ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 903/499/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Бересток Б.П.,

Благодатної селищної ради Волинської області - не з`явився,

Волинського обласного благодійного фонду «Карітас-Волинь» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Волинського обласного благодійного фонду «Карітас-Волинь»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2019 (у складі колегії суддів: Павлюк І.Ю. (головуючий), Демидюк О.О., Савченко Г.І.)

та рішення Господарського суду Волинської області від 08.11.2018 (суддя Якушева І.О.)

у справі № 903/499/18

за позовом Керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури в інтересах держави

до Благодатної селищної ради Волинської області, Волинського обласного благодійного фонду «Карітас-Волинь»

про скасування рішення селищної ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна та повернення нежитлового приміщення,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року Керівник Володимир-Волинської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Благодатної селищної ради Волинської області, Волинського обласного благодійного фонду «Карітас-Волинь» (далі - ВОБФ «Карітас-Волинь»), у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив скасувати рішення Жовтневої (нині - Благодатної) селищної ради від 13.07.2015 № 30/8 «Про затвердження оцінки вартості майна - нежитлового триповерхового приміщення будівлі бувшої школи смт Жовтневе, яке перебуває у власності територіальної громади селища Жовтневе»; визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 18.08.2015, укладений між Жовтневою (нині - Благодатною) селищною радою і ВОБФ «Карітас-Волинь»; зобов`язати ВОБФ «Карітас-Волинь» повернути нежитлове приміщення загальною площею 1013,1 кв. м, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Нововолинськ, смт Благодатне, вул. Л. Українки, 3-А, у комунальну власність територіальної громади селища Благодатне в особі Благодатної селищної ради.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення селищної ради від 13.07.2015 № 30/8 прийнято з порушенням вимог Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) та з перевищенням повноважень, визначених статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки відчуження спірного майна відбулося за відсутності затверджених переліків об`єктів комунального майна, що підлягають приватизації шляхом викупу, без проведення аукціону чи конкурсу, без здійснення підготовки об`єкта до продажу, у зв`язку з чим рішення має бути скасовано, а договір купівлі-продажу, укладений на його підставі, - недійсним.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 08.11.2018, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2019, позов задоволено в повному обсязі.

Судові рішення мотивовано, зокрема тим, що відчужуючи об`єкт нерухомого майна - приміщення колишньої школи загальною площею 1013,1кв. м, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Нововолинськ, смт Благодатне, вул. Л. Українки, 3-А, Благодатною селищною радою не було дотримано порядку відчуження, визначеного Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», який діяв на час такого відчуження. Зважаючи на те, що Жовтневою селищною радою за відсутності затверджених переліків об`єктів комунального майна, що підлягають приватизації шляхом викупу, без проведення аукціону чи конкурсу, без здійснення підготовки об`єкта комунальної власності до продажу, без здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна за згоди власника у розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, всупереч приписів статей 8, 10, 11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», чинного на час прийняття рішення та укладення договору оренди, перевищивши встановлені статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження, здійснено продаж приміщення площею 1013,1 кв. м за наведено адресою, чим позбавлено інших суб`єктів отримати це приміщення у приватну власність та можливості надходження до місцевого бюджету більшої суми коштів за об`єкт нерухомого майна комунальної власності, суди дійшли висновку, що рішення Жовтневої (Благодатної) селищної ради від 13.07.2015 № 30/8 «Про затвердження оцінки вартості майна-нежитлового трьохповерхового приміщення будівлі бувшої школи в смт Жовтневе, яке перебуває у власності територіальної громади селище Жовтневе» підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а укладений між відповідачами договір купівлі-продажу такого майна - недійсним. При цьому, судами зауважено, що порушення вимог законодавства при відчуженні спірного майна, порушує інтереси держави, що відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для їх захисту прокурором, у тому числі шляхом звернення з позовом до господарського суду.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у березні 2019 року ВОБФ «Карітас-Волинь» подав касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційну скаргу ВОБФ «Карітас-Волинь» обґрунтовує, зокрема, тим, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи не враховано, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом; у цій справі прокурором у статусі самостійного позивача не доведено наявність порушеного права як територіальної громади, так і держави, що є підставою для відмови у позові.

У відзиві на касаційну скаргу Заступник керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури зазначає про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.04.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 903/499/18 за касаційною скаргою ВОБФ «Карітас-Волинь» на зазначені судові рішення та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.05.2019.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.05.2019 касаційне провадження у справі № 903/499/18 зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 587/430/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2019 поновлено провадження у справі № 903/499/18 та призначено касаційну скаргу до розгляду на 06.11.2019.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.11.2019 оголошено перерву в судовому засіданні у справі № 903/499/18 до 27.11.2019.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019 зупинено касаційне провадження у справі № 903/499/18 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 912/2385/18.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.07.2020 поновлено провадження у справі № 903/499/18 та призначено касаційну скаргу ВОБФ «Карітас-Волинь» до розгляду на 12.08.2020.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ВОБФ «Карітас-Волинь» і Благодатна селищна рада Волинської області в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції установлено, що 26.06.2012 Жовтневою (нині - Благодатна) селищною радою м. Нововолинська Волинської області прийнято рішення № 11/5 «Про передачу триповерхового приміщення бувшої школи № 9 в оренду», відповідно до пункту 1 якого ВОБФ «Карітас-Волинь» передано в довгострокове користування триповерхове приміщення колишньої школи № 9, площею 1000,7 кв. м, яке розташоване за адресою: смт Жовтневе, вул. Л. Українки, 3-А.

02.01.2013 між Жовтневою селищною радою м. Нововолинська Волинської області (орендодавець) і ВОБФ «Карітас-Волинь» (орендар) укладено договір оренди майна, що належить до комунальної власності територіальної громади селища Жовтневого з правом подальшого викупу № 1.

За умовами цього договору орендодавець передає, а орендар приймає в безкоштовне орендне користування (з правом викупу по залишковій вартості) комунальне майно - триповерхове нежитлове приміщення площею 1000,7 кв. м за адресою: Волинська обл., м. Нововолинськ, смт Жовтневе, вул. Л. Українки, 3-А, на трьох поверхах триповерхового приміщення колишньої школи, що перебуває на балансі Жовтневої селищної ради, вартість якого визначена за розрахунком станом на 01.09.2012 і становить 356 659,00 грн (пункт 1.1); майно передається в оренду з метою створення реабілітаційно-рекреаційного молодіжного центру (пункт 1.2); цей договір укладено строком на 49 років, що діє з 02.01.2012 до 01.01.2062 включно (пункт 10.1).

У подальшому на підставі рішення Жовтневої селищної ради м. Нововолинська Волинської області від 26.06.2012 № 11/5 між відповідачами 04.03.2015 укладено новий договір оренди майна, що належить до комунальної власності територіальної громади селища Жовтневого з правом подальшого викупу, предметом якого є передача ВОБФ «Карітас-Волинь» зазначеного вище приміщення в оренду з подальшим правом викупу з метою створення реабілітаційно-рекреаційного молодіжного центру на строк 49 років, що діє з 04.03.2015 до 03.03.2064; договірна плата за оренду відсутня. Також у договорі зазначено, що майно належить орендодавцеві - Жовтневій селищній раді на праві комунальної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого реєстраційною службою Нововолинського міського управління юстиції Волинської області 11.12.2014, індексний номер: 30838036; державна реєстрація права власності проведена реєстраційною службою Нововолинського міського управління юстиції Волинської області 11.12.2014, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 525718507107.

Рішенням Жовтневої селищної ради м. Нововолинська Волинської області від 13.07.2015 № 30/8 затверджено оцінку вартості майна - нежитлового триповерхового приміщення будівлі колишньої школи загальною площею 1013,1 кв. м, яке перебуває в оренді ВОБФ «Карітас-Волинь» з правом викупу згідно з договором від 04.03.2015 НАМ 616631 за адресою смт Жовтневе, вул. Л. Українки, 3-А, яке перебуває у власності територіальної громади селища Жовтневе, в сумі 295 700,00 грн для відчуження шляхом продажу. Надано згоду на відчуження зазначеного приміщення шляхом продажу ВОБФ «Карітас-Волинь» для реконструкції під Регіональний центр паліативної допомоги імені святого рівноапостольного князя Володимира.

На підставі зазначеного рішення 18.08.2015 між Територіальною громадою селища Жовтневе в особі Жовтневої селищної ради (продавець) і ВОБФ «Карітас-Волинь» (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав у власність шляхом відчуження приміщення колишньої школи за адресою: Волинська обл., м. Нововолинськ, смт Жовтневе, вул. Л. Українки, 3-А, загальною площею 1013,1 кв. м; продаж приміщення здійснено за 295 700,00 грн.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 126618444 цей договір купівлі-продажу зареєстровано 18.08.2015 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 23749003 від 18.08.2015.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави про скасування рішення Жовтневої (нині - Благодатної) селищної ради від 13.07.2015 № 30/8 «Про затвердження оцінки вартості майна - нежитлового триповерхового приміщення будівлі бувшої школи смт Жовтневе, яке перебуває у власності територіальної громади селища Жовтневе» та визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18.08.2015, укладеного між відповідачами у справі, обґрунтував свої вимоги недотриманням відповідачами законодавчо визначеної процедури відчуження майна, передбаченої Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та необхідністю відновлення законності при вирішенні суспільнозначимого питання передачі комунального майна у приватну власність.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про доведеність Прокурором тих обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги, та наявністю підстав, з якими чинне законодавство пов`язує визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та визнання недійсним укладеного на виконання такого рішення договору купівлі-продажу.

Проте, Касаційний господарський суд не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони є передчасними, зробленими без належного з`ясування і оцінки обставин справи, наявних у матеріалах справи доказів та з порушенням вимог чинного законодавства.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ЦК).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Оскільки, відповідно до статті 16 ЦК порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Згідно з частинами 3, 4 статті 11 ЦК цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки

Частиною 1 статті 21 ЦК передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема правового акта індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають, як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, що звернулась за їх захистом.

Отже, оскарження правового акта індивідуальної дії лише з підстав невідповідності його актам цивільного законодавства та іншим нормам законодавства не є достатньою підставою для визнання цього акта незаконним та скасування в порядку господарського судочинства, а передумовами та підставами для захисту права власності, у тому числі на нерухоме майно у судовому порядку, є, зокрема наявність підтвердженого належними доказами факту порушення (невизнання або оспорювання) права на це майно.

Відповідно до частини 2 статті 327 ЦК управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

За змістом частини 2 статті 2, пункту 30 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (у редакції, чинній на час прийняття оскарженого у справі рішення органу місцевого самоврядування) місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Прокурор, обґрунтовуючи позов і підстави представництва інтересів держави у суді, у позовній заяві послався на те, що прийняття органом місцевого самоврядування оскарженого рішення та укладення на його підставі договору купівлі-продажу майна, які суперечать вимогам закону, порушують економічні інтереси держави, що полягає у позбавленні права власності територіальної громади смт Благодатне м. Нововолинська на спірне нежитлове приміщення, а відтак позов пред`являється з метою захисту інтересів територіальної громади.

ВОБФ «Карітас-Волинь» і Благодатна селищна рада, заперечуючи проти позову, протягом усього розгляду справи як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанцій посилалися на те, що територіальною громадою в особі Жовтневої (нині - Благодатна) селищної ради прийнято рішення про затвердження оцінки вартості спірного майна - приміщення будівлі колишньої школи та його відчуження, щодо якого не надходило жодних скарг, зауважень чи пропозицій від мешканців громади селища у зв`язку з продажем приміщення колишньої школи, це рішення не було предметом оскарження ані жителями саме територіальної громади з підстав порушення їхніх права та законних інтересів, ані будь-якою іншою особою. При цьому саме територіальна громада смт Благодатне прийняла рішення продати зазначене нерухоме майно ВОБФ «Карітас-Волинь» для реконструкції під регіональний центр паліативної допомоги. На цей час селищною радою, радами районного та обласного рівня здійснюється підтримка та сприяння щодо реалізації зазначеного проекту, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, рішенням відповідача від 06.05.2016 № 7/22 про надання дозволу на розміщення регіонального центру паліативної допомоги, меморандумами, укладеними протягом 2016-2017 років між ВОБФ «Карітас-Волинь» та селищною радою, департаментами та управліннями Волинської обласної державної адміністрації про партнерство і співпрацю у розвитку системи надання паліативної допомоги у Волинській області шляхом розширення мережі спеціалізованих закладів та інш (т. 1 а.с.105-129).

Водночас відповідачами неодноразово наголошувалося на тому, що Прокурором належними і допустимими доказами не доведено обставин порушення селищною радою при прийнятті відповідного рішення, яке є предметом оскарження, а також відповідачами при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу положень Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» щодо дотримання відповідної процедури відчуження комунального майна, з огляду на те, що спірне майно є об`єктом соціально-культурного призначення, щодо якого законодавством визначено інший порядок його відчуження.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки наведеним запереченням відповідачів та наданим на їх підтвердження доказам наявним у матеріалах справи, не встановлено та в судових рішеннях не зазначено наявність чи відсутність факту порушення відповідачами у справі прав та законних інтересів держави в особі саме територіальної громади смт Благодатне щодо спірного майна комунальної власності, що стало підставою для звернення Прокурора до суду за його захистом у визначений позивачем спосіб і якими доказами підтверджуються такі обставини, а також чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту фактичним обставинам справи, правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Водночас судами попередніх інстанцій не взято до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, а саме, рішення у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації», у якому зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позицію є усталеною практикою ЄСПЛ (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, до закінчення перегляду у касаційному порядку судових рішень у якій було зупинено касаційне провадження у справі, яка розглядається, при вирішенні справ за позовами прокурора, який звертається до суду в інтересах держави, необхідно враховувати таке.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц наведено правовий висновок про те, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

При вирішенні справи № 903/499/18 судами попередніх інстанцій у тому числі не було надано належної правової оцінки запереченням відповідачів Благодатної селищної ради та ВОБФ «Карітас-Волинь» щодо наявності законних підстав для представництва Прокурором інтересів держави в суді.

Належним чином не дослідивши зібрані у справі докази, не встановивши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та які є достатньою підставою відповідно до норм матеріального права для скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним укладеного на його підставі договору купівлі-продажу у спосіб, визначений позивачем, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, рішення судів першої та апеляційної інстанцій зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, судові рішення про задоволення позовних вимог не можна визнати законними і обґрунтованими.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК у редакції, чинній до 08.02.2020).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3, частини 4 статті 310 ГПК (у редакції, чинній до 08.02.2020) є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 08.02.2020), Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Волинського обласного благодійного фонду «Карітас-Волинь» задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2019 та рішення Господарського суду Волинської області від 08.11.2018 у справі № 903/499/18 скасувати.

3. Справу № 903/499/18 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий