№ 907/277/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 907/277/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В.(головуючий), Малашенкової Т.М. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,

представників учасників справи:

позивача- приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" - Чугунов І.О., адвокат (довіреність від 03.01.2023 №03/01-9),

відповідача- товариства з обмеженою відповідальністю "Атлас Воловець Енерджи"- Волкова Ю.В., адвокат (ордер від 16.02.2023 №1352234),

розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на додаткове рішення господарського суду Закарпатської області від 03.08.2022 (головуючий - суддя Ремецькі О.Ф.) та

постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 (головуючий - суддя Матущак О.І., судді Кордюк Г.Т., Скрипчук О.С.)

у справі №907/277/21

за позовом приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - Компанія)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Атлас Воловець Енерджи" (далі - Товариство)

про стягнення 14 900 888,99 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст судових рішень

Додатковим рішенням господарського суду Закарпатської області від 03.08.2022, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2022, заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства 100 000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Приймаючи додаткове рішення про часткове задоволення вимог Товариства, суд першої інстанції зазначив про те, що послуги надавалися клієнту адвокатами, які займалися вивченням справи, обговорювали аспекти ведення справи у суді та вносили один після одного певні корективи, тобто фактично виконували одну і ту ж саму роботу, водночас перевіривши подані відповідачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої відповідачем суми із складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), суд визнав, що заявлений відповідачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвокатів не є співмірним із складністю даної справи, часом витраченим адвокатами на надання послуг у даній справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Компанія звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення господарського суду Закарпатської області від 03.08.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 у справі № 907/277/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити Товариству у задоволені заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скаржник зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). За твердженням скаржника, товариством не доведено, що спірні витрати на професійну правничу допомогу були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, а судами попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 756/2114/17; від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, від 22.12.2018 у справі №826/856/18, від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 20.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, від 08.02.2022 у справі № 910/20792/20, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 04.10.2021 у справі №922/3436/20, від 25.05.2021 у справі №910/7586/19, від 19.07.2021 у справі №910/16803/19, від 22.06.2022 у справі №904/7334/21.

Позиція інших учасників справи

Від Товариства надійшов відзив на касаційну скаргу в якому воно просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Компанії. Товариство зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, та звертає увагу не те, що судами було вчетверо зменшено суму витрат на правничу допомогу, що була присуджена до стягнення на користь Товариства.

Окрім того Товариство зауважує, що під час розгляду справі у суді апеляційної інстанції Товариством не було заявлено про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Проте внаслідок необґрунтованих дій Компанії які призводять до додаткових витрат на професійну правничу допомогу Товариство має намір заявити про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у порядку статей 221 та 244 ГПК України та очікує понести орієнтовно не менше 182 843,00 грн таких витрат.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Компанія звернулася до господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства про стягнення суми 14 900 888,99 грн заборгованості за Договором про приєднання до електричних мереж від 26.02.2018 № 09/0197-18, Додаткової угоди від 05.05.2018 №1 та Додаткової угоди від 26.12.2019 №2, у тому числі 12 442 784,00 грн попередньої оплати, 1 117 130,82 грн пені за несвоєчасний розрахунок, 443 849,44 грн три відсотки річних та 897 124,73 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 07.10.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Як вбачається з матеріалів справи, у вказаному рішенні Господарського суду Закарпатської області від 07.10.2021 вирішено питання про розподіл судових витрат в частині судового збору.

До господарського суду Закарпатської області 18.10.2021 надійшла заява Товариства про розподіл судових витрат у зв`язку з розглядом господарської справи №907/277/21 у суді першої інстанції, а саме, винести додаткове рішення, яким вирішити питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу.

Судами встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в сумі 486 406,25 грн Товариством надано договір від 13.05.2021 № 0216-2019-1 укладений між Товариством та адвокатським об`єднанням "Юридична фірма "ЕКВО" (далі - АО "Юридична фірма "ЕКВО") про надання правової допомоги (далі - Договір).

Відповідно до пункту 4 Договору АО "Юридична фірма "ЕКВО" здійснює юридичні консультації, захист та представництво інтересів Товариства в судах України у справах за позовом Компанії, зокрема у справі № 907/277/21.

Пунктом 6 Договору, сторонами погоджено, що граничний гонорар за правову допомогу, зокрема при розгляді справи в суді першої інстанції становить еквівалент 15 000,00 доларів США.

За умовами пункту 6.5 Договору всі рахунки виставляються і сплачуються в українських гривнях за курсом Національного Банку України, встановленим на дату виставлення рахунку.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підставі виставлених адвокатським об`єднанням рахунку-фактури від 17.06.2021 № 17504, від 15.07.2021 № 17724, від 11.10.2021 № 18264 здійснено оплату послуг адвокатів на загальну суму 486 406,25 грн.

Судами встановлено, що до кожного рахунку-фактури позивачем додано детальний опис виконаних АО "Юридична фірма "ЕКВО" робіт/наданих послуг у справі № 907/277/21, в яких окремо зазначено кожну послугу надану адвокатами, кількість витраченого часу та вартість.

Інтереси позивача в судових засіданнях представляли адвокат Волкова Юлія Володимирівна, яка діяла на підставі ордера серія АІ № 1153804 від 21.09.2021, була присутня у судовому засіданні 07.10.2021; адвокат Лещинець Любомир Васильович, який діяв на підставі ордеру серія АО №1032071 від 10.06.2021; адвокат Сочка Віталій Іванович, що діяв на підставі ордеру серія АО №1022521 від 09.06.2021.

Від Компанії 23.10.2021 до суду надійшло клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу в якому представник позивача зазначає про надмірний розмір витрат на правничу допомогу, що заявляється відповідачем до стягнення, неспіврозмірність таких вимог категорії справи, завищення кількості часу витраченого адвокатами на правничу допомогу, складання документів, що не були необхідними для розгляду даної справи, у зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні заяви позивача.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на надання правничої допомоги адвоката у даній справі у заявленому розмірі 486 406,25 грн, судами попередніх інстанцій враховано, що послуги надавалися клієнту адвокатами, які займалися вивченням справи, обговорювали аспекти ведення справи у суді та вносили один після одного певні корективи, тобто фактично виконували одну і ту ж саму роботу, перевіривши подані відповідачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої відповідачем суми із складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), суд зазначає, що заявлений відповідачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвокатів не є співмірним із складністю даної справи, часом витраченим адвокатами на надання послуг у даній справі.

При цьому, суди зазначили, що Товариством при визначені витрат на правничу допомогу враховано витрати понесені на представництво Савулою Наталією Богданівною, проте в матеріалах справи відсутні докази того, що остання приймала участь у судових засіданнях від імені позивача, зазначена особа не подавала документи від позивача, матеріали справи не містять документального підтвердження того, що вказана особа є адвокатам, в свою чергу процесуальним законодавством не передбачено відшкодування витрат понесених на помічника адвоката.

Судами також враховано, кількість заяв поданих по суті справи, а також те, що вказані заяви подавалися від імені відповідача адвокатом Волковою Ю.В., адвокатом Белоусовим П.І. та адвокатом Сочка В.І.

Крім цього, у детальному описі виконаних АО "Юридична фірма "ЕКВО" робіт/наданих послуг у справі № 907/277/21 перелічено ряд послуг, які фактично складають одну послугу. Так, підготовка відзиву на позовну заяву неможлива без аналізу позовної заяви та доданих до неї документів, підготовка заперечень на відповідь на відзив неможлива без здійснення аналізу відповіді на відзив.

При визначенні розміру витрати на оплату послуг адвоката, які підлягають стягненню на користь відповідача, суди врахували, що, з огляду на заявлені у цій справі позовні вимоги, ця справа безумовно має значний вплив на репутацію відповідача, і понесення Товариством витрат на оплату послуг адвоката стало наслідками дій Компанії, пов`язаних зі зверненням до суду з цим позовом, у задоволенні якого судом було відмовлено, а відтак, саме він має компенсувати відповідачу відповідні витрати на оплату послуг правничої допомоги. Водночас положеннями чинного законодавства особу не зобов`язано звертатися до конкретно визначеного адвоката та/або адвокатського об`єднання та/або адвокатського бюро виходячи з розміру вартості їх послуг.

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

Предметом касаційного оскарженні у цій справі є додаткове рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції, якими стягнуто з Компанії на користь Товариства 100 000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд зазначає, що за змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Разом із тим згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.

Частинами п`ятою, шостою статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене статтею 129 ГПК України. При цьому частиною четвертою цієї статті передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

Правовий аналіз зазначених норм процесуального законодавства свідчить, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами та у випадку, зокрема, часткового задоволення позову, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Верховний Суд звертає увагу, що зазначена норма є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв`язку із частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

У частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначеними частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення

Принцип пропорційності являє собою загальний, універсальний принцип права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 129 цього Кодексу, а під час розгляду питання про розподіл інших судових витрат - пункт 3 частини четвертої статті 129 ГПК України.

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статі 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі і інших, передбачених частиною четвертою статті 129 ГПК України.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Ухвалюючи додаткове рішення, суди попередніх інстанції виходили з такого.

Між Товариством та АО "Юридична фірма "ЕКВО" укладений Договір.

Водночас суд першої інстанції з посиланням на приписи частини четвертої статті 126 ГПК України зазначив, що з урахуванням складності справи, кількості судових засідань, виходячи з характеру спірних правовідносин, обсягу матеріалів справи, умов договору, тривалості підготовчих та судових засідань, беручи до уваги заперечення позивача проти розміру витрат на правову допомогу та її обсягу, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про задоволення заявленої суми витрат відповідача на професійну правничу допомогу в справі № 907/277/21 частково, у розмірі 100 000,00 грн.

Апеляційний господарський суд погодився з такими висновками суду першої інстанції та зазначив, що доводи Компанії є безпідставними, оскільки, понесення відповідачем витрат на оплату послуг адвокатів стало наслідками дій позивача, пов`язаних зі зверненням до суду з позовом у даній справі, в задоволенні якого судом відмовлено, а відтак, саме він має компенсувати відповідачу понесені витрати на оплату таких послуг. Окрім того суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи Компанії щодо малозначності та незначної складності даної справи спростовуються нормами пункту 2 частини п`ятої статті12 ГПК України, де зазначено, що малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову даної справи є вимога про стягнення в сумі 14 900 888,99 грн, а відтак має високу ціну позову та важливе значення для відповідача, що відповідає критерієм співмірності зазначеним у частині четвертій статті126 ГПК України.

З матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, керуючись зокрема такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов правомірного висновку про часткове задоволення заяви Товариства про розподіл витрат на професійну правову допомогу.

Верховний Суд при касаційному перегляді додаткової постанови апеляційної інстанції не виявив у діях суду порушень приписів статей 126 129 ГПК України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення.

Проаналізувавши висновки постанов, які на думку скаржника не були враховані судом апеляційної інстанції, Верховний Суд встановив, що застосування норм права в оскаржуваній додатковій постанові не суперечить жодному з наведених скаржником висновків суду касаційної інстанції. Застосування судами статей 126 129 ГПК України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" у вказаних справах залежало від доведеності надання адвокатами послуг з правничої допомоги, наданих до суду доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат та від обставин обґрунтованості і співмірності відповідних витрат.

Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судом доказів щодо обставин надання послуг правничої допомоги зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою обставин справи та відповідних доказів не вказує на те, що така оцінка була проведена з порушенням норм права.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом "res judicata", базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Розподіл судових витрат визначений статтею 129 ГПК України, частиною четвертою якої передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких відповідно до частини третьої статті 123 цього Кодексу належать витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Компанії без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

Судові витрати

Суд зазначає, що Законом України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення (пункт 5 частини другої статті 3 цього Закону), розмір ставки судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на додаткове рішення Законом не визначено. Відтак касаційна скарга на додаткове рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та постанова апеляційного суду за наслідками його перегляду не є об`єктом справляння судового збору. Такий висновок узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка викладена у постанові від 20.12.2019 зі справи № 240/6150/18 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 01.10.2020 зі справи № 910/15191/19, від 22.02.2021 зі справи № 922/3439/19.

Отже, за наслідком касаційного перегляду судових рішень попередніх інстанцій про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення, а додаткове рішення господарського суду Закарпатської області від 03.08.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 у справі №907/277/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова

Суддя В. Селіваненко