№ 906/621/19 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 906/621/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О.В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув касаційні скарги Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури та Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 (Грязнов В. В.- головуючий, судді Мельник О. В., Розізнана І. В.) у справі

за позовом Керівника Бердичівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі 1) Житомирської обласної державної адміністрації,

2) Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

до Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне підприємство "Укрриба",

про припинення права постійного користування земельною ділянкою, скасування державного акта на право постійного користування землею та зобов`язання повернути земельну ділянку,

(У судове засідання з`явилися: прокурор - Семенчук М. А., представник відповідача - Сюйва І. Є.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У червні 2019 року керівник Бердичівської місцевої прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та Житомирської обласної державної адміністрації до Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" (далі - відповідач) про припинення права постійного користування земельною ділянкою водного фонду загальною площею 65,7 га межі якої визначені в державному акті на право постійного користування землею серія ЖТ05-09 № 000043, який виданий 24.05.1996 та земельною ділянкою загальною площею 62,8 га, межі якої визначені в державному акті на право постійного користування землею серія ІІ-ЖТ №000272, який виданий 24.05.1996, розташовані на території Вчорайшенської сільської ради Ружинського району Житомирської області; скасування державних актів на право постійного користування землею серії ЖТ 05-09 №000043, та ІІ-ЖТ № 000272, виданих Житомирському державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству; скасування записів про реєстрацію державного акта на право простійного користування землею серії ЖТ 05-09 № 000043, зареєстрованого в книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею на території Ружинської районної ради народних депутатів за № 43 та державного акта на право простійного користування землею серії ІІ-ЖТ № 000272, зареєстрованого в книзі записів (реєстрації) державних актів па право постійного користування землею на території Ружинської районної ради народних депутатів за № 44; зобов`язання відповідача повернути Житомирській обласній державній адміністрації земельні ділянки водного фонду шляхом складання акта прийому-передачі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з моменту припинення діяльності державного підприємства припинилось і його право постійного користування земельною ділянкою, а особа, що утворилася після приватизації державного підприємства (правонаступником якої є відповідач), відповідно до приписів земельного законодавства не має права на отримання земельної ділянки в постійне користування, тому така земельна ділянка підлягає поверненню позивачу-1, який здійснює правомочності власника земельної ділянки.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, рішенням сесії Ружинської районної ради народних депутатів від 21.09.1996 в постійне користування Житомирському державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству передано земельні ділянки водного фонду для вирощування товарної риби на промисловій основі, що розташовані на території Ружинського району, а саме: площею 65,7 га на території Вчорайшенської сільської ради, про що видано державний акт на право постійного користування серія ЖТ 05-09 № 000043, зареєстрований в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею на території Ружинської районної ради народних депутатів за № 43 від 24.05.1996; лощею 62,8 га на території Малонизгорецької сільської ради, про що видано державний акт на право постійного користування серія II-ЖТ № 000272, зареєстрований в книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею на території Ружинської районної ради народних депутатів від 24.05.1996 № 44.

15.02.1996 наказом Регіонального відділення Фонду держав-ного майна України по Житомирській області № 32-ДП прийнято рішення про приватизацію Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства..

Відповідно до Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", Закону України "Про приватизацію державного майна" і наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області від 30.07.1999 № 70-ВАТ, під час проведення приватизації на базі державного підприємства "Житомирське обласне державне виробниче сільськогосподарське-рибоводне підприємство" створено сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство "Житомирське обласне сільськогосподарське-рибоводне підприємство" .(далі - СВАТ "Житомиррибгосп")

Згідно з актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства від 30.03.1999, до статутного капіталу СВАТ "Житомиррибгосп" не увійшло державне майно - об`єкти, які не підлягають приватизації, зокрема ставки та гідротехнічні споруди, що підтверджується актом оцінки цілісного майнового комплексу, затвердженого заступником начальника регіонального відділення ФДМУ по Житомирській області від 30.03.1999 та планом приватизації Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, затвердженого заступником начальника регіонального відділення ФДМУ по Житомирській області від 28.11.1999.

Згідно з інформацією Регіонального відділення ФДМУ по Житомирській області від 20.06.2000 № 1568, до переліку нерухомого майна, що передано у власність СВАТ "Житомиррибгосп" не ввійшли земельні ділянки, водні об`єкти (ставки) та гідротехнічні споруди.

Наказом Регіонального відділення фонду державного майна України по Житомирській об-ласті від 15.05.2003 № 289 завершено процес приватизації СВАТ "Житомиррибгосп".

СВАТ "Житомиррибгосп", згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстровано 30.07.1999 на підставі розпорядження голови Ружинської районної державної адміністрації від 30.07.1999 №283.

За змістом п. 1.1, п.3.3 статуту СВАТ "Житомиррибгосп" створене шляхом перетворення Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-водного підприємства та є його правонаступником.

СВАТ "Житомиррибгосп" з 23.01.2012 реорганізовано шляхом перетворення в Товариство з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарське-рибоводне підприємство".

За інформацією Регіонального відділення ФДМУ по Житомирській області від 31.05.2019 № 03/1347, 30.07.1999 Житомирське обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство було припинене.

Згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у статутному капіталі відповідача відсутня частка держави.

Бердичівське управління ГУ ДФС у Житомирській області повідомило, що згідно з базою даних за кодом ЄДРПОУ 00476843 рахується СВАТ "Житомиррибгосп" та його правонаступником є відповідач.

Вважаючи, що відповідач незаконно використовує час спірні земельні ділянки водного фонду площею 65,7га та 62,8 га, чим порушено права держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації, прокурор звернувся до А Житомирської обласної державної адміністрації з запитом від 13.03.2019, у відповідь на який листом від 06.05.2019 повідомлено, що відповідачу запропоновано укласти договір оренди. Також прокурор звернувся 11.06.2019 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області 11.06.2019, який зазначив про відсутність інформації щодо заходів державного контролю по спірних земельних ділянках.

Враховуючи бездіяльність Житомирської обласної державної адміністрації щодо звернення до суду за захистом свого порушеного права, прокурор виявив намір звернутись до суду та на виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" направив 19.06.2019 повідомлення про звернення із позовом до суду

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.12.2019 у справі № 906/621/19 позов задоволено частково, вирішено повернути Житомирській обласній державній адміністрації спірні земельні ділянки. Відмовлено у позові в частині вимог про припинення права користування, про скасування державних актів, про скасування записів про реєстрацію.

3.2. Рішення суду першої інстанції аргументоване тим, що перетворення Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства є юридичним фактом для припинення у нього права постійного користування земельною ділянкою, а тому у відповідача не виникло права постійного користування вказаними земельними ділянками згідно Державних актів серії ЖТ 05-09 № 000043 та серії II- ЖТ № 000272, а тому неможливо припинити право, яке на даний час не виникло та не існує.

СВАТ "Житомиррибгосп", а в подальшому відповідач, жодних дій щодо оформлення чи переоформлення права користування спірними земельними ділянками не вчиняли. Вказане свідчить, що відповідач в порушення вимог ст.ст. 125 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використовує вищевказані земельні ділянки водного фонду державної власності без жодної правової підстави.

Таким чином, право постійного користування земельними ділянками згідно державними актами серії ЖТ 05-09 № 000043, II-ЖТ № 000272 було припинено, у зв`язку з припиненням Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, а спірні державні акти на право постійного користування землею, припинили свою дію, тому вимоги прокурора про скасування державних актів та про скасування записів про реєстрацію цих актів не підлягають задоволенню.

Оскільки розпорядження спірними земельними ділянками здійснює Житомирська обласна державна адміністрація, яка є позивачем у даній справі, відповідач не може відповідати за діяльність органу місцевого самоврядування, нормами чинного законодавства не передбачено заявляти позовні вимоги до позивача, вимоги прокурора про скасування запису про реєстрацію Державних актів не підлягають задоволенню.

Рішення про передачу спірних земельних ділянок у користування відповідачу уповноваженими державними органами не приймалися, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у користування не розроблялися та не затверджувалися, земельні торги щодо земельних ділянок не проводилися, користування відповідачем спірними земельними ділянками здійснене в порушення вимог чинного законодавства, зокрема ст.ст. 92 116 122 123 124 125 134 ЗК України, тобто за відсутності оформленого у встановленому законом порядку права. Відповідачем порушено встановлений чинним законодавством порядок одержання права користування землею і він користується спірними земельними ділянками безпідставно. Отже, спірні земельні ділянки, підлягають поверненню до земель державної власності Житомирській обласній державній адміністрації.

3.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 у справі № 906/621/19 скасовано рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2019 в частині відмови у скасуванні державних актів на право постійного користування землею серії ЖТ 05-09 № 000043, виданого 24.05.1996 та ІІ-ЖТ №000272, виданого 24.05.1996 Житомирському державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству та в частині відмови у скасуванні записів про реєстрацію Державного акта на право постійного користування землею серії ЖТ 05-09№000043, зареєстрованого в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею на території Ружинської районної ради народних депутатів за № 43 та Державного акта на право простійного користування землею серії ІІ-ЖТ №000272, зареєстрованого в Книзі записів (реєстрації) державних актів па право постійного користування землею на території Ружинської районної ради народних депутатів за № 44.

Ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. Скасовано державні акти на право постійного користування землею: серії ЖТ 05-09 № 000043, виданий 24.05.1996 та ІІ-ЖТ № 000272, виданий 24.05.1996 Житомирському державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству. Скасовано записи про реєстрацію державного акта на право простійного користування землею серії ЖТ 05-09 № 000043, зареєстрованого в Книзі записів (реєстрації) державних актів па право постійного користування землею на території Ружинської районної ради народних депутатів за № 43 та Державного акту на право простійного користування землею серії ІІ-ЖТ № 000272, зареєстрованого в Книзі записів (реєстрації) державних актів па право постійного користування землею на території Ружинської районної ради народних депутатів за № 44.

Скасовано рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2019 у справі №906/621/19 в частині зобов`язання повернути Житомирській обласній державній адміністрації земельну ділянку водного фонду загальною площею 65,7 га межі якої визначені в Державному акті на право постійного користування землею серія ЖТ 05-09 № 000043, виданому 24.05.1996 та земельну ділянку загальною площею 62,8 га, межі якої визначені в Державному акті на право постійного користування землею серія ІІ-ЖТ № 000272, виданому 24.05.1996, які розташовані на території Вчорайшенської сільської ради Ружинського району Житомирської області.

Ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2019 у справі № 906/621/19 залишено без змін.

3.4. Постанова мотивована тим, що з моменту припинення функціонування Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, припинено право користування на спірні земельні ділянки водного фонду, що розташовані на території Вчорайшенської сільської ради у Ружинському районі.

Оскільки перетворення Житомирського обласного державного виробничого сільськогоспо-дарсько-рибоводного підприємства є юридичним фактом для припинення у нього права постійного користування земельною ділянкою, у відповідача не виникло права постійного користування вказаними земельними ділянками згідно Державних актів серії ЖТ 05-09№000043 та серії II-ЖТ №000272, а тому неможливо припинити право, яке на даний час не виникло та не існує.

Враховуючи, що державні акти від 24.05.1996 серії ЖТ 05-09 №000043 та ІІ-ЖТ № 000272 були видані Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству, яке припинилось 30.07.1999 вказані державні акти підлягають скасуванню.

Позаяк Державним підприємством "Укрриба" фактично було передано відповідачу в оренду за договором від 21.12.2003 гідроспоруди та ставки і цей договір оренди чинний до 2023 року, відповідач правомірно користується гідротехнічними спорудами, а тому позовна вимога про повернення земельних ділянок водного фонду, на яких розташовані гідроспоруди, не підлягає задоволенню.

4. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

4.1. Відповідач звернувся з касаційною скаргою, оскільки не погоджується із постановою апеляційного господарського суду, яку просить скасувати в частині задоволення позовних вимог про скасування державних актів на право постійного користування земельними ділянками та записів про його реєстрацію з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про відмову в позові.

Заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду України в постанові від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, Великої Палати Верховного Суду в постановах від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, від 16.10.2019 у справі № 663/1738/16-ц, Верховного Суду в постановах від 02.09.2020 у справі № 918/194/19, від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 19.08.2020 у справі № 904/284/19, від 04.08.2020 у справі № 915/657/18, від 12.02.2020 у справі № 914/748/19, відповідно до яких припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення юридичної особи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво. Право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002, не втрачається внаслідок його не переоформлення користувачем, який за Земельним кодексом України від 25.10.2001 не є суб`єктом такого права, а зберігається за таким землекористувачем (у тому числі за його правонаступником) до приведення прав і обов`язків щодо земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства.

4.2. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, з касаційною скаргою також звернувся прокурор, в якій просить її скасувати в частині відмови в позові про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про те, що внаслідок укладення договору оренди гідротехнічних споруд відповідач автоматично отримав право користування зайнятою ними земельною ділянкою, оскільки за відповідачем не зареєстровано жодних майнових прав щодо гідроспоруд.

Згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 07.02.2018 у справі № 925/278/16, положеннями Водного та Земельного кодексів України, якими врегульовано правовий статус земель водного фонду, не передбачено права передачі на умовах оренди земельної ділянки, зайнятої гідротехнічними спорудами. У силу положень статті 51 Водного кодексу України надання земельної ділянки водного фонду в оренду може бути вирішено обласною державною адміністрацією лише в комплексі з водним об`єктом з дотриманням конкурентних засад, проте жодні договори оренди з відповідачем не укладалися. Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 12.08.2014 № 904/7195/13.

Судом не враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, Верховного Суду України у постановах від 11.02.2015 у справі № 6-2цс15, від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, від 13.04.2016 у справі № 6-253цс16, відповідно до яких встановлений статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України механізм переходу речового права на землю застосовується лише у разі набуття особою права власності на будівлю, споруду, розташовану на земельній ділянці, а не у разі набуття права оренди нерухомості, що має місце у спірних правовідносинах.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц; від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц; від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц; від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу відповідача прокурор вказує на безпідставність її доводів, наголошує, що з припиненням Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства відбулося і припинення права постійного користування спірними земельними ділянками.

У клопотанні, яке надійшло до Верховного Суду 01.02.2022, прокурор просити передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказуючи на наявність виключної проблеми та наявності проблематики застосування норм права при вирішенні спорів, у яких досліджується питання переходу права постійного користування у порядку правонаступництва.

Колегія суддів звертає увагу, що подібне за змістом клопотання прокурор подавав під час розгляду аналогічних справі між тими ж сторонами та Верховний Суд їх відхилив. Зокрема, у постанові від 26.01.2022 у справі № 906/622/19 зауважено, що відповідно до положень частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що при передачі на її розгляд справ як таких, що містять виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний засвідчує той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Щодо якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №757/21639/15-ц, від 28.10.2020 у справі №906/677/19).

Однак заявлене прокурором клопотання не містять належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, а обставини, наведені у клопотаннях, не дають підстав для висновку про існування виключної правової проблеми та про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики Великою Палатою Верховного Суду. Колегія суддів вважає, що питання, на які звернена увагу у цих клопотаннях можуть бути вирішені під час розгляду справи № 906/621/19 з урахуванням правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, а касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Предметом касаційного розгляду за скаргою прокурора є постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 у справі № 906/621/19 в частині відмови в позові про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку. У той же час, колегія суддів здійснюючи касаційний перегляд у цій справі, з огляду на положення частини 4 статті 300 ГПК України вважає за необхідне врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, яка є аналогічною зі справою № 906/621/19.

5.4. За скаргою відповідача вказана постанова переглядається в частині задоволеннях позовних вимог про скасування державних актів на право постійного користування землею серії ЖТ 05-09№000043, виданого 24.05.1996 та ІІ-ЖТ №000272, виданого 24.05.1996 Житомирському державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству, а також скасування записів про реєстрацію Державного акта на право постійного користування землею серії ЖТ 05-09№000043, зареєстрованого в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею на території Ружинської районної ради народних депутатів за №43 та Державного акта на право простійного користування землею серії ІІ-ЖТ №000272, зареєстрованого в Книзі записів (реєстрації) державних актів па право постійного користування землею на території Ружинської районної ради народних депутатів за №44.

5.5. Оскаржена постанова мотивована тим, що з моменту припинення функціонування Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, припинено право користування на спірні земельні ділянки водного фонду, що розташовані на території Вчорайшенської сільської ради у Ружинському районі. Оскільки перетворення Житомирського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства є юридичним фактом для припинення у нього права постійного користування земельною ділянкою, у відповідача не виникло права постійного користування вказаними земельними ділянками згідно з Державними актами серії ЖТ 05-09 № 000043 та серії II-ЖТ № 000272, а тому неможливо припинити право, яке на даний час не виникло та не існує. Враховуючи, що державні акти від 24.05.1996 серії ЖТ 05-09 №000043 та ІІ-ЖТ №000272 були видані Житомирському обласному державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству, яке припинилось 30.07.1999 вказані державні акти підлягають скасуванню. Позаяк Державним підприємством "Укрриба" фактично було передано відповідачу в оренду за договором від 21.12.2003 гідроспоруди та ставки і цей договір оренди чинний до 2023 року, відповідач правомірно користується гідротехнічними спорудами, а тому позовна вимога про повернення земельних ділянок водного фонду, на яких розташовані гідроспоруди, не підлягає задоволенню.

5.6. Частинами першою, другою статті 7 Земельного кодексу України від 1990 року визначалося, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Статтею 92 Земельного кодексу України від 2001 року визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Отже, за своєю правовою природою право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України від 2001 року. Як статтею 27 Земельного кодексу України від 1990 року, чинною на момент створення СВАТ "Житомиррибгосп", так і статтею 141 Земельного кодексу України від 2001 року наведено вичерпний перелік таких підстав, зокрема, припинення діяльності підприємства, установи, організації.

Наведені у пункті 3 частини першої статті 27 Земельного кодексу України від 1990 року та пункті "в" частини першої статті 141 Земельного кодексу України від 2001 року приписи необхідно розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення підприємства, установи, організації допускається лише у випадку, коли припинення останніх виключає правонаступництво.

Тобто наведені положення Земельного кодексу України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 906/706/19.

5.7 Таким чином, набуте Житомирським обласним державно виробничим сільськогосподарсько-рибоводним підприємством право постійного користування земельною ділянкою не припинилось, а перейшло до його правонаступника - відповідача, утвореного внаслідок зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації.

Стаття 37 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (чинного на час приватизації Житомирського обласного ДП) як одну з форм припинення юридичної особи визначала реорганізацію шляхом: злиття, поділу або приєднання (частина перша). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходить до новостворених юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію (частина друга).

Водночас стаття 34 Закону України "Про підприємства в Україні" (чинного на час приватизації Житомирського обласного ДП) додатково визначала одним із способів реорганізації юридичної особи також перетворення та одночасно передбачала, що у разі реорганізації шляхом перетворення до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства. Також за змістом цієї норми підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

Зі змісту статті 8 Закону України "Про підприємництво" (в редакції, чинній на час приватизації Житомирського обласного ДП) вбачається, що у разі зміни організаційно-правової форми підприємства, а також форми власності здійснюється перереєстрація підприємства, тоді як у разі ліквідації проводиться скасування державної реєстрації підприємства шляхом виключення його з державного реєстру.

5.8. Прокурором не надано належних та допустимих доказів щодо внесення до державного реєстру запису про припинення Житомирським обласним державно виробничим сільськогосподарсько-рибоводним підприємством шляхом ліквідації з одночасним виключенням його з державного реєстру, а встановлено тільки обставину здійснення 30.07.1999 реєстрації СВАТ "Житомиррибгосп" з тотожним кодом ЄДРПОУ, який зберігся і за відповідачем. Таким чином, мала місце саме перереєстрація юридичної особи внаслідок зміни форми власності та організаційно-правової форми підприємства у зв`язку з приватизацією його цілісного майнового комплексу.

Отже, зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а мала таким наслідком його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником - СВАТ "Житомиррибгосп" прав та обов`язків приватизованого державного підприємства.

Натомість положення пункту 3 частини першої статті 27 Земельного кодексу України від 1990 року та пункту "в" частини першої статті 141 Земельного кодексу України від 2001 року пов`язують припинення права постійного користування земельною ділянкою виключно з припиненням діяльності державного підприємства, що не відбулося у даному випадку.

Враховуючи викладене, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин встановлених наведеними нормами земельного законодавства правових наслідків у вигляді припинення правомірно набутого відповідачем (в порядку правонаступництва в результаті приватизації) права постійного користування земельною ділянкою.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19.

5.9. У свою чергу, на заперечення мотивів апеляційного господарського суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині повернення, прокурор вказав на те, що відповідач не набув право користування земельною ділянкою разом з укладенням договору оренди гідротехнічних споруд, оскільки речове право на землю підлягає оформленню окремо від права користування гідротехнічними спорудами. Водночас колегія суддів зауважує, що в цій частині суд апеляційної інстанції здійснив аналіз правового режиму орендованих відповідачем гідротехнічних споруд, однак питання щодо правового режиму розташованих на спірній земельній ділянці гідротехнічних споруд та правових підстав користування ними відповідачем не входять до предмета доказування при вирішенні цього спору, який стосується виключно питання переходу в порядку правонаступництва права користування земельною ділянкою за наслідками приватизації, що відбулося до укладення договору оренди. Подібний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 906/622/19.

5.10. Частиною першою статті 23 Земельного кодексу України від 1990 року визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України від 2001 року право власності на земельну ділянку, а також і право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 Земельного кодексу України від 2001 року передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон про державну реєстрацію прав).

Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 2 Закону про державну реєстрацію прав державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У частині третій статті 3 Закону про державну реєстрацію прав встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Суди попередніх інстанцій встановили, що державні акти виданий Житомирському державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству відповідно до законодавства, що діяло на момент їх видачі.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України від 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2005 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Разом з цим обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України від 2001 року, визнаний неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005.

Так, Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України від 2001 року щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України від 2001 року не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

При цьому Конституційний Суд України вказав на наступне: пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення; Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди, до 01.01.2008 потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України; у зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку; громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Земельного кодексу України від 2001 року через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені цим Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.

При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

Згідно зі статтею 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

У зв`язку із викладеним Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги відповідача та дійшов висновку, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Подібні правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, на яку посилається відповідач, та у постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 02.09.2020 у справі № 918/194/19.

5.11. Отже, право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності Земельного кодексу України від 2001 року - 01.01.2002, продовжує зберігатися у подальшому, а отже, може переходити від підприємства до його правонаступника навіть якщо чинне законодавство вже не передбачає підстав для набуття права постійного користування землею для такої особи.

Таким чином, спірні державні акти є чинними і посвідчують набуте відповідачем право постійного користування земельними ділянками до приведення прав та обов`язків щодо них у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренди.

Зважаючи на викладене, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 у справі №906/621м/19 необхідно скасувати у частині скасування державних актів на право постійного користування землею серії ЖТ 05-09 № 000043, виданого 24.05.1996 та ІІ-ЖТ № 000272, виданого 24.05.1996 Житомирському державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству, а також скасування записів про реєстрацію Державних актів на право постійного користування землею серії ЖТ 05-09 № 000043 і ІІ-ЖТ № 000272, зареєстрованих в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею на території Ружинської районної ради народних депутатів за № 43 та № 44 і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У свою чергу, касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

6.2. Відповідно до положень частини 1 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

6.3. З огляду на викладене у цій постанові касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а прийнята постанова скасуванню в оскаржених ним частинах.

Керуючись статтями 300 308 311 315 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" задовольнити.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 у справі № 906/621/19 у частині скасування державних актів на право постійного користування землею серії ЖТ 05-09 № 000043, виданого 24.05.1996 та ІІ-ЖТ № 000272, виданого 24.05.1996 Житомирському державному виробничому сільськогосподарсько-рибоводному підприємству, а також скасування записів про реєстрацію Державних актів на право постійного користування землею серії ЖТ 05-09 № 000043 і ІІ-ЖТ №000272, зареєстрованих в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею на території Ружинської районної ради народних депутатів за № 43 та № 44 скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В решті постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 у справі № 906/621/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