ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 902/517/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" - Верхацький І. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Вінницької області від 12.07.2024

(суддя Матвійчук В. В.)

та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2024

(судді Маціщук А. В., Василишин А. Р., Філіпова Т. Л.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"

до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз"

про стягнення 34 448 932,39 грн заборгованості з урахуванням відсотків річних та інфляційних втрат, пені і штрафу.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - ТОВ ''ГК ''Нафтогаз України'', позивач) звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" (далі - АТ ''ОГС "Вінницягаз") про стягнення боргу у сумі 34 448 932,39 грн, з яких 15 688 367,86 грн основний борг, 5 346 360,32 грн пеня, 12 616 014,09 грн штраф, 406 864,86 грн інфляційні втрати, 391 325,26 грн 3 % річних.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу від 21.06.2022 № 101/ПГ-3527-ОГРМ в частині проведення розрахунків за переданий природний газ в період червень 2022 - липень 2023 років.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (продавець) та АТ "ОГС "Вінницягаз" (покупець) 21.06.2022 уклали договір купівлі-продажу природного газу № 101/ПГ-3257-ОГРМ, за умовами якого:

- продавець за умови дотримання покупцем вимог Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 222 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2022 № 489), зобов`язався передати у власність покупцю природний газ в обсягах, у строки та на умовах, що погоджені сторонами у цьому договорі, а покупець зобов`язався прийняти і своєчасно сплатити вартість такого обсягу природного газу у розмірі, строки та порядку, як визначено цим договором (пункт1.3 договору);

- з 01.06.2022 та протягом дії воєнного стану, а також протягом шести місяців після його припинення або скасування, продавець реалізує природний газ покупцю у розмірі нормативних, понаднормованих втрат та виробничо-технологічних витрат, втрат, зумовлених воєнними діями та понесених у зв`язку із запобіганням/врегулюванням гуманітарних кризових ситуацій, за цінами та на умовах визначених цим договором та Положенням (пункт 2.1 договору);

- покупець здійснює розрахунок за реалізовані обсяги природного газу в розрахунковому періоді не пізніше ніж 30 (тридцять) днів після закінчення розрахункового періоду (пункт 4.3 договору);

- покупець зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату природного газу, надання забезпечення згідно з умовами договору, а продавець має право отримувати від покупця своєчасну оплату за отриманий газ відповідно до умов (пункти 5.2.2, 5.3.1 договору);

- за невиконання або неналежне виконання своїх договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та договором (пункт 6.1 договору);

- за порушення покупцем строків проведення розрахунків за природний газ, визначених договором, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індекс інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, покупець, на письмову вимогу продавця не пізніше ніж 15 днів з моменту її отримання, зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а у випадку порушення покупцем строків оплати за природний газ більше ніж на 5-ть (п`ять) робочих днів, покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця додатково штраф, розмір якого становить 10 % (десять відсотків) від суми простроченого платежу (пункт 6.3 договору);

- сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання взятих на себе зобов`язань відповідно до умов договору (пункт 6.7 договору);

- цей договір укладений сторонами з відкладальною умовою відповідно до частини першої статті 212 ЦК України та набуває чинності з дати надання покупцем одного з видів забезпечення виконання своїх платіжних зобов`язань за договором у порядку та відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цього договору та діє впродовж дії воєнного стану, а також протягом шести місяців після його припинення або скасування, а в частині здійснення розрахунків між сторонами до їх повного та належного здійснення (пункт 10.1 договору).

2.2. Сторонами на виконання умов договору підписані акти приймання-передачі природного газу, на підставі яких відповідач за період з червня 2022 до вересня 2023 років отримав від позивача природний газ на загальну суму 398 474 561,16 грн, але розрахувався частково на суму 382 786 193,30 грн та із порушенням строків, визначених умовами пункту 4.3 договору.

2.3. Після звернення позивача 02.05.2024 до суду з позовом у цій справі про стягнення з відповідача 15 688 367,86 грн заборгованості з урахуванням 406 864,86 грн інфляційних втрат, 391 325,26 грн 3 % річних, 5 346 360,32 грн пені та 12 616 014,09 грн штрафу, обрахованих за період прострочення з 01.06.2022 до 31.10.2023, позивач подав суду заяву, у якій зазначив, що відповідач 19.04.2024 сплатив заборгованість у сумі 15 688 367,86 грн за природній газ, спожитий в період з червня 2022 до липня 2023 років.

3. Короткий зміст судових рішень

3.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 12.07.2024 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 2 673 180,16 грн пені, 6 308 007,05 грн штрафу, 406 864,86 грн інфляційних втрат, 391 325,26 грн 3 % річних та 413 387,19 грн витрат зі сплати судового збору; в решті позову відмовлено.

3.2. Зазначено, що:

- позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, проте провадження у справі у частині стягнення суми основного боргу слід закрити на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) адже відповідач після відкриття провадження у справі сплатив основний борг;

- враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення пені, штрафу, 3 % річних на 90 відсотків, зважаючи на те, що позивач не надав суду доказів заподіяння йому збитків внаслідок прострочення відповідачем сплати суми заборгованості за спожитий природний газ, задля необхідності забезпечення балансу інтересів сторін, відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) розмір пені та штрафу слід зменшити на 50 %, водночас підстав для зменшення заявленої до стягнення суми 3 % річних не встановлено.

3.3. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 24.09.2024 залишив рішення суду першої інстанції без змін.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. Позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Вінницької області від 12.07.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2024, в якій просить їх скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 2 673 181,00 грн та штрафу в сумі 6 308 007,00 грн і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

4.2. Обґрунтовуючи випадок касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що є необхідність відступити від висновку щодо застосування статті 551 ЦК України та 233 ГК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18. Зокрема вказує на те, що заявлена до стягнення сума пені та штрафу не є надмірно великою до загальної суми поставки, враховуючи процентне співвідношення; матеріали справи не містять достатніх доказів, які б підтверджували скрутне матеріальне становище відповідача в період виникнення правовідносин; інтереси позивача враховані не були, а тому зменшення судом пені і штрафу на 50 % суперечить як положенням законодавства, так і матеріалам справи.

5. Позиції інших учасників справи

5.1. Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ухвалені в цій справі судові рішення попередніх інстанцій оскаржуються позивачем лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 2 673 181,00 грн та штрафу в сумі 6 308 007,00 грн, тобто в частині зменшення судом пені і штрафу на 50 %. У решті рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду не оскаржуються. Тому правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами в іншій частині колегія суддів не перевіряє.

6.4. Як встановили суди попередніх інстанцій, відповідач звернувся до місцевого господарського суду із клопотанням про зменшення на 90 %, зокрема на підставі статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, пені та штрафу, яке обґрунтував своїм складним фінансовим станом. Зазначив, що станом на 01.06.2024 у нього існує дебіторська заборгованість понад 46 000 000,00 грн. Наголошує, що тяжкий фінансовий стан АТ "ОГС "Вінницягаз" ставить під загрозу нормальне функціонування відповідача та безперебійне надання послуг з газопостачання, тому покладання надмірних економічних санкцій призведе до ускладнення і без того тяжкого матеріального становища та нездатності вести господарську діяльність та виконувати свої функції. До такого клопотання відповідач додав баланс (звіт про фінансовий стан) станом на 31.12.2023 та звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід за 2023 рік).

6.5. Позивач заперечив проти зменшення пені та штрафу посилаючись на те, що нарахування штрафних санкцій виконане у відповідності до умов договору, тоді як відповідач не надав жодного доказу скрутного фінансового становища, який би став безумовною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

6.6. Велика Палата Верховного Суду у справі № 911/952/22 (постанова від 16.10.2024) зазначала, що: '' 134. Згідно із частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

135. За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

136. Схожі норми також містить частина третя статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

137. Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

138. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

139. Водночас закріплений законодавцем у статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

140. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).

141. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки [див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 911/378/17(911/2223/20)].

142. При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов`язання (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 910/11733/18, від 04 червня 2019 року у справі № 904/3551/18).

143. Також суду необхідно зважати на співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 920/1013/18, від 26 березня 2020 року у справі № 904/2847/19).

144. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

145. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

146. Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 916/878/20).

147. Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

148. У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86 210 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (див. постанови від 11 липня 2023 року у справі № 914/3231/16, від 10 серпня 2023 року у справі № 910/8725/22, від 26 вересня 2023 року у справі № 910/22026/21, від 02 листопада 2023 року у справі № 910/13000/22, від 07 листопада 2023 року у справі № 924/215/23, від 09 листопада 2023 року у справі № 902/919/22).

149. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22)''.

6.7. У справі, яка переглядається, вирішуючи питання зменшення пені та штрафу, суди попередніх інстанцій оцінили відповідні аргументи і докази сторін та врахували таке:

- ступінь виконання відповідачем зобов`язання, а саме те, що на час звернення позивачем до суду грошові зобов`язання за договором відповідач виконував, вживав заходи до сплати боргу і на час вирішення справи в суді борг був сплачений в повному обсязі;

- з жовтня 2023 року розподіл природного газу споживачам на території Вінницької області (за виключенням кількох населених пунктів) та в місті Гайворон надає новий Оператор ГРМ - Вінницька філія ТОВ ''Газорозподільні мережі України''. З моменту припинення дії ліцензії AT ''ОГС "Вінницягаз" на розподіл природного газу відповідач припинив провадити свою основну діяльність та втратив статус суб`єкта природної монополії, тому з 01.10.2023 у відповідача відсутні кошти, які мали би бути отримані за рахунок надання послуг розподілу природного газу, передбачені структурою тарифу;

- складний фінансовий стан відповідача, що підтверджується звітом про фінансові результати (звіт про сукупний дохід за 2023 рік) та балансом (звіт про фінансовий стан) станом на 31.12.2023, який свідчить про наявність дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги у сумі 74 075 000,00 грн;

- позивач не довів збитків, заподіяних внаслідок неналежного виконання відповідачем договору купівлі-продажу природного газу від 21.06.2022 № 101/ПГ-3527-ОГРМ.

6.8. Отже, суди попередніх інстанцій у цій справі реалізували свої дискреційні повноваження, передбачені частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України, та, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини і подані докази в сукупності, обґрунтовано виснували про наявність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення сум штрафних санкцій до 50 %.

6.9. При цьому, суд апеляційної інстанції звернув додатково увагу й на те, що у справі також заявлені позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, і суд першої інстанції задовольнив такі вимоги у повному обсязі, тобто задоволено вимоги позивача щодо відшкодування матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

6.10. Доводи касаційної скарги про те, що матеріали справи не містять достатніх доказів, які б підтверджували скрутне матеріальне становище відповідача в період виникнення правовідносин, а інтереси позивача враховано не було, фактично зводяться до переоцінки обставин, покладених судами в основу судових рішень щодо підстав для зменшення пені та штрафу. Водночас переоцінка цих обставин в силу визначених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції не входить до компетенції Верховного Суду як суду права. Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

6.11. З огляду на викладене Суд вважає, що суди попередніх інстанцій не порушили приписів статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України при вирішенні питання наявності підстав для зменшення розміру пені, штрафу.

6.12. Щодо доводів касаційної скарги про необхідність відступлення від висновків стосовно застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, викладених у постановах Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, колегія суддів зазначає таке.

6.13. Верховний Суд виходить з того, що в силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

6.14. Відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: 1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; 2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

6.15. Колегія суддів ураховує, що основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.

6.16. Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

6.17. Верховний Суд вважає за необхідне у цій справі звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, такого змісту: "з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".

6.18. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі. Тому у касаційній скарзі скаржник має обґрунтувати, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

6.19. Суд наголошує, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

6.20. Водночас колегія суддів зазначає, що скаржником у касаційній скарзі не наведено вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, помилковість висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, викладених у наведених скаржником постановах, а також не зазначено, у чому саме полягає необхідність відступлення від таких висновків.

6.21. При цьому відхиляючи аргументи позивача, Суд вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

6.22. З огляду на наведене, Суд не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18 від вже сформованої практики Верховного Суду щодо застосування положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

6.23. За таких обставин наведена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає підстави для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій в частині зменшення розміру пені та штрафу.

6.24. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 12.07.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі № 902/517/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Н. Волковицька

С. Могил