№ 903/846/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 903/846/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковський О.В. - головуючий, Жуков С.В., Погребняк В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Аліференко Т. В.

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРУМ ФРАХТ-УКРАЇНА"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2020

та рішення Господарського суду Волинської області від 18.03.2020

у справі № 903/846/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРУМ ФРАХТ-УКРАЇНА"

до Приватного підприємства "Транс-Атлас"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія ПЗУ Україна"

про стягнення 1355545,12 грн збитків в порядку регресу

Учасники справи:

представник позивача - Колосар М. Є. (адв.), Попехін Є. І. (адв.);

представник відповідача - Мазур Д. Г. (адв.);

представник третьої особи - Авраменко Д. О. (адв.);

1. Короткий зміст заявлених вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЕРУМ ФРАХТ-УКРАЇНА" (далі - ТОВ "ФЕРУМ ФРАХТ-Україна", позивач) звернулося до суду з позовом, в якому (з урахуванням уточнень) просило стягнути з Приватного підприємства ТРАНС-АТЛАС 1.355.545,12 грн збитків в порядку регресу.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі та в порядку, встановленому рішенням Господарського суду міста Києва від 22.03.2018 у справі № 910/21222/17, ТОВ "ФЕРУМ ФРАХТ-УКРАЇНА" відшкодувало збитки, завдані неналежним виконанням ПП "ТРАНС-АТЛАС" договору транспортного експедирування №10-03/2017 від 10.03.2017, у зв`язку з чим з моменту здійснення відшкодування вартості зіпсованого вантажу ТОВ "ФЕРУМ ФРАХТ-Україна" отримало право зворотної вимоги до ПП "Транс-Атлас", як до особи, відповідальної за завдані збитки.

2. Короткий зміст позиції відповідача проти позову

2.1. ПП "Транс-Атлас" заперечувало проти позову, зазначаючи про те, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника (перевізника ПП "Транс-Атлас"), який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування відповідальності автоперевізника, так як уклавши договір добровільного страхування відповідальності автоперевізника, цей страховик (ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна"), хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

2.2. Окрім того, ПП "Транс-Атлас" подано заяву про застосування строків позовної давності, в обґрунтування якої зазначено про те, що правовідносини, на які посилається позивач, мали місце 17.03.2017, а позовна заява подана 24.10.2019, що свідчить про сплив строку позовної давності. Позивач помилково вважає, що він отримав право зворотної вимоги з відшкодування вартості пошкодженого вантажу до ПП "Транс-Атлас" в порядку регресу, оскільки регресне зобов`язання виникає лише у випадках, передбачених законом, і має похідний характер, оскільки підставою його виникнення є виконання іншою особою відповідного зобов`язання. Разом з цим питання відповідальності перевізника за пошкодження вантажу охоплюється договірними відносинами (договір № 10-03/2017 транспортного експедирування від 10.03.2017), що виникли між сторонами. Перебіг строку позовної давності у договірних відносинах починається не з дня виконання основного зобов`язання, як помилково вказує позивач, а з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 18.03.2020, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2020, в позові відмовлено.

3.2. Судові рішення мотивовані тим, що відповідач порушив договірні зобов`язання, а саме не забезпечив збереження вантажу та його видачу вантажоодержувачу в повному обсязі, з огляду на що позовні вимоги в частині стягнення відшкодування за пошкоджений вантаж в розмірі 1355545,12 грн є обґрунтованими.

Разом з цим, позивачем було пропущено строк позовної давності, про застосування якого подано заяву відповідачем, що є підставою для відмови у позові.

4. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини

4.1. 14.04.2014 між ТОВ "Ферум Фрахт-Україна" (експедитор/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Веріас" (замовник) укладено договір транспортного експедирування №5, за умовами якого (п.п.1.1, 1.2) експедитор, діючи в межах даного договору, приймає на себе обов`язки від свого імені за плату і за рахунок замовника організувати виконання послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу у міжнародному і міжміському сполученнях автомобільним (морським, авіа) транспортом, з метою його доставки від пунктів відправлення до пунктів призначення за маршрутом вказаним в разовому замовленні (заявці), яке може бути отримане по факсу і має юридичну силу на рівні з оригіналом (надалі - послуги транспортного експедирування). Експедитор, на виконання даного договору, зобов`язаний від свого імені і за рахунок замовника забезпечити перевезення найманим транспортом засобами перевізника; вчинити всі необхідні дії щодо організації транспортування вантажів, в тому числі, але не виключно, залучити третіх осіб до транспортного процесу.

