№ 904/138/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 904/138/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця", позивач) - Русанова В.В. (адвокат),

відповідача Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради (далі - відповідач, скаржник) - Іпатов А.В. (адвокат),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Нікопольська міська рада (далі - Міськрада, третя особа) - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2021 (суддя Мілєва І.В.),

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2021 (головуючий - суддя Кузнецов В.О., судді: Мороз В.Ф., Коваль Л.А.),

у справі № 904/138/21

за позовом АТ "Укрзалізниця"

до Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Нікопольська міська рада,

про стягнення 6 212 218,95 грн.

Історія справи

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. АТ "Укрзалізниця" звернулося до господарського суду з позовом до Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради про стягнення 6 212 218,95 грн збитків за пільгові перевезення громадян.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що позивачем з січня по грудень 2018 року надано послуги з пільгового перевезення окремих категорій громадян. При цьому, відповідач, який є розпорядником бюджетних коштів, не провів розрахунків за пільгові перевезення окремих категорій громадян, відповідно до вимог пунктів 2,3,5,6,7,8 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, внаслідок чого позивачу спричинені збитки у заявленому розмірі.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2021: позов задоволено повністю, стягнуто з Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради на користь АТ "Укрзалізниця" 6 212 218,95 грн збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2018 рік, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 93 183,28 грн.

2.2. Рішення судів попередніх інстанції мотивовано тим, що зобов`язання відповідача відшкодувати позивачу витрати, пов`язані з перевезенням окремих категорій громадян залізничним транспортом, виникли відповідно до вимог статей 89 102 Бюджетного кодексу України, Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256. Відповідач відповідає за своїми зобов`язаннями, що виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитися в залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2021 у справі № 904/138/21; ухвалити нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційні скарги

4.1. Касаційна скарга обґрунтована, зокрема тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема частину шосту статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт", статті 89 91 102 Бюджетного кодексу України, постанову Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 та порушено норми процесуального права, зокрема статті 2 13 35 77 81 182 ГПК України.

4.2. При цьому, на обґрунтування своєї правової позиції скаржник у поданій касаційній скарзі із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 640/21817/18 та від 17.06.2021 у справі № 826/10150/18.

4.3. Також скаржник у касаційній скарзі із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України оскаржує судові рішення у даній справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої та пунктів 3, 4 частини третьої статті 310 цього Кодексу.

4.4. Крім того, скаржник у касаційній скарзі вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 904/94/19 та у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 904/9488/17 через зміни у законодавстві, які вже не можуть бути застосовані до спірних правовідносин і від них необхідно зробити відступ при винесенні рішення у даній справі, хоча суд першої та апеляційної інстанції не обґрунтували свої рішення такими висновками.

5. Позиція інших учасників справи, викладена у відзивах на касаційну скаргу

5.1. АТ "Укрзалізниця" 10.01.2022 направило засобами поштового зв`язку відзив на касаційну скаргу на адресу Верховного Суду, у якому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. Протокольною ухвалою від 20.01.2022 відзив прийнято.

5.2. Від відповідача та третьої особи надійшли письмові пояснення, які протокольними ухвалами від 20.01.2022 долучено до матеріалів справи.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. За період січень-грудень 2018 року позивач надавав пільговий проїзд окремим категоріям громадян, які мають право на відповідні пільги при користуванні залізничним транспортом, у зв`язку із чим загальний розмір недоотриманих коштів за перевезення залізничним транспортом зазначеної категорії громадян за період січень-грудень 2018 року склав 6 212 218,95 грн.

6.2. На підтвердження вказаного позивач надав Облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевого бюджетів:

- за січень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 293 047,89 грн;

- за лютий 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 280 452,63 грн;

- за березень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 213 602,59 грн;

- за квітень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 374 661,96 грн;

- за травень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 599 567,02 грн;

- за червень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 751 029,30 грн;

- за липень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 741 504,92 грн;

- за серпень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 676 713,43 грн;

- за вересень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 586 309,90 грн;

- за жовтень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 689 305,14 грн;

- за листопад 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 543 923,22 грн;

- за грудень 2018 року, відповідно до якої розмір недоотриманих коштів становить 462 100,95 грн.

6.3. Позивач звернувся до відповідача з листом від 15.12.2020 №497/ДН, в якому повідомив, що за 12 місяців 2018 року залізницею здійснено перевезення пільгових категорій громадян міста у приміському сполученні у розмірі 410 275 чоловік на загальну суму 6212218,95 грн, компенсації за 2018 рік не отримано.

6.4. Позивачем надана місячна станційна звітність Дніпровської дирекцій за 2018 рік. Наведена у зазначеній звітності інформація щодо пасажирів, які користуються пільгами та вартість проїзду щодо станції Нікополь є ідентичними із відомостями, вказаними у наданих позивачем облікових формах.

6.5. Позивачем надані копії актів, складені про те, що Управління соціальної політики Нікопольської міської ради відмовилось поставити відмітку про надання облікової форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовується з місцевого бюджету. Вказані акти підписані трьома представниками залізниці.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2021 для розгляду касаційної скарги у справі № 904/138/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Колос І.Б.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 21.12.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 904/138/21 на підставі пунктів 1,2, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Причиною виникнення спору стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача збитків за пільгові перевезення громадян.

8.2. Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12.03.1993, законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Відповідно до частини шостої статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт» (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Таким чином, норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок Держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Відтак, обслуговуючи категорії громадян, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, Залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.

Отже, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, Держава поклала на себе обов`язок відшкодовувати збитки, понесені залізничним транспортом, за рахунок державного або місцевого бюджетів у залежності від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Верховний Суд зазначає, що частина шоста статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт» діє у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом N 4443-VI ( 4443-17) від 23.02.2012.

8.3. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив, зокрема, з того, що за змістом статей 89 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При цьому, суд вказав, що постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 за № 256 затверджено «Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (далі - Порядок № 256), у якому визначено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. З огляду на пункт 3 Порядку №256, суд дійшов висновку про те, що у даному випадку головним розпорядником коштів є Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради. Суд зазначив, що зобов`язаннями щодо компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитися в залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань.

8.4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач (Залізниця) просить стягнути збитки за пільгові перевезення громадян у період з січня по грудень 2018 року. Таким чином, спірні правовідносини виникли у 2018 році.

8.5. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

8.6. Статтею 4 Бюджетного кодексу України визначено, що якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у Кодексі, застосовуються відповідні норми Кодексу.

8.7. Відповідно до статті 7 Бюджетного кодексу України місцеві бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленими за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.

8.8. Стаття 89 Бюджетного кодексу України передбачає видатки, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. Так до 2017 року, до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абзац п`ятий підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 Бюджетного кодексу України).

Проте, абзац п`ятий підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 виключено на підставі Закону України № 1789-VIII від 20.12.2016.

Статтею 91 Бюджетного кодексу України визначено видатки місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів. Так, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать, зокрема, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (підпункт "ґ" пункту 3 частини першої статті 91).

У статтю 102 Бюджетного кодексу України також були внесені зміни на підставі Закону України № 1789-VIII від 20.12.2016. Так, з 01.01.2017 з Бюджетного кодексу України була виключена норма щодо здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту (частину п`яту статті 102 Бюджетного кодексу України виключено на підставі Закону від 20.12.2016 № 1789-VIII).

8.9. З огляду на викладене, Верховний Суд звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» від 20.12.2016 №1789-VIII внесені зміни до Бюджетного кодексу України. Названий Закон набрав чинності з 01.01.2017. Зміни були, зокрема, внесені до статей 89 та 102 Бюджетного кодексу України, якими частину п`ять статті 102 (щодо субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту, до яких віднесено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян) виключено, та з підпункт «б» пункту 4 частини першої статті 89 виключено абзац 5, яким компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян було віднесено до переліку державних програм соціального захисту.

8.10. Верховний Суд також звертає увагу на те, що Порядок №256 був розроблений відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України, до якої, як було зазначено, 20.12.2016 були внесені зміни.

8.11. Верховний Суд наголошує на тому, що суди мають застосовувати законодавство чинне на момент спірних правовідносин, у даному випадку чинне у 2018 році та яке регулює саме спірні правовідносини.

8.12. Проте, суди попередніх інстанцій вказаного не врахували, не проаналізували внесених до законодавства змін та не надали оцінки тому, чи розповсюджуються норми Порядку №256 на спірні відносини у зв`язку з внесеними змінами до статей 89 102 Бюджетного кодексу України. Вказане призвело до передчасного ухвалення рішення про стягнення з відповідача витрат на перевезення Залізницею визначених категорій громадян.

8.13. За таких обставин знайшли своє підтвердження доводи скаржника щодо неправильного застосовання норми матеріального права, зокрема частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт", статті 89 91 102 Бюджетного кодексу України, постанову Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256.

8.14. Проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 640/21817/18 та від 17.06.2021 у справі № 826/10150/18 за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, з огляду на фактичні обставини справ, які встановлені судами, правовим регулюванням правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про подібність цих справ за змістовним критерієм. Відтак, Суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 640/21817/18 та від 17.06.2021 у справі № 826/10150/18.

8.15. Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради не наводить вагомих та достатніх аргументів, які свідчили б про необхідність відступу від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 904/94/19 та у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 904/9488/17, оскільки постанова в ній прийнята хоча й за правового регулювання спірних правовідносин, схожого з тим, що має місце у цій справі, проте, з урахуванням того, що висновки у названих справах були зроблені відповідно до законодавства яке було чинним на момент розгляду вказаних справ.

Тобто, звертаючись із касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також не навів змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

8.16. Верховний Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що відшкодування витрат на перевезення пільговиків залізничним транспортом можливо за рахунок місцевих бюджетів на договірній основі. Це узгоджується із вимогами частини першої статті 7 Закону України від 04.07.1996 № 273/96-ВР «Про залізничний транспорт», відповідно до якої відносини підприємств залізничного транспорту з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України.

8.17. Разом з тим, частина шоста статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачає, що збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

8.18. Закон України від 20.12.2016 № 1789-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» доповнив пунктом 204 частину першу статті 91 Бюджетний кодекс України.

Так, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, належать й, зокрема, пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються особам, визначеним пунктом 204 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України.

Стаття 91 Бюджетного кодексу України передбачає видатки, які можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, але не обов`язково мають здійснюватись. Тобто кожна рада сама вирішує, на що саме вона буде витрачати кошти з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України, зокрема його статті 91.

Вказані обставини є істотними для правильного вирішення спору, за таких обставин доводи скаржника у цій частині знайшли своє підтвердження.

8.19. З огляду на викладене, Верховний Суд доходить висновку про те, що задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, не врахували внесені зміни до законодавства, не встановили, на підставі якої саме бюджетної програми та за рахунок якого бюджету - державного чи місцевого - позивачу (Залізниці) має бути здійснена компенсаційна виплата за пільговий проїзд окремих категорій громадян; суди не встановили, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг, тоді як це має вирішальне значення для вирішення питання, за рахунок державного чи місцевого бюджету відшкодовуються збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання.

Також Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій, не встановили в якому порядку позивачу має бути здійснена компенсаційна виплата за пільговий проїзд окремих категорій громадян, чи вчинено позивачем достатніх дій для отримання компенсаційної виплати.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій не встановили всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги у цій частині та вважає їх обґрунтованими.

8.20. Також заслуговують на увагу доводи скаржника щодо ненадання оцінки листам від 25.10.2019 №569/ДН-2 та 17.12.2019 №678/ДН-2 щодо здійснення перевезень громадян пільгових категорій за 2018 рік та прийняття актів про відмову отримання облікової форми як належного, допустимого і достовірного, з урахуванням їх вірогідності, доказу надіслання позивачем на адресу відповідача облікових форм у спірний період.

8.21. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Однак, ухвалені у справі судові рішення таким вимогам в повній мірі не відповідають, оскільки не з`ясувавши всіх обставин, що мають значення для справи, не дослідивши пов`язані з ними докази та без належного мотивування із застосуванням релевантний норм права, залишивши поза увагою доводи відповідача, попередні судові інстанції припустилися порушення вимог статей 86 236 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного вирішення даної справи. З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.22. Ураховуючи, що доводи касаційної скарги у контексті кваліфікації спірних правовідносин є визначальними і вагомими та знайшли своє часткове підтвердження з вищевказаних міркувань, наслідком чого є скасування оскаржуваних судових рішень, то надання відповіді на інші наведені у касаційній скарзі доводи щодо дотримання/недотримання норм процесуального права суд вважає недоречним, оскільки висновку суду касаційної інстанції про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не спростовують.

Враховуючи викладене, доводи викладені у відзиві суд вважає такими, що не узгоджуються із застосуванням норм права у спірних правовідносинах.

8.23. З огляду на викладене, враховуючи те, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі вагомі, ключові та доречні питання, порушені у касаційній скарзі, відзиві та письмових поясненнях, які мають значення для вирішення даного спору під час нового розгляду.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради щодо порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі, ураховуючи доводи касаційної скарги, Суд вважає за можливе з огляду на повноваження, визначені ГПК України, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.3. Під час нового розгляду справи судам необхідно: врахувати викладене у цій постанові; надати правову кваліфікацію відносинам сторін з урахуванням змін у законодавстві, виходячи з оцінки доказів здійсненим за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів за правилами статті 86 ГПК України; ураховуючи принципи господарського судочинства, перевірити вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

9.4. За змістом частини третьої статті 310 зазначеного Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

10. Судові витрати

10.1. Відповідно до статті 129 ГПК України питання про розподіл судових витрат суд розглядає лише, якщо вирішено спір по суті і ухвалено остаточне рішення у справі. Оскільки судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат у справі, у тому числі й судового збору, сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги здійснює господарський суд, який ухвалює рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 308 310 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління соціальної політики виконавчого комітету Нікопольської міської ради задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2021, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2021 у справі №904/138/21 скасувати.

Справу направити до Господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос