ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/3538/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

(суддя - Манько Г.В.)

від 01.10.2019

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

(головуючий - Кузнецова І.Л.; судді: Кощеєв І.М., Орєшкіна Е.В.)

від 26.12.2019

у справі № 904/3538/19

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради

про стягнення 18 031 578, 83 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Лисенко В.О.;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1.Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради боргу у загальній сумі 18 031 578, 83 грн, у тому числі: основний борг у сумі 11 851 268, 20 грн, пеня у сумі 1 791 319, 53грн, 3% річних у сумі 913 400, 07 грн; інфляційні втрати у сумі 3 475 591, 03 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням договору постачання природного газу та договору про переведення боргу.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2019 позов задоволено частково. Суд стягнув з Комунального підприємства "Теплоенерго" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основний борг у сумі 11 851 268, 20 грн, пеню у сумі 1 247 792, 20 грн, 3% річних 500 675, 44 грн, інфляційні втрати у сумі 1 836 946, 35 грн. В решті позову відмовлено.

2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.12.2019 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2019 у справі №904/3538/19 скасовано частково; прийнято нове рішення; позов задоволено частково. Суд стягнув з Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 11 851 268, 20 грн основного боргу, 879 460, 68 грн пені, 850 613, 11 грн 3% річних, 3 258 808, 58 грн втрат від інфляції. В решті позовних вимог відмовив.

2.3. Господарські суди встановили такі фактичні обставини справи:

19.10.2016 ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та КП "Дніпропетровські міські теплові мережі" Дніпропетровської міської ради (споживач) уклали договір постачання природного газу №4819/1617-ТЄ-4, на підставі якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач - оплатити його на умовах договору.

Згідно з п. 1.2 договору природний газ, що постачається за договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Відповідно до п. 3.4 договору приймання - передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання оформлюється актом приймання-передачі.

У п. 6.1 договору сторонами узгоджено, що остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 8.2 договору передбачена відповідальність споживача за прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 договору у вигляді пені в розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розрахована від суми прострочення платежу за кожний день прострочення.

Позивач, протягом жовтня 2016 - березня 2017 років поставив КП "Дніпропетровські міські теплові мережі" природний газ на загальну суму 38 351 167, 35 грн, що підтверджується представленими в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі природного газу, підписаних представниками сторін договору.

Зобов`язання з оплати вартості отриманого природного газу виконані КП "Дніпро-петровські міські теплові мережі" частково.

22.12.2017 НАК "Нафтогаз України" (кредитор), КП "Дніпровські міські теплові мережі" (первісний боржник) та КП "Теплоенерго" (новий боржник) уклали договір про переведення боргу №3375/1718, за умовами якого за згодою кредитора первісний боржник переводить до нового кредитора свій борг, який виник у нього за договором постачання природного газу №4819/1617-ТЄ-4, а новий боржник приймає борг первісного кредитора та замінює первісного боржника у зобов`язанні.

У пункті 2.1 договору сторонами встановлено, що сума боргу, яка переводиться до нового боржника станом на момент укладення договору дорівнює 13 098 103, 87 грн.

Відповідно до п. 3.1 за цим договором до нового боржника переходять обов`язки первісного боржника щодо сплати суми боргу, яка встановлена в п. 2.1 договору, а також штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов`язань за договором постачання природного газу №4819/1617-ТЄ-4.

Згідно з п. 3.2 договору новий боржник зобов`язався перерахувати грошові кошти в сумі, зазначеній в п. 2.1 договору в порядку та на умовах, визначених договором постачання природного газу №4819/1617-ТЄ-4 від 19.10.2016.

У п. 4.1 договору сторонами узгоджено, що новий боржник несе відповідальність за прострочення виконання зобов`язання у розмірах, передбачених договором постачання природного газу.

Додатковою угодою №1 від 22.12.2017 до договору переведення боргу п. 2.1 останнього викладено в новій редакції, згідно з якою сума боргу, яка переводиться на нового боржника дорівнює 11 851 268, 20 грн.

2.4. Перевіривши розрахунки позивача, місцевий господарський суд встановив, що ним необґрунтовано збільшено розмір інфляційних втрат, пені та 3% річних, а тому позовні вимоги задоволено частково.

2.5. Суд апеляційної інстанції, частково скасувавши рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що підписавши спільні протокольні рішення від 18.11.2016 №2890 на суму 657132грн.44коп.; від 19.12.2016 №3309 на суму 23536грн.46коп.; від 18.01.2017 №263 на суму 4112148грн.14коп.; від 15.02.2017 №954 на суму 2599179грн.88коп.; від 10.03.2017 №1478 на суму 2415328грн.02коп.; від 17.08.2017 №3336 на суму 200000грн; від 19.06.2017 №2942 на суму 493000грн.; від 19.07.2017 №3074 на суму 553835грн.67коп., сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків, у зв`язку з чим правові підстави для нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат на суми, визначені у відповідних спільних протокольних рішеннях, відсутні.

Крім того, суд апеляційної інстанції застосував положення Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" та дійшов висновку, що сума пені дорівнює 1 758 921, 36 грн, 3% річних - 850 613, 11 грн, втрат від інфляції - 3 258 808, 58 грн.

З огляду на клопотання відповідача про зменшення пені, а також встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача та для зменшення заявленої до стягнення суми пені на 50 % до 879 460, 68 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.12.2019 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2019, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в стягненні 1 190 390, 65 грн та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Як вказує скаржник підставою для відмови в стягненні коштів у розмірі 1 190 390, 65 грн визначено наявність ряду укладених спільних протокольних рішень та зменшення пені на 50%.

При цьому скаржник зазначає, що не оскаржує рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в стягненні 1 037, 61 грн у зв`язку із застосуванням положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги:

-посилання суду апеляційної інстанції на укладання ряду СПР як на підставу для зміни порядку та строку розрахунків є такими, що суперечать умовам договору, принципу обов`язковості виконання договірних зобов`язань;

-суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 233 Господарського кодексу України; не врахував особливості діяльності позивача як підприємства великої соціальної важливості.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувані рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.12.2019 в частині відмови у стягненні 1 190 390, 65 грн залишити без змін.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

4.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.2. Предметом спору в даній справі є матеріально-правова вимога Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради боргу за спожитий первісним боржником природний газ.

Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції визнали обґрунтованою та доведеною суму основного боргу в розмірі 11 851 268, 20 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволено. Учасники справи рішення судів попередніх інстанцій в частині суми основного боргу не оскаржують.

Виходячи з доводів та вимог касаційної скарги, предметом касаційного оскарження є рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних, втрат від інфляції та пені у зв`язку з посиланням на ряд укладених спільних протокольних рішень, а також рішення суду апеляційної інстанції в частині зменшення пені на 50%.

4.3. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 1 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Статтею 12 Господарського кодексу України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Як вбачається зі змісту Порядку від 11.01.2005 № 20, держава взяла на себе бюджетне зобов`язання із відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулятивного впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить і Порядок від 11.01.2005 № 20.

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі №924/296/18, а також у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №906/790/16, від 21.03.2019 у справі № 905/1100/18.

Також у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18, викладено правову позицію, згідно з якою підставою для стягнення пені, 3 % річних, інфляційних втрат за порушення грошового зобов`язання може бути наявність суми основного боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків і яка була би несвоєчасно сплачена відповідачем за рахунок власних коштів.

З врахуванням викладеного, оскільки висновки суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для нарахування 3% річних, втрат від інфляції та пені на суми, сплачені за спільними протокольними рішеннями, відповідають наведеним правовим позиціям Верховного Суду, то колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції в цій частині прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, а отже відсутні правові підстави для її зміни чи скасування.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги щодо безпідставного посилання судом апеляційної інстанції на обставину укладання ряду СПР та врахування її як підстави для зміни порядку та строку розрахунків.

4.4. Щодо рішення суду апеляційної інстанції про зменшення пені на 50 % колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту статей 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України випливає, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінюючи надані сторонами докази та обставини справи і їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та засадах господарського судочинства, визначених статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №912/1703/18.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення пені на 90%, суд апеляційної врахував, що в обґрунтування згаданого клопотання відповідач зазначав про складне фінансово-економічне становище КП "Теплоенерго", основною причиною якого є значна заборгованість споживачів та їх неплатоспроможність, про те, що відповідно до звітів про фінансовий результат підприємства за 2017 - 2018 роки та за перше півріччя 2019 року прибуток відсутній, між тим збиток складає: у 2017 році ? 145154тис. грн, у 2018 році ? 209344тис. грн, невчасне виконання договірних зобов`язань виникло з об`єктивних і незалежних від КП "Теплоенерго" причин та обставин, більша частина прострочених відповідачем платежів становить 1-3 дні, тому, як наслідок, таке прострочення не могло призвести до значного порушення прав позивача та завдати йому значних збитків, про те, що крім зобов`язань за договором про переведення боргу №3375/1718 від 22.12.2017 КП "Теплоенерго" на сьогоднішній день сумлінно виконує й інші зобов`язання на користь сторони АТ "НАК "Нафтогаз України", про те, що КП "Теплоенерго" є монопольним комунальним підприємством, пріоритетним видом діяльності якого є задоволення потреб споживачів м. Дніпра у наданні послуг теплопостачання, у зв`язку з чим діяльність підприємства є важливою та значущою не лише для економіки даного регіону, але й для економічної ситуації в цілому, а також про те, що збільшення грошових зобов`язань підприємства за рахунок стягнення пені у даній справі в повному розмірі у період опалювального сезону 2019-2020 років може призвести до його зриву, що негативно позначиться на якості послуг, які надаються та спрямовуються виключно на соціально-побутову інфраструктуру населеного пункту.

Зважаючи на факт невиконання відповідачем основного зобов`язання щодо сплати вартості отриманого природного газу, скрутний фінансовий стан останнього, специфіку його господарської діяльності, а також необхідність врахування інтересів позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зменшення заявленої до стягнення суми пені на 50 % забезпечить дотримання справедливого балансу інтересів обох сторін.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції статті 233 Господарського кодексу України та не врахування інтересів позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені на 50%.

4.5. Інші доводи касаційної скарги колегією суддів відхиляються, з огляду на те, що вони в цілому зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, і перегляду вже здійсненої господарськими судами оцінки доказів, зібраних у справі, тоді як суд касаційної інстанції в силу положень частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, а також враховуючи доводи та вимоги касаційних скарг, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування судових рішень в оскаржуваній частині про відмову в стягненні 1190390,65 грн.

6. Судові витрати

6.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236 238 240 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.12.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2019 у справі № 904/3538/19 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Мамалуй