№ 905/335/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 905/335/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Студенця В. І., Ткача І. В.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС

на рішення Господарського суду Донецької області

у складі судді Матюхіна В. І.

від 03.06.2019

та постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Барбашова С. В., Істоміна О. А., Пелипенко Н. М.

від 06.02.2020

за позовом Офісу великих платників податків Державної податкової служби

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейч Ар Гарант»

про визнання кредиторських вимог

за участю представників:

позивача: Єгоров О. В.

відповідача: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

- визнання неправомірними дій голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейч Ар Гарант» щодо невизнання кредиторських вимог;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейч Ар Гарант» визнати кредиторські вимоги позивача в сумі 119 922,47 грн та у повному обсязі включити їх до реєстру вимог кредиторів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за відповідачем як платником податків обліковується непогашене грошове зобов`язання (податковий борг зі сплати штрафних санкцій) за порушення податкового законодавства у сумі 119 922,47 грн, у тому числі відповідно до податкових повідомлень-рішень від 09.06.2017 № 0003114707 та від 06.06.2018 № 0002544707. Однак відповідач, який згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, знаходиться у процесі припинення, ухиляється від визнання кредиторських вимог позивача на зазначену суму.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю «Ейч Ар Гарант» (ідентифікаційний код юридичної особи 37598904) (відповідач) з 13.10.2016 перебуває у стані припинення за рішенням засновників. У витязі також зазначені відомості про строк, визначений засновниками (учасниками) юридичної особи, для заявлення кредиторами своїх вимог - 21.12.2016.

Відповідно до відомостей інтегрованої картки за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ейч Ар Гарант» обліковується заборгованість у загальній сумі 119 922,47 грн, що виникла у зв`язку з несплатою цим Товариством визначених контролюючим органом грошових зобов`язань відповідно до податкових повідомлень - рішень (ППР) № 0003114707 від 09.06.2017 та № 0002544707 від 06.06.2018, зокрема:

1) у податковому повідомленні-рішенні № 0003114707 від 09.06.2017 фіскальний орган визначив суму завищеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Ейч Ар Гарант» у податковій декларації за березень 2017 року задекларованого бюджетного відшкодування у розмірі 357 255,00 грн, а також визначив суму штрафних санкцій, нарахованих Товариству фіскальним органом за таке завищення, у розмірі 89 313,75 грн.

Разом з цим заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейч Ар Гарант» за ППР № 0003114707 від 09.06.2017, відображена в його інтегрованій картці, визначена з урахуванням суми переплати Товариства, що обліковувалася за Товариством станом на 30.01.2018 у розмірі 327 666,28 грн. На цю суму переплати були зменшені визначені у ППР № 0003114707 від 09.06.2017 суми: 357 255,00 грн - сума завищення задекларованого бюджетного відшкодування та 89 313,75 грн - сума штрафних санкцій. Відповідно кінцевий залишок заборгованості за вказаним ППР складає 118 902,47 грн.

2) у податковому повідомленні-рішенні № 0003114707 від 09.06.2017 фіскальний орган нарахував Товариству з обмеженою відповідальністю «Ейч Ар Гарант» штрафні санкції у розмірі 1 020,00 грн за неподання податкової звітності з податку на додану вартість за травень 2017 року (акт перевірки № 263/28-10-47-07/37598904 від 17.05.2018).

Загалом сума завищення задекларованого бюджетного відшкодування і штрафних санкцій, нарахованих Товариству з обмеженою відповідальністю «Ейч Ар Гарант» за ППР № 0003114707 від 09.06.2017 і ППР № 0002544707 від 06.06.2018 складає 119 922,47 грн (118 902,47 грн + 1 020,00 грн).

У лютому 2019 року Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейч Ар Гарант» про: визнання неправомірними дій голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейч Ар Гарант» щодо невизнання кредиторських вимог та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейч Ар Гарант» визнати кредиторські вимоги позивача в сумі 119 922,47 грн та у повному обсязі включити їх до реєстру вимог кредиторів, посилаючись на те, що Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейч Ар Гарант» ухиляється від визнання кредиторських вимог позивача на зазначену суму.

За твердженням позивача 13.08.2018 Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби звернувся до голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейч Ар Гарант» із заявою про визнання кредиторських вимог № 33598/10/28-10-47-16 від 10.08.2018, яку направив Товариству засобами поштового зв`язку 13.08.2018. Однак Товариство з обмеженою відповідальністю «Ейч Ар Гарант» не отримало поштову кореспонденцію протягом терміну її зберігання у поштовому відділенні і зазначена заява повернулася відправнику у зв`язку із закінченням встановленого строку її зберігання.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд Донецької області рішенням від 03.06.2019 відмовив у задоволенні позову.

Місцевий господарський суд виходив з того, що позивач без поважних причин пропустив встановлений частиною 3 статті 112 Цивільного кодексу України місячний строк для звернення до суду з цим позовом, оскільки позовна заява надійшла до Господарського суду Донецької області 27.02.2019, тобто через більш, ніж через п`ять місяців після повернення відправнику (позивачу) заяви про визнання кредиторських вимог.

Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.01.2020 задовольнив клопотання Офісу великих платників податків Державної податкової служби про заміну позивача правонаступником та здійснив заміну позивача у справі № 905/355/19 з Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11г; код ЄДРПОУ 39440996) на його правонаступника - Офіс великих платників податків Державної податкової служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11г; код ЄДРПОУ 43141471).

Східний апеляційний господарський суд постановою від 06.02.2020 рішення Господарський суд Донецької області від 03.06.2019 залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову, однак з інших підстав. Апеляційний господарський суд виходив з того, що позивач не довів порушення його прав відповідачем та не підтвердив належними та допустимими доказами факт ухилення ліквідаційної комісії відповідача від розгляду його кредиторських вимог, оскільки у матеріалах справи та наданих позивачем доказів відсутня заява останнього про визнання кредиторських вимог № 33598/10/28-10-47-16 від 10.08.2018 з відповідним розрахунком боргу, та відсутні належні докази звернення податкового органу до відповідача з цією заявою, а також докази її повернення відправнику за незапитом, на що посилається позивач в обґрунтування позову та свого порушеного права, за захистом якого він звернувся до господарського суду. З огляду на викладене суд зазначив про те, що у суду відсутня можливість у встановлений законом процесуальний спосіб перевірити дотримання позивачем порядку звернення до ліквідаційної комісії відповідача із вимогами про визнання кредиторських вимог, як особи, яка припиняється, та унеможливлює встановлення факту пропуску або дотримання кредитором місячного строку на звернення до суду із даним позовом та, як наслідок, можливість розгляду вимог кредитора по суті.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Офіс великих платників податків Державної податкової служби України просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 03.06.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В якості підстав касаційного оскарження позивач послався на пункт 3 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування норми, закріпленої у частині 3 статті 112 Цивільного кодексу України, стосовно поновлення строку для звернення за судовим захистом у випадку його пропуску через поважну причину. Крім того скаржник зазначає про те, що:

- суд апеляційної інстанції порушив частину 4 статті 277 Господарського процесуального кодексу України та змінюючи мотивувальну частину рішення місцевого господарського суду, мав змінити і саме рішення відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України;

- суди попередніх інстанцій в порушення пункту 3 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України не надали мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного позивачем в обґрунтування наявності підстав для задоволення позову.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав.

Позиція Верховного Суду.

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

За змістом частини першою статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Як встановили суди попередніх інстанцій відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ейч Ар Гарант» (ідентифікаційний код юридичної особи 37598904) з 13.10.2016 перебуває у стані припинення за рішенням засновників, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частини четвертої статті 105 Цивільного кодексу України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Згідно з частиною шостою статті 105 Цивільного кодексу України кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Чинним законодавством, зокрема статтею 112 Цивільного кодексу України, передбачений спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється, шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 112 Цивільного кодексу України вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Отже, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, за змістом частин четвертої та п`ятої статті 112 Цивільного кодексу України несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі добровільної ліквідації боржника (відповідача) не має наслідком їх погашення, а впливає лише на порядок задоволення таких вимог.

Відповідно до частини третьої статті 112 Цивільного кодексу України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення ліквідаційної комісії від розгляду вимог кредитора, кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

За змістом положень частини третьої статті 112 Цивільного кодексу України підставою для відмови у визнанні цих вимог може бути їх необґрунтованість або пропуск кредитором місячного строку на звернення до суду з відповідним позовом.

Однак, як встановив апеляційний господарський суд, у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача із заявою про визнання кредиторських вимог, у тому числі й з дотриманням строків, встановлених чинним цивільним законодавством.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статей 73 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статей 76-78 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частинами першою - третьою статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Стаття 86 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина друга).

Взявши до уваги зазначені норми процесуального права, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про те, що у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами, покладається законом на сторони. При цьому суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів, що стосуються предмета спору та з власної ініціативи, не збирає, крім випадків, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Як встановили суди, позивач у позовній заяві, за якою було порушене провадження у цій справі, послався на те, що він 13.08.2018 направив на адресу голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейч Ар Гарант» заяву про визнання кредиторських вимог № 33598/10/28-10-47-16 від 10.08.2018, яка 17.09.2018 у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання повернулася відправникові (позивачу).

На підтвердження своїх вимог щодо предмета спору та їх обґрунтування, а також в якості доказів, що доводять зазначені обставини позивач надав суду такі документи: довідку про стан податкового боргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейч Ар Гарант»; копії податкових повідомлень-рішень № 0003114707 від 09.06.2017 та № 0002544707 від 06.06.2018; розрахунки заборгованості; докази відправлення копії позовної заяви іншому учаснику справи і доданих до неї документів в порядку частини першої статті 164 Господарського процесуального кодексу України; довіреність представника, що підписав позовну заяву; клопотання про поновлення строку для визнання кредиторських вимог; копію Інтегрованої картки боржника.

Однак, як встановив апеляційний господарський суд, у матеріалах справи та, зокрема серед наданих позивачем до матеріалів справи доказів, відсутня заява позивача про визнання кредиторських вимог № 33598/10/28-10-47-16 від 10.08.2018 з відповідним розрахунком боргу, відсутні належні докази звернення податкового органу до відповідача з цією заявою, а також докази її повернення відправнику за незапитом, на що посилається позивач в обґрунтування позову та свого порушеного права, за захистом якого він звернувся до господарського суду.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутність зазначених доказів, якими позивач обґрунтував свої вимоги та які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, позбавляє суд правової можливості у встановлений законом процесуальний спосіб перевірити дотримання позивачем порядку звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії відповідача, як особи, яка припиняється, та унеможливлює встановлення факту пропуску або дотримання кредитором місячного строку на звернення до суду із даним позовом та, як наслідок, можливість розгляду вимог кредитора по суті.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не надали мотивованої оцінки кожному аргументу, наведеному позивачем в обґрунтування вимог по суті спору, та доводам про поважність причин пропуску позивачем строку, встановленого законом для звернення до суду з позовом про визнання кредиторських вимог.

Відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на визначені частиною 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції Касаційний господарський суд не приймає до розгляду додані позивачем до касаційної скарги завірені копії заяви про визнання кредиторських вимог № 33598/10/28-10-47-16 від 10.08.2018 та фіскального чеку як доказу відправлення цієї заяви, які позивач не надав судам під час розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже підставою для звернення особи до суду є наявність її порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції.

Отже розгляд справи має пов`язуватися із захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів позивача від відповідача, і саме за наслідками судового рішення проти останнього має відбутися відновлення чи захист прав чи інтересів позивача.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що позивач у межах цієї справи не довів обставин того, що не зміг реалізувати своє право на розгляд ліквідаційною комісією відповідача кредиторських вимог, зокрема, не підтвердив належними та допустимими доказами факт ухилення ліквідаційної комісії відповідача від розгляду кредиторських вимог податкового органу.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав вважати, що відповідач порушив права позивача, з огляду на що правильно відмовив у задоволенні позову.

Верховний Суд не вбачає за можливе зробити висновок щодо застосування норми, закріпленої у частині 3 статті 112 Цивільного кодексу України, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, якими позивач обґрунтував позовні вимоги, що унеможливлює дослідження обставин, визначених частиною третьою статті 112 Цивільного кодексу України, і саме це стало підставою для відмови у задоволенні позову судом апеляційної інстанції та вважає, що заявлена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою.

Посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.12.2018 у справі № 805/2253/17-а, щодо поважності причин пропуску строку на подання скарги є безпідставним, оскільки ці висновки Верховного Суду стосуються процесуальних строків та не мають значення для спірних правовідносин у цій справі № 905/335/19, зокрема у вирішенні питання щодо поважних причин пропуску строку, встановленого частиною третьою статті 112 Цивільного кодексу України, на подання позову до ліквідаційної комісії, який є матеріальним.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд прийняв правильне по суті спору рішення. Переглядаючи справу в апеляційному провадженні господарський суд апеляційної інстанції з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі та правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін, у зв`язку з чим Касаційний господарський суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень.

З огляду на зазначене Касаційний господарський суд дійшов висновку про залишення рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції без змін, а касаційної скарги - без задоволення.

9. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Донецької області від 03.06.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 у справі № 905/335/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді В. Студенець

І. Ткач