ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 905/2550/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Компанії "International Transit S.A.L. "Offshore"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 (колегія суддів Тихий П.В. головуючий, Гетьман Р.А., Сіверін В.І.) та на рішення Господарського суду Донецької області від 22.04.2019 (суддя Чернова О.В.)

за позовом Компанії "International Transit S.A.L. "Offshore"

до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат", та Приватного акціонерного товариства "Донецьккокс"

про визнання недійсним договору

за участю:

позивача: Шенк О.Ю. (адвокат)

відповідача-1: Команов В.В. (адвокат)

відповідача-2: Омельченко О.О. (адвокат)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Компанія "International Transit S.A.L. "Offshore" (далі-позивач) звернулася у суд з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (далі-відповідач-1) та Приватного акціонерного товариства "Донецьккокс" (далі-відповідач-2), у якому просила визнати недійсним з моменту укладення договір доручення від 03.08.2017, який укладено між відповідачами.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір є фіктивним, оскільки він укладений з метою уникнення відповідачем-1 виконати рішення арбітражного суду, тобто він вчинений без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ним.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 22.04.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2019, в позові відмовлено.

2.2. Свої висновки суди мотивували тим, що позивач не довів тих обставин, з якими він пов`язував недійсність оспорюваного правочину, оскільки невиконання сторонами правочину не означає, що він укладений фіктивно. При цьому суди вказали на те, що спірний правочин не порушує жодних прав позивача і задоволення позову не призведе до відновлення порушеного права.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Позивач вказує, що спірний договір має ознаки фіктивного договору, оскільки він був укладений відповідачами з метою недопущення задоволення вимог позивача за арбітражним рішенням суду, у тому числі шляхом звернення стягнення на майно відповідача-1. Позивач зазначає, що спірний правочин порушує його права та інтереси, оскільки він не був спрямований на його фактичне виконання. Позивач посилається на постанови Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 910/4088/17, від 08.08.2018 у справі № 904/10083/15, від 25.04.2018 у справі № 921/757/16-г/7, від 30.01.2019 у справі № 902/576/17, від 29.01.2019 у справі № 917/108/18, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень.

4. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

4.1. У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи, викладені у касаційній скарзі, їх не спростовують.

4.2. У письмових поясненнях на відзив відповідач-1, позивач зазначає, що відзив не спростовує доводів заявника касаційної скарги та не свідчить, що оскаржувані судові рішення прийнятті з дотриманням вимог законодавства.

5. Мотивувальна частина

5.1. Відмовляючи у задоволенні позову суди встановили, що 17.09.2014 між позивачем та відповідачем-1 був укладений договір поставки № DMKD/IT-01D (далі-договір поставки), відповідно до умов якого відповідач-1 зобов`язався поставити позивачу сталеву продукцію, а позивач прийняти її та оплатити.

5.2. Пунктом 9.2 договору поставки визначено, що будь-які спірні питання, що виникають з даного договору вирішуються згідно з Арбітражним регламентом Арбітражного Інституту Торгово-промислової палати Стокгольма.

5.3. Позивач на виконання умов договору перерахував відповідачу-1 авансовий платіж у розмірі 37 991 289,43 доларів США, але листом №01/465 від 17.05.2017 відповідач-1 повідомив позивача про затримку виконання зобов`язань за договором поставки через настання надзвичайних обставин.

5.4. У зв`язку з невиконанням відповідачем-1 зобов`язань за договором поставки, позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою повернути сплачений авансовий платіж, а також сплатити штраф у відповідному розмірі протягом п`яти днів після дати цього повідомлення.

5.5. 03.08.2017 між відповідачем-1 (довіритель) та відповідачем-2 (повірений) укладено договір доручення (далі-договір доручення), згідно з умовами якого повірений зобов`язаний до 01.09.2017 вчинити від імені та за рахунок довірителя всі необхідні дії для виконання зобов`язань останнього перед позивачем за вказаним договором поставки. На цей договір поширюються правове регулювання комерційного представництва, передбачене ст.243 Цивільного кодексу України.

5.6. При цьому встановлено, що рішенням Господарського суду Донецької області від 10.11.2017 у справі № 905/2247/17, первісний позов задоволено частково, стягнуто з відповідача-2 на користь відповідача-1 штраф у сумі 10 000,00 грн., в частині позовних вимог про зобов`язання виконати умови договору доручення - відмовлено, зустрічний позов задоволено, визнано недійсним з моменту укладення договір поставки.

5.7. 19.09.2018 Арбітражним Інститутом Торгово-промислової палати Стокгольма винесено остаточне рішення у справі № V 2017/176 за позовом Компанії "Інтернешнл Транзит C.A.JI. (Офшор)" (International Transit S.A.L. (Offshore) до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат", Корпорації "Індустріальна спілка Донбасу" про стягнення грошових коштів, у зв`язку із невиконанням договору поставки та договору поруки від 17.09.2014, яким визнано ПАТ "ДМК" та Корпорацію "Індустріальна спілка Донбасу" солідарними боржниками, яким стягнуто з них на користь International Transit S.A.L. (Offshore) спірну суми та відповідні нарахування грошових коштів.

5.8. Посилаючись на укладання відповідачами договору доручення без мети його реального виконання згідно умов останнього з умислом на створення правової підстави для оскарження договору поставки в судах, з метою уникнення виконання відповідного рішення арбітражу, позивач наполягає на визнані договору доручення недійним з підстав його фіктивності.

5.9. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 наведеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

5.10. З огляду на зазначені приписи, правила статей 15 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

5.11. Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

5.12. Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц, відступати від якої колегія суддів підстав не вбачає.

5.13. Відповідно до частини першої ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на меті настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином.

У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ необхідно враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 910/13041/18, відступати від якої колегія суддів підстав не вбачає.

5.14. Згідно приписів статті 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя (ч.1). Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного (ч.2).

Відповідно до статті 1004 вказаного Кодексу повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим (ч.1). Повіреному, який діє як комерційний представник (стаття 243 цього Кодексу), довірителем може бути надано право відступати в інтересах довірителя від змісту доручення без попереднього запиту про це. Комерційний представник повинен в розумний строк повідомити довірителя про допущені відступи від його доручення, якщо інше не встановлено договором (ч.2).

Таким чином, звертаючись з позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору доручення з підстав його фіктивності, позивач зобов`язаний довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 904/4514/18, від 31.07.2019 у справі № 910/13042/18, відступати від якої колегія суддів підстав не вбачає.

5.15. Встановивши, що позивач не довів у встановленому законом порядку те, що оспорюваний договір є фіктивним, а також те, що відповідачами подані суду належні, допустимі та достатні докази на підтвердження правомірності укладеного правочину, суди дійшли правильного висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позову.

5.16. Доводи заявника, які викладені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

5.17. Колегія суддів перевірила доводи, викладені у касаційній скарзі на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

5.18. Посилання заявника касаційної скарги на постанови Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 910/4088/17, від 08.08.2018 у справі № 904/10083/15, від 25.04.2018 у справі № 921/757/16-г/7, від 30.01.2019 у справі № 902/576/17, від 29.01.2019 у справі № 917/108/18, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки обставини у цих справах є відмінними від обставин справи, яка переглядається.

5.19. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

5.20. Наведеним у сукупності спростовується позиція заявника касаційної скарги щодо неправомірності прийнятих у справі судових рішень, а доводи відзиву відповідача-1 на касаційну скаргу ґрунтуються на вказаних обставинах.

5.21. За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись статтями 301 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Компанії "International Transit S.A.L. "Offshore" залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 у справі Господарського суду Донецької області №905/2550/17, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов