№ 903/411/20 (5004/1694/11) - Судова практика України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 903/411/20 (5004/1694/11)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючого, Білоуса В.В., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Кравченко О.В.,

учасники справи:

позивач - ліквідатор Відкритого акціонерного товариства "Володимир-Волинський цукровий завод" арбітражний керуючий Темчишин Володимир Петрович,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Цукровий завод "Володимирцукор",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватне підприємство "ДАВІ БУД",

боржник - Відкрите акціонерне товариство "Володимир-Волинський цукровий завод"

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ліквідатора Відкритого акціонерного товариства "Володимир-Волинський цукровий завод" арбітражного керуючого Темчишина Володимира Петровича

на рішення Господарського суду Волинської області

від 30.06.2021

у складі: судді Гарбар І.О.,

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

від 13.10.2021

у складі колегії суддів: Дужич С.П., (головуючий), Коломис В.В., Саврій В.А.,

у справі за позовом

до Товариства з обмеженою відповідальністю Цукровий завод "Володимирцукор"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватне підприємство "ДАВІ БУД"

про зобов`язання вчинити дії

у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Володимир-Волинський цукровий завод",

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. 26.08.2011 ухвалою Господарського суду Волинської області порушено провадження у справі № 5004/1694/11 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Володимир-Волинський цукровий завод" (далі - АТ "Володимир-Волинський цукровий завод", банкрут), введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядника майна.

2. Постановою від 23.05.2012 Господарський суд Волинської області припинено процедуру розпорядження майном; визнано банкрутом АТ "Володимир - Волинський цукровий завод", відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором АТ "Володимир-Волинський цукровий завод" призначено Михайловського С.В., вирішено інші питання.

3. Ухвалою суду від 21.05.2019 припинено повноваження арбітражного керуючого, ліквідатора майна Михайловського С.В. у справі № 5004/1694/11 про банкрутство АТ "Володимир - Волинський цукровий завод", ліквідатором майна АТ "Володимир - Волинський цукровий завод" призначено арбітражного керуючого Темчишина Володимира Петровича.

Короткий зміст вимог заявника

4. 02.06.2020 арбітражний керуючий (ліквідатор) АТ "Володимир-Волинський цукровий завод" Темчишин Володимир Петрович (далі - ліквідатор АТ "Володимир-Волинський цукровий завод" Темчишин В.П., позивач) надіслав до суду позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю Цукровий завод "Володимирцукор" (далі - ТОВ "Володимирцукор", відповідач) про зобов`язання вчинити дії та стягнення неустойку по справі № 903/411/20 в межах справи № 5004/1694/11 про банкрутство АТ "Володимир-Волинський цукровий завод".

Розгляд справи місцевим судом та прийняте ним рішення

5. Рішенням від 30.06.2021 Господарський суд Волинської області в задоволенні позову арбітражного керуючого (ліквідатора) АТ "Володимир-Волинський цукровий завод" Темчишина В.П. до ТОВ Цукровий завод "Володимирцукор", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ПП "ДАВІ БУД", про зобов`язання вчинити дії в межах справи №5004/1694/11 про банкрутство АТ "Володимир-Волинський цукровий завод" відмовив.

5.1. Місцевим судом встановлено, що 09.06.2014 між АТ "Володимир-Волинський цукровий завод" в особі ліквідатора - Михайловського С.В. та ТОВ "Володимирцукор" в особі директора Копейкіна В.М. укладено договір відповідального зберігання № 09-06 (далі - Договір), згідно якого поклажодавець зобов`язався передати на зберігання зберігачу, а зберігач зберігати майно в кількості 91 - штук.

5.2. Також місцевим судом встановлено, що строк зберігання визначено до моменту отримання від поклажодавця вимоги про повернення йому майна, максимальний строк зберігання: до моменту реалізації поклажодавцем майна; право власності на майно до зберігача не переходить, воно не може бути передане третім особам; приймання майна на відповідальне зберігання та повернення його з відповідального зберігання здійснюється сторонами за актами приймання-передачі, які є невід`ємною частиною цього договору; зберігач несе відповідальність за зберігання майна з моменту передачі майна поклажодавцем на підставі акту приймання-передачі майна і до закінчення строку зберігання, встановленого п.1.33 договору (пункти 1.2. - 1.5. Договору).

5.3. Також судом встановлено таке:

- 09.06.2015 між АТ "Володимир-Волинський цукровий завод" та ТОВ "Володимирцукор" підписано акт приймання-передачі, згідно якого поклажодавець передав на зберігання зберігачу майно в кількості 91 одиниці відповідно до зазначеного переліку;

- 21.08.2015, у зв`язку із частковою реалізацією майна, між сторонами договору підписано акт приймання-передачі майна, яке вибуло з-під зберігання в кількості 26 шт.;

- після підписання акту, на зберіганні у ТОВ "Володимирцукор" залишилось належне позивачу майно в кількості 63 одиниці;

- арбітражний керуючий Михайловський С.В. неодноразово звертався з вимогами вих. № 02-02/549 (вручено 19.06.2017), вих. № 02-02/674 від 12.07.2017 (отримана адресатом особисто, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 4301034955829), вих. № 02-02/904 від 29.08.2017 (вручений особі за довіреністю 07.09.2017, що підтверджується копією поштового повідомлення № 4301035124050) до відповідача про повернення майна;

- 31.07.2017 між АТ "Володимир-Волинський цукровий завод" в особі ліквідатора Михайловського С.В. та ПП "ДАВІ БУД" укладено договори купівлі-продажу № 1-31/01/17/ВВЦЗ, № 2-31/01/17/ВВЦЗ, № 3-31/01/17/ВВЦЗ, № 4-31/01/17/ВВЦЗ, № 5-31/01/17/ВВЦЗ;

- 01.02.2017 АТ "Володимир-Волинський цукровий завод" в особі ліквідатора Михайловського С.В. та ПП "ДАВІ БУД" підписано та скріплено печатками акти про передання права власності на куплене нерухоме майно, відповідно до змісту яких сторонами узгоджено, що на момент підписання актів покупець сплатив продавцю ціну предмету договору, стан майна є задовільним, покупець немає претензій до продавця стосовно переданого майна та строків передачі нерухомого майна;

- організатором аукціону ТБ "Захід" на рахунок банкрута перераховано частина гарантійного внеску (який був внесений ПП "ДАВІ БУД" для участі в аукціоні 25.01.2017) в рахунок оплати за придбане на аукціоні майно АТ "Володимир-Волинський цукровий завод".

5.4. З огляду на встановлені місцевим судом обставини, суд дійшов висновку про те, що право вимоги за договором відповідального зберігання № 09-06 від 09.06.2014 на момент вирішення даного спору не належить банкруту, оскільки існують договори купівлі-продажу № 1-31/01/17/ВВЦЗ, № 2-31/01/17/ВВЦЗ, № 3-31/01/17/ВВЦЗ, № 4-31/01/17/ВВЦЗ, № 5-31/01/17/ВВЦЗ, щодо продажу майна ПП "ДАВІ БУД".

5.5. Суд зауважив, що доводи позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу. Водночас суд не встановив факт порушення особистих прав позивача - ліквідатора, які підлягають захисту в судовому порядку в обраний ним спосіб.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції та прийняте ним рішення

6. Постановою від. 13.10.2021 Північно-західний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ліквідатора АТ "Володимир-Волинський цукровий завод" Темчишина В.П. залишено без задоволення;

рішення Господарського суду Волинської області від 30.06.2021 залишено без змін

6.1. Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, та перевіривши обставини, встановлені місцевим судом, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

6.2. Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що після реалізації майна, закінчився строк зберігання та дія Договору відповідального зберігання № 09-06 від 09.06.2014, а станом на момент звернення до суду, право власності на майно, яке передавалось за спірною угодою, перейшло до третьої особи - ПП "ДАВІ БУД" на підставі договорів купівлі-продажу № 1-31/01/17/ВВЦЗ, № 2-31/01/17/ВВЦЗ, № 3-31/01/17/ВВЦЗ, № 4-31/01/17/ВВЦЗ, № 5-31/01/17/ВВЦЗ, тому на момент вирішення спору банкруту не належить, майно на підставі укладених правочинів перейшло у власність іншій особі, а тому у позивача відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

7. Ліквідатор АТ "Володимир-Волинський цукровий завод" Темчишин В.П. 11.01.2022 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Волинської області від 30.06.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.10.2021 у справі № 903/411/20 (5004/1694/11), подавши при цьому клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

8. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 903/411/20 (5004/1694/11) визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., судді - Білоус В.В., Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2022.

9. Ухвалою Верховного Суду від 22.02.2022 касаційну скаргу залишено без руху відповідно до положень статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

10. Ухвалою від 08.06.2022 Верховний Суд задовольнив клопотання ліквідатора АТ "Володимир-Волинський цукровий завод" Темчишина В.П. про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження та поновив строк на касаційне оскарження;

відкрив касаційне провадження у справі № 903/411/20 (5004/1694/11) за касаційною скаргою ліквідатора АТ "Володимир-Волинський цукровий завод" Темчишина В.П. на рішення Господарського суду Волинської області від 30.06.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.10.2021.

повідомив учасників справи, що розгляд справи відбудеться 26.07.2022 о 12:00.

11. Відзиву на касаційну скаргу не надходило. В судове засіданні 26.07.2022 сторони своїх уповноважених представників не направили, причини неявки не повідомили. Про час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

12. З урахуванням положень Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами), Указу Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (від 22.05.2022 № 2263-IX), Верховний Суд дійшов висновку за можливе розглянути справу №903/411/20(5004/1694/11) у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

(ліквідатора ВАТ "Володимир-Волинський цукровий завод")

13. Скаржник, з посиланням на постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 755/19205/17 та від 03.03.2021 у справі № 522/799/16-ц доводив, що між сторонами укладено договір відповідального зберігання майна, повернення якого складає частину зобов`язань зберігача, відповідно зобов`язальні правовідносини не закінчені належним виконанням, і зобов`язання за договором не припинились. При цьому, висновок суду про те, що право вимоги за договором відповідального зберігання № 09-06 від 09.06.2014 на момент вирішення спору не належить банкруту є помилковим, таким, що суперечить положенням статей 511 512 526 595 936 938 949 953 ЦК України. Разом з тим, на думку скаржника, апеляційний суд доводи позивача не спростував, а текст постанови апеляційного суду є ідентичним судовому рішенню місцевого суду, що свідчить про формальний підхід до розгляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

14. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

15. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

16. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника, зазначених в пункті 13 описової частини цієї постанови.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Щодо застосування норм матеріального та процесуального права та мотивів прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

17. Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях ГПК України.

18. Крім того, на позивача покладено обов`язок доказування тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи з положень частин 1, 3, 4 статті 74 ГПК України, а суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

19. За змістом частини першої статті 936 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вбачається, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

20. Згідно з частиною першою статті 937 ЦК України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

21. Частиною першою статті 953 ЦК України визначено, що зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Щодо суті касаційної скарги

22. Як вбачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень, суди, відмовляючи скаржнику у задоволенні позовних вимог виходили з того, що скаржник втратив право вимоги за договором відповідального зберігання № 09-06 від 09.06.2014 з огляду на реалізацію переданого на зберігання майна третій особі та закінчення відповідно до пункту 1.2. зазначеного Договору строку зберігання.

23. Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими, а вимоги скаржника такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке.

24. Системний аналіз частини першої статті 316, частини першої статті 317, частин першої, другої статті 328, частин першої, третьої статті 334 ЦК України дає підстави для висновку про те, що правом власності є право особи на річ (майно), яке набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів і відповідно до якого особа володіє, користується та розпоряджається відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Таке право виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

25. Аналіз положень статті 655 697 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності зберігається за продавцем лише у випадку, якщо це прямо встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

26. З матеріалів справи вбачається та судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.07.2017 між АТ "Володимир-Волинський цукровий завод", в особі ліквідатора Михайловського С.В. та ПП "ДАВІ БУД" укладено договори купівлі-продажу № 1-31/01/17/ВВЦЗ, № 2-31/01/17/ВВЦЗ, № 3-31/01/17/ВВЦЗ, № 4-31/01/17/ВВЦЗ, № 5-31/01/17/ВВЦЗ.

26.1. Також судами встановлено, що 01.02.2017 АТ "Володимир-Волинський цукровий завод" в особі ліквідатора Михайловського С.В. та ПП "ДАВІ БУД" підписано та скріплено печатками акти про передання права власності на куплене майно, відповідно до змісту яких сторонами узгоджено, що на момент підписання актів покупець сплатив продавцю ціну предмету договору, стан майна є задовільним, покупець немає претензій до продавця щодо переданого майна та строків передачі нерухомого майна.

26.2. Отже, з урахуванням положень статей частини першої статті 316, частини першої статті 317, частин першої, другої статті 328, частин першої, третьої статті 334, статті 655 697 ЦК України та з урахуванням пункту 1.2. Договору відповідального зберігання № 09-06 від 09.06.2014, боржник як поклажодавець за договором зберігання втратив право вимоги, передбачене пунктом 3.2. зазначеного Договору та статтею 953 ЦК України, оскільки право щодо володіння, користування та розпорядження відчуженим майном перейшло в порядку реалізації майна боржника на аукціоні 25.01.2017 до ПП "ДАВІ БУД", до якого як нового власника також перейшло й право вимоги повернути таке майно від зберігача.

27. Зазначене було враховано судом апеляційної інстанції при з`ясуванні питання щодо виникнення чи відсутності підстав для задоволення вимог позивача, пов`язаних із витребуванням спірного майна та похідної вимоги щодо сплати неустойки, оскільки зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції дослідив належним чином питання щодо укладення договорів купівлі-продажу № 1-31/01/17/ВВЦЗ, № 2-31/01/17/ВВЦЗ, № 3-31/01/17/ВВЦЗ, №4 -31/01/17/ВВЦЗ, № 5-31/01/17/ВВЦЗ та переходу права власності до третьої особи - ПП "ДАВІ БУД", а відтак і переходу права вимоги про повернення спірного майна від зберігача, а також надав оцінку обставинам щодо закінчення строку зберігання спірного майна відповідно до пункту 1.2. Договору відповідального зберігання № 09-06 від 09.06.2014.

28. Положеннями статей 13 73 76 - 76 ГПК України закріплено обов`язок доказування кожною стороною обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Цей обов`язок слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

29. Положеннями статті 79 ГПК України на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Судом апеляційної інстанції наведено належне обґрунтування відсутності порушеного права позивача, за захистом якого товариство звернулось до суду.

30. З матеріалів справи не вбачається та скаржником під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не доведено в порядку, передбаченому положеннями статей 74 76-77 ГПК України, обставини щодо внесення змін до пункту 1.2. Договору відповідального зберігання № 09-06 від 09.06.2014 щодо строків зберігання та поширення дії договору на вже реалізоване майно боржника, не надано доказів визнання зазначеного положення Договору недійсним, не надано доказів уповноваження позивача новим власником на витребування такого майна, а також не надано доказів щодо наявності підстав для застосування положень статті 697 ЦК України.

30.1. Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 755/19205/17 та від 03.03.2021 у справі № 522/799/16-ц є необґрунтованими, оскільки зі змісту зазначених постанов вбачається відмінні обставини, сторони у справі та правове регулювання відносин, які виникли між сторонами від тих, які виникли у цій справі, тому такі висновки є нерелевантними до правовідносин у цій справі.

31. При цьому, зі змісту постанови апеляційного суду вбачається, що дотримуючись приписів статті 86 ГПК України, апеляційний господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав правильну юридичну оцінку обставинам справи, і обґрунтовано, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, вирішив спір у справі.

Отже, з огляду на аналіз наведених вище норм, встановлені судами попередніх інстанцій обставин справи, та з огляду на визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено порушення його права чи інтересу, не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

32. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

32.1. Суд касаційної також звертає увагу на висновки, зроблені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

32.2. У справі, що розглядається, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові надано відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій. При цьому, наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних в матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих місцевим та апеляційним судом рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

33. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

34. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).

35. Згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

36. На підставі викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ліквідатора ВАТ "Володимир-Волинський цукровий завод" Темчишина В.П. та залишення оскаржуваних судових рішень без змін.

Судові витрати

37. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішень судів попередніх інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240 300 308 309 315 317 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ліквідатора Відкритого акціонерного товариства "Володимир-Волинський цукровий завод" арбітражного керуючого Темчишина Володимира Петровича залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.10.2021 та рішення Господарського суду Волинської області від 30.06.2021 у справі № 903/411/20 (5004/1694/11) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді В.В. Білоус

В.Г. Пєсков