№ 904/8118/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 904/8118/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Леонов Ю.М. (адвокат), Чирський Ю.В. (адвокат),

відповідача - Панич О.В. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу державного підприємства "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К. Янгеля"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 та

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2022

за позовом акціонерного товариства "Дніпроважмаш"

до державного підприємства "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К. Янгеля"

про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від контракту

від 01.02.2006 №6-32/005.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "Дніпроважмаш" (далі - АТ "Дніпроважмаш", позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до державного підприємства "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К. Янгеля" (далі - ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К. Янгеля", відповідач) про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від контракту, що вчинений відповідачем у формі листа (претензії) від 26.08.2021 №14/1708.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що одностороння дія відповідача у формі відмови від контракту на виконання дослідно-конструкторської роботи від 01.02.2006 №6-32/005 (далі - контракт) відповідно до частини четвертої статті 849 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оформлена у формі претензії від 26.08.2021 №14/1708, не відповідає вимогам статті 203 ЦК України. Вчинений відповідачем правочин є безпідставним та незаконним, таким що порушує законні права позивача, вчинений з порушенням положень статті 203 ЦК України. За твердженням позивача, зміст оспорюваного правочину суперечить положенням ЦК України, іншим актам законодавства, інтересам держави і суспільства, моральним засадам, а тому вказаний правочин підлягає визнанню недійсним.

1.3. Зокрема, позивач вказував на те, що дії відповідача щодо односторонньої відмови від контракту після того, як вказаний контакт припинив свою дію, порушують принцип доктрини venire contra faktum proprium (заборони суперечливої поведінки) та суперечать пункту 6 статті 3 ЦК України. За твердженням позивача, ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, однак відповідач у листі (претензії) від 26.08.2021 №14/1708 визнає, що строки дії контракту закінчились у грудні 2015 року. Поряд з тим у вказаному листі викладає суперечливу вимогу про односторонню відмову від контракту, який припинив свою дію. З огляду на наведене, позивач вважає, що одностороння відмова від контракту, що вчинена відповідачем у формі листа (претензії) від 26.08.2021 №14/1708 суперечить положенням цивільного законодавства.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 (суддя - Бєлік В.Г.), яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2022 (колегія суддів: Кузнецов В.О., Чередко А.Є., Мороз В.Ф.) зі справи №904/8118/21 позовні вимоги задоволено; визнано недійсним правочин щодо односторонньої відмови від контракту, укладеного між ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К.Янгеля" та АТ "Дніпроважмаш", що вчинений ДП "Конструкторське бюро "Південне ім. М.К.Янгеля" у формі претензії від 26.08.2021 №14/1708; суд стягнув з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн.

2.2. Ухвалюючи рішення у даній справі про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від контракту, місцевий господарський суд з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що лист (претензія) від 26.08.2021 №14/1708 було отримано позивачем після закінчення терміну його дії. Суди встановили, що контракт на час отримання цієї претензії вже був припинений у зв`язку з закінченням строку його на який він укладався (31.12.2015) та, зважаючи на те, що такий контракт не може бути розірваний внаслідок односторонньої відмови від нього, суди дійшли висновку, що такий правочин не відповідає положенням статті 203 та частини четвертої статті 849 ЦК України.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К. Янгеля" (далі - скаржник) звернулося 09.06.2022 до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить: скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2022; ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Так, касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

4.1.1. Зокрема відповідач, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статей 203, 215, 599 - 601, 604 - 609 та частини четвертої статті 849 ЦК України, статті 202 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 2 ГПК України, без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18, від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 та постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №918/150/19, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 13.02.2018 у справі №910/123/17, від 09.04.2020 у справі №910/4962/18, від 19.03.2019 у справі №916/626/18, від 10.05.2018 у справі №916/1591/17, від 27.06.2018 у справі №925/182/17.

4.1.2. Скаржник зазначає про безпідставність висновків судів попередніх інстанцій щодо можливості визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від контракту на підставі статей 203 215 ЦК України, оскільки позивачем не доведено наявності правових підстав визначених вказаними статтями. Позивач жодним чином не довів, що відповідачем вчинено правочин із порушенням норм ЦК України, інших актів цивільного законодавства, інтересів держави і суспільства, його моральним засадам, не надав жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували незаконність дій відповідача. Крім того, позивач у позовній заяві не визначив, у чому полягає порушення його прав та у який спосіб суд повинен їх захистити і визначити у рішенні. Поряд з тим суди залишили поза увагою, що обраний позивачем спосіб захисту, всупереч вимог статті 2 ГПК України не спрямований на забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів позивача, а тому, відповідно є неефективним, що у свою чергу, є самостійною та безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

4.1.3. Відповідач також вказує на те, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано всі обставини справи та суть спірних правовідносин, що склались між сторонами. Висновки суду в частині того, що контракт припинено за взаємною згодою сторін з 31.12.2015, а тому вимога відповідача про розірвання контракту після закінчення його дії не відповідає положенням статей 203 215 849 ЦК України, є такими які зроблені без урахування обставин щодо невиконання позивачем робіт, передбачених умовами контракту, календарним планом та відомістю виконання робіт та без урахування обставин щодо неповернення позивачем невикористаної суми авансу. Водночас претензія від 26.08.2021 №14/1708 містить також вимоги про повернення невикористаної суми авансу за контрактом. Висновки суду в цій частині суперечать положенням статей 599 - 601 604 - 609 631 ЦК України, оскільки закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору. Сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку сплати авансового платежу.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Від АТ "Дніпроважмаш" на електронну адресу суду 29.06.2022 надійшов відзив на касаційну скаргу у якому позивач заперечує проти доводів касаційної скарги, вважає її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - законними та обґрунтованими. Твердження скаржника в частині того, що правочин може бути визнано недійсним лише і виключно з підстав, визначених законом є дуже загальними та такими, що не ґрунтуються ні на матеріалах справи, ні на висновках судів попередніх інстанцій. АТ "Дніпроважмаш" наголошує на правильності висновків суду апеляційної інстанції в частині того, що для вирішення питання щодо наявності або відсутності підстав для розірвання договору підлягає встановленню факт припинення строку дії спірного правочину, а не встановлення обставин щодо виконання/невиконання стороною зобов`язань за ним. Висновки суду в цій частині не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 та висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 13.02.2018 у справі №910/123/17, від 19.03.2019 у справі №916/626/18, від 18.11.2019 у справі №910/16750/18, від 09.04.2020 у справі №910/4962/18, від 12.05.2020 у справі №911/991/19, від 07.10.2021 у справі №904/2903/20.

4.2.2. З огляду на наведені вище мотиви, позивач вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К.Янгеля" підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

4.2.3. Позивачем на електронну адресу суду 01.07.2022 подано клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, яке мотивовано тим, що зазначені ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К.Янгеля" доводи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.

5. Касаційне провадження

5.1. У судовому засіданні 07.07.2022 поставлено на обговорення питання щодо розгляду касаційної скарги ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К.Янгеля" зі справи №904/8118/21 у закритому судовому засіданні.

5.2. Колегія суддів з огляду на наявні у матеріалах справи докази та враховуючи думку представників сторін дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К.Янгеля" зі справи №904/9118/21 у відкритому судовому засіданні.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Між Україною і Федеративною республікою Бразилія укладено договір про довгострокове співробітництво щодо використання ракети-носія "Циклон-4" на пусковому центрі Алкантара. Вказаний міждержавний договір ратифіковано Законом України від 04.02.2004 №1429-IV.

6.2. З метою виконання міждержавного договору між ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К.Янгеля" (замовник) та АТ "Дніпроважмаш" (виконавець) укладено контракт на виконання дослідно-конструкторської роботи від 01.02.2006 №6-32/005, згідно з пунктом 1.1 якого замовник доручає та зобов`язується прийняти і оплатити, а виконавець бере на себе зобов`язання виконати складові частини ДКР: 1) Комплект засобів обслуговування, 2) Комплект засобів обслуговування ГБ, 3) Комплект вантажнозахватних засобів, 4) Комплект монтажно-стикувальних візків, 5) Комплект допоміжного устаткування, 6) Комплект вантажнозахватних засобів ГБ, 7) Рухомий стенд ГБ.

6.3. У відповідності до пункту 2.1 контракту передбачені ним роботи здійснюються виконавцем у повній відповідності з технічними завданнями (ТЗ).

6.4. Згідно з пунктом 2.2 контракту, при виконанні роботи виконавець має право, під свою відповідальність, вносити зміни в технічні рішення, якщо ці зміни не суперечать вимогам, встановленим ТЗ.

6.5. За домовленістю сторін у пункті 2.3 контракту, недоліки в НТП, допущені при виконанні контракту, виконавець усуває власними силами, за власний рахунок у погоджений із замовником термін.

6.6. При виявленні на приймальних (державних, полігонних, льотних) випробуваннях необхідності доробки та внесення конструктивних змін окремих вузлів і дослідного зразка (партії), що виходять за межі вимог, встановлених ТЗ, виконання цих робіт проводиться за рахунок замовника і оформляється додатковою угодою сторін із зазначенням термінів виконання, обсягів (переліку) робіт та вартості (пункт 2.4 контракту).

6.7. Відповідно до пункту 2.11 контракту, при розірванні контракту з ініціативи замовника він відшкодовує виконавцю фактичні витрати на день розривання. При розірванні контракту з ініціативи виконавця він відшкодовує замовнику збитки, що зазнав замовник від розірвання контракту.

6.8. Згідно з пунктом 2.12 контракту, зміна, розірвання та продовження дії контракту оформляються додатковою угодою, що є його невід`ємною частиною.

6.9. За умовами пункту 3.1 контракту, попередня вартість робіт встановлена у сумі 4 350 000,03 грн, крім того ПДВ 870 000,01 грн. Всього з ПДВ 5 220 000,04 грн (п`ять мільйонів двісті двадцять тисяч грн, 04 коп.). У тому числі на етап №1 - 630 000,01 грн, крім того ПДВ 126 000,00 грн, всього з ПДВ 756 000,01 грн (сімсот п`ятдесят шість тисяч грн 01 коп.).

6.10. Замовник надає виконавцю аванс у розмірі 50 % від вартості поточного етапу робіт по контракту, на підставі встановленого рахунку виконавця після одержання грошових коштів від генерального замовника. Залік виданого авансу здійснюється при розрахунках за кожний етап (пункт 3.3 контракту).

6.11. Датою виконання робіт за контрактом вважається дата підписання замовником акту здачі-приймання. (пункт 3.4 контракту).

6.12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у початковій редакції пункту 8.1 контракт набув чинності з дня підписання 01.02.2006 і діяв до 31.12.2008. У подальшому строк контракту продовжувався за погодженням сторін (додаткові угоди від 16.03.2010 №5, від 02.09.2011 №8, від 14.04.2014 №11, від 28.05.2015 №12).

6.13. Зокрема, додатковою угодою від 14.04.2014 №11 сторони домовились про припинення дії контракту після виконання наступних умов:

- 1.1. Виконавець поверне отримані від замовника аванси в розмірі 3 571 200,00 грн з ПДВ;

- 1.2. Повернення авансів у сумі 3 571 200,00 грн повинно бути здійснено виконавцем протягом 7 банківських днів, після укладання АТ "Дніпроважмаш" контракту на виготовлення, випробування та поставку НТО ТК та СК для КРК "Циклон-4" з новим замовником і отриманням першого авансового платежу.

6.14. У пункті 2 цієї додаткової угоди визначено, що сторони цілком і повністю звільняють один одного від контрактних зобов`язань, окрім тих, що викладені у пунктах 1.1 і 1.2 нинішньої додаткової угоди №11, а також відмовляються від будь-яких судових, позасудових, розглядів відносно оплат, фіскальних чеків, претензій та компенсацій, пов`язаних з контрактом.

6.15. Судами також встановлено, що додатковою угодою від 28.05.2015 №12 сторонами погоджено викласти в такій редакції: "Контракт набуває чинності з дня підписання і діє до 31.12.2015". Інші умови, не передбачені даною угодою, визначаються контрактом.

6.16. Як встановили суди попередніх інстанцій, 26.08.2021 відповідач направив на адресу позивача претензію №14/1708, в якій серед іншого повідомив останнього, що керуючись частиною четвертою статті 849 ЦК України, відмовляється від контракту (від послуг АТ "Дніпроважмаш" з приводу виконання умов контракту). Вказана претензія була підписана виконуючим обов`язки генерального директора ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К.Янгеля" - Кушнарьовим О.П.

6.17. Позивач не визнає односторонню дію відповідача про відмову від контракту у відповідності до частини четвертої статті 849 ЦК України, оформлену у формі претензії від 26.08.2021 №14/1708, оскільки вважає її такою, що не відповідає положенням статті 203 ЦК України. Вказані обставини і стали причиною звернення до суду з даним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Касаційний господарський суд переглядає оскаржені судові рішення відповідно до положень статті 300 ГПК України.

