ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 904/4877/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,

за участю секретаря судового засідання Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» не з`явився,

Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України не з`явився

Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна»

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.10.2020

(у складі колегії суддів: Іванов О. Г. (головуючий), Березкіна О. В., Подобєд І. М.)

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2020

(суддя Юзіков С. Г.)

у справі № 904/4877/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна»

до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна» (далі позивач, ТОВ «Україна») звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі Дніпропетровський ОТЦК та СП), в якому просило витребувати з чужого незаконного володіння відповідача транспортний засіб ГАЗ-САЗ-35, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та передати цей транспортний засіб власнику ТОВ «Україна».

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у відповідача з дати постановлення Указу Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 «Про часткову мобілізацію», на підставі якого було проведено демобілізацію, відсутні підстави для володіння транспортним засобом позивача ГАЗ-САЗ-35, реєстраційний номер НОМЕР_2 (далі спірний транспортний засіб), який був залучений на особливий період в порядку ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час часткової мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», і цей транспортний засіб підлягає поверненню позивачу (власнику).

Крім того, позивач посилаючись на ч. 2 ст. 353 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) вважав, що транспортний засіб ГАЗ-САЗ-35, реєстраційний номер НОМЕР_2 , було вилучено у нього незаконного з огляду на відсутність оголошення воєнного чи надзвичайного стану в Україні.

27.01.2020 ТОВ «Україна» звернулось до суду першої інстанції з клопотанням, в якому просило замінити первісного відповідача у справі на належного відповідача Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України. Залучити до участі у справі Дніпропетровський ОТЦК та СП як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Витребувати з чужого незаконного володіння Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України транспортний засіб ГАЗ-САЗ-35, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та передати цей транспортний засіб власнику ТОВ «Україна».

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2020 задоволено клопотання ТОВ «Україна» про заміну первісного відповідача належним відповідачем. Замінено первісного відповідача Дніпропетровський ОТЦК та СП на належного відповідача Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі в/ч 3021 Нацгвардії України, відповідач). Виключено Дніпропетровський ОТЦК та СП зі складу відповідачів. Залучено до участі у справі Дніпропетровський ОТЦК та СП як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (далі третя особа).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.10.2020, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані відсутністю правових підстав для витребування належного позивачеві на праві власності спірного транспортного засобу із користування відповідача, оскільки від 17.03.2014 (дата постановлення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014) в Україні діє особливий період і Указом Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 дія цього періоду скасована не була, в Україні не проводилась повна демобілізація, а тому умови, за настання яких передбачено повернення транспортних засобів, залучених під час мобілізації, не настали.

Також суд апеляційної інстанції у своїй постанові від 13.10.2020 відхилив посилання позивача на положення ч. 2 ст. 353 ЦК України, зазначивши при цьому, що підставою для залучення спірного транспортного засобу була не ст. 353 ЦК України, а наряд ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі Царичанський ОРВК), виданий в межах повноважень, передбачених ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», який позивачем оскаржений не був.

Не погоджуючись з судовим рішеннями, у грудні 2020 року ТОВ «Україна» подало до Касаційного господарського суду касаційну скаргу (з урахуванням заяви про усунення недоліків), у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та наявність випадку, передбаченого п.3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), просило скасувати постанову апеляційного господарського суду від 13.10.2020 та рішення суду першої інстанції від 14.05.2020, постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ТОВ «Україна» зазначило, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування ч. 3 ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у правовідносинах щодо повернення залучених під час мобілізації транспортних засобів, а також щодо питання застосування ч. 2 ст. 353 ЦК України у подібних правовідносинах.

Ухвалою Верховного Суду від 21.01.2021 відкрито касаційне провадження у справі №904/4877/19 з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Призначено розгляд касаційної скарги у відкритому судовому засіданні на 10.02.2021, встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 03.02.2021.

На адресу Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу:

08.02.2021 від Дніпропетровського ОТЦК та СП, в якому третя особа заперечила вимоги касаційної скарги, просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін;

09.02.2021 від в/ч 3021 Нацгвардії України, в якому відповідач також заперечив доводи та вимоги касаційної скарги, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про залишення відзиву третьої особи без розгляду відповідно до ст. 118 ГПК України, оскільки вказаний відзив був направлений третьою особою на адресу Суду засобами поштового зв`язку 04.02.2021, що підтверджується штампом Укрпошти на конверті, тобто після спливу строку, встановленого ухвалою Верховного Суду від 21.01.2021 про відкриття касаційного провадження.

У судове засідання 10.02.2021 учасники справи своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, до початку судового засідання із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до ч. 4 ст. 197 ГПК України не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії» та те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не їх обов`язком, Верховний Суд у складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» (набрав чинності з 18.03.2014) постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом (п. 1, 3). Призов військовозобов`язаних, у тому числі резервістів, та поставку транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України здійснити в обсягах, визначених мобілізаційними планами з урахуванням резерву (п. 5).

Царичанським ОРВК, на підставі мобілізаційного розпорядження Царичанської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, ТОВ «Україна» видано наряд, відповідно до якого позивача зобов`язано доставити належний йому на праві власності транспортний засіб ГАЗ-САЗ-35, реєстраційний номер НОМЕР_2 , за місцем призначення.

07.08.2014 ТОВ «Україна» передало, а Царичанський ОРВК прийняло транспортний засіб ГАЗ-САЗ-35, реєстраційний номер НОМЕР_2 , про що складено акт приймання-передачі, підписаний представниками сторін.

16.08.2014 спірний транспортний засіб передано в/ч 3021 Нацгвардії України, про що свідчить довідка прийому машини, яка належить ТОВ «Україна», та акт від 20.08.2014 № 236 технічного стану автомобіля ГАЗ-САЗ-35, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Спірний транспортний засіб на час вирішення спору перебуває у користуванні відповідача в/ч 3021 Нацгвардії України.

02.09.2019 ТОВ «Україна» звернулось до Царичанського ОРВК з вимогою, в якій, посилаючись на ч. 3 ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та на п. 4 Указу Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 «Про часткову мобілізацію», просило повернути транспортний засіб ГАЗ-САЗ-35, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на підставі акта приймання-передачі.

Відповіді на зазначену вимогу позивачу не надано, спірний транспортний засіб не повернуто, що стало підставою для звернення ТОВ «України» до господарського суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позивач у позові зазначив, що належний йому спірний транспортний засіб, який був залучений на особливий період в порядку ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час часткової мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», підлягає поверненню в/ч 3021 Нацгвардії України, оскільки Указом Президента України від 14.01.2015 №15/2015 «Про часткову мобілізацію» оголошено демобілізацію, а відтак відповідач без відповідної правової підстави володіє спірним транспортним засобом. Також позивач вказав, що саме вилучення у позивача спірного транспортного засобу було незаконним, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦК України примусове вилучення майна можливе лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану, який в Україні не оголошувався.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, адже умови, за настання яких передбачено повернення транспортних засобів, залучених під час мобілізації, не настали, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, додатково зазначивши про недоречність посилання позивача на положення ч. 2 ст. 353 ЦК України.

Постанову апеляційного господарського суду від 13.10.2020 та рішення суду першої інстанції від 14.05.2020 ТОВ «Україна» оскаржило з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст.287 ГПК України.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, не встановивши наявність відповідного висновку Верховного Суду щодо застосування положень ст. 353 ЦК України саме у таких подібних правовідносинах, на що посилається скаржник у касаційній скарзі, ураховуючи обставини того, що інша сторона у справі не заперечила щодо відсутності зазначеного висновку, виходить із такого.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зі змісту п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України слідує, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування саме судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних позивачем судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.

Обґрунтовуючи наявність підстави оскарження судових рішень, передбаченої п. 3 ч.2 ст. 287 ГПК України, ТОВ «Україна» вказало на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування ч. 3 ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також щодо питання застосування ч. 2 ст.353 ЦК України.

На думку скаржника Указом Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» було оголошено демобілізацію військовослужбовців, а тому спірний транспортний засіб відповідно до положень ч. 3 ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підлягає поверненню відповідачем позивачу, оскільки процес повернення транспортних засобів, залучених на особливий період під час мобілізації, нерозривно пов`язаний з оголошенням демобілізації.

Також за доводами позивача суд апеляційної інстанції невірно застосував норму ч. 2 ст. 353 ЦК України, оскільки за відсутності оголошення в Україні воєнного чи надзвичайного стану вилучення у позивача спірного транспортного засобу взагалі було незаконним, суперечило положенням ч. 2 ст. 353 ЦК України.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені ТОВ «Україна» судові рішення, враховуючи встановлені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції, виходить із такого.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу повернення позивачеві майна (спірного транспортного засобу), залученого на особливий період під час мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до ст. 1 Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі у редакції, чинній на час вилучення спірного транспортного засобу):

мобілізація комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту (далі Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період:

особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти (ст. 2 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

У ч. 4 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що зміст мобілізації становить, зокрема, переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду; переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.

Отже, мобілізація це комплекс заходів, які здійснюються з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні почав діяти особливий період від 17.03.2014. І Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, чи рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу, не приймав.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 131/1449/16-ц та у справі № 727/2187/16-ц, від 20.02.2018 у справі №640/4439/16-ц, від 21.02.2018 у справі № 211/1546/16-ц, від 25.04.2018 у справі №205/1993/17-ц.

Частиною 3 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено зміст мобілізаційної підготовки, який становить, зокрема, підготовку й утримання в належному стані техніки та об`єктів, призначених для передачі в разі мобілізації Збройним Силам України, іншим військовим формуванням; доведення основних показників мобілізаційного плану, укладання договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами і організаціями мобілізаційних завдань (замовлень), поставку матеріально-технічних ресурсів, виконання робіт та надання послуг в особливий період; підготовку транспортної системи до забезпечення мобілізації.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції, чинній на час вилучення спірного транспортного засобу) військово-транспортний обов`язок установлюється з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на особливий період транспортними засобами і технікою і поширюється на центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, у тому числі на залізниці, порти, пристані, аеропорти, нафтобази, автозаправні станції дорожнього господарства та інші підприємства, установи і організації, які забезпечують експлуатацію транспортних засобів, а також на громадян - власників транспортних засобів (ч. 1).

Порядок виконання військово-транспортного обов`язку визначається Кабінетом Міністрів України. Порядок відшкодування державою вартості майна чи збитків, яких зазнають центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, а також громадяни внаслідок вилучення чи примусового відчуження транспортних засобів в особливий період, визначається законом (ч. 2).

Виконання військово-транспортного обов`язку під час мобілізації, якщо не введений правовий режим воєнного чи надзвичайного стану, здійснюється згідно з Мобілізаційним планом України шляхом безоплатного залучення транспортних засобів підприємств, установ та організацій усіх форм власності для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на умовах їх повернення власникам після оголошення демобілізації. Обсяги транспортних засобів за типами та марками, які планується залучити під час мобілізації, для підприємств, установ та організацій усіх форм власності встановлюються згідно з Мобілізаційним планом України місцевими державними адміністраціями за поданням військових комісаріатів. Залучення транспортних засобів під час мобілізації здійснюється військовими комісаріатами на підставі рішень місцевих державних адміністрацій, які оформлюються відповідними розпорядженнями. Приймання-передача транспортних засобів, залучених під час мобілізації, та їх повернення після оголошення демобілізації здійснюються на підставі актів приймання-передачі, в яких зазначаються відомості про власників, технічний стан, залишкову (балансову) вартість та інші необхідні відомості, що дають змогу ідентифікувати транспортні засоби. Повернення транспортних засобів власнику здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту оголошення демобілізації. Порядок компенсації шкоди, завданої транспортним засобам внаслідок їх залучення під час мобілізації, визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 3).

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1921 затверджено Положення про військово-транспортний обов`язок (далі Положення № 1921).

У пунктах 2, 5, 11 Положення № 1921 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що військово-транспортний обов`язок встановлюється з метою забезпечення потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань на період мобілізації та у воєнний час у транспортних засобах (п. 2).

Вилучення (відчуження) транспортних засобів здійснюється районними (міськими) військовими комісаріатами на підставі розпоряджень місцевих держадміністрацій в обсягах лімітів та відсоткових норм вилучення, затверджених Кабінетом Міністрів України, як окремо, так і у складі спеціальних формувань, які передаються військовим формуванням на період мобілізації та у воєнний час (п. 5).

Ліміти вилучення (відчуження) транспортних засобів за типами та марками (крім мотоциклів і гужового транспорту) для підприємств, установ, організацій, районів і міст встановлюються у мирний час відповідними місцевими держадміністраціями за поданням військових комісаріатів (п. 11).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну гвардію України» Нацгвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони. Однією з основних функцій Національної гвардії України є захист конституційного ладу України, цілісності її території від спроб зміни їх насильницьким шляхом (п. 1 ч. 1 ст. 2 цього Закону).

На підставі встановлених судами обставин та з огляду на наведені положення законодавчих актів суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що залучення транспортного засобу ГАЗ-САЗ-35, реєстраційний номер НОМЕР_2 , належного позивачеві на праві власності майна, здійснено на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» відповідно до ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції, чинній час постановлення Указу від 14.01.2015) демобілізація комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу.

Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 № 15/2015 постановлено, зокрема, оголосити та провести протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 2010 діб із дня набрання чинності цим Указом (п.1).

Провести у період з 18 березня по 01 травня 2015 року звільнення в запас (демобілізацію) військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 № 303 «Про часткову мобілізацію» (п. 4).

Кабінету Міністрів України привести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь повна готовність (абз. 2 п. 5).

Отже, вказаним Указом Президента України передбачено часткову мобілізацію нових військовослужбовців та звільнення в запас військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», а також переведення національної економіки України на функціонування в умовах особливого періоду з приведенням визначених галузей, підприємств, установ та організації у ступінь повна готовність.

Таким чином, як вірно установлено судами попередніх інстанцій, Указ Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» в частині демобілізації стосується лише звільнення в запас військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

В той же час, Президентом України не приймалось жодних рішень про повну демобілізацію провадження комплексу заходів, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу.

З огляду на відсутність рішень Президента України про повну демобілізацію, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що підстави для повернення позивачу транспортного засобу внаслідок постановлення Указу Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» не настали, оскільки вказаний Указ Президента України не завершує дію особливого періоду та не є підставою для повернення спірного транспортного засобу позивача, залученого на особливий період в порядку ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час часткової мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у подібних правовідносинах викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 03.02.2021 у справі № 916/3534/19.

Щодо доводів касаційної скарги ТОВ «Україна» про те, що спірний транспортний засіб було вилучено у позивача незаконно, всупереч положень ч. 2 ст. 353 ЦК України, оскільки в Україні не було оголошено ні воєнного, ні надзвичайного стану, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Частиною ч. 2 ст. 353 (реквізиція) ЦК України передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Цивільним законодавством передбачено, що реквізиція є виключним способом припинення права власності, яка здійснюється в особливому порядку, спеціально встановленому для неї та за умови повного відшкодування вартості реквізованого майна для певної державної або суспільної корисної мети. У разі настання надзвичайних обставин майно, що реквізується, може бути відчужене у власника, за загальним правилом, за умови попереднього та повного відшкодування його вартості.

Отже, реквізицією є примусове відчуження майна у власника з позбавленням останнього права власності. Реквізиція майна не передбачає вилучення майна у користування держави.

Водночас у справі, яка розглядається, суди встановили, що спірний транспортний засіб позивача був залучений з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на особливий період, який почав діяти після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», в порядку виконання позивачем військово-транспортного обов`язку під час мобілізації, встановленого ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Тобто, спірний транспортний засіб позивача був залучений у користування в/ч 3021 Нацгвардії України без позбавлення ТОВ «Україна» права власності на нього на підставі ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на виконання Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

З огляду на викладене, є обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що ст. 353 ЦК України не була підставою для передачі транспортного засобу ГАЗ-САЗ-35, реєстраційний номер НОМЕР_2 , від позивача до відповідача, а тому посилання ТОВ «Україна» на положення цієї статті Кодексу за встановлених фактичних обставин недоречні.

Аргументи касаційної скарги ТОВ «Україна» про те, що судами попередніх не надано належної правової оцінки доводам позивача, викладеним як у позові, так і в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в ході касаційного перегляду справи № 904/4877/19, оскільки зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що як доводи позивача, так і заперечення відповідача та третьої особи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, що відповідає вимогам ст. 236 ГПК України, і скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують установленого судами.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Загалом доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, а обґрунтування касаційної скарги стосується повторного дослідження обставин, що вже були встановлені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, як суду права (ст.300 ГПК України).

Інших належних доводів, які б свідчили про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, ТОВ «Україна» у касаційній скарзі не наводить.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ТОВ «Україна» про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, Касаційний господарський суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що постанова Центрального апеляційного господарського суду від 13.10.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2020 прийняті з додержанням норм процесуального та матеріального права, а відтак підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (ч. 14 ст.129 ГПК України).

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.10.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2020 у справі №904/4877/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяІ. С. Берднік

Судді:І. С. Міщенко

В. Г. Суховий