ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/5868/18 (904/1983/20)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

за участю представника ОСОБА_1 - Демченко М.М. та ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Ключове рішення" арбітражного керуючого Чичви О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2020

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2021

у справі № 904/5868/18 (904/1983/20)

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ключове рішення"

про визнання договору дійсним та визнання права власності на майно

в межах справи № 904/5868/18

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ключове рішення"

про банкрутство,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин справи та позовних вимог

Провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ключове рішення" (далі - ТОВ "Ключове рішення", боржник)(код ЄДРПОУ 34410967) відкрито ухвалою господарського суду 15.01.2019 відповідно до процедури, передбаченої статтею 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2019 визнано ТОВ "Ключове рішення" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі, ліквідатором призначено голову ліквідаційної комісії Чичву Олега Сергійовича.

10.04.2020 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач) до ТОВ "Ключове рішення" (відповідач) про визнання договору дійсним та визнання права власності на майно.

Позовна заява подана в межах справи № 904/5868/18 про банкрутство ТОВ "Ключове рішення".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався те, що 25.11.2014 між ним як лізингоодержувачем та ТОВ "Ключове Рішення" як лізингодавцем було підписано заяву про приєднання до публічного договору №КТН0GX0040300005, відповідно до якого позивачем було надано згоду на приєднання до Публічного договору про надання нерухомості на умовах фінансового лізингу на визначених таким договором умовах, що розміщено на офіційному веб-сайті planetestate.com.ua, предметом якого є двокімнатна квартира загальною площею 44,0 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 92 000,00 грн. Також, позивачем погоджено та підписано з лізингодавцем графік лізингових платежів строком на 60 місяців, до 28.11.2019 для погашення заборгованості згідно умов договору.

Позивач зазначав, що в період з 15.01.2015 по 13.11.2019 ним щомісячно здійснювались лізингові платежі на виконання вимог договору фінансового лізингу, що в свою чергу вказує на добросовісне виконання умов договору та повне погашення ним станом на 13.11.2019 заборгованості за спірним договором лізингу в загальному розмірі 120 776,38 грн. Проте, зі змісту позову вбачається, що ліквідатор підприємства відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ключове Рішення" відмовляється від підписання акту звірки взаєморозрахунків та переходу права власності.

На думку позивача, ним як лізингоодержувачем та ТОВ "Ключове Рішення" як лізингодавцем досягнуто згоди щодо істотних умов договору лізингу №КТН0GX0040300005 від 25.11.2014, виконання договору відбулося, оскільки останнім як лізингоодержувачем повністю виконано умови договору лізингу, сплачено за придбане майно грошові кошти, він фактично володіє об`єктом нерухомості, а передбачених законом підстав для визнання недійсним договору лізингу, предметом якого є двокімнатна квартира загальною площею 44,0 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 немає. Таким чином, спірний договір фінансового лізингу за №КТН0GX0040300005 від 25.11.2014 має бути визнаним дійсним, що в свою чергу зумовить визнання за позивачем права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач зазначав, що при укладенні спірного договору фінансового лізингу №КТН0GX0040300005 від 25.11.2014 недодержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення правочину. Посилаючись на положення статті 220 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідач вважав, що спірний договір фінансового лізингу є неукладеним, тобто таким, що не створює прав та обов`язків для його сторін, у зв`язку з чим в позові слід відмовити.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2020 (суддя - Первушин Ю.Ю.) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Ключове рішення" про визнання договору дійсним та визнання права власності на майно відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2021, (колегія суддів: Верхогляд Т.А. - головуючий, Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б.) апеляційну скаргу залишено без задоволення; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2020 у справі № 904/5868/18 (904/1983/20) залишено без змін.

Судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів обґрунтовані тим, що сторонами при укладенні договору фінансового лізингу не додержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення, а позивачем не доведено факт ухилення ТОВ "Ключове рішення" від нотаріального посвідчення спірного договору, відтак відповідно до частини першої статті 216 ЦК України зазначений правочин є недійсним і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Судами попередніх інстанцій також враховано, що інші заявлені у цій справі вимоги є похідними від вимоги про визнання договору фінансового лізингу дійсним, а тому не можуть бути задоволені.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, позивач - ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2021 у цій справі, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, визнати дійсним укладений 25.11.2014 між ОСОБА_1 та ТОВ "Ключове рішення" договір фінансового лізингу № КТН0GХ0040300005, предметом якого є придбання двокімнатної квартири загальною площею 44,0 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що оскаржені судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема частин першої, четвертої статті 209, частин першої, другої статті 806 ЦК України, частини першої статті 292 ГК України, частини першої статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", та порушенням норм процесуального права.

В якості підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 12.06.2018 у справі № 915/865/17, від 08.10.2019 у справі № 910/2153/19, від 31.10.2019 у справі № 910/2219/19, від 19.11.2019 у справі № 910/5247/19, від 21.11.2019 у справі № 910/2233/19.

Доводи інших учасників справи

Ліквідатор ТОВ "РМ Інвест" подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні скарги з викладених у відзиві підстав, оскаржені судові рішення залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

25.11.2014 між позивачем - ОСОБА_1 (лізингоодержувач) та ТОВ "Ключове Рішення" (лізингодавець) підписано заяву про приєднання до публічного договору № КТН0GX0040300005 від 25.11.2014.

Лізингодавець зобов`язався передати у платне володіння та користування предмет лізингу, який наведений в пункті 14.1.1 Заяви про приєднання до договору, додатку 1 "Специфікація", а лізингоодержувач зобов`язався прийняти предмет лізингу та сплачувати щомісячні платежі та платежі по відшкодуванню витрат лізингодавця, пов`язаних з виконанням договору, на умовах цього договору.

Предметом лізингу та його вартість є нерухомість згідно Специфікації, викладеної в Додатку №1 (пункт 14.1.1. Заяви про приєднання до договору).

У відповідності до пункту 14.1.2. строк лізингу становив 60 місяців.

Згідно п. 14.1.3. мета використання предмету лізингу: особисте використання предмету лізингу.

Пунктом 14.1.8. Заяви про приєднання до договору встановлено розмір авансового лізингового платежу - 18 400,00 грн від 92 000,00 грн.

Згідно пункту 14.3. Заяви про приєднання до договору передбачено, що в період сплати лізингоодержувач щомісяця сплачує платіж в розмірі 2 045,56 грн та відшкодовує лізингодавцю всі витрати лізингодавця, що пов`язані з виконанням договору, та які виникли у лізингодавця протягом місяця, який передує поточному місяцю.

Датою підписання заяви про приєднання до публічного договору № КТН0GX0040300005 від 25.11.2014 є 25.11.2014.

Згідно специфікації та акту приймання-передачі від 25.11.2014 (додаток 1) лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв у користування 2-х кімнатну квартиру загальною площею 44,0 кв.м. для проживання, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 92 000,00 грн.

Згідно графіку лізингових платежів останньою датою для погашення заборгованості за договором встановлено - 28.11.2019.

13.11.2019 позивачем сплачено залишкову суму за умовами заяви по приєднання до договору. Сума всіх платежів, здійснених позивачем на рахунок відповідача - ТОВ "Ключове Рішення" в загальному розмірі становить 120 776,38 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

09.01.2020 представником позивача - адвокатом Демченко М.М. направлено на адресу відповідача вимогу про передачу права власності на майно, згідно якої останнім зазначено, що в листопаді 2019 сплачено останній платіж, внаслідок чого договір повністю виконано лізингоодержувачем. Представником позивача викладено вимогу щодо передачі позивачу - ОСОБА_1 права власності на двокімнатну квартиру загальною площею 44,0 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 протягом семи днів з моменту отримання даної вимоги.

Також, до своєї вимоги представником позивача долучено у якості додатків, зокрема, акт звірки розрахунків, що підписано позивачем - ОСОБА_1

Проте, передача нерухомого майна, а саме квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не відбулась.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 07.06.2020 квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить відповідачу на праві приватної власності з часткою власності 1/1.

Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом позову у цій справі є визнання договору фінансового лізингу нерухомого майна (квартири) дійсним та визнання права власності на це майно.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Аналогічне визначення договору лізингу містилося і у статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" (у редакції Закону, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу.

Частиною четвертою статті 203 ЦК України визначено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Отже, з урахуванням того, що на договір фінансового лізингу розповсюджуються норми ЦК України, які регулюють відносини з приводу купівлі-продажу, тому відповідно до статті 203 ЦК України такий договір укладається у письмовій формі, а у випадку участі в ньому фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Така правова позиція, що була врахована судами попередніх інстанцій, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.04.2020 у справі № 183/6571/17 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Ключове рішення", Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання договору дійсним, визнання права власності на майно та звільнення майна з-під арешту.

З встановлених судами обставин та матеріалів цієї справи (спір у межах справи про банкрутство ТОВ "Ключове рішення") слідує, що предметом договору лізингу, в даному випадку, є нерухоме майно, а саме квартира, при чому стороною цього договору (позивач у справі) є фізична особа - ОСОБА_1 .

Статтею 379 ЦК України, яка має назву "Поняття житла", визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Частинами першою та третьою статті 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Найм (оренда) житла врегульовано главою 59 ЦК України.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 811 ЦК України, договір найму житла укладається у письмовій формі.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (частина перша статті 209 ЦК України).

Договір оренди житла з викупом підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню (частина друга статті 811 ЦК України).

Як зазначалось вище, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу.

Відтак, на переконання колегії суддів касаційного суду, до відносин, пов`язаних з лізингом житлового нерухомого майна - квартири розповсюджуються норми ЦК України, які регулюють відносини як щодо купівлі-продажу квартири, так і щодо оренди (найму), а саме оренди житла з викупом, що в обох випадках передбачають укладення таких договорів у письмовій формі та їх нотаріальне посвідчення.

Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач зазначав про відмову відповідача нотаріально посвідчити договір, при чому ним (позивачем), як лізингоодержувачем, та ТОВ "Ключове рішення", як лізингодавцем, досягнуто згоди щодо істотних умов договору лізингу № КТН0GX0040300005 від 25.11.2014, виконання договору відбулося, однак об`єктом нерухомості фактично володіє позивач.

Водночас, на підставі наявних в матеріалах справи документів суди першої та апеляційної інстанції зауважили про неможливість встановлення факту укладання між позивачем та відповідачем договору в належній формі та досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, оскільки :

- станом на день вирішення спору тексту самого Публічного договору про надання нерухомості на умовах фінансового лізингу до суду не подано, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості перевірити додержання сторонами вимог передбачених законом щодо форми договору та істотних умов;

- наявна в матеріалах справи заява про приєднання до Публічного договору № KTH0GX0040300005 від 25.11.2014 не містить всіх істотних умов договору лізингу, а тому не прийнята судом як належний доказ.

З огляду на вказані обставини, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій надали вірну оцінку спірним правовідносинам і обґрунтовано дійшли висновку, що договір фінансового лізингу (нерухомого майна - квартири) не може укладатись у формі, зазначеній позивачем, та підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню.

За встановлених апеляційним господарським судом обставин, позивач зазначав про відмову відповідача нотаріально посвідчити договір.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України викладеним у постанові від 06.09.2017 у справі № 6-1288цс17.

Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію.

При цьому, під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням вимог статей 13 73 74 77 79 ГПК України, не встановлено факту ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору.

Оскільки сторонами при укладенні договору фінансового лізингу недодержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення, а позивачем не доведено факт ухилення ТОВ "Ключове рішення" від нотаріального посвідчення спірного договору, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Таким чином, доводи позивача про доведеність підстав для визнання спірного договору фінансового лізингу дійсним не заслуговують на увагу, оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено таких підстав, а суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Інші заявлені у цій справі вимоги є похідними від вимоги про визнання договору фінансового лізингу дійсним і, відповідно, не можуть бути задоволені, що вірно враховано судами першої та апеляційної інстанцій.

Аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів не відповідають встановленим обставинам справи та не приймаються до уваги судом, оскільки такі доводи зводяться до необхідності переоцінки судом касаційної інстанції доказів та встановлення інших обставин справи, що відповідно до статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо наведених у касаційній скарзі посилань на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 12.06.2018 у справі № 915/865/17, від 08.10.2019 у справі № 910/2153/19, від 31.10.2019 у справі № 910/2219/19, від 19.11.2019 у справі № 910/5247/19, від 21.11.2019 у справі № 910/2233/19, колегія суддів зазначає, що у зазначених справах і у цій справі, що розглядається, не є подібними предмет та підстави позову, суб`єктний склад, а також фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права.

Так, у справі № 915/865/17 (предмет спору - стягнення заборгованості) предметом лізингу була нежитлова нерухомість, сторони за договором фінансового лізингу - юридичні особи. У справах №№ 910/2153/19, 910/2219/19, 910/5247/19, 910/2233/19 предметом спору було визнання договору фінансового лізингу недійсним, предметом лізингу - нерухоме майно, а сторони за договором фінансового лізингу - юридичні особи.

Згідно правової позиції Верховного Суду у наведених справах, системне тлумачення частини другої статті 806 ЦК України та параграфу 1 Глави 58 цього Кодексу свідчить, що у частині другій статті 806 ЦК України закріплена бланкетна норма, яка відсилає саме до загальних положень про договір найму (параграф 1 Глави 58 ЦК України). Тому до договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватися норми параграфу 1 Глави 58 ЦК, а не інші параграфи цієї глави. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

При цьому з вказаних постанов касаційного суду вбачається, що позивачі у справах №№ 915/865/17, 910/2153/19, 910/5247/19, 910/2233/19, посилаючись на положення статті 793 ЦК України (параграф 4 "Найм будівлі або іншої капітальної споруди" Глави 58 цього Кодексу), вважали, що укладені між ними та відповідачами договори фінансового лізингу підлягають нотаріальному посвідченню.

Однак, Верховним Судом зроблено висновок щодо неможливості застосування до спірних правовідносин, пов`язаних з договорами фінансового лізингу нерухомого майна, статті 793 ЦК України, яка міститься у параграфі 4 глави 58 ЦК України.

Натомість у справі що розглядається, предметом спору є визнання договору фінансового лізингу дійсним та визнання права власності, предметом цього договору є саме квартира (житлова нерухомість), а стороною спірного договору є фізична особа. При цьому судами не вирішувалось питання правозастосування статті 793 ЦК України.

З наведеного слідує, що доводи скаржника про неврахування судами наведених правових висновків Верховного Суду є неприйнятними, оскільки правовідносини за спірним договором у справі, що розглядається, не є аналогічними правовідносинам у справах №№ 915/865/17, 910/2153/19, 910/2219/19, 910/5247/19, 910/2233/19.

Колегія суддів також враховує, що суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необхідність врахування до спірних правовідносин правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.04.2020 у справі № 183/6571/17.

Крім того, у цій справі колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про необхідність врахування до спірних правовідносин за договором фінансового лізингу квартири, стороною якого (договору) є фізична особа, положень ЦК України, які регулюють відносини щодо найму (оренди) житла (Глава 59 ЦК України), а саме оренди житла з викупом (стаття 810-1 ЦК України), що передбачають укладення такого договору у письмовій формі та його нотаріальне посвідчення.

У зв`язку з цим, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, оскільки вони в сукупності зводяться до невірного розуміння заявником вимог законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, що не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження за касаційним переглядом справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.

На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновків про те, що оскаржені судові рішення у справі ухвалені з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для їх скасування.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 904/5868/18 (904/1983/20) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

В.Г. Пєсков