7.2. Верховний Суд, перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи зазначає таке.

7.3. Предметом позовних вимог є вимоги позивача про визнання недійсним правочину про односторонню відмову від договору.

7.4. За приписами статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

7.5. Так, за приписами статей 525 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

7.6. Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом

7.7. Тобто припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

7.8. Положеннями статті 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

7.9. Відповідно до частин першої та третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

7.10. Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

7.11. Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №910/10233/20, від 01.04.2021 у справі №910/5206/20, від 13.12.2021 у справі №904/2780/19.

7.12. Разом з тим припинення зобов`язання у зв`язку з односторонньою відмовою відповідно до пункту 1 частини першої статті 611 ЦК України передбачено як наслідок порушення зобов`язання, лише в тому випадку, якщо це встановлено договором або законом. Подібних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 01.02.2018 у справі №910/11352/17.

7.13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладений між сторонами контракт за своєю юридичною природою є договором підряду.

7.14. Відносини, що виникають з укладенням договору підряду, регулюються нормами глави 61 ЦК.

7.15. Відповідно до частин першої, другої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися, зокрема на ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

7.16. Статтею 849 ЦК України визначені підстави відмови замовника від договору підряду, а саме: замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина четверта цієї статті).

7.17. Таким чином законодавець врегульовав випадок, коли одностороння відмова замовника від договору підряду не ставиться в залежність від наявності порушення договірних відносин з боку підрядника, тобто, у даному випадку, одностороння відмова є безпідставною з точки зору закону. Отже замовнику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи і визначене цією нормою право не може бути обмежене.

7.18. У справі, яка розглядається, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, встановив, що відповідач на адресу позивача надіслав лист (претензію) від 26.08.2021 №14/1708 про відмову від контракту на підставі частини четвертої статті 849 ЦК України.

7.19. Звертаючись до суду з позовом, АТ "Дніпроважмаш" вказувало на те, що одностороння дія відповідача про відмову від контракту у відповідності до частини четвертої статті 849 ЦК України, оформлена у формі претензії від 26.08.2021 №14/1708, не відповідає вимогам статті 203 ЦК України. Вчинений відповідачем правочин є безпідставним та незаконним, таким що порушує законні права позивача, оскільки строки дії контракту закінчились у грудні 2015 року, відмова відповідача вчинена у серпні 2021 року є безпідставною, незаконною та такою, що не відповідає положенням закону, зокрема, частині четвертій статті 849 ЦК України.

7.20. Зокрема, суди попередніх інстанцій, встановивши обставини щодо укладання між сторонами додаткової угоди від 28.05.2015 №12 у якій сторони погодили строк дії контракту до 31.12.2015, дійшли висновку, що контракт є припиненим у зв`язку із закінченням строку, на який він укладався та, зважаючи на це, не може бути розірваний внаслідок односторонньої відмови від нього.

7.21. Суди з посиланням на частину першу статті 631 ЦК України зазначили про те, що розірваним може бути лише чинний договір. За висновками суду, з огляду на остаточне припинення дії контракту за волевиявленням обох сторін з 31.12.2015, відмова ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К.Янгеля" від контракту з посиланням на частину четверту статті 849 ЦК України, оформлена у формі претензії від 26.08.2021 №14/1708 після розірвання контракту за згодою сторін прямо суперечить вказаній нормі. З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги про визнання одностороннього правочину про розірвання контракту (у формі претензії), з підстав невідповідності нормам ЦК України є обґрунтованими та задовольнили позовні вимоги.

7.22. Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками та вважає їх передчасними, з огляду на таке.

7.23. Пунктом 2 частини першої статті 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

7.24. Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

7.25. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша - третя, п`ята статті 203 ЦК України).

7.26. Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

7.27. Виходячи з наведених вище норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення. При цьому відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 28.11.2019 у справі №918/150/19, від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

7.28. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

7.29. У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

7.30. Також колегія суддів враховує висновки, викладені постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 про те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

7.31. У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 викладено такий висновок: "Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав ".

7.32. Скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення статей 3 15 16 203 215 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 28.11.2019 у справі №918/150/19.

7.33. Перевіривши та надавши оцінку таким доводам скаржника, Верховний Суд установив, що у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 28.11.2019 у справі №918/150/19 міститься висновок про те, що встановлення обставин, пов`язаних з наявністю або відсутністю у позивача права, на захист якого подано позов, є обов`язковим. Вирішуючи спір, суд також повинен визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту повинен насамперед слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.

7.34. Статтею 5 ГПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

7.35. Суд наголошує, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватися питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а не ілюзорних та абстрактних, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

7.36. Отже, Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку оспорюваному правочину відповідача щодо відмови від контракту, першочергово повинні були встановити чи порушено право позивача оспорюваним правочином, яке саме право позивача порушується такою односторонньою відмовою. Проте, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі, не установили та не зазначили, чи порушуються права позивача оспорюваним правочином на час пред`явлення позову, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення та яким чином прийняте у справі рішення суду може бути виконано, тобто які саме майнові права позивача буде захищено та відновлено внаслідок задоволення позовних вимог. Оскаржувані судові рішення не містять належного мотивування щодо наявності реальності (дійсності) порушення прав та інтересів позивача у цьому випадку.

7.37. Крім того у розгляді даного спору Верховний Суд звертає увагу на позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №910/11397/18 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю до Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору (підряду) та зобов`язання до виконання зобов`язань за договором, згідно з яким: "У разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи".

7.38. Зокрема, як було зазначено вище, суди дійшли вірного висновку, що укладений між сторонами контракт за своєю юридичною природою є договором підряду.

7.39. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що судами попередніх інстанцій у розгляді даного спору було застосовано положення частини четвертої статті 849 ЦК України. Зокрема, встановивши обставини щодо припинення дії контракту за взаємною згодою сторін з 31.12.2015 суди дійшли висновку, що фактично правовідносини сторін припинились і реалізація відповідачем свого права на односторонню відмову від цього правочину є неможливою на підставі частини четвертої статті 849 ЦК України, оскільки за висновком суду застосування замовником права на відмову від договору, який може бути підставою для припинення зобов`язань за ним, можливо лише за умови чинного та невиконаного договору.

7.40. Поряд з тим, як свідчать матеріали справи, відповідач як під час розгляду справи в судів першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, заперечував проти задоволення позовних вимог та наголошував на тому, що правовідносини сторін за контрактом не припинились, а сам факт закінчення строку контракту не припиняє зобов`язальних відносин між сторонами. Зокрема, відповідач наголошував на тому, що станом на день звернення відповідача з претензією, позивач не виконав передбачені умовами контракту роботи за етапами №№2,3 та не повернув невикористану частину авансу у розмірі 3 571 200,00 грн. Відповідач звертав увагу суду, що відмова ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К.Янгеля" від контракту, оформлена у формі претензії від 26.08.2021 №14/1708 також містить вимогу про повернення АТ "Дніпроважмаш" частини невикористаного авансу у розмірі 3 571 200,00 грн.

7.41. Колегія суддів наголошує, що загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73 74 76 77 86 236-238 ГПК України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

7.42. Отже, у зазначеному контексті, з огляду на предмет і підстави заявленого позову та зміст оскаржуваного правочину в частині вимог відповідача про повернення АТ "Дніпроважмаш" частини невикористаного авансу у розмірі 3 571 200,00 грн також залишилося поза увагою суду. При цьому, зміст резолютивної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про те, що судом визнано недійсним такий правочин повністю.

7.43. Так, у касаційні скарзі відповідач також вказує на те, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення не застосували положення статей 599 - 601 604 - 609 631 ЦК України, а висновки суду про припинення строку дії контракту з 31.12.2015 не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 10.05.2018 у справі №916/1591/17 та від 27.06.2018 у справі №925/182/17, згідно з яким: при відсутності в договорі умови про те, що закінчення строку його дії тягне припинення зобов`язань сторін за цим договором, договір вважається чинним до моменту закінчення виконання сторонами зобов`язань.

7.44. Щодо доводів касаційної скарги в цій частині, Суд зазначає про те, що з огляду на зміст додаткової угоди від 14.04.2014 №11, зокрема, пунктів 1.1 та 1.2, суди попередніх інстанцій не надали оцінки дійсному стану правовідносин які склались між сторонами. Зокрема, щодо припинення всіх зобов`язань між сторонами за контрактом у тому числі і строку дії контракту.

7.45. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що у початковій редакції пункту 8.1 контракт набув чинності з дня підписання 01.02.2006 і діяв до 31.12.2008. Відповідно до пункту 2.11 контракту, при розірванні контракту з ініціативи замовника він відшкодовує виконавцю фактичні витрати на день розривання. При розірванні контракту з ініціативи виконавця він відшкодовує замовнику збитки, що зазнав замовник від розірвання контракту. Як визначено пунктом 2.12 контракту, зміна, розірвання та продовження дії контракту оформляються додатковою угодою, що є його невід`ємною частиною. Суди також встановили, що у подальшому строк контракту продовжувався додатковими угодами до нього за погодженням сторін.

7.46. Суди також встановили, що додатковою угодою від 14.04.2014 №11 сторони домовились про припинення дії контракту після виконання наступних умов: виконавець поверне отримані від замовника аванси в розмірі 3 571 200,00 грн з ПДВ (пункт 1.1 додаткової угоди); повернення авансів у сумі 3 571 200,00 грн повинно бути здійснено виконавцем протягом 7 банківських днів, після укладання АТ "Дніпроважмаш" контракту на виготовлення, випробування та поставку НТО ТК та СК для КРК "Циклон-4" новим замовником і отриманням першого авансового платежу (пункт 1.2 додаткової угоди). Пунктом 2 цієї додаткової угоди визначено, що сторони цілком і повністю звільняють один одного від контрактних зобов`язань, окрім тих, що викладені у пунктах 1.1 і 1.2 нинішньої додаткової угоди №11, а також відмовляються від будь-яких судових, позасудових, розглядів відносно оплат, фіскальних чеків, претензій та компенсацій, пов`язаних з контрактом.

7.47. Поряд з тим, судами також встановлено, що додатковою угодою від 28.05.2015 №12 сторонами погоджено викласти в такій редакції: "Контракт набуває чинності з дня підписання і діє до 31.12.2015". Інші умови, не передбачені даною угодою, визначаються контрактом.

7.48. З огляду на наведене судам також належало встановити обставини щодо інших спірних питань, викладених у претензії від 26.08.2021 №14/1708, зокрема, в частині стягнення суми невикористаного авансу та виходячи із обставин щодо внесення сторонами змін до контракту (додаткова угода від 14.04.2014 №11) визначитись чи є така відмова від контракту одностороннім правочином у розумінні положень статті 202 ЦК України.

7.49. У розгляді даного спору колегія суддів виходить із того, що звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову. Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення. Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

7.50. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

7.51. Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Близька за змістом правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 03.11.2020 у справі №920/611/19 від 24.02.2021 у справі №910/1873/20.

7.52. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

7.53. Прийняті зі справи судові рішення зазначеним вимогам не відповідають. Як рішення місцевого господарського суду, так і постанова суду апеляційної інстанції прийняті при неправильному застосуванні положень статей 203 215 631 849 ЦК України та недотриманні приписів статей 89 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки спірному правочину щодо односторонньої відмови ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К.Янгеля" від контракту (договору підряду) на предмет мотивів такої відмови в розумінні частини четвертої статті 849 ЦК України та зобов`язань сторін з урахуванням пунктів 1.1 та 1.2 додаткової угоди від 14.04.2014 №11.

7.54. З огляду на викладене, враховуючи те, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі вагомі, ключові та доречні питання, порушені у касаційній скарзі, які мають значення для вирішення даного спору під час нового розгляду.

7.55. Виходячи з вищевикладеного, з дотриманням передбачених ГПК України меж перегляду судових рішень, перевіривши правильність застосування господарським апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, частково знайшли своє підтвердження, чим спростовуються аргументи АТ "Дніпроважмаш", викладені у клопотанні про закриття касаційного провадження, у зв`язку з чим наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

7.56. З урахуванням мотивів, які містяться у розділі 7 цієї постанови, Касаційним господарським судом також не беруться до уваги аргументи, викладені у відзиві на касаційну скаргу АТ "Дніпроважмаш".

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

8.1. Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

8.2. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К.Янгеля" слід задовольнити частково, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

9. Судові витрати

9.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює і не ухвалює нове рішення (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України), розподіл судових витрат Касаційним господарським судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300 308 310 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державного підприємства "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К. Янгеля" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2022 зі справи №904/8118/21 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова