ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2025 року
м. Київ
cправа № 902/1581/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Жайворонок Т.Є., Колос І.Б.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
касаційну скаргу державного підприємства "Гарантований покупець" (далі - Підприємство)
на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 (головуючий суддя Коломис В.В., судді: Саврій В.А. і Павлюк І.Ю.)
у справі № 902/1581/23
за позовом Підприємства
до товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Фемілі КСК" (далі - Товариство)
про стягнення 769 281,43 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Підприємство звернувся до суду з позовом до Товариства про стягнення 769 281,43 грн заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом від 08.07.2020 № 1627/01/20 (далі - Договір), укладеного з відповідачем, з урахуванням наданих адміністратором комерційного обліку сертифікованих даних комерційного обліку електричної енергії щодо фактичного відпуску та споживання електричної енергії за квітень і травень 2023 року, здійснював перерахування коштів відповідачу за електричну енергію. В подальшому, на підставі оновлених сертифікованих даних комерційного обліку за квітень і травень 2023 року (по версії MMS 2), позивачу стало відомо, що у зазначені розрахункові місяці відповідач не здійснював фактичний відпуск електричної енергії (відповідні показники встановлені на рівні "0"). Позивач надіслав відповідачу акти коригування до акта купівлі-продажу електроенергії за квітень 2023 року від 11.07.2023 та акт коригування до акта купівлі-продажу за травень 2023 року від 18.08.2023, від підписання яких відповідач відмовився. Зважаючи на попередньо здійсненні позивачем платежі та отримання оновлених (скоригованих) сертифікованих даних комерційного обліку щодо фактичного відпуску електричної енергії відповідачем у квітні та травні 2023 року у позивача виникла переплата за Договором за куплену електричну енергію, вироблену генеруючими одиницями: 62W777433861744В, 62W7356196890776, 62W452784162011М в розмірі 769 281,43 грн, які позивач, у зв`язку з неповерненням суми переплати відповідачем, просить стягнути в судовому порядку.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 02.08.2024 позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що:
- постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 324 "Про утворення державних підприємств "Гарантований покупець" та "Оператор ринку" утворено Підприємство на базі філії "Гарантований покупець" державного підприємства "Енергоринок" шляхом виділу майна, прав та обов`язків стосовно нього відповідно до розподільного балансу для виконання функцій гарантованого покупця електричної енергії;
- Підприємство як гарантований покупець зобов`язане здійснювати оплату вартості фактичного обсягу електроенергії купленої за "зеленим" тарифом виключно на підставі сертифікованих даних комерційного обліку щодо виробленої (відпущеної, переданої) електричної енергії по кожній генеруючій одиниці виробника за "зеленим" тарифом, що включені до балансуючої групи гарантованого покупця, отриманих від адміністратора комерційного обліку, яким у даному випадку є приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ НЕК "Укренерго");
- умовами укладеного сторонами Договору (пункт 3.4 в редакції додаткової угоди від 11.02.2021 № 467/01/21) визначено, що у випадку здійснення гарантованим покупцем оплати за перші 10 та 20 днів розрахункового місяця за вироблену електричну енергію продавцем за "зеленим" тарифом понад фактичну вартість проданої за розрахунковий період (місяць) електричної енергії, продавець за "зеленим" тарифом повертає на рахунок гарантованого покупця надлишково сплачені кошти протягом 4 робочих днів з дня отримання продавцем підписаного акта купівлі-продажу (акта коригування купівлі-продажу) за відповідний розрахунковий період;
- три генеруючі одиниці відповідача розташовані на території Херсонської області, що є тимчасово окупованою з 26.02.2022 російською федерацією територією, згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", щодо яких у матеріалах справи містяться відомості про дату початку їх несинхронної роботи з 12.11.2022;
- відповідно до оновлених сертифікованих даних комерційного обліку за квітень і травень 2023 року (по версії MMS 2) у вказані розрахункові місяці відповідач не здійснював фактичний відпуск електричної енергії (відповідні показники встановлені на рівні "0"). Зазначена інформація завантажена до системи управління ринком (СУР, MMS), що підтверджується наявними у матеріалах справи скріншотами (знімками екрану) з MMS та листом ПрАТ НЕК "Укренерго" від 24.11.2023 № 01/63912;
- матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до АКО, Регулятора чи до суду з приводу визначених ПрАТ "НЕК «Укренерго" сертифікованих даних комерційного обліку на рівні "0" за спірні періоди: квітень, травень 2023 року;
- з моменту отримання від оператора системи інформації щодо електроустановки відповідача, яка працює несинхронно з ОЕС України, обсяги електричної енергії, відпущеної його генеруючими одиницями в несинхронному з ОЕС України режимі, в систему управління ринком (СУР) не передаються;
- позивач зобов`язаний не лише купувати всю відпущену електричну енергію в суб`єктів господарювання, яким встановлено "зелений" тариф, але й продавати її, що є неможливим у зв`язку з відсутністю її фізичного відпуску в ОЕС України;
- з урахуванням оновлених сертифікованих даних комерційного обліку позивачем складено та направлено відповідачу акти коригування за квітень 2023 року та травень 2023 року від підписання та погодження яких відповідач відмовився;
- відповідачем не надано належних доказів на спростування вказаних обставин, зокрема, щодо помилковості наданих адміністратором комерційного обліку оновлених сертифікованих даних комерційного обліку;
- враховуючи неповернення відповідачем сплачених позивачем коштів, розмір яких є різницею між сумою сплачених позивачем коштів та вартістю фактично придбаної електричної енергії у квітні, травні 2023 року по трьом генеруючим одиницям: Тройка 204 (ЕІС код 62ZV85167G770781), Тройка 352 (ЕІС код 62ZV49239G30760J), Тройка 240 (ЕІС код 62ZV36290G937214), загальний розмір заборгованості відповідача по переплаті за куплену гарантованим покупцем у квітні та травні 2023 року електричну енергію становить 769 281,43 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Товариство звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, за якою ухвалою апеляційного суду від 17.09.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 зупинено апеляційне провадження у справі № 902/1581/23 за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Вінницької області від 02.08.2024 до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - ОП КГС ВС) справи № 908/1162/23.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- ухвалою ОП КГС ВС від 19.04.2024 прийнято до розгляду справу № 908/1162/23 за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМК" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023;
- передача зазначеної справи на розгляд ОП КГС ВС зумовлена тим, що колегія суддів вважає необхідним відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23 про те, що достатнім для застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон) є розповсюдження дії цього Закону на спірні правовідносини з огляду на приписи статті 2 Закону. Колегія суддів вважає, що положення статей 13 та 13-1 Закону можуть бути поширені на тимчасово окуповані території з урахуванням частини 1 цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України;
- правовідносини у справі № 902/1581/23 і у справі № 908/1162/23 стосуються застосування положень частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону, у зв`язку з чим є подібними;
- оскільки предметом розгляду цієї справи № 902/1581/23 є зобов`язання, що виникли в період окупації Херсонської області, що є предметом регулювання Закону, вирішення ОП КГС ВС питання чи поширюються норми статей 13 та 13-1 Закону на відносини, що виникли та існували на тимчасово окупованих після 24.02.2022 територіях України за відсутності окремих рішень органів державної влади має істотне значення для розгляду даної справи.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою про зупинення апеляційного провадження, Підприємство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, пункту 7 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що:
- предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за Договором за період квітень-травень 2023 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 769 281,43 грн;
- позовні вимоги у справі позивач обґрунтовує оновленням даних комерційного обліку з посиланням на частину п`яту статті 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" та пункти 10.1, 10.2 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641, а також на загальні положення зобов`язального права (статті 11 509 525 526 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 174 265 Господарського кодексу України);
- зважаючи на заявлені предмет та підстави позову, для ухвалення в цій справі законного і обґрунтованого рішення доказуванню підлягають такі обставини: 1) існування договірних правовідносин між позивачем та відповідачем; 2) існування даних комерційного обліку на підставі яких позивач сплачував кошти за період квітня-травня 2023 року; 3) факт сплати позивачем коштів в межах зазначеного розрахункового періоду; 4) коригування (оновлення) відповідних даних комерційного обліку; 5) отримання відповідачем акта купівлі-продажу (акта-коригування) за вказаний розрахунковий період; 6) неповернення на рахунок позивача надлишково сплачених ним коштів у визначений Договором строк. Всі вищенаведені обставини підтверджуються матеріалами справи;
- позивач, ані в позовній заяві, ані у відзиві на апеляційну скаргу не посилався на необхідність застосування статей 13 та 13-1 Закону, а тому апеляційний суд, зважаючи на зібрані у справі докази, не лише міг, але й був зобов`язаний самостійно, дотримуючись завдань і принципів господарського судочинства, закріплених у статті 2 ГПК України, у тому числі змагальності та диспозитивності, встановити обставини, які є предметом доказування у ній, застосувати джерела права та розглянути спір у відповідності із статтями 2 11 ГПК України;
- зупинення провадження у справі № 902/1581/23 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 908/1162/24 не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення провадження у справі в тому контексті, що зібрані у цій справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду та з їх урахуванням винести законне і обґрунтоване судове рішення (постанову).
Просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, просить залишити її без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
Від Підприємства надійшли заперечення на відзив Товариства, у яких воно не погоджується з доводами відзиву посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.11.2024 у справі № 907/1115/23 та від 16.12.2024 у справі № 908/3827/23.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, відповідно до встановлених судами обставин справи та доводів скаржника, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Отже, пунктом 7 частини першої статті 228 ГПК України забезпечений механізм наступної можливості правильного застосування певної норми права судами першої та апеляційної інстанції шляхом врахування майбутніх висновків палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду щодо суперечливих або неоднозначних тлумачень такої норми права.
За змістом пункту 11 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація висновків Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини" полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Як зазначалось вище, зупиняючи провадження у цій справі № 902/1581/23, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОП КГС ВС розглядається справа № 908/1162/23 у подібних правовідносинах.
Проте, Верховний Суд не погоджується з цим висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Верховний Суд ухвалою від 27.03.2024 справу № 908/1162/23 передав на розгляд ОП КГС ВС. Підставою для передачі справи стало питання щодо необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23, про те, що достатнім для застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону є розповсюдження дії цього Закону на спірні правовідносини з огляду на приписи статті 2 Закону. Колегія суддів вважає, що положення статей 13 та 13-1 Закону можуть бути поширені на тимчасово окуповані території з урахуванням частин 1 цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.
Так, у справі № 908/1162/23, яка перебуває на розгляді ОП КГС ВС, товариство з обмеженою відповідальністю "ВІМК" звернулося з позовом до комунального некомерційного підприємства "Територіальне медичне об`єднання "Багатопрофільна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги" Мелітопольської міської ради Запорізької області про стягнення боргу по оплаті за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на підставі договору про постачання електричної енергії від 31.12.2021 № 2273/1.
Задовольняючи позовні вимоги у справі № 908/1162/23, суд першої інстанції виходив з того, що факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факт несплати відповідачем у визначений зобов`язанням термін отриманих від позивача рахунків та актів є доведеним.
Суд апеляційної інстанції у справі № 908/1162/23 рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове - про відмову у позові. Суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що на даний час неможливо відслідкувати, яка саме електрична енергія поставлялась на тимчасово окуповану територію, а також, враховуючи лист НКРЕКП від 21.04.2023 № 4316/20.5/7-23, позивач не надав достатніх доказів поставки ним електричної енергії на тимчасово окуповану територію, де зараз свою діяльність здійснюють представники окупаційної влади за підтримки військових формувань російської федерації; враховуючи докази здійснення відповідачем з 01.08.2022 своєї діяльності на території міста Запоріжжя, захоплення у спірний період (листопад - грудень 2022 року) представниками окупаційної влади будівлі відповідача у місті Мелітополі, про що позивач достеменно був обізнаний, позивач не довів постачання електричної енергії саме відповідачу.
У справі № 910/9680/23 товариство з обмеженою відповідальністю "Індіан Ісатекс Солар" звернулося з позовом до Підприємства про стягнення боргу за поставлену електричну енергію за жовтень 2021 року, лютий-серпень 2022 року.
Господарський суд міста Києва рішенням від 26.09.2023 у справі № 910/9680/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023, в задоволенні позовних вимог відмовив повністю.
Верховний Суд постановою від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23 залишив без змін рішення та постанову в частині відмови у стягненні заборгованості за відпущену позивачем електричну енергію за такі періоди: кінець лютого 2022 року (починаючи з 25.02.2022 - офіційної дати тимчасової окупації міста Мелітополь) - серпень 2022 року, посилаючись на те, що з моменту тимчасової окупації міста Мелітополь (попереднє зареєстроване місцезнаходження позивача) позивач не мав права здійснювати господарську діяльність з виробництва електричної енергії та передавати її лініями електропередач відповідачу; скасував рішення та постанову в частині розгляду позовних вимог про стягнення заборгованості за жовтень 2021 року та частину лютого 2022 року, в скасованій частині передав справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Верховний Суд у справі № 910/9680/23 виходив з такого:
- місцем провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії позивача у справі є сонячна електростанція (дахова) будинків 15/6 та 15/7 на вулиці Дмитра Донцова у місті Мелітополі Запорізької області;
- загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому дослідженні, є факт окупації міста Мелітополя з 26.02.2022;
- відповідно до частини другої статті 13 Закону здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу 2 частини другої статті 215 ЦК України;
- частиною другою статті 13-1 Закону на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено;
- позивач з лютого по серпень 2022 року не мав права здійснювати господарську діяльність з виробництва електричної енергії та передавати її лініями електропередач відповідачу;
- всі підписані представниками сторін у справі акти купівлі-продажу електроенергії в період часу з лютого по серпень 2022 року є нікчемними правочинами, що не мають жодних правових наслідків (крім пов`язаних з їх недійсністю);
- подальша перереєстрація у 2023 році місцезнаходження відповідача не може змінити його правовий статус за період часу з лютого по серпень 2022 року.
Передаючи справу № 908/1162/23 на розгляд ОП КГС ВС, Верховний Суд зазначив, що у цій справі, як і у справі № 910/9680/23, йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у частині другій статті 13-1 Закону; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022 року, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24.02.2022; тобто правовідносини у цих справах є подібними і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону.
ОП КГС ВС ухвалою від 19.04.2024 прийняла до розгляду справу № 908/1162/23.
Однак, Верховний Суд у справі № 910/9680/23 дійшов висновку про застосування положень частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону до правовідносин за період з 26.02.2022 (початок окупації міста Мелітополя), а не з 06.12.2022 - дати прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією" (далі - Постанова № 1364) чи з 22.12.2022 - дати прийняття Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією" (далі - Перелік № 309).
Тобто предметом розгляду ОП КГС ВС є питання застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови № 1364 та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Переліку № 309, та до зміни юридичною особою, місцем знаходження якої є тимчасово окупована територія, її податкової адреси на іншу територію України.
Натомість предметом розгляду у цій справі № 902/1581/23 є позовні вимоги про стягнення переплати за куплену електричну енергію за Договором за період квітня-травня 2023 року (після прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови № 1364 та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Переліку № 309), тобто за період, який не є предметом розгляду у справі № 908/1162/23, яка розглядається ОП КГС ВС.
Отже, правовідносини у справі № 902/1581/23 та у справі № 908/1162/23 не є подібними.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 18.11.2024 у справі № 907/1115/23 та від 16.12.2024 у справі № 908/3827/23, про що обґрунтовано зазначає скаржник у запереченнях на відзив на касаційну скаргу.
За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для зупинення апеляційного провадження у справі № 902/1581/23 на підставі пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України до закінчення розгляду ОП КГС ВС справи № 908/1162/23, є необґрунтованим.
Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про помилковість зупинення судом апеляційної інстанції провадження у справі з наведених підстав.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.
За змістом пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 310 ГПК України).
З огляду на наведене, касаційна скарга Підприємства підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду справи.
Відповідно до статті 129 ГПК України, оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтею 129 300 304 308 310 315 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу державного підприємства "Гарантований покупець" задовольнити.
2. Ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 у справі № 902/1581/23 скасувати.
Справу передати до Північно-західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Жайворонок
Суддя І. Колос