ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 907/438/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Кравчук О. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Поляна"

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.01.2022 (суддя Андрейчук Л. В.)

і постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.05.2022 (головуючий суддя Кордюк Г. Т., судді Кравчук Н. М., Плотніцький Б. Д.)

у справі № 907/438/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Поляна"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Поляна" і 2) Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Реміра Закарпаття" і 2) Полянська сільська рада Мукачівського району Закарпатської області,

про визнання права власності,

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Поврозник А. П., відповідача-1 - Олійник Р. Б.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Аква Поляна" (далі - позивач, ТОВ "Аква Поляна") звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Поляна" (далі - відповідач-1, ТОВ "Санаторій "Поляна") та Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - відповідач-2, ПрАТ "Укрпрофоздоровниця") про визнання права власності на цех з розливу мінеральної води (літ. А', Б), загальною площею - 1 935,00 кв. м (до реконструкції будівля колишнього клубу-їдальні (колишній корпус № 4 сан. Поляна, а саме: клуб-їдальня (літ. А'), загальною площею 1 557,00 кв. м та склад (літ. Б), загальною площею 347,3 кв. м, які мали загальну площу 1 904,3 кв. м), розташований за адресою: 89313, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Поляна, вул. Духновича, буд. 104, створений внаслідок реконструкції, шляхом виділу 111/1000 часток цілісного майнового комплексу "Санаторій Поляна" (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав № 560100921240) в окремий новостворений об`єкт нерухомого майна, а також на вбудовані приміщення ресторану ТОВ "Аква Поляна", загальною площею 202,9 кв. м, в клубі-їдальні (літ. Г) - із загальною площею - 3 566, 9 кв. м), на праві спільної часткової форми власності на 11/1000 часток нерухомого майна в цілісному майновому комплексі санаторій Поляна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав №: 560100921240), с.Поляна, вул. Духновича, буд. 104.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на виконання договору про спільну діяльність від 26.07.2002 № 2108080/2002-2 було проведено частину робіт, передбачених першим етапом спільної діяльності, зокрема: проведено реконструкцію частини будови діючої клубу-столової літ. "Г" під ресторан, з оснащенням необхідним обладнанням, про що свідчить акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації, затвердженого розпорядженням голови Свалявської районної державної адміністрації від 21.07.2003 № 391; проведено реконструкцію існуючого корпусу № 4 (колишньої клубу-їдальні літ. "A" та прибудова (склад) літ. "Б") під цех з розливу мінеральної води, про що свідчить акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації, затвердженого розпорядженням голови Свалявської районної державної адміністрації від 27.01.2004 № 24.

3. За твердженням позивача, наслідком реконструкції є фактичне припинення існування одного об`єкта нерухомості, та створення на його місці іншого, із зміненими і покращеними функціональними характеристиками. В даному випадку - на місці колишнього корпусу № 4 Санаторію "Поляна" (будівлі клубу-їдальні "A" та складу "Б") створено цех з розливу мінеральних вод, в частині приміщень будівлі клубу-їдальні літ. "Г" створено новий об`єкт нерухомості - ресторан. Таким чином, позивач вважає, що наявними у справі доказами (актами державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єктів, протоколами загальних зборів учасників спільної діяльності, та рішеннями судів у іншій справі № 5008/1335/2011), підтверджено наявність визначених законом підстав для набуття позивачем - ТОВ "Аква Поляна" права власності на нерухоме майно.

4. Позов заявлено з посиланням на статті 316 328 331 332 356 357 392 1133 1134 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст судових рішень

5. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.01.2022, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.05.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.

6. Мотивуючи рішення, місцевий господарський суд зазначив про ненадання позивачем доказів набуття ним права власності на спірні об`єкти нерухомості, що могло б бути захищено судом на підставі приписів статті 392 ЦК України.

7. Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що застосування статті 392 ЦК України можливе лише за умови, що позивач не перебуває з особами, з якими виник спір про право, у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права.

8. Щодо визнання права власності за позивачем на спірний об`єкт нерухомості на підставі статті 331 ЦК України, то судом зроблено висновок, що ця норма не підлягає застосуванню, оскільки в результаті реконструкції спірних будівель нові об`єкти нерухомості створені не були, а лише була здійснена перебудова існуючих будівель (приміщень).

9. Крім того, судом зроблено висновок, що оскільки внесене відповідачем-1 майно у спільну діяльність не належить йому на праві власності, а на праві повного господарського відання, позивач не міг набути право власності на цей об`єкт нерухомості.

10. Апеляційний суд, погодившись в цілому з судом першої інстанції щодо відмови у позові, водночас визнав помилковим висновок цього суду щодо неможливості застосування статті 392 ЦК України, з підстав того, що позивач перебуває з відповідачем-1 у зобов`язальних правовідносинах, оскільки такий висновок не відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, за змістом якої спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права. Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

11. Разом з тим, апеляційний суд визнав наведений вище висновок суду таким, що не призвів до прийняття судом першої інстанції неправильного рішення по суті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. ТОВ "Аква Поляна" подало касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення і постанову у даній справі, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

13. Скаржник не погоджується з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій зазначаючи, що судами було порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності, що призвело до винесення необґрунтованого рішення.

14. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає про застосування судами попередніх інстанцій норм права (статей 392 1134 ЦК України, статей 75 79 ГПК України) без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) та постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 916/2500/15, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

15. На переконання скаржника, спірне майно, яке є предметом позову, і яке було реконструйоване позивачем, є частиною цілісного майнового комплексу санаторію "Поляна", власником якого є саме відповідач-2, та який заперечує права позивача на це майно, а тому без виділу цього майна в окремі об`єкти нерухомості та визнання права власності на майно за позивачем, останній позбавлений можливості захистити своє право власності та провести реєстрацію права власності на реконструйовані об`єкти нерухомого майна.

16. Також скаржник вважає помилковим застосування попередніми судами до спірних правовідносин висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 916/4225/15, оскільки правовідносини у цій справі та у справі, яка переглядається не є подібними.

17. Водночас, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, а саме щодо застосування статей 1134 1141 ЦК України в контексті спірних правовідносин та встановлених судами обставин, зокрема, щодо визнання спільною власністю учасників договору про спільну діяльність нерухомого майна, внесеного одним з учасників, що володів ним на праві господарського відання, за наявності відповідної згоди титульного власника такого майна, та реконструйованого за кошти іншого учасника простого товариства.

18. На переконання скаржника, зазначені вище статті ЦК України з урахуванням положень укладеного між сторонами договору про спільну діяльність є достатньою підставою для переходу спірного майна у спільну власність учасників спільної діяльності.

19. Окрім цього, скаржник наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій, зазначаючи про неможливість визнання за позивачем права власності на спірну нерухомість на підставі статті 392 ЦК України, з огляду на відсутність доказів виникнення у нього права власності на цю нерухомість, в той же час зазначили про передчасність заявленого позову, тобто, з оскаржуваних рішень суду не можливо зрозуміти підстав відмови у позові - передчасність заявленого позову чи відсутність правових підстав.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

20. 26.07.2002 між Дочірнім підприємством "Санаторій Поляна" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (правонаступником якого є ТОВ "Санаторій "Поляна") та Дочірнім підприємством "Аква Поляна" Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумаф" (правонаступником якого є позивач - ТОВ "Аква Поляна"), укладено договір про спільну діяльність № 2108080/2002-2 (далі - договір про спільну діяльність).

21. Відповідно до пункту 1.1 договору про спільну діяльність, Сторони дійшли згоди організувати спільну інвестиційну діяльність шляхом об`єднання майна та зусиль спільно діяти в сфері проведення реконструкції та модернізації спальних корпусів лікувально-оздоровчого комплексу санаторію "Поляна", виробництва, розливу і реалізації мінеральної води, а також для досягнення наступних спільних господарських цілей: розширення додаткових видів послуг, підвищення рівня обслуговування, збільшення кількості відпочиваючих; задоволення попиту споживачів на якісну мінеральну воду з лікувальними властивостями; одержання прибутку.

22. Відповідно до пункту 3.1 договору про спільну діяльність, внесок Підприємства (ТОВ "Аква-Поляна") у спільну діяльність становить 934 400,00 доларів США, що еквівалентно 4 952 320,00 грн, і відповідає 89,9 % від загального обсягу внесків Сторін, а саме: грошовими коштами на суму 447 320,00 грн, що еквівалентно 84 400,00 доларам США; у формі матеріально-технічних цінностей (обладнання для виробництва, фільтрування, розливу та пакування мінеральної води) згідно з Додатком № 2 до даного Договору, що є його невід`ємною частиною, на суму 4 505 000,00 грн, що еквівалентно 850 000,00 доларам США. Внесок Санаторію (на дату укладення договору - Дочірнє підприємство "Санаторій "Поляна") становить 105 013,00 доларів США, що еквівалентно 557 500,00 гривень, і відповідає 10,1 % від загального обсягу внесків Сторін, а саме: у вигляді будівель та приміщень згідно з Додатком № 3 до даного Договору, що є його невід`ємною частиною. Ринкова вартість будівель та приміщень визначена на підставі звіту з оцінки майна фірмою Дельта м. Хуст і становить 557 500,00 гривень, що еквівалентно 105 013,00 доларам США.

23. Згідно з пунктом 3.5 договору про спільну діяльність, спільна діяльність учасників здійснюється в 2 етапи. Перший етап: проведення реконструкції частини будови діючої клуб-столової під ресторан, з оснащенням необхідним обладнанням. Проведення реконструкції приміщення 1-го поверху колишньої клуб-столової під розміщення міні заводу з розливу мінеральної води. Проведення реконструкції незадіяної частини будови бювету під більярдний клуб. Монтаж обладнання та запуск виробництва мінеральної води. Термін виконання даних робіт заплановано на період 12 місяців з моменту вступу договору в дію. Другий етап: проведення реконструкції будови колишньої баклабораторії під спальні номери підвищеної комфортності. Проведення капітального ремонту частини корпусу № 3 з метою створення номерів підвищеної комфортності.

24. Згідно з наявним у матеріалах справи Додатком 3 до договору про спільну діяльність, у спільну діяльність передано: невикористану частину споруди бювету; частину будівлі клубу-їдальні; будівлю колишньої клубу-їдальні, будівлю бактеріологічної лабораторії.

25. Згідно з доповненням від 15.08.2002 до договору про спільну діяльність, сторони дійшли згоди щодо внесення доповнення/уточнення до договору про спільну діяльність між ДП санаторій "Поляна" та ДП "Аква-Поляна "ТОВ "Сумаф", про роз`яснення та уточнення стосовно об`єктів, споруд, внесених до спільної діяльності згідно з Додатком № 3 до договору про спільну діяльність, а саме невикористаної частини споруди бювету, частини будівлі клубу їдальні, будівлі колишньої клубу-їдальні, будівлі бактеріологічної лабораторії. Зокрема сторони узгодили, що Додаток № 3 до договору про спільну діяльність визначає, що в спільну діяльність внесено невикористану частину споруди бювету літ. "В" загальною площею 257,5 кв. м, частину будівлі клубу їдальні літ. "Г" загальною площею 205,74 кв. м, весь колишній корпус № 4 в складі будівлі колишньої клуб-їдальні літ. "А" з прибудовою літ. "Б" загальною площею 1 904,3 кв. м, вся будівля бактеріологічної лабораторії літ. "З" загальною площею 283,1 кв. м.

26. В подальшому, позивачем, на виконання договору про спільну діяльність, було проведено частину робіт, передбачених першим етапом спільної діяльності, зокрема, проведено реконструкцію частини будови діючої клубу-столової літ. "Г" під ресторан, з оснащенням необхідним обладнанням, про що свідчить Акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації, затвердженого Розпорядженням Голови Свалявської районної державної адміністрації від 21.07.2003 № 391, та проведено реконструкцію існуючого корпусу № 4 (колишньої клубу-їдальні літ. "A" та прибудова (склад) літ. "Б") під цех з розливу мінеральної води, про що свідчить Акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації, затвердженого Розпорядженням Голови Свалявської районної державної адміністрації від 27.01.2004 № 24.

27. При цьому, як випливає з наявних у матеріалах справи актів приймання-передачі будівель, лише 01.04.2010 ДП "Санаторій "Поляна" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів" профспілок України "Укрпрофоздоровниця", та ТОВ "Аква-Поляна", керуючись умовами договору сумісної діяльності, склали акти згідно з якими ТОВ "Аква-Поляна" прийняло будівлю колишнього клубу-їдальні літ. "А" з прибудовою літ. "Б" та частину будівлі клубу-їдальні літ. "Г" загальною площею 205,74 кв. м, що розміщені за адресою: Закарпатська область. Свалявський район, с. Поляна, вул. Духновича, 104, як внесок ДП "Санаторій Поляна" у відповідності з умовами договору про спільно діяльність.

28. В подальшому, згідно з актом приймання-передачі будівлі від 01.10.2012 частина будівлі клубу-їдальні літ. "Г" загальною площею 205,74 кв. м, що розміщена за адресою: Закарпатська область. Свалявський район, с. Поляна, вул. Духновича, 104, була повернута ДП "Санаторій "Поляна".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

29. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

30. Судові рішення у справі оскаржуються ТОВ "Аква Поляна" з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

31. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що суди під час ухвалення оскаржуваних рішень не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах (пункт 14 цієї постанови).

32. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

33. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

34. Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

35. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

36. У справі, яка переглядається, позов заявлено про визнання права власності на нерухоме майно (цех по розливу мінеральної води (літ. "A", "Б"), загальною площею 1 935,00 кв. м та вбудовані приміщення ресторану ТОВ "Аква-Поляна", площею 202,9 кв. м). Правовими підставами позову визначено, зокрема, статті 331 392 ЦК України.

37. Як зазначалося у пунктах 6-10 цієї постанови, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з недоведеності позивачем підстав набуття ним права власності на спірні об`єкти нерухомості, що могло б бути захищено судом на підставі приписів статті 392 ЦК України.

38. Такого висновку суди попередніх інстанцій дійшли врахувавши висновки Верховного Суду щодо застосування статті 392 ЦК України, а саме про те, що вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (постанови Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 у справі №910/8880/18 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 02.09.2020 у справі № 19/6).

39. Водночас, зазначаючи також про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин статті 331 ЦК України (набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва), суди попередніх інстанцій, оцінивши надані позивачем докази (протоколи загальних зборів учасників спільної діяльності від 19.03.2003 № 3 та від 01.08.2003 № 5, а також акти державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єктів), виходили з того, що такі докази не підтверджують наявність визначених законодавством підстав для набуття права власності, а лише підтверджують факт проведення реконструкції спірних об`єктів нерухомості в межах правовідносин, які виникли з договору про спільну діяльність, умови якого не передбачають перехід права власності до позивача внаслідок проведення реконструкції такого майна.

40. Окрім цього, встановивши те, що внесене відповідачем-1 майно у спільну діяльність не належить йому на праві власності, а належить на праві господарського відання, суди, врахувавши викладені у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 916/4225/15 висновки щодо застосування частини першої статті 1134, частини другої статті 1141 ЦК України, зазначили про відсутність у позивача права заявляти про право на частку у майні, що передано відповідачем-1 на інших підставах ніж право власності.

41. У справі № 916/1608/18 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020), на яку посилається скаржник, спір виник у зв`язку з наявністю/ відсутністю підстав для визнання неправомірним дій державного реєстратора щодо відмови позивачу у державній реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсним рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, прийнятого державним реєстратором та наявністю/відсутністю підстав для визнання права власності на нерухоме майно, зобов`язання державного реєстратора провести державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками суду апеляційної інстанції, зокрема, щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно та зобов`язання здійснити державну реєстрацію права власності. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розміщення на земельній ділянці, власником якої, зокрема, є територіальна громада, істотно обмежує права власника земельної ділянки, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі. Отже, за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована (пункти 84, 85 постанови).

42. При цьому у пункті 83 постанови від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачене статтею 392 ЦК України правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно (зокрема тоді, коли з документа вбачається право власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю), але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою. Якщо така реєстрація здійснена, то належним способом захисту, як зазначено вище, є віндикаційний позов, а не позов про визнання права власності.

43. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у цій же постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 також наголосила на тому, що судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах (пункт 76 постанови).

44. Колегія суддів зазначає, що застосування судами попередніх інстанцій положень статті 392 ЦК України не суперечать висновкам щодо застосування цієї норми, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, оскільки у зазначеній постанові Суд вказав лише на те, що стаття 392 ЦК України може бути застосована за аналогією у випадку коли з документа вбачається право власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю, але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою.

45. Водночас, у межах справи, що переглядається, суди виходили з того, що позивач взагалі не має жодних документів, з яких вбачається право власності на спірне нерухоме майно, яке зареєстроване за іншою особою (відповідачем-2) та у цієї особи не припинялось, а підстави для позбавлення відповідача-2 такого права власності - відсутні.

46. У іншій справі № 916/2500/15 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019), на яку посилається скаржник, спір виник у зв`язку з невизначеністю правового режиму рухомого майна, придбаного за рахунок грошових коштів, унесених позивачем як вклад у спільну діяльність, після припинення дії договору про спільну діяльність унаслідок його розірвання за рішенням суду.

47. За висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виключну правову проблему у цій справі становило питання щодо застосування статей 328 392 ЦК України (загальні умови набуття та визнання права власності) у взаємозв`язку зі статтями 1133, 1134, 1141 цього ж Кодексу (правовий режим грошових коштів та майна, внесеного як вклад у спільну діяльність, та порядок повернення вкладів) у контексті можливості визнання за позивачем у судовому порядку права власності на спірне рухоме майно (трансформації вкладу учасника з грошового у майновий) за умови його придбання за рахунок цільового грошового вкладу позивача як учасника спільної діяльності та припинення дії договору про спільну діяльність.

48. Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи у справі № 916/2500/15 виключну правову проблему стосовно правового режиму рухомого майна, придбаного за рахунок грошових коштів, внесених як вклад у спільну діяльність, після припинення дії договору про спільну діяльність внаслідок його розірвання за рішенням суду, зазначила, що майно, придбане за рахунок грошового внеску учасника у спільну діяльність, є приватною власністю цього учасника, якщо сторони визначили в договорі особливий правовий режим відповідного майна як такого, що не переходить у спільну власність сторін.

49. Верховний Суд зауважує, що фактичні обставини у справі № 916/2500/15 (справа стосується рухомого майна, придбаного за цільові внески позивача у спільну діяльність; розмір цільового внеску та факт придбання за його рахунок спірного рухомого майна підтверджені, в тому числі, висновком експерта; сторони в договорі чітко відмежували майно, придбане за рахунок внеску, від іншого майна, придбаного за рахунок коштів спільної діяльності, склад якого є невизначеним і може змінюватися, та встановили різний правовий режим для таких видів майна; договір про спільну діяльність припинився) та у справі, що переглядається Судом (справа стосується нерухомого майна (належного відповідачу-2), реконструйованого під час дії договору про спільну діяльність з метою здійснення спільної діяльності з відповідачем-1; розмір внеску (вартість виконаних робіт по реконструкції) не підтверджені належними доказами; на момент подання позову у даній справі та прийняття рішення судом першої інстанції договір про спільну діяльність був чинним), є різними.

50. При цьому колегія суддів окремо відмічає, що посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду з постанови від 10.04.2019 у справі №916/2500/15 колегією суддів бути прийняті також не можуть, оскільки касаційна скарга не містить чітких аргументів щодо неврахування судами у справі № 907/438/21 висновків, викладених саме у цій постанові. При цьому положення ГПК України покладають обов`язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 ГПК України, зобов`язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та вважати будь-які посилання скаржника на постанови Верховного Суду підставою для відкриття провадження у справі, якщо скаржник прямо не вказав на них як на таку підставу.

51. Скаржник додатково зауважує і про порушення судами приписів статей 75 79 ГПК України, яке пов`язує з безпідставним неврахуванням судами установлених у рішеннях господарських судів у справі № 5008/1335/2011 преюдиційних фактів щодо питання виконання позивачем будівельних робіт на спірних об`єктах, а також незастосуванням судами стандарту доказування "вірогідності доказів" щодо таких фактів. Вказує, що ним було надано необхідну кількість доказів для того, що б переважити докази відповідача, однак в порушення принципу "вірогідності доказів" суди їх належним чином не оцінили. В цій частині скаржник наголошує на неврахуванні судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21).

