЛ" зі змістом Витягу з Умов та правил надання банківських послуг, який міститься у матеріалах цієї справи та третейської справи, не міститься підпису представника ТОВ "ШКЛ".

У такий спосіб та за відсутності підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг (наявність), останні не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до правовідносин між сторонами, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вищевикладене надає можливість зробити висновок, що ця справа не підвідомча третейському суду.

Згідно положень пункту 2 частини 1 статті 355 ГПК України суд відмовляє у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, якщо справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

За таких обставин, ухвала Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2021 не суперечить положенням статті 56 Закону України "Про третейські суди", оскільки наявні підстави для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського на підставі пункту 2 частини шостої статті 56 Закону України "Про третейські суди" та пункту 2 частини першої статті 355 ГПК України.

Наведене свідчить про необґрунтованість доводів апеляційної скарги про те, що суд попередньої інстанції не врахував приписи статті 56 Закону України "Про третейські суди".

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частинами першою та четвертою статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи правильне застосування судом попередньої інстанції положень статті 56 Закону України "Про третейські суди" та пункту 2 частини першої статті 355 ГПК України при відмові у задоволенні заяви АТ КБ "Приватбанк" про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Дніпровський банківський союз" від 13.08.2020 у справі № 40-м/2020, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги АТ КБ "Приватбанк" та залишення ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2021 без змін як законної та обґрунтованої.

Розподіл судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається, судові витрати відповідно до статті129 ГПК України покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись статтями 25 129 240 253 269 270 275 276 281 - 284 ГПК України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у справі № 876/69/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Пєсков В.Г.