№ 902/1043/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 902/1043/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. - головуючий, Баранець О.М., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

представників учасників справи:

позивача 1 - не з`явились,

позивачки 2 - не з`явились,

відповідача - не з`явились,

третьої особи - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 (головуючий суддя - Грязнов В.В., судді: Бучинська Г.Б., Маціщук А.В.) та рішення Господарського суду Вінницької області від 11.05.2022 (суддя Міліціанов Р.В.)

у справі №902/1043/21

за позовом 1. ОСОБА_1 ,

2. ОСОБА_2

до Релігійної організації "Релігійна громада Преображення Господнього с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницько-Барської Єпархії Православної церкви України",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Управління у справах національностей та релігії Вінницької обласної державної адміністрації,

про визнання недійсними рішень загальних зборів та нової редакції статуту,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2 ) звернулися до Господарського суду Вінницької області з позовом до Релігійної організації "Релігійна громада Преображення Господнього с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницько-Барської Єпархії Православної церкви України" (далі також - релігійна організація), в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просили:

- визнати недійсним рішення загальних зборів Релігійної організації "Релігійна громада парафії Свято-Преображенського храму Української Православної Церкви" (код 38503756), оформлене протоколом від 26.01.2019 №1;

- визнати недійсним рішення загальних зборів Релігійної організації Релігійна громада Преображення Господнього с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницько-Барської Єпархії Православної церкви України" (код 38503756), оформлене протоколом від 14.04.2019 №3;

- визнати недійсним статут Релігійної організації "Релігійна громада Преображення Господнього с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницько-Барської єпархії Православної церкви України" (код 38503756) у новій редакції, затвердженій 17.02.2019, зареєстрований наказом від 04.06.2019 №65 Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 07.06.2019, номер запису 11491050003001599.

1.2.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що (1) парафіяльні збори релігійної громади не проводились; (2) рішення щодо затвердження нової редакції статуту прийнято особами, які не є органом управління релігійної громади; (3) дійсні члени релігійної громади не бажали змінювати підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і залишитись в підпорядкуванні Української Православної Церкви (далі - УПЦ); (4) порушені права позивачів на участь в загальних зборах релігійної громади та право участі в голосуванні щодо даного питання.

2.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1.Розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації від 21.04.1998 №125 зареєстровано статут релігійної громади Св. Преображенської церкви с. Лука-Мелешківська Вінницького району/

2.2.04.03.2013 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були включені відомості про релігійну громаду парафії Свято-Преображенського храму Української православної церкви, запис №11491200001001599.

2.3.Згідно з рішенням від 03.07.2015, оформленим протоколом №1/15, затверджено нову редакцію статуту релігійної громади, який в подальшому був зареєстрований наказом Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації від 07.07.2015 №111.

2.4.Відповдіно до статуту у новій редакції назвою релігійної громади є "Релігійна громада Преображення Господнього с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницької єпархії Української Православної Церкви".

2.5.Позивачі є членами релігійної організації "Релігійна громада Преображення Господнього с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницької єпархії Української Православної Церкви":

- ОСОБА_1 є настоятелем релігійної громади Преображення Господнього с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницької єпархії УПЦ на підставі Указу Архієпископа Вінницького і Могилів-Подільського Макарія від 23.09.1997;

- ОСОБА_2 обрана заступником голови релігійної громади згідно з протоколом від 03.07.2015 №1/15 та списком членів парафіяльних зборів, а також помічником голови парафіяльної ради згідно з протоколом від 26.01.2019.

2.6.26.01.2019 громада села Лука-Мелешківська Вінницького району у місцевому будинку культури провела збори, за наслідками яких прийнято рішення, оформлене протоколом №1 загальних зборів Релігійної організації "Релігійна громада парафії Свято-Преображенського храму Української Православної Церкви".

2.7.На цих зборах було зареєстровано 435 присутніх осіб. Зазначена кількість присутніх підтверджується реєстрами представників релігійної громади православного храму с. Лука-Мелешківська, які присутні на зборах 26.01.2019.

2.8.Відповідно до протоколу від 26.01.2019 №1, серед іншого, по питанню №6 порядку денного у зв`язку із створенням 15.12.2018 Помісної (автокефальної) Православної церкви України, яка підпорядковується релігійному центру у м. Києві було прийнято рішення змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях та перейти під канонічне підпорядкування Вінницької єпархії Православної Церкви України, змінивши назву Релігійної громади на: Релігійна організація "Релігійна громада парафії Свято-Преображенського храму Православної Церкви України".

2.9.17.02.2019 громада с. Лука-Мелешківська прийняла рішення, оформлене протоколом №2 загальних зборів Релігійної організації "Релігійна громада парафії Свято-Преображенського храму Української Православної Церкви", згідно з яким у зв`язку зі зміною підлеглості у канонічних та організаційних питаннях та перехід під юрисдикцію Православної Церкви України релігійна громада вирішила прийняти у новій редакції статут Релігійної організації "Релігійна громада парафії Свято-Преображенського храму Української Православної Церкви" зі зміною назви на "Релігійна громада Свято-Преображенського храму Православної церкви України".

2.10.На загальних зборах 17.02.2019 були присутніми 295 осіб, що підтверджується списком віруючих громадян.

2.11.14.04.2019 було прийнято рішення, оформлене протоколом №3 загальних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Преображення Господнього с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницької єпархії Української православної Церкви" про визнання таким, що втратив чинність статуту Релігійної організації "Релігійної громади Преображення Господнього с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницької єпархії Української православної Церкви".

2.12.Прийняте рішення мотивоване тим, що настоятель храму ОСОБА_1 не передав релігійній організації оригінал або засвідчену копію статуту релігійної громади у попередній редакції, утримує печатку та інші документи релігійної громади.

2.13.На Загальних зборах 14.04.2019 були присутніми 315 осіб, що підтверджується списком віруючих громадян.

2.14.04.06.2019 на підставі заяви ОСОБА_3 , ОСОБА_4 наказом від 04.06.2019 №65 Управління у справах національностей та релігій Вінницької ОДА зареєструвало статут Релігійної організації "Релігійна громада Преображення Господнього с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницької єпархії Української Православної Церкви України" у новій редакції зі зміною найменування на - Релігійна організація "Релігійна громада Преображення Господнього с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницько-Барської єпархії Православної Церкви України.

3.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1.Господарський суд Вінницької області рішенням від 11.05.2022 у справі №902/1043/21, яке Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 20.09.2022 залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.

3.2.Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачі не довели достатніми та належними засобами доказування обставини щодо відсутності у присутніх на загальних зборах 26.01.2019, 17.02.2019, 14.04.2019 статусу членів релігійної організації, а також обмеження повноважень на прийняття оскаржуваних рішень. Суд зауважив, що оскільки на загальних зборах членів релігійної громади приймалося рішення лише про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях і, як наслідок, про прийняття статуту цієї релігійної громади у новій редакції, у той час як жодного рішення щодо відвідування церкви не приймалося, тому відсутні підстави вважати, що відбулось втручання у право позивачів на свободу віросповідання.

4.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи

4.1. ОСОБА_1 за допомогою засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, підписаною ним особисто, в якій просить рішення Господарського суду Вінницької області від 11.05.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 у справі №902/1043/21 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

4.2.Також ОСОБА_1 за допомогою засобів електронного зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, підписаною адвокатом, в якій просить рішення Господарського суду Вінницької області від 11.05.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 у справі №902/1043/21 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

4.3.За змістом ці касаційні скарги однакові, за винятком обґрунтування підстав для поновлення строку на касаційне оскарження.

4.4.Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК), вказуючи на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 83 98 116 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та статтю 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах.

4.5.Доводи скаржника зводяться до того, що:

(1) суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин проведення загальних зборів членів релігійної організації норми статті 98 ЦК, яка регулює зовсім інші правовідносини, а саме щодо проведення загальних зборів господарських товариств. Суди повинні були застосувати виключно норми Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" без субсидіарного застосування статті 98 ЦК;

(2) суди попередніх інстанцій не врахували, що рішення парафіяльних зборів від 26.01.2019 не відповідає ані вимогам частини другої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ані статуту релігійної організації, так як станом на час проведення цих зборів 26.01.2019 в Україні не існувало діючих релігійних центрів (управлінь) Православної церкви України; протокол від 26.01.2019 не було затверджено Єпархіальним архієреєм; станом на 26.01.2019 Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" не регламентував правовідносини щодо членства в релігійній організації та порядку прийняття рішень, які стосуються віросповідної діяльності, а також не передбачав такий орган управління парафією як загальні збори; це рішення прийнято особами, які не мали статусу членів парафіяльних зборів, яким належить право вищого органу управління парафії; не був визначений порядок голосування; обрана лічильна комісія не складала жодного протоколу; збори не скликались уповноваженою особою;

(3) 17.02.2019 було прийнято рішення Релігійної організації "Релігійна громада парафії Свято-Преображенського храму Української Православної Церкви", хоча згідно рішення від 26.01.2019 відповідач вже прийняв рішення про зміну назви на Релігійна організація "Релігійна громада парафії Свято-Преображенського храму Української Православної Церкви", а також вирішив прийняти статут Релігійної організації "Релігійна громада парафії Свято-Преображенського храму Української Православної Церкви" у нові редакції зі зміною назви на Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Преображенського храму Української Православної Церкви"; не було дотримано порядку внесення змін до існуючого статуту релігійної громади, оскільки були відсутні як уповноважені представники парафії, так і згода єпархіального архієрея; в протоколі від 17.02.2019 зазначено, що при зміні підлеглості та переобранні керівних органів були присутні 295 осіб, які не були присутні при вирішенні питань про прийняття нової редакції статуту;

(4) 14.04.2019 були проведені збори релігійної організації, яка має найменування "Релігійна громада парафії Преображення Господнього с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницької єпархії Української православної Церкви", хоча станом на цю дату ЄДР не містив даних про юридичну особу із таким найменуванням; особи, які прийняли рішення визнати таким, що втратив чинність статут Релігійної громади Преображення Господнього с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницької єпархії Української православної Церкви, не є членами релігійної громади і жодного відношення до неї не мають, не вправі вирішувати жодних питань, які стосуються даної релігійної громади;

(5) Вінницька обласна державна адміністрація зареєструвала нову редакцію статуту з порушенням вимог статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", що зумовлює незаконність наказу від 04.06.2019 №65; реєстраційні дії були проведені на підставі протоколів, складених особами, які не є і ніколи не були членами релігійної громади Преображенського храму УПЦ.

4.6.Релігійна організація "Релігійна громада Преображення Господнього с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницько-Барської Єпархії Православної церкви України" подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить закрити касаційне провадження.

4.7.За твердженнями відповідача:

(1) суди попередніх інстанцій через аналогію закону застосували до спірних правовідносин норми частини другої статті 98 ЦК, яка регулює питання необхідної кількості голосів для ухвалення рішення загальними зборами учасників товариства, як найвищим органом управління товариства, тобто за аналогією загальні збори релігійної громади є найвищим органом управління релігійною громадою;

(2) висновок про прийняття 26.01.2019 рішення загальними зборами релігійної громади простою більшістю голосів зроблений не лише на підставі частини другої 2 статті 98 ЦК, але й на підставі п.2.10 статуту релігійної громади парафії в редакції, станом на 26.01.2019;

(3) прийняття рішення від 26.01.2019 (в період з дати утворення релігійного центру Православної церкви України до моменту державної реєстрації) не свідчить про порушення частини другої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в частині зміни канонічної підлеглості релігійної громади;

(4) висновок про наявність статусу членів релігійної громади суди попередніх інстанцій зробили на підставі відсутності фіксованого членства в релігійній громаді та наявності критеріїв такого членства в п.2.2 статуту релігійної громади;

(5) Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" не передбачає й не надає особливих повноважень щодо скликання загальних зборів релігійної громади про зміну канонічної підлеглості священнослужителям чи органами управління громади, які не можуть позбавити загальні збори права прийняти рішення щодо зміни підлеглості релігійної громади, вимагаючи або свого головування на таких зборах, або своєї участі на них, або підписання протоколу за їх результатами тощо;

(6) суди відмовили у визнанні недійсним рішення загальних зборів релігійної громади від 14.04.2019 як похідного від рішень загальних зборів від 26.01.2019 та від 17.02.2019, так і такого, що не порушує жодні права позивачів;

(7) ні наказ начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації від 04.06.2019 №65, ні вчинені за його наслідком реєстраційні дії не є предметом позову у справі №902/1043/21, відповідно незрозумілими є аргументи позивача щодо їх незаконності.

5.Позиція Верховного Суду

5.1.Згідно із статтею 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

5.2.Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено у статті 16 ЦК. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

5.3.Частиною першою статті 2 ГПК визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

5.4.Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга статті 11 ГПК).

5.5.Здійснення гарантованого Конституцією України права на свободу світогляду і віросповідання не підлягає обмеженню законом інакше, ніж в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (частина друга статті 35 Конституції України).

5.6.Частина третя статті 35 Конституції України визначає, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

5.7.В Україні правовідносини, пов`язані із реалізацією свободи віросповідання і діяльністю релігійних організацій, регулюються, зокрема, Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації".

5.8.Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 цього Закону ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України.

5.9.Стаття 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначає, що релігійні організації утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

5.10.Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

5.11.Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від часу його прийняття у 1991 році містив у статті 8 положення, зокрема станом на момент прийняття оспорюваного у цій справі рішення від 26.01.2019, про те, що держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

5.12.Однак право на вільну зміну релігійною громадою підлеглості у канонічних і організаційних питаннях не було забезпечене механізмом його реалізації, що мало наслідком міжконфесійні конфлікти.

5.13.17.01.2019 Верховна Рада України прийняла Закон України №2673-VIІI "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи", який був розроблений, оскільки "конституційне право віруючих громадян та створених ними громад щодо вільного релігійного вибору виявляється ускладненим, а часом таким, який неможливо реалізувати. Відсутність вищезазначеної унормованості процедури та механізму зміни приналежності релігійних громад призводить до підвищеної конфліктності в релігійному середовищі" (з пояснювальної записки до проєкту закону від 23.02.2016 №4128).

5.14.Урегулювання механізму реалізації права релігійної громади на вільну зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях полягало у встановленні у статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", що ця зміна відбувається шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

5.15.Поряд з цим згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" правоздатність релігійної організації визначає її статут (положення), який підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.

5.16.Стаття 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

5.17.Разом з тим, Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.

5.18.Так, Велика Палата Верховного Суду, в постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21, яку Суд враховує в силу норм частини четвертої статті 300 ГПК, здійснивши аналіз положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", зробила такі висновки:

"законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:

1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;

2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;

3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:

- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;

- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням)".

5.19.У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що стаття 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції застосованої разом зі статтею 11, це були рішення, які лежать в площині приватного права та які не мають бути об`єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов`язати легально існуюче приватно-правове об`єднання прийняти нових та виключити обраних членів. Втручання такого роду суперечитиме свободі релігійних об`єднань вільно регулювати свою поведінку та вільно вести свої справи (пункти 146, 150 вказаного рішення Європейського суду з прав людини).

5.20.У вищезазначеному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що релігійні об`єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказав, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів.

5.21.Крім цього, у пунктах 52, 147, 151 рішення у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що Верховний Суд у складі трьох суддів відхилив касаційну скаргу громади-заявника, тому що положення статуту Парафії суперечили відповідному законодавству. Колегія також зазначила, що положення статуту відносно фіксованого членства суперечили законодавству, оскільки не дозволяли більшості релігійної групи проявляти свої релігійні переконання шляхом участі в управлінні церковними справами. Зокрема, Верховний Суд України зазначив: "...статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Оскільки діюче законодавство не передбачає обов`язкового чи іншого фіксованого членства віруючих даного віросповідання, в правовому значенні парафіяльні збори та загальні збори релігійної громади є поняттями тотожними, судова колегія виснувала, що пункти 2.12, 2.13 статуту не повністю відповідають діючому законодавству, що призвело до фактичного усунення від вирішення статутних питань більшості релігійної громади і порушення їх права на віросповідання". Європейський суд з прав людини визнав, що не є "належними та достатніми" висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 21 квітня 2000 року, що вимога "фіксованого членства" в релігійній організації не була закріплена законодавчо та що "збори парафіян" та "загальні збори релігійної групи" збігаються за значенням, і, таким чином, що права більшості релігійної групи та їх права на віросповідання були порушені. Суд вважав, що внутрішня організація Парафії чітко визначена статутом. Органи державної влади, включно з судами, знехтували цією внутрішньою структурою Парафії як приватно-правового об`єднання, зазначивши, що відповідна релігійна група була лише меншістю з "постійного складу релігійної групи", яка складалась близько з 300 осіб, які не були запрошені взяти участь в Парафіяльних зборах, хоча вони й є частиною групи.

5.22.Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 зазначила, що в питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями.

5.23.Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові виходила з того, що: законодавець у частині восьмій статті 8 Закону закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Тому далі Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання.

5.24.Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 виснувала, що завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду у внутрішні справи релігійної громади.

5.25.Як встановили суди попередніх інстанції, відповідно до статуту релігійної громади Преображення Господнього с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницької єпархії УПЦ, зареєстрованого наказом Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації від 07.07.2015 №111, у редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваних рішень, членами парафії є православні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість статуту УПЦ та даного статуту, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє участь у богослужбовому житті (пункт 1.3 розділу 1).

5.26.Релігійна громада здійснює свою діяльність при дотриманні діючого законодавства, статуту УПЦ, статуту Вінницької єпархії, а також цього статуту. У своїй діяльності релігійна громада керується своїм діючим статутом, постановами собору УПЦ, наказами Єпархіального архієрея (пункти 1.5, 1.6 статуту).

5.27.Парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель парафії, є вищим органом управління парафії. До складу парафіяльних зборів належать священно- та церковнослужителі, засновники парафії, а також миряни, члени даної парафії, які регулярно беруть участь у літургійному житті парафії, відзначаються християнською доброчесністю, досягли повноліття, не перебувають під забороною в священнослужінні, церковним або кримінальним судом загальної юрисдикції.

Прийняття нових членів до складу парафіяльних зборів, так само як і вихід з них, здійснюється на підставі прохання за рішенням парафіяльних зборів. Парафіяльні збори скликаються настоятелем спільно з парафіяльною радою або за розпорядженням єпархіального архієрея у міру потреби, але не рідше, ніж один раз на рік.

Парафіяльні збори у згоді зі статутом приймають нових членів парафії. Рішення парафіяльними зборами приймається простою більшістю голосів (пункти 2.1-2.3, 2.6, 2.10, 2.14 статуту).

5.28.Розділ VIII "Парафії" статуту про управління УПЦ, який є обов`язковим для членів релігійної громади, визначає, що парафією є громада православних християн, що складається з кліру та мирян, об`єднаних навколо храму.

Парафія становить частину єпархії, яка перебуває під керівним наглядом свого єпархіального архієрея і керується священником-настоятелем, який призначається єпархіальним архієреєм.

Парафія утворюється за добровільною згодою віруючих осіб православного віросповідання, які досягли повноліття. Парафія утворюється з благословення єпархіального архієрея.

5.29.Згідно з розділом "Парафіяни" статуту про управління УПЦ парафіянами є особи православного віросповідання, які зберігають живий зв`язок зі своєю парафією.

Кожен парафіянин зобов`язаний регулярно брати участь у богослужінні, сповідатися та причащатися, дотримуватись церковних канонів і приписів, творити діла віри та прагнути до духовно-морального вдосконалення.

5.30.Здійснивши правовий аналіз наведених положень статуту, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виснував про відсутність фіксованого членства в релігійній організації, з огляду на те, що для участі у парафіяльних зборах достатнім є відповідність наступним критеріям: досягнення 18-річного віку; визнання обов`язковості статуту УПЦ та даного статуту; регулярне прийняття участі у літургійному житті парафії; відзначення християнською доброчесністю; не перебування під забороною в священнослужінні, церковним або кримінальним судом загальної юрисдикції.

5.31.Як встановили суди попередніх інстанцій, на загальних зборах релігійної організації 26.01.2019 було зареєстровано 435 присутніх осіб; 17.02.2019 - 295 осіб; 14.04.2019 - 315 осіб.

5.32.На загальних зборах 26.01.2019 за питання порядку денного позитивно про-голосували 398 осіб, 17.02.2019 та 14.04.2019 - рішення приймались одноголосно, що підтверджується відповідними протоколами та реєстрами представників релігійної громади православного храму с. Лука-Мелешківська, які були присутніми на загальних зборах.

5.33.Враховуючи вищевикладене, зокрема, відсутність фіксованого членства у релігійній організації, апеляційний суд виснував про відсутність доказів невідповідності числа осіб, присутніх на загальних зборах, вимогам пунктів 1.3, 2.2 статуту від 07.07.2015.

5.34.Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, при цьому відхиляє посилання скаржника на те, що у зборах брали участь особи, які не вправі були діяти як орган юридичної особи, повноважний приймати рішення, зокрема про зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях, внесення змін до статуту. Оскільки саме позивач (скаржник) стверджує, що оспорювані рішення загальних зборів релігійної громади приймались особами, які не були членами цієї громади, відповідно саме він має довести, на чому ґрунтуються такі твердження, тобто вказати на критерії, які дозволяли б суду встановити, чи є певна особа членом громади.

5.35.Як зазначалось, станом на момент прийняття рішення 26.01.2019 Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" не передбачав механізму реалізації права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості у канонічних і організаційних питаннях, відповідно не містив спеціальних вимог стосовно кворуму загальних зборів членів релігійної організації, як це було в подальшому визначено новою редакцією статті 8 цього Закону, яка після 31.01.2019 визначала ухвалення рішень про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади.

5.36.Водночас, як встановили суди попередніх інстанції, статут Релігійної організації "Релігійна громада парафії Свято-Преображенського храму Української Православної Церкви" в редакції від 07.07.2015, передбачав, що: вищим органом управління парафії є парафіяльні збори (пункт 2.1 статуту); рішення парафіяльними зборами приймається простою більшістю голосів (пункт 2.10 статуту).

5.37.Враховуючи зазначене та встановлені судами обставини справи стосовно того, що на зборах 26.01.2019 було зареєстровано 435 осіб, з яких за зміну канонічної підлеглості проголосувало 398 осіб, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про ухвалення рішення на цих зборах за наявності кворуму (більше 218 присутніх), що відповідає вищенаведеним положенням статуту про прийняття рішення парафіяльними зборами як вищим органом управління парафією більшістю голосів.

5.38.При цьому Суд вважає, що помилкове застосування судами попередніх інстанції, за відсутності на момент ухвалення рішення загальних зборів (26.01.2019) законодавчо встановлених вимог щодо кворуму загальних зборів релігійної організації, норм статті 98 ЦК щодо прийняття рішення загальними зборами учасників, не може бути підставою для скасування цілком законного та обґрунтованого рішення в цій частині, зокрема з огляду на те, що за відсутності відповідного законодавчого врегулювання питання що визначення кворуму загальних зборів учасників релігійної організації суди в цій частині також врахували положення статуту релігійної організації, якими вона керувалась при здійсненні своєї діяльності.

5.39.Крім цього, суди цілком обґрунтовано зазначили, що навіть до запровадження законодавчих змін, про які зазначалось вище, загальні збори (парафіяльні збори) релігійної організації були наділеними достатнім обсягом повноважень щодо визначення питань про зміну канонічної підлеглості, відповідно були належним та повноважним суб`єктом прийняття рішень, що зумовлює безпідставність доводів позивачів щодо невідповідності рішень, прийнятих 26.01.2019, нормам діючого на той час законодавства.

5.40.Суди також обґрунтовано врахували, що Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" (як в редакції станом на 26.01.2019, так й після внесення відповідних змін) не ставить дійсність прийнятого загальними зборами членів релігійної організації рішення в залежність від його затвердження будь-якою особою чи органом, а саме архієреєм, як це передбачено статутом та на що вказують позивачі.

5.41.В контексті вказаного Суд також враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21, яка хоч і виснувала щодо запровадження механізму реалізації права релігійної громади на вільну зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях після внесення відповідних змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", проте цілком однозначно зазначила, що врахування державою у відносинах з релігійною організацією правил, на яких заснована її ієрархічна та інституційна структура, повага до її традицій та внутрішніх настанов не може унеможливлювати реалізацію права, гарантованого статтею 9 Конвенції в світлі статті 11 Конвенції, а також не може суперечити чинному законодавству.

5.42.Велика Палата Верховного Суду вважала, що у контексті визнаного державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості у канонічних і організаційних питаннях ідеться про те, що встановлений державою механізм реалізації цього права (шляхом ухвалення рішення загальними зборами) не може бути знівельований встановленням вимог, які фактично унеможливлюють реалізацію самого цього права, навіть якщо ці вимоги відповідають ієрархічній та інституційній структурі релігійної організації. Тобто йдеться про те, щоб поставити дійсність рішення релігійної громади про зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях та визнання державою цього рішення в залежність від умови обов`язкового схвалення (згоди) ієрарха релігійної організації, з-під підлеглості якій громада має намір вийти і яка вочевидь такому її рішенню опирається.

5.43.За висновками Великої Палати Верховного Суду, прийняття такого підходу робить неможливим реалізацію визнаного державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях, а саме право - ілюзорним. Зміна підлеглості в канонічних питаннях таким чином стає неможливою без санкції ієрарха церкви, з підлеглості якої має намір вийти релігійна громада. Якби держава законодавчо закріпила цей порядок або суди, застосовуючи Закон, визнавали б обов`язковість такої санкції ієрарха для того, аби зміна підлеглості в канонічних питаннях визнавалась державою, то мала б місце ситуація, у якій держава поставила б визнання релігійної громади в залежність від волі визнаної церковної влади, яка вочевидь такому визнанню громади опирається (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Metropolitan Church of Bessarabia and others v. Moldova", заява № 45701/99, § 123), що свідчило б про недотримання нею обов`язку бути нейтральною та неупередженою у відносинах з різноманітними релігіями, конфесіями та переконаннями.

5.44.Прийняття загальними зборами членів релігійної організації рішення 26.01.2019, тобто в період з дати утворення релігійного центру Православної церкви України до моменту її державної реєстрації як юридичної особи, на що вказує скаржник, не може бути підставою для визнання недійсним такого рішення, зокрема з огляду на те, що як зазначалось вище, Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від часу його прийняття у 1991 році містив у статті 8 положення стосовно того, що держава визнає право релігійної громади на зміну підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням), яке в цьому випадку релігійна громада реалізувала, зокрема, й шляхом ухвалення наступних рішень загальних зборів членів релігійної громади (17.02.2019) про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях та перехід під юрисдикцію Православної церкви України (після здійснення її державної реєстрації).

5.45.Як встановили суди попередніх інстанції, після набрання чинності Законом України від 17.01.2019 №2673-VIІI "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи", а саме 17.02.2019 громада с. Лука-Мелешківська прийняла рішення, оформлене протоколом №2 загальних зборів Релігійної організації "Релігійна громада парафії Свято-Преображенського храму Української Православної Церкви", згідно з яким у зв`язку зі зміною підлеглості у канонічних та організаційних питаннях та перехід під юрисдикцію Православної церкви України релігійна громада вирішила прийняти у новій редакції статут Релігійної організації "Релігійна громада парафії Свято-Преображенського храму Української Православної Церкви" зі зміною назви на "Релігійна громада Свято-Преображенського храму Православної церкви України".

5.46.Це рішення підтримали 295 учасників загальних зборів, що перевищує 2/3 учасників первісних загальних зборів парафіян від 26.01.2019 (адже 2/3 від 435 учасників зборів від 26.01.2019 достатньою кількістю голосів була 290).

5.47.Оскільки позивачі не довели невідповідність підписів учасників загальних зборів, оформлених протоколом від 17.02.2019 №2, вимогам законодавства, а лише вказували на невірну нумерацію, зазначену в реєстрах, суди попередніх інстанцій з урахуванням норм Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" цілком обґрунтовано виснували про ухвалення рішень загальних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Преображення Господнього с.Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницько-Барської Єпархії Православної церкви України" (код 38503756), оформлених протоколом від 17.02.2019 №2, відповідно до вимог частини четвертої статті 8 цього Закону.

5.48.Крім цього, з огляду на те, що рішення загальних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Преображення Господнього с.Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницько-Барської Єпархії Православної церкви України", оформлене протоколом від 14.04.2019 №3, яким статут Релігійної організації "Релігійної громади Преображення Господнього с.Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницької єпархії Української Православної Церкви" визнано таким, що втратив чинність, підтримали усі присутні 315 осіб, що підтверджено списком віруючих громадян, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що прийняття такого рішення не доводить порушення прав позивачів, а є похідним від рішень від 26.01.2019 та від 17.02.2019.

5.49.Водночас, апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи позивачів стосовно того, що збори новоствореної Релігійної організації "Релігійна громада парафії Свято-Преображенського храму Православної церкви України", які відбулися 17.02.2019 та 14.04.2019, вже не мали жодного відношення до Релігійної організації "Релігійна громада парафії Свято-Преображенського храму Української Православної Церкви с.Лука-Мелешківська", так як встановив, що 17.02.2019 та 14.04.2019 відбулись збори членів релігійної громади, а не громади села Лука-Мелешківська. Усі рішення щодо діяльності релігійної громади приймались членами цієї релігійної громади відповідно до вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" від 17.01.2019 №2673-VIІI, у зв`язку з чим на території с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницької області зареєстрована та діє лише одна релігійна громада православного віросповідання - Релігійна організація "Релігійна громада Преображення Господнього с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницько-Барської єпархії Православної церкви України".

5.50.Дослідивши зміст оспорюваного статуту Релігійної організації "Релігійна громада Преображення Господнього с.Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницько-Барської Єпархії Православної церкви України" в новій редакції, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про його відповідність нормам чинного законодавства.

5.51.Зокрема, суди встановили, що статут релігійної громади за результатами загальних зборів 26.01.2019, 17.02.2019 та 14.04.2019, оформлених протоколами №1, №2, №3 відповідно, приведено у відповідність до норм Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації", як того вимагає пункт 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" від 17.01.2019 №2673-VIІI.

5.52.Крім цього, апеляційний суд цілком обґрунтовано розцінив право відповідача - релігійної організації на зміну канонічної підлеглості, яке мало місце 26.01.2019 шляхом внесення відповідних змін до статуту релігійної громади на підставі рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, які ухвалені загальними зборами релігійної громади, скликаними її членами, як вільне волевиявлення щодо реалізації норм частини восьмої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", яка визначає, що частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

5.53.При цьому суд вірно зазначив, що членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, коли громадяни спільно задовольняють релігійні потреби, що й було реалізовано на загальних зборах релігійної громади Преображення Господнього с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницько-Барської Єпархії Православної церкви України.

5.54.З огляду на зазначене та враховуючи, що позивачі не довели, а суди попередніх інстанцій не встановили порушення їх прав та законних інтересів оспорюваними рішеннями, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог як про визнання недійсними рішень загальних зборів релігійної організації, оформлених протоколами від 26.01.2019 №1, від 17.02.2019 №2 та від 14.04.2019 №3, так й про визнання недійсною нової редакції статуту цієї організації.

5.55.Доводи скаржника стосовно того, що Вінницька обласна державна адміністрація зареєструвала нову редакцію статуту з порушенням вимог статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", що зумовлює незаконність наказу від 04.06.2019 №65, Верховний Суд відхиляє, адже ні наказ начальника Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації від 04.06.2019 №65, ні вчинені за його наслідком реєстраційних дій не є предметом позову у цій справі №902/1043/21, відповідно незрозумілими є аргументи скаржника щодо їх незаконності.

5.56.Інши доводи скаржника щодо дослідження / недослідження судами обставин та доказів у цій справи в частині зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлених ним обставин справи, а в частині - до необхідності переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції та не охоплюються визначеною скаржником підставою оскарження.

6.Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2.Згідно із статтею 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3.За результатами касаційного перегляду Верховним Судом не встановлено неправильного застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Оскаржувані рішення судів прийняті за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи і підстав для їх зміни чи скасування, за мотивів наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд не вбачає.

7. Розподіл судових витрат

7.1.За загальним правилом статті 129 ГПК у зв`язку із відмовою у задоволенні касаційних скарг, судовий збір за її подання покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2.Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 та рішення Господарського суду Вінницької області від 11.05.2022 у справі №902/1043/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді О.М. Баранець

В.І. Студенець