ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2023 року
м. Київ
cправа № 904/8403/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Вронська Г.О., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - Лопатнікова А.В.,
відповідача - Кузьменко В.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алонза"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області
у складі судді Манька Г.В.
від 08.02.2022 та
на постанову Центрального апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Антонік С.Г., Дармін М.О., Іванов О.Г.
від 02.11.2022
за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алонза"
про стягнення заборгованості у розмірі 7 672 152,61 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алонза" про стягнення 6 148 240,06 грн заборгованості з орендної плати за листопад 2018 року - лютий 2019 року, 1 013 483,73 грн інфляційних втрат, 510 428,82 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди нерухомого майна від 31.03.2016 № 4 щодо оплати щомісячних платежів за користування майном.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
31 березня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Місія-1" (надалі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алонза" (надалі - Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна № 4 (надалі - Договір оренди), відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець зобов`язався передати Орендареві у тимчасове платне користування (оренду) нерухоме майно, яким є цілісний майновий комплекс торговельно-розважальний центр літ. А-5 з надбудовами літ. А1-1, А2-1, А3-1, А4-1 та підвалом під літ. А-5 загальною площею 32 408,7 кв. м; в`їзди у паркінг літ. а1, а2; сходи літ. а4, ганки літ. а6, а7, а8, а10; ганок з козирком літ. а9; вхід на 1 поверх літ. а11-1; навіс літ. Б (надалі - Нерухоме майно).
Відповідно до пункту 1.2 Договору Нерухоме майно, яке виступає предметом Договору, зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений в натурі об`єкт права власності та передається в тимчасове платне користування (оренду) разом з усіма його приналежностями.
Згідно з пунктом 1.3 Договору предмет Договору та всі його приналежності знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Боброва, 1. Цільове призначення предмету Договору: здійснення торгівельної діяльності, надання розважальних, спортивно-оздоровчих, навчальних послуг, послуг громадського харчування, культурно-просвітницької діяльності, проведення майстер-класів та змагальних заходів, розміщення офісів.
Пунктами 3.1, 3.2 Договору передбачено, що вказане у пункті 1.1 Договору нерухоме майно, яке виступає його предметом передається Орендодавцем Орендарю в оренду на строк 35 місяців. Строк оренди починає обчислюватися з моменту набрання чинності Договором.
Відповідно до пункту 3.5 Договору Нерухоме майно передається Орендодавцем Орендарю за актом прийому-передачі цілісного майнового комплексу (надалі - АПП), який підписується уповноваженими представниками сторін. У АПП сторонами зазначається стан Нерухомого майна на момент його передачі у користування на умовах цього Договору.
Згідно з пунктом 3.7 Договору з моменту підписання АПП уповноваженими представниками сторін Орендодавець вважається таким, що виконав своє зобов`язання з передачі Нерухомого майна у користування Орендареві та набув право нараховувати визначені Договором платежі і вимагати від Орендаря проведення з ним розрахунків за користування Нерухомим майном.
3а Договором встановлюються наступні види платежів: орендна плата, комунальні платежі (разом іменуються "Платежі") (пункт 4.1 Договору).
Відповідно до пункту 4.2 Договору обов`язок здійснювати Платежі за Договором виникає у Орендаря з дати підписання сторонами АПП.
Згідно з пунктами 4.3, 4.4 Договору всі належні за цим Договором Платежі Орендар сплачує Орендодавцеві у формі безготівкових банківських розрахунків шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок Орендодавця, зазначений нижче у цьому Договорі, або інший рахунок Орендодавця, про який Орендар був вчасно та належним чином повідомлений Орендодавцем. Усі платежі здійснюються у національній валюті України - гривні.
Зобов`язання щодо здійснення платежів, передбачених цим розділом Договору або іншими умовами Договору, будуть вважатися виконаними належним чином з моменту, коли відповідний платіж у повному розмірі буде зарахований на рахунок Орендодавця. При цьому Орендар не несе відповідальності за невиконання та/або неналежне виконання зазначеного зобов`язання, якщо Орендодавець належним чином не повідомив про зміну свого поточного рахунку, та/або відповідний платіж не зарахований на рахунок Орендодавця не з вини Орендаря (пункт 4.5 Договору).
Відповідно до пунктів 4.7, 4.8 Договору Орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату (надалі - "Орендна плата") у розмірах та у строк визначені цим Договором. Орендна плата починає нараховуватися з дати фактичного передавання Нерухомого майна Орендареві за АПП, передбаченим статтею 3 цього Договору. Орендна плата включає в себе плату за користування Нерухомим майном та земельний податок. В орендну плату не включені податки, мита та інші збори, які можуть бути введені в майбутньому. Орендодавець залишає за собою право в будь-який час вимагати від Орендаря оплати введених в законодавчому порядку зазначених платежів, які Орендар зобов`язаний оплатити.
Згідно з пунктом 4.9 Договору на весь строк користування нерухомим майном нарахування розміру орендної плати та умови її оплати визначаються сторонами в Договірній ціні, яка є невід`ємним додатком до Договору.
Пунктами 4.10, 4.11, 4.12 Договору передбачено, що: датою початку нарахування орендної плати є дата підписання АПП, який повинен бути підписаний у строк до 01.04.2016; орендна плата підлягає оплаті незалежно від результатів господарської діяльності Орендаря та фактичного використання ним Нерухомого майна; орендна плата сплачується Орендарем щомісячно до 10 числа відповідного (поточного) місяця строку оренди.
Відповідно до пункту 4.15 Договору комунальні платежі (а саме: освітлення та забезпечення електричною енергією, опалювання, забезпечення гарячою та холодною водою, кондиціонування, водовідведення тощо) в Орендну плату не входять. Сторони погоджують, що комунальні платежі сплачуються Орендарем окремо на підставі відповідних договорів, укладених ним з постачальниками енергетичних ресурсів.
Пунктом 41.1 Договору передбачено, що Орендар зобов`язується передати Орендодавцеві грошові кошти у якості гарантії належного та своєчасного виконання взятих на себе зобов`язань. Забезпечувальний платіж за Договором становить 3 000 000,00 грн.
Відповідно до пункту 41.2 Договору Орендодавець утримує забезпечувальний платіж на своєму рахунку протягом усього строку дії Договору як гарантію забезпечення виконання Орендарем своїх зобов`язань.
Згідно з пунктом 41.3 Договору забезпечувальний платіж вноситься Орендарем протягом 90 календарних днів з моменту підписання Договору шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Орендодавця або ж іншим узгодженим сторонами способом.
Пунктом 41.8 Договору передбачено, що повернення забезпечувального платежу Орендарю (за винятком можливих відрахувань) проводиться протягом 30 банківських днів після закінчення дії Договору за умови підписання сторонами акта прийому-передачі приміщення та виконання Орендарем наступних умов: а) оплати Орендарем усіх належних за Договором платежів, включаючи будь-яку заборгованість по орендній платі, комунальним та експлуатаційним платежам; б) повернення всіх ключів; в) оплати всіх витрат на можливий ремонт і прибирання; г) оплати останнього місяця оренди.
Відповідно до умов Договору Орендодавець має право, зокрема, вимагати від Орендаря сплати Орендної плати та компенсації комунальних платежів в порядку та на умовах, передбачених у Договорі (пункт 5.1.5 Договору).
Обов`язок Орендаря вносити Орендну плату за користування Нерухомим майном та компенсувати Орендодавцеві комунальні платежі в порядку, в строки та на умовах встановлених Договором, визначено у пункті 8.1.1 Договору.
Повернення Орендарем Нерухомою майна Орендодавцю здійснюється на підставі акта повернення майна (надалі - Акт повернення), який обов`язково підлягає підписанню сторонами (пункт 9.1 Договору). Після підписання сторонами Акта повернення, Нерухоме майно вважається таким, що повернуто Орендарем у належному стані (пункт 9.4 Договору).
Відповідно до пункту 12.1 Договору зміна, розірвання, припинення чи відмова від Договору в односторонньому порядку не допускаються, крім випадків, які прямо передбачені Договором.
Згідно з пунктом 12.2 Договору сторона Договору, яка вважає за необхідне змінити чи розірвати Договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за Договором.
Пунктом 13.1 Договору визначено, що він вважається укладеним і набирає чинності з моменту досягнення домовленості сторонами з усіх істотних умов, підписання сторонами Договору і діє до 28.02.2019.
31 березня 2016 року сторони підписали договірну ціну до Договору (додаток № 1), в якій погодили розміри помісячної орендної плати за користування об`єктом оренди в період з квітня 2016 року по лютий 2019 року в загальному розмірі 53 931 925,74 грн.
01 квітня 2016 року сторони підписали акт прийому-передачі цілісного майнового комплексу до Договору, відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у тимчасове платне володіння і користування нерухоме майно, яким є цілісний майновий комплекс торговельно-розважальний центр літ. А-5 з надбудовами літ. А1-1, А2-1, А3-1, А4-1 та підвалом під літ. А-5 загальною площею 27 831,55 кв. м; в`їзди у паркінг літ. а1, а2; сходи літ. а4, ганки літ. а6, а7, а8, а10; ганок з козирком літ. а9; вхід на 1 поверх літ. а11-1; навіс літ. Б.
01 квітня 2016 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до Договору, якою виклали пункт 4.15 Договору в такій редакції: "Комунальні платежі (а саме: освітлення та забезпечення електричною енергією, забезпечення гарячою та холодною водою, кондиціонування, водовідведення тощо) входять в Орендну плату згідно з додатком № 1 до Договору оренди № 4 від 31.03.2016" та виключили пункт 4.17 з Договору.
02 серпня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алонза" та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" підписано додаткову угоду до Договору оренди, відповідно до умов якої сторони дійшли взаємної згоди скласти додаткову угоду про таке: у зв`язку зі зміною власника Приміщень, сторони погодили здійснити заміну сторони Договору, а саме, сторону Орендодавця; за цією додатковою угодою Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" стає Орендодавцем та набувачем всіх прав та обов`язків, визначених Договором; підписанням цієї додаткової угоди Орендар надав свою згоду на заміну сторони Орендодавця; ця додаткова угода є невід`ємною частиною Договору та набирає чинності з дати її підписання.
01 жовтня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алонза" (надалі - Орендар) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (надалі - Орендодавець) укладено додаткову угоду до Договору, відповідно до якої сторони погодили змінити розмір орендної плати за жовтень 2016 року (було 1 589 623,84 грн, стало 2 950 340,00 грн) та вирішили викласти додаток № 1 "Договірна ціна" в новій редакції, змінивши в ньому розмір орендної плати за жовтень 2016 року та загальний розмір орендної плати (було 53 931 925,74 грн, стало 55 292 641,90 грн). Згідно з додатковою угодою усі інші умови Договору залишаються без змін. За текстом, ця додаткова угода вступає в силу з моменту підписання її сторонами та є невід`ємною частиною Договору.
3. Короткий зміст судових рішень
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2022 у справі № 904/8403/21 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алонза" на користь Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" заборгованість у сумі 1 735 378,12 грн, інфляційні втрати у розмірі 259 015,94 грн та 3% річних у сумі 140 209,04 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано посиланням на обставини, встановлені Центральним апеляційним господарським судом у постанові від 19.01.2022 у справі №904/5429/18, а саме, що за наслідками листопаду 2018 року у відповідача була наявна переплата з оплати оренди у розмірі 2 840 204,39 грн, тому за висновками суду першої інстанції заборгованість відповідача з орендних платежів у спірному періоді (листопад 2018 року - лютий 2019 року) складає 1 735 378,12 грн, яка підлягає стягненню та, відповідно, інфляційні втрати у розмірі 259 015,94 грн, 3% річних у розмірі 140 209,04 грн.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2022 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2022 у справі № 904/8403/21 скасовано в частині відмови в задоволенні позову. В цій частині прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алонза" на користь Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" 6 148 240,06 грн заборгованості з орендної плати, 1 013 483,73 грн інфляційних втрат, 510 428,82 грн 3% річних.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати орендних платежів у встановлених Договором розмірі та строки, підтверджується матеріалами справи;
- враховуючи відсутність у платіжних дорученнях періоду, за який відповідач сплачував орендну плату, позивачем було застосовано приписи статті 534 Цивільного кодексу Уркїани та здійснено зарахування сплачених відповідачем у період з листопада 2018 року по лютий 2019 року включно грошових коштів в рахунок погашення боргу Орендаря за попередні періоди Договору;
- в Договорі та у договірній ціні до нього розмір орендної плати не пов`язується із площею орендованих приміщень та кожного календарного місяця має інший розмір; підписуючи акт прийому-передачі цілісного майнового комплексу до Договору, Орендар не ініціював внесення змін до Договору в частині розміру орендної плати чи зміни площі орендованих приміщень; підписуючи додаткову угоду від 02.08.2016, за якою змінювався Орендодавець, Орендар також не пропонував внести будь-які інші зміни стосовно розміру орендної плати (усвідомлюючи, що площа фактично переданих в оренду приміщень менша за їх загальну площу, наведену в Договорі); Орендар не надавав пропозицій щодо зміни розміру орендної плати у зв`язку із невідповідністю площі орендованих приміщень і під час зміни договірної ціни внаслідок укладання між новим Орендодавцем та Орендарем додаткової угоди від 01.10.2016 до Договору, при цьому ця додаткова угода укладалася сторонам саме для зміни (збільшення) розміру орендної плати за жовтень 2016 року.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2022 у даній справі, скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2022 у даній справі в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких вимог, та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2022 у даній справі в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.
Скаржник у якості підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив наявність виключних випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:
- суд апеляційної інстанції застосував статтю 75 Господарського процесуального кодексу України без урахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 920/1111/19;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України при встановленні обставин відсутності заборгованості за попередні періоди оренди у подібних правовідносинах;
- суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову у даній справі на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- суд першої інстанції приймаючи рішення у даній справі зазначив, що при перевірці розрахунків приймав до уваги обставини, встановлені постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2022 у справі № 904/5429/18, у розумінні частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України. На момент прийняття рішення у даній справі постанова Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2022 у справі № 904/5429/18 була чинною, тому її подальше скасування не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі № 904/8403/21. До того ж сторони мають право переглянути таке рішення в порядку статті 320 Господарського процесуального кодексу України за нововиявленими обставинами;
- позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності заборгованості, яка підлягає стягненню, а всі докази, що надавались окрім як з позовною заявою, подані з пропущенням строку без поважних причин;
- надану до позовної заяви виписку по рахунку, як підтвердження господарських операцій за договором, не можна вважати первинним документом, оскільки він не містить обов`язкових реквізитів, передбачених пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку;
- висновки суду першої інстанції про те, що заборгованість з орендних платежів у спірному періоді складає 1 735 378,12 грн, інфляційні втрати 259 015,94 грн, 3% річних 140 209,04 грн, зроблені всупереч приписам частини 5 статті 236, частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не підтверджені жодними розрахунками, не мотивовані та суперечать обставинам справи;
- станом на серпень-вересень 2018 року Орендар фактично користувався нерухомим майном меншим, ніж передбачено пунктом 1.1 Договору, тому Орендар мав право перераховувати розмір орендної плати пропорційно тій площі, що фактично знаходилась у нього в користуванні за весь період дії Договору. Отже, нарахування Орендодавцем орендної плати на 100% площі приміщення цілісного майнового комплексу торговельно-розважального комплексу є незаконним та безпідставним;
- Верховним Судом у постанові від 29.04.2021 у справі № 920/1111/19 було зроблено правовий висновок про те, що господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин повинен самостійно оцінювати обставини, які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Тому суд апеляційної інстанції у даній справі № 904/8403/21 мав самостійно врахувати обставини та відносини, що виникли між сторонами;
- за результатами розгляду справи № 904/6407/21 встановлено відсутність заборгованості за Договором за період червень-вересень 2018 року. Враховуючи відсутність спорів щодо стягнення заборгованості за Договором до червня 2018 року та встановлені обставини відсутності заборгованості за червень-вересень 2018 року, судами попередніх інстанцій не досліджено питання того, чи правомірно позивач зараховував поточні орендні платежі Орендаря в попередні періоди та рахував заборгованість за жовтень 2018 року.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Відзив позивача мотивовано тим, що:
- існування законодавчої підстави для перегляду рішення за нововиявленими обставинами, визначеної статтею 320 Господарського процесуального кодексу України, не позбавило права сторін на доведення своїх вимог і заперечень у справі в загальному порядку та продовження вирішення справи судом;
- відповідач не спростував жодного доказу, поданого позивачем, та не надав доказів на підтвердження власних заперечень щодо відсутності заборгованості за Договором в цілому і за спірний період окремо;
- враховуючи те, що сторони дійсно самостійно визначили розмір орендної плати за кожний місяць оренди без прив`язки до площі приміщення чи інших показників, то висновок суду апеляційної інстанції про унеможливлення перерахунку розміру орендної плати Орендаря є правомірним та мотивованим;
- посилаючись на відсутність боргу, відповідач не надав суду належних доказів виконання зобов`язань за Договором за весь період його дії та окремо за заявлений період до стягнення, а також власного розрахунку заборгованості в підтвердження такого виконання;
- посилання відповідача на обставини, встановлені у справі № 904/6407/21, в якій доказова база, яка була прийнята судами до розгляду та оцінки була іншою, ніж у даній справі № 904/8403/21, що відомо відповідачу, є необгрунтованими та недобросовісними.
5. Позиція Верховного Суду
Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Спір у даній справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором щодо оплати щомісячних платежів за користування орендованим майном.
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Згідно з частинами 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до частин 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (частина 1 статті 61 Цивільного кодексу України).
Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Місія-1" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алонза" було укладено Договір, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Місія-1", як Орендодавець, зобов`язався передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Алонза", як Орендарю, у тимчасове платне користування (оренду) Нерухоме майно, а Орендар зобов`язався сплачувати орендну плату щомісячно до 10 числа відповідного (поточного) місяця строку оренди з моменту підписання АПП (акта прийому-передачі цілісного майнового комплексу). До того ж Орендар зобов`язався передати Орендодавцеві грошові кошти у якості гарантії належного та своєчасного виконання взятих на себе зобов`язань (забезпечувальний платіж) у розмірі 3 000 000,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Місія-1", як Орендодавець, свій обов`язок виконало та передало Орендарю Нерухоме майно, що підтверджується підписаним сторонами АПП від 01.04.2016.
Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 31.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Місія-1" (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алонза" (Орендар) підписано договірну ціну до Договору (додаток № 1), в якій погодили розміри помісячної орендної плати за користування об`єктом оренди в період з квітня 2016 року по лютий 2019 року в загальному розмірі 53 931 925,74 грн.
У подальшому, 02.08.2016 внаслідок зміни власника Нерухомого майна, яке було предметом оренди за Договором, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алонза" (Орендар) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (Орендодавець) було укладено додаткову угоду до Договору, якою сторони погодили здійснити заміну Орендодавця на Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", яке набуло всіх прав та обов`язків, визначених Договором.
У жовтні 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алонза", як Орендарем, та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк", як Орендодавцем (новий), було укладено додаткову угоду до Договору, відповідно до якої сторони погодили змінити розмір орендної плати за жовтень 2016 року (було 1 589 623,84 грн, стало 2 950 340,00 грн) та вирішили викласти додаток № 1 "Договірна ціна" в новій редакції, змінивши в ньому розмір орендної плати за жовтень 2016 року та загальний розмір орендної плати (було 53 931 925,74 грн, стало 55 292 641,90 грн). Усі інші умови Договору залишено без змін.
Судом апеляційної інстанції встановлено неналежне виконання Орендарем своїх зобов`язань за Договором, зокрема, несвоєчасне та не у розмірах, погоджених сторонами, внесення орендних платежів за орендоване майно, не здійснення забезпечувального платежу новому Орендодавцю, відсутність переплати за наслідками вересня 2016 року з оплати оренди у розмірі 2 999 999,11 грн.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що:
- позивачем до матеріалів даної справи додано докази повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Алонза" суми забезпечувального платежу Товариству з обмеженою відповідальністю "Місія-1", а саме: платіжні доручення № 8 від 26.08.2016, № 9 від 26.08.2016, призначенням платежу у яких є - "Возврат обеспечительного платежа согл. дог 4 от 31.03.2016, в т.ч. НДС (...) гри.". Сума двох переказів становить 3 000 000,00 грн, що відповідає сумі забезпечувального платежу. Доказів сплати забезпечувального платежу Орендарем на користь нового Орендодавця (Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк") відповідачем не надано;
- відповідно до виписки з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Алонза", Орендодавцем нараховано 1 445 799,06 грн зобов`язань з оренди за період з 02.08.2016 по 31.08.2016, який відповідачем сплачений не був (доказів іншого відповідачем не надано);
- надалі Орендодавцем нараховано Орендарю за Договором зобов`язання з оренди за вересень 2016 року на загальну суму 1 499 593,67 грн, що відповідає розміру орендної плати за вересень 2016 року;
- загальна сума платежів сплачена Орендарем у вересні 2016 року становить 1 445 799,06 грн (платіжні доручення № 1457-1462 від 29.09.2016). Призначення платежів не містить періоду погашення заборгованості. Тому, грошові кошти, сплачені Орендарем у вересні 2016 року були зараховані Орендодавцем на погашення вже існуючої заборгованості Орендаря за Договором, що утворилася за серпень 2016 року;
- відтак, за розрахунковий період серпень-вересень 2016 року зі сторони Орендаря утворився борг з орендної плати в сумі 1 499 593,67 грн;
- згідно з випискою по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Алонза" орендна плата складає: за листопад 2018 року - 1 572 657,55 грн, за грудень 2018 року - 1 594 987,61 грн, за січень 2019 року - 1 678 596,22 грн, за лютий 2019 року - 1 301 998,68 грн, всього - 6 148 240,06 грн;
- Орендарем за Договором за спірний період було здійснено наступні платежі: в листопаді 2018 року - 1 400 000,00 грн; в грудні 2018 року - 1 400 000,00 грн; в січні 2019 року - 1 400 000,00 грн; в лютому 2019 року - 700 000,00 грн. У платіжних дорученнях рядок "призначення платежу" не містить спірного періоду погашення заборгованості, а містить лише посилання на те, що вказана оплата здійснена за оренду приміщення відповідно до Договору;
- у зв`язку з несвоєчасною сплатою Орендарем орендних платежів, Орендодавцем було здійснено зарахування сплачених Орендарем у період з листопада 2018 року по лютий 2019 року включно грошових коштів в рахунок погашення боргу Орендаря за попередні періоди оренди за Договором, а саме: серпень 2016 року - жовтень 2018 року, яка на початок листопада 2018 року становила 10 580 787,60 грн.
Враховуючи відсутність у платіжних дорученнях періоду, за який відповідач сплачував орендну плату, позивачем було застосовано приписи статті 534 Цивільного кодексу України та здійснено зарахування сплачених відповідачем у період з листопада 2018 року по лютий 2019 року включно грошових коштів в рахунок погашення боргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алонза" за попередні періоди оренди за Договором, у зв`язку з чим несплаченою залишилася заборгованість з орендних платежів в сумі 6 148 240,06 грн.
Враховуючи обставини неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасного та в повному обсязі здійснення оплати орендних платежів та здійснивши перерахунок, заявлених позивачем до стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних, суд апеляційної інстанції встановив правильність такого розрахунку.
Таким чином, встановивши обставини неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних.
Щодо доводів скаржника, з посиланням на постанову Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 920/1111/19, про те, що суд апеляційної інстанції у даній справі № 904/8403/21 мав самостійно врахувати обставини та відносини, що виникли між сторонами, Суд зазначає таке.
Так, дійсно, у постанові від 29.04.2021 у справі № 920/1111/19 Верховний Суд виклав наступний правовий висновок, відповідно до якого звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарським процесуальним кодексом України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 906/857/20, від 15.07.2021 у справі № 910/19256/16, від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, від 17.09.2020 по справі № 904/4262/17.
Суд зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції у даній справі не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 920/1111/19, а навпаки, відповідають їй. Так, судом апеляційної інстанції було самостійно досліджені подані у даній справі докази щодо сплати Орендарем орендної плати (її розмірів, строки оплати тощо) та їм надана була відповідна правова оцінка.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Щодо доводів скаржника про те, що Орендар мав право перераховувати розмір орендної плати пропорційно тій площі, що фактично знаходилась у нього в користуванні за весь період дії Договору, а нарахування Орендодавцем орендної плати на 100% площі приміщення цілісного майнового комплексу торговельно-розважального комплексу є незаконним та безпідставним, Суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У частині 1 статті 284 Господарського кодексу України вказано, що істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Згідно зі статтею 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об`єкта оренди.
Як встановили суди попередніх інстанцій, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Місія-1" (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алонза" (Орендар) було укладено Договір. Згодом, на підставі додаткової угоди до Договору, Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" набуло прав орендодавця.
Пунктом 4.9 Договору сторони передбачили, що одним із обов`язків Орендаря є сплата орендної плати за користування об`єктом нерухомості, розмір якої визначається сторонами у договірній ціні, яка є невід`ємним додатком до Договору.
Сторони підписали договірну ціну до Договору (додаток № 1), в якій погодили певні розміри помісячної орендної плати за користування об`єктом оренди (зі змінами від 01.10.2016).
Оцінюючи обставини правомірності здійсненого позивачем нарахування орендної плати суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що:
- у Договорі та у договірній ціні до Договору (додаток №1) розмір орендної плати не пов`язується із площею орендованих приміщень та кожного календарного місяця має інший розмір;
- підписуючи акт прийому-передачі цілісного майнового комплексу (АПП) до Договору вже після укладання такого Договору 01.04.2016, Орендар не ініціював внесення змін до Договору в частині розміру орендної плати чи зміни площі орендованих приміщень;
- підписуючи додаткову угоду від 02.08.2016, за якою Орендодавцем замість Товариства з обмеженою відповідальністю "Місія-1" стало Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", Орендар також не пропонував внести будь-які інші зміни стосовно розміру орендної плати (усвідомлюючи, що площа фактично переданих в оренду приміщень менша за їх загальну площу, наведену в Договорі);
- Орендар не надавав пропозицій щодо зміни розміру орендної плати у зв`язку із невідповідністю площі орендованих приміщень і під час зміни договірної ціни внаслідок укладання між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алонза" додаткової угоди від 01.10.2016 до Договору (яка укладалася сторонами саме для зміни (збільшення) розміру орендної плати за жовтень 2016 року).
Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, розмір орендної плати сторонами був визначений без прив`язки до вартості 1 кв. м орендованого майна, тому орендна плата не залежала від конкретного розміру приміщень, переданих відповідачу.
Таким чином, доводи скаржника про те, що він мав право перераховувати розмір орендної плати пропорційно тій площі, що фактично знаходилась у нього в користуванні за весь період дії Договору, є необґрунтованими та були правильно відхилені судом апеляційної інстанції.
Суд відхиляє аргументи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів, з огляду на таке.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
Згідно із статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Допустимість доказів за статтею 77 Господарського процесуального кодексу України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (статті 78 Господарського процесуального кодексу України).
17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем, на підтвердження своїх вимог, надано докази, які підтверджують його вимоги. Водночас, відповідач не надав будь-яких доказів на спростування доводів та доказів позивача.
Враховуючи наведену вище сутність принципу змагальності сторін та стандарту доказування вірогідності доказів, Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані у справі докази свідчать про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором, інфляційних втрат та 3% річних.
Разом з тим, скаржник у якості підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини 1 та 2 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.
Саме лише посилання скаржника на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів без належного обґрунтування, не можуть ставити під сумнів судове рішення, прийняте відповідно до вимог статті 236 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник не довів наявність порушень, встановлених законом, щодо порядку одержання доказів, що мають наслідки визнання їх недопустимими. Відповідно скаржником не доведено того факту, що судом апеляційної інстанції для встановлення обставин, що мають суттєве значення, застосовані недопустимі докази у справі.
В той же час, доводи скаржника про те, що досліджені судом апеляційної інстанції докази є недопустимими доказами, фактично зводяться до необхідності вирішення питання щодо належності доказу, тобто переоцінки його змісту, що виходить за межі визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України повноважень суду касаційної інстанції.
Скаржник помилково ототожнює категорії належності та допустимості доказів та не враховує вимоги частини 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Суд відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника про те, що всі докази, які надавались окрім як з позовною заявою, подані з пропущенням строку без поважних причин, оскільки докази, подані позивачем у підготовчому провадженні були здійснені ним задля виконання завдання підготовчого провадження, у розумінні статті 177 Господарського процесуального кодексу України, та на виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2021 (про відкриття провадження у справі), в якій визначено позивачу строк для надання усіх наявних доказів щодо власної правової позиції, та ухвал від 09.11.2021 (про відкладення підготовчого засідання), від 30.11.2021 (про відкладення підготовчого засідання), від 07.12.2021 (про відкладення підготовчого засідання), від 21.12.2021 (про відкладення підготовчого засідання), в яких суд першої інстанції продовжував процесуальний строк та встановлював строк для надання доказів, у тому числі позивачу щодо власної правової позиції.
Суд також відхиляє аргументи скаржника про те, що позивачем до апеляційної скарги було додано докази (зокрема, платіжні доручення № 8 від 26.08.2016 та № 9 від 26.08.2016, якими Орендарем повернуто попередньому Орендодавцю забезпечувальний платіж) без зазначення причин неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції, оскільки в апеляційній скарзі позивач навів обґрунтування неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції з тих причин, що обставини забезпечувального платежу не були предметом доказування, дослідження, з`ясування, через що позивач був фактично позбавлений права на спростування цих обставин відповідними доказами. При цьому, зважаючи на принцип змагальності, самостійне визначення судом першої інстанції такої обставини, що потребує доказування (щодо забезпечувального платежу), без надання позивачу можливості спростувати або підтвердити відповідні обставини, та враховуючи завдання господарського судочинства, у даному випадку мав місце винятковий випадок, у розумінні частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, тому судом апеляційної інстанції підставно прийнято до уваги відповідні докази.
Як зазначалось вище, касаційне провадження у справі відкрито також згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Проте, враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, а також межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, Суд вважає, що підстави для формування правового висновку щодо застосування зазначених скаржником норм права у контексті спірних правовідносин відсутні.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Алонза" без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
7. Судові витрати
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алонза" залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2022 у справі № 904/8403/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді Г.О. Вронська
І.Д. Кондратова