ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 905/204/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Губенко Н.М., Ткач І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.;
за участю представників:
позивача - Волько М.М.,
відповідача - Верхацького І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Привалов А.І.)
від 06.06.2019
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Чорногуз М.Г., судді - Козир Т.П., Хрипун О.О.)
від 28.10.2019,
у справі за позовом Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго"
до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про визнання договору поновленим та визнання додаткової угоди до нього укладеною
В С Т А Н О В И В:
у січні 2019 року ОКП "Донецьктеплокомуненерго" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання договору постачання природного газу № 3671/18-ТЕ-6 від 16.10.2018 поновленим на строк з 01.12.2018 до 30.04.2019 включно; визнання додаткової угоди № 4 до договору постачання природного газу № 3671/18-ТЕ-6 від 16.10.2018 укладеною в редакції позивача на строк з 01.12.2018 до 30.04.2019 включно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що поновлення дії договору № 3671/18-ТЕ-6 від 16.10.2018 про постачання природного газу для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню є обов`язком відповідача на підставі Закону України "Про ринок природного газу" та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу" від 19.10.2018 № 867.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 29.01.2019 справу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2019, позов задоволено частково.
Визнано укладеною додаткову угоду № 4 до договору постачання природного газу для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню від 16.10.2018 № 3671/18-ТЕ-6, укладеного між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та ОКП "Донецьктеплокомуненерго" на строк з 01.12.2018 до 30.04.2019 (включно) в редакції позивача.
Приймаючи рішення, господарські суди дійшли висновків, що укладення спірної угоди є обов`язковим, тому що відповідач наділений спеціальними обов`язками щодо постачання природного газу виробникам теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Посилались на розпорядження Кабінету Міністрів України № 717-р від 03.10.2018 "Деякі питання опалювального сезону 2018/2019 року", яким встановлено обов`язок ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укласти до 15 жовтня 2018 року договори з суб`єктами господарювання, що здійснюють виробництво теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води населенню та/або виробництва теплової енергії для релігійних організацій.
Відмовляючи в задоволенні вимоги позивача про визнання договору постачання природного газу № 3671/18-ТЕ-6 від 16.10.2018 поновленим на строк з 01.12.2018 до 30.04.2019 (включно), суд дійшов висновку, що така вимога не є ефективним способом захисту порушених прав позивача, а відновлення прав позивача відбудеться внаслідок визнання додаткової угоди № 4 до договору постачання природного газу № 3671/18-ТЕ-6 від 16.10.2018 укладеною.
У листопаді 2019 року АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення в частині задоволених позовних вимог і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставами для скасування судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Стверджує, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту у спірних правовідносинах. Відсутня норма закону, яка вказує на обов`язковість укладення додаткової угоди до договору постачання природного газу. Позивачем не дотримано вимог Правил постачання природного газу, які є обов`язковими при укладенні договорів на постачання природного газу, зокрема не надано довідку про відсутність заборгованості за поставлений природний газ або акт взаєморозрахунків у підтвердження відсутності заборгованості за поставлений газ перед попереднім постачальником - ПрАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння". Місцевий господарський суд протиправно в резолютивний частині рішення виклав п. 2.1 та п. 7.3 додаткової угоди в редакції, відмінній від редакції позивача.
У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін. Зазначає, що ним обрано належний та ефективний спосіб захисту на підставі ст. 16 ЦК України. Стверджує, що позивач є захищеним споживачем в розумінні Закону України «Про ринок природного газу», оскільки є виробником теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, зокрема, населенню. Посилання АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про необхідність для укладення додаткової угоди надання позивачем відповідачу довідки про відсутність заборгованості за поставлений природний газ або акт взаєморозрахунків у підтвердження відсутності заборгованості за поставлений газ перед попереднім постачальником є безпідставними, оскільки природний газ за договором з ПрАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" постачався для власних потреб позивача, який був повністю оплачений, на підтвердження чого відповідачу були надані відповідні документи.
Рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання договору постачання природного газу № 3671/18-ТЕ-6 від 16.10.2018 поновленим на строк з 01.12.2018 до 30.04.2019 не оскаржується.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Як встановлено господарськими судами, 16.10.2018 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та ОКП "Донецьктеплокомуненерго" (споживач) було укладено договір №3671/18-ТЕ-6 постачання природного газу, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2 договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Згідно з п. 12.1 договору, останній набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2018 року до 17 жовтня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
У п. 11.3 договору сторони погодили порядок внесення змін до договору, зокрема, зазначивши, що усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін.
Між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 26.10.2018, додаткову угоду № 2 від 29.10.2018, додаткову угоду № 3 від 12.11.2018 до договору постачання природного газу від 16 жовтня 2018 року № 3671/18-ТЕ-6.
Вказаними додатковими угодами, зокрема, було внесено зміни до обсягів природного газу, що підлягав постачанню за договором та пролонговано строк дії договору до 30 листопада 2018 року (включно). Всі додаткові угоди були укладені за ініціативою відповідача.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 867 від 19.10.2018 на електронну адресу позивача відповідачем було направлено проект додаткової угоди № 4 до договору постачання природного газу від 16 жовтня 2018 року № 3671/18-ТЕ-6, якою передбачався строк дії договору до 30.04.2019 (включно).
Наведені обставини не заперечувалися представниками сторін під час розгляду справи.
Позивач 28.11.2018 надіслав підписаний ним проект додаткової угоди № 4 на адресу відповідача листом № юр/2943.
Відповідач листом від 05.12.2018 № 26-7710/1.2-8 повернув проект додаткової угоди № 4 без підпису, посилаючись на те, що НАК "Нафтогаз України" не було постачальником природного газу в жовтні-листопаді 2018 року для ОКП «Донецьктеплокомуненерго».
27.12.2018 позивач повторно надіслав відповідачу для підписання додаткову угоду № 4 до договору постачання природного газу від 16 жовтня 2018 року №3671/18-ТЕ-6.
Листом від 29.12.2018 за № 26-8408/1.2-18 НАК "Нафтогаз України" повторно повернула без підписання проект додаткової угоди № 4, посилаючись на відсутність правових підстав для встановлення договірних відносин з ОКП «Донецьктеплокомуненерго», оскільки підприємству у грудні 2018 року не надавались номінації та постачання природного газу не здійснювалось.
Спір у цій справі виник у зв`язку з відмовою відповідача підписати додаткову угоду № 4 до договору постачання природного газу від 16 жовтня 2018 року № 3671/18-ТЕ-6, якою продовжується строк дії договору до 30.04.2019 (включно).
Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Частиною 1 ст. 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1-3 ст. 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.
Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Обов`язковість укладення договору на постачання природного газу встановлена спеціальним законодавством, яке регулює спірні правовідносини.
Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначені Законом України "Про ринок природного газу".
Частиною 1 ст. 11 Закону України "Про ринок природного газу" передбачено, що з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб`єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов`язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.
Згідно з частиною 4 статті 11 Закону України "Про ринок природного газу", рішення Кабінету Міністрів України про покладання спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу має визначати:
1) загальносуспільний інтерес у процесі функціонування ринку природного газу, для забезпечення якого покладаються спеціальні обов`язки на суб`єктів ринку природного газу;
2) обсяг спеціальних обов`язків;
3) коло суб`єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки;
4) обсяг прав суб`єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки, необхідних для виконання таких обов`язків;
5) категорії споживачів, яких стосуються спеціальні обов`язки;
6) територію та строк виконання спеціальних обов`язків;
7) джерела фінансування та порядок визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки, з урахуванням положення частини сьомої цієї статті.
Постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу").
Серед обов`язків споживачів відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" є укладення договору про постачання природного газу.
Постановою Кабінету Міністрів України № 867 від 19.10.2018 було затверджено Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, яке визначає обсяг та умови виконання спеціальних обов`язків, що покладаються на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, зокрема для забезпечення стабільності, належної якості та доступності природного газу, підтримання належного рівня безпеки його постачання споживачам без загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції з дотриманням принципів пропорційності, прозорості та недискримінації.
Цим Положенням покладаються спеціальні обов`язки на ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", зокрема, постачати природний газ на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням, виробникам теплової енергії, а саме виробникам теплової енергії, які здійснюють виробництво теплової енергії для всіх категорій споживачів (фізичні або юридичні особи, які використовують теплову енергію на підставі договору).
Відповідно до абзацу 13 пункту 5 розділу 1 Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 № 2496, постачальник із спеціальними обов`язками - суб`єкт господарювання, на якого відповідно до статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" Кабінетом Міністрів України покладені спеціальні обов`язки з постачання природного газу певній категорії споживачів та який не має права відмовити таким споживачам в укладенні договору постачання природного газу.
Підпунктом 3 п. 1 розділу 2 Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 передбачено, що підставою для постачання природного газу є наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов.
Згідно з п. 2 розділу 2 Правил постачання природного газу споживачу здійснюється за договором постачання природного газу, який укладається відповідно до вимог цього розділу, за яким постачальник зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Постачальники із спеціальними обов`язками, на яких в установленому порядку покладений обов`язок постачати природний газ певній категорії споживачів, у тому числі в певних обсягах, не мають права відмовити таким споживачам, об`єкти яких знаходяться на закріпленій території цих постачальників, в укладанні договору постачання природного газу (з урахуванням певних обсягів та цін, якщо вони будуть встановлені для постачальника) за умови дотримання цими споживачами вимог цих Правил та чинного законодавства України (пункт 8 розділу 2 Правил постачання природного газу).
Окрім того, розпорядженням Кабінету Міністрів України № 717-р від 03.10.2018 "Деякі питання опалювального сезону 2018/2019 року", яке є обов`язковим до виконання на підставі ст. 117 Конституції України, встановлено обов`язок з метою забезпечення своєчасного початку та сталого проходження опалювального сезону 2018/2019 року Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укласти до 15 жовтня 2018 року договори із суб`єктами господарювання, що здійснюють виробництво теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води населенню та/або виробництва теплової енергії для релігійних організацій.
Таким чином, відповідач наділений спеціальними обов`язками щодо постачання природного газу виробникам теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, відтак будучи ліцензіатом з постачання природного газу, зобов`язаний здійснювати постачання природного газу для вироблення теплової енергії іншим категоріям споживачів, у тому числі бюджетних установ та організацій.
Згідно зі статутом ОКП "Донецьктеплокомуненерго", метою діяльності підприємства є виробництво теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках), транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії у вигляді пари та гарячої води споживачам, у порядку, встановленому законодавством.
Судами встановлено, що в силу положень п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" позивач є захищеним споживачем, тобто підприємством, що здійснює надання важливих суспільних послуг та є виробником теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій за умови, що виробництво теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій здійснюється за допомогою об`єктів, не пристосованих до зміни палива та приєднаних до газотранспортної або газорозподільної системи.
Згідно зі ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги надаються споживачам безперебійно.
Відповідно, на позивача покладено обов`язок безперебійного забезпечення комунальними послугами (теплопостачання та гарячого водопостачання) споживачів, який може бути виконаний за умови постачання природного газу, необхідного для вироблення теплової енергії на підставі укладеного договору постачання природного газу.
Таким чином, наведені приписи законодавства визначають, що постачання природного газу відбувається виключно на підставі укладеного договору. У зв`язку з цим, укладення договору на постачання природного газу є обов`язковим.
Предметом договору постачання природного газу від 16 жовтня 2018 року №3671/18-ТЕ-6, додаткову угоду № 4 до якого просив визнати укладеною позивач, є постачання природного газу для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
За розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №717-р, договір на постачання природного газу має охоплювати весь період опалювального сезону 2018/2019, у зв`язку з чим позивачем у спірній правомірній угоді правомірно визначено строк дії договору до 30 квітня 2019 року.
Зважаючи на викладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання додаткової угоди № 4 до договору постачання природного газу № 3671/18-ТЕ-6 від 16.10.2018 укладеною.
Аргументи касаційної скарги про неналежність обраного позивачем способу захисту відхиляються Верховним Судом, оскільки, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов`язків (ст. ст. 3 6 12-15 20 ЦК України), можливо дійти висновку про те, що у разі невизнання особою права на укладення договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору, укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі № 6-110цс12, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 910/9105/17 та від 12.02.2019 у справі №910/2531/18.
Підлягають відхиленню і доводи скаржника щодо необов`язковості укладення з позивачем додаткової угоди до договору про постачання природного газу, тому що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №717-р, виконання якого є обов`язковим в силу положень ст. 117 Конституції України, було встановлено обов`язок ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з метою забезпечення своєчасного початку та сталого проходження опалювального сезону 2018/2019 року укласти до 15.10.2018 договори із суб`єктами господарювання, що здійснюють виробництво теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води населенню та/або виробництва теплової енергії для релігійних організацій.
З урахуванням положень ст. 117 Конституції України, ст. 179 ГК України, Закону України "Про ринок природного газу", розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №717-р та п. 3 Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу укладення такого договору є обов`язковим для відповідача.
Як правильно вказали суди попередніх інстанцій, розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №717-р передбачає, що укладений між сторонами договір на постачання природного газу має охоплювати весь період опалювального сезону 2018/2019 року, натомість договір, додаткову угоду до якого визнано укладеною судом першої інстанції, весь опалювальний період не охоплював та, з урахуванням змін, встановлював строк дії до 30.11.2018, а тому визнання укладеною додаткової угоди до договору постачання природного газу, якою продовжується строк дії договору до 30 квітня 2019 року, у судовому порядку у цьому випадку є ефективним способом захисту прав позивача, правомірним та таким, що відповідає вимогам закону.
Не спростовують правильних висновків суду першої інстанції і твердження відповідача про те, що позивачем не дотримано вимог Правил постачання природного газу, зокрема не надано довідку про відсутність заборгованості за поставлений природний газ або акт взаєморозрахунків у підтвердження відсутності заборгованості за поставлений газ перед попереднім постачальником - ПрАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння". Судами встановлено, що позивач повідомляв відповідача про те, що з ПрАТ "Видобувна компанія "Укрнафтабуріння" укладався договір № ПГ-С/18-011/18 від 06.11.2018 на постачання природного газу виключно для власних потреб та за поставлений природний газ позивач повністю розрахувався, на підтвердження чого відповідачу було надано відповідні документи, що підтверджується наданою відповідачем до суду копією листа позивача від 21.12.2018 №юр/3155.
Верховний Суд враховає, що законодавством не встановлено обов`язку ПрАТ "Видобувна компанія "Укрнафтабуріння" як постачальника природного газу надавати ОКП "Донецьктеплокомуненерго" довідку про відсутність заборгованості за поставлений природний газ або підписувати акт взаєморозрахунків, який може бути підтвердженням відсутності заборгованості за поставлений газ.
Аргументи касаційної скарги про те, що місцевий господарський суд протиправно в резолютивний частині рішення виклав п. 2.1 та п. 7.3 додаткової угоди в редакції, відмінній від редакції позивача, також відхиляється колегією суддів.
Пункт 2.1 додаткової угоди №4 визначає, зокрема, період і обсяги поставки природного газу у розрізі місяців. В п. 2.1 за редакцією додаткової угоди №4, визнаної укладеною рішенням суду, зазначено дату початку періоду поставки « 01 грудня 2018 року» замість « 01 жовтня 2018 року» як того вимагав позивач. Місцевий господарський суд правильно вказав дату початку періоду поставки « 01 грудня 2018 року», тому що запропонована позивачем і визнана укладеною додаткова угода не передбачала поставку природного газу у жовтні та листопаді 2018 року (зазначено обсяг, що дорівнює "0").
Пункт 7.3 в редакції додаткової угоди № 4, визнаної укладеною оспорюваним у справі рішенням суду, містить доповнення, яке конкретизує такий пункт та узгоджується зі змістом такої додаткової угоди, зокрема з п. 10.3, відповідає п. 43 форми Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2016 № 357.
З огляду на викладене, зазначення місцевим судом п. 2.1 та п. 7.3 додаткової угоди №4 в редакції відмінній від визначеної позивачем не призвело до прийняття неправильного по суті рішення та не може бути підставою для його скасування.
За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.
З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2019 у справі за № 905/204/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л. Стратієнко
Судді Н. Губенко
І. Ткач