№ 904/4895/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 904/4895/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників учасників:

позивача - Пясецький Д. В. (адвокат),

відповідача - Кузьміна І. С. (адвокат),

третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2022 (судді: Вечірко І. О. - головуючий, Коваль Л. А., Мороз В. Ф.)

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2021 (суддя Колісник І. І.)

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут"

про визнання недійсним одностороннього правочину,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України", Позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" (далі - АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз", Відповідач) про визнання недійсним правочину щодо припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, оформленого Відповідачем за заявою від 24.03.2021 № 490007.1-Сл-5215-0321.

1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що заява АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз" про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 24.03.2021 № 490007.1-Сл-5215-0321 вчинена з порушенням положень статей 203 601 Цивільного кодексу України, що відповідно до статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання її недійсною.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2022, позов задоволено повністю. Визнано недійсним правочин, оформлений АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз" заявою від 24.03.2021 № 490007.1-Сл-5215-0321 про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

2.2. Зазначені судові рішення обґрунтовано тим, що заява Відповідача про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 24.03.2021 № 490007.1-Сл5215-0321 не відповідає вимогам статті 601 Цивільного кодексу України, що, у свою чергу, є підставою для визнання її недійсною, як такої, що вчинена із порушенням вимог частини першої статті 203 цього Кодексу, оскільки матеріалами справи не підтверджується безспірність зустрічної вимоги АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз" щодо наявності та розміру відповідного зобов`язання, зарахування якого передбачено оспорюваним правочином.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати на новий розгляд.

3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 601 602 Цивільного кодексу України, викладених в постановах від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, від 23.10.2018 у справі № 910/18256/17, від 25.04.2019 у справі № 918/541/18, від 25.07.2018 у справі № 916/4933/15, від 02.04.2019 у справі № 918/539/18, у аналогічних правовідносинах.

3.3. Крім того, обґрунтовуючи наявність підстав для подання вказаної скарги, заявник посилається на те, що апеляційним господарським судом було неналежним чином досліджено подані Відповідачем докази, а саме: звіт аудитора від 10.06.2019; постанову про закриття кримінального провадження від 05.10.2020; акти наданих послуг з розподілу природного газу, підписані між ПАТ "Дніпропетровськгаз" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (далі - ТОВ "Дніпропетровськгаз збут", Третя особа), довідки до зазначених актів; акти приймання-передачі природного газу, підписані між АТ "НАК "Нафтогаз України" та Третьою особою; довідку ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" від 23.06.2020 № Dpz/2020-91-0620; інформації Третьої особи щодо нарахування вартості природного газу безпосередньо населенню, не обладнаних ПЛГ, за період з 01.07.2015 по 31.01.2019; розшифровці ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" до актів розрахунків до коригуючи актів вартості отриманого природного газу в розрізі договорів, підписаних між АТ "НАК "Нафтогаз України" та Третьою особою; повідомленню про сплату за спожитий природний газ, що формувались ТОВ "Дніпропетровськгаз збут".

3.4. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

4. Обставини, встановлені судами

4.1. Господарськими судами встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 у справі № 904/4470/16 відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ "НАК "Нафтогаз України" до АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 13-137-ВТВ від 04.01.2013.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі № 904/4470/16 скасовано вказане рішення, позовні вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" задоволено частково, стягнуто з АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 348 222 726,62 грн заборгованості за природний газ, 3 583 797,82 грн 3% річних, 9 972 484,42 грн інфляційних втрат.

На виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі № 904/4470/16 Господарським судом Дніпропетровської області 07.10.2016 видано відповідні накази.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2016 у справі №904/4470/16 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 скасовано, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 904/4470/16 скасовано постанову Вищого господарського суду України від 07.12.2016 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 залишено в силі.

4.2. Господарськими судами також встановлено, що між Позивачем, як продавцем, та Третьою особою, як покупцем, були укладені договори купівлі-продажу природного газу № 15-709-Н від 30.06.2015, № 16-106-Н від 30.12.2015, № 16-405-Н від 28.10.2016, № 17-204-Н від 12.04.2017, № 17-404-Н від 29.09.2017, № 18-504-Н від 05.11.2018 та додаткові угоди до них, за умовами яких продавець зобов`язався передати у 2015 - 2020 роках у власність покупця природний газ для використання ним виключно для подальшої реалізації населенню (постачання побутовим споживачам), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити газ на умовах цих договорів.

4.3. На виконання умов зазначених договорів купівлі-продажу природного газу Позивач передав, а Третя особа прийняла й оплатила протягом липня 2015 року - січня 2019 року природний газ на загальну суму 18 491 405 367,83 грн, що не оспорюється сторонами та підтверджується актами приймання-передачі газу та відповідною оплатою, відображеними у зведеному обліку операцій з поставки й оплати по підприємству - ТОВ "Дніпропетровськгаз збут".

4.4. Як встановлено господарськими судами, постановою Кабінету Міністрів України № 619 від 08.06.1996 були встановлені норми споживання газу населенню у разі відсутності газових лічильників.

Постановою Кабінету Міністрів України № 237 від 29.04.2015 були змінені норми споживання природного газу, які встановлені постановою Кабінету Міністрів України №619 від 08.06.1996.

4.5. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2015 у справі № 826/16447/15, залишеною без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 28.01.2016, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 237 від 29.04.2015.

4.6. У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України № 203 від 23.03.2016 затверджено нові норми споживання природного газу населення у разі відсутності газових лічильників. Постановою Кабінету Міністрів України № 609 від 18.08.2017 внесені зміни до постанови № 203 від 23.03.2016 в частині норм споживання природного газу.

4.7. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2018 у справі № 826/2507/18, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2018, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 203 від 23.03.2016.

4.8. Водночас, 08.02.2019 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №63 від 31.01.2019 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами", п. 1. якої затверджено норми споживання природного газу побутовими споживачами природного газу у разі відсутності лічильників газу згідно з додатком.

Пунктом 2 зазначеної постанови встановлено, що:

- застосування норм споживання природного газу побутовими споживачами у разі відсутності лічильників газу, затверджених пунктом 1 цієї постанови, здійснюється з 09 серпня 2018року;

- не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв`язку з втратою чинності постановами Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 237 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" та від 23.03.2016 № 203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників";

- не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619, в редакції, що діяла до 01.10.2014, а також штрафні санкції, 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.

4.9. У зв`язку з тим, що постанови Кабінету Міністрів України № 237 від 29.04.2015 та № 203 від 23.03.2016 визнані нечинними Третя особа, вважаючи, що розрахунки за природний газ, придбаний нею протягом 2015 - 2019 років на підставі договорів від 30.06.2015 № 15-709-Н, від 30.12.2015 № 16-106-Н, від 28.10.2016 № 16-405-Н, від 28.10.2016 № 17-204-Н, від 29.09.2017 № 17-404-Н та від 05.11.2018 № 18-504-Н повинні були здійснюватися за нормами споживання, встановленими постановою Кабінету Міністрів України № 619 від 08.06.1996, звернулася до ПАТ "НАК "Нафтогаз України" з вимогою від 28.02.2019 № 49703-Сл-3292-0219 щодо необхідності виконання постанови Кабінету Міністрів України №63 від 30.01.2019. У зазначеній вимозі Третя особа просила здійснити відповідні корегування заборгованості та штрафних санкцій в обліку ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та повідомити суму переплати ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з липня 2015 року по 01.02.2019 (у розрізі договорів від 30.06.2015 № 15-709-Н, від 30.12.2015 № 16-106-Н, від 28.10.2016 № 16-405-Н, від 28.10.2016 № 17-204-Н, від 29.09.2017 № 17-404-Н та від 05.11.2018 № 18-504-Н). До листа було додано корегуючі акти вартості отриманого природного газу за договорами з актами-розрахунками до них, які підписані ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" та не підписані ПАТ "НАК "Нафтогаз України".

4.10. У відповідь на вимогу Третьої особи Позивач направив листа № 26-2940/1.17-19 від 28.03.2019, в якому повідомив, що п. п. 1.- 3. постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 63 втратили чинність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143. У зв`язку з цим Позивач повернув надані Третьою особою вказані корегуючі документи без розгляду.

4.11. 27.02.2019 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 143 "Питання споживання природного газу", якою встановлено заборону нараховувати заборгованість та штрафні санкції на різницю між нормами споживання за постановою Кабінету Міністрів України № 619 та постановами Кабінету Міністрів України № 237 і № 203.

Зокрема, згідно з п. 2. постанови № 143:

- не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ у межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619, в редакції, що діяла до 01.10.2014, а також штрафні санкції, 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.

Згідно із п. 4. постанови Кабінету Міністрів України № 143 від 27.02.2019 втратили чинність: постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619 "Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників"; п. п. 1. - 3. постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами" та додаток до неї.

Постанова Кабінету Міністрів України № 143 від 27.02.2019 була офіційно опублікована 07.03.2019 в газеті "Урядовий кур`єр", а тому в силу норм абз. 1 частини першої статті 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" вважається такою, що набрала чинності з 07.03.2019.

4.12. Вважаючи наявною переплату на суму 1 756 256 489,16 грн за природний газ, придбаний у АТ "НАК "Нафтогаз України" для потреб населення без лічильників за договорами від 30.06.2015 № 15-709-Н, від 30.12.2015 № 16-106-Н, від 28.10.2016 №16-405-Н, від 28.10.2016 № 17-204-Н, від 29.09.2017 № 17-404-Н та від 05.11.2018 №18-504-Н, Третя особа вдруге звернулася до Позивача з вимогою щодо необхідності виконання постанов Кабінету Міністрів України № 63 від 30.01.2019 та №143 від 27.02.2019 (лист від 11.04.2019 № 49703-Сл-5589-0419), в якій просила здійснити відповідні корегування заборгованості та штрафних санкцій в обліку ПАТ "НАК "Нафтогаз України" і повідомити суму переплати ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з липня 2015 року по 01.02.2019 (у розрізі цих договорів).

4.13. У відповіді на повторну вимогу Третьої особи Позивач надіслав лист від 25.04.2019 № 26-3525/1.17-19 у якому зазначив, що п. п. 1.- 3. постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 63 втратили чинність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143, а тому реалізація їх на практиці є неможливою. Крім того, Позивач зауважив, що наведеними постановами Кабінету Міністрів України не встановлено та не визначено механізму корегування використаних побутовими споживачами обсягів природного газу. Обсяги природного газу, передані АТ "НАК "Нафтогаз України" Третій особі для потреб побутових споживачів, були оформлені на підставі наданих ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" актів приймання-передачі природного газу, у яких зазначено обсяги, ціни та вартість використаного природного газу. При цьому АТ "НАК "Нафтогаз України" були виписані податкові накладні та сплачені податки до державного бюджету України на всі суми та обсяги газу, наведені в зазначених актах приймання-передачі природного газу. Тому Позивач, наголосивши на неможливості корегування лише вартості (заборгованості, штрафних санкцій) без корегування ціни або обсягу природного газу, повідомив Третю особу про відсутність підстав для корегування заборгованості та штрафних санкцій і повернув надані нею разом з листом від 11.04.2019 № 49703-Сл-5589-0419 документи без підписання.

4.14. 02.05.2019 між ТОВ "Дніпропетровськгаз збут", як первісним кредитором, та ПАТ "Дніпропетровськгаз", як новим кредитором, було укладено договір про відступлення права вимоги № 02-05/19, за умовами якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги на суму 382 457 448,59 грн за зобов`язанням, яке виникло у АТ "НАК "Нафтогаз Україна" в частині вартості природного газу, отриманого та розподіленого населенню ПАТ "Дніпропетровськгаз" за договорами, за якими заборгованість АТ "НАК "Нафтогаз Україна" перед ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" становить: 70 010 998,41 грн (договір від 30.06.2015 № 15-709-Н); 166 307 009,31 грн (договір від 30.12.2015 № 16-106-Н); 58 524 863,92 грн (договір від 28.10.2016 №16-405-Н); 36 649 003,97 грн (договір від 12.04.2017 № 17-204-Н); 42 915 085,12 грн (договір від 29.09.2017 № 17-404-Н); 8 050 487,87 грн (договір від 05.11.2018 №18-504-Н).

Згідно із п. 1.2. зазначеного договору до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до п. 1.3. договору право вимоги, що відступається за цим договором, переходить до нового кредитора з моменту укладення цього договору. Додаткового оформлення відступлення права вимоги не вимагається. Після переходу права вимоги до нового кредитора останній стає кредитором по відношенню до боржника та набуває відповідне право вимоги.

4.15. Як встановлено господарськими судами, 03.05.2019 на адресу АТ "НАК "Нафтогаз України" від ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" надійшли повідомлення від 02.05.2019 № 497007.2-Сл-6463-0518 про заміну первісного кредитора та вимога від 02.05.2019 № 490007.1-Сл-7677-0519 про виконання грошового зобов`язання.

Вимога мотивована тим, що між ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" (первісний кредитор) та ПАТ "Дніпропетровськгаз" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги від 02.05.2019 № 02-05/19, відповідно до якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги до АТ "НАК "Нафтогаз України" щодо виконання грошового зобов`язання у сумі 382 457 448,59 грн, яке є переплатою і виникло у зв`язку з невиконанням Позивачем постанов Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 63 та від 27.02.2019 № 143 в рамках договорів, укладених між АТ "НАК "Нафтогаз України" та ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" від 30.06.2015 № 15-709-Н, від 30.12.2015 № 16-106-Н, від 28.10.2016 № 16-405-Н, від 28.10.2016 № 17-204-Н, від 29.09.2017 № 17-404-Н та від 05.11.2018 № 18-504-Н.

4.16. 11.05.2019 ПАТ "Дніпропетровськгаз" направило на адресу АТ "НАК "Нафтогаз України" заяву № 490007-Сл-7969-0519 про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Відповідач повідомив, що має перед Позивачем непогашене грошове зобов`язання в сумі 362 159 166,57 грн, яке складається з: 348 222 726,62 грн - заборгованість за природний газ; 3 583 797,82 грн - 3% річних; 9 972 484,42 грн - інфляційні втрати; 181 027,48 грн - витрати зі сплати судового збору, що підтверджується постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 та постановою Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 904/4470/16 за позовом АТ "НАК "Нафтогаз України" до АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз" про стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних за порушення грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 №13-137-ВТВ. Одночасно, АТ "НАК "Нафтогаз України" має перед ПАТ "Дніпропетровськгаз" непогашене грошове зобов`язання у сумі 382 457 448,59 грн, яке виникло у зв`язку з невиконанням АТ "НАК "Нафтогаз України" вимоги ПАТ "Дніпропетровськгаз" від 02.05.2019 № 490007.1-Сл-7677-0519. Строк виконання даного зобов`язання настав 11.05.2019. Посилаючись на положення статті 601 Цивільного кодексу України, Відповідач заявив про припинення зобов`язання, яке виникло на підставі постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 та постанови Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 904/4470/16 у сумі 362 159 166,57 грн шляхом його зарахування.

4.17. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2020 у справі № 904/2215/19, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2020 та постановою Верховного Суду від 23.09.2020, позов АТ "НАК "Нафтогаз України" до АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз" задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним правочин, оформлений АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз" заявою від 11.05.2019 №490007-Сл-7969-0519.

4.18. 26.03.2021 до АТ "НАК "Нафтогаз України" надійшла нова заява АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз" від 24.03.2021 № 490007.1-Сл5215-0321 про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог на підставі договору відступлення права вимоги від 02.05.2019 № 02-05/19, в якій Відповідач зазначив про наявність у Позивача перед АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз" заборгованості, що утворилась у зв`язку з невиконанням АТ "НАК "Нафтогаз України" вимоги Відповідача від 02.05.2019 № 49007.1-Сл-7677-0519.

За змістом заяви Відповідача від 24.03.2021 № 490007.1-Сл5215-0321 АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз" має перед АТ "НАК "Нафтогаз України" непогашене грошове зобов`язання в сумі 294 293 380,98 грн, яке складається із сум підтверджених постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 та постановою Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №904/4470/16 за позовом АТ "НАК "Нафтогаз України" до АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз" про стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних за порушення грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-137-ВТВ. Одночасно АТ "НАК "Нафтогаз України" має перед АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз" непогашене зобов`язання у сумі 382 457 448,59 грн, яке виникло у зв`язку з невиконанням Позивачем вимоги Відповідача від 02.05.2019 № 49007.1-Сл-7677-0519 та строк виконання якого настав 11.05.2019.

Таким чином, АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз" у заяві про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 24.03.2021 №490007.1-Сл5215-0321 заявило про припинення зобов`язання в сумі 294 293 380,98 грн, що виникло на підставі постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 та постанови Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 904/4470/16. Отже, заборгованість АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз" перед АТ "НАК "Нафтогаз України" на підставі зазначених судових рішень відсутня.

4.19. Позивач не визнає своєї заборгованості у сумі 382 457 448,59 грн.

4.20. З огляду на відсутність безспірності вимог, зарахування яких оформлене заявою Відповідача від 24.03.2021 № 490007.1-Сл5215-0321 про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, Позивач вважає порушеним своє право на грошові кошти, які є предметом зарахування, що і стало підставою звернення суду із даним позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частин першої - третьої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

5.3. Згідно з частиною третьою статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

5.4. Аналогічні положення закріплені також у статті 601 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

5.5. За змістом частини п`ятої статті 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

5.6. Спірна заява Відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.

5.7. При цьому необхідно зазначити, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

5.8. Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 Цивільного кодексу України):

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

5.9. Відповідно до статті 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

5.10. Тлумачення вказаних норм свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування, оскільки, сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання, для цього (припинення зобов`язання) необхідна наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін.

5.11. Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково.

5.12. Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення.

5.13. Отже, у разі несприйняття адресатом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, учасники правовідносин мають можливість звернутися за судовим захистом, подавши позов про визнання такого правочину недійсним або визнання зобов`язань такими, що припинилися у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

5.14. Позивач, обґрунтовуючи вимоги про визнання спірної заяви недійсною, зазначає про те, що заборгованість є спірною. Тобто наявне несприйняття заяви АТ "НАК "Нафтогаз України".

5.15. Суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень вказували, що є підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки грошові вимоги АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз" до Позивача, які є предметом зарахування за заявою від 24.03.2021 №490007.1-Сл-5215-0321, не є безспірними з огляду на існування між сторонами спору щодо наявності та розміру відповідного зобов`язання.

5.16. Так, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що правочин, оформлений вказаною заявою, не відповідає вимогам статті 601 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним як такого, що вчинений з недодержанням вимог частини першої статті 203 Цивільного кодексу України.

5.17. Водночас, доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій було застосовано норми права без врахування висновку Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

5.18. Так, у наведеній постанові Об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду зазначила, зокрема, таке:

- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором (п. 47);

- за дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним (п. 48);

- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог (п. 49);

- наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника (п. 50);

- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення (п. 51).

5.19. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами першої та апеляційної інстанцій враховано висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19.

Так, судами встановлено, що незгода Позивача з проведеним Відповідачем зарахуванням аргументована спірним характером вимоги АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз" до АТ "НАК "Нафтогаз України". При цьому суди першої та апеляційної інстанції перевірили вказані доводи Позивача та відповідні докази і дійшли висновку про обґрунтованість таких доводів.

5.20. Колегія суддів звертає увагу, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

5.21. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

5.22. Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи заявника про неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19.

5.23. З огляду на наведене Суд також вважає необґрунтованим посилання скаржника на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 23.10.2018 у справі № 910/18256/17, від 25.04.2019 у справі № 918/541/18, від 25.07.2018 у справі № 916/4933/15, від 02.04.2019 у справі № 918/539/18, оскільки, беручи до уваги предмет, підстави позовів, нормативно-правове регулювання та обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі, що розглядається, та у наведених справах, правовідносини в них не є подібними.

5.24. Що стосується доводів АТ "ОГС "Дніпропетровськгаз" про неналежне дослідження апеляційним господарським судом поданих Відповідачем доказів, зокрема звіт аудитора від 10.06.2019, то колегія суддів зазначає наступне.

5.25. Відповідно до статті 1 Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" аудиторський звіт - це документ, підготовлений суб`єктом аудиторської діяльності за результатами аудиту фінансової звітності (консолідованої фінансової звітності) відповідно до міжнародних стандартів аудиту та вимог цього Закону.

Разом з тим, у силу положень частини першої статті 14 Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" аудиторський звіт передбачає надання впевненості користувачам шляхом висловлення незалежної думки аудитора про відповідність в усіх суттєвих аспектах фінансової звітності та/або консолідованої фінансової звітності вимогам національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, міжнародних стандартів фінансової звітності або іншим вимогам.

5.26. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій дослідили зазначений звіт, однак не врахували його як доказ, оскільки він не є результатом аудиту фінансової звітності, тобто аудиторським звітом, а є оформленням результату аудиторської послуги з надання впевненості щодо наявності заборгованості (грошового зобов`язання) шляхом висловлення аудитором його незалежної думки з вказаного питання.

5.27. Водночас, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

З огляду на викладене Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неналежне дослідження господарським судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів, оскільки підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цій справі не підтвердилися.

5.28. Отже, вищенаведені доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з висновками господарських судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку заявника, свідчить про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.

5.29. Колегія суддів зазначає, що у справі, яка розглядається, місцевий та апеляційний суди надали оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких в силу положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73 - 80 86 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.30. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи № 373/2054/16-ц).

5.31. Таким чином, Відповідачем не мотивовано та не доведено, що місцевий та апеляційний суди порушили норми процесуального права щодо дослідження доказів та/або встановлення обставин, які мають суттєве значення.

5.32. При цьому колегія суддів зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

5.33. За таких обставин висновки господарських судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, не отримали підтвердження, не спростовують висновків судів, тому оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2022 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2021 у справі №904/4895/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

В. Суховий