ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 902/611/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Транс Сервіс»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 (у складі колегії суддів: Розізнана І. В. (головуючий), Грязнов В. В., Павлюк І. Ю.), прийняту за результатами перегляду ухвали Господарського суду Вінницької області від 13.10.2023 (суддя Шамшуріна М. В.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Транс Сервіс»

про забезпечення позову у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Транс Сервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільський Енергоконсалтинг»

про стягнення 24 459 659,28 грн,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Форест Транс Сервіс» (далі - позивач) звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільський Енергоконсалтинг» (далі - відповідач) про стягнення 24 459 659,28 грн заборгованості за договором про надання послуг.

У жовтні 2023 року, під час нового розгляду справи судом першої інстанції, позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах суми позову на майно відповідача та на грошові кошти, які належать відповідачу, що знаходяться на банківських рахунках та іншим чином юридично закріплені (зареєстровані) за ним, та будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

На обґрунтування заяви позивач зазначив, що з інформації від Територіального сервісного центру 0546 ГСЦ МВС у Вінницькій області та від Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служба з питань праці, наданої на адвокатські запити, вбачається здійснення відповідачем дій щодо відчуження належного йому майна (переоформлення транспортних засобів, списання та відчуження двох одиниць спецтехніки), на яке може бути звернено стягнення в межах ціни позову у разі задоволення судом позову, що призведе до неможливості виконання такого рішення в майбутньому через відсутність у відповідача коштів та майна.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 13.10.2023 заяву позивача задоволено. Накладено арешт на грошові кошти, які належать ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг», які знаходяться на його банківських рахунках, та на майно, належне йому, в межах суми 24 459 659, 28 грн.

Постановляючи ухвалу про накладення арешту на все майно (рухоме та нерухоме) і на грошові кошти відповідача в межах суми позову, суд першої інстанції вважав достатньо обґрунтованим припущення, що майно, у тому числі грошові кошти, яке є у відповідача на момент звернення до нього із позовом, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення у разі задоволення позову.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 ухвалу суду першої інстанції змінено, викладено її резолютивну частину в новій редакції, за якою заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на об`єкти нерухомого майна, які належать відповідачу, в межах суми позову 24 459 659,28 грн. У решті вимог заяви - відмовлено. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для накладення арешту на грошові кошти та рухоме майно відповідача мотивовані тим, що позивач у заяві про забезпечення позову не навів належних та беззаперечних доказів наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування таких визначених заходів, та не довів того, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язань чи виконання потенційного судового рішення, адже наявність у відповідача операцій купівлі-продажу рухомого майна може бути лише наслідком ведення останнім звичайної господарської діяльності; у відповідача наявні власні активи загальною вартістю, що в десятки разів перевищує заявлену суму позовних вимог.

Водночас висновки апеляційного суду про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача в межах ціни позову зроблені з врахуванням розміру позовних вимог та з метою забезпечення збалансованості інтересів сторін, адже такий вид забезпечення надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача з особливим статусом, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо розпоряджання цим майном задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду від 19.12.2023, ТОВ «Форест Транс Сервіс» подало до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 19.12.2023 в частині, якою змінено ухвалу суду першої інстанції від 13.10.2023 про забезпечення позову, та залишити цю ухвалу суду в силі.

У касаційній скарзі позивач зазначив, що апеляційним судом було порушено та неправильно застосовано ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ч. 1, 2 ст. 2, ч. 1 ст. 7, ч. 4 ст. 11, ч. 1, 3, п. 4 ч. 5 ст. 13, ч. 1 ст. 75, ч. 1-3 ст. 86, ч. 2 ст. 136, п. 1 ч. 1 ст. 137, ч. 1-3, 5 ст. 236, п. 6 ч. 1 ст. 237, ч. 1-3 ст. 269, ч. 1 ст. 276, ч. 1, 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

За доводами скаржника суд апеляційної інстанції надав невірну оцінку доказам, наданими відповідачем; обраний апеляційним судом вид забезпечення позову не є ефективним, адекватним та не пов`язаний з предметом спору; встановивши наявність активів у відповідача, апеляційний суд не встановив жодного, на який може бути звернено стягнення; забезпечивши позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача, суд апеляційної інстанції не встановив наявність у власності відповідача такого майна, достатність його вартості для покриття позовних вимог та можливість звернення на нього стягнення в межах примусового виконання рішення.

15.02.2024 до Верховного Суду від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство заперечило доводи касаційної скарги, просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 - без змін.

Водночас у відзиві на касаційну скаргу відповідач заявив клопотання:

про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 4 ст. 302 ГПК України для відступу шляхом уточнення (розширення) правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20, в частині визначення підстав оскарження в касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції щодо заяви про забезпечення позову (задоволення такої заяви або відмови у її задоволенні), а також постанови апеляційного суду про скасування вжитих судом першої інстанції заходів забезпечення позову, за ст. 287 ГПК України, уточнивши, що оскарження таких судових рішень можливе лише з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, без можливості посилання на підставу оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України;

про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 5 ст. 302 ГПК України, обґрунтовуючи наявність виключної правової проблеми, а відтак необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, що полягає у неможливості накладення арештів в порядку забезпечення позову на кошти та рухоме майно суб`єкта господарювання, якщо його в законному порядку віднесено до об`єктів критичної інфраструктури на період воєнного стану з метою унеможливлення виникнення наслідків, що загрожували б безпеці України.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Ухвалою Верховного Суду від 29.01.2024 відкрито касаційне провадження у даній справі з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 300 ГПК України).

Предметом касаційного оскарження є постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2023, якою змінено ухвалу суду першої інстанції та постановлено про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, тому Судом здійснюється перевірка правильності застосування апеляційним судом норм права в межах доводів на вимог касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів зазначає, що обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову покладено на позивача, тоді як недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, має доводити відповідач.

Оцінюючи обґрунтованість заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, місцевий господарський суд виходив із того, що за інформацією Територіального сервісного центру 0546 ГСЦ МВС у Вінницькій області та Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служба з питань праці вбачається здійснення відповідачем дій щодо відчуження належного йому майна (переоформлення транспортних засобів, списання та відчуження двох одиниць спецтехніки); інформація з ЄДРЮО ФОП ГФ свідчить, що низка товариств, на користь яких відповідачем здійснено відчуження транспортних засобів, є пов`язаними з ним особами, бенефіціарними власниками, які здійснюють контроль товариствами є одні й ті ж самі фізичні особи.

Зіставивши дату прийняття постанови Верховного Суду від 04.07.2023 у даній справі та дати відчуження транспортних засобів (у період з 30.06.2023 по 16.08.2023) суд першої інстанції зауважив, що відчуження відповідачем частини транспортних засобів відбулось після скасування судом касаційної інстанції попередніх судових рішень про відмову у задоволенні позову у справі та направлення цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При аналізі балансу відповідача (звіт про фінансовий стан) з`ясовано, що хоча баланс товариства не є збитковим, однак загальна сума довгострокових та поточних зобов`язань та забезпечень відповідача за звітній період становить 81,852 млн грн, при цьому гроші та їх еквіваленти на рахунках у банках задекларовано у розмірі 87 тис. грн.

З огляду на викладене вище колегія суддів вважає, що надавши оцінку доводам як позивач, так і відповідача, та доказам щодо застосування заходів забезпечення позову, встановивши безпосередній зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позову, місцевий господарський суд дійшов правильного та належним чином мотивованого висновку про наявність у спірних правовідносинах обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі прийняття судом рішення про задоволення позову, а відтак правильно застосував ст. 136 ГПК України та підставно обрав захід до забезпечення позову, який відповідає п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України.

Натомість, змінюючи ухвалу суду першої інстанції, якою накладено арешт на все майно та всі грошові кошти на рахунках відповідача в межах суми позову, суд апеляційної інстанції вважав недоведеним позивачем той факт, що відповідачем вчиняються дії на ухилення від виконання зобов`язань чи виконання потенційного судового рішення, а господарські операції з відчуження транспортних засобів та зняття з обліку двох одиниць спецтехніки визнано як результат ведення відповідачем звичайної господарської діяльності, оскільки:

дані балансу (звіт про фінансовий стан) відповідача підтверджують, що підприємство не є збитковим;

згідно балансової довідки у відповідача обліковуються активи на загальну суму 415 520 000,00 грн;

відповідач займається веденням повноцінної та активної господарської діяльності з контрагентами у реальному секторі економіки, в тому числі безпосередньо задіяний у процесах реконструкції та будівництва об`єктів критичної інфраструктури держави, зруйнованих внаслідок збройної агресії російської федерації, а саме у 2023 році було укладено 109 господарсько-правових договорів різного характеру загальною контрактною вартістю близько 1,5 млрд грн, які мають виконуватися ним оперативно та з дотриманням строків, оскільки об`єкти будівництва безпосередньо будуть задіяні у єдиній енергетичній системі України, мають забезпечити стабільне та безперебійне функціонування і постачання електроенергії населенню та промисловості у осінньо-зимовий період 2023-2024, що є критично важливим в умовах загрози обстрілів енергетичної інфраструктури.

Такий висновок є помилковим, оскільки апеляційним судом при розгляді даної справи не враховано, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

Колегія суддів вважає, що обраний судом першої інстанції вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним (в тому числі відчужувати).

Разом з тим, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника (вказана правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Апеляційним судом залишено поза увагою й те, що за ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами, що означає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/іншим особам здійснювати певні дії.

Верховний Суд неодноразово наголошував (зокрема, в постановах від 09.12.2020 у справі № 910/9400/20, від 21.12.2020 у справі № 910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Накладаючи арешт тільки на нерухоме майно відповідача без встановлення вартості такого майна та без дослідження обставин існування права власності у відповідача на будь-яке нерухоме майно, апеляційний суд не врахував, що у разі наявності у відповідача нерухомого майна, але за неможливості встановлення достатності чи недостатності його вартості, накладення арешту на грошові кошти та рухоме майно відповідача забезпечить в майбутньому задоволення суми позовних вимог в повному обсязі або її різниці, у випадку недостатності суми вартості арештованого нерухомого майна, під час звернення стягнення у разі задоволення позову.

Окрім того, в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Тобто накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі зазначеною нормою не передбачено (подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 759/13257/19 та від 21.02.2021 у справі № 755/5333/20).

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що апеляційний суд не спростував наведені місцевим господарським судом висновки в обґрунтування забезпечення позову, натомість мотивував постанову висновками, які не відповідають правовій позиції, викладеній, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.

Той факт, що відповідача визнано підприємством критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період не може бути підставою для неможливості вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на його грошові кошти та майно, оскільки, по-перше, такий арешт накладається в межах суми ціни позову і гарантує, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог, і по-друге, накладення арешту на майно є тимчасовим заходом та не завдасть шкоди чи збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам, що свідчить про відсутність порушення інтересів та прав відповідача як підприємства з особливим статусом.

З урахуванням наведеного, висновки апеляційного суду, що накладення арешту на грошові кошти та рухоме майно відповідача порушить права останнього, створить перешкоди для його господарської діяльності, утруднить виплату поточних зобов`язань та унеможливить виконання ним обов`язків перед контрагентами, є помилковими.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до ст. 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції у розгляді відповідної заяви про забезпечення позову припустився неправильного застосування норм процесуального права, а саме ст. 136 137 ГПК України, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови в частині, якою змінену ухвалу суду першої інстанції.

Відтак ухвала суду першої інстанції від 13.10.2023 є обґрунтованою і такою, що відповідає завданню та основним засадам господарського судочинства, а тому її слід залишити без змін.

Ураховуючи викладене вище, а також те, що касаційне провадження у цій справі відкрито з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а позивач у касаційній скарзі при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції від 19.12.2023 не посилається на підставу за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотань відповідача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 4, 5 ст. 302 ГПК України.

Судовий збір в сумі 2 422,40 грн за подання касаційної скарги ТОВ «Форест Транс Сервіс» в порядку ст. 129 ГПК України покладається на ТОВ «Подільський Енергоконсалтинг», розмір якого розраховується з урахуванням положень ст. 4 Закону України «Про судовий збір» щодо пониження сплаченого позивачем розміру ставки судового збору за подання касаційної скарги в електронній формі на коефіцієнт 0,8.

Вбачається, що за подання касаційної скарги позивач сплатив судовий збір у більшому розмірі (3028,00 грн), що може бути підставою для звернення до суду з заявою про відшкодування з Державного бюджету надміру сплаченого судового збору. Вказана сума не підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 300 301 304 308 312 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Транс Сервіс» задовольнити.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 скасувати в частині, якою змінено ухвалу Господарського суду Вінницької області від 13.10.2023.

3. Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 13.10.2023 залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільський Енергоконсалтинг» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Транс Сервіс» 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду Вінницької області видати наказ на виконання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос