ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 905/1642/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Банаська О. О. - головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я.
за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.
за участю представників:
скаржника ТОВ "Транс Ленд": Панченка Р. М.
боржника ПАТ "Єнакієвський коксохімпром": Сєдих Л. О.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Ленд"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2021
у складі колегії суддів: Стойки О. В. (головуючого), Пелипенко Н. М., Пушай В. І.
на ухвалу Господарського суду Донецької області від 08.02.2021
у складі судді Паляниці Ю. О.
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Ленд"
про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Ленд"
до Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський коксохімпром"
за участі 1. Приватного виконавця виконавчого Донецької області Григорчука Павла Васильовича
2. Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод"
про стягнення 39 043 092,73 грн
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 26.12.2019 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Ленд" (далі також - ТОВ "Транс-Ленд", стягувач) до Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський коксохімпром" (далі також - ПрАТ "Єнакієвський коксохімпром") задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу - в розмірі 29 570 056,00 грн, 3% річних в розмірі 2 192 167,72,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 7 280 869,01 грн, судовий збір у розмірі 585 646,39 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
2. За цим рішенням Господарським судом Донецької області 11.03.2020 видано наказ, який пред`явлений стягувачем до примусового виконання та перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Григорчука П. В. у рамках зведеного виконавчого провадження № 63729543 про стягнення боргів з ПрАТ "Єнакієвський коксохімпром".
Короткий зміст та підстави заяви стягувача
3. 14.01.2021 на адресу Господарського суду Донецької області надійшла заява ТОВ "Транс-Ленд" з вимогою звернути стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили, а саме з ПрАТ "Єнакієвський металургійний завод" у розмірі 43 884 525,31 грн.
4. Обґрунтовуючи заяву стягувач послався на наявність у зведеному виконавчому провадженні заборгованості ПрАТ "Єнакієвський коксохімпром" перед стягувачами, з винагороди приватному виконавцю і витрат виконавчого провадження, а також на визнання у справі про банкрутство № 905/1055/19 грошових вимог ПрАТ "Єнакієвський коксохімпром" до Приватного акціонерного товариства "Єнакіївський металургійний завод" (далі - ПрАТ "ЄМЗ") у розмірі 1 373 609 892,63 грн четвертої черги та 3 842,00 грн другої черги задоволення.
5. Правовою підставою вимог стягувач визначив статтю 336 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), пункт 1 частини першої статті 10, частини першу та четверту статті 53 Закону України "Про виконавче провадження".
Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
6. 24.11.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Донецької області Григорчуком П. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63711858 за наказом Господарського суду Донецької області від 11.03.2020 у справі № 905/1642/19 про стягнення з ПрАТ "Єнакієвський коксохімпром" на користь ТОВ "Транс-Ленд" суми основного боргу в розмірі 29 570 056,00 грн, 3% річних у розмірі 2 192 167,72 грн, інфляційних втрат у розмірі 7 280 869,01 грн, судового збору в розмірі 585 646,39 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн - всього 39 648 739,12 грн.
7. У цьому виконавчому провадженні постановами від 24.11.2020 стягнуто з боржника основну винагороду в сумі 3 964 873,91 грн та визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на рівні 500,00 грн.
8. Також, на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Григорчука П. В. (далі - приватний виконавець) перебувало виконавче провадження № 60182662 за наказом № 876/31/19 від 09.09.2019 Центрального апеляційного господарського суду щодо стягнення з ПрАТ "Єнакієвський коксохімпром" на користь Приватного акціонерного товариства "Азовкабель" заборгованості у розмірі 246 102,07 грн (постанова про відкриття від 30.09.2019), у якому постановами від 30.09.2019 стягнуто з боржника, основну винагороду в сумі 24 610,21 грн та витрати на проведення виконавчих дій у сумі 150,00 грн.
9. Приватним виконавцем постановою від 24.11.2020 об`єднано виконавчі провадження № 63711858 та № 60182662 у зведене виконавче провадження № 63729543 в межах якого з ПрАТ "Єнакієвський коксохімпром" підлягали стягненню грошові кошти у загальному розмірі 43 884 975,31 грн.
10. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 01.07.2019 відкрито провадження у справі № 905/1055/19 про банкрутство ПрАТ "ЄМЗ" (87504, Донецька обл., м. Маріуполь, просп. Ілліча, буд.54, блок 4, код ЄДРПОУ 00191193).
11. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 18.12.2019 у справі № 905/1055/19 за результатом попереднього засідання ПрАТ "Єнакієвський коксохімпром" визнано кредитором боржника з вимогами на суму 1 373 609 892,63 грн - четверта черга, 3 842,00 грн - перша черга, що підлягають внесенню розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів ПрАТ "ЄМЗ".
12. Оскільки рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2020 у справі № 905/1642/19 залишається невиконаним, ТОВ "Транс-Ленд" звернулося до суду в межах вказаної справи із заявою про звернення стягнення на грошові кошти ПрАТ "ЄМЗ" у розмірі 43 884 525,31 грн в порядку статті 336 ГПК України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
13. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 08.02.2021 у справі № 905/1642/19 у задоволенні заяви ТОВ "Транс-Ленд" про стягнення з ПрАТ "ЄМЗ" 43 884 525,31 грн відмовлено.
14. Мотивуючи це рішення, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що оскільки 01.07.2019 Господарським судом Донецької області відкрито провадження у справі № 905/1055/19 про банкрутство ПрАТ "ЄМЗ", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном цієї юридичної особи, тому звернення стягнення на грошові кошти цієї особи поза межами зазначеної процедури не можливе.
15. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 ухвалу Господарського суду Донецької області від 08.02.2021 у справі № 905/1642/19 залишено без змін.
16. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, вказавши, що незалежно від результатів розгляду кредиторських вимог боржника у справі № 905/1055/19 про банкрутство ПрАТ "ЄМЗ", сам факт запровадження стосовно ПрАТ "ЄМЗ" процедур, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) унеможливлює застосування примусових заходів приватного виконавця у ході виконання наказу суду у справі № 905/1642/19 шляхом оперативного звернення стягнення на кошти особи, стосовно якої відкрито провадження у справі про банкрутство, а заміна кредитора у такій справі може відбуватися тільки з підстав, визначених статтею 43 КУзПБ.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
17. 13.05.2021 ТОВ "Транс-Ленд" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 та на ухвалу Господарського суду Донецької області від 08.02.2021 у справі № 905/1642/19, у якій просило оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву ТОВ "Транс-Ленд" про звернення стягнення на кошти, належні боржнику від ПрАТ "ЄМЗ" задовольнити в повному обсязі.
18. У касаційній скарзі ТОВ "Транс-Ленд" стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, зазначаючи в якості підстав касаційного оскарження пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України та посилається в контексті цих підстав:
- на неврахування судами висновку щодо застосування частини другої статті 336 ГПК України, викладеного у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 913/381/18, від 25.09.2020 у справі № 913/558/17, від 06.10.2020 у справі № 905/183/18;
- на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 336 ГПК України у подібних правовідносинах, а саме стосовно можливості звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, якщо стосовно такої особи відкрито провадження у справі про банкрутство, а також щодо можливості звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником за заявою стягувача у межах зведеного виконавчого провадження в порядку статті 336 ГПК України.
19. Відзивів на касаційну скаргу від учасників справи не надійшло.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
20. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
21. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
22. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
23. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій
24. Об`єктом касаційного перегляду у цій справі є судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заяви стягувача про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником у виконавчому провадженні, мотивовані неможливістю застосування заходів примусового виконання рішень в порядку статі 336 ГПК України, статей 10, 53 Закону України "Про виконавче провадження" до особи стосовно якої відкрито провадження у справі про банкрутство, з чим не погодився касант та стверджує про безпідставність такої відмови.
25. Надаючи оцінку оскаржуваним рішенням із урахуванням приписів статті 300 ГПК України щодо перегляду в касаційному порядку судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції зважає на таке.
Стосовно підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України
26. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
27. Верховний Суд враховує, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Аналогічний висновок викладено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.
28. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
29. Отже, наявність передумов для реалізації скаржником права ініціювати касаційний перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення подібності таких складових елементів (критеріїв) як предмет спору (заявлених вимог), підстави позову (вимог), змісту позовних вимог, встановлених судами фактичних обставин та наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин у справі, що переглядається в касаційному порядку, та у справах за результатами перегляду яких Верховним Судом сформовано правовий висновок, про неврахування якого стверджує касант.
30. Відмінність предмета розгляду (предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог) у справі, що переглядається в касаційному порядку, та у постановах Верховного Суду, на які посилається касант обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, однаково як і не подібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв тягне за собою процесуальні наслідки встановлені статтею 296 ГПК України, а саме закриття касаційного провадження.
31. За змістом касаційної скарги вбачається, що обґрунтовуючи посилання на передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставу касаційного оскарження ТОВ "Транс-Ленд" стверджує, що суди попередніх інстанцій помилково відхилили посилання стягувача на статтю 336 ГПК України, як правову підставу його вимог до ПрАТ "ЄМЗ", адже не врахували висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 913/381/18, від 25.09.2020 у справі № 913/558/1 та від 06.10.2020 у справі № 905/183/18;
32. Надаючи оцінку зазначеній скаржником підставі касаційного оскарження та її обґрунтуванню, суд касаційної інстанції враховує таке.
33. У цій справі (№ 905/1642/19) предметом розгляду є подана в порядку приписів статті 336 ГПК України, статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" заява стягувача про звернення стягнення на кошти, належні боржнику (у виконавчому провадженні) від особи, стосовно якої відкрито провадження у справі про банкрутство.
34. За результатами розгляду цієї заяви суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у її задоволенні, позаяк застосувавши до її вирішення положення КУзПБ дійшов висновку про те, що оскільки стосовно особи, з якої стягувач просить стягнути кошти, відкрито провадження у справі про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном, звернення стягнення на грошові кошти такої особи поза межами процедури банкрутства, зокрема у спосіб обраний заявником, є неможливим.
35. Водночас, як вбачається зі змісту зазначених касантом постанов Верховного Суду у справі № 913/558/17 (постанова від 25.09.2020) та у справі № 905/183/18 (постанова від 06.10.2020), при розгляді заяв стягувачів про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, в порядку статті 336 ГПК України, статті 53 Закону України "Про виконавче провадження", питання застосування цих норм у взаємозв`язку із приписами спеціального закону про банкрутство не вирішувалося, адже обставин перебування будь-кого з учасників цих справ у процедурі банкрутства не встановлено, тому висновки Верховного Суду у вказаних справах сформовані за інших фактичних обставин та їх нормативно-правового регулювання, ніж у справі, що переглядається у касаційному порядку (№ 905/1642/19).
36. Також, у справі № 913/381/18 (постанова від 06.02.2020) Верховний Суд сформував висновки щодо застосування статті 336 ГПК України, статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" без урахування особливостей здійснення провадження у справі про банкрутство боржника, адже вказав, що на дату постановлення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції стосовно боржника справу про банкрутство ще не було відкрито.
37. Аналіз змісту цих постанов засвідчує, що, за подібного предмета розгляду, фактичні обставини цих справ є кардинально відмінними від обставин справи, що переглядається в касаційному порядку, адже у справі № 905/1642/19 стосовно особи, яка має заборгованість перед боржником (у виконавчому провадженні), відкрито провадження у справі про банкрутство у межах якого задоволення грошових вимог до вказаної особи регламентується статями 41 64 КУзПБ.
38. Такі відмінності у фактичних обставинах, встановлених судами при розгляді заяви стягувача про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, та неоднакове правове регулювання спірних правовідносин, у випадку заявлення таких вимог до особи, стосовно якої відкрито провадження у справі про банкрутство, засвідчують неподібність правовідносин у справі, що переглядається, та у справах за змістом зазначених касантом постанов Верховного Суду.
39. Тому посилання ТОВ "Транс-Ленд" на зазначені вище постанови Верховного Суду, що ухвалені за неподібних цій справі (№ 905/1642/19) правовідносин, не можуть розглядатися як такі, що підтверджують підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
40. Зазначене зумовлює необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Транс-Ленд" на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, позаяк після відкриття касаційного провадження судом встановлено, що висновки Верховного Суду щодо застосування норми права, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними правовідносинам у цій справі.
Стосовно підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України
41. Предметом судового розгляду у цій справі є заява стягувача ТОВ "Транс-Ленд" про стягнення з ПрАТ "ЄМЗ" 43 884 525,31 грн в порядку звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед ПрАТ "Єнакієвський коксохімпром" (боржником у виконавчому провадженні) відповідно до статі 336 ГПК України та статті 53 Закону України "Про виконавче провадження".
42. За результатами розгляду цих вимог суди попередніх інстанцій з посиланням на приписи статей 41 64 КУзПБ дійшли висновку, що відкриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ "ЄМЗ" та введення процедур, передбачених КУзПБ (мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном цієї юридичної особи інше) унеможливлює застосування заходів примусового виконання рішень в порядку здійснення виконавчого провадження з виконання наказу у справі № 905/1642/19, зокрема шляхом оперативного звернення стягнення на кошти особи, стосовно якої відкрито провадження у справі про банкрутство, а заміна кредитора у такій справі може відбуватися тільки з підстав, передбачених статтею 43 КУзПБ.
43. З огляду на зміст правовідносин у цій справі, доводи касаційної скарги та висновки судів попередніх інстанцій, під час касаційного перегляду необхідним є вирішення питання щодо можливості звернення стягнення в порядку статті 336 ГПК України на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, якщо стосовно такої особи відкрито провадження у справі про банкрутство.
44. Вирішуючи це питання, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, враховує таке.
Щодо застосування статті 336 ГПК України задля досягнення мети виконавчого провадження
45. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист та охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
46. Примусове виконання судових рішень здійснюється відповідно до умов та порядку, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" (тут і надалі у редакції, чинній на час подання заяви стягувачем) у статті 1 якого визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання, зокрема, судових рішень, є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
47. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
48. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").
49. Отже, реальна спрямованість дій державного/приватного виконавця (далі - виконавець) на досягнення мети виконавчого провадження - виконання судового рішення - є одним з критеріїв оцінки законності, обґрунтованості, доцільності та ефективності виконавчих чи процесуальних дій виконавця та ініційованих ним процедур.
50. Статтею 53 Закону України "Про виконавче провадження", якою регламентовано окремі повноваження виконавця, передбачено, що він має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.
51. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом (частина четверта 53 Закону України "Про виконавче провадження").
52. Отже, реалізуються зазначені повноваження виконавця на підставі судового рішення, ухваленого в порядку визначеному процесуальним законом, зокрема у виконавчому провадженні з виконання наказів господарського суду відповідно до статті 336 ГПК України, що регламентує вирішення цього питання господарським судом як за заявою виконавця, так і стягувача.
53. У цій судовій процедурі процесуальний закон, визначаючи її ініціатора, у статті 336 ГПК України ототожнює виконавця та стягувача, презюмуючи єдність їх мети у застосуванні цього заходу.
54. За змістом статті 336 ГПК України, суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Заява розглядається судом протягом десяти днів з дня її надходження. Суд розглядає заяву про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, в судовому засіданні з викликом такої особи та учасників справи, проте їх неявка не перешкоджає розгляду справи за умови належного їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. За заявою стягувача суд може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Про задоволення заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, або про відмову у її задоволенні суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви судове рішення може бути виконано шляхом звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі в межах заборгованості такої особи перед боржником. Звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, є підставою для визнання виконавчого документа, за яким боржник виступає стягувачем, таким, що не підлягає виконанню в розмірі стягнутої суми.
55. Щодо застосування зазначених вище норм Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 910/7023/19 сформовано правовий висновок за яким, особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою.
56. Отже, подана в порядку статті 336 ГПК України виконавцем чи стягувачем заява про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, є по суті вимогою про стягнення коштів з такої особи з визначених законом підстав, що у разі її задоволення судом має відповідати та забезпечувати досягнення мети виконавчого провадження - реальне виконання судового рішення, шляхом стягнення грошових коштів з особи, яка має заборгованість перед боржником.
Щодо особливостей заявлення та задоволення грошових вимог до особи, стосовно якої відкрито провадження у справі про банкрутство
57. У абзаці третьому частини першої статті 1 КУзПБ спеціальний закон визначає банкрутство як визнану господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури.
58. Процедура банкрутства за своєю суттю є конкурсним процесом, основною метою якого є пропорційне і справедливе задоволення вимог всієї сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника із дотриманням балансу інтересів боржника, кредиторів та інших учасників справи про банкрутство.
59. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
60. Така правова позиція стосовно пріоритетного застосування норм Закону про банкрутство у справах про банкрутство є усталеною та послідовно викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 915/2069/15, від 04.09.2018 у справі № 922/4379/16, від 30.01.2019 у справі № 912/2185/16(912/3192/17), від 18.06.2019 у справі № 918/756/13, від 24.07.2019 у справі № 908/6183/15, від 27.08.2019 у справі № 913/982/14, від 22.10.2019 у справі № 904/10560/17.
61. Провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України (стаття 2 КУзПБ).
62. За змістом абзаців вісімнадцятого, двадцятого частини першої статті 1 КУзПБ учасники у справі про банкрутство - сторони (конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут), арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір.
63. За визначенням у статті 1 КУзПБ кредитор це юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя)
64. За змістом частини чотирнадцятої статті 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі, зокрема:
- пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі;
- пред`явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися у випадку та порядку, передбачених цим Кодексом;
- арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
65. Таким чином визначення статусу вимог кредитора (конкурсні чи поточні) пов`язується безпосередньо з моментом виникнення цих вимог. При цьому набуття статусу кредитора законодавець пов`язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку. Відповідний висновок наведений Верховним Судом у постановах від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13, від 21.09.2020 у справі № 916/2878/14, від 04.11.2020 у справі № 904/9024/16.
66. Тлумачення сукупності цих приписів дає підстави для висновку, що особа, яка заявляє грошові вимоги до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, може реалізувати своє право на задоволення таких вимог через набуття статусу кредитора (конкурсного, поточного, забезпеченого) виключно з підстав і в порядку, передбачених КУзПБ, з урахуванням особливостей і черговості задоволення таких вимог згідно з реєстром вимог кредиторів (стаття 64 КУзПБ) та встановлених спеціальним законом обмежень виконання боржником зобов`язань перед кредиторам, зокрема мораторію на задоволення вимог кредиторів, що вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство.
67. Відповідно до частини третьої статті 41 КУзПБ протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж та у разі виконання рішень у немайнових спорах, а також забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій.
68. Стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов`язаннями, на які не поширюється дія мораторію, крім випадків, передбачених статтею 94 цього Кодексу, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий. Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, крім випадків, передбачених статтею 94 цього Кодексу (частина п`ята статті 41 КУзПБ).
69. Отже, набуття статусу кредитора з вимогами боржника у справі про банкрутство законодавець пов`язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, пред`явлених у встановленому Законом порядку (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13).
70. У світлі наведеного суд звертається до висновку Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду викладеного у постанові від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19, згідно з яким лише після вчинення всіх передбачених КУзПБ (стаття 45) дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (частина шоста статті 45 КУзПБ) визнання його вимог, кредитор (конкурсний, поточний) набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, стаття 44 ГПК України).
71. Тобто, лише за сукупністю, встановлених спеціальним законом про банкрутство КУзПБ дій (пред`явлення грошових вимог; доведення свого права вимоги перед судом; розгляд грошових вимог судом (перевірка наявності такого права у кредитора; правомірність його набуття; невтрата цього права у зв`язку з позовною давністю, тощо); визнання їх судом) кредитор може набути правового статусу учасника у справі про банкрутство.