Відповідно до вказаного договору ТОВ "Торговий дім "Веріас" замовило послуги, пов`язані з перевезенням вантажу у міжнародному та міжміському сполученнях автомобільним транспортом, з метою його доставки від пунктів відправлення до пунктів призначення за маршрутом, вказаним в разовому замовленні (Заявці) від 10.03.2017.

4.2. 10.03.2017 між ТОВ "Ферум Фрахт-Україна" (експедитор/позивач) та ПП "Транс-Атлас" (перевізник/відповідач) було укладено договір транспортного експедирування № 10-03/2017 (далі - Договір), предметом якого є порядок взаємовідносин, що виникають між сторонами при плануванні, здійсненні і розрахунках за перевезення вантажів у міжнародному та міжміському сполученні.

Відповідно до п.1.2 вказаного договору сторони домовилися здійснювати перевезення згідно Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів (1956р.) та іншими нормативно-правовими актами України про вантажні перевезення.

Відповідальність сторін за договором №10-03/2017 від 10.03.2017 встановлена розділом 8 договору, згідно з п.8.1 якого сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків за умовами цього договору. У випадку порушень зобов`язань за договором винна сторона повинна негайно усунути порушення та вжити заходів для усунення їх недоліків.

Відповідно до договору транспортного експедирування № 10-03/2017 від 10.03.2017 ТОВ "Ферум Фрахт-Україна" замовило послуги, пов`язані з перевезенням вантажу у міжнародному та міжміському сполученнях автомобільним транспортом з метою його доставки від пунктів відправлення до пунктів призначення за маршрутом, вказаним в разовому замовленні (Заявці) від 10.03.2017.

4.3. Перевезення вантажу здійснювалося ПП "Транс-Атлас" автомобільним транспортом марки Renault Magnum, реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом реєстраційний номер НОМЕР_2 згідно з СМR- 436007, СМR-423307.

17.03.2017 на автодорозі Київ - Ковель 266 км. + 158 м. сталася дорожньо-транспортна пригода, а саме: водій ПП "Транс-Атлас" ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки Renault Magnum, р.н. НОМЕР_1 , з напівпричепом, р.н. НОМЕР_2 не впорався з керуванням, в результаті чого здійснив з`їзд в кювет, внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження.

Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 18.05.2017 у справі №159/1504/17, водія ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу Renault Magnum, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 17.03.2017 ПП "Транс-Атлас" було надано інший транспортний засіб марки Renault Magnum, реєстраційний номер НОМЕР_3 , з напівпричепом, реєстраційний номер НОМЕР_4 .

В ході здійснення перевезення мало місце пошкодження вантажу, належного ТОВ "Торговий дім "Веріас".

Факт пошкодження вантажу, характер пошкоджень та кількість пошкодженого вантажу під час перевезення ПП "Транс-Атлас" згідно з договором транспортного експедирування №10-03/2017 від 10.03.2017 та заявкою від 10.03.2017, а також розмір збитків, завданих ТОВ "Торговий дім "Веріас", на суму 1355545,12 грн встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 22.03.2018 при розгляді справи № 910/21222/17 згідно з актами про пошкодження вантажу №01200317 та №02200317.

4.4. Майнові інтереси перевізника - ПП "Транс-Атлас" були застраховані ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" на підставі договору добровільного страхування відповідальності автоперевізника № 312.994105293.20083 від 23.09.2016 (далі - договір страхування). Строк дії договору страхування визначений з 00 год. 00 хв. 25.09.2016 до 24 год. 00 хв. 24.09.2017.

Предметом вказаного договору страхування є майнові інтереси страхувальника (ПП "Транс Атлас"), що не суперечать законодавству України, і пов`язані з відшкодуванням страхувальником шкоди, заподіяної третім особам або їхньому майну, а також шкоди, заподіяної юридичним особам у зв`язку з наданням послуг по перевезенню вантажів (п.3.2 розділ 3).

Страхуванню на умовах цього договору страхування підлягають ризики: відповідальність за вантаж, прийнятий до перевезення - настання відповідальності Страхувальника за втрату, недостачу, пошкодження або псування вантажу під час перевезення (п. 4.1.1. розділ 4).

4.5. ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" визнала дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та зазначила про готовність сплатити страхове відшкодування за умови, що перед його сплатою представники страхової компанії проведуть огляд залишків пошкодженого вантажу чи ТОВ "Торговий дім "Веріас" надасть документи про утилізацію пошкодженого вантажу, щоб визначити розмір завданих збитків, що підтверджується листами ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" №10348-31 від 05.12.2017, №10753-31 від 19.12.2017, № 90-31 від 03.01.2018.

Проте, згоди на проведення огляду пошкодженого вантажу чи документів про утилізацію ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" не отримала.

ТОВ "Ферум Фрахт-Україна" зверталося з вимогою до ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" про сплату страхового відшкодування в розмірі 1.355.545,12 грн, у задоволенні якої ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" відмовила.

4.6. 26.12.2018 між ТОВ "Торговий дім "Веріас", ТОВ "Поліграфічний центр "МАКСІПРІНТ" та ТОВ "Ферум Фрахт-Україна" було укладено трьохсторонній договір відступлення права вимоги № 2512/18-В, за умовами якого (п.2.1) первісний кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права й вимоги за рішенням Господарського суду міста Києва від 22.03.2018 справа № 910/21222/17, а новий кредитор заміняє первісного кредитора як сторону -кредитора у рішенні та приймає на себе всі його права та обов`язки за рішенням. Новий кредитор сплачує первісному кредитору вартість прав вимоги, що відступаються (відчужуються) в порядку та на умовах, передбачених договором. При цьому новий кредитор набуватиме статус правонаступництва первісного кредитора відповідно до чинного законодавства України у судовому процесі та у виконавчому провадженні, пов`язаних з правом вимоги.

На підставі договору відступлення права вимоги № 2512/18-В ТОВ "Ферум Фрахт-Україна" здійснило виплату на користь ТОВ "МАКСІПРІНТ" в розмірі 1.355.545,12 грн (платіжні доручення № 4 від 06.05.2019, № 9 від 07.05.2019, №10 від 08.05.2019, №11 від 11.05.2019, № 12 від 14.05.2019, № 13 від 17.05.2019).

Позивач вважає, з моменту здійснення відшкодування вартості пошкодженого вантажу ТОВ "Ферум Фрахт-Україна" отримало право зворотньої вимоги до ПП "Транс-Атлас", як до особи, відповідальної за завдані збитки, звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з ПП "Транс-Атлас" даних збитків в розмірі 1.355.545,12 грн в порядку регресу.

4.7. У спірних правовідносинах позивача та відповідача останній за умовами договору № 10-03/2017 від 10.03.2017 є перевізником, на якого покладається обов`язок забезпечення схоронності вантажу під час перевезення, доставки вантажу до пункту призначення та видачі його уповноваженій особі. Невиконання цього обов`язку є підставою для відповідальності перевізника за незбереження вантажу, крім випадків, коли він доведе наявність обставин, що за законом звільняють його від відповідальності.

Встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання ЦК України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Боржник звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання.

Відповідачем порушено договірні зобов`язання, а саме не забезпечено збереження вантажу та його видачу вантажоодержувачу в повному обсязі, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення відшкодування за пошкоджений вантаж в розмірі 1.355.545,12 грн.

4.8. Відносно поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності суди зазначили, що позивач отримав право на звернення до суду за захистом свого порушеного права внаслідок втрати перевізником вантажу з моменту, коли він взнав про цю обставину (ст. 261 ЦК України), а така подія сталася 17.03.2017.

Посилання скаржника на те, що він отримав право зворотньої вимоги на відшкодування вартості пошкодженого вантажу до ПП "Транс-Атлас" в порядку регресу, суди відхилили, зазначивши про те, що регресне зобов`язання виникає лише у випадках, передбачених законом, і має похідний характер, оскільки підставою його виникнення є виконання іншою особою відповідного зобов`язання. Право регресу виникає у іншої особи не пов`язаної договірними відносинами з кредитором (наприклад страхової компанії), лише у випадках, передбачених законом. Крім того, процес стягнення збитків в порядку регресу ґрунтується на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов`язаннях, адже регресні зобов`язання входять до групи позадоговірних.

