ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2023 року
м. Київ
cправа № 906/1307/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Бакуліна С.В., Губенко Н.М.
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Філіпова Т.Л., судді - Бучинська Г.Б., Василишин А.Р.)
від 03.01.2023
у справі за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Чоповицької селищної ради Малинського району Житомирської області
про стягнення 232 247, 15 грн,
Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1. У грудні 2021 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця) звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Чоповицької селищної ради Малинського району Житомирської області (далі - Рада) про стягнення 232 247, 15 грн.
2. Позов обґрунтований тим, що протягом 2020 року Залізниця надала послуги з пільгового перевезення окремих категорій громадян у приміському сполученні зі станцій/зупиночних пунктів Чоповичі, Мелені, 130 км, Йосипівка, Тишів, які розташовані на території Чоповицької селищної ради. Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачене статтею 91 БК України, статтею 7 Закону України "Про залізничний транспорт" та Порядком розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян (далі - Порядок), затвердженим постановою КМУ від 16.12.2009 № 1359. Однак, Рада не здійснила компенсації витрат, понесених Залізницею на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2020 по 31.12.2020.
3. Рада заперечувала проти позову з таких підстав:
- стаття 91 БК України має диспозитивну конструкцію правової норми, тобто передбачає можливість здійснення видатків з усіх місцевих бюджетів, до яких в силу пункту 34 частини першої статті 2 БК України належать не лише бюджети органів місцевого самоврядування, але й обласні та районні бюджети;
- бюджетні зобов`язання виникають лише в разі відповідності видатків критеріям розмежування згідно зі статтею 86 БК України та прийняття відповідним суб`єктом рішення про взяття певних зобов`язань зі встановленого БК України переліку статей видатків;
- Рада у 2020 році не приймала рішення щодо включення до видатків місцевого бюджету ОТГ відшкодування витрат Залізниці, понесених у зв`язку з перевезенням пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2020 по 31.12.2020;
- між сторонами спору відсутні договірні зобов`язання щодо фінансування витрат залізниці за рахунок коштів місцевого бюджету Ради;
- посилання на Порядок є безпідставним, оскільки зазначений нормативно-правовий акт визначає механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення, однак не встановлює механізму відшкодування цих витрат та зобов`язаних суб`єктів.
Фактичні обставини справи, установлені судами
4. Протягом 2020 року Залізницею безкоштовно перевезено 11 850 пенсіонерів за віком на суму витрат 232 247, 15 грн.
5. Залізниця зверталася листами від 09.12.2019 № ДН-4-01-4/2061, від 27.12.2019 № ДН-4-01-4/2199, від 20.02.2020 № ДН-4-01-4/258, від 06.05.2020 № ДН-4-01-4/544, від 09.06.2020 № ДН-4-01-4/779, від 21.08.2020 № ДН-4-01-4/1221, від 04.09.2020 № ДН-4-01-4/1292, від 26.11.2020 № ДН-4-01-4/1813 до Ради з проханням передбачити кошти у місцевому бюджеті на компенсацію витрат за пільгові перевезення пасажирів приміським залізничним транспортом у 2020 році.
6. Також Залізниця зверталася до Ради з листами від 27.12.2019 № ДН-4-01-4/2199, від 20.02.2020 № ДН-4-01-4/258, від 06.05.2020 № ДН-4-01-4/544, від 09.06.2020 № ДН-4-01-4/779, від 21.08.2020 № ДН-4-01-4/1221, від 26.11.2020 № ДН-4-01-4/1813 з пропозицією укласти договір на 2020 рік.
7. Рада листами від 25.06.2020 за № 464 та від 03.09.2020 за № 661 відмовила Залізниці у закладенні коштів на відшкодування пільгових перевезень з тих підстав, що органи місцевого самоврядування на законодавчому рівні не зобов`язані передбачати своїм рішенням видатки для всіх осіб, яким право на безкоштовний проїзд залізничним транспортом гарантоване державою. Вони мають робити це виключно з огляду на фінансову спроможність відповідного місцевого бюджету. Щодо пропозиції укласти договір Рада вказала, що відсутнє бюджетне призначення на визначені цілі та відсутнє законодавче підґрунтя для прийняття відповідного рішення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
8. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.09.2022 позов задоволено повністю
9. Рішення суду мотивовано таким:
- до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (підпункт ґ) пункту 3 частини першої статті 91 БК України);
- господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, а тому доводи Ради, що між сторонами не було укладено договору на відшкодування вартості пільгового перевезення пасажирів залізничним транспортом у приміському сполученні за 2020 рік на стягувану суму є необґрунтованими (п. 6.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.03.20 у справі № 904/94/19);
- обов`язок Ради ухвалити рішення про відшкодування витрат на пільгові проїзди передбачено постановами КМУ "Про безоплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування" №354 від 17.05.1993, "Про затвердження Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізним транспортом окремих категорій громадян" № 1359 від 16.12.2009 та "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" №1548 від 25.12.1996;
- обставини, які підтверджують факт надання Залізницею послуг з перевезення залізничним транспортом приміського сполучення пенсіонерів за віком протягом 2020 року підтверджуються наданими рахунками та обліковими формами про недоотримані кошти.
10. 03.01.2023 Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.
11. Постанова суду мотивована таким:
- суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №904/94/19, оскільки висновки у цій справі були зроблені відповідно до законодавства, яке було чинним на момент розгляду вказаної справи та яке є відмінним від правового регулювання правовідносин у справі, яка переглядається;
- задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів можливо лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20, від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21);
- відповідна державна програма відсутня, докази наявності субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення таких державних програм соціального захисту також відсутні. А тому немає підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та викладені у відзиві на касаційну скаргу
12. 23.01.2023 Залізниця звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити рішення суду першої інстанції в силі.
13. Скаржник визначає підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України.
14. В обґрунтування вимог касаційної скарги Залізниця зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статей 89 та 91 БК України, частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" і є необхідність відступити від висновків стосовно застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20, від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21 (що стаття 91 БК України передбачає видатки, які можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, але не обов`язково мають здійснюватися, при цьому, кожна рада сама вирішує, на що саме вона буде витрачати кошти) та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки вони суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.03.2020 у справі №904/94/19.
15. Обґрунтовуючи можливість касаційного оскарження рішень у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржник зазначає таке:
- висновок Верховного Суду, від якого скаржник вважає за необхідне відступити, має виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, які користуються залізничним транспортом, та окремих територіальних громад, стосується прав та інтересів фізичних осіб у сфері транспортного забезпечення:
- справа має виняткове значення для Залізниці, оскільки визначає подальшу її поведінку в організації пасажирських перевезень по території України та взаємодію з органами місцевого самоврядування у цій сфері;
- питання щодо застосування статей 89 91 БК України, частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт", з урахуванням внесених змін станом на 01.01.2017, мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, у тому числі з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, в частині можливості невиконання державою своїх зобов`язань з посиланням на відсутність коштів, як на причину їх невиконання.
16. 13.04.2023 до Верховного Суду від Ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона заперечила проти доводів касаційної скарги.
17. Відзив мотивовано таким:
- відшкодування витрат, пов`язаних з безоплатним проїздом пенсіонерів, згідно з п. 2 постанови КМУ № 354 від 17.05.1993, передбачалося проводити за рахунок коштів державного бюджету;
- витрати, пов`язані з безоплатним проїздом, не можуть покладатися на місцевий бюджет, оскільки жодний нормативно-правовий акт такого обов`язку в імперативному порядку не встановив, що виключає виникнення зобов`язання з їх оплати;
- посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.03.2020 у справі №904/94/19, є необґрунтованими, оскільки були сформовані за іншого суб`єктного складу, а також у період дії інших норм права.
18. Верховний Суд ухвалою від 15.03.2023 зупинив касаційне провадження до перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/3938/21.
19. 19.06.2023 провадження у справі було поновлено.
20. 10.07.2023 до Верховного Суду від Ради надійшли пояснення щодо ухваленої Верховним Судом постанови у справі № 916/3938/21, в яких сторона вказала про необхідність врахування висновків, викладених у вказаній постанові.
21. Також Рада подала клопотання про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правову допомогу. До клопотання долучено копію договору про надання правничої допомоги і копії актів наданих послуг.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство
22. Розглянувши подану касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.
23. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про залізний транспорт" перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов`язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень.
24. Для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг (частина шоста статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт").
25. Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
26. Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
27. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).
28. Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
29. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, аналізуючи норми права, передбачені підпунктом б) пункту 4 частини першої статті 89, статті 102 БК України (виключені на підставі Закону України від 20.12.2016 №1789-VIII "Про внесення змін до БК України", який набрав чинності 01.01.2017) та підпунктом ґ) пункту 3 частини першої статті 91 БК України, дійшла висновку, що законодавець розмежовував компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян у межах реалізації державних програм соціального захисту від інших подібних видатків.
30. Відповідно до підпункту ґ) пункту 3 частини першої статті 91 БК України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
31. Згідно з підпунктом є) пункту 9 частини першої статті 87 БК України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
32. Кабінетом Міністрів України станом на 2020 рік (спірний період у цій справі) такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.
33. Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", відповідно до статті 1 якого державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
34. Статтею 17 вказаного Закону унормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
35. Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (стаття 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").
36. Відповідно до статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання.
Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
37. Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (частина перша статті 20 цього Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").
38. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, аналізуючи наведені норми права у пунктах 53, 54 постанови від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21, зробила висновок, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.
Належним представником держави буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів у спірних відносинах. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
Що ж до підпункту ґ) пункту 1 частини першої статті 91 БК України, за яким до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів (місцеві бюджети - бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування), належать компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, то зміни у його правозастосуванні з огляду на саме лише виключення статті 102 БК України (якою були передбачені субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту) відсутні.
39. Отже, збитки залізничного транспорту загального користування відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів - залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо запровадження відповідних пільг, тому пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету, оскільки їх було введено органом державної влади.
40. Відповідно, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимог Залізниці про відшкодування витрат, пов`язаних з пільговим перевезенням пасажирів, оскільки Рада не приймала рішення про запровадження таких пільг.
41. Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21 (період, за який стягувалася заборгованість у цій справі, - з січня по грудень 2018 року), від 01.02.2022 у справі № 904/141/20 (період - з 01.01.2017 по 31.12.2017), від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21 (період - з 01.10.2018 по 31.12.2018), від яких просить відступити скаржник та в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21 (період - з січня по вересень 2021 року). Ураховуючи вищенаведене, Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від указаного висновку, оскільки саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах.
42. Щодо посилань скаржника на те, що висновки суду апеляційної інстанції суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.03.2020 у справі №904/94/19, то суд касаційної інстанції вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
43. У постанові від 03.03.2020 у справі №904/94/19 за позовом Залізниці до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2016 рік, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що відшкодування витрат на пільгове перевезення пасажирів здійснюється управлінням соціальної політики міської ради за рахунок державних субвенцій на підставі, у тому числі, норм статей 89 102 БК України, положень Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, а уповноважений на те державою орган у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.
44. Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі №904/94/19 дійшла відповідних висновків про застосування норм статей 89 102 БК України за інший спірний період виникнення та існування спірних правовідносин (2016 рік), під час яких діяла редакція вказаних статей БК України, чинна на час виникнення спірних правовідносин.
45. Водночас висновки у наведеній скаржником постанові та у цій справі не можуть вважатися у цьому випадку подібними через те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини виникли та існували у 2020 році.
46. Отже, незважаючи на те, що спірні правовідносини у цій справі та у справі №904/94/19 є подібними за окремими основними елементами правовідносин і вказані справи є тотожними за предметом позову, однак справи відрізняються за часом виникнення спірних правовідносин і суб`єктним складом, що, у свою чергу, впливає на застосування нормативного регулювання, чинного у цей період.
47. З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 904/94/19, не знайшли свого підтвердження, оскільки стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №904/9616/21.
48. Тому суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що висновки у справі №904/94/19 були зроблені Верховним Судом відповідно до законодавства, яке було чинним на момент розгляду вказаної справи та яке є відмінним від правового регулювання спірних правовідносин у цій справі - № 906/1307/21.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
49. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
50. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
51. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що судові рішення ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
Розподіл судових витрат
52. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно зі статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.
53. Також Рада до ухвалення постанови подала клопотання про приєднання доказів понесення витрат на правничу допомогу.
54. Відповідно до частин першої, другої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
55. Водночас Рада разом з відзивом на касаційну скаргу (першій заяві по суті спору) не подала попередній розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести під час касаційного перегляду.
56. Крім того, Рада не надала доказів надсилання Залізниці клопотання про приєднання доказів понесених витрат, що підтверджується переліком додатків до такого клопотання, в яких докази надсилання їх копії позивачу відсутні.
57. Верховний Суд враховує, що клопотання про приєднання доказів понесення судових витрат було подано разом з поясненнями, наданими на пропозицію суду щодо ухваленої об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанови у справі № 916/3938/21. При цьому у переліку додатків до пояснень Рада зазначала про докази надсилання цих пояснень Залізниці, на підтвердження чого надала скан-копію екрану відправлення електронного поштою. Однак з наданої скан-копії неможливо встановити ані теми такого листа, ані його вмісту (надана копія містить обрізану частину теми з таким змістом: "ення 906/1307/21" і частину відображення долученого документу).
58. Отже, з наданих Радою документів неможливо встановити обставин надіслання Залізниці клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів понесення витрат на правничу допомогу.
59. Враховуючи те, що Рада не заявила у відзиві на касаційну скаргу про попередній розрахунок витрат на правничу допомогу і не надала доказів надсилання клопотання про приєднання документів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, Верховний Суд відмовляє Раді у відшкодуванні витрат на правничу допомогу на підставі частини другої статті 126 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.01.2023 у справі № 906/1307/21 - без змін.
2. Відмовити Чоповицькій селищній раді у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кондратова
Судді С. Бакуліна
Н. Губенко