72. З огляду на наведене Верховний Суд акцентує, що спеціальним законом про банкрутство (КУзПБ), передбачено певну процедуру набуття особами, які мають грошові вимоги до боржника, статусу кредитора, виключно, дотримання якої є обов`язковою підставою задоволення таких вимог у процедурі банкрутства з урахуванням визначених законом особливостей, залежно від підстав, часу виникнення та черговості задоволення вимог.
73. Особа, що не набула статусу кредитора за правилами КУзПБ, за виключеннями встановленими цим кодексом не може вимагати задоволення її грошових вимог у справі про банкрутство.
Щодо співвідношення норм статті 336 ГПК України та статей 39 41 45 60 КУзПБ у правовідносинах зі стягнення коштів з особи, стосовно якої відкрито провадження у справі про банкрутство
74. Статтею 3 ГПК України визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
75. З 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства, у пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень якого визначено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до його положень.
76. Проте із втратою чинності Закону про банкрутство відповідні зміни до ГПК України стосовно спеціального законодавчого акту з питань банкрутства внесені не були.
77. Відтак, як вже зазначав Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, зокрема у постанові від 16.07.2020 № 910/4475/19, при застосуванні судом норм ГПК України, які містять посилання на Закон про банкрутство, що втратив чинність, з урахуванням частини третьої статті 3 ГПК України та пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-зп, за відповідним посиланням з 21.10.2019 застосовуються саме норми Кодексу України з процедур банкрутства, що є спеціальним законом у відповідних правовідносинах.
78. Відповідно до статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України
79. Як уже зазначалося, за усталеною правовою позицією, що послідовно викладена у постановах Верховного Суду зокрема від 23.05.2018 у справі № 915/2069/15, від 04.09.2018 у справі № 922/4379/16, від 22.10.2019 у справі № 904/10560/17, з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс правовідносин боржника, і спеціальні норми закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
80. За своєю суттю виконавче провадження та процедура банкрутства є різними процедурами, які прямо не пов`язані між собою, мають різні механізм правового регулювання та мету.
81. Тому, вирішуючи питання співвідношення зазначених норм колегія суддів касаційної інстанції звертається до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 за яким, при існуванні складної змістової колізії застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.
82. Системний аналіз відповідних норм ГПК України та КУзПБ дає підстави стверджувати, що саме норми КУзПБ найбільш повно та точно врегульовують правовідносини щодо стягнення за грошовими вимогами до особи, стосовно якої відкрито провадження у справі про банкрутство, регламентують підстави і порядок їх заявлення, визнання господарським судом та задоволення у процедурі банкрутства таких вимог.
83. Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що стаття 336 ГПК України є загальною нормою відносно спеціальних норм статей 39 41 45 60 КУзПБ, що визначають підстави та виключний порядок реалізації грошових вимог у справі про банкрутство, отже ініціювання виконавцем чи стягувачем звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, стосовно такої відкрито провадження у справі про банкрутство, за заявою в порядку статті 336 ГПК України, не забезпечить можливості задоволення таких грошових вимог у процедурі банкрутства, адже суперечить зазначеним вище приписам спеціального закону, тому не є ефективним способом захисту інтересів стягувача у виконавчому провадженні та не відповідає його меті, що може бути достатньою підставою для відмови у задоволенні такої заяви.
Щодо суті касаційної скарги
84. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "Транс-Ленд", стягувач за наказом Господарського суду Донецької області від 11.03.2020 у справі № 905/1642/19 про стягнення боргу з ПрАТ "Єнакієвський коксохімпром", 14.01.2021 звернувся до суду, що розглядав цю справу як суд першої інстанції, із заявою про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником в порядку статті 336 ГПК України, а саме просив стягнути 43 884 525,31 грн з ПрАТ "ЄМЗ" стосовно якого ухвалою Господарського суду Донецької області від 01.07.2019 відкрито провадження у справі № 905/1055/19 про банкрутство.
85. Ці вимоги ТОВ "Транс-Ленд" заявив в порядку статті 336 ГПК України та обґрунтував наявністю у виконавчому провадженні заборгованості ПрАТ "Єнакієвський коксохімпром" перед стягувачами, з винагороди приватному виконавцю і витрат виконавчого провадження, а також наявністю судового рішення про визнання у справі про банкрутство № 905/1055/19 грошових вимог ПрАТ "Єнакієвський коксохімпром" до ПрАТ "ЄМЗ" у розмірі 1 373 609 892,63 грн четвертої черги та 3 842,00 грн другої черги задоволення.
86. Таким чином, як правильно кваліфікували правовідносини суди попередніх інстанцій, ТОВ "Транс-Ленд" фактично було заявлено грошові вимоги до особи, стосовно якої відкрито провадження у справі про банкрутство, введено процедуру розпорядження майном та мораторій на задоволення вимог кредиторів, поза межами зазначеної процедури та не у спосіб і порядок, передбачений спеціальним законом про банкрутство.
87. Відтак, враховуючи наведені у попередніх розділах правові позиції та встановлені у цій справі обставини Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заяви ТОВ "Транс-Ленд" через відсутність правових підстав для застосування заходів примусового виконання рішень в порядку здійснення виконавчого провадження відповідно до статті 336 ГПК України, зокрема шляхом оперативного звернення стягнення на кошти особи, стосовно якої відкрито провадження у справі про банкрутство, адже реалізація таких заходів та набуття стягувачем статусу кредитора у справі про банкрутство у такий процесуальний спосіб є неможливими в силу невідповідності спеціальним нормам КУзПБ, що регламентують реалізацію грошових вимог до боржника у справі про банкрутство.
88. До того ж, як правильно вказали суди попередніх інстанції зазначені обставини не можуть бути підставою для заміни кредитора правонаступником в порядку статті 43 КУзПБ, адже наведене стягувачем обґрунтування вимог до ПрАТ "ЄМЗ" не підтверджує обставин з яким законодавство пов`язує можливість правонаступництва у справі про банкрутство.
89. Отже, доводи касаційної скарги ТОВ "Транс Ленд" не знайшли свого підтвердження в якості підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
90. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
91. Відтак, оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Транс Ленд" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 та на ухвалу Господарського суду Донецької області від 08.02.2021 у справі № 905/1642/19.
92. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
93. Згідно з статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
94. Ураховуючи наведені положення законодавства та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, отже підстав для їх зміни чи скасування немає, тому касаційну скаргу ТОВ "Транс Ленд" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України належить залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо застосування норм права
95. Системний аналіз норм статті 336 ГПК України та статей 39 41 45 60 КУзПБ у правовідносинах зі стягнення коштів з особи, стосовно якої відкрито провадження у справі про банкрутство приводить до висновку, що стаття 336 ГПК України по відношенню до статей 39 41 45 60 КУзПБ КУзПБ є загальною нормою, оскільки саме норми КУзПБ найбільш повно та точно врегульовують правовідносини щодо стягнення за грошовими вимогами до особи, стосовно якої відкрито провадження у справі про банкрутство, регламентують підстави і порядок їх заявлення, визнання господарським судом та задоволення у процедурі банкрутства таких вимог.
96. Ініціювання виконавцем чи стягувачем звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, стосовно такої відкрито провадження у справі про банкрутство, за заявою в порядку статті 336 ГПК України, не забезпечить можливості задоволення таких грошових вимог у процедурі банкрутства, адже суперечить приписам спеціальних норм статей 39 41 45 60 КУзПБ, що визначають підстави та виключний порядок реалізації грошових вимог у справі про банкрутство, тому не є ефективним способом захисту інтересів стягувача у виконавчому провадженні та не відповідає його меті, що може бути достатньою підставою для відмови у задоволенні такої заяви.
На підставі наведеного та керуючись статтями 286 296 300 301 308 309 314 315 317 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Закрити касаційне провадження у справі № 905/1642/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Ленд" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 та на ухвалу Господарського суду Донецької області від 08.02.2021 в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Ленд" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 та на ухвалу Господарського суду Донецької області від 08.02.2021 в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення.
3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 та ухвалу Господарського суду Донецької області від 08.02.2021 у справі № 905/1642/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Банасько Судді О. В. Васьковський В. Я. Погребняк