ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/5377/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу

фізичної особи - підприємця Павлиги Дмитрія Анатолійовича

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024

(колегія суддів: Чус О. В. (головуючий), Дармін М. О., Кощеєв І. М.)

та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2024

(суддя Мельниченко І. Ф.)

за скаргою фізичної особи-підприємця Павлиги Дмитрія Анатолійовича на дії (рішення) головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сапарової Анастасії Сергіївни

у справі за позовом фізичної особи - підприємця Павлиги Дмитрія Анатолійовича

до Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради

про стягнення заборгованості за договором на виконання проєктно-вишукувальних робіт,

УСТАНОВИВ:

У червні 2024 року фізична особа - підприємець Павлига Дмитрій Анатолійович (далі - стягувач, ФОП Павлига Д. В.) подав до господарського суду скаргу на дії (рішення) головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сапарової Анастасії Сергіївни (далі - державний виконавець), в якій просив:

- визнати неправомірними дії державного виконавця щодо повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документа - дубліката наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.2019 у справі № 904/5377/18;

- визнати неправомірним повідомлення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання та скасувати його;

- зобов`язати державного виконавця відкрити виконавче провадження щодо виконання дубліката наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.2019 у справі № 904/5377/18.

Скарга обґрунтована тим, що державний виконавець неправомірно відмовила стягувачу у відкритті виконавчого провадження та повернула виконавчий документ без прийняття до виконання з посиланням на п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), оскільки Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради (далі - боржник, Департамент) є виконавчим органом Дніпровської міської ради, її структурним підрозділом, підконтрольний та підзвітний цьому органу місцевого самоврядування, тому відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Мін`юсту (м. Одеса) підвідомчі рішення, за якими боржниками є, зокрема, міські районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, що відповідає п. 4 р. І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мін`юсту від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5).

Господарський суд Дніпропетровської області в ухвалі від 16.07.2024, залишеною без змін Центральним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 13.11.2024, у задоволенні скарги відмовив.

Висновки судів мотивовані відсутністю підстав для визнання оскаржуваних дій державного виконавця неправомірними, оскільки виконавчий документ від 12.04.2019 у справі № 904/5377/18 підлягає виконанню органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, з огляду на приписи пп. 2, 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабміну від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845), положення ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) у сукупності зі ст. 6 Закону № 1404-VIII, п. 4 р. 1 Інструкції № 512/5, а також враховуючи розмір стягуваної суми за наказом суду.

У поданій касаційній скарзі ФОП Павлига Д. А., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, просить скасувати постановлені у справі рішення, прийняти нове, яким задовольнити вимоги скарги повністю.

За доводами касаційної скарги Казначейство України не наділене функціями, які б могли призвести до ефективного та належного виконання рішення суду, однак такими функціями наділені органи примусового виконання рішень, які мають право здійснювати заходи щодо примусового виконання рішень суду, а саме: отримувати інформацію про наявність рахунків, відповідно, звертати стягнення на належне боржнику інше майно, одержувати інформацію про дебіторську заборгованість та вчиняти інші дії відповідно до Закону № 1404-VIII. Отже, виконання судового наказу органами виконавчої служби призведе до реального виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2019 у справі № 904/5377/18 в межах розумного строку.

Верховний Суд в ухвалі від 20.12.2024 відкрив касаційне провадження у справі з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 Господарського кодексу України (далі - ГПК України).

02.01.2025 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Департамент заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи ФОП Павлиги Д. А., врахувавши заперечення Департаменту у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 12.03.2019 Господарський суд Дніпропетровської області прийняв рішення про стягнення з Департаменту на користь ФОП Павлиги Д. А. заборгованості у розмірі 119 182,00 грн та 1 787,73 грн судового збору.

12.04.2019 відповідно до вказаного рішення Господарський суд Дніпропетровської області видав наказ про примусове виконання.

13.05.2024 Господарський суд Дніпропетровської області ухвалив видати ФОП Павлизі Д. А. дублікат наказу від 12.04.2019, задовольнивши таким чином його заяву.

Боржником за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2019 у справі № 904/5377/18 про стягнення 120 969,73 грн, відповідно до якого видано наказ від 12.04.2019, є Департамент, який згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за організаційно-правовою формою є органом місцевого самоврядування.

22.05.2024 ФОП Павлига Д. А. звернувся до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою про відкриття виконавчого провадження.

30.05.2024 державний виконавець склала повідомлення про повернення виконавчого документа від 12.04.2019 без прийняття до виконання, посилаючись на положення п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII та п. 4 р. І Інструкції № 512/5.

Вказане стало підставою для звернення стягувача до суду зі скаргою на дії державного виконавця в порядку ст. 339 ГПК України, у задоволенні якої суди відмовили, вказавши що за встановлених обставин виконавчий документ від 12.04.2019 у справі № 904/5377/18 підлягає виконанню виключно органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом № 1404-VIII.

Відповідно до чч. 2, 4 ст. 6 Закону № 1404-VIII рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

Згідно з Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабміну від 15.04.2015 № 215, Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно до покладених на Казначейство завдань, воно здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (підп. 3 п. 4, п. 9 названого Положення).

Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначається Порядком № 845.

Водночас з 01.01.2013 набрав чинності Закон № 4901-VI, нормами якого встановлені гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом № 1404-VIII, та особливості їх виконання.

За приписами ст. 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган (ч. 1). Дія Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності (ч. 2).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З наведених норм вбачається, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема, стороною виконавчого провадження і, відповідно, не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом №1404-VIII, а є встановленою Законом № 4901-VI та Порядком № 845 особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

При цьому виконання судових рішень щодо боржників, визначених у Законі № 4901-VI, здійснюється у випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Суди попередніх інстанцій встановили, що боржником за наказом суду від 12.04.2019 є Департамент, який згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за організаційно-правовою формою є органом місцевого самоврядування, а не державним органом (органом державної влади).

За змістом ст. 2 Закону № 4901-VI органи місцевого самоврядування не відносяться до суб`єктів (боржників), за якими держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів.

Отже, у спірних правовідносинах держава не виступає гарантом виконання зобов`язань за механізмами, передбаченими цим Законом, тому виконання судових рішень стосовно органу місцевого самоврядування в порядку, передбаченому Законом № 4901-VI, не є можливим, про що зазначав Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі № 52/125.

Як наслідок, висновки судів попередніх інстанцій про те, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону № 4901-VI з огляду на статус боржника, зроблені з порушенням норм матеріального права та без урахування правового висновку Верховного Суду в цій частині, наведеного у постанові від 30.11.2020 у справі № 52/125.

Разом з тим вказане не призвело до ухвалення неправильних рішень по суті вимог скарги і не є підставою для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетними установами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок, відповідно, державного бюджету чи місцевого бюджету.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та Перехідних положень БК України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

За приписами п. 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (зокрема, про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну).

Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що виключно органами Казначейства здійснюється стягнення коштів за рішеннями судів про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів за механізмом, визначеним Порядком № 845 (п. 6), за яким виконавчі документи пред`являються до виконання у строки, встановлені Законом № 1404-VIII.

Відповідно до п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Ураховуючи викладене, виконавчий документ, боржником за яким є орган місцевого самоврядування, підлягає виконанню органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а не органами державної виконавчої служби.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2018 у справі № 233/1979/17, від 06.03.2019 у справі № 199/7250/17, від 16.04.2020 у справі № 804/5950/17, від 30.11.2020 у справі № 52/125, близький за змістом висновок наведений Верховним Судом у постановах від 13.04.2023 у справі № 910/13367/19, від 06.11.2023 у справі № 906/624/22.

Підсумовуючи, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що державний виконавець правомірно повернула стягувачу наказ суду від 12.04.2019 у справі № 904/5377/18 без прийняття до виконання на підставі п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII, направивши повідомлення від 30.05.2024, оскільки цей виконавчий документ підлягає виконанню органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, відповідно, про відсутність підстав для задоволення скарги ФОП Павлиги Д. А. на дії державного виконавця.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що лише орган державної виконавчої служби може забезпечити ефективне та належне виконання рішення суду шляхом вжиття заходів примусового виконання судового рішення, оскільки відповідно до підп. 2 п. 4, підп. 2, 4, 7 п. 5 Порядку № 845 органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку і під час виконання виконавчих документів мають право звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз`яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання, вимагати від боржників вжиття ними заходів до виконання виконавчих документів, вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги ФОП Павлиги Д. А.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги ФОП Павлиги Д. А., дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постановлених у справі судових рішень - без змін, у зв`язку з чим судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Павлиги Дмитрія Анатолійовича залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2024 у справі № 904/5377/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

Т. М. Малашенкова