ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/128/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Краснов Є.В., Случ О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Федонюк Олександри Іванівни

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.04.2025

у справі № 904/128/25

за позовом виконувача обов`язків керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Покровської селищної ради

до Фізичної особи-підприємця Федонюк Олександри Іванівни

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення та скасування державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

Виконувач обов`язків керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Покровської селищної ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просив:

- зобов`язати Фізичну особу-підприємця Федонюк Олександру Іванівну усунути перешкоди Покровській територіальній громаді в особі Покровської селищної ради у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованої за адресою: вул. Перемоги (Горького), 68-Е в смт Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області, загальною площею 0,0112 га (112 кв.м) з кадастровим номером 1224255100:05:001:0241, та повернути земельну ділянку шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: нежитлового приміщення магазину, яке складається з: А-1 магазин, загальною площею 97,2 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1851230612242);

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності Фізичної особи-підприємця Федонюк Олександри Іванівни на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення магазину, яке складається з: А-1 магазин загальною площею 97,2 кв.м, яке розташоване за адресою: вул. Перемоги (Горького), 68-Е в смт Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області, проведену рішенням приватного нотаріуса Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г., індексний номер: 66340475 від 08.02.2023 (номер запису - 49181991), шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрацію справи на об`єкт нерухомого майна 1851230612242.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок безпідставної державної реєстрації на нежитлову будівлю торгового павільйону, що розміщена на земельній ділянці комунальної форми власності, яка самочинно побудована без погодження із власником земельної ділянки та без відповідних дозвільних документів, порушені права власника земельної ділянки - територіальної громади щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою під спірним нерухомим майном.

Разом з позовною заявою прокурором подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом позову, а саме: - нежитлове приміщення магазину, яке складається з: А-1 магазин загальною площею 97,2 кв.м, яке розташоване за адресою: вул. Перемоги (Горького), 68-Е в смт Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1851230612242) та заборонити суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії.

Заява про вжиття заходів забезпечення позову обґрунтована тим, що Фізична особа-підприємець Федонюк Олександра Іванівна, маючи зареєстроване право власності на спірне самочинне збудоване нерухоме майно не обмежена в розпорядженні таким майном, відсутність арешту нерухомого майна, приміщення магазину, яке складається з: А-1 магазин загальною площею 97,2 кв.м, державна реєстрація права власності на яке оскаржується прокурором, може призвести до відчуження цього майна (спірне нерухоме майно вже неодноразово відчужувалось за договорами купівлі-продажу) з метою утруднення чи унеможливлення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі за позовом прокурора, що в свою чергу свідчить про наявність підстав, визначених ст.ст. 136 137 ГПК України для забезпечення позову прокурора.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2025 (суддя Рудь І.А.) у задоволенні заяви виконувача обов`язків керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Покровської селищної ради про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову місцевий господарський суд виходив з того, що остання не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності термінового забезпечення позову.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.04.2025 (колегія суддів у складі: Чус О.В. - головуючий, Дармін М.О., Кощеєв І.М.) ухвалу місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким заяву виконувача обов`язків керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Покровської селищної ради про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом позову, а саме: - нежитлове приміщення магазину, яке складається з: А-1 магазин загальною площею 97,2 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1851230612242) та заборонено суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії.

В обґрунтування своєї позиції суд апеляційної інстанції зазначив, що судове рішення із позовними вимогами немайнового характеру, у разі їх задоволення, не вимагатиме примусового виконання, у цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття зазначених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Суд зазначив, що відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову місцевий господарський суд помилково не звернув увагу на те, що обрані окружною прокуратурою способи забезпечення позову відповідають його предмету, їх вжиття не зумовлює фактичного вирішення спору по суті та спрямоване лише на збереження існуючого становища до набрання законної сили судовим рішенням. Вивчивши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки у випадку його відчуження або вчинення інших дій, які призведуть до зміни власника відповідного майна, інтереси держави не зможуть буди захищеними або поновленими в межах цього судового провадження без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених прав або інтересів держави, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судом апеляційної інстанції положень ст.ст. 136 137 ГПК України та зазначає, що відповідачем не здійснювалось жодних дій щодо відчуження спірного майна на користь третіх осіб або будь-яких інших дій, які б в подальшому могли унеможливити виконання рішення суду у даній справі. Посилання на те, що нерухоме майно вже неодноразово відчужувалось не має жодного відношення до відповідача, оскільки відповідач є останнім добросовісним набувачем даного спірного майна. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вказаних дій з боку Фізичної особи-підприємця Федонюк Олександри Іванівни. Також зазначає, що Фізична особа-підприємець Федонюк Олександра Іванівна не має зареєстрованого права власності на спірне нерухоме майно. Спірне нерухоме майно належить на праві власності громадянці України Федонюк Олександрі Іванівні. Зазначені обставини щодо встановлення дійсного власника нерухомого майна при вирішені питання забезпечення позову залишились поза увагою апеляційного господарського суду.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 07.07.2025.

До Верховного Суду від Дніпропетровської обласної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому прокурор просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного господарського суду - без змін, посилаючись на правильність викладених у ній висновків та помилковість доводів скаржника.

У зв`язку з відпусткою судді Волковицької Н.О. 14.07.2025 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, за результатами якого для її розгляду визначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Краснов Є.В., Случ О.В.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову апеляційного, а також ухвалу місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування ст.ст. 136 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених ст. 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (ч. 1 ст. 137 ГПК України) та забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (п. 46 постанови).

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами (п. 47 постанови).

Колегія суддів у справі № 904/128/25 відзначає, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2021 у справі № 908/2609/20, від 15.09.2021 у справі № 10/Б-5022/1383/2012, від 14.09.2021 у справі № 908/1671/16.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (постанова Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 910/7013/20).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

З урахуванням вимог, передбачених ст.ст. 73 74 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

При цьому колегія суддів враховує викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 висновок про те, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться в його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів погоджується з позицією апеляційного господарського суду, який здійснивши співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких прокурор звернувся до суду, встановивши існування обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, дійшов висновку про наявність підстав для забезпечення позову. Апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що обрані окружною прокуратурою способи забезпечення позову відповідають його предмету, їх вжиття не зумовлює фактичного вирішення спору по суті та спрямоване лише на збереження існуючого становища до набрання законної сили судовим рішенням, а у випадку відчуження спірного майна або вчинення інших дій, які призведуть до зміни власника відповідного майна, інтереси держави не зможуть буди захищеними або поновленими в межах цього судового провадження без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених прав або інтересів держави, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Верховний Суд відхиляє доводи позивача, що суд апеляційної інстанції не встановив дійсного власника нерухомого майна, оскільки належність спірного майна Федонюк Олександрі Іванівні встановлена судами, а обставини використання/невикористання нею майна у своїй господарській встановлюються під час розгляду відповідного спору, в той час як під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

При цьому колегія суддів враховує, що вжиті заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, співмірності, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, і вони не є перешкодою у здійсненні відповідачем господарської діяльності.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду про задоволення заяви про забезпечення позову, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного господарського суду - без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Федонюк Олександри Іванівни залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.04.2025 у справі № 904/128/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Краснов Є.В.

Случ О.В.