№ 905/2382/18 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 905/2382/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.;

за участю представників:

АТ "Сбербанк" - адвоката Ягодки О.О. (дов. № 640 від 07.08.2020),

ТОВ "ЛЕО 2002" - адвоката Патерилова В.В. (дов.від 02.12.2020),

розпорядника майна Чупруна Є.В. (особисто),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Сбербанк"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2020

у справі № 905/2382/18

за заявою Акціонерного товариства «Сбербанк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський млинкомбінат»

про банкрутство, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Сбербанк" (далі - АТ "Сбербанк", кредитор) подало до Господарського суду Донецької області заяву про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріупольський млинкомбінат" (далі - ТОВ "Маріупольський млинкомбінат", боржник), яку ухвалою Господарського суду Донецької області від 26.04.2019 прийнято до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 02.12.2019 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Маріупольський млинкомбінат"; визнано грошові вимоги AT "Сбербанк" в сумі 453 178 010,74 грн та 17 620,00 грн судового збору; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном; призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Чупруна Є.В.

В ході розгляду справи про банкрутство AT "Сбербанк" подано заяву про визнання недійсним договору поруки від 26.09.2017, укладеного між ТОВ "Маріупольський млинкомбінат" та ТОВ "ЛЕО 2002" на підставі статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) та статей З 11 13 16 202- 203 215 234 509 553 - 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

В обґрунтування вимог заяви зауважував на прийнятті боржником на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, що виражено у фактичній відсутності активів підприємства; фіктивність правочину пояснював відсутністю наміру на настання реальних правових наслідків, неможливістю його виконання боржником, оскільки на момент укладання договору прийняте за ним зобов`язання перевищує активи боржника, на час укладання договору існувало зобов`язання боржника перед банком у розмірі 23000000,00 дол США, станом на дату укладання договору на все майно боржника накладено арешти, наявна інформація по виконавчому провадженню не містить вказівки на зняття арешту, не було виконання договору боржником та між його сторонами не проводилась претензійно-договірна робота (докази цього відсутні); ознакою відсутності наміру реального настання правових наслідків за договором з боку ТОВ "ЛЕО 2002" визначав непред`явлення товариством вимоги на наступний день після укладання оспорюваного договору поруки, беручи до уваги те, що за цим договором забезпечено вже прострочене грошове зобов`язання, тобто прийнято зобов`язання за наявним боргом.

ТОВ "ЛЕО 2002" у відзиві заперечувало проти вимог, викладених у заяві АТ "Сбербанк", просило відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що оспорюваний договір поруки містить істотні умови для такого виду договорів визначені законом, а отже є таким, що породжує права та обов`язки для його сторін; кредитор та боржник, як поручитель за договором поруки від 26.09.2017, визнають укладеним та дійсним такий договір; вказував на звернення до боржника із вимогою відповідно до п.п.3.1, 3.2 ст.3 договору поруки та отримання її останнім, невиконання боржником прийнятого на себе зобов`язання.

Обставини встановлені судами

26.09.2017 між ТОВ "ЛЕО 2002" (Кредитор) та ТОВ "Маріупольський млинкомбінат" (Поручитель) укладено договір поруки від 26.09.2017.

За даним договором Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Боржником (Публічне акціонерне товариство "Одеський коровай", код ЄДРПОУ 00376886) зобов`язань, вказаних в ст. 2 цього договору. Під зобов`язанням розуміється зобов`язання Боржника перед Кредитором, що випливають з договору(ів), з якого(их) випливає зобов`язання, суть та строки виконання якого передбачені ст.2 цього договору. В цьому договорі, в залежності від контексту, термін "зобов`язання" означає як всі зобов`язання Боржника перед Кредитором разом, які перелічені в ст.2 цього договору, так і окремо будь-яку частину цих зобов`язань (п.1.1 договору).

Пунктом 1.2 договору поруки від 26.09.2017 визначено, що Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов`язання Боржником суми у розмірі 257 910484,55грн. Відповідальність Поручителя обмежується лише зазначеною сумою, понад цю суму Поручитель не несе ніякої відповідальності за зобов`язаннями Боржника.

У разі порушення Боржником зобов`язання, Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники, що означає право Кредитора вимагати виконання зобов`язання в повному обсязі як від Боржника і Поручителя разом, так і від кожного з них окремо (п.1.3 договору).

Пункт 2.1 ст.2 договору визначає, що порукою за цим договором забезпечується виконання зобов`язання Боржника перед Кредитором за договором №09/02 про надання поворотної фінансової допомоги від 09.02.2016, укладеного між ТОВ "Інтер-Донбас" (код ЄДРПОУ 32164569) та ТОВ "ВАН-БРОК" (код ЄДРПОУ 30652902), з усіма змінами, доповненнями та первинними документами до нього, а саме: зобов`язань зі сплати грошових коштів ТОВ "Інтер-Донбас" на користь ТОВ "ВАН-БРОК" на суму 257 910 484,55грн., право вимоги на яку у Кредитора виникло на підставі договору №26/09/17 про відступлення права вимоги від 26.09.2017, а обов`язок сплати якої у Боржника виникло на підставі договору №25/09/17 про переведення боргу від 25.09.2017.

Пунктами 3.1 -3.3 договору поруки від 26.09.2017 закріплено наступне:

- у разі порушення зобов`язання Боржником Кредитор направляє Поручителю письмову вимогу виконати зобов`язання (або певну його частину), Кредитор направляє вимогу в якій зазначається загальна сума заборгованості, при цьому не зобов`язаний підтверджувати будь-яким чином факт невиконання зобов`язання Боржником. Вимога Кредитора буде достатньою Поручителю підставою виконати зобов`язання на суму, вказану у такій вимозі, без-будь яких застережень, умов чи вимог до Кредитора про надання додаткової інформації чи документів;

- Поручитель зобов`язаний виконати пред`явлену йому вимогу Кредитора в валюті Зобов`язання в повному обсязі в строк не пізніше 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання такої вимоги;

- у разі порушення Поручителем строку виконання вимоги Кредитора, Поручитель повинен сплатити Кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється на суму простроченого виконанням платежу за весь час прострочення.

У п.5.1.4, п.5.1.6 договору підтверджено відсутність на дату укладання договору справ (у будь-якій їх стадії) про банкрутство Поручителя; підписання цього договору не призведе до порушення установчих документів Поручителя, його внутрішніх положень або будь-якого положення чинного законодавства України, що маж відношення до Поручителя, рішення про укладення цього договору прийняте відповідними органами управління згідно їх компетенції, визначеної уставними документами Поручителя.

Відповідно до п.п.6.1, 6.2 договору порука за цим договором припиняється, за умови виконання Поручителем зобов`язання Боржника перед Кредитором, в обсязі передбаченому пунктом 1.2 цього договору; у будь-якому випадку порука припиняється 31.12.2019.

Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Кредитора, Поручителя (п.7.6 договору поруки).

Договір поруки від 26.09.2017 підписано та скріплено печатками як з боку ТОВ "ЛЕО 2002", так і з боку ТОВ "Маріупольський млинкомбінат", містить суттєві умови для такого виду договорів визначені законом.

Кредитор та боржник, як поручитель за договором поруки від 26.09.2017, визнають укладеним та дійсним такий договір.

26.09.2017 ТОВ "ЛЕО 2002" звернулось до ТОВ "Маріупольський млинкомбінат" з вимогою відповідно до п.п.3.1, 3.2 ст.3 договору поруки від 26.09.2017 виконати зобов`язання перед кредитором у повному обсязі на суму 257 910 484,55 грн, яка отримана боржником 27.09.2017, проте залишена без задоволення.

У зв`язку з невиконання ТОВ "Маріупольський млинкомбінат" зобов`язань за спірним договором поруки, ухвалою Господарського суду Донецької області від 16.03.2020 ТОВ "ЛЕО 2002" визнано кредитором ТОВ "Маріупольський млинкомбінат" на суму 3.842,00 грн (1 черга); 317 554 799,03 грн (4 черга); 38 100091,23 грн (6 черга).

АТ "Сбербанк" оскаржило вказаний правочину з посиланням на наявність спеціальних підстав, які встановлені законодавством про банкрутство (ст. 42 КУзПБ), посиланням на норм цивільного законодавства, зазначаючи, що договір поруки від 26.09.2017 має ознаки фіктивного.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 02.06.2020 визнано недійсним договір поруки від 26.09.2017, укладений між ТОВ "ЛЕО 2002" та ТОВ "Маріупольський млинкомбінат". Суд першої інстанції дійшов висновку, що Боржник прийняв значне зобов`язання за наявності заборгованості перед іншими кредиторами та відсутності реальної можливості виконання прийнятого грошового зобов`язання.

Ухвала суду про визнання недійсним договору поруки мотивована наступним.

Станом на дату укладання оспорюваного правочину Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" від 07.09.2015 у справі №81/15:

- стягнуто з ТОВ "Маріупольський млинкомбінат" на користь ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" суму заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії від 06.03.2012 №26-Н/12/24/ЮО-KL в розмірі доларів США 72 центи, 344760 грн 26 коп. пені за прострочення повернення заборгованості за кредитною лінією, 895421 грн 12 коп. пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією.

- стягнуто з ТОВ "Маріупольський млинкомбінат" на користь ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" третейський збір в розмірі 25500 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2016 у справі №910/28332/15 видано наказ на виконання вищевказаного рішення. Крім того видано наказ, яким стягнуто з ТОВ "Маріупольський млинкомбінат" на користь ПАТ "Сбербанк" витрати по сплаті судового збору в розмірі 609,00 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 05.07.2016 у справі №905/1923/15, в т.ч. звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ "Сбербанк" за договором про відкриття кредитної лінії №26-Н/12/24/ЮО/KL від 06.03.2012, що складається з простроченої заборгованості за кредитною лінією в розмірі 19973750,00 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитною лінією в розмірі 3585315,82 доларів США, пені, нарахованої за прострочення з повернення заборгованості за кредитною лінією за період з 04.02.2014 по 13.04.2014 в розмірі 33418,54 грн, на майно ТОВ "Маріупольський млинкомбінат", передане в іпотеку за договором іпотеки від 06.03.2012, а саме, на комплекс загальною площею 33 472,2 кв.м, що знаходиться за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, проспект Луніна (вулиця Портова), будинок 50, та встановлено початкову ціну продажу предмету іпотеки - 145 000 000,00 грн з урахуванням ПДВ.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.09.2016 рішення Господарського суду Донецької області від 05.07.2016 у справі №905/1923/15 скасовано частково, а саме в частині звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості по процентам за користування кредитною лінією в розмірі 1508130,33 доларів США, в цій частині припинено провадження, в решти частини заборгованості за процентами в сумі 2077185,49 доларів США залишено без змін, в іншій частині рішення залишено без змін.

28.07.2016 головним держаним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу №910/28332/15 виданого 14.01.2016. У зв`язку з допущенням помилки в адресі місцезнаходження боржника державним виконавцем винесено постанову про виправлення помилки в процесуальному документі від 02.11.2018 та змінено адресу боржника ТОВ "Маріупольський млинкомбінат" м.Маріуполь, пр.Леніна, 50 на м.Маріуполь, пр.Луніна, 50 в постанові про відкриття виконавчого провадження від 28.07.2016, постанові про звернення стягнення на майно боржника від 27.08.2016, постанові про стягнення виконавчого збору від 11.08.2016, постанові про звернення стягнення на кошти на рахунках боржника від 11.08.2016 постанові про розшук майна боржника від 02.03.2017, постанові про звернення стягнення на майно боржника від 18.01.2018.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2016 у справі №910/23250/15 в рахунок часткового погашення заборгованості перед АТ "Сбербанк" за кредитним договором звернуто стягнення на предмети іпотеки згідно з іпотечним договором від 06.03.2012, укладеним з ТОВ "Святошино": майновий комплекс загальною площею 5820,8кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул.Кричевського Федора, буд. 19; майновий комплекс загальною площею 291,4кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кричевського Федора, буд. 19; комплекс нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: Київська обл., Сквирський район, м. Сквира, вул.Лібкнехта Карла, буд. 162 шляхом визнання права власності на предмети іпотеки за АТ "Сбербанк".

Розмір заборгованості за рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" від 07.09.2015 у справі №81/15 і наказу Господарського суду міста Києва від 14.01.2016 у справі №910/28332/15, з урахуванням здійсненого 24.06.2016 погашення заборгованості за рахунок прийняття Банком у власність майна, становить 21627020,39 доларів США та 1240181,38грн і складається з 19973750,00 доларів США заборгованості за кредитом; 1653270,39 доларів США заборгованості за відсотками за користування кредитом; 344760,26 грн пені за прострочення повернення заборгованості за кредитною лінією; 895421,12 грн пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом.

Згідно інформаційних довідок про стан виконавчого провадження ВП №51785294, виконавче провадження з примусового виконання наказу від 14.01.2016 №910/28332/15 про стягнення з ТОВ "Маріупольський млинкомбінат" на користь АТ "Сбербанк" суми заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 06.03.2012 №26-Н/12/24/ЮО-КL в розмірі 23135150,72 доларів США, 344760,26 грн пені за прострочення повернення заборгованості за кредитною лінією, 895421,12 грн пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією №1 від 25.05.2007, відкрите 28.07.2016 триває, винесено постанову про арешт майна боржника від 28.07.2016 все нерухоме та рухоме майно, про арешт коштів боржника від 11.08.2016, виконання наказу не відбулось, арешт з всього майна знято постановою від 07.05.2019.

Окрім того, у межах справи №05/2382/19 встановлено наявність суб`єктивного права Маріупольської міської ради Донецької області на отримання орендної плати від боржника, а у останнього відповідного обов`язку зі сплати, згідно розрахунку договірних обов`язків по орендній платі за землю станом на 01.11.2019, плати за оренду земельних ділянок у період жовтень 2016 року - серпень 2019 року у загальній сумі 3 277 607,74грн., а також наявність грошових зобов`язань, на час укладання та дії договору поруки, перед Головним управлінням державної податкової служби у Донецькій області.

За даними балансової довідки боржника станом на 30.09.2019 на балансі товариства стаття балансу "Основні засоби" обліковуються основні засоби (обладнання та ін.) по первісній вартості 12263407,03грн, залишкова вартість 52289,25грн.

Кредиторська заборгованість станом на 30.09.2019, за даними ТОВ "Маріупольський млинкомбінат", за основним зобов`язанням, при цьому без урахування прийнятого на себе зобов`язання за договором поруки від 26.09.2017, дорівнює 576 775 683,37грн; дебіторська заборгованість 2 654 453,73 грн.

Відповідно до балансової довідки ТОВ "Маріупольський млинкомбінат" №б/н від 29.11.2019, станом на 30.09.2019 на балансі товариства стаття балансу "Основні засоби" обліковуються основні засоби (нерухоме майно та ін.) на суму 7 911 672,61 грн, залишкова вартість 203 585,76 грн.

Відповідно до балансової довідки ТОВ "Маріупольський млинкомбінат" №б/н від 29.11.2019 (уточнена), станом на 30.09.2019 на балансі товариства стаття балансу "Основні засоби" обліковуються основні засоби (рухоме майно та ін.) по первісній вартості 12422067,12 грн, залишкова вартість 42 721,38 грн.

Згідно балансу (звіт про фінансовий стан) на 30.09.2019 чисти активи становлять 9 834 000,00грн на початок звітного періоду, на кінець звітного періоду має від`ємне значення.

Доказів того, що активи підприємства боржника становили суму більшу ніж зазначена, суду не надано, наявність або проведення розрахунку фінансової спроможності підприємства на прийняття фінансового зобов`язання у розмірі 257 910 484,55 грн та можливості його виконання як на дату укладання договору поруки, так і у майбутньому не підтверджено.

За таких обставин, місцевий господарський суд погодився з доводами АТ "Сбербанк", що укладенням оспорюваного договору за три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, боржник взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, що є підставою для визнання недійсним цього договору із застосуванням підстави, передбаченої частиною другою статті 42 КУзПБ, чинного на час звернення із заявою про визнання недійсним договору та на час постановлення ухвали місцевого суду з розгляду цього спору по суті в межах провадження у справі про банкрутство.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.06.2020 скасовано. У задоволенні заяви АТ "Сбербанк" про визнання недійсним договору поруки від 26.09.2017 - відмовлено.

Постанова мотивована тим, що заявником - АТ "Сбербанк" не доведено наявності достатніх правових підстав для визнання спірного договору поруки недійсним як фіктивного правочину, а саме, що сторони договору поруки не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення або ж діяли з обопільним умислом не створювати такі наслідки, у зв`язку з чим підстави для задоволення заяви про визнання зазначеного договору недійсним відсутні.

Розглядаючи справу суд апеляційної інстанції зазначив, що АТ "Сбербанк" не надано жодного доказу того, що укладення спірного договору поруки свідомо призвело до зменшення обсягу платоспроможності боржника і завдало шкоди кредиторам, оскільки укладання договору поруки не призводить до автоматичного збільшення розміру зобов`язань у поручителя, а зобов`язання сплатити кошти виникає лише після виставлення вимоги кредитора.

Крім того, за висновком апеляційного суду, визнання ухвалою Господарського суду Донецької області від 16.03.2020 кредиторських вимог ТОВ «ЛЕО 2002» у справі про банкрутство ТОВ "Маріупольський млинкомбінат" є підтвердженням дійсності відповідних вимог. На думку суду, якщо боржник - ТОВ "Маріупольський млинкомбінат", як поручитель, виконає зобов`язання перед ТОВ "ЛЕО 2002", погасивши його грошові вимоги у справі про банкрутство згідно встановленої черговості, то це буде свідчити про відсутність фіктивності та навпаки - про наявність наміру створення правових наслідків у відношеннях між як кредитором та боржником, які регулюються положеннями Кодексу України з процедур банкрутства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ "Сбербанк" (скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 повністю та залишити в силі ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.06.2020 у справі №905/2382/18.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17, від 28.02.2019 у справі №649/3972/16-ц, від 06.03.2019 у справі №317/3272/16-ц, від 13.02.2019 у справі №04/01/5026/1089/2011, від 30.01.2019 у справі №910/6179/17, від 23.04.2019 у справі №19/5009/2383/11, від 30.01.2019 у справі № 910/7827/17.

Вважає, що договір поруки було укладено в порушення основоположних засад цивільного законодавства, оскільки боржником не підтвердженого наявність фінансової спроможності підприємства на прийняття фінансового зобов`язання в розмірі 257 910 484,55 грн та реальної можливості його виконання, що підпадає під ознаки фіктивного правочину, що було встановлено судом першої інстанції з урахуванням положень статей 74 - 79 86 ГПК України, тобто за перевірки та надання оцінки доказам, наданим в обґрунтування відповідної заяви.

Скаржник вважає безпідставними висновки суду апеляційної інстанції, що визнання кредиторських вимог ТОВ "ЛЕО 2002" в ході розгляду справи про банкрутство є підтвердженням дійсності відповідних вимог, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази фінансового стану боржника та наявності встановлених державним виконавцем арештів всього майна боржника, в тому числі грошових коштів.

Позиція інших учасників у справі

Ліквідатор ТОВ «Маріупольський млинкомбінат» арбітражний керуючий Чупрун Є.В. у відзиві заперечує проти доводів касаційної скарги АТ "Сбербанк", просить Суд відмовити в її задоволенні, «ухвалу Господарського суду Донецької від 02.06.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 у справі №905/2382/18 залишити без змін» з наведених у відзиві підстав.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

За змістом частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Застосування конкретного способу захисту прав та законних інтересів залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Отже, факт подання юридичною особою або іншими особами до господарського суду позовної заяви із зазначенням вимог та підстав такого звернення є реалізацією відповідних осіб права на судовий захист та за своєю правовою природою є процесуальною дією в розумінні частини третьої статті 3 ГПК України.

Відповідно до положень частини третьої статті 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 14 ГПК України визначено принцип диспозитивності у господарському судочинстві, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Статтею 7 КУзПБ визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Місцевим судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування заяви АТ "Сбербанк" посилалося, крім норм цивільного законодавства (статті З 11 13 16 202 - 203 215 234 509 553 - 554 ЦК України), на положення статті 42 КУзПБ, якою встановлені спеціальні підстави визнання недійсним правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам.

Об`єктом розгляду у даній справі є договір поруки, укладений 26.09.2017 між ТОВ "Маріупольський млинкомбінат" та ТОВ "ЛЕО 2002", укладений до набрання чинності КУзПБ, з посилання на наявність ознак його фіктивності.

Згідно з частиною 2 статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

Отже правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Тому, в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.02.2020 у справі № 922/719/16.

У даному випадку, АТ "Сбербанк", як кредитор боржника у справі про банкрутство, оспорює договір поруки від 26.09.2017 як заінтересована особа, яка не є стороною цього договору, з тих мотивів, що зазначений правочин має ознаки фіктивності, оскільки його укладено без наміру створення правових наслідків, обумовлених у договорі, що впливає на баланс інтересів боржника та кредиторів.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Отже фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Верховним Судом неодноразово (зокрема, у постановах від 13.02.2019 у справі №04/01/5026/1089/2011, від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17, від 23.04.2019 у справі № 19/5009/2383/11, від 30.01.2019 у справі № 910/7827/17) зазначалось, що господарським судам при розгляді спорів про оскарження правочинів зі спеціальних підстав, які встановлені законодавством про банкрутство, належить брати до уваги, що дії боржника, зокрема, але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, придбання майна за цінами вищими від ринкових для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, або без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів, та дій, що спрямовані на необґрунтоване, сумнівне чи непропорційне збільшення розміру зобов`язань. У період, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів чи прийняття на себе зобов`язань є підозрілими і можуть становити втручання у право власності інших кредиторів. Відтак неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами, за умови, що такі дії призводять завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

У постанові від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції, вказав на те, що для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.

Місцевий господарський судом, задовольняючи позовні вимоги про визнання договору недійсним, виходив з того, що боржником не спростовано доводів заявника та не доведено, а з матеріалів справи не вбачається, існування ознак можливості реального виконання зобов`язання, яке прийнято ТОВ "Маріупольський млинкомбінат".

Судом першої інстанції, з посиланням на докази, що містяться в матеріалах справи, встановлено:

-укладення оспорюваного договору поруки за зобов`язання за основним договором, яке вже було порушено та мало місце невиконання умов оплати, про що було відомо боржника та зазначено в п. 5.1.1. договору;

- наявність значних грошових зобов`язання боржника перед AT "Сбербанк" на підставі Договору поруки від 12.03.2012, про стягнення якої видано наказ Господарського суду міста Києва від 14.01.2016 у справі №910/28332/15;

- на майно та грошові кошти Боржника накладено арешту в ході здійснення виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду у справі №910/28332/15, інформація про що внесена до Єдиного державного реєстру боржників;

- відсутності доказів того, що активи підприємства боржника становили суму більшу ніж зазначена у договорі,

- не підтвердження наявність або проведення розрахунку фінансової спроможності підприємства на прийняття фінансового зобов`язання у розмірі 257 910 484,55грн. та можливості його виконання як на дату укладання договору поруки, так і у майбутньому.

За висновком суду першої інстанції, вказані обставини свідчать про відсутність існування ознак реального виконання зобов`язання, яке прийнято Боржником за оспорюваним договором поруки, оскільки боржник взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, що розцінено судом як завдання збитків, зокрема, кредитору - АТ "Сбербанк". Доказів протилежного суду не надано.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не спростував аргументів місцевого суду, який з посиланням на докази, що містяться у матеріалах справи, встановив наявність підстав для визнання оспорюваного договору поруки недійсним.

Обмежившись посиланням на те, що заявником (АТ "Сбербанк") не доведено того, що спірний договір поруки має ознаки фіктивності, апеляційний суд в порушення частини 4 статті 75, статті 86 ГПК України, взагалі не надав будь-якої оцінки обставинам, встановленим судом першої інстанції, не навів обґрунтування, за яким не приймає до уваги зазначені факти. Разом із тим судом апеляційної інстанції не перевірено доводів заявника, на яких ґрунтуються вимоги заяви, та надані на її підтвердження докази . Висновки суду апеляційної інстанції зроблені без належної оцінки та аналізу дій сторін договору в контексті добросовісності/недобросовісності та зловживання правом щодо кредитора і його майнових інтересів.

Беручи до уваги, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України), суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, мав належним чином оцінити фактичні права та обов`язки сторін договору, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, зміни майнового стану, які відбудуться у сторін в результаті цієї операції, зважаючи на надані заявником докази в підтвердження його вимог, з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника.

Зазначивши, що укладання договору поруки не призводить до автоматичного збільшення розміру зобов`язань у поручителя, а зобов`язання сплатити кошти виникає лише після виставлення вимоги кредитора, суд апеляційної інстанції без врахування інтересів кредиторів з боку боржника, без з`ясування, чи завідомо призведуть такі дії до зменшення обсягу платоспроможності боржника та шкоди кредиторам, визнав обставини звернення ТОВ «ЛЕО 2002» з такою вимогою на наступний день після укладення договору поруки, правом особи здійснювати свої цивільні права вільно та на власний розсуд.

При цьому, висновки суду апеляційної інстанції про те, що визнання кредиторських вимог ТОВ "ЛЕО 2002" у справі про банкрутство ТОВ "Маріупольський млинкомбінат" є підтвердженням дійсності відповідних вимог, колегія суддів оцінює критично, оскільки при вирішенні питання наявності спірного зобов`язання та забезпечення його порукою, встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний), не входило до меж дослідження під час розгляду відповідної заяви з кредиторськими вимогами.

Крім того, зважаючи на те, до оспорюваний договір поруки від 26.09.2017 укладений до введення в дію КУзПБ (21.10.2019), то при розгляді питання про його недійсність, суд апеляційної інстанції не перевірив наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 42 КУзПБ, яка є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, які існували на момент укладення договору (вчинення правочину) та не надав їм відповідної правової оцінки.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд апеляційної інстанції скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, не навів відповідних мотивів його скасування, не спростував висновків суду першої інстанції з посиланням на відповідні норми права та досліджені докази.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційний господарський суд, в порушення вимог статті 269 ГПК України, не здійснив належний апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно положень пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 4 статті 310 ГПК України, зокрема, визначено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Враховуючи викладене вище у цій постанові, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду та направлення даної справи на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та аргументам учасників справи, і в залежності від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, і в залежності від встановленого прийняти рішення, яке відповідає вимогам статей 236 282 ГПК України.

Судові витрати

Оскільки справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не здійснюється.

Керуючись статтями 240 300 301 304 308 310 314 315 316 317 ГПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Сбербанк" задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 у справі №905/2382/18 скасувати.

3. Справу №905/2382/18 в скасованій частині передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Ткаченко Н.Г.