ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 902/751/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Бакуліна С.В., Губенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,

за участю представників:

позивачки - Лавренчука А.С.,

відповідача - не з`явився,

Титка О.Г. - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Колективного підприємства "Зварювальна лабораторія",

на рішення Господарського суду Вінницької області

(суддя - Маслій І.В.)

від 06.07.2021,

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Гудак А.В., судді - Мельник О.В., Петухов М.Г.)

від 04.11.2021,

та касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Гудак А.В., судді - Мельник О.В., Петухов М.Г.)

від 04.11.2021,

за позовом ОСОБА_2

до Колективного підприємства "Зварювальна лабораторія"

про стягнення 299 200, 37 грн вартості частини майна,

В С Т А Н О В И В:

у серпні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до господарського суду з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення з відповідача 299 200,37 грн, з яких 179 641,08 грн - вартість частки у статутному фонді, 94 267,29 грн - інфляційні втрати, 25 292,00 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.05.2016 загальними зборами КП "Зварювальна лабораторія" прийнято рішення про відмову позивачці, яка є спадкоємцем частки в статутному фонді відповідача, у прийнятті до членів підприємства та вирішено виплатити їй вартість частини майна підприємства пропорційно до розміру успадкованої частки протягом 3 місяців з дати державної реєстрації відповідних змін до статуту підприємства. Державна реєстрація вищевказаних змін до статутних документів підприємства проведена 01.06.2016, а тому у відповідача перед позивачкою існувало грошове зобов`язання, яке він мав виплатити до 01.09.2016. Оскільки відповідач частку, яка належала позивачці, не виплатив, остання просить стягнути з відповідача вартість частки у статутному фонді підприємства, 3% річних та інфляційні втрати відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.07.2021 позов задоволено частково.

Стягнуто з КП "Зварювальна лабораторія" на користь позивачки 179 641,08 грн вартості частки майна у Колективному підприємстві, що становить 5,88235% статутного капіталу, 25 272,00 грн 3% річних, 87 539,06 грн інфляційних втрат, 38 251,70 грн судових витрат за проведення експертизи, 4 007,70 грн судових витрат за подання позовної заяви.

У частині стягнення з відповідача 4 859,96 грн інфляційних втрат, 20,00 грн - 3% річних відмовлено.

Стягнуто з позивачки на користь КП "Зварювальна лабораторія" 114,17 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду Вінницької області від 06.07.2021 у справі № 902/751/19 в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Викладено її в редакції цієї постанови та резолютивну частину рішення в такій редакції: "1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Колективного підприємства "Зварювальна лабораторія" (вул. Сергія Зулінського, 20а, м. Вінниця, 21022, код ЄДРПОУ 13322277) на користь громадянки ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 179 641,08 грн вартості частки майна уКолективному підприємстві, що становить 5,88235% статутного капіталу; 25 272,79 грн - 3% річних; 92 951,11 грн інфляційний втрат; 38 251,70 грн судових витрат за проведення експертизи; 4 467,97 грн судових витрат за подання позовної заяви. 3. У частині стягнення з відповідача 1 316,18 грн інфляційних втрат та 19,21 грн - 3% річних відмовити. 4. Стягнути з громадянки ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Колективного підприємства "Зварювальна лабораторія" (вул. Сергія Зулінського, 20 а, м. Вінниця, 21022, код ЄДРПОУ 13322277) 114,17 грн витрат на правничу допомогу. 5. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили."

В решті рішення Господарського суду Вінницької області від 06.07.2021 залишено без змін.

23.11.2021 КП "Зварювальна лабораторія" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 06.07.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2021, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами для скасування судових рішень зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених у п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" та постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 910/17473/16, від 03.03.2020 у справі № 902/368/19. Скаржник вважає, що суд помилково застосував ч. 3 ст. 144 ЦК України та ч. 2 ст. 52 Закону України "Про господарські товариства". Також посилається на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів; не дослідив зібрані у справі докази, серед іншого, не взяв до уваги матеріали реєстраційної справи відповідача, в якій містяться договори купівлі-продажу відповідних часток в статутному фонді відповідача (п.п. 1, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України). Вважає, що суди обох інстанцій не дослідили обставини щодо первісного розміру частки ОСОБА_3 (успадкованої позивачкою) у статутному фонді підприємства при його створенні, подальшої зміни розміру цієї частки у зв`язку із зміною (збільшенням) статутного фонду відповідача, не встановили та не врахували фактичних підстав і правових наслідків цього збільшення.

07.12.2021 ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2021.

На виконання вимог п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України підставами касаційного оскарження судового рішення відповідно до ч. 2 ст. 287 ГПК України визначив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. На думку скаржника, суд не застосував п. п. 5.3, 6.1 Статуту, які підлягали застосуванню; необґрунтовано застосував норми матеріального права, що регулюють участь у господарських товариствах, зокрема Закону України "Про господарські товариства", оскільки потрібно було застосувати за аналогією правове регулювання, передбачене для виробничих кооперативів, так як КП "Зварювальна лабораторія" відповідає визначенню відповідно до ст. 163 ЦК України та ст. 2 Закону України "Про кооперацію", що викладено у висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та Верховного Суду у постанові від 18.09.2019 у справі № 902/671/18. Посилається на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази - не були досліджені докази щодо фактичної дати і підстави припинення членства ОСОБА_3 у КП "Зварювальна лабораторія", які настали раніше, до смерті останнього, на підставі наказу № 13к від 14.04.2008 про звільнення ОСОБА_3 та припинення трудових відносин з ним. Вважає, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а також відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 310 ГПК України суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

У відзивах на касаційні скарги позивачка просить їх залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з наведених у відзивах мотивів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки, перевіривши наявність зазначених у касаційних скаргах підстав касаційного оскарження судового рішення (п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, п. 1, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України, п. 8 ч. 1 ст. 310 ГПК України), дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а касаційне провадження, порушене за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову суду апеляційної інстанції - закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 296 ГПК України з огляду на таке.

Щодо посилань відповідача на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначення ним про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" та у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 910/17473/16, від 03.03.2020 у справі № 902/368/19, необхідного зазначити таке.

Згідно із засновницьким договором про утворення Вінницького КП "Зварювальна лабораторія" від 01.12.1994, вказані у ньому члени організації орендарів орендованого підприємства Зварювальна лабораторія (засновники), керуючись Законами України "Про власність", "Про підприємництво", "Про господарські товариства", вирішили створити шляхом об`єднання майна засновників КП "Зварювальна лабораторія" (а.с. 60-62, т. 2).

Статутний фонд підприємства створюється за рахунок майнових сертифікатів. Розміри вкладів засновників та їх доля в майні підприємства наведені в списку засновників, що додається до цього договору і є невід`ємною його частиною (п. 4 засновницького договору від 01.12.1994).

У списку засновників під № 13 вказаний ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; паспорт або документ, що посвідчує особу (серія, номер, коли та ким виданий): НОМЕР_2 , 19.03.1980, ВВС Замостянського РВК м. Вінниці; частка в статутному фонді в % - 5,88; частка в крб. майнового сертифікату - 626,120. Вказане також підтверджується п. 4.3 засновницького договору від 01.12.1994, в якому зазначено, що кожний учасник (засновник) вніс вклад в сумі 626,120 крб., що складає 5,88% до вартості майнового комплексу (а.с. 60-64, т. 2).

Згідно з Статутом КП "Зварювальна лабораторія", затвердженим рішенням загальних зборів трудового колективу, оформлених протоколом № 1 від 13.01.2006, КП "Зварювальна лабораторія" створено на добровільних засадах організацією орендарів шляхом викупу державного майна, що підтверджене договором купівлі-продажу майна № 32 від 02.03.1994 і актом приймання - передачі у власність державного майна від 03.05.1994.

Засновниками КП "Зварювальна лабораторія" є 14 громадян України, перелік та частки яких визначені в п. 1.2 Статуту, зокрема: 1) ОСОБА_4 , АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 з часткою в статутному фонді - 2 352, 94 грн; 2) ОСОБА_5 , АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 з часткою в статутному фонді - 1 176, 47 грн; 3) ОСОБА_3 , АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 з часткою в статутному фонді - 1 176, 47; 4) ОСОБА_6 , АДРЕСА_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 з часткою в статутному фонді 2352, 94 грн; 5) ОСОБА_7 , АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 з часткою в статутному фонді - 1176, 47 грн; 6) ОСОБА_8 , АДРЕСА_7 , ідентифікаційний номер НОМЕР_8 з часткою в статут фонді 1 176, 47 грн; 7) ОСОБА_9 , АДРЕСА_8 , ідентифікаційний номер НОМЕР_9 з часткою в статутному фонді - 1176, 47 грн; 8) ОСОБА_10 , АДРЕСА_9 , ідентифікаційний номер НОМЕР_10 з часткою в статутному фонді - 2 352, 94 грн; 9) ОСОБА_11 , АДРЕСА_10 , ідентифікаційний номер НОМЕР_11 з часткою в статутному фонді - 1176, 47 грн; 10) ОСОБА_12 , АДРЕСА_11 , ідентифікаційний номер НОМЕР_12 з часткою в статутному фонді - 1 176, 47 грн; 11) ОСОБА_13 , АДРЕСА_12 , ідентифікаційний номер НОМЕР_13 з часткою в статутному фонді - 1176, 47 грн; 12) ОСОБА_3 , АДРЕСА_13 з часткою в статутному фонді - 1 176, 47 грн; 13) ОСОБА_14 , АДРЕСА_14 , ідентифікаційний номер НОМЕР_14 з часткою в статутному фонді - 1 176, 47 грн; 14) ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_15 з часткою в статутному фонді - 1 176, 47 грн (п. 1.2. Статуту).

ОСОБА_2 є спадкоємцем чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину № 439 від 04.03.2016, позивачці належить частка у розмірі 5,88235% в статутному фонді КП «Зварювальна лабораторія», що в грошовому виразі становить 1 176,47 грн, в тому числі 6,26 грн - доля в майні підприємства згідно з засновницьким договором від 01.12.1994 (а.с. 27-29 т. 1).

Позивачка звернулась із заявою від 22.03.2016 до КП "Зварювальна лабораторія", в якій просила ввести її до складу членів КП "Зварювальна лабораторія" і внести відповідні зміни до установчих документів підприємства.

Загальними зборами членів КП "Зварювальна лабораторія" прийняті рішення, оформлені протоколом № 12 від 25.03.2016, зокрема, з четвертого питання порядку денного вирішено відмовити позивачці, на підставі її заяви, у прийнятті до членів КП "Зварювальна лабораторія"; виключити ОСОБА_3 зі складу членів підприємства та виплатити ОСОБА_2 вартість частини майна КП "Зварювальна лабораторія" (вкладу) пропорційно до розміру належної частки у статутному фонді підприємства, визначеної на підставі показників балансу та фінансової звітності КП "Зварювальна лабораторія" протягом 3 (трьох) календарних місяців з дати державної реєстрації відповідних змін до Статуту КП згідно з цим рішенням (а.с. 32-34, т. 1).

Державна реєстрація відповідних змін до статутних документів КП "Зварювальна лабораторія" у державному реєстрі проведена не була.

27.05.2016 загальними зборами членів КП "Зварювальна лабораторія" прийняті рішення, оформлені протоколом № 14, а саме: з восьмого питання порядку денного вирішено затвердити та прийняти до виконання без змін рішення зборів з цього питання порядку денного, оформлене протоколом від 25.03.2016, а саме:

відмовити ОСОБА_2 , спадкоємиці покійного члена КП "Зварювальна лабораторія", у прийняті до членів КП "Зварювальна лабораторія" у зв`язку з незацікавленістю більшості членів підприємства у розширенні членства, а також відсутністю у вказаної особи необхідних для цього умов (критеріїв), визначених Статутом підприємства.

Виплатити ОСОБА_2 вартість частини майна КП "Зварювальна лабораторія" (вкладу), пропорційно до розміру належної їй частки у статутному фонді підприємства, визначеної на підставі показників балансу та фінансової звітності КП "Зварювальна лабораторія" протягом 3 (трьох) календарних місяців з дати державної реєстрації відповідних змін до Статуту КП згідно з цим рішенням (а.с. 35-42, т. 1).

Державна реєстрація вищевказаних змін до статутних документів КП "Зварювальна лабораторія" у відповідному державному реєстрі була проведена 01.06.2016.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.06.2017 у справі № 902/988/16, за позовом ОСОБА_13 , ОСОБА_10 до КП "Зварювальна лабораторія" про скасування рішень загальних зборів від 27.05.2016, яке залишено в силі постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2017, позов задоволено. Визнано недійсними рішення загальних зборів КП "Зварювальна лабораторія", оформлені протоколом № 14 від 27.05.2016, які викладені у питанні четвертому, п`ятому та дев`ятому порядку денного зборів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішення загальних зборів КП "Зварювальна лабораторія", оформлені протоколом № 14 від 27.05.2016, з сьомого та восьмого питання порядку денного на день розгляду цієї справи не скасовані в установленому законом порядку.

Позивачка зазначає, що оскільки станом на момент її звернення до суду, належна їй частка в статутному фонді КП "Зварювальна лабораторія", яка мала бути сплачена до 01.09.2016, не виплачена, просить стягнути з відповідача 179 641,08 грн вартості частки у статутному фонді, 94 267,29 грн інфляційних втрат, 25 292,00 грн 3% річних відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими незабороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Обов`язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено ст. 16 ЦК України.

КП "Зварювальна лабораторія" було засновано на підставі Закону України "Про підприємства в України", який втратив чинність 01.01.2004.

Статтею 1 Закону України "Про підприємства в Україні" (в редакції, чинній на момент створення підприємства) встановлено, що підприємство - це основна організаційна ланка народного господарства України, є самостійним господарюючий статутним суб`єктом, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

До видів підприємства віднесено, зокрема, колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства (ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" (в редакції, чинній на момент створення підприємства).

Статтею 9 Закону України "Про підприємства в Україні" (в редакції, чинній на момент створення підприємства) встановлено, що підприємство діє на підставі статуту, який затверджує власник (власники) майна. У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

За ч. 5 ст. 63 ГК України на основі об`єднання майна, підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників) діють корпоративні підприємства, до числа яких віднесені, зокрема, кооперативні підприємства та підприємства, що створюються у формі господарського товариства.

Виробничим кооперативом є добровільне об`єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об`єднанні його членами майнових пайових внесків (ст. 163 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У ст. 2 Закону України "Про кооперацію" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що виробничий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов`язкової трудової участі з метою одержання прибутку.

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 163 ЦК України виробничим кооперативом як різновидом підприємницького товариства (ст. 84 ЦК України) є добровільне об`єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об`єднанні його членами майнових пайових внесків. Якщо підприємство за його ознаками відповідає вказаному визначенню, то до спірних правовідносин необхідно застосувати правове регулювання, передбачене для виробничих кооперативів (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, у п. 50 постанови Верховного Суду від 04.08.2020 у справі № 902/495/19).

У засновницькому договорі від 01.12.1994 зазначено, що вказане підприємство створено, серед іншого, і на підставі Закону України "Про господарські товариства" і, як вбачається із його статуту, воно має ознаки Товариства з обмеженою відповідальністю, зокрема - статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначений установчим документом - Статутом (а.с. 61, т. 2).

Отже, з урахування специфіки створення вказаного підприємства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтовано висновку, що спірні правовідносини підпадають під правове регулювання як Закону України "Про кооперацію" (КП "Зварювальна лабораторія" за своїми ознаками відповідає визначенню щодо виробничих кооперативів (ст. ст. 84 163 ЦК України), так і Закону України "Про господарські товариства", в частині правовідносин, що неврегульовані Законом України "Про кооперацію".

За змістом п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства належать розумність і справедливість. Отже, законодавство треба тлумачити так, щоби його застосування на практиці призводило до справедливих і розумних результатів для учасників цивільного обороту (аналогічний висновок міститься у п. 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18).

Право власності членів кооперативу - фізичних осіб на свою загальну частку успадковується (ч. 4 ст. 21 Закону України "Про кооперацію" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 55 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що, зокрема, у зв`язку зі смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.

За змістом ст. 147 ЦК України, ст. 55 Закону України "Про господарські товариства" у разі смерті (ліквідації) учасника товариства з обмеженою відповідальністю спадкоємцем (правонаступником) спадкується не право на участь у цьому товаристві, а право на частку в статутному (складеному) капіталі (аналогічний висновок міститься у п. 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 392/1213/17).

Прийняття рішення про вступ спадкоємця (правонаступника) до складу учасників товариства належить до компетенції загальних зборів учасників товариства. Отже, лише після прийняття вищим органом товариства позитивного рішення спадкоємець (правонаступник) частки у статутному капіталі може стати учасником відповідного товариства. У свою чергу, товариство може відмовитися від прийняття спадкоємця (правонаступника) до складу учасників. Чинне законодавство не обмежує товариство у такому праві.

Отже, у разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства або відмови товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала померлому учаснику, реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.

Врахувавши вказані норми матеріального права, надавши оцінку засновницькому договору від 01.12.1994, Статуту підприємства, свідоцтву про право на спадщину № 439 від 04.03.2016, взявши до уваги рішення загальних зборів КП "Зварювальна лабораторія", оформлені протоколом № 14 від 27.05.2016, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов правильного висновку, що спадкоємиця ОСОБА_2 вправі одержати вартість частини майна, пропорційну частці ОСОБА_3 у статутному капіталі підприємства. Зазначеному праву кореспондує обов`язок підприємства здійснити цю виплату вартості. При цьому, вартість частини майна підприємства, яка підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів підприємства за вирахуванням вартості його зобов`язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки спадкодавця в статутному капіталі підприємства (такий висновок міститься у п. 6.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 925/1165/14).

За наявності спору між спадкоємицею та самою юридичною особою щодо визначення вартості майна останньої, спадкоємиця має право вимагати проведення з нею розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна підприємства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у підприємстві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією підприємства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами. До таких доказів належать, у тому числі, висновки експертів (до подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2018 у справі № 925/1165/14).

З метою встановлення ринкової вартості майна КП «Зварювальна лабораторія», Господарським судом Вінницької області було призначено судову-економічну експертизу, проведення якої доручено Вінницькому відділенню Київського науково-дослідному інституту судових експертиз (а.с. 222-238, т. 3).

У висновку експерта № 8205/19-21 від 28.01.2021 встановлено, що дійсна (ринкова) вартість усього майна КП «Зварювальна лабораторія», в тому числі, основних засобів, оборотних активів, майна невиробничого призначення з урахуванням майнових зобов`язань підприємства станом на 31.03.2015 була 3 053 900,00 грн (три мільйони п`ятдесят три тисячі дев`ятсот гривень).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, надавши оцінку і вказаному висновку експерта № 8205/19-21 від 28.01.2021 відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, суди встановили, а сторонами не спростовано на підставі належних і допустимих доказів, що дійсна (ринкова) вартість усього майна КП "Зварювальна лабораторія", в тому числі, основних засобів, оборотних активів, майна невиробничого призначення з урахуванням майнових зобов`язань підприємства станом на 31.03.2015 становила 3 053 900,00 грн.

Позивачка посилається на те, що вона успадкувала частку у статутному капіталі КП "Зварювальна лабораторія", яка складає 5,88235%.

Водночас, відповідач, визнаючи право позивачки, як спадкоємиці покійного члена підприємства ОСОБА_3 , на отримання вартості частини майна підприємства, пропорційно до успадкованої частки у статутному капіталі (фонді), заперечує стягнення її у вказаній позивачкою сумі.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає про таке: збільшення (формування) статутного капіталу відповідача до 20 000,00 грн фактично здійснювалися у період з 23.08.2006 до 28.02.2018 саме за рахунок додаткових грошових вкладів членів, переважно шляхом внесення готівкових коштів у касу підприємства; не всі члени КП «Зварювальна лабораторія», із переліку, визначеного п. 1.2. Статуту (в редакції 2006 року), здійснили ці додаткові внески, в тому числі, їх не здійснив і ОСОБА_3 - спадкодавець позивачки; додатковий статутний капітал відповідача (19 937,40 грн) і відповідна частка ОСОБА_3 (в частині 1 170,21 грн) не могли бути сформовані за рахунок нерозподіленого прибутку за відсутності рішення вищого органу підприємства (зборів) з цього питання, а також, що за весь час існування відповідача його нерозподілений прибуток направлявся зборами лише на виплату дивідендів, що підтверджується і змістом протоколу № 1 від 13.01.2006.

На думку відповідача, успадкована позивачем частка номінальним розміром 1 176,47 грн (5,88235%) на момент смерті ОСОБА_3 31.03.2015 була оплачена лише в частині його первісного внеску (майнового вкладу) у сумі 6,26 грн (0,0313% від 20 000,00 грн).

Проте, вказані доводи відповідача є безпідставними і спростовуються висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у гл. 5 ГПК України "докази та доказування".

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 ГПК України).

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 міститься висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідач зазначає, що збільшення статутного фонду КП "Зварювальна лабораторія" до 20 000,00 грн відбувалось за рахунок внесення додаткових вкладів членів.

Разом з тим, ст. 15 Закону України "Про кооперацію" встановлено, що до компетенції загальних зборів членів кооперативу належить, зокрема: визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням загальних зборів співвласників та членів Колективного підприємства, оформленим протоколом № 1 від 13.01.2006, було вирішено затвердити новий розмір статутного фонду підприємства у розмірі 20 000,00 грн, однак не було передбачено покладення на учасників обов`язку та конкретного строку внесення ними будь-яких вкладів до статутного капіталу товариства (а.с. 86, т. 1).

Крім того, у вказаному рішенні загальних зборів також не встановлено порядку збільшення статутного фонду підприємства.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про кооперацію" статут кооперативу повинен містити такі відомості, зокрема: порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов`язань щодо їх сплати.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у Статуті КП "Зварювальна лабораторія" визначено частку ОСОБА_3 в статутному фонді підприємства в розмірі 1 176,47 грн (а.с. 74, т. 1).

Врахувавши вказане, а також надавши оцінку наявним у матеріалах справи реєстраційним карткам на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи (з відмітками про зміни щодо розміру статутного капіталу та Статуту) та про підтвердження відомостей про юридичну особу, у яких зазначено відомості про повне внесення частки ОСОБА_3 до статутного фонду у розмірі 1 176, 47 грн (а.с. 63-88, т. 1); фінансовим звітам підприємства за 2012 рік, 2013 рік та 2014 рік, а також прибутковим касовим ордерам, які суд визнав неналежними доказами в розумінні ст. 76 ГПК України (складені згідно з наказом Мінстату України № 51 від 15.02.1996, який втратив чинність в частині затвердження типової форми первинного обліку касових операцій № КО-1 згідно з наказом Державного комітету статистики № 263 від 27.07.1998; не містять прізвища та ініціалів осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; подані відповідачем до відзиву і до пояснень вказані ордери не є ідентичними за своїм змістом (68-74, 118-121, т. 2), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність відповідачем факту збільшення статутного фонду КП "Зварювальна лабораторія" до розміру 20 000,00 грн саме шляхом доплати членами розміру своєї частки грошовими коштами та несплати ОСОБА_3 своєї частки в Колективному підприємстві в розмірі 1 176,47 грн.

Крім того, апеляційним господарським судом встановлено, що відповідачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не доведено, що ним вчинялись дії, які в силу вимог закону мали бути б вчинені в результаті невнесення членом вкладу у відповідному розмірі.

Встановивши вказане, надавши оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки 179 641,09 грн вартості частки майна у Колективному підприємстві, що становить 5,88235% статутного капіталу.

В силу ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Спадкоємиця померлого члена підприємства вправі вимагати сплати вартості майна з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми на підставі ст. 625 ЦК України.

Оскільки виплата належної позивачці частки вартості майна у підприємстві не була проведена протягом 3 (трьох) календарних місяців з дати державної реєстрації відповідних змін до Статуту КП згідно з рішенням, оформленим протоколом № 14 від 27.05.2016, до відповідача підлягає застосуванню відповідальність, встановлена ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Здійснивши перерахунок 3% річних, інфляційних втрат, апеляційний господарський суд дійшов висновку про допущення судом першої інстанції помилки при здійсненні їх перерахунку і, здійснивши власний перерахунок, правильно стягнув з відповідача на користь позивачки 25 272,79 грн - 3% річних, 92 951,11 грн інфляційних втрат та змінив в цій частині рішення суду першої інстанції.

Щодо посилань відповідача на постанови Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 910/17473/16, від 03.03.2020 у справі № 902/368/19, необхідно зазначити таке.

У постанові від 15.09.2020 у справі № 910/17473/16, за позовом ОСОБА_15 до ТОВ "Полімермаш" про стягнення грошових коштів у розмірі 500 000, 00 грн, Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції і направляючи справу на новий розгляд до апеляційного господарського суду, встановив, що суд не в повній мірі виконав наведені в цій постанові вимоги процесуального законодавства, дійшов передчасного висновку щодо дійсної вартості частини майна, яка належить до сплати позивачеві внаслідок його виходу зі складу учасників Товариства, адже такий висновок не заснований на належному встановленні обставин на підставі дослідження усіх наданих учасниками справи доказів.

Також Верховним Судом було встановлено, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору відхилив доводи Товариства щодо невнесення позивачем до статутного капіталу Товариства внеску в розмірі 1887,00 грн (що дорівнює 19,08% статутного капіталу), пославшись лише на виписку з реєстраційної картки суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи реєстрація-перерєстрація-внесення змін за № 06135 від 06.06.1997, протокол загальних зборів учасників Товариства № 01/15 від 14.01.2015 та пояснення представника позивача про те, що внесок був внесений у 1995 році, але документальне підтвердження цього не зберіглося.

Також Верховний Суд вказав, що апеляційний господарський суд не надав жодної правової оцінки (прийняв до уваги чи відхилив) з урахуванням, зокрема, положень ст. ст. 76-78 ГПК України доказам, наданим Товариством на спростування обставин внесення позивачем свого внеску до статутного капіталу Товариства. На думку суду, за відсутності дослідження судом під час розгляду справи доказів однієї зі сторін будь-які висновки щодо вірогідності певних доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, є передчасними.

У постанові від 03.03.2020 у справі № 902/368/19, за позовом ОСОБА_16 до ТОВ "Барський комбікормовий завод" про стягнення вартості частини майна товариства в розмірі 550 000,00 грн, 31 508,22 грн - 3% річних та 111 566,04 грн - інфляційних втрат, суд касаційної інстанції зазначив, що встановивши обставини виходу позивача зі складу учасників Товариства та невиконання Товариством свого обов`язку щодо виплати вартості частини майна, пропорційної частці позивача, вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для захисту прав позивача шляхом стягнення вартості частини майна, а також для застосування до Товариства спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, передбаченого ч. 2 ст. 625 ЦК України. Однак, на думку суду касаційної інстанції, суди попередніх інстанцій належним чином не встановили дійсну вартість частини майна, яка належить до сплати позивачеві, з урахуванням належного дослідження зібраних у справі доказів та встановлення усіх суттєвих обставин, що і стало підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій не приймали рішення з недотриманням висновків, викладених у постановах суду касаційної інстанції від 15.09.2020 у справі № 910/17473/16, від 03.03.2020 у справі № 902/368/19. Судові рішення у справі № 902/751/19 прийняті на підставі оцінки всіх наявних у матеріалах справи доказів, відповідно до вимог ст. 86 ГПК України. Зокрема, судами встановлено, а сторонами не спростовано на підставі належних і допустимих доказів, що дійсна (ринкова) вартість усього майна КП "Зварювальна лабораторія", в тому числі, основних засобів, оборотних активів, майна невиробничого призначення з урахуванням майнових зобов`язань підприємства станом на 31.03.2015 становила 3 053 900,00 грн та наявність у ОСОБА_3 частки в Колективному підприємстві в розмірі 1 176,47 грн. Суди попередніх інстанції, надавши оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, встановили, що з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути 179 641,09 грн вартості частки майна у Колективному підприємстві, що становить 5,88235% статутного капіталу підприємства, яка також була зазначена у свідоцтві про право на спадщину № 439 від 04.03.2016, яке недійсним не визнавалось.

Крім того, скасування рішень судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування висновку Верховного Суду у справі (подібний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 922/3693/18).

Щодо посилань скаржника на п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", необхідно зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду. Постанова Пленуму Верховного Суду України не є судовим рішенням невідповідність якому є підставою касаційного оскарження, встановленою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Отже, відсутні підстави для скасування постанови апеляційного господарського суду від 04.11.2021 з підстави касаційного оскарження, встановленої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Також відповідач посилається на п. 4 ч. 2 ст. 287, п.п. 1, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України та зазначає, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів; не дослідив зібрані у справі докази, серед іншого, не взяв до уваги матеріали реєстраційної справи відповідача, в якій містяться договори купівлі-продажу відповідних часток в статутному фонді відповідача, а також обставини щодо первісного розміру частки ОСОБА_3 (успадкованої позивачкою) у статутному фонді підприємства при його створенні, подальшої зміни розміру цієї частки у зв`язку із зміною (збільшенням) статутного фонду відповідача, не встановили та не врахували фактичних підстав і правових наслідків цього збільшення.

Судом апеляційної інстанції було ретельно досліджені всі наявні в матеріалах справи докази, які були достатніми для прийняття законного рішення, їм була надана належна оцінка, а також були почуті сторони, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Проніна проти України"), а доводи касаційної скарги відповідача про скасування судових рішень з підстав, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 287, п. п. 1, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України зводяться лише до переоцінки доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що згідно зі ст. 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Саме тільки посилання відповідача на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази без належного обґрунтування, не можуть ставити під сумнів судові рішення (подібний висновок міститься у п. 5.57 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2021 у справі № 910/260/20).

З огляду на вказане відсутні підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції (змінила рішення суду першої інстанції) відповідно до підстав касаційного оскарження, встановлених п. 4 ч. 2 ст. 287, п.п. 1, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

ОСОБА_1 як особа, яка не була залучена до участі у справі, подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі посилається на п. 8 ч. 1 ст. 310 ГПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції прийняв рішення про його права, інтереси та (або) обов`язки.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на касаційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в цьому випадку - норм ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу.

Зі змісту наведеного вбачається, що ГПК України виокремлено коло осіб, наділених процесуальним правом на касаційне оскарження судового рішення, які умовно можна поділи на дві групи: 1) учасники справи; 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

В ухвалі Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 910/15938/18 міститься висновок, що особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки вирішено саме апеляційним судом у відповідному судовому рішенні, має право звернутися до касаційного суду із касаційною скаргою на таке судове рішення апеляційного господарського суду без перегляду рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою.

Рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи. Тобто, суд має розглянути і вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення наведено висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним.

Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що судове рішення стосується його прав та/або обов`язків чи інтересу, то такі посилання не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема касаційної скарги.

Таким чином, особа, яка не брала участі у розгляді справи та звертається з касаційною скаргою в порядку, передбаченому ст. 287 ГПК України повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, це означає, що скаржник в касаційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, і про які саме (аналогічний висновок міститься в ухвалі Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 910/30/19).

Якщо касаційним судом буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом не вирішувалися, то касаційний суд закриває касаційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 296 ГПК України (подібний висновок міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112).

У справі, яка розглядається, предметом спору є стягнення з КП "Зварювальна лабораторія" на користь спадкоємиці члена КП "Зварювальна лабораторія", який помер, 299 200,37 грн, з яких 179 641,08 грн - вартість частки у статутному фонді, 94 267,29 грн - інфляційні втрати, 25 292,00 грн - 3% річних.

Відповідачем у цих справах є підприємство, а не його окремі члени чи засновники підприємства.

Як вбачається із матеріалів справи, при вирішенні цього спору не вирішувались питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 ; не містить постанова, яку оскаржує ОСОБА_1 , жодних суджень чи висновків саме про його права та обов`язки як члена вказаного підприємства.

Суд апеляційної інстанції не ухвалював судового рішення про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , а досліджував питання правомірності виплати спадкоємиці ОСОБА_3 вартості частки у статутному фонді КП "Зварювальна лабораторія", рішення щодо виплати чого було прийнято, серед іншого, загальними зборами членів КП «Зварювальна лабораторія».

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Отже, касаційне провадження, порушене за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову суду апеляційної інстанції необхідно закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 296 ГПК України, а касаційну скаргу відповідача - залишити без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги відповідача покладається на останнього.

Керуючись ст. ст. 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

закрити касаційне провадження, порушене за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2021 року у справі № 902/751/19.

Касаційну скаргу Колективного підприємства "Зварювальна лабораторія" залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2021 року у справі № 902/751/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді С. Бакуліна

Н. Губенко