Між сторонами у справі виникли договірні відносини. Перебіг строку позовної давності у договірних відносинах починається не з дня виконання основного зобов`язання, як зазначає позивач, а з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, перебіг позовної давності за вимогою позивача про відшкодування збитків за пошкоджений вантаж розпочався з 17.03.2017 і закінчився 17.03.2018, тоді як до суду з даним позовом позивач звернувся 24.10.2019, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

4.9. Посилання позивача на існування позадоговірних відносин між сторонами (деліктні відносини на ґрунті завданої шкоди) та звернення позивача з регресною вимогою, у зв`язку з чим строк позовної давності для стягнення вартості втраченого вантажу встановлюється загальний (три роки з моменту виконання основного зобов`язання), відхилено судом апеляційної інстанції, оскільки у даній справі правовідносини виникли між сторонами саме у зв`язку з неналежним виконанням умов договору перевезення вантажу перевізником, а тому питання відповідальності перевізника за втрату вантажу повністю охоплюється договірними відносинами перевезення.

5. Короткий зміст вимог касаційної скарги

5.1. 15.07.2020 ТОВ "ФЕРУМ ФРАХТ-УКРАЇНА" подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 18.03.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2020, прийняти нове рішення про задоволення позову.

6. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6.1. З системного аналізу статей 618 932 934 ЦК України та положень Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" слідує, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка порушила зобов`язання" та "особа, яка відповідає за порушення зобов`язання".

6.2. Обставини, які вказують на наявність в діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення, встановлені судовими рішеннями та відповідно до статті 75 ГПК України не потребують доказування.

6.3. Оскільки позивач не був власником (відправником або отримувачем) пошкодженого вантажу, ТОВ "ФЕРУМ ФРАХТ-УКРАЇНА" отримало право на звернення до суду за захистом свого порушеного права лише після понесення збитків у розмірі вартості пошкодженого вантажу, відшкодованого на користь ТОВ "Поліграфічний центр "МАКСІПРІНТ". До цього моменту у позивача в цих правовідносинах збитків не існувало, а відтак - не виникало права на звернення до суду за захистом свого порушеного права. Наведене свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо отримання позивачем права на звернення до суду з моменту втрати вантажу.

6.4. Місцевий та апеляційний господарські суди надали неправильну оцінку встановленим обставинам, внаслідок чого дійшли хибного висновку про застосування спеціальних строків позовної давності (пункту 6 частини 2 статті 258 ЦК України) до вимог позивача у цій справі.

У спірних правовідносинах позовна давність має обчислюватися за правилами частини 6 статті 261 ЦК України - з моменту понесення ТОВ "ФЕРУМ ФРАХТ-УКРАЇНА" витрат на відшкодування вартості пошкодженого вантажу.

6.5. Виходячи зі змісту статті 228 ГК України, право на стягнення з третіх осіб збитків в порядку регресу має особа, яка такі збитки відшкодувала.

Оскільки позовна давність за заявленими ТОВ "ФЕРУМ ФРАХТ-УКРАЇНА" до ПП "Транс Атлас" позовними вимогами в порядку статті 228 ГК України не сплинула, позов підлягає задоволенню.

7. Позиція інших учасників у справі щодо касаційної скарги

7.1. ПП "Транс-Атлас" у відзиві заперечувало проти касаційної скарги, просило суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на наступне:

- спірні правовідносини є договірними, оскільки ґрунтуються на укладеному між сторонами договорі транспортного експедирування № 10-03/2017 від 10.03.2017;

- суди попередніх інстанцій вірно встановили, що відповідач порушив саме договірні зобов`язання, не забезпечивши збереження вантажу та його видачу вантажоодержувачу в повному обсязі;

- майнові інтереси відповідача, як перевізника, були застраховані за договором добровільного страхування відповідальності автоперевізника від 23.09.2016 №312.994105293.20083. Однак позивачу не було виплачено страхове відшкодування, оскільки страховій компанії не було надано згоди на проведення огляду пошкодженого вантажу чи документів про його утилізацію;

- відповідно до статті 258 ЦК України до вимог у зв`язку з перевезеннями застосовується позовна давність в один рік. Аналогічні положення містить ст. 32 Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів (1956), згідно з якою подання позовів, які можуть виникнути в результаті перевезень, виконаних у відповідності з даною Конвенцією, може здійснюватися протягом одного року;

- суди попередніх інстанцій вірно встановили, що перебіг позовної давності за вимогою позивача про відшкодування виплати за пошкоджений вантаж розпочався 17.03.2017 і закінчився 17.03.2018. Оскільки позивач звернувся до суду 24.10.2019, ним пропущено строк позовної давності.

7.2. ПрАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" у відзиві заперечувала проти доводів касаційної скарги з підстав їх необґрунтованості, просило суд в задоволенні скарги відмовити, оскільки:

- за умовами договору добровільного страхування відповідальності автоперевізника від 23.09.2016 №312.994105293.20083 (пункт 11.3) за згодою сторін страховик може виплатити страхове відшкодування безпосередньо третім особам, які заявили вимоги страхувальнику. Тобто, для виплати страхового відшкодування сторони мають дійти згоди в домовленостях;

- страхова компанія повідомила відповідача та ТОВ "Торговий дім "Веріас" про умови виплати страхового відшкодування (огляд залишків пошкодженого товару чи надання документів на утилізацію товару), але своєї згоди не надали, внаслідок чого страхова компанія фактично була позбавлена можливості здійснити об`єктивну оцінку розміру завданих збитків, що в свою чергу призвело до зупинення розгляду справи по виплаті страхового відшкодування;

- у даному випадку перебіг позовної давності розпочинається не з дня виконання основного зобов`язання, а з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

8. Касаційне провадження

8.1. Ухвалою Верховного Суду від 28.08.2020 було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФЕРУМ ФРАХТ-УКРАЇНА" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2020 та рішення Господарського суду Волинської області від 18.03.2020, розгляд якої призначено у судовому засіданні на 06.10.2020 о 15:45.

В судовому засіданні представники ТОВ "ФЕРУМ ФРАХТ-УКРАЇНА" підтримали касаційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, скасувати оскаржені судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Представники ПП "Транс-Атлас" та ПрАТ "СК ПЗУ Україна" заперечували проти касаційної скарги з підстав, які наведені у відзивах, просили суд в задоволенні скарги відмовити.

В судовому засіданні 06.10.2020 було оголошено перерву до 27.10.2020 о 12:00.

8.2. До визначеної дати проведення судового засідання від учасників у справі не надійшло заяв чи клопотань пов`язаних з рухом касаційної скарги, зокрема про перерву чи відкладення розгляду справи із вказівкою на наявність обставин, які б об`єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні 27.10.2020.

Враховуючи наведене, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи за участю повноважних представників учасників, які з`явились у судове засідання.

9. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

9.1. Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з цим позовом про відшкодування шкоди в порядку регресу, позивач зазначив, що на підставі судового рішення у господарській справі № 910/21222/17 сплатив вартість пошкодженого вантажу відповідно до умов договору транспортного експедирування № 5 від 14.04.2014, укладеного з ТОВ "ТД "Веріас". Оскільки пошкодження вантажу і відповідно завдання збитків відбулося внаслідок неналежного виконання відповідачем, як перевізником, договору транспортного експедирування №10-03/2017 від 10.03.2017 позивач вважає, що він набув право зворотної вимоги до відповідача про відшкодування збитків.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач помилково вважає, що він отримав право зворотної вимоги (регресу) на відшкодування вартості пошкодженого вантажу до відповідача, оскільки регресне зобов`язання виникає з позадоговірних відносин, тоді як спір між сторонами у справі виник з договірних зобов`язань.

Крім того, за заявою відповідача, суд першої інстанції застосував наслідки спливу строку позовної давності, обрахувавши цей строк не з дня виконання основного зобов`язання, як передбачено для регресних зобов`язань, а з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

По суті спірним у цій справі є питання щодо кваліфікації правовідносин сторін (регресні чи договірні зобов`язання) та момент, з якого розпочинає перебіг строку позовної давності. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

9.2. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Судами встановлено, що правовідносини сторін у цій справі виникли з договору транспортного експедирування №10-03/2017 від 10.03.2017, за яким позивач виступав експедитором, а відповідач перевізником.

Згідно з положеннями статті 909 ЦК України та статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується укладенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

За змістом частини 2 статті 908 ЦК України, що кореспондується з вимогами частини 5 статті 307 ГК України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 920 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно зі статтею 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

За змістом наведених норм обсяг відповідальності перевізника має бути погоджений сторонами у відповідному договорі і не повинен суперечити положенням чинного законодавства.

Разом з цим, статтями 924 ЦК України та 314 ГК України визначено, що, зокрема, за втрату вантажу перевізник несе відповідальність у розмірі вартості вантажу у разі, якщо не доведе, що це сталося не з його вини, або внаслідок обставин, яким останній не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

9.3. Колегія суддів звертається до правової позиції, наведеної у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 907/603/17, згідно з якою норма статті 924 ЦК України передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов`язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення. Крім того, він також зобов`язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов`язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: 1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов`язку усунення зазначених обставин; 2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Звідси слід зробити висновок про те, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до частини 1 статті 924 ЦК України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

9.4. Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин правовідносини сторін у цій справі виникли на підставі договору транспортного експедирування №10-03/2017 від 10.03.2017, за умовами якого експедитор (позивач) від свого імені за плату та за рахунок змовника замовив, а перевізник (відповідач) взяв на себе зобов`язання здійснювати транспортне обслуговування автомобільним транспортом вантажів на замовлення експедитора (позивача) по території України, країн СНД та інших держав, тобто у міжнародному та міжміському сполученні. Перевізник уповноважений здійснювати всі необхідні дії для доставки вантажу до місця призначення на підставі замовлення на перевезення, яке є додатком до укладеного між сторонами договору (розділ 1 договору транспортного експедирування № 10-03/2017 від 10.03.2017).

Дослідивши умови названого договору, суди з`ясували, що сторони домовилися здійснювати перевезення згідно з Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів (1956р.) та іншими нормативно-правовими актами України про вантажні перевезення.

Згідно зі статтями 1, 17, 18 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року, яка застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін, перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

У розділі 8 договору транспортного експедирування №10-03/2017 від 10.03.2017 погоджено відповідальність сторін, згідно з пунктом 8.1 якого сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків за умовами цього договору. У випадку порушень зобов`язань за договором винна сторона повинна негайно усунути порушення та вжити заходів для усунення їх недоліків.

9.5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач замовив послуги, пов`язані з перевезенням вантажу у міжнародному та міжміському сполученнях автомобільним транспортом з метою його доставки від пунктів відправлення до пунктів призначення за маршрутом, вказаним в разовому замовленні (Заявці) від 10.03.2017.

На виконання укладеного з позивачем договору №10-03/2017 від 10.03.2017 та вищезгаданого замовлення (заявки) від 10.03.2017 відповідачем здійснювалося перевезення вантажу, належного ТОВ "ТД "Веріас", в ході якого вантаж було пошкоджено.

Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 18.05.2017 у справі №159/1504/17, водія, який здійснював перевезення, визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Розмір збитків, завданих внаслідок пошкодження вантажу, який перевозив відповідач, становить 1.355.545,12 грн, що було встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 22.03.2018 у справі № 910/21222/17.

Відповідно до статей 610 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Оскільки відповідач не забезпечив збереження вантажу та його видачу вантажоодержувачу в повному обсязі, тобто допустив неналежне виконання взятих на себе обов`язків за укладеним з позивачем договором №10-03/2017 від 10.03.2017, виникли підстави для матеріальної відповідальності за завдані збитки.

Майнові інтереси відповідача були застраховані ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" на підставі договору добровільного страхування відповідальності автоперевізника № 312.994105293.20083 від 23.09.2016. Однак ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" відмовила у виплаті страхового відшкодування.

Врахувавши надані сторонами пояснення та докази, а також встановивши обсяг відповідальності відповідача, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 1.355.545,12 грн відшкодування за пошкоджений вантаж, але не в порядку регресу, як просив позивач, а як відповідальність перевізника за порушення договірних зобов`язань в частині забезпечення збереження вантажу.

9.6. Відносно доводів позивача про те, що правовідносини сторін у цій справі мають кваліфікуватися саме як регресні, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на норми статті 228 ГК України, яка кореспондується з частиною 1 статті 1191 ЦК України, що встановлюють право учасника господарських відносин, який вже відшкодував збитки, стягнути такі відшкодовані збитки з третіх осіб, що фактично їх спричинили, у порядку регресу, тобто право звернутися до третіх осіб з вимогою про відшкодування понесених ним збитків у порядку регресу.

Право на стягнення відшкодованих збитків в порядку регресу виникає з того моменту, коли учасник господарських відносин відшкодував збитки потерпілій стороні замість третьої особи, тому регресне зобов`язання розглядається як похідне від іншого зобов`язання. У регресних зобов`язаннях як загальне правило діє принцип повного відшкодування збитків. Третя особа відповідає перед учасником господарських відносин у тому обсязі, в якому збитки фактично відшкодовані, відтак обсяг регресної вимоги повинен відповідати розміру виплаченого відшкодування.

З наведеного слідує, що право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

Позивач вважає, що він отримав право на звернення до суду за захистом свого порушеного права лише після фактичного понесення збитків у розмірі вартості пошкодженого вантажу, відшкодованого на користь ТОВ "Поліграфічний центр "МАКСІПРІНТ", і відповідач, як особа, що спричинила вказані збитки, має їх відшкодувати на користь позивача саме у порядку регресу.

Колегія суддів вважає таке твердження позивача помилковим, оскільки регресні зобов`язання входять до групи позадоговірних і стягнення збитків в порядку регресу ґрунтується на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов`язаннях, натомість встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що спірні правовідносини виникли на підставі правочину - договору транспортного експедирування №10-03/2017 від 10.03.2017, а отже не є позадоговірними і не можуть кваліфікуватися як регресні.

Крім того, на час завдання збитків позивач перебував у договірних відносинах як з замовником перевезення - ТОВ "ТД "Веріас" (договір транспортного експедирування № 5 від 14.04.2014), так і з перевізником - відповідачем (договір транспортного експедирування №10-03/2017 від 10.03.2017). Тобто наявність договірних правовідносин передбачала можливість реалізації їх учасниками визначених у договорах за згодою сторін прав та обов`язків, зокрема і в частині матеріальної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання умов договору.

ТОВ "ТД "Веріас" (замовник перевезення) скористалося правом на захист, дотримавшись певної послідовності своїх дій, а саме: направило претензію на адресу експедитора і перевізника, звернулося до страховика перевізника, а згодом звернулося до суду з відповідним позовом про стягнення збитків, завданих під час здійснення перевезення на підставі укладеного з позивачем договору транспортного експедирування № 5 від 14.04.2014.

Обрана позивачем послідовність дій у реалізації протягом встановленого законодавством строку права вимоги до відповідача щодо виконання покладеного на нього обов`язку з відшкодування збитків, завданих внаслідок невиконання чи неналежного виконання обов`язків перевізника, не може слугувати підставою для зміни кваліфікації правової природи правовідносин сторін з договірних на регресні.

Позивач наведеного не врахував і доводи касаційної скарги вищевикладених висновків місцевого та апеляційного господарських судів не спростовують.

Суд відхиляє аргумент касаційної скарги щодо застосування норми статті 228 ГК України (пункт 6.5 цієї постанови), оскільки названа стаття визначає право на звернення з регресними вимогами щодо відшкодування збитків, що передбачає наявність позадоговірних (деліктних) відносин сторін спору на ґрунті завданої шкоди. Натомість, як уже зазначалося вище, правовідносини між сторонами у цій справі виникли у зв`язку з неналежним виконанням умов договору перевезення вантажу перевізником, тобто відповідальність перевізника за втрату вантажу і завдану внаслідок цього шкоду повністю охоплюється договірними відносинами, а відтак норми статті 228 ГК України застосуванню не підлягають.

Крім того, застосування до правовідносин у спорі відповідної норми права є діяльністю суду щодо здійснення правосуддя, адже відповідно до міжнародних стандартів судової діяльності презюмується, що "суд знає закон", а тому застосування судом іншої норми права, ніж та, на яку посилається у позові позивач, не можна розцінювати як вихід за межі позовних вимог, а відтак суд вільний у правозастосуванні, що цілком узгоджується зі статтею 11 ГПК України, де наведені джерела права, що застосовуються судом.

9.7. Відносно визначення перебігу позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Законодавець визначає загальний строк позовної давності, який встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України), а також спеціальний строк позовної давності (скорочений або більш тривалий порівняно із загальною позовною давністю) для вимог окремих видів вимог тривалістю в один рік, п`ять років та десять років відповідно (статті 258 ЦК України).

Згідно з частиною 6 статті 315 ГК України щодо спорів, пов`язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред`явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

В частині 1 статті 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року передбачено, що термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік.

Вказана норма кореспондується з пунктом 6 частини 2 статті 258 ЦК України, відповідно до якого для вимог, обумовлених перевезенням вантажу та поштових відправлень, встановлений строк давності в один рік.

Частина 1 статті 261 ЦК України встановлює загальні критерії визначення початку перебігу строку позовної давності, який обчислюється від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

9.8. Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, 17.03.2017 сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок чого автомобіль відповідача, який перевозив належний ТОВ "ТД "Веріас" вантаж, отримав механічні пошкодження. В той же день, тобто 17.03.2017 відповідач надав інший транспортний засіб для перевезення вантажу. Однак в результаті дорожньо-транспортної пригоди та при подальшому перевантаженні було пошкоджено вантаж і завдано збитки у загальній сумі 1.355.545,12 грн.

Враховуючи наведені правові норми щодо тривалості строку позовної давності у відносинах перевезення, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у даному конкретному випадку позивач отримав право на звернення до суду за захистом свого порушеного права внаслідок пошкодження перевізником вантажу з моменту, коли про він дізнався про таку подію.

У визначенні моменту, коли позивачу стало відомо про пошкодження вантажу відповідачем та завдання збитків колегія суддів приймає до уваги встановлені судами обставини, а саме те, що 24.03.2017 ТОВ "ТД "Веріас" зверталося з вимогою до відповідача та ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" про відшкодування збитків у розмірі пошкодженого вантажу та внаслідок ДТП, яке мало місце 17.03.2017, на суму 1.355.545,12 грн.

Доводи скаржника щодо виникнення у нього права на звернення до суду лише після понесення збитків у розмірі вартості пошкодженого вантажу та хибного висновку про застосування спеціальних строків позовної давності (пункти 6.3, 6.4 цієї постанови) відхиляються Судом, оскільки законодавець пов`язує початок перебігу строку позовної давності з дня виконання основного зобов`язання (в даному випадку - відшкодування позивачем завданих збитків на виконання рішення суду у справі № 910/21222/17) з регресними вимогами (частина 6 статті 261 ЦК України). Натомість у даній справі суди попередніх інстанцій встановили, що правовідносини сторін є договірними і питання відповідальності перевізника за втрату вантажу повністю охоплюється договірними відносинами перевезення, а тому перебіг строку позовної давності починається не з дня виконання основного зобов`язання, як помилково вказує позивач, а з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, у зв`язку з чим правові норми, якими врегульовані регресні (позадоговірні) зобов`язання застосуванню не підлягають.

Врахувавши загальний критерій визначення початку перебігу строку позовної давності (частина 1 статті 261 ЦК України), а також наявність між сторонами у справі договірних правовідносин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про сплив встановленого законом спеціального строку позовної давності на момент звернення позивача з позовною заявою до відповідача про відшкодування збитків, завданих внаслідок пошкодження вантажу (24.10.2019), про застосування якого подано заяву відповідачем.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Розглянувши заяву відповідача про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на обґрунтованість позовних вимог та доведення порушення прав позивача, наслідком чого є відмова у позові у зв`язку зі спливом позовної давності.

9.9. За змістом частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи позивача про неправильну оцінку судів встановлених обставин, існування між сторонами позадоговірних (регресних) відносин (деліктні відносини на ґрунті завданої шкоди) та невірного визначення судами питання щодо тривалості і початку перебігу строку позовної давності для стягнення вартості втраченого вантажу не знайшли свого підтвердження.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, касаційний господарський суд дійшов висновку, що оскаржені у цій справі судові рішення ухвалені з повним та об`єктивним дослідженням наданих у справі доказів та встановленням на їх підставі істотних для справи обставин, вірним застосуванням правових норм і підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

10.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308, статті 309 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити оскаржувані судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав.

10.2. За результатами перегляду даної справи судом доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстави для зміни чи скасування оскаржених судових рішень відсутні і касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судовий збір за подання касаційної скарги згідно зі статтею 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Головного управління державної податкової служби в Одеській області залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2020 та рішення Господарського суду Волинської області від 18.03.2020 у справі № 903/846/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Васьковський

Судді С. В. Жуков

В. Я. Погребняк