ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 902/1198/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 (Коломис В. В. - головуюча, судді: Крейбух О. Г., Саврій В. А.), рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2024 і додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 23.09.2024 (суддя Міліціанов Р. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат"

до Приватного підприємства "Сонечко-2017",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Самгородської сільської ради Уперчук Анастасії Володимирівни

про визнання протиправним та скасування реєстрації права на нерухоме майно

та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Сонечко-2017"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства "Вінницьке об`єднане бюро технічне інвентаризації",

про витребування приміщення та зобов`язання усунути перешкоди в користуванні належним на праві власності приміщенням.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст вимог і підстав позову

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Карат" (далі - ТОВ "Карат", Товариство) звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного підприємства "Сонечко-2017" (далі - ПП "Сонечко-2017", Підприємство), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Самгородської сільської ради Вінницької області Уперчук Анастасії Володимирівни (далі - держреєстратор Уперчук А. В.) про реєстрацію права власності у розмірі "одиниці" за ПП "Сонечко-2017" на нежитлове приміщення, об`єкта житлової нерухомості загальною площею 11,7 кв.м за адресою: Вінницька область, Хмільницький район, м. Козятин, вул. Стуса, буд. 2, прим. 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2714621205120, проведену 23.03.2023.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство стверджувало, що оскаржуване рішення держреєстратора Уперчук А. В. прийнято з порушенням його права власності, а також без дотримання вимог статей 10, 20, 22, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", оскільки під час проведення процедури державної реєстрації права власності Підприємства на спірне приміщення у розмірі "одиниці", держреєстратор не витребувала дані з БТІ про наявність зареєстрованих прав власності на нежитлову будівлі, розташовану за адресою вул. В. Стуса, 2, м. Козятин, Вінницької області, у зв`язку з чим не врахувала, що ПП "Сонечко-2017" володіє часткою у вказаній будівлі, а саме нежитловим приміщенням розміром 9.4 кв.м, а не приміщенням площею 11.7 кв.м, яке було до його реконструкції.

3. Зі свого боку ПП "Сонечко-2017" звернулося до Господарського суду Вінницької області із зустрічним позовом до ТОВ "Карат", в якому просило витребувати з володіння Товариства приміщення, яке складається з: торговий зал - 11,7 кв.м, що розташоване: Вінницька область, м. Козятин, вул. Василя Стуса, 2, приміщення 1, а також зобов`язати ТОВ "Карат" усунути перешкоди ПП "Сонечко-217" в користуванні належним йому на праві власності вказаним приміщення та надати вільний доступ до нього шляхом облаштування за рахунок Товариства окремого входу до приміщення, який існував станом на 08.04.2004 (згідно Інвентаризаційної справи № 6 за 2004 рік) і передачі ключів від цього приміщення.

4. В обґрунтування зустрічного позову Підприємство пояснювало, що внаслідок неправомірних дій Товариства наразі можливість доступу ПП "Сонечко-2017" до власного приміщення відсутня. Підприємство неодноразово зверталось до ТОВ "Карат" щодо необхідності припинити незаконні дії та надати можливість вільно користуватись власним майном, однак останнє свідомо ігнорує законні вимоги і по цей час продовжує будь-яким способом унеможливити доступ до майна Підприємства, чим порушує право заявника вільно володіти, користуватись і розпоряджатись своїм майном на власний розсуд.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

5. Розглянувши дану справу, Господарський суд Вінницької області рішенням від 03.09.2024 відмовив у задоволенні первісного позову повністю. Зустрічний позов задовольнив частково. Зобов`язав Товариство усунути перешкоди Підприємству в користуванні належним йому на праві власності приміщенням, площею 11,7 кв.м., яке розташовано за адресою: Вінницька область, Хмільницький район, Козятинська територіальна громада, м. Козятин, вул. В. Стуса, 2, приміщення 1, шляхом надання вільного доступу до вказаного приміщення і передачі ключів від нього (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2714621205120). В іншій частині у задоволенні зустрічного позову відмовив.

6. Рішення місцевого суду узагальнено мотивовано такими аргументами і обставинами.

6.1. Предметом первісного позову є визнання протиправним та скасування рішення держреєстратора Уперчук А. В. про реєстрацію права власності у розмірі одиниці за ПП "Сонечко-2017" на нежитлове приміщення загальною площею 11,7 кв.м, за адресою: Вінницька область, Хмільницький район, м. Козятин, вул. Стуса, буд. 2, прим. 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2714621205120, проведену 23.03.2023.

6.2. Отже, результатом задоволення таких позовних вимог Товариства може стати виключення з державного реєстру відомостей про набуте Підприємством право власності на нерухоме майно. Звідси Позивач за первісним позовом повинен належними та допустимими доказами спростувати правову презумпцію правомірності набуття Відповідачем за первісним позовом права власності та внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей.

6.3. Однак, як встановлено судом, правомірність набуття, а також дійсність права власності Підприємства на приміщення площею 11,7 кв.м. підтверджується договором купівлі-продажу від 27.12.1995, рішенням Господарського суду Вінницької області від 05.07.2005 у справі № 8/219-05, а також висновками із постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2023 у справі № 133/3890/21, яким зобов`язано Виконавчий комітет Козятинської міської ради Вінницької області вчинити дії з приводу присвоєння приміщенню кафе "Сонечко" в м. Козятин вул. Василя Стуса, 2, яке належить на праві власності ПП "Сонечко-2017", поштової адреси, відмінної від поштової адреси нежитлового приміщення в м. Козятин, вул. Василя Стуса, буд. 2 яке належить на праві власності ТОВ "Карат".

6.4. Належність відповідних відомостей щодо частки у нерухомому майні ПП "Сонечко-2017" та площі приміщення № 3-1 підтверджено й Довідкою КП "ВООБТІ" № 5094 від 23.12.2022, у якій послідовно описано зміну власників та площ приміщення у м. Козятин по вул. В. Стуса, 2, за виключенням приміщення № 3-1, площею 11-7, належного Підприємству.

6.5. Щодо зазначення інформації про те, що станом на 06.04.2023 до складу нерухомого майна входять лише належні ТОВ "Карат" об`єкти, то відповідні відомості стосуються лише частини приміщень (магазин літ. "А", склади літ. "Б", "Б1", погріб), а тому відповідні відомості не спростовують належність на праві власності ПП "Сонечко-2017" приміщення площею 11,7 кв.м.

6.6. Вказані обставини також підтверджуються матеріалами інвентаризаційної справи, у яких на планах нерухомого майна виокремлено приміщення № 3-1 площею від 9,4 до 11,7 кв.м., як самостійне приміщення (торговий зал).

6.7. При цьому, помилкове віднесення відповідного приміщення до складу приміщення № 1 у літ. "А" під час неодноразових процесів інвентаризації, шляхом найменування приміщення 3-1, як підсобного, не може спростовувати дійсність правових підстав набуття права власності ПП "Сонечко-2017" на вказане майно.

6.8. Враховуючи наведене, а також те, що чинним законодавством не передбачено часткового скасування відомостей у державному реєстрі, а скасування оспорюваного рішення держреєстратора Уперчук А. В. призведе до невиправданого припинення права власності Підприємства, правомірно набутого з 1995 року, у задоволенні первісних позовних вимог Товариства належить відмовити за недоведеністю та неефективністю.

6.9. Водночас з метою визначення частки у спільному нерухомому майні Товариство не позбавлене можливості, з використанням спеціальних знань у сфері будівництва, ініціювати питання стосовно визначення частки у спільному майні або виділу її в натурі, що на підставі укладеного сторонами договору або судового рішення може стати підставою для зміни відомостей у державному реєстрі.

6.10. В свою чергу, предметом зустрічного позову у цій справі є вимога Підприємства про витребування з володіння Товариства спірного приміщення, а також вимога про усунення останнім перешкод в користуванні належним на праві власності приміщенням, шляхом надання вільного доступу до нього і передачі ключів від приміщення з підстав того, що ТОВ "Карат" здійснило самовільну перебудову нерухомого майна та не надає доступу до нього й перешкоджає використанню нерухомого майна.

6.11. Як вже зазначалося, в ході розгляду справи було встановлено, що за ПП "Сонечко-2017" зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно, а відтак відсутні підстави для його витребування у Товариства, яке не є володільцем відповідного майна та не має зареєстрованих прав на нього.

6.12. Водночас матеріали цієї справи містять достатньо доказів щодо наявності перешкод ПП "Сонечко-2017" у доступі до належного майна, що фактично не заперечено Товариством.

6.13. Відповідні обставини доведено висновками постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2023 року у справі № 133/3890/21, яким зобов`язано Виконавчий комітет Козятинської міської ради Вінницької області вчинити дії з приводу присвоєння приміщенню кафе "Сонечко" в м. Козятин вул. Василя Стуса, 2, яке належить на праві власності ПП "Сонечко-2017", поштової адреси, що обумовлено неможливістю вчинити такі дії за відсутності згоди іншого співвласника.

6.14. Матеріали справи також містять претензію ПП "Сонечко-2017" щодо звільнення приміщення та відповідь на претензію, складену ТОВ "Карат", у якій не визнається право власності Підприємства.

6.15. Отже, Товариство займає послідовну позицію стосовно заперечення права власності Підприємства.

6.16. Тому, суд вважає обґрунтованими вимоги зустрічного позову в частині зобов`язання ТОВ "Карат" усунути перешкоди ПП "Сонечко-2017" в користуванні належним на праві власності приміщенням, шляхом надання вільного доступу до вказаного приміщення і передачі ключів від нього.

6.17. В той же час вимоги стосовно покладення на ТОВ "Карат" обов`язку з облаштування окремого входу до приміщення, який існував станом на 08.04.2004 суд вважає необґрунтованими.

7. 23.09.2024 Господарський суд Вінницької області ухвалив додаткове рішення, яким судові витрати зі сплати судового збору за подачу первісної позовної заяви в сумі 2 684,00 грн та 20 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу залишив за Товариством. Присудив до стягнення з ТОВ "Карат" на користь ПП "Сонечко-2017" 1 789, 33 грн судових витрат зі сплати судового збору за подання зустрічної позовної заяви. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу зустрічного позову в сумі 894,67 грн залишив за Підприємством. Присудив до стягнення з ПП "Сонечко-2017" в дохід Державного бюджету України 2 684,00 грн судових витрат зі сплати судового збору за розгляд позовних вимог зустрічного позову в частині витребування нерухомого майна.

8. За наслідками перегляду цієї справи в апеляційному порядку, Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову від 09.12.2024, якою рішення і додаткове рішення господарського суду першої інстанцій залишив без змін.

Касаційна скарга

9. Не погодившись із судовими рішеннями, ТОВ "Карат" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, а цю справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи скаржника

10. Скаржник стверджує, що при розгляді цієї справи суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також ухвалили оскаржувані рішення без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 21.08.2018 у справі № 804/7973/17, від 18.10.2018 у справі № 638/643/17, від 16.11.2022 у справі № 809/1901/17 (щодо застосування частин першої та третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), від 21.03.2019 у справі № 916/409/18 (щодо застосування статті 328, частин третьої, четвертої статті 364 ЦК України), від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15 (висновки щодо правової природи державної реєстрації речових прав без зазначення правової норми, якої ці висновки стосуються), від 26.10.2022 у справі № 572/1359/19 (щодо застосування частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в контексті ефективності обраного способу захисту), від 07.02.2024 у справі № 394/20/22 (щодо застосування статей 386 391 396 ЦК України).

11. Крім цього наполягає, що суди попередніх інстанцій ухилилися від оцінки усіх наявних у справі доказів, чим по суті проігнорували процесуальну позицію Товариства.

Узагальнені доводи інших учасників справи

12. 26.03.2025 до суду касаційної інстанції надійшов відзив ПП "Сонечко-2017" на касаційну скаргу, у якому воно заперечує проти її задоволення. Стверджує, що доводи, наведені скаржником є безпідставними, в той час як рішення судів попередніх інстанцій винесені з неухильним дотриманням правових норм. Окремо зауважує про нерелевантність посилань скаржника на постанови Верховного Суду в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України. З цих підстав просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення залишити без змін.

13. У відзиві ПП "Сонечко-2017" повідомляє також про те, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу, які воно планує понести у суді касаційної інстанції становить 7 000 грн.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

14. Верховний Суд ухвалою від 13.03.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2024, рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2024 і додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 23.09.2024 у цій справі з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 4 частини другої статті 287 ГПК України.

15. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Товариства (Білецький Є. В.) і Підприємства (Тисевич Л. В.), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції вважає, що в силу приписів пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України касаційне провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підлягає закриттю, а з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з такого.

16. Як вже вказувалось, однією з підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі стали положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

17. Згідно з вказаним пунктом підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

18. Тобто, відповідно до положень згаданої норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

19. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

20. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

21. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

22. Враховуючи наведене, проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на неврахування правового висновку в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому підстави для здійснення касаційного провадження у цій справі з покладенням в основу правових висновків із постанов суду касаційної інстанції від 21.08.2018 у справі № 804/7973/17, від 18.10.2018 у справі № 638/643/17, від 16.11.2022 у справі № 809/1901/17, від 21.03.2019 у справі № 916/409/18, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 26.10.2022 у справі № 572/1359/19, від 07.02.2024 у справі № 394/20/22 відсутні з огляду на таке.

23. У справі № 804/7973/17 суди розглядали спір за адміністративним позовом фізичної особи до державного реєстратора про визнання протиправними дій цього державного реєстратора, скасування його рішення про державну реєстрації прав та поновлення права власності. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що відповідач здійснив державну реєстрацію права власності на спірну квартиру, незважаючи на наявність в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про накладення обтяження на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Суди попередніх інстанцій позовні вимоги задовольнили частково, а саме визнали протиправними дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності та скасували рішення державного реєстратора. В іншій частині позову відмовили. Виходили із фактичних обставин того, що в порушення вимог чинного законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності державний реєстратор дійсно не перевірив наявності судових рішень, що набрали законної сили та тягли за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.

За наслідками здійснення касаційного провадження, Касаційній адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалив постанову від 21.08.2018, якою рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

24. У справі № 638/643/17 суди розглядали спір за адміністративним позовом банку (від імені якого діяла уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію банку) до департаменту реєстрації міської ради та державного реєстратора про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень і зобов`язання департаменту реєстрації провести державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на квартиру. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова, яке набрало законної сили, за позивачем визнано право власності на квартиру, яка знаходиться за вказаною адресою, однак відповідач безпідставно відмовив у державній реєстрації права власності на вищезазначену квартиру.

Суди попередніх інстанцій позовні вимоги задовольнили частково, а саме визнали протиправним та скасували рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень та зобов`язали департамент реєстрації міської ради повторно розглянути питання щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень щодо права власності майно. Виходили з того, що позивачем було подано вичерпний перелік документів для державної реєстрації, а тому рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень є неправомірним. Водночас виснували, що державний реєстратор не має повноважень щодо надання оцінки правомірності судового рішення, яке набрало законної сили.

За наслідками здійснення касаційного провадження, Касаційній адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалив постанову від 18.10.2018, якою рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

25. У справі № 809/1907/17 суди розглядали спір за адміністративним позовом фізичної особи до державного реєстратора та виконавчого комітету міської ради про визнання протиправними та скасування рішень про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень та зобов`язання повторно розглянути відповідні заяви позивача про державну реєстрацію права власності на дві земельні ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських будівель. Позовні вимоги були обґрунтовані безпідставністю відмови державного реєстратора у державній реєстрації прав з огляду на застосування у спірних правовідносинах пункту 14 частини першої статті 27 Закону № 1952-ІV та не здійснення реєстратором перевірки документів на наявність підстав для зупинення розгляду відповідних заяв позивача.

Суди попередніх інстанцій позов задовольнили. Виходили із встановлених обставин того, що державний реєстратор не здійснив всіх перевірочних дій щодо встановлення виключних підстав для державної реєстрації права власності, визначених в частині першій статті 27 Закону № 1952-ІV. В оскаржуваних рішеннях не навів жодної обставини і відповідного обґрунтування неможливості застосування пункту 14 частини 1 статті 27 Закону № 1952-ІV та абзацу 2 пункту 1 розділу Х Земельного кодексу України.

В подальшому, постановою адміністративного суду рішення місцевого окружного адміністративного суду було змінено, шляхом виключення із мотивувальної частини рішення посилання на необхідність затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) сільською радою та на наявність обставини, що не підлягає доказуванню - правомірності переведення сільською радою в землі запасу однієї із земельних ділянок, право власності на яку позивач просив зареєструвати за ним.

За наслідками здійснення касаційного провадження, Касаційній адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалив постанову від 16.11.2022, якою рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

26. З аналізу наведеного слідує, що у жодній із проаналізованих справ правовідносини не були подібними тим, що мають місце у цій справі. Так, у справі № 804/7973/17 суть спору зводилася до неправомірної реєстрації державним реєстратором права власності на квартиру, яка перебувала під обтяженням на підставі судового рішення; у справі № 638/643/17 - до неправомірної відмови у державній реєстрації права власності на квартиру, незважаючи на наявність чинного судового рішення про визнання права власності заявника на цю квартиру; у справі № 809/1907/17 - до неправомірної відмови у державній реєстрації права власності заявника на дві земельні ділянки, які набуті ним в порядку спадкування, незважаючи на чіткий припис Земельного кодексу України про право спадкоємців померлих громадян, щодо яких відповідною сільською радою у відповідності до положень Декрету № 15-92 прийнято рішення про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки, зареєструвати за собою право приватної власності на таку землю виключно на підставі такого рішення органу місцевого самоврядування та технічної документації. Тобто, характерною особливістю вказаних адміністративних справ є їх "технічний, реєстраційний характер" та відсутність спору про цивільне право заявників і саме ці особливості цілковито відрізняють їх від справи № 902/1198/23, в якій основу спору складає спір про право власності на нерухоме майно.

27. Звідси посилання скаржника у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України на постанови суду касаційної інстанції від 21.08.2018 у справі № 804/7973/17, від 18.10.2018 у справі № 638/643/17, від 16.11.2022 у справі № 809/1901/17 колегія суддів Касаційного господарського суду відхиляє як необґрунтовані.

28. Посилання скаржника на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/409/18 взагалі є безпідставними, адже цитовані Товариством "висновки" із вказаної постанови суду касаційної інстанції висновками щодо застосовування правових норм не являються, а є саме нормами права (стаття 328, частини третя, четверта статті 364 ЦК України), які застосовував апеляційний суд за фактичних обставин справи, що в подальшому підтримав касаційний суд.

29. В свою чергу у справі № 910/10987/18 суди розглядали спір про звернення стягнення на предмет іпотеки; у справі № 911/3594/17 - спір про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету селищної ради "Про надання згоди на реєстрацію права спільної власності територіальних громад сіл, селищ Баришівського району на 28/100 частини будівлі"; у справі № 916/675/15 - спір про визнання незаконним та скасування рішення міської ради про передачу в оренду земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди такої земельної ділянки.

30. Тобто, у жодній із вказаних справ суди не розглядали позовних вимог, які є подібними тим, що заявило ТОВ "Карат" у цій справі. Не аналізували такі вимоги на предмет втручання у право власності особи, за якою зареєстровано те чи інше майно за обставин, подібних тим, що мають місце у справі № 902/1198/23. Більше того, цитуючи загальні висновки Верховного Суду щодо правової природи державної реєстрації речових прав із постанов у вказаних справах, скаржник у тексті касаційної скарги не вказує, яких саме правових норм ці висновки стосуються, в якій редакції були застосовані.

31. У зв`язку із цим, посилання скаржника у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України на постанови суду касаційної інстанції від 21.03.2019 у справі № 916/409/18, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15 колегія суддів Касаційного господарського суду визнає декларативними і за цим відхиляє.

32. У справі № 572/1359/19 суди розглядали цивільний спір про визнання неправомірними дій державного реєстратора щодо реєстрації за фізичною особою права власності на приміщення будівлі пилорами, скважини, водонапірних башт та скасування державної реєстрації права власності цієї фізичної особи на вказані об`єкти. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що відповідач не є власником розпайованого майна СГПП, а відтак не має права на спірні об`єкти. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили. Виходили з того, що відповідач не довів правомірність набуття права власності на розпайоване майно СГПП, не надав рішення загальних зборів співвласників, на якому затверджувались пропозиції щодо виділення спірного майна в натурі відповідачу.

За наслідками здійснення касаційного провадження, Касаційній цивільний суд у складі Верховного Суду ухвалив постанову від 26.10.2022, якою рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

33. З викладеного вбачається, що на відміну від справи № 902/1198/23 у справі № 572/1359/19 відповідач не довів правомірність набуття права власності на майно, яке було за ним зареєстровано, тоді як даній справі суди достеменно встановили обставини набуття Підприємством права власності на зареєстроване за ним приміщення площею 11,7 кв.м. і саме з цих підстав виснували, що скасування оспорюваного рішення держреєстратора Уперчук А. В. призведе до невиправданого припинення права власності Підприємства, правомірно набутого з 1995 року.

34. Враховуючи таку істотну відмінність у фактичних обставинах порівнюваних спорів, з огляду також на відмінне нормативне регулювання суті спірних правовідносин, посилання скаржника у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України на постанову Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 572/1359/19 колегія суддів Касаційного господарського суду не приймає.

35. В свою чергу зазначення у скарзі про те, що "подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 562/570/20" обґрунтуванням будь-якої з підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другої статті 287 ГПК України взагалі не являється, а тому судом касаційної інстанції й не аналізується.

36. У справі № 394/20/22 суди розглядали цивільний спір про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування реєстрації права власності та визнання недійсним державного акта на право власності на цю ділянку. Місцевий суд у позові відмовив. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким позов задовольнив. При вирішенні спору суд апеляційної інстанції керувався тим, що оспорюваний державний акт виданий відповідачу без врахування фактично розміщених на земельній ділянці споруд, належних позивачці, що перешкоджає останній обслуговувати свою квартиру і надвірні споруди, вирішити питання щодо приватизації землі, на якій розташована належна їй квартира.

За наслідками здійснення касаційного провадження, Касаційній цивільний суд у складі Верховного Суду ухвалив постанову від 07.02.2024, якою постанову суду апеляційної інстанції змінив в частині суми судового збору, а в решті залишив без змін.

37. Викладене свідчить про те, що правовідносини у справі № 394/20/22 та справі № 902/1198/23 не є подібними, адже різняться вони предметами та підставами позовних вимог, суттю спірних правовідносин та фактичними обставинами спорів.

38. Суди попередніх інстанцій у цій справі констатували, що її матеріали містять достатньо доказів щодо наявності перешкод ПП "Сонечко-2017" у доступі до належного майна, що фактично не заперечено Товариством. Відповідні обставини доведено висновками постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2023 у справі № 133/3890/21, яким зобов`язано Виконавчий комітет Козятинської міської ради Вінницької області вчинити дії з приводу присвоєння приміщенню кафе "Сонечко" в м. Козятин вул. Василя Стуса, 2, яке належить на праві власності ПП "Сонечко-2017", поштової адреси, що обумовлено неможливістю вчинити такі дії за відсутності згоди іншого співвласника. Матеріали справи також містять претензію ПП "Сонечко-2017" щодо звільнення приміщення та відповідь на претензію, складену ТОВ "Карат", у якій не визнається право власності Підприємства. Отже, Товариство займає послідовну позицію стосовно заперечення права власності Підприємства.

39. Виходячи з таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави для визнання обґрунтованими посилань скаржника на постанову від 07.02.2024 у справі № 394/20/22 та прийняття їх в якості підтверджень наявності у даному випадку підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

40. У цій частині суд касаційної інстанції вважає доцільним звернути увагу скаржника на тому, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц вказала, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ та з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин справ, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.

41. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

42. Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

43. Як вказала об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.

44. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

45. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

46. Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається ТОВ "Карат" у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження рішення і постанови судів попередніх інстанцій, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 902/1198/23 правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 і рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2024 у даній справі в частині вказаної підстави касаційного оскарження.

47. Щодо ж підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України колегія суддів зазначає таке.

48. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неповне дослідження судами зібраних у справі доказів.

49. У розумінні пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження є передбачене пунктом 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу процесуальне порушення, яке полягає у недослідженні судом зібраних у справі доказів.

50. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

51. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

52. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи ТОВ "Карат" зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як зазначено вище, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність хоча б однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

53. За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

54. Таким чином, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (щодо недослідження зібраних у справі доказів), не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних постанови, рішення і додаткового рішення (як похідного).

Висновки за результатами касаційного провадження

55. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

56. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

57. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

58. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних постанови апеляційного господарського суду, рішення та додаткового рішення господарського суду першої інстанції.

Судові витрати

59. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

За таких обставин, керуючись статтями 296 300 301 306 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2024, рішення Господарського суду Вінницької області від 03.09.2024 і додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 23.09.2024 у справі № 902/1198/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Зуєв В. А.