ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 905/2137/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Ярич" (далі - ТОВ "ФК "Ярич", скаржник, позивач) - Буняк Ю.І. (адвокат),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Україна" (далі - ТОВ "ТРК "Україна", відповідач) - Варічева Л.С.,
розглянув матеріали касаційної скарги ТОВ "ФК "Ярич"
на рішення Господарського суду Донецької області від 16.10.2020 (головуючий - суддя Говорун О.В.),
додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 10.11.2020 (головуючий - суддя Говорун О.В.) та
постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 (головуючий - суддя Пушай В.І., судді: Барбашова С.В., Попков Д.О.)
у справі №905/2137/19
за позовом ТОВ "ФК "Ярич"
до ТОВ "ТРК "Україна"
про зобов`язання здійснити спростування недостовірної інформації.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. 15.11.2019 ТОВ "КФ "Ярич" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до ТОВ "ТРК "Україна" про зобов`язання здійснити спростування недостовірної інформації, а саме: здійснити спростування недостовірної інформації в такій же формі і в такий же спосіб, в якій вона була поширена, та встановити такий порядок виконання рішення:
1) спростування має бути розміщене в ефірі телеканалу "Україна" передачі "Сьогодні", а також - у мережі Інтернет на Youtube-каналі передачі "Сьогодні";
2) спростування має бути зроблене у вигляді відеозапису усної заяви ведучої телепрограми "Сьогодні" ОСОБА_1 із спростуванням, зробленим у передачі "Сьогодні" із надписом "Спростування", який (надпис) має бути розміщений у правому верхньому куті екрану (кадру), виконаний великими літерами червоного кольору, а розмір надпису повинен займати не менше, ніж 10% екрану (кадру);
3) запис спростування має бути оприлюднений у такі проміжки часу:
- в ефірі телеканалу "Україна" - з 19.00 до 20.00 год у середу;
- розміщення відеозапису спростування на Youtube-каналі передачі "Сьогодні" - не пізніше закінчення дати виходу передачі із спростуванням в ефірі телеканалу і забезпечення відкритого та вільного доступу до нього впродовж 12 місяців з моменту оприлюднення.
1.1.1. Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 о 19 годині відповідачем в ефірі телеканалу "Україна" здійснено показ передачі "Сьогодні", до складу якої увійшов сюжет "ІНФОРМАЦІЯ_14", який містив недостовірну інформацію про склад продукції, яка виробляється позивачем, що може вплинути на наміри споживачів щодо придбання цього товару. Крім того, відеозапис передачі "Сьогодні" та окремого сюжету "ІНФОРМАЦІЯ_14" було опубліковано на офіційному Youtube каналі передачі "Сьогодні" телеканалу "Україна".
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 16.10.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
2.2. Додатковим рішенням Господарського суду Донецької області від 10.11.2020 з позивача на користь відповідача стягнуто 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката; 186,84 грн витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, а також 1 545,23 грн. витрат з оплати посадочних документів.
2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 залишено без змін рішення Господарського суду Донецької області від 16.10.2020 та додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 10.11.2020.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись з судовими рішеннями, ТОВ "ФК "Ярич" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Донецької області від 16.10.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 у справі № 905/2137/19 скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції; додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 10.11.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 у справі № 905/2137/19 у частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу - скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким у стягненні витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: частину четверту статті 48, пункт "в" частини першої статті 67 та статтю 64 Закону України "Про телебачення та радіомовлення", а також порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення ключових фактичних обставин, а саме: статті 77, 79, 86 та частину восьму статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що є підставою для направлення справи на новий розгляд у відповідності до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України;
4.2. суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах:
- від 21.10.2020 у справі №761/39429/14-ц та від 02.07.2020 у справі №761/36287/17 стосовно того, що законодавство не містить імперативу, що факт трансляції передачі повинен бути підтверджений виключно записом самої телеорганізації;
- від 08.05.2019 у справі №761/37180/17, де зазначено, що незвернення позивача до відповідача з вимогою у порядку статті 64 Закону України "Про телебачення та радіомовлення" щодо спростування інформації не позбавляє його можливості захистити права у судовому порядку;
- від 11.09.2020 у справі №910/16505/19 у розрізі того, що у новій редакції ГПК України було змінено назву статті 79 ГПК України з "достатність доказів" на "вірогідність доказів";
- від 09.09.2020 у справі №759/6513/17 щодо застосування пункту "в" частини першої статті 67 Закону України "Про телебачення та радіомовлення" як підстави для відмови у задоволенні позову лише після встановлення судами того, чи оспорювана інформація розповсюджувалась з попереднім записом чи без попереднього запису та чи містилася вона у виступах осіб, які є працівниками телеорганізації;
- від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц щодо строків подання доказів витрат на професійну правничу допомогу.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ТРК "Україна" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Представник позивача звернувся до відповідача із запитом на інформацію, в якому просив його надати письмовий витяг із журналу обліку передач стосовно передачі "Сьогодні", яка транслювалася в ефірі телеканалу "Україна" ІНФОРМАЦІЯ_2 з 19 години; ефірну довідку щодо сюжету "ІНФОРМАЦІЯ_14" передачі " Сьогодні ", яка транслювалася в ефірі телеканалу "Україна" ІНФОРМАЦІЯ_2 з 19 години; копію запису фрагменту передачі "Сьогодні" з сюжетом "ІНФОРМАЦІЯ_14" та фрагменту анонсу цього сюжету на початку передачі, а також інформацію щодо відповідної оплати запису. Проте докази надсилання даного запиту позивачем до позовної заяви не додані, незважаючи на зазначення таких доказів відправлення у додатках до позовної заяви.
6.2. 14.08.2019 відповідач листом від 14.08.2019 №К-0734 повідомив позивача, що адвокатський запит, який зареєстрований ним за вх.№К-0619 від 08.08.2019, не відповідає вимогам Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", тому в наданні запитуваної інформації відмовлено.
6.3. Також 07.08.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою-вимогою про спростування недостовірної інформації від 07.08.2019, у якій вимагав на підставі статті 64 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" у встановлений законом строк спростувати недостовірну інформацію щодо продукції ТОВ "Кондитерська фабрика "Ярич", розповсюджену на телеканалі "Україна" ІНФОРМАЦІЯ_2 у сюжеті "ІНФОРМАЦІЯ_14" передачі " Сьогодні " за 19 годину, зазначивши, що повідомлені в сюжеті відомості не відповідають дійсності, тоді як насправді в печиві "Petit Beurre "Yarych" 155 г відсутня харчова домішка "Е 523" та в печиві затяжному "Марія класична "Yarych" відсутня харчова домішка "Е 558". Доказів надсилання відповідачеві даної заяви позивачем до своєї позовної заяви також не надано.
6.4. У відповідь відповідач листом від 14.08.2019 №К-0735 сповістив позивача про те, що заява-вимога ТОВ "Кондитерська фабрика "Ярич", яка зареєстрована 08.08.2019 за вх.№К-0619, не може розглядатися по суті, оскільки відеозапис сюжету збережено не було, у зв`язку з тим, що відповідно до частини четвертої статті 48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" передачі у повній та незмінній формі повинні бути записані та зберігатися протягом 14 днів від дати розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. В той же час протягом вказаного строку скарг не надходило.
6.5. Суд апеляційної інстанції зауважив, що у позові позивач посилається на розповсюдження відповідачем у спірному сюжеті недостовірної інформації щодо печива затяжного "Марія з молоком та кальцієм "Yarych".
6.6. На підтвердження надсилання позивачем 07.08.2019 на електронну пошту відповідача заяви-вимоги про спростування недостовірної інформації від 07.08.2019 ним до апеляційної скарги додано роздруківку листа, в якому, серед іншого, зазначено про описку в найменуванні продукції (помилково зазначено "Марія класична "Yarych" замість вірного "Марія з молоком та кальцієм "Yarych"). Суд апеляційної інстанції зазначив, що про наявність такої описки позивач не наголошував ані у позовній заяві, ані у відповіді на відзив, ані в самому тексті апеляційної скарги.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що до апеляційної скарги скаржником додані роздруківки з сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження поштових надсилань №0304009593780 та №0304009593798 як докази надсилання згаданого запиту на інформацію від 31.07.2019.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 22.02.2021 відкрито касаційне провадження у справі №905/ за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Ярич" на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
8.2. Щодо підстави касаційного оскарження, зазначеної у пункті 4.1 цієї постанови, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 91 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Частиною першою статті 94 ЦК України встановлено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
За змістом статей 94 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Частиною другою статті 34 Господарського кодексу України передбачено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.
Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 48, статті 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. У разі подання скарги щодо змісту передачі, її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.
Громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи. Заяву з вимогою спростування має бути подано до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради. На вимогу заявника телерадіоорганізація зобов`язана надати йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду) відповідного фрагменту програми чи передачі або надати копію запису фрагменту з відповідною оплатою.
При вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації забезпечується баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто, позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто, такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто, або завдає шкоди особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачами, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Тобто для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачем інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.
Верховний Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Колегія суддів звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький по змісту висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів допустимими доказами факт розповсюдження відповідачем інформації у вигляді, яка міститься на компакт-диску, а також того, що саме відповідач є власником Youtube-каналу, на якому був розміщений відеозапис "ІНФОРМАЦІЯ_14".
Як убачається зі змісту рішення суду першої інстанції, твердження позивача стосовно доведеності наявності його порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також доводи відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог були оцінені судом з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень. Розглядаючи справу, суд першої інстанції з`ясував істотні обставини із застосуванням передбачених статтею 86 ГПК України критеріїв дослідження доказів щодо оцінки кожного такого доказу окремо і їх сукупності в цілому та забезпечив дотримання стандартів доказування, визначених процесуальним законом.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та в оскаржуваній постанові додатково зазначив, що судом обґрунтовано встановлено ненадання позивачем доказів виходу у телевізійний ефір телеканалу "Україна" випуску програми «Сьогодні» із сюжетом "ІНФОРМАЦІЯ_14" щодо ТОВ "Кондитерська фабрика "Ярич", а наданий позивачем компакт-диск не є належним та допустимим доказом такого поширення. Також позивачем не доведено звернення до відповідача з відповідною скаргою в межах 14-денного строку зберігання ефірного запису як сюжету, так і самої телевізійної програми (стаття 48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення"), а також звернення до відповідача з вимогою про спростування недостовірної інформації з дотриманням вимог частини третьої статті 64 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" та у визначений цією нормою строк. Крім того, позивачем не доведено, що саме відповідач є власником Youtube каналу, на якому був розміщений відеозапис сюжету "ІНФОРМАЦІЯ_14".
При цьому судовою колегією апеляційного суду враховано правову позицію Верховного Суду про те, що відеофайл, отриманий позивачем самостійно з мережі Інтернет, не є належним доказом поширення інформації в ефірі телеканалу (постанови від 09.09.2020 у справі №759/6513/17, від 20.06.2019 у справі №404/1691/16-ц, від 19.11.2020 у справі №757/58702/17-ц).
Також суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність у діях відповідача складу правопорушення, наявність якого обумовлює відповідальність у виді спростування інформації, у разі її невідповідності дійсним обставинам, зазначивши, що підстави для задоволення вимоги про спростування недостовірної інформації в ефірі телеканалу "Україна" передачі "Сьогодні" відсутні.
Отже, зі змісту оскаржуваної постанови убачається, що апеляційним судом надавалася оцінка вагомим і ключовим доводам сторін у справі, якими вони обґрунтовували наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.
Водночас за змістом статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника про безпідставне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 67 "Про телебачення і радіомовлення" як підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки, як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, відмовою у задоволенні позову були інші підстави, вказані вище, і суд апеляційної інстанції лише процитував вказану норму закону серед інших норм.
8.3. Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначеній ним постанові Великої Палати Верховного Суду, а також постановах Верховного Суду (пункт 4.2 цієї постанови), то Верховний Суд зазначає таке.
Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та 13.09.2017 у справі №923/682/16.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
У справі, яка переглядається, предметом позову є зобов`язання здійснити спростування недостовірної інформації. Позов мотивовано тим, що відповідачем в ефірі телеканалу "Україна" здійснено показ передачі " Сьогодні ", до складу якої увійшов сюжет "ІНФОРМАЦІЯ_14", який містив недостовірну інформацію про склад продукції, яка виробляється позивачем, що може вплинути на наміри споживачів щодо придбання цього товару. Крім того, відеозапис передачі "Сьогодні" та окремого сюжету "ІНФОРМАЦІЯ_14" було опубліковано на офіційному Youtube каналі передачі "Сьогодні" телеканалу "Україна". Позивач просив здійснити спростування недостовірної інформації в такій же формі і в такий же спосіб, в якій вона була поширена.
Предметом позову у справі №761/39429/14-ц, на яку посилається скаржник, було про спростування недостовірної інформації. На обґрунтування позову позивач ОСОБА_2 вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_3 на телевізійному каналі «Інтер» у програмі «Подробности» було поширено сюжет з назвою (мовою оригіналу) «ІНФОРМАЦІЯ_15», в якому про нього відповідачем розповсюджена інформація, що не відповідає дійсності та принижує його честь та гідність, а також завдає шкоди діловій репутації. Позивач просив суд визнати недостовірними, та такими, що не відповідають дійсності, порушують права, свободи, ганьблять честь та ділову репутацію ОСОБА_2 відомості, поширені ІНФОРМАЦІЯ_3 на телевізійному каналі «Інтер» у програмі «Подробности»; зобов`язати ПрАТ «Телеканал «Інтер» протягом 30 днів з моменту набрання чинності рішенням суду у даній справі поширити спростування недостовірних відомостей шляхом оголошення цього в ефірі телеканалу «Інтер» у програмі «Подбробности» тощо. Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог, та направляючи справу на новий розгляд, у постанові від 21.10.2020 зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про недоведення позивачем факту поширення оспорюваної інформації. Також Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову через недоведення позивачем поширення інформації про нього відповідачем, неправильно застосував статтю 277 ЦК України, а суд апеляційної інстанції цієї помилки не виправив. Крім того, суд не надав належної правової оцінки доводам позивача щодо недостовірності вказаної інформації та її характеру, який на переконання позивача є втручанням у його право на повагу до честі, гідності та ділової репутації.
У справі №761/36287/17 за позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер» (далі - ПрАТ «Телеканал «Інтер») про захист честі та гідності, спростування недостовірної інформації, заборону поширення інформації, зобов`язання вчинити дії на обґрунтування позову позивач вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ПрАТ «Телеканал «Інтер» у телепередачі «Подробности» («Подробиці»), яка вийшла в ефір на телевізійному каналі «Інтер» о 20 год. 00 хв, була здійснена трансляція сюжету про заступника начальника управління Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_3. У вказаному сюжеті висловлено інформацію щодо здійснення ним як заступником начальника управління Головного слідчого управління Національної поліції України корупційних схем. На думку позивача, поширена інформація є недостовірною, недоведеною та такою, що порушує його особисті немайнові права, право на честь, гідність та ділову репутацію. За таких обставин позивач просив суд визнати недостовірною та такою, що порочить його честь і гідність та підлягає спростуванню, інформацію стосовно нього, поширену ПрАТ «Телеканал «Інтер» ІНФОРМАЦІЯ_4 на телевізійному каналі «Інтер» у передачі «Подробности». На підтвердження викладених у позовній заяві обставин щодо поширення відповідачем оспорюваної інформації ОСОБА_3 надав диск із відеозаписом телевізійної передачі «Подробности» від ІНФОРМАЦІЯ_4, розміщеній на веб-сайті pоdrobnosti.ua та на веб-сайті youtube.com, в якій поширена негативна інформація щодо його особи. Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою частково задоволено позовні вимоги, Верховний Суд, з урахуванням встановлених судом обставин справи, на підставі поданих сторонами доказів, у постанові від 02.07.2020 дійшов висновку, що позивач у порядку статті 81 ЦПК України надав належні і допустимі докази поширення відповідачем вказаної інформації - диск із записом телеефіру зазначеної програми, а відповідач, заперечуючи належність та достовірність цього доказу, не довів, що спірна інформація не була поширена ІНФОРМАЦІЯ_4 на телевізійному каналі «Інтер» у передачі «Подробности», не погодившись з його оцінкою судом. Таким чином, колегія суддів вважала, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про доведення позивачем факту поширення оспорюваної інформації.
У справі №761/37180/17 за позовом ОСОБА_3 до ПрАТ «Телеканал «Інтер» про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію, зобов`язання вчинити дії, позивач на обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_16 о 20.00 годині ПрАТ «Телеканал «Інтер» у телепередачі «Подробности» транслювало сюжет про заступника начальника Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_3 , в якому містилась інформація про порушення останнім положень законодавства України. ОСОБА_3 зазначив, що дійсно перебуває на посаді заступника начальника управління Головного слідчого управління Національної поліції України. Особу останнього було ідентифіковано не лише шляхом використання прізвища та імені, а й шляхом демонстрації фото- та відеоматеріалів, що виключає будь-які сумніви щодо того, що розповсюджена інформація стосується позивача. ІНФОРМАЦІЯ_16 вищезазначені відомості були розміщені у мережі Інтернет на каналі відповідача, зареєстрованому на веб-сайті youtube.com, а також на веб-сайті відповідача, а тому до дня звернення з позовною заявою вони були відкритими для перегляду та доступні для необмеженого кола осіб. Сюжет містив фактичні твердження про скоєння позивачем ряду умисних злочинів, таких як вимагання, зловживання службовим становищем, службове підроблення, одержання та давання хабара. Разом з тим, усупереч принципу презумпції невинуватості, поширена інформації не містить жодного посилання на вирок суду, яким встановлена вина позивача та який набрав законної сили. Позивач не заперечує факти перебування за кордоном у 2017 році, однак поїздки за кордон були нетривалими та у повній мірі охоплювались терміном щорічної відпустки. Твердження щодо відвідування ОСОБА_3 Російської Федерації у 2014-2015 роках не відповідають дійсності. Неправдивою є інформація, що стосується робочого графіку позивача, оскільки останній виконує службові обов`язки не тільки в робочий, а й в надурочний час та у вихідні дні. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність і ділову репутацію і підлягає спростуванню, інформацію стосовно нього, поширену ПрАТ «Телеканал «Інтер» ІНФОРМАЦІЯ_16 на телевізійному каналі «Інтер» у передачі «Подробности»; зобов`язати відповідача спростувати поширену недостовірну інформацію стосовно нього, повідомивши про ухвалене судове рішення у справі за позовом ОСОБА_3 до ПрАТ «Телеканал «Інтер» про захист честі та гідності; зобов`язати спростувати недостовірну інформацію, заборонити поширення інформації та зобов`язати вчинити дії у телепередачі «Подробности» на телевізійному каналі «Інтер» із зачитуванням ведучим або диктором передачі резолютивної частини судового рішення не пізніше місяця з дня набрання ним законної сили. Верховний Суд, частково скасувавши постанову суду апеляційної інстанції, якою задоволено позовні вимоги, у постанові від 08.05.2019 зазначив, що правильними є висновки апеляційного суду про те, що незвернення позивача до відповідача із вимогою у порядку статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» про спростування інформації не позбавляє його можливості захистити права у судовому порядку, а надані позивачем докази поширення зазначеної інформації саме відповідачем є належними та допустимими.
Предметом спору у справі №910/16505/19 за позовом ТОВ "Укрфармгруп" до Акціонерного товариства "Калцекс" було відшкодування збитків, заподіяних порушенням зобов`язання. Позов було мотивовано тим, що порушенням ексклюзивного права позивача на продаж лікарських засобів на території України відповідач заподіяв позивачу збитків у формі упущеної вигоди - доходів, які позивача міг би отримати за звичайних обставин, якби його право не було порушене.
У справі №759/6513/17 за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна», ТОВ «Медіа Група Україна», третя особа - ТОВ «РРП Груп», про захист честі та гідності, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_17 о 16 годині 20 хвилин в ефірі телерадіоорганізації «Телерадіокомпанія «Україна» здійснювалася трансляція телепередачі «Глядач як свідок», а саме, випуск під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_18», а також ІНФОРМАЦІЯ_10 о 19 годині 45 хвилин в ефірі телерадіоорганізації «Телерадіокомпанія «Україна» здійснювалась трансляція телепередачі « Говорить Україна », а саме, випуск під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 ». Позивач зазначав, що зазначеними випусками телепрограм було розповсюджено недостовірну інформацію про нього та його особисте життя, у результаті чого порушено його особисті немайнові права, принижено честь та гідність, оскільки під час трансляції передач без його згоди були використані фотографії, на яких зображений ОСОБА_4 , розголошено деталі його особистих стосунків з жінками, у результаті чого було порушено його особисті немайнові права, зокрема право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України), право на особисте життя та його таємницю (стаття 301 ЦК України), охорону інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях (стаття 308 ЦК України), право на недоторканість особистого і сімейного життя (стаття 270 ЦК України). Окрім того, як стало відомо позивачу, ТОВ «ТРК Україна» не є автором випуску «ІНФОРМАЦІЯ_18» телепередачі «Глядач як свідок» та випуску «ІНФОРМАЦІЯ_6» телепередачі «Говорить Україна», оскільки товариству передано авторське майнове право на аудіовізуальні твори - випуски телевізійних передач під назвою « Глядач як свідок » та « Говорить Україна», внаслідок чого авторами випуску «ІНФОРМАЦІЯ_18 » є режисер-постановник ОСОБА_5 та оператор-постановник ОСОБА_6 , автором випуску « ІНФОРМАЦІЯ_6 » є оператор постановник ОСОБА_7 . Також позивач зазначав про те, що відео телепередачі «Глядач як свідок» від ІНФОРМАЦІЯ_17 було незаконно поширено на сайті ІНФОРМАЦІЯ_9 а відео телепередачі « Говорить Україна » від ІНФОРМАЦІЯ_10 було поширено на сайті ІНФОРМАЦІЯ_11 у вільному доступі. Посилався на те, що реєстрантом доменного імені govoryt-ukraina.tv є ТОВ «Інтернет-Інвест», який є і власником веб-сайту govoryt-ukraina.tv. Належними відповідачами у справі є ТОВ «Інтернет-Інвест», ОСОБА_7 , ТОВ «Медіа Група Україна», ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ТОВ «ТРК «Україна», ТОВ «Медіа Група Україна». Позивач просив суд визнати недостовірною і такою, що порушує особисті немайнові права, принижує честь і гідність позивача інформацію щодо нього, поширену у вказаних передачах; зобов`язати ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна» спростувати вказану інформацію шляхом повідомлення в ефірі телепередач « Глядач як свідок» і «Говорить Україна » резолютивної частини ухваленого у цій справі судового рішення; зобов`язати ТОВ «Медіа Група Україна» та ТОВ «Інтернет-Інвест» припинити розповсюдження та використання відеозапису випуску телепередачі «Глядач як свідок» у випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_18» від ІНФОРМАЦІЯ_17 та відеозапису випуску під назвою « Говорить Україна » у випуску під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6» від ІНФОРМАЦІЯ_10 , шляхом вилучення та знищення відеозаписів з веб-сайтів та каналів на веб-сайті «Youtube».
Постановою від 09.09.2020 Верховний Суд частково скасував постанову суду апеляційної інстанції, якою задоволено позовні вимоги, та направив справу на новий розгляд у скасованій частині до цього ж суду. У зазначеній постанові Верховний Суд, серед іншого, зазначив, що апеляційний суд не врахував, що позивач не звертався із заявою до ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна» щодо змісту випуску телепередачі «Глядач як свідок» у випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_18» від ІНФОРМАЦІЯ_17 та «Говорить Україна» у випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6» від ІНФОРМАЦІЯ_10 та одержання цих матеріалів; не встановив, чи оспорювана інформація розповсюджувалася з попереднім записом/чи без попереднього запису та чи містилася у виступах осіб, які є працівниками телерадіоорганізації. За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про часткове задоволення позовних вимог.
Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Таким чином, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що судові рішення у справі №905/2137/19 прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, оскільки вони прийняті хоча й за частково подібного правового регулювання, але за іншої фактично-доказової бази (обставин і доказів, відмінних від тих, які мають місце в даній справі).
Враховуючи викладене, у контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними, а тому наявні правові підстави для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Ярич" у цій частині на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Верховний Суд також зазначає, що скасування Верховним Судом рішення судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі.
8.4. Що ж до доводів скаржника про порушення судами попередніх інстанцій положень статті 129 ГПК під час ухвалення додаткового рішення, то Верховний Суд зазначає таке.
При розгляді клопотання про розподіл судових витрат колегія суддів враховує, що частиною першою статті 124 ГПК України передбачено, що разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина друга статті 124 ГПК України).
Водночас застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи, а також інших чинників (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2020 по справі № 922/2167/19).
Згідно з частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на викладене відшкодування судових витрат здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідачем у відзиві було зазначено про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат та зазначено, що докази на підтвердження розміру судових витрат будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
23.10.2020 на адресу суду від представника відповідача надійшло "повідомлення (клопотання) про докази судових витрат". Вказане клопотання було відправлене поштою на адресу суду 21.10.2020.
04.11.2020 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшов детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних представником відповідача, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги ТОВ "Телерадіокомпанія "Україна" у справі №905/2137/19.
10.11.2020 на електронну адресу суду представником позивача подано клопотання про зменшення розміру та відмову відшкодування витрат відповідача (крім судового збору).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 911/3086/17 (пункт 3.14), від 17.12.2020 у справі № 922/3708/19 (пункт 4.8).
Як убачається зі змісту оскаржуваного додаткового рішення, суд першої інстанції установив факт надання адвокатом правової допомоги відповідачу, понесення відповідачем поштових витрат та вартості залізничних квитків, а також врахував обсяг та співмірність витрат, підтвердження її виконання доказами, реальність понесення витрат позивачем та клопотання позивача про зменшення розміру та відмову відшкодування витрат відповідача, тому частково задовольнив клопотання відповідача. Суд апеляційної інстанції під час апеляційного провадження у справі погодився з висновками суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому Верховний Суд їх відхиляє.
Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.11.2020 у справі №638/7748/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц щодо застосування положень статті 129 ГПК України, оскільки висновки суду касаційної інстанції у цих справах ґрунтуються на конкретних обставинах справи, за умов конкретної фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах, згідно з критеріями, зазначеними у пункті 8.3 цієї постанови.
8.5. Касаційна скарга подана також з підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, за якою відсутні підстави для закриття провадження.
З огляду на положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України Суд не бере до уваги аргументи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази. Відповідно до зазначеної норми процесуального права наведені порушення (в разі їх наявності) є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Однак у цій справі підстава, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на яку посилався скаржник, не підтвердилась.
8.6. З огляду на викладене судом касаційної інстанції відхиляються як необґрунтовані доводи скаржника щодо ухвалення судових рішень у цій справі з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Водночас Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на міркування, наведені у цій постанові.
8.7. Верховний Суд вважає за необхідне відзначити, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Так, у касаційній скарзі скаржник, зазначаючи про неправильне застосування норм матеріального права, застосовує та оперує понятійними категоріями «обставини справи» і «докази у справі», порушуючи питання, пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як «суду права», а не «суду факту», повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України.
Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
8.8. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Ярич" в цій частині.
9.2. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ТОВ "ФК "Ярич" в частині оскарження рішення Господарського суду Донецької області від 16.10.2020, додаткового рішення Господарського суду Донецької області від 10.11.2020 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 у справі №905/2137/19 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, без задоволення, а рішення та додаткового суду першої інстанції, а також постанови суду апеляційної інстанції - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.
10. Судові витрати
10.1. Оскільки з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 296 300 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Ярич" на рішення Господарського суду Донецької області від 16.10.2020, додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 10.11.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 у справі №905/2137/19, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Ярич" у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 16.10.2020, додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 10.11.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 у справі №905/2137/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Селіваненко