ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 904/5610/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Булгакової І.В., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - «STEUERMANN» Investitions-und Handelsgesellschaft mbH (Компанія «ШТОЄРМАН» Інвестиціонс-УНД Хандельсгезельшафт МБХ, Компанія, позивач) - Слєпуха О.С. (адвокат),
відповідача - Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», Підприємство, відповідач, скаржник) -Павловський Р.В. (адвокат),
розглянув касаційну скаргу Підприємства,
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2020 (суддя Ніколенко М.О.) та
постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2020 (головуючий - суддя Дармін М.О., судді: Березкіна О.В., Антонік С.Г.)
у справі № 904/5610/19
за позовом Компанії
до Підприємства
про стягнення основного боргу у розмірі 1 979 071, 72 доларів США та 3% річних у розмірі 102 152, 63 доларів США.
Історія справи
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1.Компанія у листопаді 2019 року звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Підприємства про стягнення основного боргу у розмірі 1 979 071,72 доларів США та трьох процентів річних у розмірі 102 152,63 доларів США.
1.2. Позовні вимоги Компанії мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за контрактом купівлі - продажу уранового оксидного концентрату від 28.01.2014 № 70/13 зі сплати вартості поставленого товару.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2020: позов задоволено; стягнуто з Підприємства на користь Компанії суму основного боргу у розмірі 1979 071,72 доларів США, трьох процентів річних у розмірі 102 152,63 доларів США та витрати зі сплати судового збору у розмірі 27 759,97доларів США.
2.2. Рішення суду мотивоване тим, що Підприємство не виконало свої зобов`язання за договором, а саме - не здійснило повної та своєчасної оплати поставленого Компанією товару.
2.3. Не погоджуючись з ухваленим рішенням Підприємство звернулось з апеляційною скаргою, у якій просило скасувати рішення суду першої інстанції у частині стягнення трьох відсотків річних у розмірі 102 152,63 доларів США, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні стягнення трьох відсотків річних у розмірі 102 152,63 доларів США.
2.4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2020 апеляційна скарга Підприємства залишена без задоволення, рішення у частині стягнення трьох відсотків річних у розмірі 102 152,63 доларів США, залишено без змін.
2.5. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Підприємством не спростовано обставини можливості виконати відповідачем грошові зобов`язання у встановлений строк. Обставини на які посилається відповідач не є обставинами, які можуть нівелювати положення частини першої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем не виконані вимоги пункту 7 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в зв`язку із чим доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права у частині порушення правил підсудності відхилені як необґрунтовані.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі Підприємство, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2020 у справі № 904/5610/19 у частині стягнення трьох відсотків річних у розмірі 102 152, 63 доларів США, передати у цій частині справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Підприємство у поданій касаційній скарзі із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права - статей 614 625 ЦК України; та з порушенням норм процесуального права - статті 20 ГПК України, що призвело до ухвалення незаконних та таких, що не ґрунтуються на обставинах справах, судових рішень. При цьому скаржник зазначає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості застосування статті 614 ЦК України при застосуванні статті 625 ЦК України у правовідносинах при стягненні трьох процентів річних.
4.2. Так, на думку скаржника, вини Підприємства, як підстави відповідальності за порушення зобов`язання щодо оплати за поставлений товар у сумі 1 979 071,72 доларів США немає, а тому, на переконання скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно задоволено позов у частині стягнення трьох процентів річних у сумі 102 152, 63 доларів США.
4.3. Окрім цього, скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій помилково віднесли та розглянули спір в частині стягнення трьох процентів річних у судах господарської юрисдикції.
5. Позиція позивача
5.1. Компанія 27.08.2020 направила до Касаційного господарського суду відзив на касаційну скаргу Підприємства, у якому просила залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
5.2. Компанія зазначає, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складової грошового зобов`язання та особливої міри відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Компанія вказує на те, що таке тлумачення статті 625 ЦК України у зв`язку з іншими нормами Глави 51 ЦК України повністю відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, провадження №12-105гс19 (пункт 6.40), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, провадження № 14-591цс18), від 23.10.2019 у справі №922/3013/18, провадження № 12-116гс19 (пункт 6.42), а також роз`ясненням, що містяться у пункті 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань".
Аналогічної правової позиції Верховний Суд послідовно дотримується при розгляді господарських справ (постанови Касаційного господарського суду у справах: № 917/1421/18, №910/1972/18, №904/4565/18 та інші).
5.3. Позивач зазначає про те, що стаття 614 ЦК України до відповідальності за порушення грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 ЦК України, не застосовується. Також, позивач стверджує, що судами попередніх інстанцій вірно застосовано статтю 625 ЦК України, а позиція відповідача не ґрунтується на законі.
5.4. Компанія вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо порушення норм процесуального права. Позивач зазначає, що під час провадження у справі, до суду першої інстанції від Підприємства не надходили заперечення з приводу розгляду справи Господарським судом Дніпропетровської області, крім того така можливість передбачена умовами Контракту.
6. РОЗГЛЯД СПРАВИ ВЕРХОВНИМ СУДОМ
6.1. Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявних у справі витягів з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
6.2. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 04.09.2020 №29.3-02/1965 у зв`язку з перебуванням судді Бенедисюка І.М. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №904/5610/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: МалашенковаТ.М. (головуючий), Булгакова І.В., Колос І.Б.
6.3. Ухвалою Верховного Суду від 17.09.2020: частково задоволено клопотання ДП "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про зупинення виконання судового рішення, а саме - зупинено виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2020 у справі №904/5610/19 у частині стягнення трьох відсотків річних у розмірі 102 152, 63 доларів США у справі №904/5610/19 до закінчення їх перегляду Верховним Судом; задоволено частково клопотання адвоката Квашука О.Д. - відкладено розгляд касаційної скарги ДП "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" у справі №904/5610/19 на 01.10.2020.
6.4. Крім того, 17.09.2020 до Касаційного господарського суду ДП "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" подано пояснення у справі, у яких, серед іншого, відповідач просив передати справу №904/5610/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на те, що, на переконання скаржника, розгляд цієї справи буде сприяти встановленню сталої судової практики застосування статті 614 ЦК України у разі наявності вимог кредитора про стягнення трьох процентів річних за частиною другою статті 625 ЦК України. Також скаржник зазначає про необхідність можливого відступлення від усталених позицій Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 625 ЦК України з урахуванням норм статті 614 ЦК України та обставин цієї справи.
6.5. Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначено у частинах 3- 6 статті 302 ГПК України, згідно з якими суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що подаючи назване клопотання, скаржник не обґрунтував від яких саме усталених позицій Великої Палати Верховного Суду ДП "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" вважає за необхідне відійти під час розгляду цієї справи.
Розглянувши подане клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду під час розгляду справи № 904/5610/19 наведених процесуальних підстав не виявила, тому клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не може бути задоволено.
7. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
7.1. Підприємством (покупець) та Компанією (продавець) 28.01.2014 укладено контракт купівлі - продажу уранового оксидного концентрату № 70/13 (далі - Контракт).
7.2. Згідно з пунктом і статті XIV Контракту, цей контракт вступає у повну силу з моменту підписання його обома сторонами і є дійсним до 01.04.2019, а у частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов`язань.
7.3. Відповідно до статті ІІ Контракту, покупець погоджується купити, а продавець погоджується продати всі права, включаючи право власності на УОК (з вмістом урану у вигляді U3O8 не менше 60%, що містить номінальну кількість не менше 3 000 000 (±1%) кілограмів урану у вигляді U3O8 (тут і надалі - номінальна кількість), яка має бути поставлена на підставі повідомлення покупця у обсязі 600 000 (±1%) кілограмів урану у вигляді U3O8 щорічно в період 2014 - 2018 років відповідно до умов статті ІІІ Контракту. Реалізація кожної партії поставки оформлюється шляхом підписання додаткової угоди до цього Контракту.
7.4. Так, між сторонами підписано додаткову угоду від 03.10.2017 № 14 до Контракту (далі - додаткова угода).
7.5. Пунктом 2 додаткової угоди встановлено, що продавець здійснює поставку урану у вигляді УОК походження «Республіки Казахстан» в обсязі 200 000 кілограм частинами партії поставки по 100 000 кілограмів до 31.12.2017.
7.6. У статті V Контракту сторони погодились, що валютою Контракту є долар США.
7.7. Пунктом 3 додаткової угоди визначено, що ціна УОК поставки складає 73,00 долари США за кілограм урану, включаючи вартість упаковки та витрати на доставку до місця поставки. Вартість УОК цієї поставки складає 14 600 000 доларів США, враховуючи вартість упаковки та витрати на доставку до місця поставки.
7.8. Позивач виконав умови контракту та додаткової угоди, 01.12.2017 виставив покупцю рахунок фактуру на оплату; 14.12.2017 поставив відповідачу УОК на суму 14 101 841,72 доларів США, що підтверджується супровідною накладною від 29.11.2017 та актом прийому-передачі від 05.04.2018.
7.9. Пунктом 4 додаткової угоди встановлено, що сплата покупцем не менше 75% вартості частини партії поставки (100 000 кг урану у вигляду УОК) здійснюється шляхом передоплати на підставі попереднього інвойсу продавця. Остаточний розрахунок за частину партії поставки (100 000 кг урану у вигляду УОК) покупець здійснює не пізніше 30 календарних днів після поставки.
7.10. Враховуючи умови пункту 4 додаткової угоди № 14 останнім днем сплати відповідачем повної вартості отриманого ним 14.12.2017 уранового оксидного концентрату є 13.01.2018.
7.11. Позивачем надано відповідачу Рахунок - фактуру 305-212 VG/001/001. В рахунку зазначені наступні платіжні реквізити:
Reiffeisen bank international AG., A -1030 Відень, Ам Штадтпарк 9, BLZ: 31000, SWIFT: RZBA AT WW, IBAN EUR : НОМЕР_1 , IBAN USD: НОМЕР_2 ; Meinl Bank AG, A - 1010 Відень, Бауермаркт 2 BLZ: 19240, SWIFT: MEINATWW
IBAN EUR : НОМЕР_3 , IBAN USD: НОМЕР_4 .
7.12. Відповідачем 12.01.2018 підготовлено до сплати платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах № 67 на суму 100 000,00 євро.
12.01.2018 за вих. № 17113/549/2018 директором департаменту контролю за валютними операціями АБ «УКРГАЗБАНК» поінформовано відповідача щодо необхідності зміни обслуговуючого банку нерезидента MAINL BANK AKTIENGESELLSCHAFT (Австрія) на інший, який не входить до переліку банків, діяльність яких може бути пов`язана з проведенням ризикових фінансових операцій, визначених в листі НБУ від 29.08.2016 № 25-0008/72225.
15.01.2018 відповідачем підготовлено до сплати платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах № 67 на суму 100 000,00 євро.
15.01.2018 за вих. № 5-190/03/15/2018 начальник відділення №190/03 АБ «УКРГАЗБАНК» поінформував відповідача про неможливість прийняття в роботу пакету документів, в зв`язку із тим, що обслуговуючий банк нерезидента входить до переліку банків, діяльність яких може бути пов`язана з проведенням ризикових фінансових операцій.
16.01.2018 листом № 38-03/489 заступник генерального директора Підприємства звернувся до директора Дніпропетровської обласної дирекції АБ «УКРГАЗБАНК» з проханням розглянути можливість проведення розрахунків по контракту, виклавши вищенаведені обставини відмови банку здійснити перерахування коштів.
До зазначеного листа відповідачем додано платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах № 67 на суму 100 000,00 євро.
16.01.2018 Підприємством сплачено Компанії грошові кошти за поставлений УОК у розмірі 122 779 долари США. Неоплаченим залишився УОК на суму 1 979 071,72 доларів США.
28.02.2018 сторонами підписано акт звіряння розрахунків, відповідно до якого у відповідача обліковується кредиторська заборгованість перед позивачем у розмірі 1 979 071,72 доларів США. Крім того, згідно з актом звіряння за період з 01.04.2017 по 28.02.2018 за вищезазначеними реквізитами відповідач перерахував 12 122 770,00 доларів США.
7.13. Підприємство порушило зобов`язання за Контрактом і не оплатило поставлений Компанією УОК у встановлені строки у повному обсязі.
7.14. Позивач нарахував відповідачу до сплати 3% річних у розмірі 102 152,63 доларів США за період з 01.03.2018 по 18.11.2019.
8. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
8.1. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Оскільки касаційна скарга у цій справі подана після набрання чинності названим Законом, розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).
Ухвалою Верховного Суду від 12.08.2020 відкрито касаційне провадження у справі №904/5610/19 за касаційною скаргою Підприємства з підстав зазначених у ній.
8.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
9. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
9.1. Предметом спору у цій справі є питання наявності чи відсутності підстав для стягнення з Підприємства як суми основного боргу, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням Контракту, так і стягнення трьох процентів річних, нарахованих на суму цього ж боргу.
Предметом же касаційного розгляду є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2020 та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2020 у справі № 904/5610/19 у частині стягнення трьох відсотків річних у розмірі 102 152, 63 доларів США, в іншій частині судові рішення не оскаржувались (зокрема, щодо стягнення основної суми заборгованості, яка виникла за Контрактом).
Верховний Суд наголошує, що здійснює касаційній перегляд оскаржуваних судових рішень лише у частині стягнення трьох відсотків річних у розмірі 102 152, 63 доларів США і виключно щодо правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження в частині судових рішень щодо стягнення трьох відсотків річних у розмірі 102 152, 63 доларів США.
9.2. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2020 стягнуто з Підприємства на користь Компанії суму основного боргу за Контрактом у розмірі 1 979 071,72 доларів США. Підприємством стягнення вказаної суми боргу за Контрактом не оскаржено, ані у апеляційному, ані у касаційному порядках.
Відповідно до частин першої та другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
9.3. Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
9.4. Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 14.05.2018 у справі №904/4593/17; від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі №908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц; від 02.09.2020 у справі №802/1349/17-а; від 22.04.2020 у справі №922/795/19, від 19.12.2019 у справі №911/2845/18, та у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 у справі №3-57гс10, від 04.07.2011 у справі № 3-65гс11, від 12.09.2011 у справі №3-73гс11, від 24.10.2011 у справі №3-89гс11, від 14.11.2011 у справі №3-116гс11, від 23.01.2012 у справі №3-142гс11 і колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від цієї правової позиції.
9.5. У справі, що розглядається, вимога про сплату річних процентів є додатковою, а основною - вимога про сплату заборгованості за контактом. При вирішенні спору про стягнення заборгованості за контрактом перед судом обов`язково мало було з`ясовано питання про наявність заборгованості за Контрактом, сума такої заборгованості, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення, і як наслідок мало б вирішуватись питання щодо неналежного/чи належного виконання зобов`язання щодо оплати за Контрактом зі сторони боржника та дії кредитора, тобто питання, спір щодо яких розглянуто та Підприємством не оскаржено.
Верховний Суд, враховуючи визначений Підприємством предмет оскарження судових рішень (лише у частині стягнення трьох відсотків річних у розмірі 102 152, 63 доларів США), приймаючи до уваги межі розгляду справи касаційним судом, визначені у статті 300 ГПК України, зазначає, що обумовлений скаржником як в апеляційному суді так і у касаційному суді предмет оскарження унеможливлює касаційній перегляд судових рішень у частині задоволення стягнення з останнього основної суми заборгованості.
Відповідно до частин першої та другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
Аналіз положень статті 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання ЦК України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини.
Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання.
Близька за змістом правова позиція щодо застосування статті 614 ЦКУ висловлена Верховними Судом України у постанові від 13.02.2013 у справі № 6-170цс12.
Вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, слід ураховувати особливість правової природи цієї відповідальності.
Відповідно до частини другої статті 625 України підставою для застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору» (частина перша статті 631 ЦК України).
Згідно з статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення».
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Приписами статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
За змістом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, згідно з частиною другою статті 218 Господарського кодексу України.
Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статті 617 ЦК України, статті 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Така позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 10.06.2015 у справі №904/6463/14 (3-216гс15).
Окрім того, повинен бути наявним елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним коштами, належними до сплати кредиторові, ці суми нараховуються незалежно від вини боржника.
Вказане правило ґрунтується на засадах справедливості й виходить із неприпустимості безпідставного збереження коштів однією стороною зобов`язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошового зобов`язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов`язання (наприклад унаслідок відсутності в боржника грошей та інших підстав) не звільняє його від відповідальності.
За таких обставин, Верховний Суд вважає уточнити висновок Верховного Суду щодо застосування статті 614 ЦК України у кореляції зі статтею 625 ЦК України.
Наявність невиконаного грошового зобов`язання за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору щодо обов`язку сплатити грошове зобов`язання, не звільняє боржника від відповідальності за його невиконання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення.
Отже, доводи відповідача про відсутність його вини у прострочці сплати боргу за договором не впливають на правову визначеність цього спору, враховуючи, що стягнення трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України не є санкцією, а носить компенсаційний характер заходів відповідальності, а рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2020 стягнуто з Підприємства на користь Компанії суму основного боргу за Контрактом у розмірі 1 979 071,72 доларів США, і Підприємством стягнення вказаної суми боргу за Контрактом не оскаржено, ані у апеляційному, ані касаційному порядках, і в цій частині судове рішення вступило в закону силу.
9.6. Правильність обрахування Компанією трьох процентів річних у розмірі 102 152,63 доларів США Підприємством не оскаржувалася. Касаційна скарга не містить доводів та міркувань, з яких би вбачалась, що Підприємство зазначає про порушення (можливе порушення) судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та/чи процесуального права, у тому числі з наведенням правових висновку у подібних правовідносинах викладених у постановах (постанові). Відтак, касаційний суд не переглядає висновок судів попередніх інстанцій щодо правильності розрахунку трьох процентів річних.
9.7. Верховний Суд вважає за доцільне звернутися до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, де зазначено, що, оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Аналогічна правова позиція також викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та у постановах Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 905/2419/18 та від 13.02.2020 у справі № 921/109/19.
