№ 903/335/24 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 903/335/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» (далі - УЗ, позивач, скаржник)

на рішення Господарського суду Волинської області від 30.07.2024 (головуючий - суддя Шум М.С.)

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 (головуючий - суддя Василишин А.Р., судді Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л.)

у справі за позовом УЗ

до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ, відповідач)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача -- Товариство з обмеженою відповідальністю "МКГ РЕЙЛ" (далі - Товариство, третя особа)

про стягнення 695 962,61 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вантажні операції.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 695 962,61 грн заборгованості.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- позивачем нараховано 695 962,61 грн за затримку вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вантажні операції;

- нараховані по станції призначення платежі вантажоодержувачем не сплачено через відсутність коштів на його особовому рахунку, а також визначення платником третьої особи;

- проте, відповідно до наказів про переадресування наданого гарантійного листа, третя особа виступала платником за платежами, які нараховано по прибуттю на станцію Луцьк;

- інші платежі, які нараховано на станції Луцьк з вини вантажоодержувача через несвоєчасне прийняття та вивантаження вантажу, а також наданих послуг, пов`язаних з видачею вантажу у відповідності до норм матеріального права покладаються на вантажоодержувача - відповідача.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд Волинської області рішенням від 30.07.2024, яке залишено без змін Північно-західним апеляційним господарським судом постановою від 30.10.2024, у позові відмовив повністю.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі УЗ просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Скаржник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та зазначає, що судами допущено неправильне застосування пунктів 46, 48, 71, 119, 125 Статуту залізниць, пунктів 6, 8, 9 Правил користування вагонами і контейнерами, пунктів 1, 2, 7, 32 Правил видачі вантажів, пунктів 5, 8, 9 Правил зберігання вантажів, а також порушення приписів статей 13 73 74 76 77 86 236 ГПК України при вирішенні спору щодо підставності стягнення позивачем з відповідача плати за користування вагонами, збору за зберігання вантажу та інших платежів та зборів на станції призначення, у тому числі під час перебування вагонів на під`їзній колії відповідача без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.09.2020 у справі №908/1795/19, від 22.06.2018 у справі №904/7535/17, від 09.03.2023 у справі №925/1456/20 щодо обов`язку вантажоодержувача сплачувати платежі та збори якщо затримка вагонів сталася з вини останнього. Також судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування пункту 3 Правил складання актів, у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №904/5743/16, постановах Верховного Суду від 14.02.2020 справі №916/834/19, від 17.06.2021 у справі №910/9286/20 (документом який засвідчує факт настання відповідної події - затримки вагонів на станції та який може бути підставою для матеріальної відповідальності, є акт загальної форми ГУ-23).

4.2. УЗ у касаційній скарзі з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що наразі відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм права статей 509 510 511 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 125 Статуту залізниць України у подібних правовідносинах.

4.3. Також скаржник у касаційній скарзі з посиланням пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України вказує, що під час розгляду справи апеляційним господарським та судом першої інстанції судом порушено норми процесуального справа, а саме не досліджені зібрані у справі докази.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні.

5.2. У визначений Судом строк відзив на касаційну скаргу від третьої особи не надійшов.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.02.2023 Товариством і УЗ укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом у редакції, що оприлюднена 27.01.2023 (https://uz-cargo.uz.gov.ua/contracts/nova-redaktsiia-dohovoru-pro-nadannia-posluh-z-orhanizatsii perevezen-vantazhiv-zaliznychnym-transportom-vid-27012023) [далі - Договір].

6.1.1. Відповідно до пункту 1.1 Договору його предметом є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги.

6.1.2. Перевезення - це послуга, в процесі надання якої перевізник зобов`язується доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов`язується оплатити послуги у передбаченому Договором порядку. Перевезення оформлюється накладною відповідно до Договору, Статуту залізниць України, Збірника Тарифів та Коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів, Правил перевезення вантажів.

6.1.3. Пунктами 2.1.4, 2.1.5 Договору встановлено обов`язок Товариства сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за Договором з сум внесеної передоплати за кодом платника.

6.1.4. Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов Договору, при цьому зобов`язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг перевізника.

6.1.5. Відшкодовувати перевізнику витрати, пов`язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника

6.1.6. Підпунктом 2.2.1 Договору передбачено, що Товариство має право на власний розсуд укладати договори з третіми особами (вантажовідправниками, вантажоодержувачами, платниками, експедиторами, митними брокерами, особами, що володіють транспортними засобами, портовими операторами та іншими) відповідаючи за їх дії або бездіяльність, перед перевізником як за власні, а також виступати платником в інтересах третіх осіб за Договором.

6.1.7. Відповідно до пунктів 3.4, 3.4.3, 3.4.4 Договору Товариство зобов`язалося сплачувати у визначеному Договором розмірі плату за користування вагонами перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від перевізника (далі - плата за користування власними вагонами перевізника).

6.1.8. Моментом початку відліку часу для нарахування плати за користування власними вагонами перевізника, визначеної у пункті 3.4 Договору, є момент передачі замовнику власних вагонів перевізника або початку затримки відповідно до Правил користування вагонами.

6.1.9. Облік часу користування, з метою визначення розміру плати за користування власними вагонами перевізника у випадках вказаних у пункті 3.4 Договору, здійснюється відповідно до Правил користування вагонами. Застосування плати за користування власними вагонами перевізника в частині, що не визначена Договором, здійснюється відповідно до Правил користування вагонами.

6.1.10. Загальний час, за який нараховується та сплачується замовником плата за користування власними вагонами перевізника, включає час перебування вагонів у безпосередньому розпорядженні замовника та час затримки вагонів з його вини в очікуванні подавання під вантажні або інші операції на станціях призначення і на підходах до них.

6.1.11. Також плата за користування власними вагонами перевізника нараховується та сплачується замовником у випадку їх затримки під час перевезення з причин, що не залежать від перевізника. В таких випадках кількість годин затримки обліковується окремо по кожній станції затримки на підставі актів загальної форми ГУ-23.

6.1.12. Відповідно до пунктів 5.1 Договору у випадку відсутності або недостатності на особовому рахунку замовника коштів, у розмірі необхідному для оплати провізних та інших платежів, додаткових послуг, перевізник має право припинити надання послуг за Договором, у т.ч., приймання, видачу вантажів та надання додаткових послуг згідно статті 62 Статуту залізниць України з одночасним віднесенням відповідальності на замовника за затримку вагонів і контейнерів та зберігання вантажу. При наявності заборгованості перевізник має право, відповідно до статтей 51, 62 Статуту залізниць України затримати видачу вантажу, що надійшов, і реалізувати його для покриття заборгованості.

6.2. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.03.2023 Міністерством оборони України [далі - МОУ] (замовник) і Товариством (постачальник) укладено договір №286/1/23/10 про постачання для державних потреб нафти і дистилятів для техніки спеціального призначення (за кошти державного бюджету) [далі - Договір постачання], відповідно до пунктів 1.1, 5.3 якого третя особа зобов`язалася постачити у 2023 році нафту та дистиляти (авіаційний гас) для потреб замовника згідно зі Специфікацією, а замовник - забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно зі Специфікацією (у Специфікації зазначено товар, оплата за перевезення якого є предметом спору). Витрати на вантажно-розвантажувальні роботи, транспортні витрати по доставці товару до одержувачів замовника включені у загальну вартість товару.

6.3. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказано, що 11.08.2021 позивачем і відповідачем укладено договір Л/ДН-3/21/263/м/п про подачу та забирання вагонів при станції Луцьк регіональної філії Львівська залізниця (далі - Договір про подачу та забирання вагонів), згідно з умовами якого відбувалося вивантаження товару 04.10.2024 та 06.10.2023 на під`їзній колії вантажоодержувача.

6.4. Згідно із залізничними накладними №41720284, №41745068 15 та 17 червня 2023 року позивачем прийнято до перевезення вантаж - вагони залізничні з вантажем «паливо для реактивних двигунів» на станції Рені Одеської залізниці (16 цистерн). Станція призначення - Одеса-Застава Одеської залізниці.

6.5. Відповідно до листа третьої особи від 26.09.2023 №26-09/23-2 проведено переадресацію зазначеного вантажу (16 цистерн) на станцію Луцьк Львівської залізниці та змінено отримувача вантажу в/ч НОМЕР_1 .

6.6. Судами попередніх інстанцій зазначено, що:

- 01.10.2023 вантаж у кількості 16 цистерн за зазначеними перевізними документами доставлено на станцію Луцьк, що підтверджується календарні штампи на долучених до матеріалів справи накладних.

- 04.10.2023 перевізні документи №41720284 та №41745068 розкредитовано відповідачу та проставлено відмітку про отримання вантажу.

6.7. Позивачем складено акти загальної форми про закінчення затримки вагонів і нараховано заборгованість, яка обґрунтована затримкою вагонів на станції з вини відповідача в очікуванні подачі під вантажні операції, вагони простоюють на коліях станції в очікуванні розкредитування перевізних документів.

6.8. Оскільки, відповідач у добровільному порядку та терміни не здійснив оплату заборгованості, що стало підставою для звернення позивача до суду з метою захисту порушеного, на його думку, права, з позовом до відповідача, як одержувача вантажу, про стягнення коштів у розмірі 695 962,61 грн з ПДВ, а саме: збір за повідомлення - 20,40 грн; збір за подачу-забирання - 49 759,32 грн; плата за маневрову роботу - 9 022,20 грн; плата за користування вагонами - 404 499,60 грн; збір за зберігання вагонів - 71 337,60 грн; плата за охорону вантажу - 161 323,49 грн.

6.9. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у позові, зазначив, зокрема, таке.

6.9.1. Як вказує позивач згідно з актами загальної форми №1417, №1428, №1430, №1460, №1461, №1462 вагони простоюють на коліях станції в очікуванні розкредитування перевізних документів. При цьому, незважаючи на існування договірних відносин щодо поставки товару між МОУ та третьою особою, саме на підставі гарантійного листа №03-10/23-9 третьої особи, одержувачем товару став в послідуючому уже відповідач.

6.9.2. Договір про постачання для державних потреб нафти і дистилятів для техніки спеціального призначення укладено МОУ (замовник) і Товариством (постачальник) з відповідними умовами.

6.9.3. Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом укладено Товариством і УЗ з відповідними умовами та зобов`язаннями, в тому числі, і щодо плати за користування вагонами перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від перевізника

6.9.4. Згідно з листом третьої особи від 03.10.2023 №03-10/23-9, що адресований начальнику станції Луцьк Львівської залізниці Товариство гарантувало оплату тарифу, додаткових зборів, а також належних платежів по прибуттю з коду 8238521 по станції Луцьк Львівської залізниці за вагони з вантажем паливо авіаційне, що прибули на адресу відповідача. Окрім того, третя особа в гарантійному листі вказала про те, що платником зазначали саме Товариство.

6.9.5. При цьому, як встановлено судом першої інстанції, у всіх документах, котрі пов`язані із затримкою вагонів на станції, платником зазначено саме третю особу. Зокрема, згідно з накладними №41730284 та №41745068 відправником та особою, яка здійснює сплату перевізних платежів є третя особа. Як вбачається з відомостей плати за користування вагонами код та найменування платника 8238521 - Товариство.

6.9.6. Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно з листом третьої особи від 03.10.2023 №03-10/23-9, що адресований начальнику станції Луцьк Львівської залізниці третя особа гарантувала оплату тарифу, додаткових зборів, а також належних платежів по прибуттю з коду 8238521 по станції Луцьк Львівської залізниці за вагони з вантажем паливо авіаційне, що прибули на адресу відповідача.

6.9.7. Суд апеляційної інстанції вказав, що:

- відповідач є лише отримувачем вантажу у господарських відносинах між МОУ та Товариством;

- видача вантажу перевізником ВЧ не відбулася ні документальна, ні фактична через наявність заборгованості замовником - третьої особи перед залізницею (про що зазначено в заяві свідка від 03.06.2024);

- у цьому випадку відсутня вина відповідача, оскільки, усі затримки були здійснені з вини замовника (третьої особи), оскільки, останній зобов`язався взяти на себе усі ризики, пов`язані з доставкою палива відповідно до умов Договору;

- відповідно до умов пункту 5.3 Договору (витрати на вантажно-розвантажувальні роботи, транспортні витрати по доставці товару до одержувачів включені у загальну вартість товару).

6.9.8. Колегія судів апеляційної інстанції виснує, що спірні правовідносини виникли між позивачем і третьою особою, що підтверджується долученими до матеріалів справи договорами, а відтак відповідач є неналежним відповідачем у цій справі.

6.9.10. Оскільки, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, колегія суддів апеляційної інстанції не досліджує обставин підтвердження чи спростування наявності порушених прав позивача у відповідних фактичних підставах позову щодо затримки вагонів залізниці під час вивантаження товару. Відтак, суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні позову про стягнення заборгованості у розмірі 695 962,61 грн.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 05.12.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №903/335/24 на підставі пунктів 1, 3 і 4 частини першої статті 287 ГПК України, у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

7.2. Від позивача 26.12.2024 до Суду надійшли додаткові пояснення у справі.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

8.7. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.9. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.10. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.

8.11. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, означених скаржником та вказаними у пункті 4.1 цієї постанови, Верховний Суд виходить з такого.

8.12. Предметом розгляду у цій справі є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вантажні операції.

8.12.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- позивачем нараховано 695 962,61 грн за затримку вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вантажні операції;

- нараховані по станції призначення платежі вантажоодержувачем не сплачено через відсутність коштів на його особовому рахунку, а також визначення платником третьої особи;

- проте, відповідно до наказів про переадресування наданого гарантійного листа, третя особа виступала платником по платежах, які нараховано по прибуттю на станцію Луцьк;

- інші платежі, які нараховано на станції Луцьк з вини вантажоодержувача через несвоєчасне прийняття та вивантаження вантажу, а також наданих послуг, пов`язаних з видачею вантажу у відповідності до норм матеріального права покладаються на вантажоодержувача - відповідача.

8.13. Предметом розгляду справи №908/1795/19 було стягнення плати за користування вагонами, збору за зберігання вантажу та збору за зберігання вантажів у двократному розмірі.

8.13.1. Позовні вимоги мотивовані посиланням на те, що з вини вантажовласника відбулася затримка вагонів, внаслідок чого нараховано відповідну плату та збори.

8.14. Предметом розгляду справи №904/7535/17 було стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу.

8.14.1. Позовна заява мотивована тим, що спірна сума складає плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу, нараховані позивачем відповідачу згідно з умовами укладеного ними договору про експлуатацію залізничної під`їзної колії відповідача за весь час затримки вагонів з вини відповідача як одержувача.

8.15. Предметом розгляду справи №925/1456/20 було стягнення плати за простій та зберігання вагонів за договором про надання послуг.

8.15.1. Позов обґрунтовано тим, що відповідачем не виконано зобов`язання за договором про надання послуг щодо оплати за простій та зберігання вагонів.

8.16. Предметом розгляду справи №904/5743/16 було стягнення збору за зберігання вантажу.

8.16.1. Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині плати за зберігання вантажу за час затримки вагонів та обґрунтовані приписами статей 46, 47, 125 Статуту залізниць України.

8.17. Предметом розгляду справи №916/834/19 було стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу у вагонах.

8.17.1. Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем зобов`язань за укладеним між сторонами у цій справі договором щодо своєчасного забезпечення вивантаження вагонів.

8.18. Предметом розгляду справи №910/9286/20 було визнання укладеними договору про внесення змін до договорів суборенди та обслуговування від, в редакції, заявленій в прохальній частині позовної заяви.

8.18.1. Позовні вимоги мотивовані тим, що під час дії карантину позивач не міг використовувати приміщення, які передані йому в користування на підставі чотирьох договорів суборенди та обслуговування, а тому вважає, що має право на зменшення платежів за вказаними договорами.

8.19. З огляду на вищевикладене, Суд, у результаті аналізу змісту судових рішень у цій справі та у справах №908/1795/19, №904/7535/17, №925/1456/20, №910/5743/16 та №916/834/19, дійшов висновку, що спірні правовідносини у вказаних справах, з урахуванням предмету та підстав позову, за правовим регулюванням і кваліфікацією, у контексті змістовного критерію є подібними.

8.20. Втім, у справі №910/9286/20 (дивись пункти 8.18 - 8.18.1 цієї постанови) і цій справі (дивись розділ 6 цієї постанови) спірні правовідносини виникли за істотно різних договорів та умов цих договорів, різної доказової бази, різних доводів, аргументів і заперечень, що виключає загальність підходу до застосування норм права та виключає подібність у контексті змістовного критерію.

8.21. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

8.21.1. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.21.2. Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.

8.22. Слід зазначити, що касаційне провадження у цій справі також відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.23. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.24. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.25. Так, скаржник вказує на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування таких норм права у подібних правовідносинах:

- статі 509 «Поняття зобов`язання та підстави його виникнення» ЦК України;

- статті 510 «Сторони у зобов`язанні» ЦК України;

- 511 «Третя особа у зобов`язанні» ЦК України;

- статті 125 Статуту залізниць України, відповідно до якої:

обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць;

комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу;

залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу;

в усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми;

порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

8.26. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм права, означених у пункті 8.25 цієї постанови, у контексті спірних правовідносин, враховуючи предмет розгляду цієї справи, відсутні, тому з огляду на алгоритм означений у пункті 8.24 цієї постанови, беручи до уваги підстави касаційного оскарження і за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України та означене у пункті 8.19 цієї постанови Верховний Суд розглядає підстави касаційного оскарження у їх взаємній і логічній послідовності.

8.27. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.28. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

8.29. Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову виходили з того що ВЧ є неналежним відповідачем, з огляду на відносини, які скалися між учасниками цієї справи.

8.30. Суд апеляційної інстанції вказав, що:

- відповідач є лише отримувачем вантажу у господарських відносинах між МОУ та Товариством;

- видача вантажу перевізником ВЧ не відбулася ні документальна, ні фактична через наявність заборгованості замовником - третьої особи перед залізницею (про що зазначено в заяві свідка від 03.06.2024);

- у цьому випадку відсутня вина відповідача, оскільки, усі затримки були здійснені з вини замовника (третьої особи), оскільки, останній зобов`язався взяти на себе усі ризики, пов`язані з доставкою палива відповідно до умов Договору;

8.31. Верховний Суд виходить з того, що Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (пункт 2 Статуту).

8.32. Відповідно до пункту 3 Статуту його дія поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під`їзні колії).

8.33. Верховний Суд виходить з того, що правовідносини у цьому спорі у сфері перевезень залізничним транспортів вантажів регулюються, окрім Статуту Господарським кодексом України (зокрема стаття 307) ЦК України (зокрема стаття 909), постановою Кабінету Міністрів України "Про особливості здійснення гуманітарної допомоги, яка перевозиться залізничним транспортом в умовах воєнного стану" від 27.03.2022 №379 та Порядком організації діяльності залізничного транспорту під час здійснення військових залізничних перевезень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.2014 №891 (далі - Порядок №891).

8.34. Порядок №891 визначає механізм здійснення військових залізничних перевезень, їх планування, організації та забезпечення, проведення розрахунків за такі перевезення, утримання і обслуговування залізничних під`їзних колій до військових частин, установ та організацій Збройних Сил у мирний час та особливий період.

8.35. У пункті 2 Порядку №891 зазначені такі терміни (поняття та їх значення), зокрема: відправник - зазначена в перевізному документі військова частина, яка відправляє військові ешелони, військові команди або військовий транспорт; військовий вантаж - військове майно (всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство та інші матеріально-технічні засоби тощо), яке закріплене за Збройними Силами, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями, правоохоронними органами, Держспецтрансслужбою і Держспецзв`язком та перевозиться залізничним транспортом.

8.36. Пунктом 3 Порядку №891 визначено, що планування та організація військових залізничних перевезень, а також вирішення питань щодо підготовки залізничного транспорту до їх виконання в Міноборони здійснюються органом військових сполучень відповідно до цього Порядку, інших нормативно-правових актів та наказів Міноборони і Мінінфраструктури.

8.37. Пунктом 1 розділу II Інструкції з планування військових залізничних перевезень, затвердженої спільним наказом Міністерства оборони України, Міністерства інфраструктури України від 01.12.2015 №666/503, визначено, що планування військових залізничних перевезень здійснюється ЦУВІСП зі складанням місячних планів військових перевезень (далі - план перевезень) згідно із заявками на планування військових залізничних перевезень (додаток 1) штабів видів Збройних Сил України, оперативних командувань, структурних підрозділів апарату Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України та підпорядкованих їм органів військового управління на підставі відповідних директив, наказів, розпоряджень Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України.

8.38. Пунктом 46 Статуту передбачено, що одержувач зобов`язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

8.39. Згідно з пунктом 119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під`їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами-суб`єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами.

Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.

Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов`язаної з митним оформленням.

Вантажовласники, порти відшкодовують залізницям плату за користування вагонами інших держав від часу прийому цих вагонів від залізниці до повернення їх після виконання вантажних операцій у порядку, визначеному Укрзалізницею відповідно до міжнародних договорів України з цих питань.

Якщо подання вантажовідправнику на його замовлення порожніх спеціальних вагонів затримується з вини вантажовідправника, з нього стягується плата за весь час затримки вагонів на станції навантаження.

Якщо вантажовідправник заявить про відмову від цих вагонів, плата нараховується до моменту одержання відмови.

У разі відмови від раніше замовлених спеціальних вагонів, з вантажовідправника стягується плата за пробіг цих вагонів від станції, з якої вони були відправлені, до станції навантаження, але не більш як за 300 кілометрів. Зазначена плата не стягується, якщо ці вагони були використані на станції навантаження іншим вантажовідправником протягом доби з моменту їх прибуття.

Порядок розрахунків та перелік операцій з вагонами (контейнерами), за час виконання яких не стягується плата, встановлюється Правилами.

У розрахунках затримка до 30 хвилин не враховується, затримка 30 хвилин і більше враховується як повна година.

8.40. Пунктом 121 Статуту передбачено, що вантажовідправник, вантажоодержувач, порт звільняються від плати за користування вагонами і контейнерами:

а) якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під`їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинним положеннями заборонено виконувати вантажні роботи;

б) у разі подання залізницею вагонів (контейнерів) у кількості, що перевищує максимальну переробну спроможність навантажувальних і розвантажувальних пунктів відправника і одержувача;

в) у інших випадках, передбачених Правилами.

8.41. Відповідно до пункту 2 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113 (далі - Правила користування вагонами), за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під`їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату.

8.42. Згідно з пунктом 12 Правил користування вагонами загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година. Причини, які є підставою для нарахування плати за користування вагонами в разі затримки їх на підходах до припортових станцій призначення, зазначаються в актах про затримку вагонів.

8.43. Пунктом 13 Правил користування вагонами передбачено, що плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

8.44. Відповідно до пункту 16 Правил користування вагонами вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами:

а) якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під`їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи;

б) у разі подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність. Вказана максимальна переробна спроможність визначається за договором між залізницею і вантажовласником;

в) у разі затримки прийняття залізницею вагонів, які пред`явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці. Час такої затримки зазначається у графі "Примітки" Пам`ятки про подавання/забирання вагонів, цей час виключається із загального часу користування вагонами (контейнерами).

Причина звільнення від плати за користування вагонами і контейнерами зазначається у графі "Примітки" відомості плати за користування вагонами (контейнерами).

8.45. Отже, наведені вище норми містять положення щодо стягнення плати за користування вагонами вантажовласником.

8.46. Втім, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що ВЧ не є вантажовласником вантажу, який поставлявся на виконання умов договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів для техніки спеціального призначення, укладеного МОУ (замовник) і Товариством (постачальник), яке також виступає вантажовідправником, що надав гарантію оплати витрат на вантажно-розвантажувальні роботи, транспортні витрати по доставці вантажу до одержувачів вантажу.

8.47. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 14 ГПК України).

8.48. Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина перша статті 45 ГПК України).

8.49. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача як сторони у справі, а також зміст позовних вимог (пункти 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК України).

8.50. Отже, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, провадження №14-61цс18, пункт 41).

8.51. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (провадження №14-376цс18, пункт 66), від 07.07.2020 у справі №712/8916/17 (провадження №14-448цс19, пункт 27), від 09.02.2021 у справі №635/4741/17 (провадження №14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

8.52. Верховний Суд у постанові від 17.12.2024 у справі №910/12121/23 за позовом УЗ до МОУ про стягнення заборгованості за договорами про надання послуг з організації перевезень залізничним транспортом військових вантажів вказав, що:

« 8.32. Відповідно до статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" із моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Майно для забезпечення руху опору є військовим майном та закріплюється за військовими частинами Сил спеціальних операцій Збройних Сил України.

8.33. Відповідно до Положення з військових перевезень залізничним транспортом, морським, річковим та повітряним транспортом, затверджений наказом Міністерства оборони України від 05.09.2013 № 595 (далі - Положення №595), термін "військовий вантаж" вживається у такому значені: військовий вантаж - озброєння, військова техніка, ракети, боєприпаси, продовольство, пальне, та інші матеріально - технічні засоби, що належать військовим частинам, які є відправниками та одержувачами»;

« 8.38. Таким чином, з огляду на фактичні встановлені обставини спору, зокрема, щодо отримання "гуманітарного вантажу" саме військовими частинами Міністерства, які визначені у Додатку 4 до Договорів та підписання відповідачем актів наданих послуг з організації перевезення вантажів за Договорами за спірний визначений позивачем період, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли заснованого на законі висновку про те, що таке майно є військовим майном і після перетину кордону України плата за перевезення відповідного вантажу територією України покладається саме на відповідача, як одержувача вантажу».

8.53. З огляду на встановлені у цій справі обставини, на підставі поданих учасниками справи доказами, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що ВЧ не є належним відповідачем у цій справі, що узгоджується з умовами договорів, які укладені УЗ і Товариством, МОУ і Товариством, та приписами вказаних вище норм права.

8.54. Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для стягнення заявлених вимог саме з ВЧ, без урахування правової природи спірних правовідносин, що виникли між позивачем, відповідачем, третьою особою та МОУ.

8.55. Верховний Суд наголошує, що у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції надав оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких у силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки, встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80 86 300 ГПК України.

8.56. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

8.57. Товариством не мотивовано та не доведено, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права щодо порядку надання та отримання доказів (стаття 80 ГПК України), та/або встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих (стаття 77 ГПК України), неналежних (стаття 76 ГПК України), недостовірних (стаття 78 ГПК України) чи невірогідних (стаття 79 ГПК України) доказів.

8.58. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги в частині підстав касаційного оскарження передбачених пунктами 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України не знайшли свого підтвердження.

8.59. Що ж до посилань скаржника на пункт 4 частини другої статті 287 та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, то слід зазначити таке.

8.60. Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.61. Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.62. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21, тощо.

8.63. Проте, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених у пунктах 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено, що вказані підстави не знайшли свого підтвердження, що свідчить про їх необґрунтованість.

8.64. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.65. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.66. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову відсутні.

8.67. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

8.68. У контексті доводів скаржника про створення прецедента для уникнення сплати одержувачами вантажу платежів і зборів на станції призначення, котрі сталися з їх вини, то Суд звертає увагу позивача на те, що ним самостійно у цьому спорі визначено відповідачем саме ВЧ, водночас, суди першої та апеляційної інстанції, зважаючи на встановлені у цій справі обставини, виконуючи обов`язок щодо встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову, який виконується під час розгляду справи, виснували про те, що ВЧ у цьому конкретному спорі не є належним відповідачем. Втім, УЗ не позбавлена права звернутися з відповідними позовними вимогами у порядку передбаченому законом до належного відповідача/відповідачів.

8.69. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.70. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.71. Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.

8.72. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 30.07.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у справі №903/335/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець