№ 902/537/18 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 902/537/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Берднік І. С., Дроботової Т. Б.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

позивача - Мицька Р. М. (адвоката),

відповідача - Бабійчук О. А. (адвоката, в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз", Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 (колегія суддів: Павлюк І. Ю. - головуючий, Демидюк О. О., Савченко Г. І.) і рішення Господарського суду Вінницької області від 13.01.2020 (суддя Тварковський А. А.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз"

про стягнення 27 776 189,41 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У серпні 2018 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" (далі - АТ "Вінницягаз") про стягнення з відповідача 3 144 882,11 грн - 3% річних, 24 631 307,30 грн - інфляційних втрат за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-110-ВТВ.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-110-ВТВ.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 13.01.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 902/537/18, позовні вимоги АТ НАК "Нафтогаз України" до АТ "Вінницягаз" задоволено частково. Стягнуто з АТ "Вінницягаз" на користь АТ НАК "Нафтогаз України" 3 144 882,11 грн - 3% річних, 24 159 157, 40 грн - інфляційних втрат. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 472 149,90 грн - інфляційних втрат. Відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду.

2.2. Частково задовольняючи позовні вимоги АТ НАК "Нафтогаз України", господарські суди попередніх інстанцій, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат відповідно до визначених позивачем періодів та сум заборгованості, дійшли висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 3 144 882,11 грн - 3% річних та 24 159 157,40 грн - інфляційних втрат. Разом з тим господарські суди дійшли висновку про відмову у задоволенні заявлених до стягнення 472 149,90 грн - інфляційних втрат.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Частково не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 та рішенням Господарського суду Вінницької області від 13.01.2020 у справі № 902/537/18, до Верховного Суду звернулося АТ "Вінницягаз" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог у цій справі.

3.2. АТ "Вінницягаз" зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. АТ "Вінницягаз", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Скаржник наголошує, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення Закону України "Про заходи спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 913/212/21, від 25.11.2021 у справі № 911/944/21 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 161/11800/19. Крім того, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, відмовивши в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі № 902/537/18, не врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 23.02.2021 у справі № 907/62/18.

3.4. Скаржник також вважає, що в цьому випадку наявні правові підстави для відступу від вже сформованої правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.02.2022 у справі № 902/368/16 щодо застосування положень Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".

3.5. Разом з тим скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд, відмовивши у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у цій справі, порушив право АТ "Вінницягаз" на встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 та пункту 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд.

3.6. Частково не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 902/537/18, до Верховного Суду звернулося АТ НАК "Нафтогаз України" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 472 149,90 грн - інфляційних втрат та направити справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

3.7. АТ НАК "Нафтогаз України" зазначає, що постанова апеляційного господарського суду в цій частині ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. АТ НАК "Нафтогаз України", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.8. Скаржник наголошує, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову у відповідній частині, не врахував висновки щодо застосування статей 525 526 530 625 Цивільного кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18, від 16.10.2020 у справі № 903/918/19. На думку скаржника, апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову у відповідній частині, порушив положення процесуального законодавства, а саме: частину 4 статті 75, статті 76 236 238 Господарського процесуального кодексу України.

3.9. Крім того, скаржник вважає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005, в контексті положень пункту 6.4 договору про купівлю-продаж природного газу, який регламентує черговість зарахування коштів.

3.10. АТ НАК "Нафтогаз України" у відзиві на касаційну скаргу АТ "Вінницягаз" просить відмовити у задоволенні цієї скарги. АТ НАК "Нафтогаз України" зазначає, що відповідно до статті 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" цей закон поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у АТ НАК "Нафтогаз України" природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, які включені до реєстру. Водночас апеляційний господарський суд установив відсутність доказів, які підтверджують включення відповідача до реєстру у порядку, визначеному Законом України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 04.01.2013 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ НАК "Нафтогаз України") (продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" (далі - ПАТ "Вінницягаз") (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13-110-ВТВ, згідно з пунктами 1.1, 1.2 якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат покупця.

4.2. Відповідно до пунктів 2.1, 2.1.1 договору купівлі-продажу продавець передає покупцю у період з 01.01.2013 до 31.12.2013 газ обсягом до 43 695,142 тис. куб. м. Обсяги газу, що планується передати за договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.

4.3. Пунктами 3.3, 3.4 договору купівлі-продажу визначено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцю у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов`язується надати продавцю підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов`язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

4.4. Сторонами погоджено ціну за 1 000 куб. м газу на момент укладення договору, що становить 3 509,00 грн без ПДВ (пункт 5.2 договору купівлі-продажу).

4.5. Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень пункту 6.2 договору (пункт 6.1 договору купівлі-продажу).

4.6. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акта приймання-передачі.

4.7. Згідно з пунктом 7.1 договору купівлі-продажу за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

4.8. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що у подальшому додатковими угодами № 1 від 04.04.2013, № 2 від 10.07.2013, № 3 від 08.08.2013, № 4 від 31.12.2013, № 5 від 28.04.2014, № 6 від 15.05.2014, № 7 від 10.06.2014, № 8 від 05.09.2014, № 9 від 10.11.2014, № 10 від 08.12.2014, № 11 від 22.12.2014, № 12 від 05.02.2015, № 13 від 10.03.2015, № 14 від 03.04.2015, № 15 від 07.05.2015, №16 від 03.06.2015, № 17 від 10.07.2015, № 18 від 12.10.2015, № 19 від 28.10.2015 до договору купівлі-продажу сторони внесли зміни, зокрема, щодо ціни газу за 1000 куб. м, обсягів поставки газу, порядку обліку газу, оплати газу, строку дії договору.

4.9. Судами зазначено, що додатковою угодою від 22.12.2014 № 11 до договору купівлі-продажу сторонами викладено пункт 6.1 договору в такій редакції: "Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної вартості планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень пункту 6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за договором здійснюється покупцем після отримання повних розрахунків за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими продавцю в попередньому місяці, відповідно до договорів на розподіл природного газу, укладеними між продавцем і покупцем. У разі якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки природного газу за цим договором продавець повністю розрахувався за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими продавцю в попередньому місяці, остаточний розрахунок за використаний природний газ здійснюється покупцем на підставі акта приймання-передачі до 20-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу. У будь-якому випадку остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється покупцем не пізніше 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу".

4.10. Крім того, додатковою угодою від 22.12.2014 № 11 сторони виклали статтю 11 "Строк дії договору" в такій редакції: "Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення".

4.11. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що на виконання умов договору купівлі-продажу ПАТ НАК "Нафтогаз України" в період з січня 2013 року до грудня 2015 року поставлено ПАТ "Вінницягаз" 95 856,49 тис. куб. м природного газу на загальну суму 57 221 0781,75 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу.

4.12. Суди також установили, що між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Вінницькій області, Департаментом фінансів Вінницької обласної державної адміністрації, ПАТ "Вінницягаз" та ПАТ НАК "Нафтогаз України" у період лютого 2013 року - лютого 2016 року підписано ряд Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету (спільні протокольні рішення).

4.13. Відповідно до зазначених Спільних протокольних рішень ПАТ "Вінницягаз" сплачено ПАТ НАК "Нафтогаз України" 359 621 980,78 грн в рахунок погашення заборгованості.

4.14. Разом з тим судами зазначено, що ПАТ "Вінницягаз" за отриманий газ розрахувалось не в повному обсязі, у зв`язку з чим виникла заборгованість перед ПАТ НАК "Нафтогаз України".

4.15. У зв`язку з несвоєчасним проведенням АТ "Вінницягаз" розрахунків за отриманий природний газ АТ НАК "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до АТ "Вінницягаз" про стягнення 27 776 189,41 грн заборгованості внаслідок прострочення виконання зобов`язання, з яких: 3 144 882,11 грн - 3% річних, 24 631 307,30 грн - інфляційних втрат. Наведені обставини і стали підставами позову в цій справі.

5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

5.1. Ухвалою Верховного Суду від 27.04.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Вінницягаз" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 і рішення Господарського суду Вінницької області від 13.01.2020 у справі № 902/537/18.

Ухвалою Верховного Суду від 19.05.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ НАК "Нафтогаз України" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 902/537/18.

Ухвалою Верховного Суду від 05.07.2022 задоволено клопотання АТ "Вінницягаз" про зупинення касаційного провадження у справі № 902/537/18 до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/2287/17. Зупинено касаційне провадження за касаційними скаргами АТ "Вінницягаз", АТ НАК "Нафтогаз України" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 та рішення Господарського суду Вінницької області від 13.01.2020 у справі № 902/537/18 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 908/2287/17.

Ухвалою Верховного Суду від 02.09.2022 поновлено касаційне провадження за касаційними скаргами АТ "Вінницягаз" і АТ НАК "Нафтогаз України" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 та рішення Господарського суду Вінницької області від 13.01.2020 у справі № 902/537/18.

5.2. З урахуванням зупинення провадження за касаційними скаргами АТ "Вінницягаз" і АТ НАК "Нафтогаз України" справа № 902/537/18 розглядається у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і розгляду зазначених касаційних скарг.

5.3. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не можуть бути задоволені з огляду на таке.

5.4. Предметом позову в цій справі є вимоги АТ НАК "Нафтогаз України" до АТ "Вінницягаз" про стягнення 3 144 882,11 грн - 3% річних, 24 631 307,30 грн - інфляційних втрат за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-110-ВТВ.

5.5. Підставою позовних вимог, на думку АТ НАК "Нафтогаз України", є неналежне виконання АТ "Вінницягаз" умов договору купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-110-ВТВ.

5.6. Верховний Суд зазначає, що відповідно до статей 11 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

5.7. Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

5.8. Частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

5.9. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

5.10. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.11. Згідно з частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України яка кореспондуються із положеннями статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

5.12. Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

5.13. Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання);

5.14. Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

5.15. Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

5.16. Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

5.17. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.18. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.19. Частково задовольняючи позовні вимоги АТ НАК "Нафтогаз України", господарські суди попередніх інстанцій, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат відповідно до визначених позивачем періодів та сум заборгованості, дійшли висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 3 144 882,11 грн - 3% річних та 24 159 157,40 грн - інфляційних втрат. Разом з тим господарські суди дійшли висновку про відмову у задоволенні вимог щодо стягнення 472 149,90 грн - інфляційних втрат.

5.20. АТ "Вінницягаз" не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення. АТ "Вінницягаз", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.21. АТ НАК "Нафтогаз України" не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 472 149,90 грн - інфляційних втрат, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення. АТ НАК "Нафтогаз України", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.22. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

5.23. Отже, за змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.24. Разом з тим в пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.25. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97, 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Розгляд касаційної скарги АТ "Вінницягаз"

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.26. Касаційну скаргу з посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення Закону України "Про заходи спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 913/212/21, від 25.11.2021 у справі № 911/944/21 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 161/11800/19. Крім того, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, відмовивши в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі № 902/537/18, не врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 23.02.2021 у справі № 907/62/18.

5.27. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

5.28. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 913/212/21, на яку посилається скаржник, ухвалена за заявою АТ НАК "Нафтогаз України" до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Луганськгаз" про визнання банкрутом. При цьому зазначена постанова Верховного Суду прийнята за результатами перегляду ухвали господарського суду першої інстанції, яка залишена без змін постановою апеляційного господарського суду, про відмову у задоволенні заяви АТ НАК "Нафтогаз України" про відкриття провадження у справі № 913/212/21 про банкрутство Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Луганськгаз". Крім того, зазначеними судовими рішеннями було залишено без розгляду заяву арбітражного керуючого Віскунова О. В. про участь у справі. Разом з тим колегією суддів у постанові від 18.11.2021 у справі № 913/212/21, на яку посилається скаржник, було зазначено, що на розгляд Верховного Суду винесено питання про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство на підставі частини 6 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства.

5.29. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 25.11.2021 у справі № 911/944/21, на яку посилається скаржник, ухвалена за заявою АТ НАК "Нафтогаз України" до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" про визнання банкрутом. При цьому зазначена постанова Верховного Суду прийнята за результатами перегляду ухвали господарського суду першої інстанції, яка залишена без змін постановою апеляційного господарського суду, про відмову у задоволенні заяви АТ НАК "Нафтогаз України" про відкриття провадження у справі № 911/944/21 про банкрутство Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз". Крім того, зазначеними судовими рішеннями було залишено без розгляду заяву арбітражного керуючого Зубка А. М. про участь у справі. Разом з тим колегією суддів у постанові від 25.11.2021 у справі № 911/944/21, на яку посилається скаржник, було зазначено, що на розгляд Верховного Суду винесено питання про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство на підставі частини 6 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства.

5.30. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 161/11800/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз" про зобов`язання відповідача припинити дії, якими порушувались права позивача як побутового споживача природного газу у частині приведення об`єму природного газу до стандартних умов, відновити облік використаного природного газу за фактичними даними лічильника та здійснити контрольне зняття та облік спожитого природного газу відповідно до фактичних даних лічильника за розрахунковий місяць, у якому здійснено контрольне зняття таких показань, і здійснити перерахунок об`єму спожитого природного газу до фактичних показань лічильника. Водночас, приймаючи зазначену справу для продовження розгляду, Велика Палата Верховного Суду констатувала існування очевидної необхідності формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо приведення об`єму природного газу до стандартних умов за даними побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу, для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому дійшла висновку про те, що зазначена справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

5.31. Натомість у справі № 902/537/18, яка розглядається, спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що, на думку позивача, відповідач неналежно виконував зобов`язання за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-110-ВТВ. При цьому предметом позовних вимог у справі, яка розглядається, є стягнення з відповідача 3 144 882,11 грн - 3% річних, 24 631 307,30 грн - інфляційних втрат за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-110-ВТВ. Разом з тим у процесі розгляду справи господарські суди установили, що між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Вінницькій області, Департаментом фінансів Вінницької обласної державної адміністрації, ПАТ "Вінницягаз" та ПАТ НАК "Нафтогаз України" у період лютого 2013 року - лютого 2016 року підписано ряд Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, і відповідно до цих Спільних протокольних рішень ПАТ "Вінницягаз" сплачено ПАТ НАК "Нафтогаз України" 359 621 980,78 грн в рахунок погашення заборгованості. Крім того, суди установили та констатували, що обставини, наведені ПАТ "Вінницягаз" не відповідають розумінню непереборної сили, визначеної у статті 617 Цивільного кодексу України, оскільки протягом дії договору відповідач отримував природний газ та погоджувався на його ціну, у тому числі шляхом укладення додаткових угод щодо ціни на природний газ і при цьому був обізнаний щодо встановлених тарифів.

5.32. Отже, Верховний Суд зазначає, що предмет і підстави позову, а також установлені судами обставини у цій справі № 902/537/18 свідчать про те, що правовідносини у справах № 913/212/21, № 911/944/21, № 161/11800/19 на які посилається АТ "Вінницягаз", є неподібними зі справою № 902/537/18, що розглядається, з огляду на відмінні установлені фактичні обставини та відмінне правове регулювання у цих справах, що впливають на зміст відповідних правовідносин. Крім того, Верховний Суд не може взяти до уваги доводи АТ "Вінницягаз" про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували положення Закону України "Про заходи спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", оскільки зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що господарські суди не застосовували положення наведеного Закону при вирішенні спору, що відповідає усталеній судовій практиці.

5.33. Крім того, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, відмовивши в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі № 902/537/18, не врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 23.02.2021 у справі № 907/62/18.

5.34. Так, посилаючись на зазначену постанову у справі № 907/62/18, скаржник в касаційній скарзі стверджує, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання АТ "Вінницягаз" про зупинення провадження у справі № 902/537/18 до вирішення справи № 640/32706/21 за позовом АТ "Вінницягаз" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), про визнання протиправною бездіяльності НКРЕКП, зобов`язання затвердити обсяг різниці між фактично обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу та затвердженими НКРЕКП тарифами на розподіл природного газу, зобов`язання включити АТ "Вінницягаз" до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

5.35. У справі № 907/62/18, правовідносини в якій є подібними із правовідносинами у справі № 902/537/18 за предметом та підставами позову, матеріально-правовим регулюванням, АТ НАК "Нафтогаз України" звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Закарпатгаз" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу, а також пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на вказану заборгованість.

5.36. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов у справі № 907/62/18 задоволено повністю. Постановою суду касаційної інстанції від 23.02.2021 судове рішення господарського апеляційного суду було скасоване, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

5.37. АТ "Вінницягаз", обґрунтовуючи свою касаційну скаргу, навело наступну частину постанови Верховного Суду від 23.02.2021 у справі № 907/62/18:

"5.10. Суд апеляційної інстанції, розглядаючи клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, зазначив, що зібрані у справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом спору у цій справі, та дійшов висновку, що результат вирішення справи № 640/10858/19 не впливає на розгляд справи № 907/62/18, а тому відсутні підстави для зупинення провадження у справі.

Разом із тим, як уже зазначалося, у справі № 908/2287/17, на яку послався скаржник, за подібних фактичних обставин Верховний Суд зазначив про правомірність рішення суду апеляційної інстанції про необхідність зупинення провадження у справі № 908/2287/17 до вирішення по суті та набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 640/22634/19, оскільки рішення у зазначеній адміністративній справі може вплинути на розмір задоволених вимог позивача у справі № 908/2287/17.

5.11. Колегія суддів звертає увагу на те, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1- 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин".

5.38. Таким чином, скаржник у касаційній скарзі посилається на частину постанови Верховного Суду у справі № 907/62/18, в якій суд касаційної інстанції надає оцінку доводами касаційної скарги та переглядає висновки судів попередніх інстанцій стосовно оцінки встановлених фактичних обставин справи. При цьому скаржник не наводить висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права. Аналогічний висновок викладено за результатами розгляду подібних доводів Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Запоріжгаз" у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17.

5.39. Крім того, у справі № 907/62/18 суд касаційної інстанції скасував судове рішення суду апеляційної інстанції та направив справу на новий апеляційний розгляд, оскільки суд апеляційної інстанції відхилив клопотання АТ "Закарпатгаз" про зупинення провадження у справі № 907/62/18 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 640/10858/19.

5.40. Верховний Суд зазначає, що предметом позову у справі № 640/10858/19 є вимога АТ "Закарпатгаз" до НКРЕКП про зобов`язання встановити обґрунтований тариф.

5.41. Натомість, як зазначалося раніше, у цій справі № 902/537/18, судові рішення в якій переглядаються у касаційному порядку, скаржник зазначає про необґрунтоване відхиленння судом апеляційної інстанції клопотання про зупинення провадження у справі № 640/32706/21 про визнання протиправною бездіяльності НКРЕКП, зобов`язання затвердити обсяг різниці між фактично обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу та затвердженими НКРЕКП тарифами на розподіл природного газу, зобов`язання включити АТ "Вінницягаз" до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

5.42. Отже, незважаючи на подібність правовідносин у справі № 907/62/18 із правовідносинами у справі № 908/2287/17, скаржником не наведено у касаційній скарзі переконливих доводів про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права та не наведено висновків щодо застосування норм права, що викладені в постанові Верховного Суду, які не були враховані судом апеляційної інстанції.

5.43. З огляду на викладене Верховний Суд констатує, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду з цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.44. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

5.45. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень із зазначених підстав касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

5.46. Верховний Суд установив, що скаржник у касаційній скарзі зазначає про необхідність відступлення від таких висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 902/368/16:

"Щодо посилання скаржника на те, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" у подібних правовідносинах, то Суд зазначає, що відсутні підстави для формування такого висновку у даній справі, з огляду на таке.

29.08.2021 набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".

При цьому, статтею 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

Як вбачається із матеріалів справи, доказів того, що на момент апеляційного перегляду у цій справі судом апеляційної інстанції відповідач був включений до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, останнім не надано. Не надано таких доказів і до касаційної скарги.

Відтак, оскільки відповідач не включений до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, на нього дія Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" не поширюється.

Наведеним спростовуються доводи відповідача про те, що суд апеляційної інстанції не застосував Закон, який підлягав застосуванню".

5.47. Перевіривши доводи АТ "Вінницягаз", Верховний Суд зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

5.48. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

5.49. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

5.50. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19, від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13.

5.51. Однак скаржник, зазначаючи, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 902/368/16, щодо застосування Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", не навів вмотивованих обґрунтувань щодо необхідності відступлення від таких висновків Верховного Суду, а саме не довів наявності причин для відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення).

5.52. Крім того, Верховний Суд звертає увагу скаржника на положення пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

5.53. Верховний Суд зазначає, що зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не мотивували свої рішення положеннями Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" та не застосовували їх, що відповідає усталеній судовій практиці. При цьому підставами для часткового задоволення позовних вимог у цій справі були установлені фактичні обставини щодо наявності заборгованості відповідача та відсутності непереборної сили, визначеної в статті 617 Цивільного кодексу України, оскільки протягом дії договору відповідач отримував природний газ та погоджувався на його ціну, у тому числі шляхом укладення додаткових угод щодо ціни на природний газ, і при цьому був обізнаний із встановленими тарифами.

5.54. Отже, Верховний Суд зазначає, що в межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01.02.2022 у справі № 902/368/16, а тому наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.55. Скаржник вважає, що апеляційний господарський суд, відмовивши у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у цій справі, порушив право АТ "Вінницягаз" на встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 та пункту 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд.

5.56. Перевіривши наведені доводи скаржника, Верховний Суд зазначає таке.

5.57. Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано нормами статей 227 228 Господарського процесуального кодексу України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд відповідно зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

5.58. За змістом пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. При цьому суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

5.59. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

5.60. У разі зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України згідно з вимогами статей 238 та 282 цього Кодексу у мотивувальній частині судового рішення повинно бути зазначено, зокрема, обґрунтування висновків, яких дійшов суд при ухваленні такого судового рішення. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та у постанові Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 904/4233/18.

5.61. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

5.62. Під неможливістю розгляду зазначеної справи слід розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

5.63. Пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиційне значення (частини 4, 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України).

5.64. Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19).

5.65. Крім того, слід зауважити, що зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18, від 10.06.2019 у справі № 914/1983/17 та від 16.01.2020 у справі № 908/1188/19.

5.66. Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

5.67. Як вже зазначалося, предметом позову у цій справі № 902/537/18 є вимоги АТ НАК "Нафтогаз Україна" до АТ "Вінницягаз" про стягнення 3% річних та інфляційних втрат; підставою позову є порушення АТ "Вінницягаз" умов договору купівлі-продажу.

5.68. Натомість у справі № 640/32706/21 предметом позову є вимоги про визнання протиправною бездіяльності НКРЕКП, зобов`язання затвердити обсяг різниці між фактично обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу та затвердженими НКРЕКП тарифами на розподіл природного газу, зобов`язання включити АТ "Вінницягаз" до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

5.69. Таким чином, предметом доказування у справі № 902/537/18 є обставини щодо наявності та розміру заборгованості. Суди попередніх інстанцій встановили, що на підтвердження обставин, які є предметом судового розгляду, АТ НАК "Нафтогаз України" надало такі докази: копію договору купівлі-продажу та актів приймання-передачі природного газу на підтвердження виникнення зобов`язань з поставки газу позивачем та оплати його вартості відповідачем.

5.70. При цьому, як зазначено судом апеляційної інстанції, АТ "Вінницягаз" в клопотанні про зупинення провадження у справі не навело обґрунтування про неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини, що мають суттєве значення для вирішення цього спору, на підставі наявних в матеріалах справи доказів. Тому апеляційний господарський суд дійшов висновку, що зібрані у справі докази про обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення сторін, є достатніми для ухвалення судового рішення.

5.71. Як вже зазначалося, за змістом пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

5.72. У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про відсутність підстав для зупинення провадження у справі № 902/537/18 на підставі положень пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17.

5.73. За таких обставин відхилення апеляційним господарським судом клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи не призвело до неможливості встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи № 902/537/18. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17.

5.74. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цих підстав.

Розгляд касаційної скарги АТ НАК "Нафтогаз України"

5.75. Касаційну скаргу з посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову у відповідній частині, не врахував висновки щодо застосування статей 525 526 530 625 Цивільного кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18, від 16.10.2020 у справі № 903/918/19.

5.76. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

5.77. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ПАТ НАК "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжгаз Збут" про стягнення 44 057 482,64 грн пені, 11 104 449,43 грн 3 % річних та 33 495 891,21 грн інфляційних втрат.

У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:

"6.16. Відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок газопостачальної організації.

…6.18. Таким чином, держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

…6.24. Підставою для стягнення пені, 3 % річних, інфляційних втрат за порушення грошового зобов`язання могла би бути наявність суми основного боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків і яка була би несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів.

5.78. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом АТ НАК "Нафтогаз України" до Підприємства теплових мереж "Ковельтепло" про стягнення 650 599, 92 грн.

"23. Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між гарантованим постачальником природного газу та теплопостачальною організацією, визначений Порядком №217, держава гарантує відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов`язаних із постачанням теплової енергії населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг відповідно до Порядку №20. Держава офіційно визнає неспроможність теплопостачальних організацій забезпечити своєчасні розрахунки у цій частині (залежно від рівня отриманих пільг і субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині теплопостачальними організаціями, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання правовідносин, що склалися між гарантованими постачальниками природного газу та теплопостачальними організаціями на підставі укладених між ними договорів постачання природного газу для виробництва теплової енергії.

Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами договору постачання природного газу в цій частині (щодо розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Відтак, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить Порядок №20 та Порядок №493". Скаржник також посилається на неврахування висновків наведених у пунктах 25, 33 зазначеної постанови Верховного Суду.

5.79. Розглянувши такі доводи скаржника, проаналізувавши зазначені висновки Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що зміст оскаржуваної постанови не суперечить висновкам, на які посилається скаржник.

5.80. Зокрема, апеляційний господарський суд зазначив, що, запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами, визначений Порядком від 11.01.2005 № 20, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто, держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності). Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів. Отже, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулятивного впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. А тому на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти: Постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.

5.81. Суд також зазначив, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсовує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

5.82. При цьому суди установили, що між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Вінницькій області, Департаментом фінансів Вінницької обласної державної адміністрації, ПАТ "Вінницягаз" та ПАТ НАК "Нафтогаз України" у період лютого 2013 року - лютого 2016 року підписано ряд Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету (спільні протокольні рішення). Відповідно до зазначених Спільних протокольних рішень ПАТ "Вінницягаз" сплачено ПАТ НАК "Нафтогаз України" 359 621 980,78 грн в рахунок погашення заборгованості. Водночас суди оцінили додатковий розрахунок експерта до висновку експерта №3/3/2017 від 08.09.2017 у сукупності з іншими доказами у справі за правилами, встановленими статтею 86 Господарського процесуального кодексу України.

5.83. Отже, Верховний Суд з урахуванням установлених фактичних обставин у цій справі, проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень у цій справі, установив, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду в цій справі не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник. Водночас оскаржувана постанова апеляційного господарського суду в цій справі ухвалена з урахуванням наведених висновків.

5.84. З огляду на викладене Верховний Суд констатує, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду з цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.85. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.86. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.87. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

5.88. Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

5.89. Скаржник вважає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 в контексті положень пункту 6.4 договору про купівлю-продаж природного газу, який регламентує черговість зарахування коштів.

5.90. Проте скаржник не зазначає щодо застосування якого саме положення (пункту) зазначеного Порядку № 20 від 11.01.2005 відсутній висновок Верховного Суду. Зазначені обставини свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі щодо питання застосування Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005.

5.91. За таких обставин наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду з цих підстав.

5.92. На думку скаржника, апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову у відповідній частині, порушив положення процесуального законодавства, а саме частину 4 статті 75, статті 76 236 238 Господарського процесуального кодексу України.

5.93. Крім того, скаржник зазначає, що у справі № 902/368/16 Північно-західний апеляційний господарський суд, дослідивши додатковий розрахунок до висновку експерта від 08.09.2017 № 3/3/2017, зазначив, що при нарахуванні пені, інфляційних та річних допущені помилки, а також має місце невідповідність періодів нарахування з урахуванням спільних протокольних рішень.

5.94. В контексті наведених доводів скаржника Верховний Суд зазначає, що зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що апеляційним господарським судом надана оцінка додатковому розрахунку до висновку експерта від 08.09.2017 № 3/3/2017 в сукупності з іншими доказами у справі згідно з вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України. При цьому встановлені обставини в цій справі свідчать про те, що апеляційним судом перевірено здійснений позивачем та місцевим господарським судом розрахунки 3% річних та інфляційних втрат відповідно до вказаних позивачем періодів та сум заборгованості.

5.95. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.96. Отже, доводи скаржника в цій частині зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про часткову відмову у задоволенні позовних вимог у цій справі. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги АТ НАК "Нафтогаз України" не спростовують висновків апеляційного господарського суду про часткове задоволення позовних вимог у цій справі.

5.97. Крім того, Верховний Суд констатує, що деякі доводи касаційних скарг АТ НАК "Нафтогаз України" АТ "Вінницягаз" стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.98. Аналізуючи питання щодо обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання про вичерпність висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують висновків судів.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах, не підтвердилися, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржників.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз", Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 та рішення Господарського суду Вінницької області від 13.01.2020 у справі № 902/537/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді І. С. Берднік

Т. Б. Дроботова