52. Розглянувши наведені доводи скаржника, колегія суддів зазначає, що висновки у наведених справах є загальними для застосування статті 79 ГПК України. Саме лише застосування судом цих висновків не передбачає однозначного результату вирішення спору у подібних правовідносинах. У свою чергу, результат розгляду судом спору при застосуванні зазначених висновків залежить від встановлених судом фактичних обставин, які у кожній справі можуть бути різними.

53. При цьому положеннями статей 13 73 76 - 78 ГПК України закріплено обов`язок доказування кожною стороною обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Цей обов`язок слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

54. Положеннями статті 79 ГПК України на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Судами попередніх інстанцій наведено належне обґрунтування (в тому числі з урахуванням оцінки судових рішень у справі № 5008/1335/2011 (доводи скаржника про зворотне зводяться до незгоди з такою оцінкою, що виходить за межі розгляду справи касаційним судом)) відсутності порушеного права позивача, за захистом якого ТОВ "Аква Поляна" звернулось до суду.

55. Отже, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

56. З огляду на конкретні, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, яка розглядається, відсутні підстави для висновку про застосування судами в оскаржуваних судових рішеннях норм права, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржниками постановах Верховного Суду.

57. За таких обставин підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржником в наведеній частині не підтверджена, а тому не може бути причиною для скасування оскаржуваної судових рішень.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

58. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

59. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

60. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 910/18531/19).

61. Як зазначалося у пунктах 17, 18 цієї постанови, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, а саме щодо застосування статей 1134 1141 ЦК України в контексті спірних правовідносин та встановлених судами обставин, зокрема щодо визнання спільною власністю учасників договору про спільну діяльність нерухомого майна, внесеного одним з учасників, що володів ним на праві господарського відання, за наявності відповідної згоди титульного власника такого майна, та реконструйованого за кошти іншого учасника простого товариства.

62. Верховний Суд звертає увагу на суперечливість позиції скаржника, якою він обґрунтовує свої доводи в цій частині, оскільки скаржник, звертаючись із позовом про визнання за ним права приватної власності на нерухоме майно на підставі статті 392 ЦК України, вважає за необхідне формування Верховним Судом висновку щодо визнання спільною власністю учасників договору про спільну діяльність нерухомого майна, внесеного одним із учасників та реконструйованого за кошти іншого учасника простого товариства.

63. Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що скаржник, посилаючись на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, належним чином не обґрунтував необхідність формування висновку щодо зазначених ним норм права, в контексті спірних правовідносин, з урахуванням встановлених обставин даної справи та підстав для відмови у задоволенні позову (пункти 6-11, 36-39 цієї постанови), а відтак, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи та підстави для відмови у задоволенні позову, колегія суддів зазначає, що висновки щодо питання застосування відповідних норм права не є визначальними для правильного вирішення спору, що виник у цій справі (зокрема, з урахуванням відсутності належного обґрунтування скаржником порушення судами попередніх інстанцій відповідних норм права, а також наявності окремої і самостійної підстави для відмови у позові - передчасності заявленого позову), а відтак Верховний Суд не вбачає підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних норм у контексті спірних правовідносин (доводи касаційної скарги в цій частині не доводять помилковості висновків судів попередніх інстанцій).

64. Аргументи скаржника про те, що з оскаржуваних судових рішень не можливо зрозуміти підстав для відмови у позові - у зв`язку з передчасністю заявленого позову чи у зв`язку з відсутністю правових підстав, визнаються колегією необґрунтованими, оскільки (безвідносно до відсутності в цій частині належного обґрунтування відповідно до частини другої статті 287 ГПК України) посилання судів на передчасність заявленого позову, з огляду на встановлені судами обставини чинності договору про спільну діяльність, який є безстроковим, не суперечать самостійній підставі для відмови у позові в зв`язку з недоведеністю позивачем тих підстав, з яких цей позов заявлявся.

65. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

66. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що інші доводи скаржника наведені у касаційній скарзі, зокрема викладені у пункті 16 цієї постанови, (1) не обґрунтовані підставами, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, (2) не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, а (3) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому (також у зв`язку з викладеними у цій постанові висновками про необґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України) відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

67. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

68. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

69. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

70. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "Аква Поляна" залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Розподіл судових витрат

71. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Поляна" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.01.2022 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.05.2022 у справі № 907/438/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил