№ 904/4432/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/4432/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий суддя, судді: Бакуліна С.В., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши у відкритому судову засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

(суддя - Ніколенко М.О.)

від 30.07.2024

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Дармін М.О., судді: Кощеєв І.М., Чус О.В.)

від 28.01.2025

у справі № 904/4432/23

за позовом Нікопольської міської ради Дніпропетровської області в інтересах Комунального підприємства "Ритуальна служба" Нікопольської міської ради

до ОСОБА_1

про стягнення збитків у розмірі 551 142, 00 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача -В`юнченко О.А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Нікопольська міська рада Дніпропетровської області (далі також - Рада, позивач) в інтересах Комунального підприємства "Ритуальна служба" (далі - КП "Ритуальна служба") Нікопольської міської ради звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення збитків у розмірі 551 142, 00 грн.

1.2. В обґрунтування позовних вимог Рада вказує, що в результаті неправомірних дій директора КП "Ритуальна служба" Нікопольської міської ради ОСОБА_1 , які полягали у порушенні законодавства про працю та зайнятість населення, що стало наслідком накладення на підприємство штрафу, позивачу завдано матеріальних збитків, які підлягають відшкодуванню з відповідача.

2. Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2025, у справі №904/4432/23 позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП "Ритуальна служба" збитки у розмірі 551 142 грн.

2.2. Ухвалюючи судові рішення, господарські суди виходили з того, що в період перебування ОСОБА_1 на посаді директора КП "Ритуальна служба" головним державним інспектором праці проведено інспекційне відвідування, за результатами якого складено акт, яким встановлено факти підміни трудових відносин цивільно-правовими договорами (які були укладені між КП "Ритуальна служба", як замовником, в особі директора ОСОБА_1 та чотирма фізичними особами, як виконавцями). Вказані неправомірні дії директора КП "Ритуальна служба" призвели до накладення на підприємство штрафу у розмірі 500 760, 00 грн за порушення законодавства про працю та зайнятість населення. З огляду на наведене суди дійшли висновку, що сума сплаченого штрафу та витрати виконавчого провадження, які є збитками підприємства, підлягають стягненню з відповідача як посадової особи такого підприємства.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2025 у справі №904/4432/23, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 20.09.2022 у справі №923/832/20, від 11.01.2022 у справі №904/1448/20 (щодо застосування статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)), від 13.04.2022 у справі №759/6909/18, від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 (щодо застосування частини четвертої 75 ГПК України).

3.2.1. Крім того, позивач підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо моменту початку перебігу позовної давності в контексті обов`язку власника опікуватись справами належного йому підприємства та його можливість бути обізнаним про порушення права, тобто норм частини першої статті 261 ЦК України у поєднанні з частиною четвертою статті 319 ЦК України.

3.2.2. Також у поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 наголошує на такому:

- ухвалюючи рішення про стягнення коштів з відповідача на користь саме КП "Ритуальна служба" Нікопольської міської ради та виконавчого комітету Нікопольської міської ради, суд першої інстанції вирішив питання про права цих осіб без їх залучення до участі у справі та без належного виклику і повідомлення про день, час та місце її розгляду, що є грубим процесуальним порушенням;

- суд першої інстанції безпідставно відступив від правової позиції щодо обов`язкового встановлення вини саме посадової особи, рівно як і усього складу правопорушення (протиправної поведінки особи, шкоди (збитків), причинно-наслідкового зв`язку) у даній категорії справ. Вина особисто відповідача у заподіянні збитків позивачу нічим не доведена, зокрема, до жодного виду відповідальності за нібито спричинення збитків він притягнутий не був. Посилаючись у своєму рішенні на постанову Держпраці як на підставу вини відповідача, суд першої інстанції не звернув уваги, що наразі вона є предметом оскарження у справі №320/1642/23;

- суд першої інстанції поширив преюдиційне значення не лише на обставини, встановлені у справі № 160/1856/19, але і на правові висновки судів першої та апеляційної інстанції по оцінці цих обставин;

- позивач є власником, і зобов`язаний піклуватись про стан справ належної йому юридичної особи, повинен був і мав змогу знати про проведення перевірки Держпраці, але без поважних причин, легковажно цьому не надавав значення у період з 2019 по 2023 рік, чим безпідставно і без поважної причини пропустив позовну давність, що є самостійною підставою для відмови у позові. Але на ці обставини суд першої інстанції не зважив;

- вирішуючи апеляційну скаргу відповідача, суд апеляційної інстанції порушив вимоги ГПК України щодо недопустимості повторної участі суддів у справі. Так, колегія, що ухвалювала постанову по суті, вже залучалась до розгляду апеляційної скарги позивача на ухвалу суду першої інстанції про зупинення провадження у справі;

- судом порушено право відповідача на захист. Маючи обґрунтоване клопотання про відкладення апеляційного розгляду з метою укладення відповідачем договору про надання правової допомоги, зацікавлена колегія суддів ухвалила постанову по суті, повний текст якої приховувала від відповідача аж до 03.03.2025.

3.3. Рада 25.04.2025 через «Електронний суд» подала до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень

4.1. КП «Ритуальна служба» Нікопольської міської ради є унітарним комерційним комунальним підприємством, заснованим на комунальній власності територіальної громади міста Нікополя та зареєстрованим у виконавчому комітеті Нікопольської міської ради 03.12.1997, що діє на підставі статуту, затвердженого рішенням Нікопольської міської ради від 23.12.2011 № 7-15/VI (редакція, чинна станом на дати укладання спірних цивільно-правових договорів з працівниками).

Відповідно до пункту 6.8 статуту КП "Ритуальна служба" Нікопольської міської ради, затвердженого рішенням Нікопольської міської ради від 23.12.2011 № 7-15/VI (що був чинним станом на дати укладання спірних цивільно-правових договорів з працівниками), встановлено, що директор підприємства відповідно до чинного законодавства: несе повну відповідальність. за фінансову, виробничу та господарську діяльність підприємства; заключає контракти, угоди і інші юридичні акти всіх видів, які не суперечать законодавству.

Пунктом 6.6.16 статуту КП "Ритуальна служба", затвердженого рішенням Нікопольської міської ради від 26.03.2019 № 43-46/VII, встановлено, що директор підприємства несе відповідальність за збитки, завдані підприємству з власної вини у порядку визначеному законодавством.

4.2. Розпорядженням Нікопольського міського голови від 28.12.2015 № 422к "Про призначення ОСОБА_1 на посаду директора КП "Ритуальна служба" Нікопольської міської ради" призначено ОСОБА_1 на посаду директора КП "Ритуальна служба" з 01.01.2016 по 01.07.2016.

Розпорядженнями Нікопольського міського голови від 29.06.2016 № 286к, від 19.06.2017 №170 к, від 26.06.2018 № 257к, від 02.12.2019 № 428к, від 28.12.2020 №482к продовжувалася дія трудового контракту ОСОБА_1 з КП "Ритуальна служба".

Пунктами 2.4 Контракту від 19.06.2017 № 11/17 та Контракту від 26.06.2018 №8/18, укладених між Нікопольською міською радою в особі міського голови Фісака Андрія Петровича та громадянином ОСОБА_1 (яким останнього було призначено на посаду директора з 01.07.2017 по 30.06.2018 та з 01.07.2018 по 31.12.019), зокрема встановлено, що директор укладає трудові договори з працівниками підприємства відповідно до чинного законодавства.

Розпорядженням Нікопольського міського голови від 19.03.2021 № 114к "Про звільнення ОСОБА_1 " звільнено ОСОБА_1 з посади директора КП "Ритуальна служба" Нікопольської міської ради 31.03.2021, у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору.

4.3. В період перебування ОСОБА_1 на посаді директора КП "Ритуальна служба", а саме з 15.01.2019 по 16.01.2019, головним державним інспектором праці Бакаловою О.В. на підставі направлення від 14.01.2019 № 07/134-н проведено інспекційне відвідування КП "Ритуальна служба" Нікопольської міської ради, за результатами якого складено Акт від 15.01.2019 № ДН65/1505/АВ.

4.3.1. У вказаному Акті зазначено, що під час інспекційного відвідування встановлено факти підміни трудових відносин цивільно-правовими договорами. Зокрема, у 2018 році між КП "Ритуальна служба", як замовником, в особі директора ОСОБА_1 та чотирма фізичними особами, як виконавцями, було укладено типові цивільно-правові договори, а саме:

1) з ОСОБА_2 - цивільно-правовий договір про надання послуг від 11.01.2018 №03/18. Термін дії договору встановлено з 11.01.2018 по 16.01.2018. Предметом договору є виконання послуги на виконання шрифтових робіт для ритуальної атрибутики. Дана посада передбачена штатним розкладом. З 01.04.2018 ОСОБА_2 прийнята на роботу, згідно з наказом від 30.03.2018 №05-к.

2) з ОСОБА_3 - 8 цивільно-правових договорів про надання послуг машиніста екскаватора одноківшевого від 05.01.2018 № 2/18; від 23.01.2018 № 5/18; від 05.02.2018 № 6/18; від 05.01.2018 № 7/18; від 13.03.2018 № 8/18; від 23.03.2018 № 9/18; від 10.04.2018 №11/18; від 01.04.2018 № 10/18; від 23.04.2018 № 13/18. Предметом договору є керування екскаватором одноківшовим. Дана посада передбачена штатним розкладом.

3) ОСОБА_4 - цивільно-правовий договір про надання послуг від 18.07.2018 № 19/18. Термін дії з 18.07.2018 по 31.07.2018. Предметом договору є виконання послуги на виконання драпірувальних та вантажних робіт. Дана посада передбачена штатним розкладом. З 01.08.2018 ОСОБА_4 прийнятий на роботу, згідно з наказом від 31.07.2018 № 19-к.

4) ОСОБА_5 - цивільно-правовий договір про надання послуг від 02.01.2018 № 19/18. Термін дії з 02.01.2018 по 16.01.2018. Предметом договору є надання послуг прибиральниці службових приміщень. Дана посада передбачена штатним розкладом.

Професії за якими працювали особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відповідно до кваліфікаційних характеристик виконували систематично трудові функції за конкретною кваліфікацією, підпорядковувались правилам внутрішнього трудового розпорядку, робота вказаних працівників фактично організовувалась КП "Ритуальна служба" Нікопольської міської ради.

Зазначені у Договорах виконувані роботи (надані послуги) відносяться за КВЕД 96.03 (організування поховань і надання суміжних послуг) до робіт постійного характеру та їх можуть виконувати лише працівник до яких законодавством встановлені певні вимоги.

Предметом укладених Договорів КП "Ритуальна служба" з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому в укладених Договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги).

4.4. Першим заступником начальника Головного управління Державної служби України з питань праці (далі також - Держпраці) у Дніпропетровській області 07.02.2019 винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 07.02.2019 № ДН 65/1505/АВ/ТД-ФС/89, якою на КП "Ритуальна служба" накладено штраф у розмірі 500 760,00 грн на підставі пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі- КЗпП України), абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України, а саме допуск чотирьох осіб до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

Також 23.01.2019 Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області винесено припис про усунення виявлених порушень № ДН 65/1505/АВ/П.

4.5. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 у справі №160/1856/19 встановлено, що постанова Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 07.02.2019 № ДН 65/1505/АВ/ТД-ФС/89 про накладення штрафу на КП "Ритуальна служба" у розмірі 500 760,00 грн на підставі пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, частини третьої статті 24 КЗпП України, абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України, відповідає вимогам чинного законодавства.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.09.2020 у справі 160/1856/19 апеляційну скаргу КП "Ритуальна служба" залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 у справі № 160/1856/19 - без змін.

4.6. Заявою від 16.04.2019 Державна служба України з питань праці пред`явило постанову від 07.02.2019 № ДН 65/1505/АВ/ТД-ФС/89 до примусового виконання.

Постановою Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 03.05.2019 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання вказаної постанови.

Постановою Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 03.05.2019 ВП НОМЕР_1 стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 50 076,00 грн.

Платіжним дорученням від 28.12.2020 №769 на виконання постанови від 07.02.2019 №ДН65/1505/АВ/ТД-ФС/89 КП "Ритуальна служба" сплатило штраф у розмірі 500 760,00 грн.

Постановою Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 25.07.2022 ВП НОМЕР_1 стягнуто з боржника витрати виконавчого провадження у розмірі 306,00 грн.

Відповідно до платіжних доручень від 10.02.2023 № 915 на суму 69,00 грн, від 10.02.2023 № 914,00 на суму 237,00 грн, від 10.02.2023 № 918,00 на суму 50 076,00 грн державним виконавцем списано з рахунків КП "Ритуальна служба" виконавчий збір у розмірі 50 076,00 грн та витрати виконавчого провадження у розмірі 306,00 грн.

4.7. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, виходили з такого:

(1) щодо суті позову:

- неправомірність дій директора КП "Ритуальна служба" Нікопольської міської ради ОСОБА_1 полягали у порушенні законодавства про працю та зайнятість населення, що стало причиною накладення на підприємство штрафу. Вказаний факт встановлений рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 у справі № 160/1856/19, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.09.2020, які мають преюдиційне значення під час розгляду цього спору;

- сума сплаченого штрафу (500 760,00 грн), а також витрати виконавчого провадження (50 076,00 грн та 306,00 грн), є збитками підприємства;

- у діях ОСОБА_1 наявні всі елементи складу правопорушення;

(2) щодо позовної давності:

- у даному випадку позивачем у справі є територіальна громада міста Нікополя в особі Нікопольської міської ради, як власник КП "Ритуальна служба" Нікопольської міської ради, і яка має повноваження на звернення до суду в інтересах КП "Ритуальна служба" із позовом про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи у відповідності до пункту 12 частини першої статті 20 ГПК України;

- у цьому випадку слід встановити момент, коли саме Нікопольська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення свого права та мала змогу оцінити розмір такої шкоди;

- докази повідомлення Нікопольської міської ради про накладення Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області на КП "Ритуальна служба" штрафу та відкриття виконавчого провадження до 04.07.2023 в матеріалах справи відсутні;

- Рада не могла бути обізнана про накладення на КП "Ритуальна служба" штрафу з моменту винесення відповідної постанови (07.02.2019), оскільки постанови Управління Держпраці про накладення штрафів не публікуються у відкритому доступі;

- власник юридичної особи повинен опікуватись господарською діяльністю такої юридичної особи, зокрема, судовими провадженнями, у яких бере участь така особа;

- ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2019 у справі №160/1856/19 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за позовом КП «Ритуальна служба» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування постанови. Вказана ухвала була опублікована в Єдиному державному реєстрі судових рішень 20.05.2019. Отже, принаймні з 20.05.2019 Рада могла довідалась про факт накладення на КП "Ритуальна служба" НМР штрафу у розмірі 500 760,00 грн, а також дізнатись про наявність відкритого виконавчого провадження з виконання постанови від 07.02.2019 та винесення держаним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 50 076,00 грн;

- щодо завдання КП "Ритуальна служба" шкоди на суму 306, 00 грн, які становлять витрати виконавчого провадження, Нікопольська міська рада Дніпропетровської області могла довідалась з моменту винесення державним виконавцем відповідної постанови 25.07.2022;

- позовна давність для звернення до суду із позовними вимогами про стягнення шкоди у загальному розмірі 550 836,00 грн мала сплити 20.05.2022; для звернення до суду із позовними вимогами про стягнення шкоди у розмірі 306,00 грн - 25.07.2025;

- Законом України від 30.03.2020 № 540-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Отже, позовна давність, яка не сплила на дату початку карантину (12.03.2020), була продовжена на строк дії такого карантину;

- також станом на момент розгляду цієї справи воєнний стан в Україні не скасований;

- позивачем не пропущено позовну давність для звернення до суду з цим позовом.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №904/4432/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 17.04.2025 відкрито касаційне провадження у справі №904/4432/23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2025; справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 12.05.2025 зупинено виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2025 у справі №904/4432/23 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

5.2. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2025, якими позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

5.3. ОСОБА_1 01.07.2025 через «Електронний суд» подав до Суду додаткові пояснення щодо касаційної скарги.

5.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.3. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №904/1448/20 (щодо застосування статті 1166 ЦК України), від 13.04.2022 у справі №759/6909/18, від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 (щодо застосування частини четвертої 75 ГПК України).

Що ж до визначення «подібності правовідносин», то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

6.4. Також касаційне провадження у цій справі відкрито і на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, у разі оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Скаржник відзначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування моменту початку перебігу позовної давності в контексті обов`язку власника опікуватись справами належного йому підприємства та його можливість бути обізнаним про порушення права, тобто норм частини першої статті 261 ЦК України у поєднанні з частиною четвертою статті 319 ЦК України.

6.5. Оцінюючи доводи та мотиви касаційної скарги через призму наведених скаржником підстав касаційного оскарження, колегія суддів відзначає, що фактично підставами звернення до Суду стали питання:

- щодо наявності/відсутності складу цивільного правопорушення як необхідної передумови для відшкодування збитків, завданих юридичній особі її посадовою особою (директором);

- щодо наявності/відсутності правових підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності у спірних правовідносинах.

З огляду на наведене Суд відзначає таке.

6.6. Щодо наявності/відсутності складу цивільного правопорушення

6.6.1. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої-другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 ЦК України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Стаття 11 ЦК України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

6.6.2. Так, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просив суд стягнути збитки, заподіяні юридичній особі (КП «Ритуальна служба») діями його посадової особи (колишнього директора) на підставі статті 92 1166 ЦК України та статті 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що ОСОБА_1 у супереч вимогам статуту підприємства, контракту та вимогам законодавства (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), перебуваючи на посаді директора підприємства, вчинив неправомірні дії, що полягали у порушенні законодавства про працю та зайнятість населення, наслідком чого стало накладення на підприємство штрафу. Вказані обставини призвели до заподіяння підприємству збитків (суми штрафу та виконавчих зборів), які понесло КП «Ритуальна служба».

6.6.3. Колегія суддів з огляду на предмет та підстави позову відзначає, що за приписами статті 89 ГК України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

Відповідно до частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Частинами першою та другою статті 97 ЦК України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини третьої статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 вказав, що згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.10.2019 у справі №911/2129/17 зазначила, що юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2 80 91 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Отже, за змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.

Окрім того, такі правовідносини мають довірчий характер між підприємцем (товариством) і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїми посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.

Між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, що, зокрема, урегульовує права та обов`язки сторін у цих правовідносинах.

6.6.4. Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідач, перебуваючи на посаді директора, у 2018 році уклав з чотирма фізичними особами типові цивільно-правові договори про надання послуг.

За наслідком інспекційного відвідування КП "Ритуальна служба" Нікопольської міської ради головним державним інспектором праці Бакаловою О.В. складено Акт від 15.01.2019 № ДН65/1505/АВ, відповідно до якого встановлено, що предметом спірних договорів був процес праці (а не результат), зокрема, особи (виконавці) мали виконували систематично трудові функції за конкретною кваліфікацією, підпорядковувались правилам внутрішнього трудового розпорядку КП "Ритуальна служба", яке і організовувало таку роботу. Аналізом змісту зазначених Договорів встановлено, що зазначені у договорах виконувані роботи (надані послуги) відносяться за КВЕД 96.03 (організування поховань і надання суміжних послуг) до робіт постійного характеру та їх можуть виконувати лише працівник до яких законодавством встановлені певні вимоги. При цьому в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги).

З огляду на вказані обставини Державна служби України з питань праці у Дніпропетровській області винесла постанову від 07.02.2019 про накладення штрафу на КП "Ритуальна служба" у розмірі 500 760,00 грн за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, частини третьої статті 24 КЗпП України, абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України), а саме допуск чотирьох осіб до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2019, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.09.2020, у справі №160/1856/19 у позові КП Ритуальна служба" Нікопольської міської ради до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови від 07.02.2019 про накладення штрафу відмовлено.

Зокрема, у вказаних судових актах встановлено, що постанова Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 07.02.2019 про накладення штрафу на КП "Ритуальна служба" у розмірі 500 760,00 грн на підставі пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, частини третьої статті 24 КЗпП України, абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України, відповідає вимогам чинного законодавства.

На виконання постанови Держпраці у Дніпропетровській області від 07.02.2019 КП "Ритуальна служба" сплатило штраф у розмірі 500 760,00 грн, а також виконавчий збір у розмірі 50 076,00 грн та витрати виконавчого провадження у розмірі 306,00 грн.

Вказані обставини з огляду на неправомірні дії директора підприємства, за твердженнями позивача, призвели до завдання КП "Ритуальна служба" збитків.

6.6.5. З огляду на наведене колегія суддів відзначає, що згідно з частиною другою статті 89 ГК України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству.

Відшкодування збитків, завданих посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.

Відповідно до пункту 6.8 статуту КП "Ритуальна служба" директор підприємства відповідно до чинного законодавства несе повну відповідальність за фінансову, виробничу та господарську діяльність підприємства; заключає контракти, угоди і інші юридичні акти всіх видів, які не суперечать законодавству.

Пунктом 6.6.16 статуту КП "Ритуальна служба" встановлено, що директор підприємства несе відповідальність за збитки, завдані підприємству з власної вини у порядку визначеному законодавством.

Пунктами 2.4 Контракту від 19.06.2017 № 11/17 та Контракту від 26.06.2018 №8/18, укладених між Радою та ОСОБА_1 , встановлено, що директор укладає трудові договори з працівниками підприємства відповідно до чинного законодавства.

Згідно з частиною четвертою статті 92 ЦК України якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Наведеними вище положеннями статті 92 ЦК України та статті 89 ГК України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.

Суд ураховує і те, що при застосуванні статті 92 ЦК України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Оскільки, якщо посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства, її рішення були незалежними та обґрунтованими.

У статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Суди, розглядаючи спори про стягнення шкоди, мають встановлювати наявність усіх елементів складу правопорушення у їх сукупності. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування шкоди не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20261/16 від 26.11.2019, постанови Верховного Суду у справах №923/1315/16 від 04.09.2018, №910/2018/17 від 04.04.2018, №910/5100/19 від 07.05.2020, №910/21493/17 від 04.12.2018, №914/1619/18 від 27.08.2019, №904/982/19 від 24.02.2021).

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України).

Верховний Суд враховує, що протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.

Водночас зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Тобто наявність вини презюмується та не підлягає доведенню позивачем.

Відповідний висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 1166 ЦК України та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 21.07.021 у справі №910/12930/18, від 28.10.2021 у справі №910/9851/20, від 20.10.2022 у справі №910/3782/21 тощо.

Спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди.

Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

6.6.6. Так, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у діях відповідача наявні усі елементи господарського правопорушення. Зокрема з аналізу оскаржуваних рішень слідує, що:

(1) протиправна поведінка ОСОБА_1 полягала в тому, що він, будучи директором КП "Ритуальна служба", уклавши спірні цивільно-правові договори з фізичними особами, допустив порушення законодавства про працю та зайнятість населення, що стало наслідком накладення на підприємство штрафу контролюючими органами;

(2) розмір збитків становить суми штрафу та виконавчих зборів, які примусово були стягнуті з позивача державним виконавцем;

(3) причинний зв`язок між протиправними діями ОСОБА_1 і шкодою обумовлений тим, що внаслідок таких дій уповноваженими органами були винесені Акт інспекційного відвідування КП "Ритуальна служба" від 16.01.2019; постанова Головного управління Державної служби України з питань праці про накладення штрафу від 07.02.2019; припис Головного управління Державної служби України з питань праці про усунення виявлених порушень від 23.01.2019 № ДН 65/1505/АВ/П, що в кінцевому результаті призвели до стягнення з підприємства штрафу за порушення трудового законодавства та до зобов`язань підприємства усунути такі порушення;

(4) вина відповідача як посадової особи виражена у порушенні умов статуту КП "Ритуальна служба", Контракту щодо обов`язку укладення трудових договорів з працівниками підприємства відповідно до вимог чинного законодавства.

6.6.7. Колегія суддів, ураховуючи наведене вище нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, беручи до уваги недоведення відповідачем належними, допустимими та достовірними доказами правомірності його дій як директора щодо КП "Ритуальна служба" при укладенні спірних договорів та допуску чотирьох осіб до роботи без укладення трудового договору (тобто з порушенням вимог трудового законодавства), що призвело до притягнення підприємства до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про те, що відповідач, будучи директором КП "Ритуальна служба", завдав підприємству збитків.

Колегія суддів ураховує, що стягненні з підприємства штрафні санкції, у тому числі виконавчі збори, відповідають змісту частини першої статті 224 ГК України, яка визначає, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною.

При цьому варто відзначити і те, що відповідачем не доведено відсутності його вини у виникненні зазначених збитків для КП "Ритуальна служба". ОСОБА_1 як директор підприємства, вчиняючи спірні дії, повинен був усвідомлювати негативні наслідки таких дій для позивача у вигляді збитків.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність складу цивільного правопорушення у діях ОСОБА_1 та, відповідно, наявність підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності.

Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують, а фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позову. Однак Верховний Суд зауважує, що відповідно до приписів частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд відхиляє доводи відповідача про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11.01.2022 у справі №904/1448/20 за позовом ТОВ «Укрметалургтранс» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» про визнання протиправними дій та стягнення збитків, адже такі висновки не суперечать оскаржуваним судовим рішенням. При цьому Суд ураховує, що у даній справі предметом спору не було стягнення збитків, заподіяних юридичній особі діями її посадової особи (колишнього директора) на підставі статті 92 ЦК України та статті 89 ГК України.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими і посилання скаржника на неврахування господарськими судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.04.2022 у справі №759/6909/18, від 15.09.2022 у справі №910/12525/20, щодо застосування частини четвертої 75 ГПК України, адже як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень суди надали преюдиційне значення саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин. При цьому Суд ураховує, що у справі, що переглядається, господарські суди на підставі оцінки всіх наявних у справі доказів та встановлених обставин, самостійно встановлювали наявність/відсутність у діях відповідача складу усіх елементів господарського правопорушення. Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують.

Слід зазначити, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Суд ураховує, що судові рішення у даній справі ухвалені за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу (подані сторонами докази), які не є аналогічними як у наведених скаржником справах. Доводи скаржника про їх неврахування зводяться до власного трактування таких висновків (без урахування конкретних обставин справи та наявних доказів у справі), що вочевидь не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у відповідності до приписів статей 236 310 ГПК України.

Отже, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та правове регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд відзначає, що доводи скаржника про неврахування висновків щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

6.7. Щодо позовної давності

6.7.1. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Отже, право на судовий захист особистого немайнового або майнового права та інтересу, а саме можливість реалізації порушеного права у судовому порядку обмежується певним строком, яким є позовна давність, сплив якої хоча і не обмежує права на звернення за судовим захистом, однак зі спливом якої припиняється можливість реалізації у примусовому порядку порушеного права.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

6.7.2. Так, у справі, що переглядається, позивачем є Нікопольська міська рада, як власник КП "Ритуальна служба", яка має повноваження на звернення до суду в інтересах КП "Ритуальна служба" із позовом, зокрема, про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи. З огляду на наведене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що у спірних правовідносинах важливе значення має встановлення моменту, коли саме Рада довідалася або могла довідатися про порушення свого права та мала змогу оцінити розмір такої шкоди.

Ухвалюючи оскаржувані судове рішення, суди попередніх інстанцій встановили, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення Нікопольської міської ради про накладення Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області на КП "Ритуальна служба" штрафу та відкриття виконавчого провадження.

Разом з тим, суди дійшли висновку, що принаймні з 20.05.2019 (дата опублікування в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2019 у справі №160/1856/19 про відкриття провадження за позовом КП «Ритуальна служба» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування постанови про накладення штрафу) Рада могла довідалась про факт накладення на КП "Ритуальна служба" НМР штрафу у розмірі 500 760,00 грн, а також дізнатись про наявність відкритого виконавчого провадження з виконання постанови від 07.02.2019 та винесення держаним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 50 076,00 грн.

За вказаних обставин, суди відзначили, що позовна давність для звернення до суду із позовними вимогами про стягнення шкоди у загальному розмірі 550 836,00 грн мала закінчитись 20.05.2022, а для звернення до суду із позовними вимогами про стягнення шкоди у розмірі 306,00 грн - 25.07.2025.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено карантин на усій території України з 12 березня 2020 року, який неодноразово був продовжений до його відміни (постанова Кабінету Міністрів України від 27.03.2023 №651).

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

З урахуванням наведених приписів чинного законодавства, суди попередніх інстанцій відзначили, що позовна давність (яка, у свою чергу, не сплила на дату початку карантину), була продовжена на строк дії такого карантину.

6.7.3. Колегія суддів ураховуючи наведене вище нормативно-правове регулювання, а також встановлені судами обставини справи, вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на правильному застосуванні приписів статей 257 258 ЦК України висновку, що позивачем не пропущено позовну давність для звернення до суду з цим позовом. З огляду на що у суду відсутні правові підстави для застосування правових наслідків пропуску позовної давності, на чому наполягає скаржник.

Доводи касаційної скарги у відповідній частині зводяться до заперечень обставин встановлених судами попередніх інстанцій та до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, визначених у статті 300 ГПК України, з огляду на що відхиляються Судом.

Отже, Суд відзначає про відсутність правових підстав і для скасування ухваленого судового рішення з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, адже Судом не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм права під час ухвалення судового рішення.

6.8. Отже, доводи касаційної скарги у своїй сукупності не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень, ухвалених по суті позовних вимог, з цих підстав.

Інші доводи касаційної скарги, що виходять за межі підстав касаційного оскарження, зокрема щодо незалучення третіх осіб до розгляду справи, щодо розгляду справи неповноважним складом суду, щодо невідкладення розгляду справи судом апеляційної інстанції, Судом відхиляються як необґрунтовані, адже скаржник не вказував таку підставу касаційного оскарження як пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України. При цьому Суд ураховує, що суд апеляційної інстанції вказаним доводам позивача надав належну правову оцінку, що підтверджується матеріалами справи, а також змістом оскаржуваної постанови.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені із додержанням норм права.

7.4. Частиною третьою статті 332 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою від 12.05.2025 Верховний Суд зупинив виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2025 у справі №904/4432/23 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, їх виконання слід поновити.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2025 у справі №904/4432/23 - без змін.

2. Поновити виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2024 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2025 у справі №904/4432/23.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кролевець