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Аналогічна правова позиція також висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які встановлюють певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Главою 24 ГК України врегульовано загальні засади відповідальності учасників господарських відносин таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово та послідовно звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц та інших, зокрема, у постановах зазначених у пункті 9.4 цього розділу постанови.
Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Верховний Суд також зауважує, що у пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від18.03.2020 року у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України.
Так, у вище вказаному пункті зазначене таке: «з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника».
Отже, Верховний Суд звертає увагу, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
Таким чином, Верховний Суд частково погоджується у цій частині з доводами скаржника, що суд мав би (має право) врахувати ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати обов`язок з виконання умов Контракту в контексті обставин цієї справи тощо.
Водночас Верховний Суд зазначає, що конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання за Контрактом, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, має правове значення під час вирішення питання щодо застосування частини третьої статті 511 ЦК України, статті 233 ГК України (щодо права суду зменшувати розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України).
Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи у цій частині цього не враховували.
9.8. Згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі № 127/15672/16-ц, нараховані на суму боргу три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату трьох процентів річних є додатковою до основної вимогою.
9.9. Отже, вимогу про сплату трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України слід розглядати як додаткову щодо вимоги про сплату основного зобов`язання.
9.10. Скаржник не заперечує того, що умовами Контракту (пунктом «с» статті XII Арбітраж та застосоване право) визначено, що сторони узгодили, що спори з питань погашення заборгованості за поставлений товар та його якість за вибором позивача можуть також вирішуватися, зокрема, у судовому порядку господарського судочинства України. У цьому випадку правом, яке регулює цей договір є матеріальне право України.
Крім того, як було встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач не подавав заперечень проти вирішення спору в господарському суді у порядку, передбаченому пунктом 7 частини першої статті 226 ГПК України.
У касаційній скарзі не наведено достатньо аргументованих доводів, які б викликали обґрунтований сумнів у відсутності підстав, передбачених частиною шостою статті 302 ГПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
За таких обставин, враховуючи те, що вимога про стягнення трьох процентів річних є акцесорною та додатковою до вимог про стягнення основного боргу за Контрактом, не є санкцією, носить компенсаційний характер заходів відповідальності, а вимога про стягнення основного боргу за Контрактом з цих підстав не оскаржувалась, та з огляду на те, що умовами Контракту передбачено можливість розгляду спорів щодо погашення заборгованості за поставку товару за вибором позивача у порядку господарського судочинства України (за матеріальним правом України), який його реалізував у відповідності до пункту «с» статті XII Арбітраж та застосоване право Контракту, доводи скаржника щодо порушення статті 20 ГПК України не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду цієї справи.
9.11. Враховуючи встановлені судами обставини та проаналізувавши в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження норми права, які на думку скаржника, під час розгляду справи по суті були порушені/неправильно застосовані судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що вони частково обґрунтовані враховуючи міркування викладені у розділі 9 цієї постанови.
9.12. Інші доводи Підприємства, які наведені в касаційній скарзі, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у постанові суду чи відхилені ним.
9.13. Доводи Компанії, викладені у відзиві на касаційну скаргу, суд касаційної інстанції бере до уваги відповідно до мотивів, наведених у розділі 9 цієї постанови.
9.14. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у наданих до суду документах, не спростовують вказаного висновку.
10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
10.1. Щодо застосування статті 614 ЦК України у кореляції зі статтею 625 ЦК України Верховний Суд, вважає, що наявність невиконаного грошового зобов`язання за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору щодо обов`язку сплатити грошове зобов`язання, не звільняє боржника від відповідальності за його невиконання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за час прострочення.
10.2. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (частина 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
10.3. Відповідно до частини 4 цієї статті справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
10.4. Беручи до уваги те, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, а суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки не дослідив всі зібрані у справі докази, а відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції.
10.5. У такому розгляді суду необхідно врахувати наведене, здійснити належну перевірку доказами обставин, зазначених у цій постанові, надати цим доказам та доводам належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.
11. Судові витрати
11.1. Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції повинні бути зазначені: новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
11.2. Відповідно до частин 4 та 14 статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
11.3. Отже, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України питання про розподіл судових витрат суд розглядає лише, якщо вирішено спір по суті і ухвалено остаточне рішення у справі. У зв`язку із скасуванням рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2020 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2020 у частині стягнення трьох процентів річних у розмірі 102 152,63 доларів США у справі № 904/5610/19 із передачею справи на новий розгляд, розподіл судових витрат у справі, у тому числі понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи у цій частині, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 129 300 308 310 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2020 у частині стягнення трьох процентів річних у розмірі 102 152,63 доларів США у справі № 904/5610/19 - скасувати. У скасовані частині справу № 904/5610/19 направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Колос